Постанова

Іменем України

17 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 461/1437/21

провадження № 61-3129св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Головне управління Національної поліції у Львівській області, Комунальне некомерційне підприємство Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня», Комунальне некомерційне підприємство «Пустомитівська центральна районна лікарня»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня», Комунального некомерційного підприємства «Пустомитівська центральна районна лікарня» про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними діями та рішеннями, що призвели до значного ушкодження здоров`я,

за касаційними скаргами Комунального некомерційного підприємства «Пустомитівська центральна районна лікарня», Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» на постанову Львівського апеляційного суду від 08 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Копняк С. М., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути на свою користь на відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями та рішеннями, що призвело до значного ушкодження здоров`я:

- з Головного управління Національної поліції у Львівській області - 100 мінімальних заробітних плат України, що становить 600 000,00 грн;

- з Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» (далі - КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня») - 100 мінімальних заробітних плат України, що становить 600 000,00 грн;

- з Комунального некомерційного підприємства «Пустомитівська центральна районна лікарня» (далі - КНП «Пустомитівська ЦРЛ») - 100 мінімальних заробітних плат України, що становить 600 000,00 грн.

Як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на постанову Верховного Суду від 15 січня 2020 року в адміністративній справі № 813/1203/17 за її позовом до Міжрайонної спеціалізованої психіатричної МСЕК № 1 Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи» та вважала, що вона звільнена від доказування у справі про відшкодування шкоди, оскільки обставини незаконності дій відповідачів, установлені в адміністративній справі не підлягають доказуванню під час розгляду цивільної справи.

Позивач уважає, що неправомірними діями працівника поліції та лікарів, які є працівниками відповідачів вона була протиправно госпіталізована, отримала сильний шок, стрес та незаконний лікувальний процес, у зв`язку з чим її здоров`ю була завдана шкода.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Галицький районний суд м. Львова рішенням від 24 травня 2021 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване недоведеністю заявлених вимог.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Львівський апеляційний суд постановою від 08 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 24 травня 2021 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково. Стягнув з Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_1 12 000,00 грн моральної шкоди. Стягнув з КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» на користь ОСОБА_1 12 000,00 грн моральної шкоди. Стягнув з КНП «Пустомитівська ЦРЛ» на користь ОСОБА_1 12 000,00 грн моральної шкоди. В решті позову відмовив.

Постанова апеляційного суду мотивована наявністю правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційних скарг, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 07 березня 2022 року, КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 08 лютого 2022 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 1510/2-1411/11, від 29 липня 2020 року у справі № 727/7658/15, від 07 квітня 2021 року у справі № 214/4692/16, від 04 грудня 2019 року у справі № 750/6058/17, від 23 грудня 2019 року у справі № 572/1169/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 382/327/18, від 26 лютого 2020 року у справі № 355/1091/17, від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19.

На обґрунтування вимог касаційної скарги КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» зазначає, що матеріалами справи не доведено наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для застосування такої міри відповідальності, як стягнення моральної шкоди. Тому законних підстав для її відшкодування немає.За час перебування в психіатричному стаціонарі ОСОБА_1 жодних претензій не висловлювала, лікування приймала добровільно, обстеження проходила без зауважень.Письмова заява ОСОБА_1 від 15 червня 2016 року підписана особисто нею (вказану обставину позивач визнає), в судовому порядку недійсною чи незаконною не визнавалась, ніким не скасована та не відкликана, тому є правомірним правочином.

Крім цього, у справі № 461/105/18 суд встановив недоведеність наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для застосування такої відповідальності, як стягнення шкоди. Тому будь-яка шкода повністю відсутня і підстав для її стягнення немає.

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 22 березня 2022 року, КНП «Пустомитівська ЦРЛ»просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 08 лютого 2022 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 465/4737/17, від 27 березня 2019 року у справі № 278/1793/16, від 09 червня 2021 року у справі № 357/11405/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17, від 15 січня 2020 року у справі № 813/1203/17, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 15 липня 2019 року у справі 235/499/17, від 10 січня 2020 року у справі № 757/31606/15.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

КНП «Пустомитівська центральна районна лікарня» брала участь у цій історії лише як заклад, працівник якого направив пацієнта на госпіталізацію. КНП «Пустомитівська ЦРЛ» примусову госпіталізацію не проводила, позивача не лікувала та не утримувала.

Суд апеляційної інстанції обґрунтував покладення відповідальності на усіх трьох відповідачів «причинно-наслідковими зв`язками між діями їх працівників», а також «розділив» відповідальність між ними, зважаючи на те, що всі були залучені до історії, що призвела до примусового утримання позивачки в лікарні. Однак таке мотивування ґрунтується на помилковому уявленні суду про солідарну відповідальність відповідачів, адже підстав для солідарної відповідальності немає.Відповідачі не діяли спільно, кожен з них діяв самостійно у межах своїх повноважень, а тому повинен відповідати лише за те, що вчинив (або не вчинив).

Оскільки Головне управління Національної поліції у Львівській області судові рішення в касаційному порядку не оскаржує, тому ці рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 , заявлених до цього відповідача, не є предметом

касаційного перегляду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2022 року касаційне провадження у справі за касаційною скаргою КНП «Пустомитівська центральна районна лікарня» відкрито та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня».

26 вересня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 лютого 2016 року лікар-психіатр Мариняк Р. М. Пустомитіської ЦРЛ скерував ОСОБА_1 на госпіталізацію до Львівської обласної психіатричної лікарні.

