ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2022 року м.Суми

Справа №591/4282/19

Номер провадження 22-ц/816/668/22

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Ткачук С. С. (суддя-доповідач),

суддів - Криворотенка В. І. , Собини О. І.

за участю секретаря судового засідання -Кияненко Н.М.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Комунальне підприємство «Редакція газети «Сумщина»,

третя особа Сумська обласна рада,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 07лютого 2022 року, в складі судді Клименко А.Я., ухвалене у м. Суми,

в с т а н о в и в:

Звернувшись до суду у липні2019 року із позовною заявою, позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь невиплачену при звільненні заробітну плату в розмірі 58770,78 грн, а також середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 19 квітня 2019 року (яка на день подання позовної заяви складає 41765,75 грн.) по день фактичного розрахунку.

Свої вимоги мотивувала тим, що вона перебувала у трудових відносинах з Комунальним підприємством «Редакція газети «Сумщина», співзасновником якого є Сумська обласна рада. Після звільнення головного редактора відповідача, 29.03.2019 року на неї було покладено його обов`язки. У березні 2019 року було анульовано свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації з подальшим припиненням діяльності відповідача. Вказує, що 16.04.2019 року вона письмово повідомила Сумську обласну раду та управління майном Сумської обласної ради про своє звільнення. 18.04.2019 року її було звільнено з роботи за власним бажанням згідно з ч.3 ст. 38 КЗпП України, через невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства, умов трудового договору. Зазначає, що в день звільнення з нею не було проведено остаточного розрахунку.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 07 лютого 2022 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Комунального підприємства «Редакція газети «Сумщина» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку в сумі 15886 грн 57 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Комунального підприємства «Редакція газети «Сумщина» на користь держави 768 грн 40 коп.

Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачем на надано суду належних, допустимих доказів того, що визначення розміру середньомісячної заробітної плати, оскільки відповідна довідка видана позивачкою собі самостійно. Крім того, саме на позивачку, як керівника комунального підприємства, покладено законом обов`язок щодо нарахування та виплати заробітної плати як собі так і працівникам, а тому саме з її вини, а не з вини відповідача була утворена заборгованість, з огляду на що, відсутні підстави для стягнення середнього заробітку. При цьому стороною відповідача було підтверджено, що позивачем не використано 18 днів щорічної відпустки, а тому на її користь необхідно стягнути компенсацію за вказані дні невикористаної щорічної відпустки.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи,просить скасувати рішення судупершої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що в період з 30.03.2019 року по 18.04.2019 року позивач була єдиним працівником на підприємстві та виконувала обов`язки керівника, а тому висновок суду стосовно того, що довідка про доходи від 18.04.2019 року видана позивачкою без будь яких правових підстав є помилковим. Крім того, розрахунки відповідача не були спростовані відповідачем та третьою особою. Крім того, висновки суду щодо відсутності вини відповідача є також безпідставними, оскільки редакція є відокремленою юридичною особою, має майно та баланс, рахунки в установах банку. Крім того, право розпоряджатися коштами, згідно статут, має право лише головний редактор, а не його заступник або виконуючий обов`язки головного редактора. Нового керівника ні Сумська обласна рада, ні уповноважений нею орган не призначали, а тому саме внаслідок вказаної бездіяльності,позивач не змогла отримати належні їй до виплати аванс за квітень 2019 року, що і призвело до порушення її трудових прав і колективного договору та стало підставою для її звільнення. Вказує, що враховуючи вищевикладене, висновок суду першої інстанції стосовно можливості позивачки провести повний розрахунок по заробітній платі при звільненні є хибним. Вказує, що позивач, незважаючи на наказ про відпустку, не була у відпустці в жовтні листопаді 2018 року, а працювала на робочому місці.

Від відповідача відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Від Сумської обласної ради до апеляційного суду надійшли заперечення з приводу апеляційної скарги, в яких остання не погоджується з доводами викладеними в апеляційній скарзі та зазначає, що посадовий оклад позивачки становить 7100 грн. Зазначає, що позивач мала право на основну щорічну оплачувану відпустку тривалістю 24 календарних дні, а не 36, оскільки вона не виконувала функції журналіста, а виконувала адміністративно господарські функції та не займалася журналістською діяльністю. Вказує, що позивачем було використано основну щорічну відпустку терміном 36 календарних днів з 18 жовтня 2018 року по 22 листопада 2018 року включно.

