ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 лютого 2019 року № 826/1035/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Аблова Є.В., суддів: Літвінової А.В., Мазур А.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення суми заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) до Державної фіскальної служби України (далі - відповідач), у якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 14 грудня 2016 року №3941-о, поновити його на роботі, на посаді, яка за своїми умовами праці, функціональними обов`язками та повноваженнями відповідає або є рівнозначною займаній ним станом на 14 грудня 2016 року посаді, зобов`язати Державну фіскальну службу України видати наказ про поновлення позивача на попередній роботі з 14 грудня 2016 року та невідкладно допустити його до роботи, зобов`язати Державну фіскальну службу України виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14 грудня 2016 року по дату поновлення на роботі, допустити до негайного виконання рішення суду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 січня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено судовий розгляд справи на 12 квітня 2017 року.

В обґрунтування заявленого позову зазначено, що позивач був незаконно звільнений з посади головного державного інспектора відділу перевірки дотримання митного законодавства управління аналітичної роботи у сфері зовнішньо - економічної діяльності Департаменту аналізу ризиків та протидії митним правопорушенням Державної фіскальної служби України на підставі наказу від 14 грудня 2016 року №3941-о у зв`язку зі зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності Державної фіскальної служби України згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», оскільки відповідачем не було враховано норми ч. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі працівника з більш тривалим безперервним стажем роботи на підприємстві, та не враховано те, що позивач працює на даному підприємстві з 22 серпня 2007 року.

Також позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що після попередження про наступне вивільнення, йому були запропоновані не всі посади, які на той час були вакантними, пропозиції щодо заміщення рівнозначних або нижчих вакантних посад у структурі ДФС позивачу не надавались. Як підставу для поновлення його на роботі зазначає ст. 235 КЗпП України, якою передбачено, що у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Крім того, на думку позивача, відповідачем порушено вимоги ст. 116 КЗпП України та Закону України «Про відпустки», оскільки після звільнення розрахунок з ним проведено не було та дні невикористаної щорічної та додаткової відпусток йому замінено відповідачем виплатою грошової компенсації, однак позивач такого волевиявлення не надавав.

Відповідач надав заперечення проти адміністративного позову, в якому просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з тих підстав, що відповідно до наказу ДФС України від 12 серпня 2015 року №598 «Про внесення змін до наказу ДФС від 23 липня 2015 року №535» з метою упорядкування чисельності структурних підрозділів ДФС ліквідовано Департамент аналізу ризиків та протидії митним правопорушенням та на його базі утворено Департамент протидії митним правопорушенням , згідно з пп. 2.8 п. 2 наказу ДФС від 23 липня 2015 року №535 «Про введення в дію Структури ДФС України.

Крім того вказує, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №840 «Про внесення змін у додаток 1 до постанови КМУ від 05 квітня 2014 року №85» ДФС України видано накази від 02 листопада 2015 року №834 «Про затвердження плану заходів із скорочення штатної чисельності працівників ДФС» та від 30 грудня 2015 року №1022 «Про скорочення чисельності та введення в дію Структури апарату Державної фіскальної служби України», яким реорганізовано Департамент протидії митним правопорушенням у Департамент боротьби з митними правопорушеннями та скорочено його штатну чисельність, у зв`язку з чим позивача було попереджено про наступне вивільнення та 20 жовтня 2016 року запропоновано перелік наявних у штатному розписі вакантних посад, ознайомившись з яким, позивач погодився з пропозицією щодо переведення його на посаду головного державного інспектора відділу євроінтеграції та проектів розвитку управління міжнародних зв`язків Департаменту організації роботи Служби на період по догляду за дитиною ОСОБА_2 , однак відповідної заяви щодо переведення на погоджену посаду від позивача не надійшло.

Зазначено, що 14 грудня 2016 року позивачу було запропоновано перелік вакантних посад, однак ознайомившись з пропозицією позивач відмовився від усіх запропонованих йому посад та відмовився від підпису, про що було складено відповідний акт.

Вважаючи звільнення позивача законним та таким, що проведено у відповідності до норм чинного законодавства, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до частини четвертої статті 122 КАС України (у редакції, чинній на дату постановлення ухвали) суд ухвалив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII внесені зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, які набрали чинності 15 грудня 2017 року.

Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Приписами п. 10 ч. 1 Перехідних положень КАС України встановлено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 проходив державну службу на посаді головного державного інспектора відділу перевірки дотримання митного законодавства управління аналітичної роботи у сфері зовнішньо - економічної діяльності Департаменту аналізу ризиків та протидії митним правопорушенням Державної фіскальної служби України.

20 травня 2016 року позивача попереджено про наступне вивільнення із займаної посади у зв`язку зі зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності Державної фіскальної служби України. Також зазначено про відсутність на дату попередження про наступне вивільнення в апараті ДФС рівнозначних або нижчих вакантних посад, що передбачають виконання роботи за професією чи спеціальністю, що відповідали б кваліфікації позивача, та не потребують обов`язкового проведення конкурсу відповідно до Закону України «Про державну службу».

20 жовтня 2016 року позивачу було запропоновано наявні посади відповідно до штатного розпису ДФС, а саме: провідного інспектора відділу електронного документообігу та архіву управління організації документування і роботи з документами Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури, головного державного інспектора відділу євроінтеграції та проектів розвитку управління міжнародних зв`язків Департаменту організації роботи Служби на період відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_2 , головного державного інспектора відділу бюджетування підвідомчих установ і підприємств та фінансового супроводження в рамках міжнародного співробітництва управління бюджетування та методології Департаменту фінансування, бухгалтерського обліку та звітності.

Позивач погодився на запропоновану посаду головного державного інспектора відділу євроінтеграції та проектів розвитку управління міжнародних зв`язків Департаменту організації роботи Служби, однак в подальшому не завершив процедуру переведення на обрану посаду, що не заперечувалось сторонами під час судових засідань.

У подальшому, згідно з пропозицією (без дати) позивачу були запропоновані наступні наявні посади відповідно до штатного розпису ДФС, а саме: провідний інспектор загального відділу управління документального забезпечення Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури, провідного інженера відділу експлуатації майна управління матеріального забезпечення, закупівель та експлуатації майна Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури, провідного інспектора відділу експедиції управління документального забезпечення Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури, від яких позивач відмовився, а також відмовився від проставлення підпису у рядку «Погоджуюсь (відмовляюсь)», про що 14 грудня 2016 року головним державним інспектором відділу кадрового адміністрування апарату управління роботи з персоналом апарату Департаменту кадрової політики та роботи з персоналом Департаменту кадрової політики та роботи з персоналом Державної фіскальної служби України Лісовською Н.М., головним державним інспектором відділу кадрового адміністрування апарату управління роботи з персоналом апарату Департаменту кадрової політики та роботи з персоналом ДФС України Кушнір С.І. та головним державним інспектором відділу кадрового адміністрування апарату управління роботи з персоналом апарату Департаменту кадрової політики та роботи з персоналом Департаменту кадрової політики та роботи з персоналом ДФС України Тарасенко В.Ю. складено Акт про відмову ОСОБА_1 ознайомитись з письмовою пропозицією наявних посад відповідно до штатного розпису ДФС.

Наказом № 3941-о від 14 грудня 2016 року «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідно до статей 44, 49-2 КЗпП України, частини 4 статті 87 Закону України «Про державну службу», наказів ДФС України від 02 листопада 2015 року №834 «Про затвердження Плану заходів із скорочення штатної чисельності працівників Державної фіскальної служби», від 30 грудня 2015 року №1022 «Про скорочення чисельності та введення в дію Структури Державної фіскальної служби України», позивача звільнено з 14 грудня 2016 року із займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку зі зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності Державної фіскальної служби України із виплатою вихідної допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати та грошової компенсації за невикористані 32 календарних дні основної щорічної відпустки за періоди роботи з 26 квітня 2015 року по 25 квітня 2016 року тривалістю 27 календарних днів та з 26 квітня 2016 року по 14 грудня 2016 року тривалістю 5 календарних днів, а також за невикористані 60 календарних днів додаткової відпустки державного службовця за періоди роботи з 23 вересня 2013 року по 22 вересня 2014 року тривалістю 15 календарних днів, з 23 вересня 2014 року по 22 вересня 2015 року тривалістю 15 календарних днів, з 23 вересня 2015 року по 22 вересня 2016 року тривалістю 15 календарних днів та з 23 вересня 2016 року по 22 вересня 2017 року тривалістю 15 календарних днів.

Позивач, вважаючи, що його звільнили без законної підстави, з порушенням вимог законодавства про працю та законодавства про державну службу, звернувся з даним позовом до адміністративного суду.

Оцінивши за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов наступних висновків.

