м. Вінниця, вул. Островського, 14

тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua

_________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2010 р. справа № 2-а-2742/10/0270

Вінницький окружний адміністративний суд в складі колегії суддів:

Головуючого: Дончика В.В.,

Суддів: Альчука М.П.,

Загороднюка А.Г.,

при секретарі судового засідання: Ваталінській М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, Міністерства Фінансів України, Державного казначейства України, Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення заборгованості по заробітній платі та щомісячному грошовому утриманню

в с т а н о в и в:

3 березня 2010 року судді Бершадського районного суду Вінницької області звернулись в суд з позовом до КМ України, МФ України, ДСА України, ДК України, ТУ ДСА у Вінницькій області про визнання дій та окремих положень постанови КМ України протиправними та стягнення заборгованості по заробітній платі, щомісячному грошовому утриманню працюючих суддів з урахуванням індексації та компенсації втрати частини заробітної плати і щомісячного грошового утримання працюючих суддів в зв'язку з порушенням термінів їх виплати.

Зазначали, що вони є професійними суддями та в даний час працюють суддями Бершадського районного суду Вінницької області. Вважають, що на порушення статті 130 Конституції України, частини третьої статті 11 Закону України "Про судоустрій України" відповідачами у справі протиправно допущена заборгованість по заробітній платі. Так, їх посадові оклади, починаючи з 01 січня 2006 року, неправомірно обраховувався виходячи із розміру мінімальної заробітної плати в сумі 332 грн., встановленої постановою КМУ України № 865 від 03 вересня 2005 року.

Неправомірність обумовлюється тим, що пункт 4-1 вказаної Постанови, в якому передбачається розмір мінімальної заробітної плати для обчислення посадових окладів суддів, не відповідає та суперечить діючому законодавству, зокрема, Конституції України та Закону України "Про судоустрій України", крім того, вищезазначений пункт скасовано постановою Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року.

Таким чином, позивачі просили визнати протиправними бездіяльність відповідача Кабінету Міністрів України та окремих положень постанови Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 року "Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року", якою доповнена Постанова Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів" пунктом 4-1 про те, що розмір посадових окладів установлюється, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн., і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться; визнати протиправною бездіяльність МФ України, ДК України, ДСА України, ТУ ДСА у Вінницькій області, як суб'єктів владних повноважень, щодо допущення заборгованості по заробітній платі, щомісячному грошовому утриманню працюючих суддів та не компенсації втрати частини заробітної плати і щомісячного грошового утримання, як форми оплати праці працюючих суддів, стягнути з відповідачів заборгованість по заробітній платі, щомісячному грошовому утриманню працюючих суддів, з урахуванням компенсації за втрату частини заробітної плати та щомісячному грошовому утриманню працюючих суддів.

Ухвалою суду від 24 червня 2010 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 роз'єднано в окреме провадження.

Під час розгляду справи в суді позивачем уточнено позовні вимоги, поряд з раніше заявленими вимогами ОСОБА_2 просив стягнути з відповідачів на його користь заборгованість по заробітній платі за період з 01.01.2006 року по 31.05.2010 року включно в розмірі 104204,55 грн. та компенсацію за втрату частини заробітної плати за період з 01.01.2006 року по 31.12.2009 року в розмірі 16780,58 грн., всього в загальній сумі 120985,13 грн.

В зв'язку з відмовою позивача від позову, ухвалою суду від 30.07.2010 року провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправними бездіяльності відповідача Кабінету Міністрів України та окремих положень Постанови Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 року "Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року", якою доповнена Постанова Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів" пунктом 4-1 закрито.

Позивач, ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, 29 липня 2010 року через канцелярію суду за вхідним №16352 позивач подав заяву з проханням розглянути справу за його відсутності та задовольнити вимоги повністю.

Відповідач –Міністерство фінансів України в судові засідання явку повноважного представника не забезпечило, проте про час, місце та дату розгляду справи були повідомленні належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень та реєстр вихідної кореспонденції.

Представник ДСА України та ТУ ДСА у Вінницькій області в судове засідання не з`явився, на адресу суду надсилала заява, в якому просили провести судові засідання у їх відсутність.