Позивач та її представники в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити, пояснивши, що позивач після звільнення головного редактора право підпису на банківських документах не мала, а тому після фактичного припинення ОСОБА_2 виконувати обов`язки у березні 2019 року була позбавлена можливості виплатити собі належну їй грошову суму розрахунку і тому були підстави для її звільнення за ч.3 ст. 38 КЗпП.

Представник редакції газети до суду не прибув, проте про дату, час і місце проведення судового засідання належним чином повідомлений.

Представник третьої особи в судовому засіданні просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, підтвердив, що дійсно при оформленні документів до банку підпис керівника редакції газети потребує засвідчення уповноваженою особою засновника.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Колегія суддів не може повністю погодитися з висновками суду першої інстанції і тому визнає, що оскаржене рішення не в повній мірі відповідає вимогам вказаної статті процесуального закону.

З матеріалів справи вбачається, що 20.01.2017 року ОСОБА_1 призначена на посаду заступника головного редактора Комунального підприємства «Редакція газети «Сумщина».

Рішенням Сумської обласної ради від 19.10.2018 року «Про звільнення з посади головного редактора комунального підприємства «Редакція газети «Сумщина» ОСОБА_2 припинено дію контракту, укладеного з головним редактором комунального підприємства «Редакція газети «Сумщина» ОСОБА_2 . Звільнено ОСОБА_2 з посади головного редактора КП «Редакція газети «Сумщина» 19.10.2018 року у зв`язку із закінченням терміну дії контракту, згідно з п.2 ст. 36 КЗпП України.

Згідно з наданого наказу Комунального підприємства «Редакція газети «Сумщина» від 29.03.2019 року № 01-03/06 ОСОБА_2 звільнено з посади головного редактора 29.03.2019 року за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Виконання обов`язків головного редактора покладено на заступника головного редактора ОСОБА_1 .

Отжесудом встановлено, що ОСОБА_2 до 29.03.2019 при закінченні строку дії укладеного з ним контракту 19.10.2018 самостійно продовжив виконувати обов`язки головного редактора газети на власний розсуд, і саме за його підписом до лютого 2019 року через банк сплачувалася зарплата позивачу. Після припинення ним виконувати обов`язки головного редактора газети 29.03.2019, ці обов`язки виконувала ОСОБА_3 , яка права підпису банківських платіжних документів на виплату заробітної плати не мала.

У березні 2019 року свідоцтво про державну реєстрацію газети «Сумщина» визнано недійсним і газета втратила право свого видання, про те, до цього підприємство не виключено з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, перебуває у стані припинення.

Згідно записів трудової книжки позивач була прийнята на роботу до редакції газети 03.09.2015 спочатку на посаду менеджера з персоналу, а 21.01.2016 була переведена на посаду заступника головного редактора, з якої була звільнена 29.08.2016, але 20.01.2017 знову була прийнята на дану посаду, останнє звільнення з якої відбулось 18.04.2019 на підставі наказу № 01-03/08 від 16.04.2019.

Відповідно до наказу Комунального підприємства «Редакція газети «Сумщина» від 9.03.2019 року № 01- 03/06 підписаного ОСОБА_2 , як головним редактором, ОСОБА_1 приступила до виконання обов`язків головного редактора Комунального підприємства «Редакція газети «Сумщина».

01.04.2019 ОСОБА_3 видає самостійно наказ за № 01-03/07 про те, що з 01.04.2019 приступає до виконання обов`язків головного редактора.

16.04.2019 року ОСОБА_1 звернулася до Сумської обласної ради та управління майном Сумської обласної ради з листом, в якому повідомила останніх про своє звільнення за власним бажанням з 18.04.2019 року.

Власним наказом від 16.04.2019 року № 01-03/08 ОСОБА_1 звільняється з посади заступника головного редактораз 18.04.2019 року за власним бажанням, у зв`язку з невиконанням власником та уповноваженим органом управлінням майном Сумської обласної ради законодавства, умов трудового договору, на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Аналогічний запис є в її трудової книжці. Трудовий контракт з позивачем не укладався.

Відповідно до п. 2.1 Порядку призначення і звільнення з посад керівників підприємств, установ та закладів, що перебувають у спільній власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Сумської області, затвердженого рішенням обласної ради сьомого скликання 06.07.2018 року, керівники підприємств призначаються на посаду обласною радою на її пленарних засіданнях на контрактній основі.