Відповідно до положень статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1-3 статті 5 Закону України «Про державну службу» правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

За положеннями частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною 2 статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У частині 1 статті 42 КЗпП України встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Згідно з частинами 1, 2 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Відповідно до частини 3 статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач вимог частини 3 статті 49-2 КЗпП України не виконав, оскільки згідно з переліком вакансій станом на 14 грудня 2016 року та на 15 грудня 2016 року, наданого представником відповідача 14 листопада 2017 року разом з доповненнями до заперечень проти позовної заяви, були наявні наступні посади, а саме: три вакантні посади в Департаменті організації роботи Служби, 3 посади в Департаменті матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури, дві посади у Департаменті кадрової політики та роботи з персоналом, одна посада в Департаменті фінансування, бухгалтерського обліку та звітності, 5 вакантних посад в Департаменті внутрішнього аудиту, одна посада у Департаменті аудиту, дві посади у Департаменті організації митного контролю, одна посада у Департаменті адміністрування митних платежів та дві посади у Департаменті боротьби з митними правопорушеннями.

Разом з тим, лише три посади з усіх вищеперелічених посад були запропоновані позивачу.

При цьому згідно з вимогами пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» у разі скорочення чисельності або штату державних службовців або реорганізації державного органу припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення можливе за умови, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Отже, тільки за відсутності інших рівноцінних вакантних посад відповідач міг запропонувати позивачу всі інші вакантні посади, іншу роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації і досвіду.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну службу» рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу.

Згідно зі схемою посадових окладів на посадах державної служби за групами оплати праці з урахуванням юрисдикції державних органів у 2016 році, затвердженою 06 квітня 2016 року №292 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 05 травня 2016 року №322), посада позивача відноситься до сьомої групи оплати праці, до якої відносяться посади головного спеціаліста (держані експерти, головні консультанти, експерти, головні наукові консультанти, наукові консультанти, головні державні виконавці, головні державні ревізори - інспектори, головні державні інспектори, головні державні соціальні інспектори, головні казначеї, головні інспектори).

У пункті 3 частини 2 статті 6 Закону України «Про державну службу» встановлено, що до категорії «В» відносяться інші посади державної служби, не віднесені до категорій «А» і «Б».

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу також не були запропоновані посади, які були вакантними станом на 14 грудня 2016 року, згідно з наданим представником відповідача переліком вакансій, зокрема такі рівнозначні посади як: головний державний інспектор відділу організації та проведення заходів управління організаційно - контрольного забезпечення Департаменту організації роботи Служби, головний державний інспектор на період відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_5 відділу євроінтеграції та проектів розвитку управління міжнародних зв`язків Департаменту організації роботи Служби, головний державний ревізор - інспектор відділу тематичних перевірок Департаменту внутрішнього аудиту, головний державний ревізор - інспектор відділу розгляду скарг Департаменту внутрішнього аудиту, головний державний ревізор - інспектор на період відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_6 відділу комплексного контролю Департаменту внутрішнього аудиту, головний державний ревізор - інспектор на період відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_7 відділу координації та аналізу Департаменту внутрішнього аудиту, головний державний ревізор - інспектор відділу внутрішнього аудиту Департаменту внутрішнього аудиту, головний державний ревізор - інспектор відділу перевірок з окремих питань управління перевірок окремих питань Департаменту аудиту, головний державний інспектор відділу автентичності документів та аналізу цінової інформації управління митної вартості Департаменту адміністрування митних платежів.

Отже, станом на 14 грудня 2016 року позивачу були запропоновані не всі рівнозначні посади, які були вакантні в ДФС України на той час, згідно з пропозиціями від 20 жовтня 2016 року та 14 грудня 2016 року.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що згідно з п. 3.1 наказу ДФС України від 12 вересня 2016 року №763 «Про внесення змін до наказу ДФС від 30 грудня 2015 року №1022» з метою виконання плану пріоритетних дій Уряду на 2016 рік, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 травня 2016 року №418-р, окремого доручення Міністра фінансів України від 13 червня 2016 року №15020-09/82, наказу ДФС від 24 червня 2016 року №555 «Про затвердження Плану заходів Державної фіскальної служби України з виконання плану пріоритетних дій Уряду на 2016 рік», керуючись Положенням про Державну фіскальну службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року №236, було вирішено ліквідувати у складі Державної фіскальної служби України Департамент боротьби з митними правопорушеннями (34 шт. од.), утворивши на їх базі та за рахунок вивільненої чисельності Департамент організації протидії митним правопорушенням (45 шт. од.).

