ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2022 рокуЛьвівСправа № 460/4405/20 пров. № А/857/11841/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Кушнерика М.П.

суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.

за участю секретаря судового засідання Хомича О.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові у режимі відеоконференції апеляційну скаргу Рівненського міського суду Рівненської області на рішення Рівненського окружного адміністративного судувід 11 липня 2022 року, прийняте суддею Дульницькою С.М. в м. Рівне о 16.00 год., повний текст рішення складено 15 липня 2022 року,у справі № 460/4405/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Рівненського міського суду Рівненської області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській областіпро визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Рівненського міського суду Рівненської області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ Голови комісії з реорганізації (злиття) Рівненського міського суду Рівненської області Бардабуш Г.І. № 38-к/а від 19.05.2020 року; поновити на роботі на посаді помічника судді Рівненського міського суду Рівненської області з 20.05.2020р.; стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 20.05.2020р. по день поновлення на роботі; стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області на користь позивача завдану моральну шкоду в розмірі 20000 грн..

Позовні вимоги мотивує тим, що наказом Рівненського міського суду від 19 травня 2020 року за № 38-к/а з 20 травня 2020 року її звільнено з посади помічника судді ОСОБА_2 за поданням судді (пункт9 частина перша статті 36 Кодексу законів про працю). Однак позивачка вважає, що зазначені в оскаржуваному наказі підстави її звільнення суперечать принципу законності, оскільки вона була призначена помічником судді ще до прийняття нормативно-правових актів, якими передбачено такі підстави звільнення та працювала на підставі безстрокового трудового договору, а тому в силу незворотності дії законів у часі такі підстави не можуть застосовуватись до її випадку. Позивачка зазначає, що вона не призначалась на посаду помічника судді ОСОБА_2 , а була закріплена за нею, тому не могла бути звільнена за поданням цього судді. Крім того, вона була у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 17 липня 2017 року по 20 травня2020 року включно. Водночас, з наказу про її звільнення вбачається, що її звільнено 20 травня 2020 року, тобто у період перебування працівника у відпустці. Зауважує, що в даному випадку спірний наказ про звільнення підписаний не уповноваженою особою (керівником апарату суду), а головою комісії з реорганізації (злиття) Рівненського міського суду ОСОБА_3 .. Також звільненням, їй завдано моральної шкоди.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15.12.2020, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2021, в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 08.02.2022 рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Рівненського окружного адміністративного суду.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11 липня 2022 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Голови комісії з реорганізації (злиття) Рівненського міського суду Рівненської області Бардабуш Г.І. "Про звільнення ОСОБА_1 " від 19 травня 2020 № 38-к/а.

Поновлено позивачку на посаді помічника судді в Рівненському міському суді Рівненської області з 20 травня 2020 року.

Стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 250089,86 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду про поновлення на посаді та присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць (9921,00 грн) допущено до негайного виконання.

Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив Рівненський міський суд Рівненської області, з підстав невірного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповного з`ясування обставин справи.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що наказ про звільнення від 19.05.2020 № 38-к/а, яким позивача звільнено 20.05.2020 з посади помічника судді, винесено відповідачем на підставі подання судді Діонісьєвої Н.М. від 19.05.2020. Механізм звільнення помічника судді за правилами КЗпП України в сукупності зі ст. 157 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» передбачає відсутність вираженої волі з боку власника або уповноваженого органу, натомість передбачає наявність волі відповідного судді, що оформлена поданням про звільнення помічника. Керівник апарату відповідного суду у вказаному механізмі не виражає ініціативи у звільненні особи з займаної посади, а є лише виконавцем подання посадовою особою, що надає поданню судді (який не є працівником апарату суду) матеріальної форми наказу, що має юридичну силу для апарату відповідного суду.

За час роботи позивачка не подавала особистих заяв про призначення її на посаду помічника судді ОСОБА_2 , а відтак, суддею не вносились відповідні подання керівнику апарату. Факт роботи позивача на посаді помічника судді ОСОБА_2 , отримання заробітної плати саме за таку роботу є беззаперечним, а тому саме суддя ОСОБА_2 за положеннями чинного законодавства здійснила вибір помічника, звернувшись з відповідним поданням до керівника апарату суду.

31 травня 2016 року позивача у встановленому порядку було повідомлено про зміну істотних умов праці, у зв`язку з набранням з 01.05.2016 року чинності Законом України від 10.12.2015 "Про державну службу", яким повідомлено про втрату статусу державного службовця. Вважає, що звільнення відбулося з дотриманням вимог чинного законодавства.

Просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Представник позивачки адвокат Губар В.Є. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника Рівненського міського суду Рівненської області, яка просить задоволити апеляційну скаргу, представника позивачки, який просить апеляційну скаргу задоволити частково, скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позову та в цій частині позов задоволити, в решті залишити без змін рішення суду, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до роз`яснень, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієїпостанови).

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмовлених позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 ( ОСОБА_1 ) наказом Рівненського міського суду від 09 жовтня 2006 року № 37-к з 09 жовтня 2006 року призначено на посаду секретаря судового засідання постійно як таку, що пройшла за конкурсом, з посадовим окладом згідно з штатним розписом. Присвоєно 13 ранг державного службовця.

Наказом Рівненського міського суду від 18 червня 2007 року № 40-к ОСОБА_4 ( ОСОБА_1 ) переведено на посаду помічника судді на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника ОСОБА_5 . Присвоєно 11 ранг державного службовця.

Наказом Рівненського міського суду від 02 лютого 2009 року № 5-к ОСОБА_4 ( ОСОБА_1 ) переведено на посаду помічника судді постійно.

Наказом Рівненського міського суду від 01 листопада 2010 року № 6/а «Про закріплення помічників суддів за суддями відповідно до статті 151 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Петрушко ( ОСОБА_1 ) закріплено помічником судді ОСОБА_2 ..

Наказом Рівненського міського суду від 04 липня 2012 року № 43-к/а внесено зміни в обліково-статистичні дані ОСОБА_6 помічника судді Діонісьєвої Н. М., змінивши прізвище « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_7 ».

З 05 серпня 2014 року по 06 червня 2017 року включно позивачка перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

31 травня 2016 року позивачку було повідомлено про зміну істотних умов праці, пов`язаних із введенням в дію з 01 травня 2016 року Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу», яким передбачено віднесення посади помічника судді до посади патронатної служби.

Наказом Рівненського міського суду від 05 липня 2017 року № 93-від/а помічнику судді ОСОБА_1 надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трьох років, з 17 липня 2017 по 20 травня 2020 включно.

Згідно з Указом Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29 грудня 2017 року утворено, зокрема, Рівненський окружний суд у місті Рівному та Рівненському районі Рівненської області із місцезнаходженням у місті Рівному шляхом реорганізації (злиття) Рівненського міського суду та Рівненського районного суду Рівненської області.

11 вересня 2018 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відомості про перебування Рівненського міського суду Рівненської області в стані припинення

12 вересня 2018 року Рівненським міським судом Рівненської області позивачці надіслано письмове повідомлення про зміну істотних умов праці та можливе наступне вивільнення у зв`язку з реорганізацією державного органу.

15 травня 2020 року позивач звернулася до керівника апарату Рівненського міського суду із письмовою заявою про намір приступити до виконання своїх посадових обов`язків помічника судді з 21 травня 2020 у зв`язку із закінченням відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

У зв`язку з цим, 18 травня 2020 року керівник апарату Рівненського міського суду Рівненської області скерував на ім`я судді Діонісьєвої Н.М. лист з проханням визначити одного помічника судді та подати відповідне подання, оскільки на час перебування помічника судді Костюк Т.М. у відпустці на посаду помічника судді ОСОБА_2 призначено ОСОБА_8

19 травня 2020 року суддя Діонісьєва Н.М. подала керівнику апарату Рівненського міського суду подання про звільнення ОСОБА_1 з посади помічника судді ОСОБА_2 , залишивши на вказаній посаді ОСОБА_8 ..

Наказом голови комісії з реорганізації (злиття) Рівненського міського суду Рівненської області Бардабуш Г.І. № 38-к/а від 19 травня 2020 року позивачку звільнено 20 травня 2020 року з посади помічника судді ОСОБА_2 за поданням судді, відповідно до пункту 9 статті 36 КЗпП України, частини третьої статті 157 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пункту 12 Положення про помічника судді, затвердженого рішенням Ради суддів України № 21 від 18 травня 2018 року.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність рішення про звільнення позивачки з займаної посади, оскільки вона не призначалася на посаду на строк повноважень судді Діонісьєвої Н.М. за її поданням (пункт 8 Положення про помічника суді), підстави для її звільнення за пунктом 9 статті 36 КЗпП України, у зв`язку з надходженням подання вказаної судді про її звільнення, відсутні, а тому поновлено позивача на посаді, з якої її було звільнено помічника судді Рівненського міського суду Рівненської області, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Законом, що визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд єЗакон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII(далі - Закон № 1402-VIII).

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), Законами України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII від 02.02.2016 (далі - Закон № 1402), «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 (далі - Закон № 889-VIII), Положенням про помічника судді, затвердженим рішенням Ради суддів України № 21 від 18.05.2018 (далі - Положення № 21), Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до статті 130 Закону України від 07 лютого 2002 року № 3018-III «Про судоустрій України» (в редакції на час призначення позивачки на посаду) до штату апарату судів входять також помічники суддів, наукові консультанти та судові розпорядники.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 року № 88-р «Про віднесення посад працівників апарату судів загальної юрисдикції до відповідних категорій посад державних службовців» посаду помічника судді віднесено до посади державної служби.

Частиною 1 статті 92 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ (далі - Закон № 889-VІІІ, який набрав чинності 10 грудня 2015 року) посаду помічника судді віднесено до посад патронатної служби.

Отже, з моменту призначення на посаду помічником судді Рівненського міського суду (з 18 червня 2007 року тимчасово, а з 02 лютого 2009 року постійно) позивачка мала статус державного службовця і проходження нею державної служби регулювалося Законом України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16 грудня 1993 року.

Частиною 4 ст. 92 Закону № 889-VІІІ визначено, що на працівників патронатної служби поширюється дія законодавства про працю, крім статей 39-1, 41 43-1, 49 -2 та частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України.

Особливості патронатної служби в судах, органах та установах системи правосуддя визначаються законодавством про судоустрій і статус суддів.

Відповідно до статті 151 Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VІ, (який набрав чинності 03 серпня 2010 року), кожний суддя суду загальної юрисдикції може мати помічника, правовий статус і умови діяльності якого визначаються цим Законом та положенням про помічника судді, що затверджується Радою суддів України. Помічники суддів прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до апарату відповідного суду, на них поширюється дія Закону України «Про державну службу». Судді самостійно здійснюють добір помічників. Помічник судді призначається на посаду та звільняється з посади керівником апарату відповідного суду за поданням судді.

Статтею 157 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (із змінами, внесеними згідно із Законом від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII), визначено, що кожний суддя має помічника (помічників), статус і умови діяльності якого (яких) визначаються цим Законом та Положенням про помічника (помічників) судді, затвердженим Радою суддів України. Помічником судді може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту і вільно володіє державною мовою. Помічники суддів Верховного Суду повинні також мати стаж професійної діяльності у сфері права не менше трьох років. Судді самостійно здійснюють добір помічників. Помічник судді призначається на посаду та звільняється з посади керівником апарату відповідного суду за поданням судді. Помічники суддів з питань підготовки справ до розгляду підзвітні лише відповідному судді.

Згідно з абзацом 2 пункту 1 Положення про помічника судді посади помічників судді належать до посад патронатної служби, на які не поширюється діяЗакону України «Про державну службу», крімстатті 92 Закону України «Про державну службу».

Відповідно до п. 2, 4 Положення про помічника судді, затвердженого Рішенням Ради суддів України № 21 від 18.05.2018 (далі - Положення про помічника судді), помічник судді це працівник патронатної служби в суді, який забезпечує виконання суддею повноважень щодо здійснення правосуддя. Помічник судді є працівником апарату суду. Помічник судді з питань підготовки та організаційного забезпечення судового процесу підзвітний лише відповідному судді. Суддя є його безпосереднім керівником.

Пунктом 7, 5 Положення про помічника судді визначено, що судді самостійно здійснюють добір помічників. Помічник судді призначається на посаду та звільняється з посади керівником апарату відповідного суду за поданням судді. Помічник судді призначається на посаду на строк повноважень безпосереднього керівника та не довше ніж на період перебування безпосереднього керівника у штаті суду. Призначення на посаду помічника судді здійснюється на підставі письмового подання судді без конкурсного відбору наказом керівника апарату відповідного суду. У поданні на призначення помічника судді зазначаються: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження, громадянство, володіння державною мовою, посада, яку займає особа на момент внесення подання, посада, на зайняття якої претендує особа.

Згідно з п. 12 Положення про помічника судді, трудові відносини з помічником (помічниками) судді припиняються в день припинення повноважень безпосереднього керівника та/або в день відрахування безпосереднього керівника зі штату суду або в день ухвалення з`їздом суддів України рішення про обрання Ради суддів України в новому складі. Наказ про звільнення видається керівником апарату відповідного суду на підставі подання безпосереднього керівника та/або на підставі наказу про відрахування безпосереднього керівника зі штату суду. Помічник судді може бути звільнений з посади за наказом керівника апарату суду в порядку, визначеному законодавством про працю, на підставі або заяви про звільнення за власним бажанням, або за поданням судді, в тому числі в зв`язку з дискредитацією помічника судді (вчинення такого проступку помічником, що підриває довіру та авторитет судової влади, суду та/або конкретного судді в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби в якості помічника судді), або у випадках, визначених пунктом 11 цього Положення чи в порядку врегулювання конфлікту інтересів згідно із законодавством. У разі припинення повноважень судді відповідного суду та звільнення судді з займаної посади у встановленому законом порядку, помічник судді звільняється із займаної посади з дотриманням гарантій, передбачених законодавством.

Пунктом 11 Положення про помічника судді встановлено, що у разі тривалої (понад два місяці) відсутності судді (соціальна відпустка, відрядження, відсторонення від посади тощо), а також з моменту закінчення (припинення) повноважень судді з відправлення правосуддя з визначених законом підстав або звільнення судді з займаної посади, припинення повноважень члена Ради суддів України у встановленому законом порядку, помічника (помічників) судді за його (їх) згодою за наказом керівника апарату суду може бути переведено на іншу посаду працівника апарату суду, яка не належить до посад державної служби.

Відтак, пунктом 11 Положення про помічника судді конкретизовано, в яких випадках може бути звільнений помічник судді без наявності подання судді, тобто закінчення повноважень судді з відправлення правосуддя з визначених законом підстав або його звільнення з займаної посади.

У разі відсутності згоди помічника (помічників) судді на переведення на іншу посаду працівника апарату суду чи виконання повноважень додаткового помічника іншого судді, або за умови неможливості переведення працівника за його згодою на посаду помічника судді або іншу посаду в апараті суду він (вони) підлягає (підлягають) звільненню з посади на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

З системного аналізу зазначених вище норм убачається, що з набранням чинності Законом № 2453-VІ статус помічника судді змінився. Остаточно статус помічника судді змінився після ухвалення Закону № 889-VІІІ. Із введенням в дію указаного Закону (01 травня 2016 року) помічники суддів втратили статус державних службовців та набули статусу працівниківпатронатної служби. Зокрема, з вказаної дати помічник судді призначався на посаду та звільнявся керівником апарату лише за письмовим поданням судді, який самостійно здійснював добір помічника.

Також, зміни правового статусу та умов діяльності помічника судді конкретизовано у затвердженому Радою суддів України Положенні про помічника судді, зокрема, встановлено вимогу щодо оформлення до подання судді на призначення помічника особистої заяви претендента та унормовано, що помічник судді призначається на посаду на час виконання суддею повноважень судді відповідного суду.

Таким чином, помічник судді, призначений на посаду на строк виконання повноважень судді, звільняється у день припинення повноважень такого судді з дотриманням трудових та соціальних гарантій, передбачених трудовим законодавством. При цьому, помічник судді може бути звільнений достроково за вмотивованим поданням судді, на строк повноважень якого його було призначено.

Судом встановлено, що наказом Рівненського міського суду № 6/а від 01 листопада 2010 року відповідно до статті 151 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ОСОБА_9 закріплена помічником судді Діонісьєвої Н.М.

Однак, суддя Діонісьєва Н.М. не вносила письмового подання про призначення ОСОБА_1 на посаду свого помічника.

З наказів про призначення на посаду помічника судді (наказ № 40-к від 18 червня 2007 року, наказ № 5-к від 02 лютого 2009 року), а також відомостей з трудової книжки НОМЕР_1 від 01 жовтня 2002 року убачається, що позивачка не призначалася помічником судді Діонісьєвої Н.М. за її поданням та на строк її повноважень.

Згідно наказу № 5-к від 02 лютого 2009 року ОСОБА_1 переведено на посаду помічника судді Рівненського міського суду постійно, тобто, на умовах безстрокового трудового договору.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки із набуттям помічником статусу працівника патронатної служби, трудовий договір, який укладався із ними, набув статусу такого, що укладається на визначений строк, погоджений сторонами (на час виконання суддею своїх повноважень), тобто строкового в розумінні частини першої статті23 КЗпП України.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (п. 2 і 3 ст. 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

У ст. 23 КЗпП України (в редакції чинній на момент призначення на посаду помічника судді) закріплено, що трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк. Згідно із статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом лише на визначених цією статтею підставах.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або за умов її виконання, або інтересів працівника та інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Разом з тим, відсутність подання судді про призначення працівника його помічником на строк його повноважень свідчить про безстроковий характер роботи такого працівника та унеможливлює його звільнення за поданням судді з підстав, передбачених пунктом 9 статті 36 КЗпП України, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

Щодо повідомлення позивача про зміну істотних умов праці від 31.05.2016, то суд першої інстанції вірно зазначив, що таке не підтверджує належним чином переведення позивача на інші умови праці, пов`язані із введенням в дію Закону № 889-VІІІ оскільки, указаним повідомленням позивачку не було повідомлено в чому полягає зміна істотних умов праці, а саме не вказано про переведення на умови строкового трудового договору.

Жодних розпорядчих документів у зв`язку із змінами істотних умов праці в матеріалах справи не має, і відповідачами не надано, як суду першої, так і апеляційної інстанції. З копії трудової книжки позивачки ж убачається, що вона працює на посаді помічника постійно та звільнена з цієї посади 20 травня 2020 року.

Частиною першою статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язкуз повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції»іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При цьому, закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті235, статті240-1 КЗпП України, а, відтак, встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Таким чином, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.05.2018 по справі № П/9901/101/18 (провадження № 11-217заі18), постановах Верховного Суду від 04.07.2018 по справі № 826/12916/15, від 06.03.2019 по справі № 824/424/16-а, від 13.03.2019 по справі № 826/751/16, від 27.06.2019 по справі № 826/5732/16, від 26.07.2019 по справі № 826/8797/15, від 09.10.2019 по справі № П/811/1672/15, від 12.09.2019 по справі № 821/3736/15-а, від 22.10.2019 по справі № 816/584/17, від 15.04.2020 по справі № 826/5596/17, від 19.05.2020 по справі № 9901/226/19, які в силу положень ч.5ст.242 КАС Українимають бути враховані при розгляді цієї справи.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш, як за один рік.

Суд апеляційної інстанції погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що відповідає Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого Кабінетом Міністрів України від 08.02.1995 № 100, відповідно до довідок про доходи позивача, що видані Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Рівненській області (а.с.78, 164 т. 1, а.с. 138, 153, 154 т. 2) з яких убачається, що сума заробітку за час вимушеного прогулу за період з 21.05.2020 по 11.07.2022 складає 268302,23 грн., а не з 20 травня 2020, як зазначає позивачка, оскільки вона перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років з 17 липня 2017 по 20 травня 2020 включно.

Відтак, судом першої інстанції вірно зазначено, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області зобов`язане виплатити позивачеві суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, утримавши із нього при виплаті податки та інші обов`язкові платежі.

Відповідно до частини 1статті 90 КАС Українисуд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини 2статті 77 КАС Українив адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.

Під час розгляду справи відповідач Рівненський міський суд Рівненської області, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності свого рішення.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Апеляційний суд відхиляє решту доводів апелянта, які наведені у поданій апеляційній скарзі, оскільки такі на правильність висновків суду не впливають, а, відтак, не можуть покладатися в основу скасування чи зміни оскарженого судового рішення.

Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційні скарги слід залишити без задоволення.

Керуючись ч.3 ст.243, ст.ст.308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Рівненського міського суду Рівненської області залишити без задоволення, а рішенняРівненського окружного адміністративного судувід 11 липня 2022 рокуу справі № 460/4405/20, - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя М. П. Кушнерик судді А. Р. Курилець О. І. МікулаПовне судове рішення складено 01.11.22