Постанова

Іменем України

17 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 331/6440/21

провадження № 61-6235св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

особа, яка звернулася зі скаргою на дії приватного виконавця (боржник) - ОСОБА_1 ,

суб'єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Шавкулова Заіра Арсенівна,

заінтересовані особи (стягувачі): Концерн «Міські теплові мережі», Товариство з обмеженою відповідальністю «Місто для людей Запоріжжя»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником - адвокатом Козловим Олександром Юрійовичем, на ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 25 січня 2022 року у складі судді Жукової О. Є.та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 травня 2022 року у складі колегії суддів: Полякова О. З., Кухаря С. В., Крилової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог скарги

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Запоріжжязі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Шавкулової З. А., заінтересовані особи: Концерн «Міські теплові мережі» (далі - Концерну «МТМ»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Місто для людей Запоріжжя» (далі - ТОВ «Місто для людей Запоріжжя»).

На обґрунтування вимог скарги ОСОБА_1 зазначив, що 18 серпня 2021 року приватним виконавцем Шавлуковою З. А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 66543361 (далі - ВП № 66543361) про стягнення з нього на користь ТОВ «Місто для людей» суми заборгованості у розмірі 14 363,79 грн та 113,50 грн судового збору (виконавчий документ № 331/1425/21, виданий Жовтневим районним судом м. Запоріжжя 20 липня 2021 року).

07 вересня 2021 року приватним виконавцем Шавлуковою З. А винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 66714889 (далі - ВП № 66714889) про стягнення з ОСОБА_1 на користь Концерну «МТМ» суми заборгованості у розмірі 37 992,56 грн та 1 051 грн судового збору (виконавчий документ № 331/4978/20, виданий Жовтневим районним судом м. Запоріжжя 07 липня 2021 року).

07 вересня 2021 року приватним виконавцем Шавлуковою З. А винесено постанову про об`єднання виконавчих проваджень № 66543361 та № 66714899 у зведене виконавче провадження № 66735257 (ЗВП № 66735257).

11 листопада 2021 року приватним виконавцем Шавлуковою З. А. в рамках ЗВП № 66735257 винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. Постанову направлено до місця роботи боржника - у ПрАТ «Запоріжвогнетрив».

В подальшому, 11 листопада 2021 року приватним виконавцем Шавлуковою З. А в рамках ЗВП № 66735257 винесено постанову про арешт коштів боржника, яку направлено, зокрема, в АТ «ПУМБ».

Вважає, що на час винесення постанови про арешт коштів боржника стягнення вже виконувалось шляхом накладення стягнення на заробітну плату боржника.

Такі дії приватного виконавця фактично повністю позбавили боржника ОСОБА_1 можливості отримання заробітної плати.

Крім того, ОСОБА_1 зазначав, що приватним виконавцем накладено арешт і на кредитні кошти, які фактично є власністю АТ «ПУМБ».

ОСОБА_1 вважає дії приватного виконавця Шавлукової З. А. при винесенні постанови про арешт коштів боржника від 11 листопада 2021 року протиправними, а саму постанову такою, що підлягає скасуванню, оскільки приватний виконавець, звернувши стягнення на заробітну плату та інші доходи боржника, як то передбачено чинним законодавством, в той же час ще й наклав арешти на банківські рахунки боржника, з яких він отримує заробітну плату.

Посилаючись на вищенаведені обставини, ОСОБА_1 просив суд визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця Шавлукової З. А. про арешт коштів боржника від 11 листопада 2021 року у ЗВП № 66735257, вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 25 січня 2022 року відмовлено у задоволенні скарги.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що рахунки, на які накладено арешт, не відносяться до рахунків із спеціальним режимом використання або до інших рахунків, звернення стягнення на які заборонено законом. Крім того, судом зазначено, що законом не заборонено одночасне звернення стягнення на заробітну плату та інші доходи боржника, а також накладення арешту на кошти боржника.

