ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2022 рокуЛьвівСправа № 380/5962/22 пров. № А/857/10812/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Судова-Хомюк Н.М.

суддів:Онишкевич Т.В.; Сеник Р.П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2022 року у справі № 380/5962/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування рішення -

суддя у І інстанції ОСОБА_2 ,

час ухвалення рішення незазначено,

місце ухвалення рішення м. Львів,

дата складення повного тексту рішення незазначено,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі також відповідач) в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення від 25.03.2022 «Про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досягнув 16-річного віку», винесене щодо позивача начальником 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) старшим лейтенантом ОСОБА_3 , зобов`язавши внести відомості про незаконність та скасування цього рішення до відповідних інформаційних баз даних ДМСУ.

На обгрунтування позовних вимог зазначає, що він є особою, якій надано відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час. 25.03.2022 під час відпустки намагався перетнути державний кордон України до Республіки Польща, однак рішенням від 25.03.2022 «Про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку», йому відмовлено у перетинанні державного кордону України. Звертає увагу на те, що листом Адміністрації державної прикордонної служби України від 25.02.2022 №23-6081/0/6-22-вих прямо вказано, що обмеження виїзду за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років не застосовуються до осіб, вказаних у ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зокрема, які мають посвідчення про відстрочку від призову та повідомлення про зарахування на спеціальний військовий облік.

Позивач стверджує, що усі належні документи, які передбачені законодавством та цим листом для перетинання державного кордону України ним були надані, а також додаткові, які не передбачені законодавством, однак у нього вимагали (як от військовий квиток, посвідчення, наказ про відпустку) та які були надані інспектору.

Відтак вважає, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, оскільки жодної передбаченої законодавством підстави для відмови йому у перетинанні державного кордону України в оскаржуваному рішенні наведено не було. Відповідач зазначаючи про те, що ОСОБА_4 не надав на паспортний контроль «відповідні документи» не вказав, які саме документи не надано та якою нормою права передбачено їх надання, натомість помилково зіслався на нормативні акти, які не мають відношення до даної ситуації взагалі.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2022 року у справі № 380/5962/22 у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, доводи якої обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Просить суд апеляційної інстанції дослідити мотиви позовної заяви, які обгрунтовують підстави для задоволення позову, однак судом першої інстанції не надано належної оцінки, зокрема: жодної підстави, передбаченої у ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» у даному випадку не було і відповідач на них не посилався; рішення не є обґрунтованим, оскільки відповідач у рішенні ствердив, що позивач не зміг надати на паспортний контроль відповідні документи, однак не вказано, які саме документи не було надано і якою нормою права передбачено їх надання; відповідач помилково зіслався на нормативні акти, які не мають відношення до даної ситуації взагалі.

Також зазначає про те, що суд першої інстанції підставно зіслався на ст. 33 Конституції України, згідно із якою кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Однак апелянт звертає увагу на те, що жоден закон України таких обмежень не встановлює, а на сьогоднішній день відсутні нормативно-правові акти, які б встановлювали таке обмеження. Також вважає, що суд підставно зіслався на низку нормативних актів, яким впроваджено воєнний стан, однак судом не враховано їх змісту, оскільки при впровадженні воєнного стану конституційні права обмежуються не автоматично, а лише можуть обмежуватись у порядку, встановленому законодавством.

Вважає, що судом не враховано, що відповідно до п. 8. ПКМУ №1455 від 29.12.2021, перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством. Однак, станом на дату існування спірних відносин для випадку позивача жодних обмежень встановлено не було, перетин державного кордону підлягав здійсненню на підставі загальних документів, передбачених в п. 2 ПКМУ №57 від 27.01.1995 без будь-яких обмежень. Більше того, постановою КМУ №383 від 29.03.2022 були внесені зміни, якими було доповнено постанову п. 2-6, відповідно до якого: «У разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації», тобто, це право зараз належить і позивачу без обмежень.

