ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_____________________________________
_______________________________________________________________
майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"20" жовтня 2022 р. м. Житомир Справа № 906/43/22 (906/457/22)
За заявою: Розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" Козирицького Андрія Сергійовича
до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД,
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун"
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінницька дорожньо-будівельна компанія"
про визнання недійсним договору №2/211221 про відступлення права вимоги від 21.12.2021 в межах справи про банкрутство №906/43/22
Суддя Гнисюк С.Д.
Представники:
- від заявника: а/к Козирицький А.С. (в режимі відеоконференцзв`язку);
- від Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Агроімпорт ЛТД": Парчевський В.Ю. - адвокат (в режимі відеоконференції).
У провадженні Господарського суду Житомирської області перебуває справа №906/43/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун".
У провадженні Господарського суду Житомирської області перебуває справа №906/43/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун".
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 08.02.2022, зокрема, відкрито провадження у справі №906/43/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун"; призначено розпорядником майна боржника - арбітражного керуючого Козирицького Андрія Сергійовича за його згодою; оприлюднено повідомлення про відкриття Господарським судом Житомирської області провадження у справі №906/43/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" (11114, Житомирська область, Овруцький район, селище міського типу Першотравневе, вул. Кварцитників, 1-А; код ЄДРПОУ 38335496).
04.07.2022 до Господарського суду Житомирської області, через загальний відділ, надійшла заява від розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" Козирицького А.С. №02-30/1026 від 30.06.2022 про визнання недійсним договору №2/211221 про відступлення права вимоги від 21.12.2021, з додатками.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 18.07.2022 прийнято заяву розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" Козирицького А.С. №02-30/1026 від 30.06.2022 про визнання недійсним договору №2/211221 про відступлення права вимоги від 21.12.2021 до розгляду та відкрито провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 16.08.2022 залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" (11114, Житомирська область, Овруцький район, селище міського типу Першотравневе, вул. Кварцитників, 1-А; код ЄДРПОУ38335496) до участі у справі № 906/43/22 (906/457/22) в якості учасника провадження (відповідач 2) в частині розгляду заяви розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" Козирицького А.С. №02-30/1026 від 30.06.2022.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 06.10.2022 призначено засідання суду для розгляду справи по суті на 20.10.2022.
19.10.2022 на адресу Господарського суду Житомирської області, через загальний відділ, від розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" Козирицького А.С. надійшло додаткове пояснення №02-30/1368 від 19.10.2022.
В засіданні суду 20.10.2022 розглядалась заява по суті.
Розпорядник майна в засіданні суду заяву підтримав та надав усні пояснення в обгрунтування своїх вимог. Просив суд задовольнити заяву.
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім" Агроімпорт ЛТД" в засіданні суду заперечив проти заяви та надав усні пояснення в обгрунтування своїх заперечень. Також заперечив проти додаткових доказів, які були подані розпорядником майна до справи про банкрутство №906/43/22, а саме: щодо заінтересованості осіб (витяги).
Слід зазначити, що суд у справі може приймати рішення за сукупністю доказів, з врахуванням тих доказів, які надані до матеріалів банкрутної справи при розгляді інших питань в межах провадження у справі про банкрутство.
Враховуючи, що зазначені докази є суттєвими для дослідження питання заінтересованості осіб у даній справі, суд приймає дані витяги з метою всебічного розгляду справи.
Крім того, суд зазначає, що такі докази знаходяться у загальному доступі в мережі Інтернет, тому представник не був позбавлений можливості щодо ознайомлення з ними самостійно, так як розгляд справи здійснювався тривалий час.
З огляду на зазначене, суд не приймає заперечення відповідача.
Інші представники учасників провадження в засідання суду не з`явились.
Дослідивши матеріали даної справи та матеріали справи №906/43/22 про банкрутство, заслухавши пояснення учасників провадження у справі, оцінивши подані докази в їх сукупності, Господарський суд Житомирської області, -
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - Кодекс про банкрутство), провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Згідно статті 7 Кодексу про банкрутство, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, всі майнові спори, стороною в яких є боржник. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Згідно ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема судовий захист цивільного права та інтересу.
Відповідно до ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів наведений у ч.2 ст. 16 ЦК України.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Отже, при вирішенні спору суд з`ясовує характер спірних правовідносин (предмет та підставу позову), характер порушеного права та можливість його захисту в обраний позивачем спосіб.
Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були або ж можуть бути вони порушеними.
При цьому, слід виходити з положень ст.11 ЦК України про підстави виникнення цивільних прав і цивільних обов`язків. Відповідно до них цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки. Матеріальний аспект захисту охоплюється положеннями глави 3 ЦК України, в якій йдеться саме про захист цивільних прав та інтересів.
До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб`єктам цивільного права.
Сторона при зверненні до господарського суду повинна довести, що її суб`єктивне право порушено, не визнано чи оспорюється, а об`єктом захисту є її охоронюваний законом інтерес.
За умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Кодексу, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
Провадження у справах про банкрутство є самостійним видом судового провадження і характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб`єктним складом, тривалістю судового провадження, що істотно відрізняють це провадження від позовного.
У своїй заяві (з урахуванням відповіді на відзив та пояснень), обґрунтовуючи заявлені вимоги, розпорядник майна боржника зазначає про те, 21.12.2021 між ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" (далі - Первісний кредитор), ТОВ "Овруч Стоун" (далі - Новий кредитор) та ТОВ "Вінницька дорожньо-будівельна компанія" (далі Боржник) було укладено Договір № 2/211221 про відступлення права вимоги, відповідно до якого Первісний кредитор передає Новому кредиторові, а Новий кредитор приймає право вимоги, що належить Первісному кредиторові в сумі 5 310 000,00 грн., що становить заборгованість за Договором № 300921 від 30.09.2021 з додатками до нього (далі - Основний договір), укладеними між Первісним кредитором та Боржником. Згідно п.1.3 Договору, За цим Договором Новий кредитор одержує право (замість Первісного кредитора) вимагати від Боржника належного виконання зобов`язань щодо оплати суми заборгованості в сумі 5 310 000,00 грн. Розпорядник майна ТОВ "Овруч Стоун" вважає, що існують наступні підстави для визнання недійсним Договору № 2/211221 про відступлення права вимоги від 21.12.2021: Договір має ознаки фіктивності, оскільки його було укладено між заінтересованими між собою особами; керівником було перевищено свої повноваження під час укладення Договору; відсутні докази на виконання договору; акт приймання-передачі документів щодо правочину, щодо якого було здійснено відступлення права вимоги (оригінал договору відступлення відсутній у керівника боржника). Договір укладено із заінтересованою особою ТОВ "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД", так як під час укладання цього Договору, ОСОБА_1 являвся одночасно кінцевим бенефіціарним власником Боржника та ТОВ "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД". Тобто, договір укладено з юридичною особою, з якою боржник може перебувати під контролем третьої особи. Відповідно до Договору про відступлення права вимоги директор ТОВ "Овруч Стоун" діяв на підставі Статуту підприємства, тобто без відповідного дозволу наглядової ради товариства. Вважає, що керівником перевищено повноваження. Крім того зазначає, що відповідно до п.1.5 Договору визначено, що Первісний кредитор зобов`язується передати Новому кредитору завірені належним чином документи, що підтверджують право вимоги та його розмір (наявні акти звіряння, претензії, письмові вимоги до Боржника та відповіді Боржника на них, інші документи). Однак, Первісним кредитором не було передано Новому кредиторові документи, які підтверджують наявність заборгованості за Договором № 300921 від 30.09.2021, що є порушенням умов Договору про відступлення права вимоги.
На підставі зазначеного просить суд визнати недійсним договір відступлення права вимоги.
ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" у своєму відзиві (з урахуванням додаткових заперечень та пояснень) зазначає про те, що не визнає вимоги у повному обсязі, вважає їх необгрунтованими та безпідставними з огляду на наступне. 21.12.2019 між ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" (Первісний кредитор), ТОВ "Овруч Стоун" (Новий кредитор) та ТОВ "Вінницька дорожньо-будівельна компанія" (Боржник) було укладено Договір №2/211221 про відступлення права вимоги (далі за текстом Договір). Сторони при підписанні Договору домовилися про предмет договору, свої права та обов`язки, щодо відповідальності, ціни, строку дії та інших умов. Заборгованість за Договором ТОВ "Овруч Стоун" перед ТОВ "ТД "Агроімпорт" підтверджується підписаним сторонами Актом звірки взаємних розрахунків по стану за період 21.12.2021- 29.12.2021. Сторони Договору на власний розсуд, керуючись принципом свободи договору, узгодили передачу Первісним кредитором Новому кредитору усіх наявних документів, які підтверджують право вимоги та його розмір, при підписанні Договору (п. 3.1 Договору). При цьому, Договором не передбачено складання Акту приймання-передачі цих документів. Тобто наведеними умовами договору передбачена одночасна передача вказаних документів разом з підписанням Договору, без необхідності встановлення будь-яких інших передумов, зокрема підписання Акту приймання-передачі. Положення Договору були погоджені сторонами на власний розсуд, не суперечать загальним засадам цивільного законодавства, не змінені та не визнані недійсними, а тому є обов`язковими для виконання сторонами правочину. Таким чином вважає, що підписання сторонами (в т.ч. Боржником) Договору свідчить про повне виконання Первісним кредитором своїх обов`язків по передачі вказаних документів, набуття Новим кредитором право вимоги до Боржника, а також виникнення зобов`язання щодо сплати Первісному кредитору 5 310 000,00 грн. Наведе підтверджується також укладеним Актом звірки взаємних розрахунків по стану за період 21.12.2021-29.12.2021.Вказує, що відсутність у розпорядника майна оригіналу Договору та документів, які підтверджують наявність заборгованості за Основним договором, та/або небажання їх знайти серед документів ТОВ "Овруч Стоун", не свідчить про ненадання цих документів Первісним кредитором Новому кредитору при підписанні Договору, так само як і не є підставою для визнання його недійсним. Вказує, що за оспорюваним Договором ТОВ "Овруч Стоун" отримало від ТОВ "Вінницька дорожно-будівельна компанія" заборгованість у сумі 5 310 000,00 грн. згідно платіжного доручення № 217 від 29.12.2021. Щодо перевищень керівником повноважень зазначає про те, що для визнання Договору недійсними має бути доведена обізнаність саме ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" та ТОВ "Вінницька дорожньо-будівельна компанія" як сторін договору про наявність обмежень повноважень директора ТОВ "Овруч Стоун" Баранівського О.Л. на укладення спірного правочину. На виконання умов Договору Новий кредитор ТОВ "Овруч Стоун" отримало від боржника ТОВ "Вінницька дорожньо-будівельна компанія" відступлену первісним кредитором ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" заборгованість у розмірі 5 310 000,00 гри., в подальшому використало її в своїй діяльності та не повернуло, як безпідставно набуте майно. ТОВ "Овруч Стоун" в порушення умов Договору не виконало своїх зобов`язань щодо компенсації ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" вартості відступленого права вимоги 5 310 000,00 грн. Розмір заборгованості за Договором Розпорядником майна не заперечується та підтверджується підписаним сторонами Актом звірки взаємних розрахунків. Вказані дії сторін Договору свідчать про реальний намір під час їх укладення і виконання. Отже, такими діями, які полягали в прийнятті ТОВ "Овруч Стоун" виконання Договору - одержанні від Боржника ТОВ "Вінницька дорожно-будівельна компанія" грошових коштів у сумі 5 310 000,00 грн. та їх подальше використання в своїй діяльності, відсутність доказів повернення набутих коштів Боржнику підтверджується схвалення Договору. Також, такі дії сторін Договору свідчать про реальний намір його укладення і виконання. Презумпція правомірності Договору Розпорядником майна не спростована. З огляду на викладене вважає, що відсутні підстави для визнання спірного Договору у зв`язку з перевищенням директором ТОВ "Овруч Стоун" своїх повноважень. Вказує, що ТОВ "Овруч Стоун" досягло правового результату за Договором - отримало заборгованість від ТОВ "Вінницька дорожно-будівельна компанія", ТОВ "Вінницька дорожно-будівельна компанія" досягло правового результату за Договором - сплатило заборгованість за основним договором на користь нового кредитора ТОВ "Овруч Стоун", ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" намагалося досягти правового результату за Договором - отримати плату за відступлене право вимоги. Проте, ТОВ "Овруч Стоун" не виконало свої зобов`язання перед ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" по компенсації вартості відступленого права вимоги. Розпорядником майна не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що сторони, укладаючи оспорюваний Договір, заздалегідь мали намір, умисел його не виконувати, тобто мали інші цілі, ніж передбачені Договором, та відповідно їх воля була іншою, ніж об`єктивне волевиявлення. Учасники ТОВ "Овруч Стоун" Договір не оспорювали. Розпорядником майна не заперечується факт отримання за Договором грошових коштів, а також не спростований розмір заборгованості в сумі 5 310 000,00 грн. Вважає, що у випадку визнання оспорюваного Договору недійсним ТОВ "Овруч Стоун" буде змушене повернути грошові кошти отримані за Договором у розмірі 5 310 000,00 грн., тобто визнання Договору недійсним жодним чином не вплине на майнові права боржника та/або кредиторів. Зауважує, що Розпорядник майна, безпідставно стверджуючи, що укладання Договору, за яким ТОВ "Овруч Стоун" отримало 5 310 000,00 грн., призвело до його неплатоспроможності, залишив поза увагою Кредитний договір № КК2021-0164 від 06.09.2021 укладений між ПАТ "БАНК ВОСТОК" та ТОВ "Овруч Стоун". Згідно умов даного Кредитного договору ТОВ "Овруч Стоун" отримало кредит у розмірі 40 000 000,00 грн. з процентною ставкою 10% річних, при цьому в якості забезпечення виконання зобов`язань щодо повернення кредиту ТОВ "Овруч Стоун" було укладено іпотечні договори. Загальна вартість предметів іпотеки та застави складає: 212395712, 00 грн. Таким чином, ТОВ "Овруч Стоун" отримало кредит від ПAT "БАНК ВОСТОК" у розмірі 40 000 000,00 грн. з процентною ставкою 10% річних та заклало все належне йому рухоме та нерухоме майно, вартість якого більше ніж в 5 разів перевищує розмір кредиту. Отже, Розпорядник майна проігнорував Кредитний договір № КК2021-0164 від 06.09.2021, укладений в підозрілий період (за п`ять місяців до відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Овруч Стоун") та за умовами якого було закладено все майно належне ТОВ "Овруч Стоун", внаслідок чого відбулось зменшення майнових активів ТОВ "Овруч Стоун", що в свою чергу призвело до недостатності майна боржника для задоволення вимог кредиторів, ТОВ "Овруч Стоун" стало неплатоспроможним та виконання грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим.
На підставі зазначеного просить суд відмовити у задоволенні заяви.
ТОВ "Овруч Стоун" у своєму відзиві зазначає про те, що 21.12.2021 між TOB "Овруч Стоун" (Новий кредитор), в особі директора ОСОБА_2 , ТОВ "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД" (Первісний кредитор) та ТОВ "Вінницька Дорожньо- Будівельна Компанія" (Боржник) було укладено Договір №2/211221 про відступлення права вимоги. Зазначає, що управління ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" та ТОВ "Овруч Стоун" здійснювалося однією особою. Вважає, що при укладенні договору керівником перевищено повноваження та Договір укладено між заінтересованими особами. Додатково зазначає, що про укладення Договору №2/211221 про відступлення права вимоги від 21.12.2021 року керівнику ТОВ "Овруч Стоун" Ковальчуку О.В. стало відомо з заяви ТОВ "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД" з грошовими вимогами, а про здійснення ТОВ "Вінницька Дорожньо-Будівельна Компанія" оплати за даним договором - лише в вересні 2022 року.
На підставі зазначеного просить суд заяву розпорядника майна задовольнити.
Предметом даного судового розгляду є, заявлені в межах справи про банкрутство, вимоги розпорядника майна до юридичної особи, яка звернулась у справу про банкрутство з грошовими вимогами до боржника, про визнання недійсним договору, з підстав ст. 42 Кодексу про банкрутство та на підставі ст. 215 ЦК України.
Щодо підстав визнання недійсним договору.
Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Отже, правочин - правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.
Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
За ч. 1, ч. 2 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч.2 ст. 42 Кодексу про банкрутство, правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:
- боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;
- боржник уклав договір із заінтересованою особою;
- боржник уклав договір дарування.
Отже, законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються тоді коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.
Особливості спеціального закону у сфері банкрутства виключають можливість керуватися загальновизнаним принципом щодо дії законів у часі під час визнання в межах справи про банкрутство правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
На відміну від вимог ЦК України та ГК України, законодавство про банкрутство (стаття 42 Кодексу про банкрутство) не визначає вимоги до укладеного правочину, а врегульовує спеціальні правила та процедуру визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб`єктів (осіб які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними.
Крім того поряд з закріпленими у законодавстві підставами, суд досліджує наявність підстав для визнання недійсними договорів, з урахуванням позиції викладеної у постанові Верховного суду від 08.07.2020 у справі №906/204/16.
Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
З огляду на сферу регулювання законодавства про банкрутство, загалом і за змістом вищевказаних норм, вони є спеціальними щодо загальних, установлених ЦК України підстав для визнання правочинів недійсними, тобто ці норми передбачають додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом. Передбачені спеціальні підстави заявлення вимог про визнання правочинів недійсними і спростування майнових дій та особливі наслідки задоволення вимог, заявлених в порядку норм законодавства про банкрутство.
У разі визнання недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника, кредитор (інші особи) зобов`язаний повернути в ліквідаційну масу майно, отримане від боржника, а у разі неможливості повернути майно в натурі відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент здійснення правочину або вчинення майнової дії.
Вказана процедура спрямована на повернення до складу конкурсної маси відчужених за такими правочинами активів. Можливість оспорення та спростування майнових дій боржника насамперед необхідна для забезпечення зберігання майна боржника в інтересах конкурсних кредиторів.
Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема, Кодексом про банкрутство.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно ч. 2 та ч. 3 ст. 13 ЦК України передбачено, що при здійсненні своїх прав особа, зокрема, зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили.
Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Нормами Цивільного кодексу та Кодексу про банкрутство визначено підстави визнання недійсними договорів та саме правочинів боржника.
Оскільки, період часу з моменту виникнення грошового зобов`язання у боржника у тому числі при загрозі неплатоспроможності або при надмірній заборгованості до дня порушення справи про його банкрутство є підозрілим періодом, а правочини (договори, майнові дії) боржника, що вчинені у цей період часу є сумнівними, нормами Кодексу про банкрутство встановлено правову презумпцію сумнівності правочинів та майнових дій боржника, що вчинені ним протягом вказаних у Кодексі про банкрутство строку, тому будь-який правочин боржника щодо відчуження ним свого майна може бути визнаний недійсним на підставі наведених норм.
Таким чином, підлягають перевірці судом обставини укладення оспорюваного договору на наявність ознак, визначених ст. 42 Кодексу про банкрутство.
Згідно заяви, розпорядником майна визначено наступні підстави для визнання договору недійсним:
- договір має ознаки фіктивності, оскільки його було укладено між заінтересованими особами;
- керівником було перевищено повноваження під час укладання договору;
- відсутні докази на виконання договору (акт приймання-передачі документів).
Згідно статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до вимог статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору .
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
В силу норм п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч.1 ст.513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
За приписами ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.
У статті 517 ЦК України, встановлено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.
Як вбачається з матеріалів справи 21.12.2021 між ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД» (далі - Первісний кредитор), ТОВ «ОВРУЧ СТОУН» (далі - Новий кредитор) та ТОВ «Вінницька дорожньо-будівельна компанія» (далі - Боржник) було укладено Договір № 2/211221 про відступлення права вимоги (далі - Договір), відповідно до якого Первісний кредитор передає Новому кредиторові, а Новий кредитор приймає право вимоги, що належить Первісному кредиторові в сумі 5 310 000,00 грн., що становить заборгованість за Договором № 300921 від 30.09.2021 з додатками до нього (далі - Основний договір), укладеними між Первісним кредитором та Боржником.
Згідно п. 1.3 Договору, за цим Договором Новий кредитор одержує право (замість Первісного кредитора) вимагати від Боржника належного виконання зобов`язань щодо оплати суми заборгованості в сумі 5 310 000,00 гри.
Належним чином завірена копія Основного договору є невід`ємною частиною цього Договору (п. 1.4 Договору).
Згідно п. 1.5 Договору Первісний кредитор зобов`язується передати Новому кредитору завірені належним чином документи, що підтверджують право вимоги та його розмір (наявні акти звіряння, претензії, письмові вимоги до Боржника та відповіді Боржника на них, інші документи).
Згідно з відступленням права вимоги за цим Договором Новий кредитор сплачує Первісному кредиторові 5 310 000,00 гри. (п. 2.1 Договору).
Строк сплати вищенаведеної суми становить 8 (вісім) календарних днів після набрання чинності цим Договором (п. 2.2 Договору).
Згідно п. 3.1 Договору первісний кредитор зобов`язаний при підписанні Сторонами цього Договору надати Новому кредитору належним чином завірену копію Основного договору, акт звірки взаєморозрахунків з Боржником, зазначеним в п. 1.1 цього Договору, документи, які є невід`ємною частиною Основного договору, а також всі інші документи та інформацію, яка є важливою та необхідною для виконання Сторонами цього Договору.
Новий кредитор зобов`язується прийняти від Первісного кредитора всю документацію та інформацію, передбачену п. 3.1 цього Договору (п. 3.3 Договору).
Новий кредитор зобов`язується компенсувати Первісному кредитору вартість відступленого права вимоги на умовах, зазначених в п. 2.2 цього Договору (п. 3.3 Договору).
Новий кредитор набуває право вимоги, визначене в п 1.1 Договору після підписання даного Договору (п. 3.5 Договору).
Підписуючи даний Договір Боржник тим самим посвідчує, що його повідомлено про відступлення Первісним кредитором Новому кредитору права вимоги та не заперечує проти здійснення відступлення права вимоги за Основним договором від Первісного кредитора до Нового кредитора (п. 3.6 Договору).
Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і дії до 10 грудня 2024 року, в частині зобов`язань, що лишилися не виконаними - до їх повного виконання (п. 6.1 Договору).
Згідно актом звірки взаємних розрахунків станом за період 21.12.2021-29.12.2021, укладеного між ТОВ "Овруч Стоун" та ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" за Договором № 2/211221 від 21.12.2021, заборгованість ТОВ "Овруч Стоун" перед ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" складає 5 310 000,00 грн.
ч. 1 ст. 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Судом встановлено, що умови договору не містять ані прав, ані обов`язків для ТОВ «Вінницька дорожньо-будівельна компанія», притаманних для сторони правочину.
Щодо доводів для визнання недійсним договору, в частині порядку виконання умов договору та відсутності доказів по виконанню договору, суд зазначає про наступне.
За загальним правилом, фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції (аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19).
При цьому, відсутність певного документу за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати зазначену господарську операцію (аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 904/887/18).
Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.06.2020 у справі № 177/1942/16-ц ).
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (висновки у пунктах 72 - 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц).
Отже, у даному випадку не підлягають дослідженню питання щодо порядку виконання сторонами (невиконання чи неналежне виконання) договору, наразі суд повинен дослідити саме наявність чи відсутність підстав для визнання договору недійсним, які існували саме в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору.
З огляду на зазначене та те, що порушення умов та порядку виконання договору (в т.ч. передання новому кредитору документів), не є підставою для визнання його недійсним, суд не приймає доводи та заперечення в цій частині.
Щодо наявності ознак фіктивності договору, суд зазначає про наступне.
За приписами ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При цьому, ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша - намагалася досягти правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.
Отже, визнання договору недійсним у зв`язку з його фіктивністю має свої особливості, а саме: у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, заздалегідь знають, що він не буде виконаний.
Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Під час розгляду відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, такий правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 15.06.2021 у справі №922/2495/21).
Як зазначалось вище, сторонами вчинено дії на виконання своїх обов`язків за договором.
За Договором ТОВ "Овруч Стоун" отримало від ТОВ "Вінницька дорожно-будівельна компанія" заборгованість у сумі 5 310 000,00 грн. згідно платіжного доручення № 217 від 29.12.2021.
Враховуючи викладене, на підставі аналізу сукупності норм законодавства та наявних в матеріалах справи доказів, суд приходить до висновку, що обставини, з якими закон пов`язує визнання правочину фіктивним на момент його вчинення, під час розгляду справи встановлено не було, тому суд не приймає доводи заявника у цій частині.
Щодо доводів про підписання договору особою з перевищенням повноважень, суд зазначає про наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно із ч.ч. 1-3, 5, 6, ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Частина 2 ст. 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою (частина 2 статті 207 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.
За змістом ст. ст. 92, 97, 99 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
З огляду на положення статей 92, 241 ЦК України, вчинення правочину органом (посадовою особою) юридичної особи з перевищенням наданих йому повноважень може бути підставою для недійсності такого правочину лише за умови обізнаності контрагента про наявність відповідного обмеження повноважень (коли він знав чи за всіма обставинами не міг не знати про такі обмеження), а також відсутності подальшого схвалення правочину.
Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абз. 1 ч. 2 ст. 98 цього Кодексу.
Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю.
При цьому частина перша статті 92 Цивільного кодексу України визначає, що особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.
З огляду на таке, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
При цьому ч.4 ст. 92 ЦК України передбачено, що якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
Таким чином, закон вимагає, щоб виконавчий орган юридичної особи діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами такої юридичної особи, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов`язок відшкодувати завдані юридичній особі збитки.
Так, якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.10.2019 року у справі № 910/22198/17).
Статтею 145 ЦК України встановлено, що у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства. Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства.
Відповідно до ст. 11 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (далі - Закон), установчим документом товариства є статут; у статуті товариства зазначаються відомості, зокрема про, органи управління товариством, їх компетенцію, порядок прийняття ними рішень.
Згідно ст. 28 Закону, органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган.
Відповідно до ст. 39 Закону, виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства.
До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення).
Виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є "директор", якщо статутом не передбачена інша назва.
Згідно ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.
Відповідно до ст.44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", статут товариства може встановлювати особливий порядок надання згоди уповноваженими на те органами товариства на вчинення певних правочинів залежно від вартості предмета правочину чи інших критеріїв (значні правочини).
Згідно з приписами ч.ч. 1, 2, 4 ст. 62 Закону України "Про господарські товариства", у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства.
Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора).
Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами.
Як вже зазначалось, 21.12.2021 між TOB "Овруч Стоун" (Новий кредитор), в особі директора ОСОБА_2 , ТОВ "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД" (Первісний кредитор) та ТОВ "Вінницька Дорожньо- Будівельна Компанія" (Боржник) укладено Договір №2/211221 про відступлення права вимоги.
В преамбулі Договору № 2/211221 від 21.12.2021 зазначено, що зі сторони Нового кредитора Договір укладено в особі генерального директора ОСОБА_2 , який діє на підставі Статуту, тобто контрагенти були обізнані на підставі чого діє директор товариства.
Отже, відповідно до Договору, від імені ТОВ "Овруч Стоун" діяв директор ОСОБА_2 , який діяв на підставі статуту, тобто без відповідного рішення загальних зборів.
Протоколом №74 загальних зборів учасників ТОВ "Овруч Стоун" від 12.03.2020 року було затверджено нову редакцію статуту підприємства.
Відповідно до п. 8.4 статті 8 Статуту ТОВ "Овруч Стоун" зазначено, що до виключної компетенції Загальних зборів учасників належить, зокрема, надання згоди на укладання або затвердження укладених договорів (правочинів) на суму, що перевищує 100 000,00 грн.
Відповідно до п.9.7 статті 9 Статуту ТОВ "Овруч Стоун", директор товариства укладає правочини, договори, контракти, у тому числі зовнішньоекономічні, на суму, що не перевищує 100 000,00 грн. Укладення правочинів, договорів, контрактів, в тому числі зовнішньоекономічних на суму, що перевищує 100 000,00 грн., здійснюється директором за рішенням загальних зборів учасників.
Отже, директор ТОВ "Овруч Стоун" без дозволу Загальних зборів учасників мав право укласти договори на суму, яка не перевищує 100 000,00 грн., в той час, як відповідно до оспорюваного Договору його сума становить 5 310 000,00 грн.
Наявність згоди загальних зборів учасників товариства свідчить про дотримання встановленого статутом порядку щодо укладення відповідного правочину виконавчим органом товариства і надає цьому правочину відповідної «легітимності». Також є доказом добросовісності (п. 6 ст. 3 ЦК України) виконавчого органу товариства (певний стандарт поведінки виконавчого органу, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів самої юридичної особи від імені якої діє такий орган).
Відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.
Схвалення стороною правочину, вчиненого від її імені з перевищенням повноважень або без повноважень (ст. 241 ЦК України), має юридичне значення також для інших заінтересованих осіб, а сторона оспорюваного правочину, дії якої вказують на її волю зберегти дійсність правочину, не може надалі оспорювати правочин з підстав, про які вона знала або повинна була знати при виявленні цієї волі, що випливає із вказаної норми та засад добросовісності, на яких ґрунтується зобов`язання (частина третя статті 509 Цивільного кодексу України) (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 910/19179/17.
Таким чином, директор ТОВ "Овруч Стоун" при укладенні спірного договору діяв без рішення, прийнятого загальними зборами учасників товариства, а отже керівником було перевищено свої повноваження під час укладення Договору № 2/211221 про відступлення права вимоги від 21.12.2021, оскільки існують обмеження щодо укладання такого договору відповідно до Статуту ТОВ "Овруч Стоун".
Відсутність відповідного рішення загальних зборів, за наявності укладення такого правочину виконавчим органом товариства, може бути підставою для визнання цього договору недійсним.
Крім того, суд зазначає про те, що на кожну із сторін, яка підписує договір, покладається обов`язок узгодження всіх спірних питань, які виникають під час укладення договору, до моменту його підписання, та самостійного аналізу можливих негативних наслідків при підписанні такого договору, а також кожна сторона не позбавлена права відмовитись від підписання договору, якщо його умови чи частина суперечить інтересам сторони або нормам чинного законодавстві (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.03.2021 у справі № 904/2073/19).
Також суд зазначає, що обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.
При цьому відсутність станом на момент укладення відповідного договору у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань інформації щодо наявності обмежень у директора такої юридичної особи відповідно до частини 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" може бути врахована у спорі з третіми особами лише у випадку, коли третя особа не знала і не могла знати ці відомості. Тобто відсутність відповідних відомостей має бути оцінена в сукупності з іншими доказами у справі.
З огляду на наявність посилання в Договорі на здійснення повноважень представником на підставі статуту, ознайомлення її контрагентів з обсягом повноважень такої особи відповідно до змісту статуту входить у межі звичайної обачності при укладенні договору.
При цьому суд враховує, що Статут ТОВ "Овруч Стоун" містить конкретні обмеження щодо суми правочинів, які не вимагають дослідження іншої документації ТОВ "Овруч Стоун".
Таким чином, якщо статут юридичної особи та Єдиний державний реєстр містять взаємовиключну інформацію про наявність або відсутність обмежень у особи на підписання певного договору (угоди), зокрема як у даній справі, суд дійшов до висновку, що відомості статуту такої юридичної особи мають перевагу над даними, що містяться у Реєстрі, оскільки відповідно до обставин конкретної справи сторона договору повинна у межах звичайної обачності перевірити наявність або відсутність повноважень посадової особи на вчинення таких дій згідно з положеннями статуту.
Відтак, зважаючи на вищевикладене, суд зазначає про те, що без схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені директором з перевищенням повноважень, тягне за собою визнання такого правочину недійсним.
Враховуючи, що Договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства, суд вважає, що підписанти були обізнані з таким статутом у частині, яка стосується повноважень, тому суд не приймає заперечення ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" в частині, що для визнання Договору недійсними має бути доведена обізнаність саме сторін договору про наявність обмежень повноважень директора ТОВ "Овруч Стоун".
Суду не надано рішення Загальних зборів ТОВ "Овруч Стоун" про схвалення правочину, так як схвалення правочину, в даному випадку, відбувається у такій же формі, як і надання згоди на його укладення.
Вчинення дій директором на схвалення Договору (в т.ч. шляхом прийняття оплати по Договору) не можна вважати схваленням без відповідного рішення Загальних зборів. Тому дії директора щодо укладення Договору є перевищенням повноважень (аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду №911/1605/20 від 20.07.2021).
З огляду на встановлене, суд приймає доводи заявника у цій частині так як вони обґрунтовані та підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи.
Заперечення у цій частині суд не приймає, так як вони спростовані доказами, наявними в матеріалах справи.
Щодо доводів, що договір укладено між заінтересованими особами, суд зазначає про наступне.
За змістом ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та ст. 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" кінцевий бенефіціарний власник (контролер) - фізична особа, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб, що здійснюється, зокрема, шляхом реалізації права володіння або користування всіма активами чи їх значною часткою, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування, а також вчинення правочинів, які надають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов`язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління, або яка має можливість здійснювати вплив шляхом прямого або опосередкованого (через іншу фізичну чи юридичну особу) володіння однією особою самостійно або спільно з пов`язаними фізичними та/або юридичними особами часткою в юридичній особі у розмірі 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі.
Відповідно до ст. 1 Кодексу про банкрутство, заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими; для цілей цього Кодексу заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого чи кредиторів визнаються особи в такому самому переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника.
Якщо правочини у підозрілий період вчиняються із заінтересованими особами, повинна діяти ще одна правова презумпція, оскільки заінтересована особа знає про стан неплатоспроможності боржника при вчиненні правочину. Ця презумпція стосується осіб передбачених у ст.1 Кодексу про банкрутство, де визначено коло заінтересованих осіб, а дія такої презумпції повинна накладати тягар доказування і на заінтересовану особу (позиція викладена у правовому висновку Верховного Суду у справі №910/6179/17, постанова від 30.01.2019).
На обґрунтування наявності пов`язаності ТОВ "Овруч Стоун" та ТОВ "Торговий Дім "Агроімпорт ЛТД" через одного й того самого кінцевого бенефіціарного власника суду розпорядником майна надано пояснення і докази, які долучені до матеріалів справи №906/42/22 (т. 14 а.с. 60-66, 166-171), а саме:
- Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 342788931357, отриманого 06.10.2022, з якого вбачається, що станом на 21.12.2021 Кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Овруч Стоун" (код ЄДРПОУ 38335496) виступає ОСОБА_1 (адреса - АДРЕСА_1 ).
- Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 156344687226, отриманого 05.10.202, з якого вбачається, що станом на 21.12.2021 Кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Торговий Дім "Агроімпорт ЛТД" (код ЄДРПОУ 35917124) виступає ОСОБА_1 (адреса - АДРЕСА_1 ).
З огляду на встановлене, суд дійшов до висновку, що Договір укладено із заінтересованою особою, так як під час укладання цього Договору, ОСОБА_1 являвся одночасно кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Овруч Стоун" та ТОВ "Торговий Дім "Агроімпорт ЛТД", тобто Договір укладено з юридичною особою, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, що є підставою для визнання Договору недійсним на підставі ч. 2 ст. 42 Кодексу про банкрутство.
З огляду на встановлене, суд приймає доводи заявника у цій частині так як вони обґрунтовані та підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи.
Заперечення у цій частині суд не приймає, так як вони спростовані доказами, наявними в матеріалах справи.
Також, суд зазначає, що укладення оспорюваного Договору мало наслідком збільшення кредиторської заборгованості ТОВ "Овруч Стоун", що в свою чергу порушує права та майнові інтереси інших кредиторів, в тому числі в частині розміру погашення їх вимог, що в свою чергу завдає таким кредиторам збитків.
Слід зазначити, що банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
З огляду на вищевикладене, суд дослідив та встановив наявність підстав для визнання договору недійсним (договір укладено із заінтересованою особою; при укладанні договору директором перевищено повноваження).
Заперечення ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД", щодо того, що у випадку визнання оспорюваного Договору недійсним, ТОВ "Овруч Стоун" буде змушене повернути грошові кошти отримані за Договором у розмірі 5 310 000,00 грн. суд не приймає, так воно не є предметом розгляду у даній справі.
Також суд не приймає посилання ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" на кредитний договір № КК2021-0164 від 06.09.2021 укладений між ПАТ "БАНК ВОСТОК" та ТОВ "Овруч Стоун", так як зазначене також не є предметом розгляду у даній справі.
Частиною 1 ст. 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу ч.1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Господарським судом враховано висновки про застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного суду та Верховного суду, які стосуються спірних правовідносин у даній справі.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав, визначених Кодексом про банкрутство та Цивільним Кодексом, для визнання договору недійсним, у зв`язку з чим вважає за необхідне заяву - задовольнити.
Відповідно до ч.3 ст. 42 Кодексу про банкрутство, у разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, кредитор зобов`язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
Щодо заяви розпорядника майна про розподіл судових витрат, суд зазначає, що судові витрати, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Агроімпорт ЛТД" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" пропорційно.
Керуючись статтями 2, 7, 42 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Житомирської області, -
ВИРІШИВ:
1. Заяву розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" Козирицького Андрія Сергійовича №02-30/1026 від 30.06.2022 про визнання недійсним договору №2/211221 про відступлення права вимоги від 21.12.2021 - задовольнити.
2. Визнати недійсним з моменту укладення Договір № 2/211221 про відступлення права вимоги від 21.12.2021, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Овруч Стоун» (код ЄДРПОУ: 38335496, 11114, Житомирська область, Овруцький район, смт. Першотравневе, вул. Кварцитників, 1-А), Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агроімпорт ЛТД» (01011, місто Київ. вул. Мирного Панаса, будинок 11, офіс 1/4, код ЄДРПОУ 35917124) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вінницька дорожньо-будівельна компанія» (21021, м. Вінниця, вул. 600-річчя, буд. 15, офіс 9, код ЄДРПОУ 42063576).
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агроімпорт ЛТД» (01011, місто Київ. вул. Мирного Панаса, будинок 11, офіс 1/4, код ЄДРПОУ 35917124) на користь арбітражного керуючого Козирицького Андрія Сергійовича (свідоцтво арбітражного керуючого №49 від 01.02.2013; АДРЕСА_2); ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) - 1240,50 грн. (одна тисяча двісті сорок грн. 50 коп.) судового збору.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Овруч Стоун» (код ЄДРПОУ: 38335496, 11114. Житомирська область, Овруцький район, смт. Першотравневе. вул. Кварцитників, 1-А) на користь арбітражного керуючого Козирицького Андрія Сергійовича (свідоцтво арбітражного керуючого №49 від 01.02.2013; АДРЕСА_2); ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 1240,50 грн. (одна тисяча двісті сорок грн. 50 коп.) судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Порядок та строки апеляційного оскарження визначені статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 31.10.22
Суддя Гнисюк С.Д.
