ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2022 року м. Київ № 640/12053/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач та/або ОСОБА_1 ) з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач та/або Мін`юст) та просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України, яка проявилась у відмові проведення перерахунку та виплати середньої заробітної плати з урахуванням винагороди державного виконавця за період з 02.10.2015 по 09.12.2020;

- зобов`язати Міністерство юстиції України провести перерахунок середньої заробітної плати з урахуванням винагороди державного виконавця за період з 02.10.2015 по 09.12.2020 з урахуванням норм Закону України «Про компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та провести виплату;

- стягнути на користь позивача понесені ним витрати по сплаті судового збору.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.05.2021 відкрито провадження у справі №640/12053/21 та ухвалено здійснювати розгляд справи одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Як свідчать матеріали справи позивач мотивує позовні вимоги тим, що у Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 не було встановлено обмежень щодо включення винагороди державного виконавця до розрахунку середньої заробітної плати. Таке обмеження було встановлено лише 09.12.2020, а тому, на переконання ОСОБА_1 . Міністерством юстиції України допущено протиправну бездіяльності в частині відмови у здійсненні перерахунку та виплати середньої заробітної плати з урахуванням винагороди державного виконавця. Також позивач посилається на Закон України «Про компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» про наявність у нього права на отримання відповідної компенсації.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, де останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Так, представник Міністерства юстиції України вказує, що винагорода державного виконавця не є складовою заробітної плати, а визначена законодавством як заохочення для державного виконавця, за умови забезпечення ним реального, своєчасного і законного виконання виконавчого документа. Окрім цього, представник відповідача посилається на Бюджетний кодекс України, Постанову Кабінету міністрів України від 08.09.2016, якою затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця» стверджує, що винагорода державного виконавця виплачується зі спеціального фонду, не відноситься до заробітної плати та не може враховуватися при розрахунках середньої заробітної плати. Разом з цим, представник відповідача зазначає про відсутність підстав для застосування положень Закону України «Про компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Справа вирішується на підставі наявних в ній матеріалів.

Розглянувши подані матеріали, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2015 «Про призначення ОСОБА_1 » №3171/к ОСОБА_1 з 02.10.2015 призначений на посаду старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби, з посадовим окладом 1747,00 грн. на місяць, із збереженням 9 рангу державного службовця, як такого, що успішно пройшов стажування, в порядку переведення з Державної виконавчої служби України.

04.03.2021 позивач звернувся до Міністерства юстиції України із заявою, у якій просив здійснити перерахунок його середньої заробітної плати з урахуванням винагороди за весь час роботи у відділі.

Листом від 19.03.2021 №39/8369-33-21/16.2.2 Міністерство юстиції України повідомило ОСОБА_1 про відсутність підстав для здійснення перерахунку середньої заробітної плати з урахуванням винагороди, оскільки остання є одноразовою виплатою, яка здійснюється один раз по кожному конкретному виконавчому документу окремо, а з 09.12.2020 винагорода державного виконавця не враховується при обчислення середньої заробітної плати.

ОСОБА_1 вважає, що відповідачем порушеного його права та охоронювані законом інтереси, з огляду на що звернувся до суду з метою їх захисту та відновлення.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло станом на час їх виникнення та звертає увагу на наступне.

Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус, визначені в Законі України від 02.06.2016 № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон України № 1403-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону України № 1403-VIII примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.

Згідно з частиною 1 статті 7 Закону України № 1403-VIII державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби.

Частиною 1 статті 8 Закону України № 1403-VIII передбачено, що державні виконавці, керівники та спеціалісти органів державної виконавчої служби є державними службовцями.

Аналогічна норма про те, що державні виконавці є державними службовцями містилась також і у Законі України від 24.03.1998 № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу», який був чинним до 05.10.2016.

Порядок обчислення середньої заробітної плати врегульовано Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).

Пунктом 1 Порядку №100 передбачено, що вказаний Порядок застосовується у випадках: а) надання працівникам щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки; б) надання працівникам творчої відпустки; в) виконання працівниками державних і громадських обов`язків у робочий час; г) переведення працівників на іншу легшу нижчеоплачувану роботу за станом здоров`я; д) переведення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, на іншу легшу роботу; е) надання жінкам додаткових перерв для годування дитини; є) виплати вихідної допомоги; ж) службових відряджень; з) вимушеного прогулу; и) направлення працівників на обстеження до медичних закладів; і) звільнення працівників-донорів від роботи; ї) залучення працівників до виконання військових обов`язків; й) тимчасового переведення працівника у разі виробничої потреби на іншу нижчеоплачувану роботу; к) підпункт "к" пункту 1 виключено; л) інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Згідно із пунктом 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Одноразова винагорода за підсумками роботи за рік і за вислугу років включається до середнього заробітку шляхом додавання до заробітку кожного місяця розрахункового періоду 1/12 винагороди, нарахованої в поточному році за попередній календарний рік.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження тощо), та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

У той же час, пунктом 4 Порядку №100 регламентовано, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються: а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов`язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками); б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); г) премії за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об`єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності); д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо; е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати; є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором; ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування; з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку; и) виплати, пов`язані з ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо; і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування; ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством); й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства; л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати.

При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

В інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Працівникам, які були звільнені в запас з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та повторно призвані для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, обчислення середньої заробітної плати проводиться з урахуванням норм цього Порядку. У разі коли розрахована в установленому порядку середня заробітна плата є нижчою від середньої заробітної плати, яка зберігалась за працівником протягом періоду попередньої військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, для розрахунку компенсації застосовується середня заробітна плата, яка зберігалась за працівником протягом періоду попередньої військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Аналіз вказаного дає суду підстави дійти до висновку, що перелік виплат, які не підлягають врахуванню при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для обчислення середньої заробітної плати, визначений пунктом 4 Порядку №100 та є вичерпним.

Тобто, перелік виплат, які не підлягають врахуванню при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування відповідних виплат, на час спірних відносин не включав винагороду державного виконавця як таку, яка не підлягають врахуванню при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування спірних виплат.

При цьому підпункт «б» пункту 4 Порядку №100 встановлює, що при обчисленні середньої зарплати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, тощо).

Нормами статті 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати максимальним розміром не обмежується. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Аналогічні положення містяться у статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР (далі - Закон №108/95).

Положеннями статті 2 Закону №108/95 передбачено, що додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Відповідно до пункту 1.3 розділу 1 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державної казначейської служби України від 13.01.2004 №5, до фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцiненi в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплатi, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат.

Відповідно до розділу 2 даної інструкції фонд оплати праці складається з фонду основної заробітної плати, 2.2. фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Частиною 2 статті 50 Закону № 889-VIII заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 6) премії (у разі встановлення).

У редакції Закону № 889-VIII до 19.09.2019 стаття 50 встановлювала, що заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 4) виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця; 5) виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою; 6) премії (у разі встановлення).

Між тим, стаття 17 Закону України від 24.03.1998 №202/98-ВР «Про державну виконавчу службу», який був чинним до 05.10.2016, визначала, що заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби, зазначеного у частині першій статті 6 цього Закону, складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, а також інших надбавок згідно із законодавством. За забезпечення реального, своєчасного і законного виконання виконавчого документа державні виконавці одержують винагороду в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно з частинами 1 та 2 статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», якими врегульовано питання оплати праці працівників органів державної виконавчої служби, заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, винагороди, а також інших надбавок згідно із законодавством.

Порядок виплати та розміри винагород працівникам органів державної виконавчої служби встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2015 №126 затверджено Порядок виплати та розміри винагород державному виконавцю (далі - Порядок №126).

Разом з цим, відповідно до статей 13 та 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» Кабінетом Міністрів України була прийнята Постанова від 08.09.2016 №643, якою затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі - Порядок №643).

Згідно із пунктом 2 Постанови від 08.09.2016 №643 визнано такими, що втратили чинність, зокрема Постанову Кабінету Міністрів України від 11 березня 2015 р. № 126 "Про затвердження Порядку виплати та розмірів винагород державному виконавцю" (Офіційний вісник України, 2015 р., № 24, ст. 672);

У той же час, відповідно до пункту 1 Порядку №643 цей Порядок і розміри визначають механізм виплати винагород державним виконавцям, а також розміри винагород державних виконавців і основної винагороди приватного виконавця.

Пунктом 2 Порядку №643 визначено, що у разі фактичного виконання (повного або часткового) виконавчого документа майнового характеру, стягнення заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців, за виконавчим документом про стягнення аліментів державним виконавцям, визначеним у частині першій статті 7 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", виплачується винагорода у такому розмірі:

- 2 відсотки стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - державному виконавцю, на виконанні у якого перебував (перебуває) виконавчий документ;

- 0,5 відсотка стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - керівнику органу державної виконавчої служби та його заступникам, яким безпосередньо підпорядкований державний виконавець (крім випадків, передбачених абзацами сьомим - одинадцятим цього пункту).

Згідно з пунктом 3 Порядку №643 державному виконавцю, на виконанні у якого перебував виконавчий документ немайнового характеру та який забезпечив його фактичне виконання в повному обсязі, виплачується винагорода в розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, якщо боржником за виконавчим документом є фізична особа, та двох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, якщо боржником за виконавчим документом є юридична особа.

Державні виконавці, зазначені у пункті 2 цього Порядку, мають право на винагороду за умови дотримання критеріїв виплати винагороди, встановлених Мін`юстом (далі - критерії виплати винагороди) (пункт 5 Порядку №643).

При цьому пунктами 17 та 18 Порядку № 643 передбачено, що винагорода виплачується одночасно з виплатою заробітної плати.

Виплата винагороди здійснюється в межах і за рахунок відповідних надходжень до спеціального фонду державного бюджету на підставі кошторисів та планів асигнувань спеціального фонду на відповідний рік.

Згідно Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 №333, винагорода державного виконавця включена до коду економічної класифікації видатків (КЕКВ) 2.1.1.1 «Заробітна плата».

Аналізуючи наведені обставини суд приходить до висновку, що винагорода державного виконавця є частиною його оплати праці. Введення інституту винагороди державного виконавця мало на меті стимулювання своєчасного виконання рішень судів та інших компетентних органів, що сприяє підвищенню авторитету правосуддя, дотриманню принципу законності як складової верховенства права. Право на винагороду у державного виконавця виникає у зв`язку з повним фактичним виконанням виконавчого документу, стягненням виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.

Таким чином, винагорода державного виконавця відноситься до виплат, що належать до фонду оплати праці, вказана виплата не включена до переліку виплат, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, наведеному у пункті 4 Порядку №100.

Отже, враховуючи наведене суд вважає, що винагорода державного виконавця за своєю суттю охоплюється поняттям «додаткова заробітна плата» та входить до структури заробітної плати, оскільки ця стимулююча виплата виплачується за сумлінне виконання державним виконавцем своїх обов`язків під час проведення виконавчих дій.

Приймаючи до уваги те, що вказана виплата може виплачуватись неодноразово в залежності від якості та результативності праці державного виконавця, продуктивності його роботи, вона не може вважатись одноразовою грошовою виплатою, а тому має бути врахована під час обчислення середньої заробітної плати.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 09.09.2020 по справі №814/564/16.

Наведене у своїй сукупності вказує на безпідставність доводів Міністерства юстиції України, що винагорода державного виконавця не є складовою заробітної плати, а визначена законодавством як заохочення для державного виконавця, за умови забезпечення ним реального, своєчасного і законного виконання виконавчого документа та не включається до розрахунку середньої заробітної плати.

За таких обставин суд вважає, що позивач має право на перерахунок та виплату середньої заробітної плати з урахуванням винагороди державного виконавця за період з 02.10.2015 по 09.12.2020.

У той же час суд вказує, що позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України, яка проявилась у відмові проведення перерахунку та виплати середньої заробітної плати з урахуванням винагороди державного виконавця за період з 02.10.2015 по 09.12.2020.

Натомість, як свідчать матеріали справи Міністерство юстиції України листом від 19.03.2021 №39/8369-33-21/16.2.2 фактично відмовлено ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку середньої заробітної плати з урахуванням винагороди.

Згідно із частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 5 КАС України регламентовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Приймаючи до уваги наведені обставини суд вважає, що належним та ефективним захистом порушеного права позивача є визнання протиправною відмову Міністерства юстиції України, яка оформлена листом від 19.03.2021 №39/8369-33-21/16.2.2 щодо здійснення ОСОБА_1 перерахунку та виплати середньої заробітної плати з урахуванням винагороди державного виконавця за період з 02.10.2015 по 09.12.2020.

Як наслідок наявні підстави для зобов`язання Міністерство юстиції України здійснити перерахунок та виплату середньої заробітної плати з урахуванням винагороди державного виконавця за період з 02.10.2015 по 09.12.2020.

Разом з цим, щодо застосування Закону України «Про компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон № 2050-III) до спірних правовідносин суд вкаже наступне.

Так, статтею 2 вказаного Закону станом на час вирішення спору по суті передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (ст. 3 Закону № 2050-III).

Відповідно до статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.2001 №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159), який поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно із пунктом 2 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Відповідно до пункту 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

За правилами пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.

Системний аналіз даних положень дає змогу дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі заробітної плати) та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

В матеріалах справи відсутні докази здійснення перерахунку та виплати позивачу середньої заробітної плати, а тому суд зазначає про відсутність виплати основної суми доходу в розумінні Закону № 2050-III, за наявності якої можлива виплата суми компенсації.

За таких обставин, суд зазначає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог у цій частині.

Також при вирішення спору по суті суд відхиляє посилання відповідача на Постанову Кабінету міністрів України від 09.12.2020 №1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100», оскільки станом на час виникнення спірних правовідносин остання не набула чинності.

Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Згідно із частиною 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Положеннями частини 3 статті 139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Матеріали справи не містять доказів понесення позивачем судових витрат. Отже підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 72, 73, 77, 139, 143, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Задовольнити позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, б. 13, код ЄДРПОУ 00015622) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії частково.

2. Визнати протиправною відмову Міністерства юстиції України, яка оформлена листом від 19.03.2021 №39/8369-33-21/16.2.2 щодо здійснення ОСОБА_1 перерахунку та виплати середньої заробітної плати з урахуванням винагороди державного виконавця за період з 02.10.2015 по 09.12.2020.

3. Зобов`язати Міністерство юстиції України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 середню заробітну плату з урахуванням винагороди державного виконавця за період з 02.10.2015 по 09.12.2020.

4. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

5. Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.І. Келеберда