Відповідач –Державне казначейство України своє представництво в судовому засіданні не забезпечило, надавши письмові пояснення на позов та зіславшись на можливість слухати справу без представника казначейства. Так, із пояснень відповідача слідує, що для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. В даному випадку, функції головного розпорядника бюджетних коштів Державного бюджету України щодо матеріального забезпечення діяльності судів, фінансового забезпечення суддів виконує ДСА України, яка є головним розпорядником цих коштів та здійснює їх розподіл самостійно. Відповідно до зазначеного, ДК України немає права розпоряджатися коштами, які призначені для фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, оцінивши та дослідивши наявні в ній докази у своїй сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 на підставі постанови Верховної Ради України від 18 вересня 2008 року “Про обрання суддів" обраний безстроково на посаду судді та на даний час працює суддею Бершадського районного суду Вінницької області.

Відповідно до розрахункових листів позивачем визначений розмір заборгованості по заробітній платі за період з 01 січня 2006 року по 31 травня 2010 року, який склав 104204,55 грн., компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати за період з 01.01.2006 року по 31.12.2009 року, яка склала 16780,58 грн., всього - 120985,13 грн.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів та діяльності суддів. У державному бюджеті для реалізації цього завдання окремо визначаються видатки на утримання судів та оплату праці суддів. Організаційне забезпечення судів загальної юрисдикції покладено на Державну судову адміністрацію України та її територіальні управління.

Статтею 14 Закону України "Про судоустрій України" передбачено, що однією з гарантій самостійності судів і незалежності суддів є належне матеріальне та соціальне забезпечення судді.

Згідно з основними принципами незалежності судових органів, схваленими резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН 29 листопада та 13 грудня 1985 року, на кожну державу - члена ООН покладається зобов'язання виділяти відповідні кошти, які б давали змогу судовим органам належним чином виконувати свої функції. Незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов’язані поважати незалежність судових органів і дотримуватися її.

Статтею 123 Закону України “Про судоустрій України" від 07 лютого 2002 року №3018-III визначено, що розмір заробітної плати (грошового забезпечення) судді повинен забезпечувати його фінансову незалежність, визначається відповідно до закону про статус суддів та інших нормативно-правових актів щодо умов оплати праці суддів і не може бути зменшений.

У відповідності до статті 11 Закону України "Про статус суддів" та рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року по справі №1-1/2004 про офіційне тлумачення положень частини першої та частини другої статті 126 Конституції України та частини другої статті 3 Закону України "Про статус суддів" визначено, що гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального та соціального забезпечення, не можуть бути скасовані або занижені без відповідної компенсації. По своїй суті пільги, компенсації і гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів, або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається. Надання суддям таких пільг, компенсацій і гарантій не може ставитися у залежність від бюджетного фінансування.

03 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №865 "Про оплату праці суддів", якою затвердив схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищих спеціалізованих судів, апеляційних і місцевих судів згідно з додаток 1-6. Посадові оклади, передбачені цією Постановою встановлювались, виходячи із кількості розмірів мінімальної заробітної плати.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року №1310 доповнено постанову Кабінету Міністрів України №865 від 03 вересня 2005 року пунктом 4-1 такого змісту: "Установити, що розміри посадових окладів передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться."

Однак, постановою Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року, що набула законної сили згідно ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2007 року, у справі за позовом ОСОБА_4 до Держави Україна, Кабінету Міністрів України, Державного казначейства України, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності та окремих положень постанови Кабінету Міністрів України №1310 від 31 грудня 2005 року, визнано протиправним та скасовано пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України №865 від 03 вересня 2005 року "Про оплату праці суддів". Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2009 року згадані судові рішення залишено без змін.

Як вбачається з позовної заяви та направлених письмових заперечень, сторони не оспорюють наявності обставин, встановлених у рішенні Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року.

Оцінюючи доводи сторін при встановленні обставин справи суд керується частиною першою статті 72 КАС України, згідно з якою обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, суд вважає, що рішеннями вказаних вище судів відновлено в повному обсязі постанову Кабінету Міністрів України №865 від 03 вересня 2005 року "Про оплату праці суддів" у співвідношенні посадових окладів до розміру мінімальної заробітної плати, яка набрала чинності з 01 січня 2006 року. Тобто, розмір посадового окладу суддів повинен встановлюватись виходячи з розміру мінімальної заробітної плати помноженому на відповідний коефіцієнт (для суддів - 7,5; для заступника голови суду - 8, для голови суду - 8,5) та змінюватись відповідно зі зміною розміру заробітної плати.