Пунктами 2.5 та 2.6 вказаного Порядку встановлено, що кандидатури на посади керівників підприємств попередньо розглядають відповідні профільні постійні комісії обласної ради та готують свої висновки. Підготовку проекту рішення обласної ради для розгляду на сесії за дорученням голови обласної ради або особи, що здійснює його повноваження, забезпечує управління майном Сумської обласної ради.

Пунктами 2.8 Порядку встановлено, що при закінченні терміну дії контракту з керівником, обласна рада вирішує питання продовження терміну дії контракту шляхом укладання контракту з керівником підприємства на новий термін або припинення дії контракту з керівником підприємства у зв`язку із закінченням його терміну та звільнення. У період між сесіями голова обласної ради або особа, що здійснює його повноваження має право призначати та звільняти виконуючого обов`язки керівника Підприємства.

Пунктом 3.1 Порядку визначено процедуру звільнення керівників підприємств із займаної посади і розірвання з ними контрактів. Так вказаним пунктом визначено, що у період між сесіями голова обласної ради або особа, що здійснює його повноваження, має право звільняти із займаної посади керівника підприємства відповідно до чинного законодавства про працю з наступним внесенням цього питання на затвердження обласною радою. В інших випадках керівники підприємств звільняються з посади обласною радою на її пленарних засіданнях у випадках: закінчення терміну дії контракту; подання особистої заяви керівника; в інших випадках, передбачених чинним законодавством про працю та обумовлених в контракті.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що правом призначати та звільняти головного редактора комунального підприємства «Редакція газети «Сумщина» та виконуючого обов`язки головного редактора наділене виключне коло суб`єктів, якими є Сумська обласна рада та у виключних випадках голова обласної ради або особа, що здійснює його повноваження.

Колегія суддів звертає увагу на те, що фактично вже звільнений у зв`язку із закінченням терміну дії контракту, згідно за п.2 ст. 36 КЗпП України, ОСОБА_2 не був наділений правом видавати 29.03.2019 наказ № 01-03/06, яким поклав обов`язки головного редактора газети на ОСОБА_1 , бо його звільнення, яке відбулось ще 19.10.2018, визнано законним постановою Сумського апеляційного суду від 10.09.2020 року по справі № 591/6964/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 02.03.2021 року.

Разом з тим, після звільнення з посади головного редактора ОСОБА_2 ще 19.10.2018, Сумська обласна рада, як один із засновників газети, тільки 17.05.2019 прийняла рішення про припинення КП «Редакція газети Сумщина» шляхом ліквідації, затвердила склад ліквідаційної комісії, тобто протягом 5 місяців не вживала заходів в межах своїх повноважень щодо врегулювання питання організації роботи підприємства.

Однак, відповідно до абзацу 2 посадової інструкції заступника головного редактора ОСОБА_1 , затвердженої головним редактором КП «Редакція газети «Сумщина» 12.11.2015 року, з якою остання була ознайомлена, у разі тимчасової відсутності (непрацездатності, відпустки, відрядження тощо) головного редактора виконує його обов`язки в обсязі повноважень, передбачених п.п. 4.2-4.4 Статуту Комунального підприємства «Редакція газети «Сумщина».

Пунктом 4.2 Статуту Комунального підприємства «Редакція газети «Сумщина» затвердженого начальником управління майном Сумської обласної ради від 27.12.2005 року (викладеного в новій редакції зі змінами і доповненнями) (далі Статут) визначено, що головний редактор керує діяльністю Редакції в межах повноважень, визначених її статутом та несе відповідальність, за виконання вимог, що ставляться до діяльності Редакції друкованого засобу інформації та інших актів законодавства України.

Пунктами 4.3 4.4 Статуту визначені наступні повноваження головного редактора:

організовує роботу і несе персональну відповідальність за діяльність Редакції;

здійснює загальне керівництво Редакцією;

забезпечує виконання рішень співзасновників обласної газети «Сумщина»;

самостійно визначає організаційну структуру, затверджує штатний розпис і чисельність Редакції, кореспондентських пунктів, відділень, представництв та інших відокремлених підрозділів;

представляє редакцію у відносинах із співзасновниками обласної газети Сумщина,авторами, видавцями, державними органами, замовниками-розпорядниками державних коштів, об`єднаннями громадян, юридичними та фізичними особами, а також у суді, господарському і третейському суді та несе відповідальність за виконання вимог, що ставляться до друкованого засобу масової інформації, його редакції відповідно до чинного законодавства;

визначає умови оплати праці працівників Редакції, кореспондентських пунктів, відділень, представництв інших відокремлених підрозділів;

вирішує питання добору, підготовки та підвищення кваліфікації працівників Редакції;

приймає на роботу, переміщує та звільнює працівників у порядку, передбаченому чинним законодавством;

приймає рішення про заохочення та накладення стягнень на працівників;

діє без довіреності від імені Редакції, укладає угоди і контракти та здійснює інші юридичні акти, видає довіреності;

затверджує посадові та службові інструкції працівників Редакції;

здійснює інші повноваження, передбачені чинним законодавством України та визначені рішенням Власника.

Головний редактор має право: самостійно вирішувати всі питання діяльності редакції, за винятком віднесених Статутом до компетенції інших органів; діяти без письмових доручень від імені редакції, представляти її інтереси в установленому порядку в організаціях, підприємствах і установах; укладати договори, видавати доручення, відкривати в банках поточні та інші рахунки, розпоряджатися коштами і майном в межах наданих йому повноважень; приймати рішення і видавати накази, обов`язкові для виконання всіма працівниками редакції.

З викладеного вбачається, що ОСОБА_4 при відсутності головного редактора газети в силу обов`язків, визначених її посадовою інструкцією, правомірно фактично виконувала його повноваження і мала прийняти наказ про своє звільнення із займаної посади на підставі ч.3 ст.38 КЗпП, який не було оскаржено засновниками підприємства,а тому він є діючим, оскільки фактично на час свого звільнення не отримала належну грошову суму розрахунку з підстав відсутності у неї права підпису банківських документів.

За таких обставин колегія суддів визнає видані нею довідки про доходи від 18.04.2019 і про заборгованість по заробітній платі на час звільнення належними доказами, які не були спростовані запереченнями з боку обласної ради.

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції відносно того, що довідка про доходи від 18.04.2019 року № 01-08/82 видана позивачці самою собі без будь яких правових підстав, оскільки як вже зазначалося вище, в період відсутності головного редактора остання виконує його повноваження на підставі посадових обов`язків, визначених її посадовою інструкцією, в тому числі і щодо представництва інтересів підприємства перед іншими особами.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні.Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) вихідна допомога виплачується у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача стосовно виплати їй вихідної допомоги при звільненні є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Визначення середнього заробітку здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок).

Згідно з п. 8 Порядку (в редакції станом на день звільнення позивача) нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

Абзацами 3, 4 п. 8 Порядку встановлено, що у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Виходячи з вищевикладеного, середньоденна заробітна плата позивача складає 588 грн 25 коп. (заробітна плата за лютий березень 2021 року ділена на кількість робочих днів за вказані місяці 23530:40). Середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періодіскладає 20 (40:2)

Таким чином, середня місячна заробітна плата становить 11765 (588,25 х20).

Враховуючи вищевикладене, позивачу повинна була сплаченавихідна допомога при звільненні в сумі 35295 грн (11765х3), однак з позовних вимог позивача вбачається, що останньою заявлено до стягнення вихідну допомогу при звільненні в розмірі 28412 грн. 48 коп, т.т. обраховану грошову суму вже з урахуванням утримання обов`язкових платежів і податків.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги

Частиною 6 ст. 365 ЦПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи, що позивачем не уточнювалися заявлені позовні вимоги в частині заявлених вимог про стягнення на її користь вихідної допомоги, то колегія суддів приходить до висновку, що вказані вимоги підлягають задоволенню в межах, що заявлені в її позовній заяві.

За таких обставин, з відповідача на користь позивача повинна бути стягнута вихідна допомога при звільненні в сумі 28412 грн. 48 коп.

Разом з тим, пунктом 2.10 Порядку встановлено, що розрахунок заробітної плати (зміни до розрахунку) керівникові підприємства (виконуючому обов`язки керівника) здійснюється та затверджується управління майном Сумської обласної ради відповідно до нормативно правових актів Кабінету Міністрів України, центральних органів державної виконавчої влади відповідних галузей та укладених галузевих угод.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що саме Сумська обласна рада повинна надати позивачеві розрахунок його заробітної плати, в тому числі тієї її частини, що мала бути виплачена відповідачу станом на день її звільнення, однак останнім цього зроблено не було.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами 5, 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Заперечуючи правомірність видачі вказаної довідки, представники відповідача та третьої особи послалися лише на те, що позивач не мала повноважень на її видачу, проте всупереч вимог ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не спростували належними та допустимими доказами достовірності зазначеної в ній інформації стосовно розміру заробітної плати позивача.