29 лютого 2016 року ОСОБА_1 поміщено у примусовому порядку, без її згоди, на кареті швидкої допомоги у супроводі працівника поліції, до Львівської обласної клінічної психіатричної лікарні, де вона перебувала до 15 червня 2016 року.

Матеріали справи містять бланк документа, підписаний ОСОБА_1 29 лютого 2016 року, про усвідомлену згоду на госпіталізацію в КЗ «ЛОКПЛ», згідно з яким відповідно до статті 13 Закону України «Про психіатричну допомогу» ОСОБА_1 надала згоду на надання психіатричної допомоги.

ОСОБА_1 стверджує, що ніякої згоди 29 лютого 2016 року при госпіталізації до КП «ЛОКПЛ» вона не підписувала, свій підпис поставила на бланку «Про усвідомлену згоду на госпіталізацію в КП «ЛОКПЛ» без зазначення дати лише 14 червня 2016 року заради виписки з медичного закладу.

За фактом неправомірного її поміщення до психіатричного закладу 04 березня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до керівника Львівської місцевої прокуратури № 3 Івченка І. В. про вчинення щодо неї злочинів, зокрема примусового поміщення у лікувальний заклад. Ухвалою слідчого судді Франківського районного суду м. Львова від 03 квітня 2017 року у справі № 465/1665/17 зобов`язано прокурора Львівської місцевої прокуратури № 3 внести до ЄРДР відомості про вчинення стосовно ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, передбачених статтею 96, 141, 146, 148, 151 КК України, при її примусовому поміщенні до лікувального закладу.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року, залишеним в силі постановою Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі №813/1203/17, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним рішення Міжрайонної спеціалізованої психіатричної МСЕК № 1 Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи» про призначення ОСОБА_1 . II групи інвалідності.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації розглядаються як позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) з усіма гарантіями, що передбачені цією статтею, включно з правом на відшкодування будь-якої шкоди, завданої позбавленням свободи, якщо воно буде визнане таким, що не відповідає чинному законодавству України.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції особа не може бути позбавлена свободи як «психічно хвора», якщо не дотримано трьох мінімальних умов: по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; і по-третє, обґрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання.

Перед тим як визначати, чи було достовірно доведено, що особа страждає на психічний розлад, вид і ступень якого можуть бути підставою для примусового тримання цієї особи у психіатричній лікарні, суди повинні встановити, чи було таке тримання законним у розумінні підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції, зокрема, чи була дотримана процедура, передбачена чинним законодавством України.

Недотримання вимог норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку призводить до порушення підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції. Проте відповідність такого позбавлення особи свободи національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин, що повинен встановити суд, розглядаючи справу.

Схожа за змістом правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 2-1/07.

Отже, встановлення факту протиправної госпіталізації та утримання особи в психіатричному закладі закритого типу є підставою для відшкодування їй моральної шкоди.

Відповідно до частини четвертої, п`ятої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року, залишеним в силі постановою Верховного Суду від 15 січня 2020 року, у справі № 813/1203/17, встановлені обставини незаконної госпіталізації ОСОБА_1 до КЗ «ЛОКПЛ» у примусовому порядку, без її згоди, на кареті швидкої допомоги у супроводі працівника поліції, а також її утримування та лікування з 29 лютого 2016 року.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

ЄСПЛ вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення у справі «Stankov v. Bulgaria» (Станков проти) від 12 липня 2007 року).

ЄСПЛ у справі «Thoma v. Luxembourg» (Тома проти Люксембургу)» від 29 березня 2001 року використав принцип, за яким сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.

При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях ЄСПЛ, який виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях «Thoma v. Luxembourg» (Тома проти Люксембургу), «Caloc v. France» (Калок проти Франції) та «Niedbala v. Poland» (Недбала проти Польщі) ЄСПЛ дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Установивши, що 26 лютого 2016 року ОСОБА_1 була незаконно госпіталізована, а з 29 лютого до 15 червня 2016 року незаконно перебувала на стаціонарному лікуванні у КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня», куди примусово була направлена на госпіталізацію лікарем Пустомитівської ЦРЛ Мариняк Р. М. , в результаті чого незаконно отримувала лікування, чим їй завдано моральної шкоди, апеляційний суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Аргументи касаційної скарги КНП «Пустомитівська ЦРЛ» щодо відсутності доказів солідарної відповідальності відповідачів на увагу не заслуговують, адже позивач не заявляла, а суд у своєму рішенні не покладав солідарну відповідальність на відповідачів за заподіяну ОСОБА_1 моральну шкоду.

Доводи касаційної скарги КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» про те, що у справі № 461/105/18 не встановлено будь-якої їх вини спростовуються рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року, залишеним в силі постановою Верховного Суду від 15 січня 2020 року, у справі № 813/1203/17, яке є підставою для звернення позивача з цим позовом.

Інші доводи касаційних скарг висновків апеляційного суду не спростовують, зводяться до незгоди з ними, спростування обставин, встановлених рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року, залишеним в силі постановою Верховного Суду від 15 січня 2020 року.

Висновки апеляційного суду у цій справі не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах, що зазначені заявниками у касаційних скаргах.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Комунального некомерційного підприємства «Пустомитівська

центральна районна лікарня» та Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 08 лютого 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна

клінічна психіатрична лікарня» та Комунального некомерційного підприємства «Пустомитівська центральна районна лікарня» залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

М. Ю. Тітов