Постанова від 01.11.2022 по справі № 553/3289/17 Касаційний кримінальний суд

open

Головна
Судові рішення
Постанова
Постанова від 01.11.2022 по справі № 553/3289/17 Касаційний кримінальний суд

скопійовано

Документ має містити точну фразу

Документ не має містити наступного терміну

Документ має містити один з двох термінів

Документ має містити обидва терміни

Замінює символ або декілька символів наприкінці терміну

* Правила використання інтелектуального пошуку

скопійовано

Справа № 553/3289/17

Картка справи

Це рішення містить правові висновки

Справа № 553/3289/17

Картка справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 553/3289/17

провадження № 51-1170 км 22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_18

суддів ОСОБА_19 ОСОБА_20

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_21

прокурора ОСОБА_22.,

захисників ОСОБА_23., ОСОБА_24 (в режимі

відеоконференції),

засудженого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали об`єднаного

кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016170030001527 від 20 жовтня 2016 року,

№ 12017170030000897 від 10 липня 2017 року, № 12017170030001249 від 14 жовтня 2017 року, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця

с. Арсенівка Зіньківського р-ну Полтавської обл., зареєстрованого в АДРЕСА_1 ), жителя АДРЕСА_2 ), судимого 06 травня 2019 року Октябрським районним судом м. Полтави за ч. 2 ст. 190 КК України до 1360 грн штрафу,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 187 КК України,

за касаційною скаргою захисника ОСОБА_23. в інтересах засудженого

ОСОБА_1 на вирок Ленінського районного суду м. Полтава від 05 травня

2021 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 17 січня 2022 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Згідно з вироком Ленінського районного суду м. Полтави від 05 травня 2021 року ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 185 КК України

до покарання у виді арешту на строк 45 діб; за ч. 2 ст. 187 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років. На підставі ч. 1 ст. 70, ст. 103 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Ухвалено вирок Октябрського районного суду м. Полтава від 06 травня 2019 року щодо ОСОБА_1 виконувати окремо.

Вирішено питання щодо цивільних позовів, процесуальних витрат та речових доказів.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а кримінальне провадження щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5 закрито. Вирок та ухвала суду щодо останніх не оскаржуються.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 17 січня 2022 року вирок Ленінського районного суду м. Полтави в частині засудження ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 185 КК України скасовано, звільнено його від кримінальної відповідальності у зв`язку

із закінченням строків давності, а кримінальне провадження в цій частині закрито.

Виключено з вироку посилання суду на кваліфікуючу ознаку - вчинення злочину повторно в ході кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 187 КК України за епізодом вчинення злочину щодо потерпілого ОСОБА_6 та кваліфікації дій ОСОБА_2

за ч. 2 ст.187 КК України за епізодами вчинення злочинів щодо потерпілих

ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

На підставі ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII зараховано ОСОБА_2

у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 14 липня до 04 жовтня 2017 року та з 14 жовтня 2017 року до 17 січня 2022 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Відповідно до ст. 72 КК України ОСОБА_2 звільнено з-під варти в залі суду.

Виключено з вироку посилання суду на призначення покарання ОСОБА_1

на підставі ч.1 ст.70, ст. 103 КК України.

Ухвалено важати ОСОБА_1 засудженим за ч. 2 ст. 187 КК України до покарання призначеного судом першої інстанції, у виді позбавлення волі на строк 7 років.

ОСОБА_1 взято під варту в залі суду у зв`язку з набранням вироком законної сили. В іншій частині вирок залишено без змін.

За вироком суду ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_1 (

ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 й ОСОБА_5 визнано винуватими та засуджено за таких обставин.

19 жовтня 2016 року приблизно о 20 год 25 хв ОСОБА_2 , перебуваючи в салоні маршрутного автобуса «Богдан» по вул. Небесної Сотні, 94 у м. Полтаві, діючи умисно, відкрито, шляхом ривка з руки ОСОБА_8 незаконно заволодів мобільним телефоном «Samsung GT I9082» із належностями загальною вартістю 1777 грн.

05 липня 2017 року приблизно о 02 год 30 хв, ОСОБА_1 , перебуваючи в залі очікування Південного вокзалу на пл. Слави, 1 у м. Полтаві, діючи умисно, шляхом вільного доступу, таємно викрав із кишені куртки ОСОБА_9 мобільний телефон марки «LG G 3s Dual D 724» із належностями, загальною вартістю 2180 грн.