Постанови Кабінету Міністрів України є нормативно-правовими актами, оскільки приймаються у встановленому законодавством порядку відповідним органом державної влади з питань, що стосуються визначеної Конституцією України його компетенції, та діють відносно широкого кола осіб, в тому числі і постанова Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів”.

Так, Законами України про Державні бюджети України на 2006, 2007, 2008, 2009 роки та Законом України від 20 жовтня 2009 року №1646-VІ "Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати" встановлені наступні розміри мінімальної заробітної плати: у 2006 році з 01 січня - 350 грн., з 01 липня –375 грн., з 01 грудня –400 грн.; у 2007 році з 01квітня -420 грн., з 01липня - 440 грн., з 01 жовтня –460 грн.; у 2008 році з 01 січня - 515 грн., з 01 квітня –525 грн., з 01 жовтня 2008 року –545 грн., з 01 грудня 2008 року –605 грн.; у 2009 році: з 01 січня - 605 грн., з 01 квітня 2009 року - 625 грн., з 01 липня 2009 року - 630 грн., з 01 жовтня 2009 року - 650 грн., з 01 листопада 2009 року –744 грн.; у 2010 році з 01 січня 2010 року - 869 грн., з 01 квітня 2010 року - 884 грн.

В рішенні Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року №6-рп/99 у справі про фінансування судів зазначено, що видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України і не можуть бути скорочені органами законодавчої або виконавчої влади нижче того рівня, який забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя згідно із законом.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України "Про статус суддів" гарантії незалежності суддів не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами. Фінансове та матеріально-технічне забезпечення суддів і судів гарантується державою.

В рішенні Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, справа №1-15/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), положення частини першої статті 129, частини першої статті 130 Конституції України у взаємозв'язку із положеннями статей 11, 44 Закону України "Про статус суддів" створюють механізм захищеності судової влади, який Верховна Рада України повинна врахувати, приймаючи Державний бюджет України на відповідний фінансовий рік. Зменшення (в тому числі шляхом зупинення дії окремих нормативних актів) видатків Державного бюджету на фінансування судів і суддів не забезпечує повного і незалежного здійснення правосуддя, нормального функціонування судової системи, що може призвести до зниження довіри громадян до державної влади, загрожувати реалізації гарантованого Конституцією України права людини і громадянина на судовий захист.

З викладеного випливає, що норми, які регулюють матеріальне і побутове забезпечення суддів, їх соціальний захист, встановлені відповідно статей 44, 45 Закону України "Про статус суддів", не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації.

При цьому судом з’ясовано, що нарахування заробітної плати позивачу проводилось без врахування відповідних положень, тобто не на підставах, що передбачені Конституцією та законами України, у зв’язку з чим утворилась відповідна заборгованість за період з 01 січня 2006 року по 31 травня 2010 року.

Крім того, статтею 34 Закону України "Про оплату праці" передбачена компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" встановлено, що починаючи з березня 2003 року індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, державної допомоги та компенсаційних виплат, крім тих, які зазначені у пункті 3 цього Порядку), щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії; оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.

Таким чином, за втрату частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати, позивач має право на компенсацію та індексацію.

Відповідно до проведених розрахунків, сума заборгованості по заробітній платі, за період з 01.01.2006 року по 31.05.2010 року становить 104204,55 грн.

Сума компенсації за втрату частини заробітної плати за період з 01.01.2006 року по 31.12.2009 року складає 16780,58 грн.

Відповідачами не надано заперечень щодо правильності проведеного розрахунку по заробітній платі з урахуванням індексації та компенсації.

Дослідивши надані докази, суд прийшов до висновку, що причиною невиплати вказаних коштів є бездіяльність Державної судової адміністрації України та Міністерства фінансів України.

Так, згідно статті 126 Закону України "Про судоустрій України" Державна судова адміністрація України здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.

Відповідно до часини другої пункту 1 Указу Президента України "Про положення про Державну судову адміністрацію України" від 03 березня 2003 року на Державну судову адміністрацію України покладено обов’язок щодо організаційного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи, а частина четверта пункту 3 передбачає, що основним завданням ДСА України є здійснення матеріального і соціального забезпечення суддів та працівників судів.

Крім того, пункту 4 Положення встановлено, що ДСА України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: готує матеріали для формування пропозицій до державного бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування; виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів, передбачених на фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції та діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування, інших органів і установ судової системи та ДСА України; здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів.

