справа № 631/139/22

провадження № 2/631/342/22

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2022 року селище міського типу Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Трояновської Т. М.,

за участю секретаря судового засідання М`ячиної Ю. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань приміщення Нововодолазького районного суду Харківської області цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-правова група Лекс», із залученням до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Золотих Олександра Олександровича, приватного виконавця Виконавчого округу Харківської області Амельченка Віталія Петрович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої на підставі договору про надання правової допомоги від 09 лютого 2022 року та ордеру № 1092099 від 10 лютого 2022 року діє адвокат Лисенко Андрій Олександрович, звернулася до Нововодолазького районного суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово правова група Лекс», із залученням до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Золотих Олександра Олександровича, приватного виконавця Виконавчого округу Харківської області Амельченка Віталія Петровича, в якій просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 218, вчинений 13 січня 2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотих Олександром Олександровичем про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово правова група Лекс» заборгованості в розмірі 43074 гривні 57 копійок, таким що не підлягає виконанню та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово правова група Лекс» судові витрати по справі, у тому числі витрати на правову допомогу у розмірі 7000 гривень 00 копійок.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 13 січня 2022 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Золотих Олександр Олександрович вчинив виконавчий напис № 218 про звернення стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово правова група Лекс» заборгованості за кредитним договором в розмірі 43074 гривні 57 копійок. На підставі вказаного виконавчого напису приватний виконавець Виконавчого округу Харківської області Амельченко Віталій Петрович 08 лютого 2022 року відкрив виконавче провадження № 68542913. Позивач вважає, що виконавчий напис нотаріуса є таким, що не підлягає виконанню, оскільки при його вчиненні було порушено пункти 3.2, 3.5 глави 16 розділу ІІ «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженимнаказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595, сума заборгованості за тілом кредиту, процентами та комісією є по суті оспорюваною та такою, що не визнана позивачем як безумовна, що є обов`язковим для вчинення виконавчого напису нотаріусом.

Також представник позивача звернув увагу на те, що жодної вимоги про погашення заборгованості від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-правова група Лекс» ОСОБА_1 не отримувала. При вчиненні виконавчого напису, приватний нотаріус не отримував від представника відповідача первинні бухгалтерські документи, в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», щодо видачі кредиту та здійснення його часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), тому у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості є безспірним. Розрахунок боргу, надай представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-правова група Лекс», є лише відображенням односторонніх арифметичних розрахунків кредитора, та не може слугувати доказом безспірності розмірі грошових вимог відповідача до позивача.

Крім того, позивач зазначив, що частиною 1 статті 88 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

На думку позивача, приватний нотаріусКиївського міського нотаріального округуЗолотих ОлександрОлександрович при вчиненні виконавчого напису № 218 від 13 січня 2022 року не пересвідчився у безспірності вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-правова група Лекс» до ОСОБА_1 та вчинив виконавчий напис з порушення приписів Закону України «Про нотаріат» та «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженимнаказом Міністерстваюстиції України22лютого 2012року №296/5 , що є підставою для визнання виконавчого напису такими, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 18 лютого 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово правова група Лекс», із залученням до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Золотих Олександра Олександровича, приватного виконавця Виконавчого округу Харківської області Амельченка Віталія Петровича, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, залишено без руху та повідомлено позивача про необхідність усунення зазначених недоліків протягом десяти днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 15 червня 2022 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-правова група Лекс», із залученням до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Золотих Олександра Олександровича, приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Амельченка Віталія Петровича, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та відкрито провадження у цивільній справі, витребувано від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Золотих Олександра Олександровича належним чином завірені копії документів та матеріалів на підставі яких було вчинено виконавчий напис № 218 від 13 січня 2022 року, а також копії сторінок з реєстру нотаріальних дій, які містять інформація про час та факт вчинення нотаріальної дії, яку здійснив приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Золотих Олександр Олександрович.

Ухвалою Нововодолазькогорайонного судуХарківської областівід 11липня 2022року заклопотанням представникапозивача адвоката АндріяЛисенкавитребувано від приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Амельченка Віталія Петровича належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження № 68542913, а саме: виконавчий напис, вчинений 13 січня 2022 року Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотих Олександром Олександровичем за реєстровим № 218; витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово правова група Лекс» належним чином засвідчену копію кредитного договору № 200473760 від 10 березня 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Банк Миколаївський».

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 20 вересня 2022 року закрите підготовчепровадження увищевказаній цивільній справі тапризначено справудо судовогорозгляду.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 03 листопада 2022 року визначено про заочний розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-правова група Лекс», із залученням до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Золотих Олександра Олександровича приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Амельченка Віталія Петровича, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Інших процесуальних дій (забезпечення доказів, зупинення і поновлення провадження тощо) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-правова група Лекс», із залученням до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватного нотаріуса Київського міського районного нотаріального округу Золотих Олександра Олександровича, приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Амельченка Віталія Петровича, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, судом не вживалось.

Відповідачем у справі, Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансово-правова група Лекс» на адресу суду відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-правова група Лекс», із залученням до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Золотих Олександра Олександровича, приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Амельченка Віталія Петровича, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у відповідності до приписів статті 178 Цивільного процесуального кодексу України, подано не було.

Треті особи, які не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Золотих Олександра Олександровича, приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Амельченка Віталія Петровича правом надати письмові пояснення, відповідно до приписів статті 181 Цивільного процесуального кодексу України, не скористалися.

Позивач, ОСОБА_1 , у судове засідання не з`явилася, хоча про дату, час і місце розгляду справи була сповіщена завчасно відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України. Про причини своєї неявки суд не повідомила, заяви про відкладення розгляду справи або про її розгляд за її відсутності не надала, однак скористалась правом, наданим частиною 1 статті 58 Цивільного процесуального кодексу України, щодо участі у судовому процесі через представника адвоката Лисенка А. О.

У судове засідання, що було призначено на 03 листопада 2022 року, представник позивача адвокат Лисенко Андрій Олександрович також не з`явився, проте скориставшись правом, передбаченим частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України, 02 листопада 2022 року за допомогою системи «Електронний суд» на адресу суду направив заяву, що була зареєстрована за вхідним № 3287/22-вх., відповідно до якої просив суд розгляд справи провести за відсутності сторони позивача, зазначивши, що не заперечує проти розгляду справи в заочному порядку.

Уповноважений представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-правова група Лекс» у судове засідання теж не з`явився, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялися завчасно, відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України. Судові повістки про виклик повернулись на адресу суду з відміткою УДППЗ «Укрпошта» «за закінченням терміну зберігання». Про причини своєї неявки суд не повідомили, ніяких клопотань на адресу суду, а також відзиву на позовну заяву не направляли.

Приватний нотаріус Київського міського районного нотаріального округу Золотих Олександр Олександрович та приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Амельченко Віталій Петрович у судове засідання також не з`явились, не зважаючи на те, що про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялися відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України. Витребувані докази на адресу суду не направили.

Крім того, відповідач та треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору у судове засідання, що було призначене на 03 листопада 2022 року, викликалися шляхом розміщення судового оголошення на офіційному вебсайті судової влади України. Про причини своєї неявки учасники справи суд не повідомили, ніяких клопотань на адресу суду не направляли.

З цього приводу слід зазначити, що частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Про наявність такого клопотання у позивача свідчать відповідна заява, подана її представником та долучена до матеріалів справи.

Разом із тим, відповідно до пунктів 2 та 7 частини 2 статті 43 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Частиною 3 статті 131 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Положеннями частини 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення) (частина 4 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України).

Крім того, відповідно до частини 1статті 280 Цивільного процесуального кодексу Україниу зв`язку із неявкою в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, зі згоди позивача по справі, суд вирішив за можливе розглянути справу на підставі наявних в ній доказів та ухвалити заочне рішення.

Вивчивши доводи позовної заяви, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі обставини справи в межах заявлених вимог, перевіривши їх доказами, які були безпосередньо досліджені у судовому засіданні, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. При цьому, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України).

При цьому частиною 1 статті 77 вказаного нормативно правового документа визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частина 2 статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Аналогічні приписи передбачені частиною 3 статті 12 та частиною 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.

Частиною 2 статті 77 та частиною 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

За приписами статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, якими, зокрема є: справедливість, добросовісність та розумність.

У ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.

З матеріалівсправи установлено,що 13січня 2022року приватнимнотаріусом Київськогоміського нотаріальногоокругу ЗолотихОлександром Олександровичем,на підставістаттей 87 91Закону України«Про нотаріат»та пункту2Переліку документівза якимистягнення заборгованостіпроводиться убезспірному порядкуна підставівиконавчих написівнотаріуса,затвердженого ПостановоюКабінету МіністрівУкраїни від29червня 1999року №1172,було вчиненовиконавчий написза реєстровим№ 218(бланкНРС 742218)про зверненнястягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,реєстраційний номероблікової карткиплатника податків НОМЕР_1 ,адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ,яка єборжником закредитним договором № 200473760 від 10 березня 2016 року, укладеним з Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський», правонаступником всіх прав та обов`язків якого за Договором відступлення права вимоги № 7_БМ від 20 липня 2020 року, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс», та Договором відступлення права вимоги № 516/ФК-21 від 01 грудня 2021 року, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт», та Договором відступлення права вимоги № 516/ФК-21 від 01 грудня 2021 року є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова-правовагрупа Лекс»,заборгованість за кредитним договором № 200473760 від 10 березня 2016 року, строк платежу за яким настав. Стягнення заборгованості проводиться за період з 10 березня 2016 року по 16 листопада 2021 року у розмірі 42224 гривні 57 копійок, що складається з простроченої заборгованості за сумою кредиту у розмірі 14655 гривень 30 копійок, простроченої заборгованості за нарахованими доходами у розмірі 27569 гривень 27 копійок, що підлягає стягненню, у тому числі з урахуванням сплати коштів за вчинення нотаріального напису у розмірі 850 гривень 00 копійок, складає 43074 гривні 57 копійок. Дата набрання виконавчим написом законної сили (дата внесення відомостей у реєстр нотаріальних дій) 13 січня 2022 року, строк пред`явлення до примусового виконання протягом трьох років (а. с. 22).

08 лютого 2022 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-правова група Лекс» звернулось до приватного виконавця Виконавчого округу Харківської області Амельченка Віталія Петровича про примусове виконання рішення.

Постановою приватного виконавця Виконавчого округу Харківської області Амельченка В. П. від 08 лютого 2022 року відкрито виконавче провадження № 68542913 з примусового виконання виконавчого напису № 218, вчиненого 13 січня 2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотих Олександром Олександровичем про стягнення з боржника, ОСОБА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-правова група Лекс» суму заборгованості у розмірі 43074 гривні 55 копійок, що складається з простроченої заборгованості за сумою кредиту у розмірі 14655 гривень 30 копійок, простроченої заборгованості за нарахованими доходами у розмірі 27569 гривень 27 копійок та коштів за вчинення виконавчого напису у розмірі 850 гривень 00 копійок (а. с. 23, 24 25).

Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються приписами Цивільного кодексу України, Законом України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII«Про нотаріат»(у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 та Переліком документів, за яким стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29 червня 1999 року (із змінами та доповненнями).

Приписами статті 18 Цивільного процесуального кодексу України регламентовано, що нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частина 1 статті 1 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII«Про нотаріат» (далі Закон України «Про нотаріат») дає визначення нотаріату в Україні це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цимЗаконом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису відповідно до пункту 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат» є нотаріальною дією.

Нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції, не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує, а лише підтверджує право стягувача на стягнення грошових сум або витребування майна від боржника, та має на меті надати стягувачеві можливість в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 87 Закону України «Про нотаріат»).

Виконавчий напис це розпорядження нотаріального органу про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачу чи повернення майна кредитору, вчинене на документах, які підтверджують зобов`язання боржника. В основі вчинення цієї нотаріальної дії лежить факт безспірності певної заборгованості.

Положеннями статті 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Вимоги щодо змісту виконавчог о напису визначені статтею 89 Закону України «Про нотаріат».

При цьому, згідно зі статтею 90 Закону України «Про нотаріат» стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Наведене вище кореспондується з Правилами та умовами вчинення виконавчого напису закріпленими у «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженимнаказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Підпунктом 1.1 пункту 1 Глави 16 розділу ІІ вищенаведеного Порядку передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.

Для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису(підпункт 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Відповідно до підпунктів 2.2, 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІПорядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України,у разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача. Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.

Також, підпунктом 3.1 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ вказаного вище Порядку передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року.

При цьому, строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу (підпункт 3.4 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

В цій частині суд бере до уваги правозастосовну практику Великої Палати Верховного Суду, яка у своїй постанові від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18) зробила висновок про те, що строк вчинення виконавчого напису є таким самим, що й позовна давність для звернення до суду.

Оскільки,статтею 254 Цивільного кодексу України позовна давність визначена як строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, а приписамистатті 257 цього Кодексу визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, тому загальний строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису становить саме цей строк.

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені у Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій (підпункти 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Відповідно до пункту 1Постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса», для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»).

Однак, характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

Визнання судом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню можливе не лише з підстав недотримання нотаріусом порядку та процедури вчинення виконавчого напису, а також у зв`язку із наявністю спору між кредитором та стягувачем щодо розміру заборгованості. Такий правовий висновок зробив Верховний Суд України у постанові від 05 липня 2017 року при розгляді справи № 6-887цс17, предметом якої був спір про оспорення виконавчого напису, де суд вказав, що боржник в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису. Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц, згідно якої, вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду відповідає висновкам, викладеним у раніше ухвалених нею постановах від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) та від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278 гс18) з подібних правовідносин, відступати від яких немає підстав (пункт 34 постанови).

Отже, з урахуванням приписів статей15,16та18 Цивільного кодексу України, статей 50, 87 та 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто, боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Судом встановлено,що підставоюдля вчиненняоспорюваного виконавчогонапису,вчиненого 13січня 2022року приватнимнотаріусом Київськогоміського нотаріальногоокругу ЗолотихОлександром Олександровичемта зареєстрованогоу реєстріза №218,був кредитнийдоговір № 200473760 від 10 березня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський».

Пунктом 1 частини 1 та пунктом 1 частини 2статті 207 Цивільного кодексу України регламентовано, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, а також якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України).

Разом ізтим,копію кредитногодоговору № 200473760, укладеного 10 березня 2016 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» з підписами сторін, яка повинна бути додана до виконавчого напису нотаріуса, а також у встановленому законом порядку засвідчена, матеріали справи не містять.

При цьому, відповідно до фактичних обставин справи у вказаному зобов`язанні відбулась заміна кредитора з Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс», а згодом на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт», та згодом також на Товариство з обмеженої відповідальності «Фінансово-правова група Лекс» про що, як свідчать наявні матеріали справи, позивач не була обізнаною.

Відступлення прав вимоги за кредитними договорами, укладеним з позивачем, як юридично значимий факт, свідчить лише про заміну первісного кредитора позивача Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» на його правонаступника. При цьому, розмір боргу ОСОБА_1 може свідчити про безспірність боргу лише за умови його визнання позивачем, чого в даній справі не встановлено.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 серпня 2020 року у справі № 554/6777/17 (провадження № 61-19494св18) зроблено висновок, що «у нотаріальному процесі при стягненні боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса боржник участі не приймає, а тому врахування його інтересів має забезпечуватися шляхом надіслання повідомлення письмової вимоги про усунення порушення (письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису). Повідомлення надіслане стягувачем боржнику, є документом, що підтверджують безспірність заборгованості та обов`язково має подаватися при вчиненні виконавчого напису як за іпотечним договором, так і за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором). Процедура стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса складається із двох етапів: перший, підготовчий етап, який включає повідомлення боржника. Цей етап спрямований на забезпечення прав та інтересів боржника, якому має бути відомо, що кредитор розпочинає процедуру стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса; другий етап - вчинення виконавчого напису, який полягає в подачі нотаріусу документів, що підтверджують безспірність вимог, в тому числі й повідомлення боржника (письмова вимоги про усунення порушення чи письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису). Недотримання одного із етапів процедури стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню».

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16 зробила висновок, що «для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі та чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі».

Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису, так і необґрунтованість вимог до боржника.

Як на підставу вчинення виконавчого напису, нотаріус у виконавчому написі посилається на пункт 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, затвердженогоПостановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.

Проте, вказана Постанова Кабінету Міністрів України не відносить кредитний договір до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Сам по собі факт подання стягувачем відповідних документів нотаріусу для одержання виконавчого напису за кредитним договором, за яким боржником допущено прострочення платежів за зобов`язанням, не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

До такого висновку прийшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц (провадження № 14-83цс18).

Відповідні зміни доПостанови Кабінету Міністрів України № 1172 від 29 червня 1999 року та віднесення кредитного договору до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, були внесеніПостановою Кабінету Міністрів України за № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».

Разом з тим,Постанова Кабінету Міністрів України за № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів»відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 визнана судом незаконною та нечинною.

Так, Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 22 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року у справі № 826/20084/14, визнав незаконною та нечинноюпостанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема в частині пункту 2 змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Згідно з пунктом 10.2.постанови Пленуму Вищого адміністративного судуУкраїни № 7 від 20 травня 2013 року «Про судове рішення в адміністративній справі», визнання акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Київський апеляційний адміністративний суд, взявши до уваги зазначений пункт 10.2.постанови Пленуму Вищого адміністративного судуУкраїни № 7 від 20 травня 2013 року «Про судове рішення в адміністративній справі», дійшов висновку про необхідність визнання нечинноюПостанови Кабінету міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів»в частині, з моменту її прийняття.

Згідно з частинами 8 та 11 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року) суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині. Резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

У частині 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п`ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

З огляду на зміст статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Таким чином, постанова № 662, якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10 грудня 2014 року, втратила чинність (у частині) 22 лютого 2017 року з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 826/20084/14.

Таким чином, з цього моменту кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17 (провадження № 12-5гс21).

З огляду на викладене до спірних правовідносин підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» № 1172 в редакції від 29 листопада 2001 року, тобто в редакції, яка діяла до моменту доповнення Переліку пунктом 2 Розділу «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин». Аналогічного висновку дійшов Верховний суд у своїйпостановівід 29 січня 2019 року у справі 910/13233/17.

Відповідно до пункту 1Постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса», для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Також, підпунктом «б» пункту 2 Переліку передбачено, що для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, зокрема, подаються засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Також Верховний Суд у своїй постанові від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц (провадження № 61-12629св19) дійшов висновку, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а надана нотаріусу анкета-заява позичальника не посвідчена нотаріально, отже не могла бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Таким чином, вчиняючи 13 січня 2022 року виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 218, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Золотих О. О. неправомірно керувався пунктом 2 Переліку документів у редакції постанови № 662 від 26 листопада 2014 року, яка на той час вже була нечинною згідно з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, резолютивна частина якої була опублікована в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» № 23 від 21 березня 2017 року.

Отже, в даному випадку у нотаріуса були відсутні повноваження на вчинення виконавчого напису на кредитному договорі, який не відносився до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

З наведеного вбачається, що відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансово-правова група Лекс» всупереч вимог закону, не було надано документів, які б підтверджували право його вимоги до позивача, ОСОБА_1 , за кредитним договором № 200473760 від 10 березня 2016 року, а приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Золотих О. О. помилково, всупереч вимогам закону, не перевірив зміст договору на який відповідач посилався, як на підставу виникнення у нього права вимоги до позивача за Кредитним договором, та стягнув спірну заборгованість на користь особи, яка не підтвердила свої повноваження належними доказами.

В інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні», прийнятого на підставіпостановиВищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 2 від 07 лютого 2014 року, вказано, що вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не розглядає спір про право. Виконавчий напис вчиняється виключно за документально оформленими вимогами, які викладені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів тільки за наявності всіх умов, передбаченихЗаконом № 3425-ХII. Безспірність вимог визначається не нотаріусом або стягувачем, а відповідно до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

У пункті 10 «Узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні» Вищого спеціалізованого суду України з розгулу цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року роз`яснено, що однією з об`єктивних причин оскарження виконавчих написів є поверхневий підхід нотаріуса до вирішення питання про можливість вчинення виконавчого напису у кожному конкретному випадку. Поза увагою нотаріуса часто лишається те, що стягувачі, звертаючись за вчиненням виконавчого напису, необґрунтовано завищують суми своїх вимог, включаючи до їх складу всі санкції, комісії, винагороди, або звертаються про стягнення спірного боргу.

Вищевказаний факт мав також місце під час вчинення 13 січня 2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотих О. О., виконавчого напису, зареєстрованого в реєстрі за № 218, відповідно до якого з ОСОБА_1 стягнуто на користь на користь стягувача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-правова група Лекс» кошти у розмірі 43074 гривні 57 копійок.

Також, аналізуючи викладене відповідачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансово-правова група Лекс», не надано безспірних документів щодо підстав для вчинення виконавчого напису 13 січня 2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотих О. О., що був зареєстрований в реєстрі за № 218.

Як вже зазначалось, під час розгляду справ даної категорії повинні бути враховані суми, які зазначені у письмових вимогах та виконавчих написах нотаріусів, з`ясовано всі обставини у справі, зокрема для правильного застосування положень статей87,88 Закону України «Про нотаріат»,у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

У даній справі відповідачем не спростовано доводи позивача щодо дотримання умов безспірності заборгованості та нотаріальної форми правочину, які є передумовою для видачі виконавчого напису нотаріусом про стягнення кредитної заборгованості. Доказів направлення письмової вимоги на адресу боржника не надано, як і не надано нотаріально посвідченого кредитного договору між кредитором та боржником, а тому доводи позивача, наведені у позові щодо неправомірності вчинення виконавчого напису приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотих О. О. суд вважає обґрунтованими.

Крім того, виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом за відсутності документу, що підтверджує направлення позивачу письмової вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором, а тому при вчиненні виконавчого напису у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що заборгованість ОСОБА_1 перед Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський», правонаступником усіх прав та обов`язків якого було Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс», а згодом стало Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрфінстандарт», та згодом стало Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансово-правова група Лекс» є безспірною.

Враховуючи викладене, даючи юридичну оцінку обставинам, вказаним у позові, а також, наданим по справі доказам, враховуючи те, що заборгованість боржника ОСОБА_1 не є безспірною, даних щодо нотаріального посвідчення кредитного договору не має, зазначене свідчить про вчинення виконавчого напису приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотих О. О., реєстровий № 218 з порушенням вимог діючого законодавства, у тому числістатті 88 Закону України «Про нотаріат», тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 суд, у відповідності до положень підпункту 6 частини 1 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України, вважає за необхідне вирішити питання про розподіл між сторонами у справі судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Положеннями частин 1 та 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Таким законом є Закон України «Про судовий збір» № 3674-VІ від 08 листопада 2011 року, який встановлює правові засади справляння, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та його повернення.

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 3 зазначеного вище Закону, судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством України.

Так, за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка була подана фізичною особою, ставка судового збору складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (абзац 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір»).

Статтею 7 Закону України від 02 грудня 2021 року № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з 1 січня 2022 року встановлений прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб в сумі 2481 гривня 00 копійок.

Отже позивач повинна була сплатити судовий збір у розмірі 992 гривні 40 копійок (0,4 х 2481 гривню 00 копійок) , проте була звільнена від сплати судового збору в силу приписів закону, а то враховуючи положення частини 1 та пункту 1 частини 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору слід покласти на відповідача та стягнути у дохід держави.

Також згідно з пунктом 1 частини 3 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23 - рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку,що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Положеннями статті11Цивільного процесуальногокодексу Українипередбачено,що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Статтею 15 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення є однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 12 частини 3 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторіндо досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 Цивільного процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 Цивільного процесуального кодексу України);

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 Цивільного процесуального кодексу України).

З огляду на приписи частини 1 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Правове регулювання відносин, пов`язаних з розподілом судових витрат на правничу допомогу адвоката здійснюється частинами 2 4 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, якими регламентовано, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З наданих суду документів вбачається, що представником позивача є Лисенко Андрій Олександрович, який відповідно до свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (серії ДП № 3576), виданого 15 грудня 2017 року Радою адвокатів Дніпропетровської області є адвокатом і діє на підставі договору пронадання правничої(правової)допомоги від09лютого 2022року,укладеного між ним та ОСОБА_1 та відповідно до ордеру про надання правничої (правової) допомоги № 1092099 від 10 лютого 2022 року.

Відповідно до акту виконаних робіт до договору про надання правої допомоги від 09 лютого 2022 року, складеного 10 лютого 2022 року в місті Харкові між замовником ОСОБА_1 та виконавцем Адвокатським об`єднанням «Донець і Партнери» в особі партнера та адвоката Лисенка Андрія Олександровича, убачається, що загальна вартість наданих юридичних послуг складає 7000 гривень 00 копійок, яка безпосередньо оплачена відповідно до товарного чека б/н від 10 лютого 2022 року.

Частина 3 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України наголошує на необхідності врахування судом при вирішенні питання про розподіл судових витрат:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до статті 17 Закону України «При виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34 36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частиною 8 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зі змісту статтей 10 13 Цивільного процесуального кодексу України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина 1 статті 182 Цивільного процесуального кодексу України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

До такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 19 лютого 2020 року у справі з єдиним унікальним № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Крім того, у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі№ 750/2055/20 (провадження № 61-16723св20) вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятоїта шостої статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 465/3458/15-ц (провадження№ 61-19582св20), від 09 листопада 2021 року у справі № 759/14346/16 (провадження № 61-12783св21).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі№904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі з єдиним унікальним №751/3840/15-ц суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути наданідоговір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Отже враховуючи наведене вище, слід дійти висновку, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Одночасно з цим, частини 5 та 6 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України визначають, що у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Беручи до уваги вищевикладене, суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, який бере участь у справі, визначений договором про надання правничої (правової) допомоги від 09 лютого 2022 року, відповідає обсягу наданих ним послуг і виконаних робіт, документально підтверджений у встановленому законом порядку та є співмірним із складністю справи, обсягом та часом, витраченим адвокатом на їх виконання.

Відтак, суд робить обґрунтований висновок про те, що позовні вимоги в частині задоволення вимоги щодо стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 7000 гривень 00 копійок підлягають задоволенню та стягненню з Товариства зобмеженою відповідальністю«Фінансово правовагрупа Лекс» на корить позивача, ОСОБА_1 .

Приходячи до такого, суд також бере до уваги, що Товариством зобмеженою відповідальністю«Фінансово правовагрупа Лекс» не надано клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно до приписів статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, та будь яких доказів з цього приводу.

На підставі вищевикладеного, керуючисьстаттями 1 5, 7, 10 13, 15, 76 81, 83, 89, 128 131, 133, 137, 141, 158, 211, 214, 223, 235, пунктом 2 частини 1 та частиною 3 статті 258, статтями 259, 263 265, 267, 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273, 280 283, частиною 1 статті 352, статтями 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово правова група Лекс», із залученням до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Золотих Олександра Олександровича, приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Амельченка Віталія Петровича про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задовольнити.

Визнати виконавчий напис, вчинений 13 січня 2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотих Олександром Олександровичем, реєстровий № 218 про стягнення з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-правова група Лекс», (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 44371579) заборгованості у сумі 43074 гривні 57 копійок, таким, що не підлягає виконанню.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-правова група Лекс» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 44371579, місцезнаходження: місто Київ, вулиця Льва Толстого, будинок № 33, офіс 75) на користь держави суму судового збору у розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок.

Стягнути з Товариства зобмеженою відповідальністю«Фінансово-правовагрупа Лекс»(ідентифікаційнийкод юридичноїособи вЄдиному державномуреєстрі підприємстві організаційУкраїни 44371579,місцезнаходження:місто Київ,вулиця ЛьваТолстого,будинок №33,офіс 75) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), понесені витрати напрофесійну правничудопомогуурозмірі 7000(сімтисяч)гривень 00копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленомуЦивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення можебути оскарженов апеляційномупорядку шляхомподання апеляційноїскарги до Харківськогоапеляційного суду(адреса:63002,Харківська область,місто Валки,вулиця Харківська,будинок №4,в приміщенніВалківського районногосуду Харківськоїобласті)безпосередньо,або черезНововодолазький районнийсуд Харківськоїобласті,або шляхомвикористання підсистеми«Електронний суд»Єдиної судовоїінформаційно-комунікаційноїсистемипротягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:

Позивач: ОСОБА_1 ,реєстраційний номероблікової карткиплатника податків НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансово-правова група Лекс», місцезнаходження: вулиця Льва Толстого, будинок № 33, офіс 75, місто Київ, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 44371579.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору:приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Золотих Олександр Олександрович, місцезнаходження: АДРЕСА_2 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору:приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Амельченко Віталій Петрович, місцезнаходження: майдан Захисників України, будинок № 7/8, місто Харків.

Суддя: Т. М. Трояновська