Ухвала

Іменем України

02 листопада 2022 року

м. Київ

Справа №107/993/13-к

Провадження № 51-3632км18

Верховний Суд у складі колегії суддів третьої судової палати Касаційного кримінального суду:

головуючого ОСОБА_8,

суддів ОСОБА_9, ОСОБА_10,

за участю:

прокурора ОСОБА_11

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у суді першої інстанції, на вирок Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 10 червня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 29 серпня 2013 року у кримінальній справі за обвинуваченням

ОСОБА_1 , громадянки України, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Керчі, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судима,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України.

Рух справи та зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 10 червня 2013 року ОСОБА_1 визнано невинною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України, та виправдано її на підставі п. 2 ст. 6 КПК України 1960 року за відсутністю в діянні складу злочину.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувалась у вчиненні злочину за таких обставин.

Згідно з наказом начальника Керченської митниці № 2б-к від 04.07.05 з 04.07.05 ОСОБА_2 була призначена на посаду провідного Інспектора господарсько-експлуатаційного відділу Керченської митниці з іспитовим строком, на 6 місяців. Того ж дня між начальником Керченської митниці і ОСОБА_1 укладено договір № 7 про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

19 березня 2007 року інспекторами оперативного відділу служби боротьби з контрабандою та митної варти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на території АДРЕСА_2 , були складені протоколи про порушення митних правил стосовно громадян Германії ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за ознаками правопорушення, передбаченого ст.349 МК України за порушення зобов`язання про вивіз транспортних засобів Toyota Corolla, р. н. НОМЕР_1 , та Renault Laguna, р. н. НОМЕР_2 , які ввезено з метою транзиту через територію України.

19 березня 2007 року на території смт Леніне по вул. Перемещенко,15, провідний інспектор господарсько-експлуатаційного відділу Керченської митниці ОСОБА_1 , прийняла на склад Керченської митниці вказані автомобілі.

В той же день, 19 березня 2007 року, знаходячись на території смт Леніне по вул. Перемещенко 15, ОСОБА_1 неналежним чином виконала свої службові обов`язки шляхом неналежного, недбалого відношення до них та в порушення вимог ст.168 Митного Кодексу України, п.5 Порядку обліку, зберігання, оцінки вилученого митними органами майна, щодо якого ухвалено рішення суду про конфіскацію, передачу його органам державної виконавчої служби та розпорядження ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1724 від 26.12.01, п.1.7 Технологічної схеми про порядок обліку, зберігання, оцінки майна, вилученого митними органами за протоколами про порушення митних правил, конфіскованого за рішеннями судів та іншого майна, яке знаходиться на тимчасовому зберіганні під митним контролем на митному складі Керченської таможні, затвердженою наказом Керченської таможні №74 від 27.03.06, склала договір зберігання №32 та акт прийому-передачі і передала зазначені автомобілі на відповідальне зберігання фізичній особі ОСОБА_7 , яка не мала спеціальних приміщень для зберігання автомобілів, була не в змозі в силу свого віку забезпечити збереження автомобілів, а також була родичкою правопорушників, які проживали з нею за однією адресою. Вказаний договір рішенням Керченського міського суду АР Крим від 14.02.08 у справі №2-73/08 визнано недійсним.

Постановами Керченського міського суду у справі №3-5623/07, №3-5622/07 ОСОБА_6 та ОСОБА_5 визнані винними у вчиненні порушення митних правил, передбачених ст. 349 МК України та на них накладено стягнення у вигляді конфіскації зазначених автомобілів.

Однак, під час виконання вказаних постанов суду місцезнаходження вилучених автомобілів встановити не представилося можливим через їх відсутність за місцем зберігання на території смт. Леніне по вул. Перемещенко, 15.

Внаслідок недбалих дій провідного інспектора господарсько-експлуатаційного відділу Керченської митниці ОСОБА_1 , яка не забезпечила належне зберігання автотранспортних засобів, не представилося можливим конфіскувати їх в дохід держави, тобто діями ОСОБА_1 заподіяно шкоду державі на суму 41786 грн. 63 коп.

Вказані дії ОСОБА_1 органом досудового розслідування кваліфіковані за ст.367 ч.1 КК України, як службова недбалість, тобто неналежне виконання службовою особою своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом державним інтересам.

Суд першої інстанції своє рішення щодо визнання ОСОБА_1 невинною та виправдання останньої мотивував тим, що докази, зібрані органом досудового розслідування та досліджені у судовому засіданні не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 була службовою особою за ознаками здійснення функцій представника влади, чи виконання організаційно-розпорядчих та/або адміністративно-господарських обов`язків, виконання таких обов`язків тимчасово або за спеціальними повноваженнями, а тому ОСОБА_1 не є суб`єктом інкримінованого їй злочину, оскільки вона не може бути визнана службовою особою.

Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 29 серпня 2013 року вирок міського суду залишений без змін.

Вказані судові рішення прокурор оскаржив у касаційному порядку.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ), який на той час діяв як суд касаційної інстанції, постановою від 26 лютого 2014 року витребував з Керченського міського суду Автономної Республіки Крим вказану кримінальну справ відносно ОСОБА_1 для перевірки у касаційному порядку.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким, відповідно, внесено зміни до КПК і визначено, що судом касаційної інстанції є Верховний Суд, при цьому припинено діяльність Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

На виконання пункту 4 параграфу 3 розділу 4 вказаного Закону касаційну скаргу прокурора 07 лютого 2018 року передано до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду.

З моменту витребування матеріалів кримінальної справи відносно ОСОБА_1 з Керченського міського суду Автономної Республіки Крим до 19 вересня 2022 року (дати винесення постанови про призначення касаційного розгляду) ВССУ і Верховним Судом вживались заходи щодо отримання вказаних матеріалів, однак у зв`язку із тимчасовою окупацією Автономної Республіки Крим витребувана справа до теперішнього часу на адресу Верховного Суду не надійшла.

Беручи до уваги значний час, що минув з моменту звернення прокурора до суду касаційної інстанції, зміст питань порушених в касаційній скарзі і особливості процедури касаційного перегляду, а також те, що в матеріалах касаційного провадження наявні копії судових рішень, що оскаржуються, Верховний Суд дійшов висновку про можливість здійснення касаційного розгляду за документами і матеріалами, поданими прокурором, оскільки таких документів і матеріалів буде достатньо для ухвалення відповідного судового рішення.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень через істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, а саме застосування закону, який застосуванню не підлягає. Просить кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 направити на новий судових розгляд.

Свої вимоги прокурор обґрунтовує тим, що договір №32, який був підписаний в односторонньому порядку начальником митниці, не тягнув за собою жодних юридичних наслідків до того моменту, коли ОСОБА_1 самостійно, в порушення чинного законодавства, визначила особу, якій передала вилучені автомобілі, а отже доводи суду, що ОСОБА_1 не повинна нести відповідальність за складання договору про передачу автомобілів на зберігання, є неспроможними. Також, на думку прокурора, є припущенням доводи суду про те, що ОСОБА_1 діяла за вказівкою керівництва.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор не вважала, що є підстави для розгляду вказаної касаційної скарги.

Учасникам судового розгляду було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

За змістом положень ч. 1 ст. 395 КПК України 1960 року касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення за наявними в справі та додатково поданими матеріалами в тій частині, в якій воно було оскаржене. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого чи виправданого.

Поряд з цим відповідно до ст. 398 КПК України 1960 року в суді касаційної інстанції підставами для скасування або зміни вироку, ухвали, постанови є істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Перевіривши доводи, наведені у касаційній скарзі прокурора, Верховний Суд не знаходить підстав для їх задоволення.

Так, прокурор у касаційній скарзі наводить доводи, відповідно до яких договір №32, потягнув за собою певні юридичні наслідки лише після того, як ОСОБА_1 самостійно, в порушення чинного законодавства, визначила особу, якій передала вилучені автомобілі. Проте вказані доводи стосуються встановлених фактичних обставин справи та оцінки доказів, що, виходячи з положень ст. 398 КПК України 1960 року, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Інші доводи, відповідно до яких прокурор вважає припущенням висновки суду про те, що ОСОБА_1 діяла за вказівкою керівництва, свідчать про незгоду прокурора з тією оцінкою доказам, яку надав суд першої інстанції, і з якою в подальшому погодився апеляційний суд. Вказані доводи також не є предметом перевірки Верховного Суду.

Поряд з наведеним Верховний Суд зазначає, що підставою для постановлення виправдувального вироку відносно ОСОБА_1 є те, що суд першої інстанції дійшов висновку, що остання не є спеціальним суб`єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України. Однак касаційна скарга прокурора не містить жодних доводів щодо незаконності такого висновку суду.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 395 КПК України 1960 року, Верховний Суд не може вийти за межі касаційної скарги прокурора, оскільки це погіршує становище виправданої особи.

Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що злочин, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_1 вчинено понад 15 років, а тому, виходячи із принципу правової визначеності, особа не може перебувати тривалий час у невизначеному правовому становищі.

Враховуючи викладене вище, керуючись статтями 394-396, 398, 400-2 КПК 1960 року,

Суд ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у суді першої інстанції, залишити без задоволення, а вирок Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 10 червня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 29 серпня 2013 року відносно ОСОБА_1 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_8 ОСОБА_9 ОСОБА_10