Так як Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів передбачених в Державному бюджеті на утримання суддів, то несе відповідальність за фінансове забезпечення кожного суду. А оскільки остання не виконала в повному обсязі вимог постанови Кабінету Міністрів України №865 від 03 вересня 2005 року щодо нарахування та виплати заробітної плати та щомісячного грошового утримання позивачам, в її діях вбачаються очевидні ознаки бездіяльності, яка, виходячи з обставин справи, є протиправною.

Відповідно до Положення про МФ України, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 року №1837, Міністерство фінансів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України та цим Положенням.

Згідно з даним Положенням, Міністерство фінансів України, зокрема, забезпечує підготовку проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період; розроблення в установленому порядку проекту Закону про Державний бюджет України на відповідний рік, прогнозних показників зведеного бюджету України, організацію роботи, пов'язаної із складенням та виконанням Державного бюджету України, координацію діяльності учасників бюджетного процесу.

Відповідно до положень статті 32 Бюджетного кодексу України проект закону про Державний бюджет України розробляє Кабінет Міністрів України. Міністр фінансів України відповідає за складання проекту закону про Державний бюджет України, визначає основні організаційно-методичні засади бюджетного планування, які використовуються для бюджетних запитів і розроблення пропозицій проекту Державного бюджету України.

Головні розпорядники бюджетних коштів, згідно статті 35 Бюджетного кодексу України організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України.

Міністерство фінансів України відповідно до покладених на нього завдань і повноважень на будь-якому етапі складання і розгляду проекту Державного бюджету України проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу Міністр фінансів України приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабміну.

Міністерству фінансів України як державному органу був відомий зміст постанови Кабінету Міністрів України №865 від 03 вересня 2005 року "Про оплату праці суддів", а тому при аналізу бюджетних запитів розпорядника бюджетних коштів - ДСА України, ним мало б бути перевірено їх відповідність вимогам зазначеної постанови та здійснено відповідне коригування.

Суд відмічає, що ці чинники не були поза межами контролю держави в особі її органів і, отже, визнає відповідальність Міністерства фінансів України за ситуацію, що склалася.

Оскільки невиплата позивачу заробітної плати пов’язана також із бездіяльністю МФ України, яким при формуванні проектів Державних бюджетів на 2006-2010 роки не було враховано відповідність бюджетних запитів ДСА України вимогам постанови Кабінету Міністрів України №865 від 03 вересня 2005 року з врахуванням постанови Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року, суд визнає таку бездіяльність Міністерства фінансів України протиправною.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про правомірність доводів позивача та стягнення з Міністерства фінансів України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з ДК України на розрахункові рахунки ДСА України заборгованість по заробітній платі.

До такого висновку, суд дійшов з урахуванням положень статті 48 Бюджетного кодексу України, відповідно до якої в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення ДК України:

1) операцій з коштами державного бюджету;

2) розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів;

3) контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів;

4) бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.

Як передбачено частиною третьою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суб’єкти владних повноважень зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням вищенаведеного, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до пункту 1 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року №7-93 “Про державне мито”, від сплати державного мита звільняються позивачі - робітники та службовці - за позовами про стягнення заробітної плати й за іншими вимогами, що випливають з трудових правовідносин, члени колективних сільськогосподарських підприємств, працівники фермерських господарств - за позовами до колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств про оплату праці та за іншими вимогами, пов'язаними з трудовою діяльністю.

Керуючись статтями 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

п о с т а н о в и в:

Позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства Фінансів України, Державного казначейства України, Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області, як суб'єктів владних повноважень, щодо допущення заборгованості по заробітній платі, щомісячному грошовому утриманню працюючих суддів та не компенсації втрати частини заробітної плати і щомісячного грошового утримання, як форми оплати праці працюючих суддів.

Стягнути з Міністерства фінансів України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Державного казначейства України на розрахункові рахунки Державної судової адміністрації України для виплати заборгованості по заробітній платі ОСОБА_2 за період з 01.01.2006 року по 31.05.2010 року, з урахуванням компенсації за втрату частини заробітної плати за період з 01.01.2006 року по 31.12.2009 року в загальній сумі 120985,13 грн. (сто двадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят п'ять гривень тринадцять копійок).

Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови оформлено: 04.08.2010 року.

Головуючий: Дончик Віталій Володимирович

Судді: Альчук Максим Петрович

Загороднюк Андрій Григорович