ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2022 рокуЛьвівСправа № 380/24651/21 пров. № А/857/11458/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Хобор Р.Б.,

суддів Бруновської Н.В., Шавеля Р.М.

з участю секретаря судового засідання Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2022 року, ухвалене суддею Сакалош В.М. у м.Львів за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у справі № № 380/24651/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до суду з позовом у якому просить суд:

- стягнути з Львівської обласної прокуратури вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку в сумі 8 465,52 грн;

- стягнути з Львівської обласної прокуратури накористь позивача середній заробіток в сумі 403,12 грн. за кожен день затримки розрахунку, починаючи з 08.11.2021 року по день ухвалення рішення.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2022 року адміністративний позов задоволено частково.

Стягнуто з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку в сумі 8 465,52 грн.

Стягнуто з Львівської обласної прокуратури накористь ОСОБА_1 середній заробіток в сумі 8489,70 грн. за кожен день затримки розрахунку, починаючи з 09.11.2021 року по день ухвалення рішення.

Стягнуто з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Львівської обласної прокуратури 908 грн. сплаченого судового збору.

Приймаючи це рішення суд першої інстанції виходив з того, що Законом України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні працівників, у зв`язку з чим до спірних правовідносин субсидіарно підлягає застосуванню Кодекс Законів про працю України.

Водночас, право позивача на одержання суми вихідної допомоги визначено статтею 44 Кодексу Законів про працю України, а правові норми ст. 116 Кодексу Законів про працю України прямо покладають на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, в тому числі вихідну допомогу при звільненні.

Також суд першої інстанції вказав, що через те, що відповідач не виплатив позивачці вихідну допомогу при звільненні, то відповідач несе відповідальність передбачену статтею 117 КЗпП України, у вигляді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржив відповідач, Львівська обласна прокуратура, подавши апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, неповно з`ясував обставини справи та зробив помилковий висновок про задоволення позову.

Таку позицію відповідач пояснює тим, що позивачка звільнена з посади в органах прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» (у зв`язку із ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури).

Водночас, відповідач зазначає, що норми спеціального закону, а саме Закону України «Про прокуратуру», мають пріоритет у правозастосуванні. Тому, оскільки, нормами спеціального закону не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, то норми Кодексу Законів про працю України, у цьому випадку, не можуть бути застосовані субсидіарно.

Суд першої інстанції, на думку відповідача, дав неправильну оцінку нормам матеріального права, внаслідок чого дійшов до помилкового висновку про задоволення позову.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.

Суд першої інстанції встановив те, що позивачка з 09.09.2002 року по 08.11.2021 року безперервно проходила службу в органах прокуратури України, перебуваючи на момент звільнення на посаді начальника Сколівського відділу Стрийської місцевої прокуратури Львівської області з визначеним робочим місцем в Стрийській окружній прокуратурі.

Наказом Львівської обласної прокуратури № 2417к від 03.11.2021 року позивачку звільнено з посади начальника Сколівського відділу Стрийської місцевої прокуратури Львівської області з 08.11.2021 року, на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу 11 «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

08.11.2021 року позивачка звернулася до Львівської обласної прокуратури про видачу їй довідки про доходи та про середньомісячну та середньоденну заробітну плату.

Після отримання довідки Львівської обласної прокуратури № 21-1316-ВИХ.-21 від 08.11.2021 року позивачка встановила, що їй не було виплачено вихідну допомогу при звільненні.

У зв`язку із цим 30.11.2021 року позивачка звернулася до Львівської обласної прокуратури з проханням виплатити вихідну допомогу при звільненні.

На цю заяву позивачки відповідач надав відповідь № 07-1866 вих.-21 від 06.12.2021 року, згідно з якою, на думку відповідача, Законом України «Про прокуратуру», який вважається законом спеціальної дії, виплата вихідної допомоги при звільненні не передбачена.

Не погодившись із таким рішенням відповідача позивачка звернулася до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначаєЗакон України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру»(далі - Закон № 1697-VII).

Згідно зістаттею 4 Закону № 1697-VIIорганізація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаютьсяКонституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону №1697-VIIпередбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

Так, відповідно до пункту 9 частини першоїстатті 51 Закону № 1697-VIIпрокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»(далі - Закон № 113-ІХ)статтю 51 Закону № 1697-VIIдоповнено частиною п`ятою, такого змісту: «на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження».

Відповідно достатті 1 КЗпП України, цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Статтею 40 КЗпП Українивизначено порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Так, за змістом пункту 1 частини першоїстатті 40 КЗпП Українитрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, серед іншого, у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Водночас,Законом № 113-ІХдоповненостаттю 40 КЗпП Україничастиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цьогоКодексу, встановлюютьсязаконом, що регулює їхній статус».

Статтею 44 КЗпП Українипередбачено, що, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті36та пунктах 1, 2 і 6 статті40цьогоКодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбаченихзаконом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

У той же час приписамиЗакону № 1697-VIIне врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення працівника, єстаття 44 КЗпП України.

Конституційний Суд України у Рішенні від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 зазначив, щоКонституція Українигарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема, про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулюванняКонституцією Українита спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 17 жовтня 2018 року у справі № 823/276/16, від 11 жовтня 2018 року у справі № 823/244/16 та від 8 жовтня 2019 року у справі № 823/263/16.

Зміни, внесені доКЗпП УкраїниЗаконом № 113-ІХ, не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що частиною п`ятоюстатті 51 Закону № 1697-VIIта частиною четвертоюстатті 40 КЗпП Українипередбачено виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються нормиКЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положеньстатті 44 КЗпП Українипри вирішенні спірного питання.

Аналогічна правова позиція викладена постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 560/3971/19, від 27 січня 2021 року у справі № 380/1662/20, від 21 січня 2021 року у справі № 260/1890/19, від 18 лютого 2021 року у справі № 640/23379/19, від 25 лютого 2021 року у справі № 640/8451/20, від 17 березня 2021 року у справі № 420/4581/20, від 30 березня 2021 року у справі № 640/25354/19, від 31 березня 2021 року у справі № 320/2449/20, від 15 квітня 2021 року у справі № 440/3166/20, від 27 травня 2021 року у справі № 380/4855/20, від 24 червня 2021 року у справі № 200/5390/20-а, від 22 липня 2021 року у справі № 300/2000/20, від 11 серпня 2021 року у справі № 640/9375/20, від 16 вересня 2021 року у справі № 600/690/20-а, від 30 вересня 2021 року у справі № 160/10949/20, від 21 жовтня 2021 року у справі № 380/5278/20.

Суд першої інстанції встановив те, що наказом Львівської обласної прокуратури № 2417к від 03.11.2021 року позивачку звільнено з посади начальника Сколівського відділу Стрийської місцевої прокуратури Львівської області з 08.11.2021 року, на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу 11 «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ.

Водночас, апеляційний суд зазначає, що перелічені у пункті 19 розділу 11 «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, зокрема не проходження прокурором атестації, є фактологічними підставами для звільнення прокурора з посади, водночас пункт 9 частини першоїстатті 51 Закону № 1697-VII (ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури) є нормативною підставою для звільнення прокурора з посади.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 440/2700/20, від 25 листопада 2021 року у справі № 160/5745/20, від 21 грудня 2021 року у справі № 420/9066/20.

Незважаючи на те, що відповідач у наказі про звільнення, як правову підставу для звільнення позивачки вказав підпункту 2 пункту 19 розділу 11 «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ (не проходження прокурором атестації) це не міняє правової природи звільнення позивачки з посади та дійсної правової підстави звільнення (пункт 9 частини першоїстатті 51 Закону № 1697-VII (ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури).

За таких обставин, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність у позивачки права на отримання вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку відповідно достатті 44 КЗпП України.

Оскільки на день звільнення позивачки відповідач не виплатив їй вихідну допомогу, передбаченустаттею 44 КЗпП України, то у відповідача є відповідний обов`язок.

Що стосується середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то апеляційний суд зазначає таке.

Згідно ізстаттею 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

За приписамистатті 117 КЗпП Українив разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Верховний Суд у постанові від 30.11.2020 року по справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

У постанові від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду навела критерії, які необхідно врахувати при розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Апеляційний суд, дослідивши розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, встановив, що суд першої інстанції здійснив його правильно і пропорційно до розміру невиплаченої вихідної допомоги.

Зважаючи на наведене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції вірно вирішив адміністративний позов.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2022 року у справі № 380/24651/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча суддя Р. Б. Хобор судді Н. В. Бруновська Р. М. Шавель Повний текст постанови складений 03.11.2022 року