Крім того, 08 липня 2017 року приблизно о 02 год, перебуваючи на території прирічкового парку р. Ворскла біля готелю «Турист», що на вул. Миру, 12 у м. Полтаві, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , діючи умисно за попередньою змовою групою осіб із метою заволодіння чужим майном, вчинили напад

на ОСОБА_10 , поєднаний із застосуванням насильства, небезпечного

для життя і здоров`я останнього. ОСОБА_2 раптово з розбігу завдав зі спини ОСОБА_10 удару ногою в потилицю, після чого потерпілий, який сидів

на поваленому дереві, упав на землю. ОСОБА_1 , ОСОБА_3 разом

із ОСОБА_2 завдали потерпілому приблизно восьми ударів ногами по голові, внаслідок чого останній втратив свідомість. Засуджені своїми спільними діями умисно спричинили ОСОБА_10 середньої тяжкості тілесні ушкодження. Вони скориставшись непритомним станом потерпілого, заволоділи його особистими речами: ОСОБА_2 зняв кросівки фірми «Lacoste» та наручний годинник «Steel Back». ОСОБА_3 з кишені куртки витягнув мобільний телефон «iPhone 5S». Заволодівши чужим майном, засуджені залишили місце злочину, а речами потерпілого розпорядилися на власний розсуд. Унаслідок розбійного нападу засуджені заподіяли ОСОБА_10 майнової шкоди на загальну суму 11 639 грн.

12 липня 2017 року приблизно о 23 год 30 хв, перебуваючи на вул. Миру, 24

в м. Полтаві, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , будучи особами, які раніше вчинили розбій, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, з метою заволодіння чужим майном вчинили напад на ОСОБА_6 , поєднаний

із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров`я останнього. Вони по черзі наносили удари кулаками потерпілому в ділянку голови, через що ОСОБА_6 упав. Після цього засуджені завдали ОСОБА_6 декілька ударів ногами по голові, й кінцівці, внаслідок чого останній втратив свідомість. Своїми діями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заподіяли потерпілому легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. Засуджені незаконно заволоділи особистими речами потерпілого, а саме: золотим ланцюжком із хрестиком, гаманцем

із грошовими коштами та мобільним телефоном «Nокіа Е52-1». Потім ОСОБА_2 та ОСОБА_1 покинули місце злочину, а викраденим майном розпорядилися

на власний розсуд, чим завдали ОСОБА_6 майнової шкоди на загальну суму

101 762 грн.

Крім того, 14 жовтня 2017 року приблизно о 06 год, перебуваючи на вул. Богдана Хмельницького, 30 у м. Полтаві, ОСОБА_2 , будучи особою яка раніше вчинила розбій, діючи умисно з метою заволодіння чужим майном, вчинив розбійний напад на ОСОБА_7 , поєднаний із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров`я останнього. Засуджений завдав потерпілому удару кулаком у голову, схопив за куртку і кинув його на землю. У цей час до них підбігли ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , які, діючи без попередньої домовленості між собою, і не будучи обізнаними про умисел ОСОБА_2 , умисно завдали ОСОБА_7 трьох ударів ногами по голові та тулубу, через що потерпілий утратив свідомість. Після цього ОСОБА_5 із ОСОБА_4 залишили місце події. Цими діями обвинувачені завдали потерпілому легких тілесних ушкодженнь, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. ОСОБА_2 незаконно заволодів належними потерпілому мобільним телефоном марки «iPhone 6» із належностями, годинником «Xin feng A-998» та грошовими коштами, чим завдав майнової шкоди на загальну суму 10 800 грн.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Тимохіна Л. С. ставить питання про скасування вироку та ухвали суду щодо ОСОБА_1 , просить призначити новий розгляд у суді першої інстанції.Стверджує, що протягом здійснення судового провадження розгляд справи судом проводився за відсутності ОСОБА_1 та інших обвинувачених, чим було істотно порушено процесуальні права її підзахисного. Посилається

на неправильну кваліфікацію дій Стратана за ч. 2 ст. 187 КК України за епізодом розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_10 . На думку захисника,

в судовому засіданні не доведено умислу на заволодіння майном і змови

ОСОБА_1 із ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на розбійний напад. ОСОБА_1 завдавав ОСОБА_10 тілесних ушкоджень, разом із тим майном потерпілого заволоділи інші співучасники, тому дії підзахисного за цим епізодом треба розглядати як дії ексцес виконавця і кваліфікувати за ч. 1 ст. 122 КК України.

Не погоджується захисник із порядком, який установив суд у вироку для вирішення цивільних позовів прокурора та потерпілого ОСОБА_6 . Стверджує, суд першої інстанції та апеляційний суд не врахували, що прокурор не дотримався приписів

ст. 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон України «Про прокуратуру») під час пред`явлення позову в кримінальному провадженні в інтересах лікарні, з огляду на те, що прокурор не обґрунтував підстав для представництва інтересів держави в суді. При цьому посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 16 травня

2020 року (пункти 78-81) в справі № 912/2385/18. За наведених обставин, на думку захисника, позов прокурора належало залишити без розгляду. Що стосується позовних вимог потерпілого ОСОБА_6 , то суд порушив вимоги ч. 1 ст. 1179 ЦК України, оскільки розмір завданої шкоди на користь потерпілого стягнуто з матері засудженого. Зважаючи на те, що ОСОБА_1 на момент вчинення злочину стосовно ОСОБА_6 мав повних 16 років, суд неправильно вирішив цивільний позов потерпілого. Суд апеляційної інстанції на вказані порушення не звернув уваги та помилку місцевого суду не виправив.

Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції

Захисник Тимохіна Л. С. та засуджений ОСОБА_1 просили касаційну скаргу задовольнити.

Захисник Павлюченко О. О. підтримав подану касаційну скаргу.

Прокурор, висловивши свої доводи, вважав касаційну скаргу захисника необґрунтованою та просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без зміни.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильності правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання

про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції вправі вийти

за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Тобто під час розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить

із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Як убачається з доводів касаційної скарги, рішення місцевого та апеляційного суду не оспорюються захисником у частині доведеності винуватості ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 185 КК України та його участі в розбійному нападі на потерпілого ОСОБА_6 . Також не оспорює сторона захисту висновків суду щодо інших засуджених у цьому кримінальному провадженні.

За фактичних обставин кримінального провадження, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1

у вчиненні розбійного нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного

із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу, вчиненого особою, яка раніше вчинила розбій, за попередньою змовою групою осіб, колегія суддів касаційного суду вважає правильним і таким, що підтверджується сукупністю зібраних доказів, перевірених у судовому засіданні в установленому кримінальним процесуальним законом порядку та належно оцінених у судовому рішенні судом у їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Доводи захисника ОСОБА_23. про недоведеність корисливого умислу

ОСОБА_1 на заволодіння майном ОСОБА_10 , відсутність попередньої змови на вчинення розбійного нападу з іншими співучасниками злочину, перевірялися належним чином апеляційним судом та обґрунтовано визнані такими,

що суперечать дослідженим у судовому засіданні доказам.

За матеріалами кримінального провадження, під час судового засідання судом було досліджено усі зібрані докази у справі та допитані очевидці події.

Зокрема, допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_10 підтвердив обставини розбійного нападу на нього, зазначив, що в нічний час 08 липня 2017 року познайомився біля приміщення АТБ з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та двома дівчатами, з якими спільно вживав алкогольні напої. Після цього вони всі разом пішли до р. Ворскла поблизу готелю «Турист», де він присів на дерев`яну колоду. Раптом почув крик, а потім отримав удар ногою в бік голови, через що впав на землю. Обвинувачені спільно завдавали йому ударів по голові й тулубу, внаслідок чого він втратив свідомість. Зранку, прийшовши до тями, він виявив відсутність телефону, кросівок та наручного годинника.

Як установлено зі змісту судових рішень, ОСОБА_1 у судовому засіданні

не заперечував своєї присутності на місці злочину й підтвердив, що в результаті спільних дій із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вони заволоділи особистими речами ОСОБА_10 . Їхні дії були спрямовані саме на те, щоб довести потерпілого

до стану, якого можливо було б заволодіти його особистими речами. Про аналогічні обставини повідомив ОСОБА_3 , який, будучи об`єднаний злочинним умислом із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на вчинення розбою, показав суду про те,

що усвідомлював, що тілесні ушкодження було заподіяно ОСОБА_10

з метою заволодіння його майном. Як убачається з ухвали апеляційного суду, підтвердив свою винуватість у цьому розбійному нападі й ОСОБА_2 .

Доводи захисника ОСОБА_23. про те, що дії ОСОБА_1 за епізодом нападу

на ОСОБА_10 підлягають перекваліфікації з ч. 2 ст. 187 КК України на ч. 1 ст. 122 цього Кодексу, були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій та обґрунтовано спростовані.

Зокрема, судами установлено, що про наявність у ОСОБА_10 матеріальних цінностей зловмисники з`ясовали ще біля магазину «АТБ». Саме засуджені вмовляли, щоб потерпілий пішов із ними в безлюдне місце, де всі троє нападників, зокрема і ОСОБА_1 , який був найбільш активним учасником нападу, забили ОСОБА_10 до втрати свідомості, щоб мати можливість заволодіти його речами.

При цьому, як зазначено в ухвалі апеляційним судом, напад відбувався за умов, коли кожен із його співучасників мав змогу бачити та усвідомлювати дії інших нападників, погоджувався із ними і продовжував активну протиправну поведінку. Заволодівши чужим майном, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 разом утекли з місця злочину та розпорядилися викраденим на власний розсуд, зокрема розподілили його. Так, ОСОБА_1 відмовився від кросівок на користь ОСОБА_2 , співучасники вихвалялись незаконно здобутими речами та демонстрували їх.

Колегія суддів касаційного суду погоджується з тим, що вищенаведеними доказами, встановлено єдиний спільний умисел винних, про що свідчить узгодженість злочинної діяльності нападників, їх попередня домовленість на вчинення розбою щодо ОСОБА_10 . У свою чергу злочинні дії ОСОБА_1 були складовою здійснення нападу із застосуванням фізичного насильства, небезпечного для життя та здоров`я потерпілого, засуджений виконав частину того обсягу дій, який група вважала необхідним для реалізації спільного умислу.

Виконання кожним із засуджених під час нападу на ОСОБА_10 різних дій (завдання ударів, вилучення речей) не може бути підставою для їх кваліфікації

за статтями закону, які передбачають відповідальність за окремі злочинні дії (ч. 1 ст. 122 КК України), як про це просить захисник у касаційній скарзі, оскільки суди беззаперечно, поза розумним сумнівом встановили наявність єдиної спільної мети та узгодженості дій нападників, що свідчать про їх попередню домовленість саме

на вчинення розбійного нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного

із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу.

З урахуванням наведеного, кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 187 КК України за епізодом розбійного нападу на ОСОБА_10 є правильною.

Стосовно доводів касаційної скаргизахисника про те, що протягом здійснення судового провадження розгляд справи суд проводив за відсутності ОСОБА_1 , чим було істотно порушено права обвинуваченого, колегія суддів касаційного суду звертає увагу на таке.

Як видно зі змісту касаційної скарги, обґрунтовуючи істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, захисник посилається на те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції 12 судових засідань було проведено без присутності всіх обвинувачених. Ця обставина, на думку захисника, істотно порушила процесуальні права ОСОБА_1 під час судового розгляду,

що є безумовною підставою для скасування судових рішень.

Захисник стверджує про порушення процедури судового розгляду, котрий відбувався 09 липня 2019 року (т. 6, а. с. 225); 16 липня 2019 року (т. 7, а. с. 11);

06 листопада 2019 року (т. 7, а. с. 136); 20 листопада 2019 року (т. 7, а. с. 158);

16 грудня 2019 року (т. 7, а. с. 230); 20 січня 2020 року (т. 10, а. с. 39); 04 лютого

2020 року (т. 10, а. с. 67); 26 березня 2020 року (т. 10, а. с. 120); 21 серпня 2020 року (т. 11, а. с. 89); 25 листопада 2020 року (т. 11, а. с. 198); 22 січня 2021 року (т. 11,

а. с. 244); 09 березня 2021 (т. 12, а. с. 99).

Відповідно до правила ст. 349 КПК України обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження визначається ухвалою суду і в разі необхідності можуть бути змінені. Положеннями ст. 350 КПК України передбачено процедуру розгляду судом клопотань учасників судового провадження.

Проведена перевірка та аналіз журналів вищенаведених судових засідань, показали: 09 липня 2019 року (т. 6, а. с. 225) суд у присутності ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 їхніх законних представників та захисників, інших учасників кримінального процесу допитав свідка ОСОБА_11 за епізодом розбійного нападу на ОСОБА_6 , в якому було пред`явлено обвинувачення ОСОБА_2 та

ОСОБА_1 . У зв`язку з неявкою обвинуваченого ОСОБА_5 , суд задовольнив клопотання прокурора та ухвалив застосувати привід ОСОБА_5 у судове засідання;

16 липня 2019 року (т. 7, а. с. 11) суд у присутності ОСОБА_1 , інших учасників кримінального процесу, вирішив клопотання прокурора з приводу продовження терміну дії заходів забезпечення кримінального провадження стосовно обвинувачених та ухвалив здійснити привід обвинуваченого ОСОБА_4 , свідка ОСОБА_12 у судове засідання;