Також, у відповідності до витягів з наказу №4150-о від 30 грудня 2016 року «Про переведення працівників» у зв`язку зі зміною організаційної структури та штатного розпису ДФС України було вирішено перевести з 30 грудня 2016 року головного державного інспектора відділу аналітично - пошукової роботи та протидії митним правопорушенням Департаменту боротьби з митними правопорушеннями ДФС України ОСОБА_8 на посаду головного державного інспектора відділу інформаційно - аналітичної роботи управління оперативного реагування Департаменту організації протидії митним правопорушенням ДФС України, а головного державного інспектора відділу взаємної адміністративної допомоги департаменту боротьби з митними правопорушеннями ДФС України ОСОБА_9 , який був призначений на посаду на період відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_10 , перевести на посаду державного інспектора відділу оперативного реагування Департаменту організації протидії митним правопорушенням ДФС України.

Таким чином, зазначених працівників було переведено на посади 30 грудня 2016 року, тобто після звільнення позивача 14 грудня 2016 року, однак визначені посади не були запропоновані позивачу, як вакантні станом на день його звільнення.

Так, відповідачем не було наведено жодних підстав, за яких позивачу з моменту попередження про вивільнення і до дня звільнення не було запропоновано рівноцінної посади на виконання вимог пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу».

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі №6-40цс15, а також постановах Верховного Суду від 01 серпня 2017 року у справі №826/16311/16, від 11 липня 2018 року у справі №816/1232/17.

Також відповідно до висновків постанов Верховного Суду від 01 серпня 2017 року у справі №826/16311/16, від 11 липня 2018 року у справі №816/1232/17 при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці згідно з частиною 1 статті 42 КЗпП України. Для виявлення працівників, які мають переважне право на залишення на роботі, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з`ясовувати сам суб`єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.

Однак відповідачем не доведено, що при звільненні позивача було враховано вимоги частини 1 статті 42 КЗпП України щодо переважного права працівника з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці на залишення на роботі, а при рівних умовах продуктивності і кваліфікації - частини 2 статті 42 КЗпП України.

З урахуванням викладеного, судом не приймаються до уваги доводи відповідача, що при звільненні позивача ним було дотримано порядок вивільнення працівників, відповідно до вимог КЗпП України та Закону України «Про державну службу».

За таких обставин, наказ ДФС України від 14 грудня 2016 року №3941-о про звільнення позивача з посади головного державного інспектора відділу перевірки дотримання митного законодавства управління аналітичної роботи у сфері зовнішньо - економічної діяльності департаменту аналізу ризиків та протидії митним правопорушенням ДФС України прийнято з порушенням вимог пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», частини 2 статті 40, статті 42, частини 3 статті 49-2 КЗпП України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Як визначено постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року №348).

Згідно з пунктами 8, 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяця роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

Позивач, надаючи суду розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилається на лист Державної фіскальної служби України від 23 травня 2017 року №6737/ш/99-99-05-01-03-14, відповідно до якого станом на 12 грудня 2016 року середньоденний заробіток головного спеціаліста державного органу 7 групи оплати праці (вся територія України) становив 261, 87 грн., а середньомісячна заробітна плата позивача у 2016 році згідно зі схемою посадових окладів, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 06 квітня 2016 року №292 становила 4 308, 00 грн.

Відповідач проти зазначеного розрахунку заперечень не висловив, довідки про середньомісячну заробітну плату позивача до суду не надав.

За схемою посадових окладів затвердженою від 06 квітня 2016 року №292 (в редакції постанови КМУ від 05 травня 2016 року №322), посадовий оклад відповідача до звільнення становив 4 308, 00 грн., згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року №15 посадовий оклад позивача з 01 січня 2017 року складав 5 900, 00 грн., згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2018 року № 24 в період з 01 січня 2018 року посадовий оклад за посадою, яку займав позивач, дорівнював 7 500, 00 грн.

Таким чином, коефіцієнт підвищення посадового окладу в 2017 році дорівнює 1,3695 (5900/4308), а в 2018 році дорівнює 1,7409 (7500/4308).

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.

