Справа № 761/2127/19

Провадження № 2/761/251/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2022 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Пономаренко Н.В.

за участю секретаря Бражніченко І.О.

представника позивача ОСОБА_1

представника третьої особи Усачука О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві в загальному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коткова Ольга Анатоліївна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвест Кредо» про визнання іпотечного договору недійсним, -

в с т а н о в и в :

в січні 2019 року позивач ОСОБА_2 звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва з вказаним позовом в якому просила визнати недійсним іпотечний договір серії ВЕ №578173-№37/14/14/07-НВС від 16.06.2007 року, укладений між ВАТ «Кредитпромбанк», правонаступником якого є Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк» Кадиров В.В., та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Котовою О.А., серія ВЕР №578173.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що для забезпечення виконання умов кредитного договору, укладеного 16.06.2007 року між позивачем ОСОБА_2 та ВАТ «Кредитпромбанк», між банком, як іпотекодержателем, та позивачем, як іпотекодавцем, було укладено договір іпотеки №37/14/14/07-НВС від 16.06.2007 року, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

Позивач у позові зазначила, щопід час укладання оспорюваного договору іпотеки разом з нею у квартирі проживала та була зареєстрована неповнолітня донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому укладання вказаного правочину здійснено з порушенням порядку визначеного законодавства України, оскільки не було здійснено звернення до органів опіки та піклування для надання згоди на його укладання, що суперечить діючому законодавству та зачіпає права дитини.

За таких обставин позивач вважає, що оспорюваний договір іпотеки був укладений всупереч вимогам ч. 1 ст. 203 ЦК України, ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства», ч. 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» без відповідного дозволу на це органу опіки та піклування, а тому має бути визнаний недійсним.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.01.2019 року справу передано судді Кондратенко О.О.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 18.01.2019 року відкрито провадження у даній справі та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження, встановлено процесуальний строк для подання заяв по суті справи.

14.03.2019 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач, заперечуючи проти позову, з посиланням на правовий висновок Верховного Суду України, зазначив, що власник майна, який є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій. Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші передбачені законодавством наслідки, які застосовуються органами опіки та піклування.

Також у відзиві відповідач зазначив, що у матеріалах кредитної справи наявний договір купівлі-продажу квартири від 18.08.2003 року відповідно до якого позивач купила квартиру АДРЕСА_2 . Крім того, в матеріалах справи наявне свідоцтво про право власності на жило від 20.08.2003 року, відповідно до якого позивач та її донька ОСОБА_3 володіють по 1/2 квартири за адресою: АДРЕСА_3 , що вказує на те, що неповнолітня дитина позивача на момент укладання оспорюваного договору іпотеки мала право часткової власності на квартиру в м. Макіївка та мала право користування житловим приміщенням, що знаходиться у м. Донецьк, де на той момент проживала та була зареєстрована її мати, що виключає можливість порушення прав дитини позивача укладанням іпотечного договору.

01.04.2019 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зауважила, що її донька, якій на момент укладання іпотечного договору було 15 років, постійно проживала та була зареєстрована в квартирі, яка є предметом іпотеки.

Також позивач звернула увагу, що відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року №1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» м. Макіївка відноситься до території на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Відповідно до Указу Президента України №32/2019 року м. Макіївка відноситься до тимчасово-окупованої території.

Таким чином, як зазначила позивач, фактично на даний момент жодне інше майно, придатне для житла, фактично відсутнє.

Окрім того, позивач у відповіді на відзив вказала, що дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» розповсюджується на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.01.2019 року справу передано судді Пономаренко Н.В.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 16.10.2020 року прийнято до розгляду дану справу та призначено у справі підготовче судове засідання.

23.03.2021 року на адресу суду від третьої особи ТОВ «Фінансова компанія «Інвест-Кредо» надійшли письмові пояснення, згідно яких третя особа зазначила, що із змісту іпотечного договору вбачається, що в ньому відсутня інформація про зареєстрованих осіб в квартирі АДРЕСА_1 , при цьому позивач (іпотекодавець) підтверджує, що вона має всі необхідні права та повноваження для підписання цього договору та повного розпорядження майном. Крім того, відповідно до іпотечного договору квартира належить позивачу на підставі договору купівлі-продажу квартири від 16.06.2007 року, тобто фактично позивач придбала квартиру саме за кошти ВАТ «Кредитпромбанк» в той самий день, коли було отримано кредит, при цьому, позивач та її неповнолітня донька зареєстровані в квартирі з 29.05.2008 року. Також третя особа вказала про те, що позивач пропустила трирічний строк позовної давності, оскільки оспорюваний договір був укладений 16.06.2007 року.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 19.04.2021 року закрито підготовче провадженнята призначено розгляд справи по суті в загальному позовному провадженні.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник третьої особи ТОВ «Фінансова компанія «Інвест-Кредо» заперечував проти позову, просив відмовити в його задоволенні.