06 листопада 2019 року (т. 7, а. с. 136) суд у присутності ОСОБА_1 , інших учасників кримінального процесу вирішив клопотання прокурора з приводу продовження терміну дії заходів забезпечення кримінального провадження

щодо обвинувачених та ухвалив здійснити привід обвинуваченого ОСОБА_5 , свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 у судове засідання;

20 листопада 2019 року (т. 7, а. с. 158) суд у присутності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яким було пред`явлено обвинувачення за епізодом розбійного нападу на ОСОБА_10 , за участю захисників обвинувачених та інших учасників кримінального процесу, допитав потерпілого. Ухвалив здійснити привід обвинуваченого ОСОБА_4 , свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 у судове засідання;

16 грудня 2019 року (т. 7, а. с. 230) суд за відсутності ОСОБА_1 , його захисника ОСОБА_23. у присутності інших учасників кримінального процесу вирішив клопотання прокурора про продовження запобіжних заходів стосовно обвинувачених;

20 січня 2020 року (т. 10, а. с. 39) суд продовжив судовий розгляд кримінального провадження за участю обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , захисників цих обвинувачених. Суд за згоди учасників кримінального процесу, у тому числі захисника ОСОБА_28., дослідив письмові докази та оголосив перерву у зв`язку із закінченням робочого часу;

04 лютого 2020 року (т. 10, а. с. 67) суд за участю ОСОБА_1 , його захисника, інших учасників кримінального провадження вирішив клопотання прокурора

про продовження запобіжних заходів стосовно обвинувачених, ухвалив здійснити привід обвинуваченого ОСОБА_5 в наступне судове засідання;

26 березня 2020 року (т. 10, а. с. 120) суд за участю захисника ОСОБА_28., інших учасників кримінального провадження вирішив клопотання прокурора

про продовження запобіжних заходів щодо обвинувачених, ухвалив застосувати привід обвинуваченого ОСОБА_1 в наступне судове засідання;

21 серпня 2020 року (т. 11, а. с. 89) суд за згодою учасників кримінального процесу, в тому числі захисника ОСОБА_28., продовжив розгляд кримінального провадження за участю обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та захисників цих обвинувачених. Під час цього розгляду ОСОБА_3 змінив свої показання, визнав усі підстави, викладені

в обвинувальному акті. Суд дослідив письмові матеріали кримінального провадження та розглянув клопотання прокурора про продовження запобіжних заходів щодо обвинувачених;

25 листопада 2020 року (т. 11, а. с. 198) суд за згодою учасників кримінального процесу розпочав розгляд для вирішення процесуальних питань, розгляд справи

по суті не було проведено, оскільки ОСОБА_1 не з`явився в судове засідання. Суд вирішив клопотання прокурора про продовження запобіжних заходів стосовно обвинувачених, ухвалив направити запит до лікарні з приводу стану здоров`я ОСОБА_1 ;

22 січня 2021 року (т. 11, а. с. 244) суд за згоди учасників кримінального процесу розпочав розгляд для вирішення процесуальних питань, розгляд справи по суті

не проводився, оскільки ОСОБА_1 не з`явився в судове засідання. Судом було вирішено клопотання прокурора про продовження запобіжних заходів відносно обвинувачених;

09 березня 2021 ( т. 12, а. с. 99) суд за згодою учасників кримінального процесу розпочав розгляд для вирішення процесуальних питань, розгляд справи по суті

не було проведено, оскільки ОСОБА_1 перебував на лікуванні. Суд вирішив питання щодо заміни прокурора та клопотання прокурора про продовження запобіжних заходів щодо обвинувачених.

Виходячи з наведеного, колегія суддів касаційного суду не встановила порушень процесуальних прав ОСОБА_1 , інших вимог кримінального процесуального закону України в ході судового провадження в суді першої інстанції, на які посилалася захисник у касаційній скарзі.

Перевіряючи доводи касаційної скарги захисника про необґрунтоване задоволення судом цивільного позову прокурора в інтересах лікарні та вирішення позовних вимог потерпілого ОСОБА_6 всупереч правилам ч. 1 ст. 1179 ЦК України, колегія суддів звертає увагу на таке.

Як суд першої інстанції, так і апеляційний суд досліджували вказані доводи захисника про недотримання прокурором вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» під час подання до суду цивільного позову в кримінальному провадженні в інтересах лікарні.

Зокрема, як видно з ухвали апеляційного суду, колегія суддів апеляційного суду визнала такі доводи захисника необґрунтованими, керуючись таким.

Як стверджувалося захисником у касаційній скарзі, питання представництва інтересів держави прокурором у суді регламентовано ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

За приписами ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідно повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Як установив місцевий суд, адміністрація Другої міської клінічної лікарні м. Полтави управління охорони здоров`я виконавчого комітету Полтавської міської ради листом від 07 серпня 2017 року № 01-1622 до ГУНП у Полтавській області та СВП

№ 2 Полтавського ВП ГУНП у Полтавській області підтвердила розмір витрат

на стаціонарне лікування ОСОБА_10 , проведеного з 14 до 21 липня

2017 року, надіславши письмові документи за підписами головного лікаря та головного бухгалтера (т. 8, а.с. 114, 115).

За висновком апеляційного суду, наведене свідчило про те, що компетентний орган був обізнаний про витрати на лікування ОСОБА_10 із бюджетних коштів,

що відповідно порушувало інтереси держави, цей орган мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом протягом розумного строку, чим допустив бездіяльність.

Відповідно до положень ст. 128 КПК України цивільний позов прокурор може пред`явити лише до початку судового розгляду. Тобто прокурор може

вживати заходи прокурорського реагування з метою захисту інтересів держави

в кримінальному провадження лише до початку судового розгляду.

Водночас, як видно з матеріалів справи, прокурор обґрунтував правові підстави представництва в суді інтересів держави саме невжиттям компетентним органом самостійних заходів щодо стягнення з обвинувачених витрат на лікування потерпілого. Про свій намір звернутися з позовом прокурор повідомив цей орган, надіславши копії позовної заяви та листа про його подачу.

З урахуванням цих обставин колегія суддів апеляційного суду відхилила доводи захисника про те, що прокурор не дотримався вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», звертаючись із цивільним позовом у кримінальному провадженні.

З таким висновком апеляційного суду погоджується і суд касаційної інстанції.

Посилання захисника в касаційній скарзі на правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену в постанові від 16 травня 2020 року (пункти 78 - 81)

в господарській справі № 912/2385/18, не може бути підставою для зміни чи скасування судових рішень у кримінальному провадженні.

Що стосується доводів захисника про вирішення позовних вимог потерпілого ОСОБА_6 всупереч правилам ч. 1 ст. 1179 ЦК України, то суд касаційної інстанції дійшов такого висновку.

Положеннями ч. 2 ст. 127 КПК України передбачено, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову

в кримінальному провадженні.

Відповідно до ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли

у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови,

що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Як передбачено ч. 1 ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок,

суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

У частині 1 ст. 1166 ЦК України зазначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно зі ст. 1179 ЦК України неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти

до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього

для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої

не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником.

Як видно з матеріалів справи, місцевий суд не встановив зареєстрованого майна

за ОСОБА_1 , наявності в нього постійного доходу, оскільки останній відповідно до з`ясованих характеризуючих даних не працював.

Отже, з урахуванням зазначених обставин справи суд першої інстанції правильно стягнув суму відшкодування за завдану шкоду кримінальним правопорушенням

із законних представників засуджених ОСОБА_16 та ОСОБА_17 на користь потерпілого ОСОБА_6 .

Як убачається із судових рішень, призначене ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 187 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років є мінімальним у межах санкції статті, яке відповідає вимогам статей 50, 65 КК України.

Крім того, слід зазначити, що доводи, викладені в касаційній скарзі захисника, аналогічні доводам її апеляційної скарги, які суд апеляційної інстанції перевірив

та визнав безпідставними. При цьому апеляційний суд, задовольняючи частково вимоги апеляційної скарги захисника, навів в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, на яких апеляційну скаргу визнав необґрунтованою лише

в частині.

Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення.

Таким чином, підстави для задоволення касаційної скарги захисника відсутні.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, у матеріалах провадження не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Ленінського районного суду м. Полтави від 05 травня 2021 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 17 січня 2021 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_23. -

без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_25 ОСОБА_26 ОСОБА_27

Джерело: ЄДРСР 107140860

скопійовано

Замовити платну консультацію

Відновити пароль

Авторизація

Реєстрація

Реєстрація

Навчальні відео: Як користуватись системою

Ця функція стане доступною в повній версії продукту

Зберегти в обраному

Надіслати на вказаний адрес

Шановний користувач!