ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/22941/21Головуючий у 1-й інстанції Братасюк В.М. Провадження № 22-ц/817/928/22 Доповідач - Костів О.З.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2022 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Костів О.З.

суддів - Міщій О. Я., Шевчук Г. М.,

з участю секретаря - Романська К.М.

сторін:

представника апелянта ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/22941/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 вересня 2022 року (ухваленого суддею Братасюком В.М.) в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , третя особа ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні квартирою та зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_6 про встановлення порядку користування квартирою,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2021 року ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_8 про усунення перешкод у користуванні квартирою.

В обґрунтування заявлених вимог позивачка покликалася на те, що у її власності перебуває ѕ ідеальної частки квартири АДРЕСА_1 . Однак, вона зі своїм чоловіком ОСОБА_8 не може увійти у вказану квартиру, оскільки відповідачка ОСОБА_2 чинить їм перешкоди.

У зв`язку з викладеним просили суд усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення ОСОБА_7 та членів її сім`ї в означену квартиру та зобов`язати ОСОБА_2 не чинити їй перешкоди у користуванні вказаною квартирою.

В лютому 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_7 , третя особа ОСОБА_8 про встановлення порядку користування квартирою.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_2 покликалася на те, що в її власності перебуває ј ідеальна частка квартири АДРЕСА_1 , вона нею користується та проживає у ній. Разом з тим, вона не проти, щоб ОСОБА_7 вселилася до вказаного житла, однак вважає, що вона не має права вселяти у спірне житло свого чоловіка, котрий не є співвласником.

У зв`язку з викладеним просила суд встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 наступним чином:

- у користування ОСОБА_2 виділити житлову кімнату площею 12.3 кв.м.;

- у користування ОСОБА_7 виділити житлову кімнату площею 16.8 кв.м.;

- кухню, ванну кімнату, вбиральню та коридор залишити в загальному користуванні.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 вересня 2022 року первісний позов задоволено.

Усунуто перешкоди ОСОБА_7 зі сторони ОСОБА_2 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення позивачки ОСОБА_7 та членів її сім`ї в означену квартиру.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 судовий збір в розмірі 908.00гривень.

Зустрічний позов задоволено частково.

Встановлено наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_1 :

- у користування ОСОБА_2 виділити житлову кімнату площею 12.3 кв.м.;

- у користування ОСОБА_7 та членів її сім`ї виділити житлову кімнату площею 16.8 кв.м.;

- кухню, ванну кімнату, вбиральню та коридор залишити в загальному користуванні.

В задоволенні решти вимог зустрічного позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 992.40гривень.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині задоволених зустрічних позовних вимог, представник ОСОБА_7 адвокат Островська О.Н. подала на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції застосовано статті 47, 48 Житлового кодексу Українського РСР, які не регулюють порядку користування житловим приміщенням, яке належить особі на праві власності, в тому числі й на праві часткової власності. Крім того, норми Житлового кодексу Української РСР, який застосував суд в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, не існує, оскільки з 07 травня 2022 року чинним є Житловий кодекс України.

Зазначає, що Закон України «Про власність» та Цивільний кодекс України (в редакції 1963 року) втратили чинність, а тому суд безпідставно застосував норми п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності».

На думку апелянта, суд першої інстанції помилково виділив в користування ОСОБА_2 цілу кімнату площею 12.3 кв.м. та залишив у спільному користуванні кухню, ванну кімнату, вбиральню, коридор, площа яких складає 18.8 кв.м. Тобто, суд передав ОСОБА_2 в користування 31.1 кв.м. квартири, що реально складає 3/4 квартири, а не 1/4. Однак, частка ОСОБА_2 складає 1/4 із загальної площі квартири 46.9 кв.м. що дорівнює 11.73 кв.м.

Звертає увагу на те, що чинне цивільне та житлове законодавство не передбачає обов`язкове виділення в користування окремої кімнати при розгляді спору співвласників квартири про визначення порядку користування квартирою. Також чинним законодавство не передбачено, що при визначенні порядку користування квартирою необхідно виділяти окремо житлову та нежитлову площу. Однак, якщо б такий порядок було визначено, то ОСОБА_2 мала б право на користування загальним нежитловим приміщенням площею 9.4 кв.м. і відповідно до її частки житловим приміщенням квартири площею 2.32 кв.м.

У зв`язку з наведеним просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 вересня 2022 року в частині часткового задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про встановлення порядку користування квартирою скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову відмовити в повному обсязі.

03 листопада 2022 року на адресу Тернопільського апеляційного суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Відзив мотивований тим, що суд першої інстанції об`єктивно та всебічно дослідив усі доводи сторін та докази. Зазначає, що спірна квартира первинно належала покійному ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . При цьому, ОСОБА_7 жодних родинних відносин до померлих немає, однак частку отримала в процесі спадкування по заповіту. Звертає увагу, що ОСОБА_2 та ОСОБА_7 є чужими людьми, а тому існують правові підстави для виділення в користування сторонам ізольованих кімнат.

У зв`язку з викладеним просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

В судовому засіданні представник апелянта адвокат Островська О.Н. апеляційну скаргу підтримала, зіславшись на мотиви, викладені в ній.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник адвокат Снітинський Б.Є. проти апеляційної скарги заперечили та просили рішення суду залишити без змін.

Інші сторони в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про день і час слухання справи.

Апеляційна скарга подана лише в частині часткового задоволення зустрічного позову, а тому в іншій частині рішення суду, колегією суддів не переглядається.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом встановлено наступні обставини.