Згідно відомостей з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК 5, що містяться в матеріалах справи та мають офіційний характер, у січні 2019 року позивач відпрацювала 31 день та отримала заробітну плату в розмірі 12240 грн, а в лютому 2019 року відповідач відпрацювала 28 календарних днів та отримала заробітну плату в розмірі 11240 грн. Із вказаної заробітної плати за позивачку сплачено страхові внески. При цьому, ні за березень 2019 року, ні за квітень 2019 року заробітна плата позивачці не нараховувалась, згідно з вказаними відомостями.

Колегія суддів звертає увагу на те, що сума отриманої позивачем заробітної плати за лютий 2019 року, що міститься у відомостях з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування співпадає з сумою, що зазначена в довідці про доходи від 18.04.2019 року.

З метою усунення сумнівів у добросовісному здійсненні учасниками справи їх процесуальних прав та обов`язків, а також повного та всебічного з`ясування обставин справи, ухвалою Сумського апеляційного суду від 25.08.2022 року, у Сумської обласної ради, як співзасновника Комунального підприємства «Редакція газети «Сумщина» було витребувано, зокрема, відомості щодо нарахування заробітної плати позивача за спірний період, а також виписку із банківського рахунку Комунального підприємства «Редакція газети «Сумщина» з жовтня 2018 року до квітня 2019 року з інформацією щодо оплати праці працівників установи.

Разом з тим, обласною радою не було надано до суду доказів стосовно нарахування та виплати заробітної плати позивачці, зокрема, за березень квітень 2019 року та не надано доказів перерахування коштів на рахунки позивачки у вказаний період. Крім того, відповідна інформація щодо нарахування та виплати заробітної плати позивачці відсутня і в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивачки щодо стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі за березень 2019 року квітень 2019 року.

Визначаючи розмір заробітної плати позивача за березень квітень 2019 року, колегія суддів виходить з того, що розмір заробітної плати позивача за березень 2019 року визначено в наданій до суду першої інстанції довідці комунального підприємства «Редакція газети «Сумщина» від 18.04.2019 року № 5 та становить 12290 грн. Разом з тим, колегія суддів зауважує, що розмір належної позивачеві заробітної плати за квітень 2019 року у вказаній довідці не міститься, крім того такий розмір також не був наданий і відповідачем по справі. При цьому, заявляючи позовні вимоги позивач просила суд стягнути на її користь заборгованість по заробітній платі в сумі 14471 грн 73 коп., в яку фактично ввійшла сума невиплаченої їй заробітної плати за березень та квітень 2019 року. Тобто, заявлена позивачем до стягнення заробітна плата за квітень 2018 року складає 2181 грн 73 коп.

Оскільки відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано розмір заявленої до стягнення грошової суми невиплаченої позивачеві заробітної плати за березень квітень 2019 року, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість заявленого позивачем розміру позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі саме в розмірі 14471 грн 73 коп., що відповідає розміру заробітної плати, яка підлягає фактичній виплаті працівнику.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно некомпенсованої позивачу щорічної відпустки, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на таке.

З матеріалів справи вбачається, що позивач була прийнята на посаду заступника головного редактора20.01.2017 року, тому,відповідно саме з цієї дати починається розрахунковий період для отримання права на відпустку.

10.10.2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до головного редактора із заявою про надання їй основної щорічної відпустки тривалістю 36 календарних днів з 18 жовтня 2018 року за відпрацьований період (2017 рік).

Наказом Комунального підприємства «Редакція газети «Сумщина» від 15.10.2018 року № 01-05/01 заступнику головного редактора ОСОБА_1 надано основну щорічну відпустку за відпрацьований період (2017 рік) тривалістю 36 календарних днів з 18 жовтня 2018 року по 22 листопада 2018 року включно. Із вказаним наказом було ознайомлено ОСОБА_1 .

Відомості щодо надання позивачу вищевказаної відпустки містяться також в її особовій картці працівника, що знаходиться на підприємстві.