Також звертає увагу суду на те, що будь-які листи голови Держмитслужби, адресовані своїм підлеглим, не є нормативними актами, обов`язковими для громадян. Щоб набути обов`язковості для громадян, такий документ повинен пройти державну реєстрацію відповідно до Указу Президента України від 03.10.1992 № 493 та Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.92 № 731, відповідно до п. 2 якої державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, які містять одну або більше норм, що зачіпають права, свободи, законні інтереси і стосуються обов`язків громадян та юридичних осіб, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації, або мають міжвідомчий характер, тобто є обов`язковими для інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також юридичних осіб, що не належать до сфери управління суб`єкта нормотворення. При цьому, такий акт набирає чинності не раніше, як через 10 днів з дати його реєстрації.

Апелянт вважає, що ці норми судом першої інстанції враховані не були, у зв`язку із чим лист начальника підлеглим був розцінений судом як документ, що носить нормативний характер. Просить апеляційну скаргу задовольнити, скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу та зокрема зазначив, що в Україні діють обмеження щодо заборони на період дії правового режиму воєнного стану виїзду за межі території України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років.

Відповідно до розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України від 17.03.2022 №23-6855/0/6-22 Вих «Щодо порядку організації виїзду за кордон на період дії правового режиму воєнного стану» позивачеві щодо підтвердження підстави виїзду за межі території України було запропоновано надати документи про відрядження, з урахуванням того, що ним було надано посвідчення № 4 від 01.06.2018 про відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час (відстрочка надана на шість місяців з дня оголошення мобілізації). Однак документи про відрядження позивачем не були надані.

Відтак, оскільки позивачем при перетині кордону не було надано документів, які б підтверджували підстави виїзду закордон, тому начальником 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ІНФОРМАЦІЯ_4 старшим лейтенантом ОСОБА_3 було обгрунтовано прийнято рішення про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг шістнадцятирічного віку.

Відповідач вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтоване та не підлягає скасуванню у зв`язку з відповідністю висновків суду обставинам справи, повним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, вирішене без порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 25 березня 2022 року в Міждународний пункт пропуску для автомобільного сполучення «Шегині», на виїзд з України прибув громадянин України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 з метою здійснити перетин державного кордону на виїзд з України, на підставі документів, які підтверджують надання йому відстрочки від призову, а саме посвідчення № 4 від 01.06.2018 про відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час.

Начальником 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) старшим лейтенантом ОСОБА_3 25.03.2022 року прийнято рішення про відмову в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку.

Згідно даного рішення щодо громадянина України ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду з України, з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону згідно статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» так як вищезазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль відповідні документи.

Не погоджуючись із рішенням про відмову в перетині державного кордону України від 25.03.2022, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції взяв до уваги твердження позивача про те, що при перетині державного кордону ним пред`явлено документи, передбачені розпорядженням Адміністрації Державної прикордонної служби України від 25.02.2022 №23-6081/0/6-22-Вих. Однак, звернув увагу позивача на те, що п. 5 розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України від 17.03.2022 №23-6855/0/6-22-Вих передбачено, що розпорядження Адміністрації Держаної прикордонної служби України від 25.02.2022 №23-6081/0/6-22-Вих не застосовується. При цьому, суд констатував, що доказів подання позивачем документів про відрядження при перетині державного кордону 25 березня 2022 року останнім суду не надано.

Суд зокрема зазначив, що згідно з розпорядженням Адміністрації Державної прикордонної служби України «Щодо порядку організації виїзду за кордон на період дії правового режиму воєнного стану» від 17.03.2022 №23-6855/0/6-22-Вих, обмеження щодо заборони на період дії правового режиму воєнного стану виїзду за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років не застосовуються до осіб, які мають посвідчення про відстрочку від призову та повідомлення про зарахування на спеціальний облік. Підтверджуючими документами можуть бути: посвідчення про відстрочку (бронь) та документи про відрядження.

Відтак, оскільки позивачем 25 березня 2022 року в Міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення «Шегині» при перетині державного кордону не було надано усіх документів, які підтверджують підстави виїзду за межі території України, а саме документів про відрядження, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022від 24.02.2022 (далі - Указ №64/2022), затвердженогоЗаконом України №2102-ІХ від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України,Закону України «Про правовий режим воєнного стану`в Україні введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб.

Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №133/2022 від 14.03.2022 (далі - Указ №133/22), затвердженого Законом України №2119-IX від 15.03.2022, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 год 30 хв 26.03.2022 строком на 30 діб.

Отже, на час прийняття оскаржуваного рішення відповідачем в Україні діяв воєнний стан.

Згідно п.2, п.3 Указу №64/2022, військовому командуванню (зокрема, Державні прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування надано право запроваджувати та здійснювати передбаченіЗаконом України «Про правовий режим воєнного стану`заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

У зв`язку з введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першоюстатті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Статтею 33 Конституції України закріплено право кожного, хто на законних підставах перебуває на території України, вільно залишати її територію, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Таке право відповідно достатті 64 Конституції України може обмежуватися в умовах воєнного або надзвичайного стану із зазначенням строку дії цих обмежень.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначено Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі Закон №389-VIII).

Відповідно до п.6 ч. 1 ст. 8 Закону №389-VIII, в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Згідно з ст. 3 Закону №389-VIII, військовим командуванням, якому згідно з цим Законом надається право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, є Головнокомандувач Збройних Сил України, Командувач об`єднаних сил Збройних Сил України, командувачі видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з`єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

29.12.2021 Кабінет Міністрів України відповідно до пункту 6 частини першоїстатті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» затвердив Порядок встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, про що прийняв Постанову №1455 (далі - Порядок №1455; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Цей Порядок визначає процедуру встановлення заходів особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або її окремих місцевостях, де введено воєнний стан (далі - особливий режим), що здійснюються військовим командуванням разом з військовими адміністраціями (у разі їх утворення) самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (п.1 Порядку №1455).

Згідно пункту 2 Порядку №1455 правовою основою встановлення та здійснення заходів особливого режиму є Конституція України, Закон України «Про правовий режим воєнного стану», Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях.

Встановлення особливого режиму здійснюється військовим командуванням на підставі Указу Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях (п.4 Порядку №1455).

Пунктом 8 Порядку № 1455 встановлено, що перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.

Отже, під час дії на території України воєнного стану, чоловік віком від 18 до 60 років є таким, якому заборонено виїзд за територію України, і саме чоловік повинен надати Державній прикордонній службі документи, відповідно до яких він має право виїхати за межі території України.

Державна прикордонна служба України неодноразово повідомляла, що на період дії правового режиму воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» виїзд за межі країни громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років забороняється. Всі громадяни, які підпадають під виключення, повинні мати необхідні документи для підтвердження.

Згідно статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року №3543-ХІІ (далі Закон №3543-ХІІ, в редакції на час виникнення спірних відносин) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, зокрема: заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; інші військовозобов`язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.

Тобто, Законом України №3543-ХІІ визначений вичерпний перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову під час мобілізації та у кожному конкретному випадку особам, які не підлягають призову у разі перетину кордону необхідно надати підтверджуючі документи.

Згідно посвідчення №4 від 01.06.2018 про відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час, яке видано ІНФОРМАЦІЯ_6 , війсьвозобов`язаному ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_7 , що працює на посаді судді Ярмолинецького районного суду, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 18.03.2015 № 493 згідно переліком посад і професій (додаток до розпорядження №50) найменування розділу IV, пункт 2, надано відстрочку від призову на війському службу на період мобілізації та на воєнний час на 6 місяців з дня оголошення мобілізації.

Однак, суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта на те, що відповідно до Указу Президента №64/2022 та на виконання вимог Закону №389-VIII, Адміністрація Державної прикордонної служби України листом від 17.03.2022 №23-6855/0/6-22-Вих «Щодо порядку організації виїзду за кордон на період дії правового режиму воєнного стану» органам Держприкордонслужби надано відповідні роз`яснення, в яких зазначено, що обмеження щодо заборони на період дії правового режиму воєнного стану виїзду за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років не застосовуються до осіб, зокрема:

- які мають посвідчення про відстрочку від призову та повідомлення про зарахування на спеціальний військовий облік.

Підтверджуючими документами можуть бути: посвідчення про відстрочку від призову (бронь) + документи про відрядження (відповідно до рішення Уряду про затвердження переліку посад і професій військовозобов`язаних, які підлягають бронюванню на період мобілізації та на воєнний час).

Враховуючи наведене, вірним є висновок суду першої інстанції, що позивач, прибувши до Міжнародний пункт пропуску для автомобільного сполучення «Шегині» з метою здійснити перетин державного кордону на виїзд з України не надав інспектору усіх документів, а саме разом із посвідчення №4 від 01.06.2018 про відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час, не надав документів про відрядження.

Щодо твердження позивача про те, що 28.02.2022, тобто після набрання чинності Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» він під час відпустки вже перетинав державний кордон України до Республіки Польща на підставі аналогічних документів, які підтверджують наданя йому відстрочки від призову, то колегія суддів вважає, що перетин кордону позивачем 28.02.2022 не впливає на прийняте інспектором 25.03.2022 рішення. Окрім того суд першої інстанції вказав, що пунктом 5 розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України від 17.03.2022 №23-6855/0/6-22-Вих передбачено, що розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України від 25.02.2022 №23-6081/0/6-22-Вих не застосовується.

Зазначені обставини в їх сукупності, на переконання суду апеляційної інстанції вказують на наявність у відповідача обґрунтованих підстав для прийняття рішення про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг шістнадцятирічного віку.

Також колегія суддів вважає безпідставними та відхиляє твердження апелянта про те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права та не врахував ту обставину, що на дату існування спірних правовідносин для випадку позивача жодних обмежень встановлено не було, а постановою КМУ №383 від 29.03.2022 були внесені зміни, якими було доповнено постанову п. 2-6, відповідно до якого: «У разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації», тобто це право і зараз належить позивачу. З цього приводу колегія суддів звертає увагу позивача на те, що такі зміни були внесені саме 29.03.2022, тобто на момент виникнення спірних правовідносин не діяли, а відтак не оцінювались судом.

Однак, додатково слід зазначити, що Держаною прикордонною службою України було надано роз`яснення, що категорія осіб, яким надано відстрочку від призову, тобто які визначені ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також зазначені в п. 26 Постанови Кабінету Міністрів України №57, можуть перетнути державний кордон. Обов`язковими документами, які посвідчують те, що людина заброньована, а це, як правило, або посвідчення особи, яка перебуває на спеціальному обліку, або це витяг з Наказу Міністерства економіки України в порядку, визначеному Постановою КМУ № 194. Окрім того також роз`яснено, що такі особи повинні мати документи, які засвідчують службову мету перетину кордону, тобто документи про відрядження: витяг з наказу, посвідчення про відрядження, лист-звернення до Державної прикордонної служби, у якому керівник підприємства, установи чи організації зазначає, що відповідна посадова особа відряджається для виконання службових обов`язків за кордоном.

Також судова колегія зазначає, що оскаржуване рішення про заборону виїзду є разовим і при пред`явленні позивачем повного пакету документів, які надають право на виїзд з України, оскаржуване рішення жодним чином не створить перешкод для перетину кордону України за наявності на це законних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Згідно ч.ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про відмову позивачу у перетинанні державного кордону, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Щодо розподілу судових витрат, то судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, а тому відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2022 року у справі № 380/5962/22- без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді Т. В. Онишкевич Р. П. Сеник Повне судове рішення складено 03 листопада 2022 року