ОСОБА_7 є власником ѕ ідеальної частки квартири АДРЕСА_1 . Означену нерухомість нею було набуто в порядку спадкування, що стверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 08 травня 2021 року, витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі, витягом про державну реєстрацію права власності.

ОСОБА_2 є власником іншої ј ідеальної частки квартири АДРЕСА_1 , що стверджується свідоцтвом про право на спадщину від 13 вересня 2013 року, витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, й остання фактично проживає в житлі.

Згідно інформації витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 286983959 від 26 листопада 2021 року вбачається, що загальна площа двохкімнатної квартири АДРЕСА_1 складає 46.9 кв.м., з яких житлова площа 29.1 кв.м.

Згідно технічного паспорта на квартиру, в житлі наявні дві житлові кімнати площею 12.3 та 16.8 кв.м.

Встановлено, що до складу сім`ї ОСОБА_7 входить її чоловік ОСОБА_8 , котрий, в силу закону, має право користуватися жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири).

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.

За правилами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

При цьому згідно з вимогами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Ця стаття свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.

У даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов`язковим.

Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-1500цс15 від 17 лютого 2016 року.

Як зазначено в п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

Разом з тим, житлові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Житловим кодексом України (який змінив свою назву із Житлового кодексу Української РСР) та іншими актами законодавства України.

Відповідно до статті 150 ЖК Української РСР (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно з частиною першою статті 156 ЖК Української РСР (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

За змістом статей 47, 48 ЖК Української РСР (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі. Норма жилої площі в Українській РСР встановлюється в розмірі 13.65 квадратного метру на одну особу.

Відповідно до додатку постанови виконавчого комітету Тернопільської обласної ради народних депутатів і президії обласної ради професійних спілок від 10 січня 1985 року №2, мінімальний розмір жилої площі на кожного члена сім`ї у місті Тернополі становить 6.0 кв.м., а середня забезпеченість жилою площею, становить 8.1 кв.м., у місті Тернополі.

Звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_2 посилалася на те, що в її власності перебуває ј ідеальна частка квартири АДРЕСА_1 , вона нею користується та проживає у ній. Також, ОСОБА_7 є власником ѕ ідеальної частки вказаної квартири.

Однак, між сторонами у даній справі виник спір щодо порядку користування квартирою, яка перебуває у їхній спільній часткова власності.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що згідно технічного паспорта на квартиру в житлі наявні дві житлові кімнати площею 12.3 кв.м. та 16.8 кв.м. При цьому до складу сім`ї ОСОБА_7 входить її чоловік ОСОБА_8 , котрий, в силу закону, має право користуватися жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири).

Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що справедливим та таким, що відповідатиме допустимим розмірам житлової площі на кожну особу буде встановлений наступний порядок користування житлом: для ОСОБА_2 виділити житлову кімнату площею 12.3 кв.м., для ОСОБА_7 та члена її сімї виділити житлову кімнату площею 16.8 кв.м. та залишити в загальному користуванні кухню, ванну кімнату, вбиральню, коридор.

Доводи апелянта про те, що судом помилково застосовано норми Житлового кодексу Української РСР, колегія суддів відхиляє, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин був чинний Житловий кодекс Української РСР. При цьому, 07 травня 2022 року набрав чинності Закон України «Про дерадянізацію законодавства України», яким змінено у Житловому кодексі Української РСР назву на «Житловий кодекс України», а не прийнято новий кодекс.

Твердження апелянта про те, що суд безпідставно застосував норми постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», колегія суддів не бере до уваги, оскільки еволюція юридичної сили правових позицій Верховного Суду України у національній правовій системі не втрачає своєї актуальності у темпоральному вимірі після початку роботи нового Верховного Суду. При цьому, авторитет постанов Пленуму ВСУ зберігається і досі.

Посилання апелянта на те, що суд помилково виділив в користування ОСОБА_2 цілу кімнату площею 12.3 кв.м. та залишив у спільному користуванні кухню, ванну кімнату, вбиральню, коридор, хоча частка ОСОБА_2 складає 1/4 із загальної площі квартири 46.9 кв.м., що дорівнює 11.73 кв.м., колегія суддів не приймає, оскільки у спірній квартирі будуть проживати троє осіб, одна з яких не пов`язана родинними зв`язками. При цьому, ОСОБА_2 заперечує щодо спільного користування із чоловіком ОСОБА_7 , а жила площа квартири складається з двох кімнат площею 12.3 кв.м. та 16.8 кв.м., суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що визначення порядку користування квартирою не призведе до погіршення житлових умов цих осіб.

Апеляційний суд зазначає, що виділяючи в користування ізольовані жилі кімнати буде дотримано принцип адекватності розміру часток ОСОБА_2 та ОСОБА_7 у праві власності на спільне майно та збережено цільове призначення квартири, а саме проживання людей.

Ураховуючи, що у спірній квартирі проживають троє осіб, не пов`язаних між собою родинними зв`язками, а жила площа квартири складається з двох кімнат площею 12.3 кв.м. та 16.8 кв.м., визначення порядку користування квартирою не призведе до погіршення житлових умов цих осіб.

Суд апеляційної інстанції критично оцінює доводи апелянта про те, що чинне цивільне та житлове законодавство не передбачає обов`язкове виділення в користування окремої кімнати при розгляді спору співвласників квартири про визначення порядку користування квартирою, а тому ОСОБА_2 мала б право на користування загальним нежитловим приміщенням площею 9.4 кв.м. і відповідно до її частки житловим приміщенням квартири площею 2.32 кв.м.

У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Задовольняючи зустрічний позов частково, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складення повного тексту постанови 18 листопада 2022 року.

Головуючий

Судді