ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2022 року м. Київ № 640/24361/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого Бояринцевої М.А., суддів Балась Т.П., Шевченко Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомПервинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до треті особи, Національного банку України які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_1; Акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк" провизнання протиправними дій, зобов`язання вчинити діїВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась Первинна профспілкова організація співробітників Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» з позовом до Національного банку України за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 (далі - третя особа-1), Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі - третя особа-2 та/або АТ КБ «Приватбанк») та просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Національного банку України, яка полягає в невжитті заходів реагування на інформацію, яка містилася у листі Первинної профспілкової організації співробітників АТ КБ «Приватбанк» до НБУ від 09.07.2021, про небездоганність ділової репутації Голови Наглядової Ради АТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_1 в розумінні Положення про ліцензування банків, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 22.12.2018 № 149;

- зобов`язати Національний банк України вжити заходів реагування на вищенаведену інформацію, передбачені підпунктом 2 пункту 72, пунктами 367, 371, 372 вищенаведеного Положення (Постанови НБУ № 149), а саме: розглянути питання про відповідність Голови Наглядової Ради АТ КБ «Приватбанк» визначеним законодавством України вимогам, та в разі встановлення її невідповідності цим вимогам у встановленому законом порядку - застосувати наслідки цього, передбачені пунктами 370, 371 вказаного вище Положення, а саме: прийняти рішення про невідповідність вищенаведеної особи кваліфікаційним вимогам до члена наглядової ради державного банку та письмово вимагати від АТ КБ «Приватбанк» заміни Голови Наглядової Ради ОСОБА_1.

Мотивуючи позовні вимоги позивач вказує, що третьою особою порушено Антикорупційну програму АТ КБ «Приватбанк», що свідчить про порушення Головою Наглядової Ради ОСОБА_1 норм професійної етики, що згідно із підпунктом 2 пункту 72 глави 8 розділу II Постанови Національного банку України №149 є підставою для визнання ділової репутації останньої небездоганною. Окрім цього, представник позивача зазначає, що відповідачем порушено права Профспілки щодо здійснення громадського контролю за виконанням законів у сфері запобігання корупції шляхом не реагування НБУ на її звернення та не вжиття заходів, за результатом розгляду такого звернення.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, де останній заперечує щодо задоволення позовних вимог, вказуючи, серед іншого, про відсутність порушених прав та охоронюваних законом інтересів Профспілки. Водночас, представник Національного банку України зазначає, що при розгляді ним питання про відповідність керівника банку, керівника підрозділу внутрішнього аудиту банку він має право прийняти рішення про невідповідність останніх кваліфікаційним критеріям, тобто наділений дискреційними повноваженнями щодо вказаного питання. Разом з цим, представник відповідача наголосив, що жодним нормативно-правовим актом не наділено Національний банк України повноваженнями здійснення перевірок банків з питань дотримання законодавства у сфері публічних закупівель, а також проведення розслідування та розкриття корупційних порушень.

Представником третьої особи-1 подано письмові пояснення по суті позовних вимог, де ним зазначено про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, адже заявлені позивачем позовні вимоги є втручанням у дискреційні повноваження Національного банку України, а за результатами вирішення спору по суті не буде вирішено будь-який спір про право або інтерес. Представник ОСОБА_1 наполягає на відсутності порушених прав та охоронюваних законом інтересів Профспілки та стверджує про безпідставність доводів позивача щодо допущення відповідачем протиправною бездіяльності. При цьому, представник третьої особи-1 зазначає, що обставини на які посилається Профспілка у позовній заяві не вказує про небездоганність ділової репутації ОСОБА_1.

Представником третьої особи-2 подано письмові пояснення по суті позовних вимог, які є аналогічними за змістом поясненням представника ОСОБА_1.

Розглянувши подані матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд звертає увагу на наступне.

05.07.2021, 09.07.2021 Первинна профспілкова організація співробітників Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» звернулась до Кабінету Міністрів України із заявами, які на виконання листа Секретаріату Кабінету Міністрів України від 19.07.2021 №23305/0/2-21 розглянуто листом Міністерства фінансів України від 10.08.2021 №14010-09-10/25066 та повідомлено заявника про те, що його звернення для ґрунтовного розгляду скеровано до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», про результати якого банком повідомлено Профспілку і Міністерство фінансів України у своєму листі від 04.08.2021 №20.1.0.0.0/7-142207 (т. 1, а.с. 80).

Відповідно до листа третьої особи-2 від 04.08.2021 №20.1.0.0.0/7-142207 позивача повідомлено, зокрема, що звернення Профспілки, які безпосередньо не стосуються ані трудових, ані соціально-економічних прав та інтересів Профспілки, визнаються такими, що не відповідають чинному законодавству та можуть негативно виплинути на здійснення органами управління Банку своїх повноважень. Також у наведеному листі АТ КБ «Приватбанк» вказав, що звернення Профспілки від 25.05.2021 розглянуто та надано відповідь листом від 01.06.2021 за вих. №20.1.0.0.0/7-104835.

05.07.2021 позивач звернувся до Ради Національного банку України із зверненням, у якому посилаючись на кримінальне провадження №52021000000000251, досудове розслідування в якому здійснює детектив НАБУ, встановлення відповідних порушень міжнародною аудиторською компанією та не вжиття ОСОБА_1 ніяких дій, фактично приховуючи вказану інформацію, просив перевірити вказану інформацію та, в разі її підтвердження вжити заходів для усунення ОСОБА_1 з посади Голови Наглядової ради АТ КБ «Приватбанк».

Листом від 13.08.2021 №20-0006/74670 Національний банк України роз`яснив заявнику нормативно-правові акти, що регулюють порушенні ним у зверненні питання, вказав, що Голову Наглядової Ради було призначено на посаду члена наглядової ради згідно із розпорядженням Кабінету Міністрів України ід 22.05.2019 №331-р «Про призначення членів наглядової ради акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», як одного із незалежних членів наглядової ради, визначених за результатами конкурсного відбору відповідно до Порядку визначення претендентів на посади незалежних членів наглядової ради державного банку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.03.2019 №267. Також у наведеному листі Національний банк України акцентував увагу на відсутності інформації про наслідки розслідування кримінального провадження №52021000000000251, як і відсутність судового рішення (вироку) про визнання винною у вчиненні конкретною особою кримінального правопорушення.

Первинна профспілкова організація співробітників Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» вважає, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність, з огляду на що порушено права та охоронювані законом інтереси останньої, які потребують захисту та відновлення.

Вирішуючи спір по суті суд враховує наступне.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За своїм смисловим навантаженням термін «законний інтерес» є тотожним «охоронюваному законом інтересу», оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони.

Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004, згідно з яким поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у вже згадуваному рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 року у справі № 1-10/2004. Поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Розмежовуючи суб`єктивне право, і пов`язаний з ним інтерес, Конституційний Суд України зазначає, що перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: "Дозволено все, що передбачено у законі", а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: "Дозволено все, що не забороняється законом". Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб`єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов`язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість. Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимось конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.

З огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.

Для визначення інтересу як об`єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.

Зі змісту норми частини 1 статті 5 КАС України слідує, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки: (а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; (б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; (в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; (г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»); (д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є: (а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права; (б) не правовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача. Це виключає можливість віднесення спору до «юридичного» відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України; (в) встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу (наприклад, заборона оскаржувати рішення дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя особою, яка подала скаргу на суддю); (г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності); (д) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.

Законний інтерес може бути захищено судом, якщо позивач вважає, що його законний інтерес, за захистом якого він звернувся до суду: а) порушено (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися) або б) порушується (щодо протиправних діянь, які тривають); або в) створюються перешкоди для його реалізації (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі) або г) мають місце інші ущемлення законних інтересів.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16 та від 14 травня 2019 року у справі № 910/11511/18.

Варто звернути увагу на те, що у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №910/7164/19.

Так, суд перевіряючи наявність/відсутність порушеного права позивача зазначає, що особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок визначає Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15.09.1999 № 1045-XIV (далі - Закон № 1045-XIV).

Статтею 1 вказаного Закону визначено, що професійна спілка (профспілка) - добровільна неприбуткова громадська організація, що об`єднує громадян, пов`язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання).

Професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки (ч. 1 ст. 2 Закону № 1045-XIV).

Законодавство про профспілки складається з Конституції України, Закону України "Про об`єднання громадян", цього Закону, Кодексу законів про працю України та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них. (ч. 1 ст. 4 Закону № 1045-XIV).

Статтею 8 Закону № 1045-XIV регламентовано, що з метою виконання своїх статутних завдань профспілки, їх організації (якщо це передбачено статутом) мають право на добровільних засадах створювати об`єднання (ради, федерації, конфедерації тощо) за галузевою, територіальною або іншою ознакою, а також входити до складу об`єднань та вільно виходити з них.

Профспілки, які бажають створити об`єднання профспілок, укладають відповідну угоду та затверджують статут (положення) об`єднання.

Права об`єднань профспілок визначаються профспілками, які їх створили, відповідно до цього Закону, а також статутами (положеннями) цих об`єднань.

Статус об`єднань профспілок визначається за статусом членів, яких вони об`єднують.

Профспілки, їх об`єднання здійснюють представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в державних органах та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об`єднаннями громадян (ч. 1 ст. 19 Закону № 1045-XIV).

У той же час статтею 21 Закону № 1045-XIV визначено повноваження профспілок, їх об`єднань щодо захисту прав громадян на працю та здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю

Згідно із пунктом 1.1 розділу 1 Статуту Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» Профспілка є добровільною неприбутковою організацією, яка створена відповідно до вимог чинного законодавства і об`єднує громадян, пов`язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності, з метою захисту їх трудових та соціальних-економічних прав та інтересів (далі - Статут).

Відповідно до пункту 1.2 розділу 1 Статуту Профспілка об`єднує осіб, які працюють в Акціонерному товаристві комерційному банку «Приватбанк».

Пунктом 2.1 розділу 2 Статуту метою Профспілки є захист трудових та соціально-економічних прав та законних інтересів співробітників Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк».

Згідно із підпунктами 2.2.6-2.2.7 пункту 2.2 розділу 2 Статуту завданням профспілки є, серед іншого, здійснення громадського контролю за виплатою заробітної плати, додержанням законодавства про працю та про охорону праці, створення безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов. Проведення незалежної експертизи умов праці, а також об`єктів виробничого призначення, що проектується, будуються чи експлуатуються, на відповідність їх нормативно-правовим актам з питань охорони праці. Брати участь у розслідуванні нещасних випадків і профзахворювань на виробництві та давати свої висновки про них.

Аналіз вказаного дає суду підстави дійти до висновку, що метою діяльності позивача є безпосередньо захист трудових та соціально-економічних прав та охоронюваних законом інтересів співробітників Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», яка реалізується шляхом виконання Профспілкою завдань, передбачених підпунктами 2.2.6-2.2.7 пункту 2.2 розділу 2 Статуту.

Суд зазначає, що під час розгляду адміністративної справи позивачем не надано жодних належних та достатніх доказів на підтвердження порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі членів профспілки.

Між тим, розглядаючи питання наявності/відсутності порушеного права позивача через призму Закону України «Про запобігання корупції» та здійснення ним антикорупційного громадського контролю варто звернути увагу на наступне.

Правові та організаційні засади реалізації права на свободу об`єднання, гарантованого Конституцією України та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, порядок утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об`єднань визначає Закон України «Про громадські об`єднання» від 22.03.2012 № 4572-VI (далі - Закон № 4572-VI).

Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 21 Закону № 4572-VI для здійснення своєї мети (цілей) громадське об`єднання має право звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами.

У свою чергу, правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначає Закон України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 №1700-VII (далі - Закон № 1700-VII).

Згідно із підпунктами 1, 8 частини 1 статті 21 № 1700-VII громадські об`єднання, їх члени або уповноважені представники, а також окремі громадяни в діяльності щодо запобігання корупції мають право: повідомляти про виявлені факти вчинення корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, реальний, потенційний конфлікт інтересів спеціально уповноваженим суб`єктам у сфері протидії корупції, Національному агентству, керівництву чи іншим представникам органу, підприємства, установи чи організації, в яких були вчинені ці правопорушення або у працівників яких наявний конфлікт інтересів, а також громадськості; здійснювати громадський контроль за виконанням законів у сфері запобігання корупції з використанням при цьому таких форм контролю, які не суперечать законодавству.

Аналізуючи наведене суд вказує, що громадські об`єднання мають право повідомляти про виявлені факти вчинення корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень Національному агентству, керівництву чи іншим представникам органу, підприємства, установи чи організації, в яких були вчинені ці правопорушення.

Тобто, громадський контроль у сфері запобігання корупції може бути реалізований громадським об`єднанням шляхом подання ним відповідного повідомлення про корупційне правопорушення, проте таке повідомлення має бути подано спеціально уповноваженим суб`єктам у сфері протидії корупції, яким, у свою чергу є:

- Національне агентство;

- керівництво чи інші представники органу, підприємства, установи чи організації, в яких були вчинені ці правопорушення.

Ключовим є те, що заява про корупційне правопорушення може бути подана громадським об`єднанням керівництву чи іншим представникам органу, підприємства, установи чи організації, в яких були вчинені ці правопорушення.

В даному випадку суд наголошує, що Національний банк України, в розумінні положень статті 21 Закону № 1700-VII, не є спеціально уповноваженим суб`єктом у сфері протидії корупції, а відтак стверджувати про порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, як громадської організації щодо здійснення громадського контролю у сфері запобігання корупції не вбачається за можливе.

Суд наголошує, що фактично заява позивача відповідачем була розглянута, відповідь надана листом від 13.08.2021 №20-0006/74670, що вказує про відсутність підстав для формування висновку про наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів Профспілки в межах законодавства про звернення громадян.

Окрім цього суд враховує, що в межах даної адміністративної справи Профспілкою ані у позовній заяві, ані під час розгляду справи по суті не визначено конкретного (-их) суб`єктивного (-их) її права та/або права (-в) її члена (-ів), яке (-і) було порушено Національним банком України, в розрізі мети та завдань Профспілки, що вказує на відсутність порушених прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Отже, наведене у свій сукупності вказує на відсутність порушених прав та охоронюваних законом інтересів позивача, що зумовлює висновок суду про відсутність об`єкту захисту в порядку частини 1 статті 2 КАС України.

В свою чергу, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.08.2019 у справі №1340/4630/18.

Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову в цілому.

Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Частиною 1 статті 139 КАС України регламентовано, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на те, що адміністративний позов не підлягає до задоволення, то відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 73, 77, 143, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (49000, м. Дніпро, узвіз Крутогірний, б. 28, кв. 136, код ЄДРПОУ 43067985) до Національного банку України (01601, м. Київ, вул. Інститутська, б. 9, код ЄДРПОУ 00032106) за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 (місце роботи/адрес для кореспонденції: 01001, м. Київ, провулок Музейний, б. 10, 6й поверх; адреса проживання: 451 Бейфронт Плейс №5411, Неаполь, Флорида 34102), Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, б. 50, код ЄДРПОУ 14360570; адреса місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, б. 1Д) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 КАС України.

Головуючий М.А. Бояринцева

Судді Т.П. Балась

Н.М. Шевченко