Відповідно до відомостей про нарахування заробітної плати працівникам редакції за 2018 рік, вбачається, що в жовтні 2018 року позивачці виплачена заробітна плата в збільшеному розмірі, а саме: 29336 грн. 68 коп.

За таких обставин, враховуючи, що наказ Комунального підприємства «Редакція газети «Сумщина» від 15.10.2018 року № 01-05/01 про надання позивачу відпустки з 18.10.2018 року скасовано не було, а також, що докази того, що позивача було відкликано із відпустки матеріали справи також не містять, колегія суддів приходить до висновку про доведеність того, що фактично відповідач використала своє право на щорічну основну відпустку за період з 20.01.2017 року по 19.01.2018 року.

Колегія суддів відхиляє доводи представника обласної ради стосовно того, що фактично тривалість відпустки позивача повинна складати 24 календарних дні, а ні 36.

Чинною статтею 29 Закону РСР «Про пресу та інші засоби масової інформації» від 12.06.1990р. №1552 журналістом відповідно до цього Закону є особа, яка займається збиранням, створенням, редагуванням або підготовкою матеріалів для засобу масової інформації, зв`язана з ним трудовими чи іншими договірними відносинами або займається такою діяльністю за його уповноваженням.

Статтею 23 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16.11.1992р. № 2782 визначено, що редактор (головний редактор) друкованого засобу масової інформації є керівником редакції, уповноваженим на те засновником (співзасновниками), який призначається (обирається) на посаду і звільняється з посади в порядку, встановленому засновником (співзасновниками) у статуті редакції відповідно до чинного законодавства України про працю. Редактор (головний редактор) керує діяльністю редакції в межах повноважень, визначених її статутом, представляє редакцію у відносинах із засновником (співзасновниками), видавцем, авторами, державними органами, об`єднаннями громадян і окремими громадянами, а також у суді і третейському суді та несе відповідальність за виконання вимог, що ставляться до діяльності друкованого засобу масової інформації, його редакції відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України.

Згідно ст.1 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 23.09.1997р. № 540 терміну журналіст дано таке поняття - творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації для засобів масової інформації, виконує редакційно-посадові службові обов`язки в засобі масової інформації (в штаті або на позаштатних засадах) відповідно до професійних назв посад (роботи) журналіста, які зазначаються в державному класифікаторі професій України. За змістом ст. ч. 3 ст. 13 Закону України журналісти мають право на щорічну відпустку тривалістю 36 календарних днів та санаторно-курортне лікування за рахунок власників (засновників, співзасновників) засобів масової інформації.

Відповідно до ст. 4 КЗпП законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Стаття 9 КЗпП умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що права журналіста на щорічну відпустку тривалістю 36 календарних днів розповсюджується і на посади редактора (головного редактора), заступника головного редактора.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з тим, ні стороною відповідача, ні третьою особою не було надано до суду доказів того, що позивачу за період його роботи, зокрема, починаючи з 20.01.2018 по день звільнення 18.04.2019надавалися щорічні відпустки. Таким чином, позивачем за вищевказаний період не було використано 47 днів щорічної відпустки, а томуколегія суддів визнає, що сума компенсації за 47 днів невикористаної відпустки повинна була бути їй виплачена у день звільнення.

Підпунктом а пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 встановлено, що цей порядок застосовується, зокрема у випадках виплати працівникам компенсації за невикористані відпустки.

Відповідно до п. 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Згідно з п. 5 розділу ІV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 7 розділу ІV Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки. Святкові та неробочі дні (стаття 73 Кодексу законів про працю України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

Враховуючи, що місяцем виплати компенсації є квітень 2019 року, відповідно для розрахунку компенсації, згідно з п. 2 розділу ІІ Порядку повинна братися до уваги заробітна плата позивача за період з квітень 2018 року по березень 2019 року.

Відповідно до наявних в матеріалах справи довідок Пенсійного фонду України за формою ОК 5, а також довідки про доходи від 18.04.2019 року № 5, розмір заробітної плати позивача за вказаний період склав147065 грн 24 коп. Відповідно кількість календарних днів за цей період за вирахуванням святкових та не робочих днів складає 354. Таким чином, середня заробітна плата для оплати компенсації за невикористані відпустки становить 414 грн26 коп. (147065,24 :355).

Враховуючи, що позивачем було не використано 47 календарних днів відпустки, то сума компенсація за невикористану відпустку становить 19470 грн 22 коп. (414,26х47).

Разом з тим, позивачем, з урахуванням уточнених позовних вимог, була заявлена до стягнення компенсація за невикористану відпустку в розмірі 15886 грн 57 коп. до виплати вже з урахуванням розміру обов`язкових платежів і податків, які підлягають утриманню.

За таких обставин, апеляційний суд керуючись принципом диспозитивності та змагальності, відповідно до статей 12,13 ЦПК України з урахуванням меж заявлених вимог, наданих сторонами справи доказів і письмових пояснень, визнає, що судом першої інстанції було правомірно задоволено позовні вимоги про стягнення компенсації за невикористану відпустку в межах заявлених позивачем сум, а тому колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зміни рішення суду першої інстанції в цій частині, відхилив доводи заявлені у апеляційній скарзі з цього приводу.

Щодо вимог доводів позивача стосовно стягнення з відповідача на її користь середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Відмовляючи у задоволені такої вимоги, місцевий суд через неповне з`ясування обставин, за яких позивач не мала можливість здійснити розрахунок при звільненні, помилково визнав її провину при виконанні обов`язків керівника підприємства, бо остання виконувала обов`язки головного редакторагазети,алене мала право підписувати банківські документи з фінансових питань підприємства і ця обставини була визнана представником обласної ради.

Норма ст. 116 КЗпП України, передбачила право працівника в день звільнення отримати всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, про нарахування яких власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, і є відповідальністю роботодавця за порушення строків визначених в ст. 116 КЗпП України.

Разом з тим, для притягнення власника або уповноваженого ним органу до відповідальності за несвоєчасно проведений розрахунок з працівником, необхідною умовою є саме наявність винних дій зі сторони власника або уповноваженого ним органу.

Оскільки за змістом редакції ч.2 ст. 117 КЗпП України, на час звільнення при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як роз`яснено у п.20 постанови ПленумуВСУ N 13 від 24.12.99 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей денне був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.У разі непроведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Аналізуючи приведені норми матеріального права, колегія суддів встановила, що на час розгляду апеляційним судом справи заборгованість перед позивачем не погашена і тому загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку починаючи з 19.04.2019 за 917 робочий днів по день ухвалення постанови склала 539425,25 грн при середньоденному заробітку 588,25 грн.

Виходячи із засад розумності, виваженості і співмірності між сумою заборгованості, яка підлягає стягненню на користь позивача 58770,78 грн і загальною сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку, вважає за необхідне стягнути з відповідача 60000грн без урахування обов`язкових платежів та податків.

Відповідно до статей 374, 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Враховуючи вищевикладене, через неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права, на підставі п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду першої інстанціїпідлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні вимог щодо стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та ухваленню в цій частині нового рішення про часткове задоволення таких позовних вимог на загальну суму 102884 грн 21 коп.

На підставі ст.375 ЦПК України оскаржене рішення в частині стягнення суми компенсації за невикористану відпустку у заявленому позивачем розмірі 15886,57 грн, колегія суддів залишає без змін відповідно до норм процесуального закону викладене вище.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи вищевикладене, через те, що апеляційний суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, а також те, що позивач звільнена від сплати судового збору, з відповідача на користь держави підлягають стягненню понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1187грн 71 коп. за розгляд справи судом першої інстанції та за апеляційний перегляд справи в сумі 1781 грн 56 коп.

В зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-382, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 07 лютого 2022 року в частині відмови у задоволенні вимог щодо стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку та розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове.

Стягнути з Комунального підприємства «Редакція газети «Сумщина» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за березень місяць і 14 робочих днів квітня 2019 року в сумі 14471 грн. 73 коп., вихідну допомогу при звільненні в сумі 28412 грн. 48 коп. і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 60000 грн (без урахування податків та обов`язкових платежів), а всього 102884 грн 21 коп.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Комунального підприємства «Редакція газети «Сумщина» на користь держави понесені судові витрати за розгляд справи судом першої інстанції у розмірі 1187грн 71 коп. та за апеляційний перегляд справи в сумі 1781 грн 56 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню.

Повне судове рішення складено 14 листопада 2022 року.

Головуючий - С. С. Ткачук

Судді: В. І. Криворотенко

О. І. Собина