Офіційне опублікування постанов Кабінету Міністрів України здійснюється в газеті "Урядовий кур`єр" та Офіційному віснику України, а також в інших офіційних друкованих виданнях і друкованих засобах масової інформації, визначених законом. Крім того, акти Кабінету Міністрів України оприлюднюються шляхом їх розміщення на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України.

Враховуючи зазначене, станом на день ухвалення рішення у справі, Кабінетом Міністрів України не прийнято постанови, яка б затверджувала посадові оклади державних службовців у 2019 році, тому суд приходить до висновку про обчислення посадового окладу позивача відповідно до схеми посадових окладів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2018 року № 24 згідно з якою посадовий оклад становить 7 500, 00 грн.

Таким чином, коефіцієнт підвищення посадового окладу в 2019 році дорівнює 1,7409 (7500/4308).

З урахуванням зазначеного, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача становить:

- у 2016 році за період з 15 грудня 2016 року по 31 грудня 2016 року - 3 142, 44 грн. (12 робочих днів * 261, 87 грн.);

- у 2017 році у період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року - 88 940, 48 грн. (248 робочих днів*261, 87 гр. * 1,3695 );

- у 2018 році у період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - 113 972, 37 грн. (250 робочих днів * 261, 87 гр. * 1,7409);

- у 2019 році за період з 01 січня 2019 року по 07 лютого 2019 року - 11 853, 13 грн. (26 робочих днів * 261, 87 гр. * 1,7409), що загалом становить 217 908, 42 грн.

При цьому суд зазначає, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру, що відповідає висновкам Верховного Суду України у постанові від 25 травня 2016 року у справі №6-11цс16 та Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16.

Згідно з положеннями пунктів 2, 3 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, а також поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Отже рішення суду в частині поновлення позивача на посаді і стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, що дорівнює 4 308, 00 грн., підлягає негайному виконанню.

Також, обґрунтовуючи неправомірність дій відповідача, позивач зазначає, що відповідачем було порушено його право на вільний вибір щодо обрання відпустки або виплати йому грошової компенсації за невикористану відпустку, передбачене ст. 24 Закону України «Про відпустки».

Водночас, судом до уваги наведені доводи не приймаються, оскільки вимоги про відшкодування грошової компенсації за невикористану відпустку, передбачене ст. 24 Закону України «Про відпустки» позивачем при зверненні до суду з позовом не заявлялись.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також доводи сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу відповідача №3941-о від 14 грудня 2016, поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Керуючись положеннями статей 2, 72-77, 90, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомий, адреса: АДРЕСА_1 ) до Державної фіскальної служби України (код ЄДРПОУ 39292197, адреса: 04053, м. Київ, Львівська площа, 8) про визнання протиправним та скасування наказу №3941-о від 14 грудня 2016 року, поновлення на роботі, стягнення суми заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної фіскальної служби України (код ЄДРПОУ 39292197, адреса: 04053, м. Київ, Львівська площа, 8) від 14 грудня 2016 року №3941-о «Про звільнення ОСОБА_1 » з посади головного державного інспектора відділу перевірки дотримання митного законодавства управління аналітичної роботи у сфері зовнішньо - економічної діяльності Департаменту аналізу ризиків та протидії митним правопорушенням Державної фіскальної служби України.

Поновити ОСОБА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомий, адреса: АДРЕСА_1 ) на посаді головного державного інспектора відділу перевірки дотримання митного законодавства управління аналітичної роботи у сфері зовнішньо - економічної діяльності Департаменту аналізу ризиків та протидії митним правопорушенням Державної фіскальної служби України з 14 грудня 2016 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (код ЄДРПОУ 39292197, адреса: 04053, м. Київ, Львівська площа, 8) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомий, адреса: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 грудня 2016 року по 07 лютого 2019 року у сумі 217 908, 42 грн. (двісті сімнадцять тисяч дев`ятсот вісім гривень 42 копійки).

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу перевірки дотримання митного законодавства управління аналітичної роботи у сфері зовнішньо - економічної діяльності Департаменту аналізу ризиків та протидії митним правопорушенням Державної фіскальної служби України та стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 4 308, 00 грн. (чотири тисячі триста вісім гривень нуль копійок) допустити до негайного виконання.

Стягувач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомий, адреса: АДРЕСА_1 )

Боржник: Державна фіскальна служба України (код ЄДРПОУ 39292197, адреса: 04053, м. Київ, Львівська площа, 8)

Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Головуючий суддя Є.В. Аблов

Судді: А.В. Літвінова

А.С. Мазур