Відповідач та третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коткова О.А. в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися в установлений законом порядок, третя особа приватний нотаріус Коткова О.А. направила заяву в якій просила розглядати справу без її участі.

Суд, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та оцінивши зібрані по справі докази, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Судом встановлено, що 16.06.2007 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №37/14/07-НВС, згідно якого позичальник ОСОБА_2 отримала в кредит грошові кошти в розмірі 234 000 доларів США строком до 16.06.2027 року.

Кошти були отримані позивачем у кредит для купівлі нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , яке позивач придбала на підставі договору купівлі продажу від 16.06.2007 року, укладеного між ОСОБА_4 , яка діяла від свого імені та від імені малолітньої доньки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , який дів від свого імені та від імені малолітньої доньки ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , яка діяла від свого імені та від імені малолітньої доньки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , який діяв від свого імені та від імені малолітньої доньки ОСОБА_9 , та ОСОБА_2 .

Для забезпечення виконання умов вказаного вище кредитного договору, 16.06.2007 року між ВАТ «Кредитпромбанк», як іпотекодержателем, та ОСОБА_2 , як іпотекодавцем, було укладено іпотечний договір №37/14/14/07-НВС, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Котковою О.А. та зареєстрований в реєстрі №2207.

За цим договором іпотекодавець передав іпотекодержателю квартиру АДРЕСА_5 .

Окрім того, позивач, як іпотекодавець, підписавши оспорюваний іпотечний договір, підтвердила, зокрема, що вона є повністю дієздатною особою, усвідомлює зміст дій, що вчинює та правові наслідки, які створюють її дії; вона має всі необхідні права та повноваження для підписання цього договору та повного розпорядження майна.

Також судом встановлено, що 26.06.2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк», яке є правонаступником ВАТ «Кредитпромбанк», та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Кредитпромбанк» відступив ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, серед яких є вищезазначені кредитний договір та договір іпотеки.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 року №150 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 03.03.2015 року №51 «Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ «Дельта Банк», згідно з яким з 03.03.2015 року запроваджена тимчасова адміністрація та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Дельта Банк».

На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.10.2015 року №664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладі фізичних осіб 02.10.2015 року прийнято рішення №181 «Про початок здійснення процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації АТ «Дельта Банк» та призначено уповноважену особу Фонду провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банку Кадирова В.В. строком на 2 роки з 05.10.2015 року до 04.10.2017 року включно, в подальшому його повноваження були продовжені на два роки до 04.10.2019 року.

На час розгляду даної справи 15.04.2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Інвест-Кредо» укладено договір №2227/К про відступлення прав вимоги. За цим договором банк відступив новому кредитору належні банку, а новий кредитор набув, права вимоги банку до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців), зазначених у додатку №1 до цього договору.

Як вбачається з п. 71 додатку №1 до договору №2227/К про відступлення прав вимоги від 15.04.2020 року, здійснено відступлення права вимоги зобов`язань ОСОБА_2 за кредитним договором №37/14/07-НВС від 16.06.2007 року.

Враховуючи вищевикладені обставини, позивач вважає, що належним відповідачем у справі є ПАТ «Дельта Банк». Проте, оскільки на момент подачі позову розпочато процедуру ліквідації АТ «Дельта Банк», з цих підстав позивач у позові визначила відповідачем - уповноважену особу Фонду провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банку Кадирова В.В.

Предметом даного спору є визнання недійсним договору іпотеки, який, на думку позивача укладений всупереч положенням законодавства України, які спрямовані на захист прав та інтересів дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна( ч.ч. 1, 6 ст. 203 ЦК України, ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства», ч. 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей») та зачіпає майнові права її неповнолітньої доньки, оскільки укладений без відповідної згодиоргану опіки та піклування.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним (п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» (в редакції, яка діяла на час укладання оспорюваного договору іпотеки) батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

Частиною 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей»(в редакції, яка діяла на час укладання оспорюваного договору іпотеки) для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1, 6 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

В п. 44 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30.03.2012 року зазначено, що згідно зі статтею 32 ЦК, статтею 177 СК та статтею 17 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

У зв`язку із наведеним суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 17.03.2021 року у справі № 206/4723/17, передбачені статтею 177 СК України, статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» та статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямовані на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом її батьків є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення договору.

Отже, вчинений батьками (усиновлювачами) правочин стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини: звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує її права та інтереси щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло.

У постанові від 18.11.2020 року у справі № 676/7157/18 Верховний Суд прийшов до висновку, що згідно з положеннями частини четвертої 177 СК України дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається в разі гарантування збереження її права на житло.

За таких обставин, вчинення батьками дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред`явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

За змістом ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном).

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 та її донька ОСОБА_3 , якій на момент укладання договору іпотеки виповнилося 15 років, зареєстровані за адресою: АДРЕСА_4 тільки з 29.05.2008 року, тобто майже через рік після придбання позивачем цієї квартири та передачі її в іпотеку за оспорюваним договором іпотеки. Дана обставина підтверджується копіями паспортів на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с. 12-18 т.1). Крім того, із кредитного договору, договору іпотеки, договору купівлі-продажу квартири від 16.06.2007 року вбачається, що на момент підписання цих правочинів позивач проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 .

На момент укладання іпотечного договору позивач володіла квартирою АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 18.08.2003 року.

Окрім того, на момент укладання договору іпотеки неповнолітня ОСОБА_3 мала на праві власності Ѕ частини квартири АДРЕСА_7 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, виданого на підставі наказу Управління по обліку, розподілу та приватизації житла м. Макіївки від 20.08.2003 року № 1223.

Судом також встановлено, що ОСОБА_3 як на час укладання її матір`ю іпотечного договору, так і до цього часу не була і не є співвласником переданої в іпотеку квартири, проживає у ній як член сім`ї власника відповідно до ст. 405 ЦК України та ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства».

Вказані вище обставини свідчать про відсутність будь-якої необхідності в отриманні дозволу органу опіки та піклування для укладання договору іпотеки, оскільки укладання оспорюваного договору іпотеки не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження існуючого права ОСОБА_3 на користування житлом, а отже, факт передачів іпотеку квартири за адресою: АДРЕСА_4 , жодним чином не порушувало майнові права на той час неповнолітньої доньки позивача.

Суд також звертає увагу, що згідно зі ст. 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містить норм, які б зменшували або обмежували право членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

Аналогічна правова позиція викладенав постанові від 17.03.2021 року у справі № 206/4723/17

Таким чином, позивач всупереч вимогам ч. 3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України не довела у чому саме полягало порушення майнових прав її неповнолітньої доньки ОСОБА_3 внаслідок укладення договору іпотеки без попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення цього договору.

Доводи позивача, як на підставу для задоволення позовних вимог, що на даний момент у позивача жодного іншого майна, придатного для житла немає, окрім іпотечної квартири, оскільки м. Макіївка, де знаходиться квартира, співвласником якої є її ОСОБА_11 , відноситься до тимчасово-окупованої території, суд оцінює критично, оскільки дані обставини не відносяться до предмету доказування щодо укладання 16.06.2007 року договору іпотеки з порушенням чинного законодавства, яке спрямоване на захист прав та інтересів дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна, без попередньої згоди органу опіки та піклування на укладання такого правочину.

Оскільки донька позивача - ОСОБА_3 на момент укладання оспорюваного договору іпотеки не була власником чи співвласником іпотечної квартири та не була в ній зареєстрована та була власником Ѕ частини квартири в м. Макіївка, а отже не було необхідності в отримані дозволу органу опіки та піклування на укладання оспорюваного правочину, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову про визнання недійсним договору іпотеки на підставі ч.ч. 1, 6 ст. 203 ЦК України, ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства», ч. 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей».

При цьому, суд критично відноситься до заяви ТОВ «Фінансова компанія «Інвест-Кредо» про застосування строку позовної давності до даних правовідносин, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а ТОВ «Фінансова компанія «Інвест-Кредо» не є стороною у справі, а є третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, а тому не наділена таким процесуальним правом.

Суд прийшов до висновку, що відповідачем дотримано норми чинного законодавства при укладанні вказаного правочину.

В даному випадку також слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином інші доводи сторін не впливають на вищевказані висновки суду щодо встановлення судом дотримання баком вимог чинного законодавства при укладанні іпотечного договору №37/14/14/07- НВС від 16.06.2007.

За таких обставин, розглянувши справу в межах визначених позивачем предмету спору та підстав позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи по суті та не ґрунтуються нормах чинного законодавства України, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову повністю.

При цьому, відповідно до правил чи.141 ЦПК України при відмові у задоволенні позову судові витрати покладені на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 15, 16, 29, 203, 215, 267, 405 ЦК України, ст. 9 Закону України «Про іпотеку», ст. 177 СК України, ст.ст. 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст. 12, 13, 53, 76-82, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

в задоволенні позову ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коткова Ольга Анатоліївна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвест Кредо» про визнання іпотечного договору недійсним- - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст складений 21.10.2022.

Суддя: