ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/10536/20 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді - Лічевецького І.О., суддів - Мельничука В.П., Оксененка О.М., при секретарі - Рейтаровській О.С., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною,

В С Т А Н О В И В

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови в наданні ОСОБА_1 довідки про вартість неотриманого речового майна, що належало йому до видачі на момент звільнення з військової служби та невиплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно;

- стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2022 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, Військовою частиною НОМЕР_1 подано апеляційну скаргу, в якій представник просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянт зазначає, що в силу вимог абзацу 10 пункту 4 розділу III наказу Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року № 232, оскільки, у позивача на момент звільнення з військової служби за контрактом календарної вислуги було менше 5 років, а тому не має правових підстав для здійснення нарахування, складення відповідної довідки та виплати компенсації за неотримане речове майно.

Також апелянт звертає увагу, що позивач пропустив строк звернення до суду за захистом своїх прав, на що суд першої інстанції не звернув уваги та не надав обґрунтованого роз`яснення щодо поновлення строку звернення до суду позивача.

Ухвалою колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2022 року відкрито провадження за апеляційною скаргою Військової частина НОМЕР_1 ., призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження з 19 жовтня 2022 року.

Від позивача та Міністерства оборони України відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що не перешкоджає розгляду справи за наявними у ній матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, наказом Міністра оборони України №352 від 26.04.2016 між ОСОБА_1 та МОУ укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу строком на 5 років.

Вказаним наказом позивача прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу, та відряджено до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі для призначення на відповідну посаду зі штатно-посадовою категорією «підполковник юстиції» та в порядку переатестації йому присвоєно військове звання «підполковник юстиції».

Наказом Генерального прокурора №1182-вк від 20.12.2019 позивача з 31.12.2019 звільнено відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військову службу і військовий обов`язок» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), виключено із списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, усіх видів забезпечення та направлено особову справу до Дарницького районного у м. Києві військового комісаріату.

ОСОБА_1 24.12.2019 року звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про надання довідки про вартість речового майна, що належало позивачу до видачі на момент звільнення та виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно під час проходження військової служби.

Вказаний рапорт позивача Військовою частиною НОМЕР_1 було проігноровано.

Позивач 05.03.2020 року звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з заявою про надання йому довідки про вартість речового майна, що належить до видачі та виплату належної позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, зазначивши у листі, що має вислугу військовослужбовця на пенсію понад 15 років.

Листом від 17.03.2020 року №874 позивача повідомлено, що правові підстави необхідні для виникнення права на отримання компенсації вартості за неотримане речове майно визначені Інструкцією про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженою Наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232 із змінами та доповненнями. Згідно з роз`ясненням Центрального управління речового забезпечення Збройних Сил України Тилу Збройних Сил України, остання відповідь від вищевказаного адресату отримана 27.12.2019, в якій зазначено, що передбачено нарахування заборгованості за неотримане речове майно військовослужбовцям, призваним з запасу, за наявності на день звільнення 5 років календарної (загальної, сумарної) вислуги років.

Не погоджуючись із відмовою у складенні довідки про вартість речового майна та невиплатою грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку правомірності прийнятого судом першої інстанції рішення з урахуванням доводів апеляційної скарги та встановлених обставин справи, колегія суддів зазначає про таке.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Статтею 1 даного Закону визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно частини 1 статті 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Статтею 9-1 Закону № 2011-XII передбачено право військовослужбовців на отримання за рахунок держави речового майна.

За приписами абзацу другого пункту 1 статті 9-1 Закону № 2011-XII, речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Частиною 3 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII передбачено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до пункту 4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2019 року №232 (далі Інструкція №232), військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.

Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі Порядок №178).

Пунктом 1 Порядку №178 закріплено, що цей Порядок визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація).

Згідно п. 2 Порядку №178, виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.

В силу вимог п. 3 Порядку №178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, зокрема, у разі звільнення з військової служби.

За приписами пункту 4 Порядку №178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Пунктом 5 Порядку №178 передбачено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Генерального прокурора №1182-вк від 20.12.2019 позивача з 31.12.2019 звільнено відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військову службу і військовий обов`язок» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), виключено із списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, усіх видів забезпечення та направлено особову справу до Дарницького районного у м. Києві військового комісаріату.

Як стверджує позивач та не заперечувалося відповідачем, грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, виплачено не було.

Однак, колегія суддів зазначає, що при звільненні з військової служби позивачем 24.12.2019 року подавався відповідний рапорт на виплату грошової компенсації вартості неотриманого речового майна.

Окрім цього, із матеріалів справи вбачається, позивач звертався до командира Військової частини НОМЕР_1 із заявою про надання йому довідки про вартість речового майна, що належить до видачі та виплату належної грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Однак, грошова компенсація вартості за неотримане речове майно відповідачем виплачена не була.

Як зазначив Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 20 січня 2021 року у справі № 200/1873/19-а, чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.

Оскільки, при звільненні позивача з військової служби та його виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 відповідачем не було виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, враховуючи подання позивачем відповідного рапорту, колегія суддів вважає, що Військовою частиною НОМЕР_1 протиправно не здійснено основний розрахунок з позивачем при звільненні з військової служби в частині невиплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Щодо доводів апелянта про те, що оскільки, у позивача на момент звільнення з військової служби за контрактом календарної вислуги було менше 5 років, грошова компенсація не була нарахована, колегія суддів зазначає наступне.

Із абзацу 10 пункту 4 розділу III Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року №232, вбачається, що грошова компенсація вартості речового майна надається військовослужбовцям за наявності календарної вислуги більше ніж 5 років.

Разом з тим, Порядком виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178, така умова компенсації вартості за не отримане речове майно не передбачена.

При цьому, пунктом 2 вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 передбачено обов`язок Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ та Міністерства інфраструктури привести власні нормативно-правові акти у відповідність із цією постановою.

Про невідповідність абзацу 10 пункту 4 розділу III Інструкції №232 положенням Порядку №178 вказує те, що згодом наказом Міністерства оборони України від 12 листопада 2020 року № 413 абзац 10 пункту 4 розділу III Інструкції №232 було виключено із даного нормативно-правового акту.

Згідно вимог частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у даному випадку, до спірних правовідносин підлягає застосуванню Порядок №178, затверджений постановою Кабінету Міністрів України, як нормативний акт вищої сили, а не Інструкція №232, затверджена наказом Міністерства оборони України.

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог позивача та наявність правових підстав для їх задоволення.

Щодо доводів Військової частини НОМЕР_1 про те, що судом першої інстанції не надано правової оцінки порушення позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин 1-3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Колегія суддів вказує, що з огляду на предмет у зазначеній категорії справ, вони належать до категорії справ щодо проходження публічної служби, однак безпосередньо стосуються порушення майнових прав особи, яке пов`язане зі звільненням з публічної служби.

В той же час, враховуючи специфіку публічно - правових спорів, для вирішення яких Кодексом адміністративного судочинства України визначені спеціальні строки, колегія суддів вважає достатнім строком для реалізації позивачем права звернення до суду за захистом порушеного права загальний шестимісячний строк, встановлений частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем шестимісячний строк звернення до суду не пропущено, оскільки із вказаним позовом ОСОБА_1 звернувся 14.05.2020 року, тобто в межах шестимісячного строку, який обчислюється з моменту отримання листа від 17.03.2020 року Військової частини НОМЕР_1 про відмову у виплаті грошової компенсації за неотримане речове майно.

За вказаних обставин, колегія суддів вказує на необґрунтованість доводів апеляційної скарги щодо недотримання позивачем строку звернення до суду із вказаним позовом.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу Військової частина НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2022 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий суддя І.О.Лічевецький

Суддя В.П.Мельничук

Суддя О.М.Оксененко