Додатковою ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 17 лютого 2022 року заяву приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Шавлукової З. А. про стягнення витрат, понесених на професійну правову допомогу задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Шавлукової З. А. витрати на оплату професійної правничої допомоги адвоката у розмірі 7 000,00 грн.

Не погоджуючись із ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 25 січня 2022 року, ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Козлова О. Ю. подав апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 17 травня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Козлова О. Ю. залишено без задоволення, ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 25 січня 2022 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

05 липня 2022 року представник ОСОБА_1 адвокат Козлов О. Ю. подав до Верховного Суду засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 25 січня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 травня 2022 року у вищевказаній справі.

В касаційній скарзі представник заявника просить суд оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Шавлукова З. А. просить суду у задоволенні касаційної скарги відмовити, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи.

31 жовтня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 14 серпня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Шавлуковою З. А. від ТОВ «Місто для людей» отримано заяву про відкриття виконавчого провадження з виконання судового наказу, виданого 26 березня 2021 року Жовтневим районним судом м. Запоріжжя у справі № 331/1425/21, про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по оплаті послуг з управління багатоквартирним будинком з урахуванням інфляційних збитків та 3% річних, нарахованих на суму заборгованості, в загальній сум 14 363,79 грн.

Постановою про відкриття виконавчого провадження № 66543361 від 18 серпня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Шавлуковою З. А. відкрито виконавче провадження з виконання вищезазначеного судового наказу.

Супровідними листами від 18 серпня 2021 року приватним виконавцем направлено на адресу боржника ОСОБА_1 копії постанов про відкриття виконавчого провадження № 66543361, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про стягнення з боржника основної винагороди.

06 вересня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Шавлуковою З. А. від Концерну «МТМ» отримано заяву про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа, виданого 07 липня 2021 року Жовтневим районним судом м. Запоріжжя по справі № 331/4978/20 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 37 992,65 грн.

Постановою від 07 вересня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Шавлуковою З. А. відкрито виконавче провадження № 66714889 з виконання вищезазначеного виконавчого листа.

Супровідними листами від 07 вересня 2021 року приватним виконавцем направлено на адресу боржника ОСОБА_1 копії постанов про відкриття виконавчого провадження № 66714889, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про стягнення з боржника основної винагороди.

Постановою приватного виконавця від 07 вересня 2021 року виконавчі провадження № 66543361, № 66714889 об`єднані у зведене виконавче провадження № 66735257.

11 листопада 2021 року в межах ЗВП № 66735257 приватним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ОСОБА_1 , яку направлено для виконання за місцем роботи боржника до ПрАТ «Запоріжвогнетрив»

Іншою постановою приватного виконавця від 11 листопада 2021 року в межах ЗВП № 66735257 накладено арешт на грошові кошти боржника ОСОБА_1 , які містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів - 59 451,03 грн.

Копію вказаної постанови направлено через АСВП до АТ КБ «ПриватБанк», АТ «Універсалбанк», АТ «Оксі банк», АТ «Райффайзен Банк», ПАТ АКБ «Індустріалбанк», ПАТ «Банк Восток», АТ «ПроКредит Банк», АТ «АКБ «Львів», АТ «Кредобанк», АТ «ОТП БАНК», АТ «Ідея Банк», АТ «АгропросперісБанк», АТ «Укрсибанк», а також поштою/електронною поштою до АТ «ПУМБ», АТ «Альфа-Банк», АТ «Укрексімбанк», АТ «Сбербанк», АТ «А-банк», АТ «Ощадбанк».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Спірні правовідносини в цій справі склались з приводу незгоди заявника з постановою приватного виконавця про арешт коштів боржника, якою, зокрема, було накладено арешт на рахунок, на який здійснюється нарахування його заробітної плати. При цьому, заявник також послався на те, що приватним виконавцем накладено арешт і на кредитні кошти, які фактично є власністю АТ «ПУМБ».

За змістом статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Положеннями частини першої статті 18 ЦПК України також визначено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою, - і за її межами.

Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (Рішення ЄСПЛ від 19 березня 1997 року у справі «HORNSBY v. GREECE», § 40,).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина перша статті 5 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з пунктом 7 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Відповідно до частин першої, другої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України "Про теплопостачання", статті 18-1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

Згідно з абзацом другим частини другої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.

Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Відповідно до пункту 3 Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків-резидентів і нерезидентів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року N 492, поточний рахунок - це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. До поточних рахунків також належать рахунки із спеціальним режимом їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України.

Зі змісту наведених норм права слідує, що судове рішення є обов`язковим до виконання. У разі невиконання боржником рішення суду добровільно державним або приватним виконавцем здійснюється його примусове виконання. Під час вчинення виконавчих дій виконавець має право накладати арешт на кошти божника, що містяться на його рахунках у банківських установах. При цьому стаття 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, оскільки законом можуть бути визначені й кошти на інших рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено.

Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунку, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку коштів, на які заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20).

Разом з тим кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (стаття 43 Конституції України).

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно - ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Частиною першою статті 68 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності у боржника кошів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів.

Розмір відрахувань із заробітної плати визначено статтею 70 Закону України «Про виконавче провадження».

Розмір відрахувань із заробітної плати встановлюється у постанові виконавця про звернення стягнення на заробітну плату (пункт 1 розділу Х Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року N 512/5).

Звернення стягнення на заробітну плату має здійснюватися виконавцем у відповідності до положень статей 68-70 Закону України «Про виконавче провадження» та інших нормативно-правових актів, не повинно унеможливлювати своєчасну виплату боржнику заробітної плати.

Накладаючи арешт на грошові кошти боржника ОСОБА_1 , який не виконав судові рішення, приватний виконавець у постанові від 11 листопада 2021 року зазначив, що арешт накладається на грошові кошти боржника ОСОБА_1 , які містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів - 59 451,03 грн.

Отже, приватним виконавцем при винесенні вказаної постанови не було порушено вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Повідомлень від банківських установ про наявність у боржника рахунків зі спеціальним режимом використання до приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Шавкулової З. А. не надходило.

В свою чергу, ОСОБА_1 доказів на підтвердження того, що його рахунки, на які було накладено арешт, мають спеціальний режим використання, не надано.

Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні скарги.

Посилання заявника на те, що накладення арешту на кредитний рахунок ОСОБА_1 в АТ «ПУМБ» є фактично накладенням арешту на власність банку є безпідставними, оскільки кошти, переказані кредитором отримувачу, з моменту їх зарахування на банківський рахунок переходять у власність останнього, який має виключне право розпорядження ними, а банк у свою чергу в межах договору та відповідно до вимог законодавства лише виконує функції з обслуговування банківського рахунка клієнта (здійснює зберігання коштів, за розпорядженням клієнта проводить розрахунково-касові операції за допомогою платіжних інструментів тощо).

Доводи ОСОБА_1 щодо не надсилання боржнику приватним виконавцем копій постанов по ВП № 66714889 (ЗВП № 66735257) також є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Помилковими також є доводи ОСОБА_1 про незаконність накладення арешту на кошти боржника при наявності звернення стягнення на заробітну плату та інші доходи боржника, оскільки, відповідно до частини першої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

При цьому слід ураховувати, що зі скаргою з приводу винесення 11 листопада 2021 року в межах ЗВП № 66735257 приватним виконавцем постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, ОСОБА_1 до суду в межах цієї справи не звертався.

Разом із тим, з наданих ОСОБА_1 пояснень суди встановили, що арешти, накладені оскаржуваною постановою на його кошти, зняті в подальшому на період введення воєнного стану в Україні. Зазначене не заперечується приватним виконавцем.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником - адвокатом Козловим Олександром Юрійовичем, залишити без задоволення.

Ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 25 січня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов