УХВАЛА

01 листопада 2022 року

м. Київ

справа №380/24812/21

адміністративне провадження № К/990/28360/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

перевіривши касаційну скаргу Львівської обласної прокуратури на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2022 року у справі №380/24812/21 за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги при звільненні,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Львівської обласної прокуратури, у якій просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Львівської обласної прокуратури щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку;

- зобов`язати Львівську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку, який становить 28456,11 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2022 року, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2022 року, позов задоволено:

- визнано протиправними дії Львівської обласної прокуратури щодо невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні з посади прокурора Мостиського відділу Городоцької місцевої прокуратури Львівської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статі 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30 грудня 2020 року на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»;

- стягнуто з Львівської обласної прокуратури (79000, м.Львів, проспект Шевченка, 17-19, код ЄДРПОУ 02910031) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) вихідну допомогу при звільненні в сумі 28456 (двадцять вісім чотириста п`ятдесят шість) грн. 11 коп.

Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, Львівська обласна прокуратура звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 14 жовтня 2022 року засобами поштового зв`язку.

У своїй касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2022 року у справі №380/24812/21 та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондують приписи статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України.

Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Предметом розгляду у цій справі є питання виплати вихідної допомоги (передбаченої нормами статті 44 Кодексу законів про працю України (далі - «КЗпП України»)) при звільненні прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з такого.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» було внесено зміни, зокрема до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев`яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу».

Унесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

Водночас частиною п`ятою статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачено виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України.

У такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

У поданій касаційній скарзі підставою для перегляду оскаржуваних рішень суду скаржником визначено пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України із посиланням на незастосування судом апеляційної інстанції під час прийняття оскаржуваної постанови висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 31 січня 2018 року у справі №820/1119/16 та від 29 вересня 2021 року у справі №440/2682/20 відповідно до яких позивач у справі не набув права на отримання вихідної допомоги, а також на незастосування судами строків позовної давності, викладених у постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі №1340/4398/18. Крім того, скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування рішення Конституційного Суду у справі №6-р(ІІ) до порядку нарахування вихідної допомоги та на різні правові висновки Верховного Суду щодо підстав для стягнення вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням прокурора в процесі реформування органів прокуратури.

На обґрунтування зазначеної підстави касаційного оскарження, скаржник посилається на те, що Верховним Судом викладено й інші висновки щодо застосування норм статей 40, 44 КЗпП України. Так, у постанові від 31 січня 2018 року у справі №820/1119/16 зазначено, що оскільки позивача звільнено з підстав та в порядку, визначених Законом України «Про прокуратуру», яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання.

Скаржник зазначає, що статтею 44 КЗпП України передбачено виключний перелік випадків або юридичних фактів, з якими закон пов`язує виплату вихідної допомоги, а саме: при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2, 6 статті 40 цього Кодексу; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36); внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39).

Ні Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», ні Закон України «Про прокуратуру», ні стаття 44 КЗпП України не передбачає можливість виплати вихідної допомоги у разі звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Водночас, скаржник посилається на те, що ні Законом №1697, ні Законом №113-ІХ не передбачено виплату вихідної допомоги прокурорам, звільненим на підставі підпункту 2 пункту 19 Розділу ІІ Закону №1697 у зв`язку із неподанням заяви.

За змістом підпункту 2 пункту 19 Розділу ІІ Закону №1697 прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.

Отже, за наявності указаної умови прокурор звільняється з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, а відтак, посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що позивача звільнено з іншої підстави, не заслуговує на увагу.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Суд наголошує, що Верховним Судом сформовано сталу практику щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, зокрема щодо права на виплату вихідної допомоги відповідно до статті 44 КЗпП України у разі звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), викладену зокрема у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі №380/1662/20, від 21 січня 2021 року у справі №260/1890/19, від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, від 11 лютого 2021 року у справі №420/4115/20, від 18 лютого 2021 року у справі №640/23379/19, від 17 березня 2021 року у справі №420/4581/20, від 26 лютого 2021 року у справі №1.380.2019.006923. Підстав відступу від неї у цій справі Суд не знаходить.

Ураховуючи наявність правового висновку Верховного Суду, викладеного у вказаних постановах, та усталеної правової позиції щодо застосування частини п`ятої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та статті 44 КЗпП України, наведені доводи скаржника є необґрунтованими.

Враховуючи наявність усталеної правової позиції щодо застосування частини п`ятої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та статті 44 КЗпП України, наведене обґрунтування підстав звернення до Верховного Суду із касаційною скаргою не є достатнім у розумінні пункту 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Суд відхиляє доводи скаржника щодо незастосування судами строку позовної давності, оскільки у постанові від 20 травня 2022 року по справі №200/1636/21-а Верховним Судом викладено висновок, що спір у цій справі стосується невиплати вихідної допомоги при звільненні на яку працівник має право, згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, а тому не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про її стягнення.

Скаржник, серед іншого, обґрунтовує необхідність касаційного перегляду справи №380/24812/21 підпунктом «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Суд звертає увагу скаржника, що пункт 2 частини п`ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.

Так, вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.

Касаційна скарга не містить доводів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.

Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник належних обґрунтувань не наводить.

За приписами пункту 6 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у частині першій статті 328 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Ураховуючи наявність правового висновку Верховного Суду, викладеного у вказаних постановах, та усталеної правової позиції щодо застосування частини п`ятої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та статті 44 КЗпП України у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Львівської обласної прокуратури на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2022 року у справі №380/24812/21 за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги при звільненні.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала. Копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями і не може бути оскаржена.

……………………………

……………………………

……………………………

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду