ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2022 року

м. Хмельницький

Справа № 671/118/21

Провадження № 22-ц/4820/1565/22

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Талалай О. І. (суддя-доповідач), Корніюк А. П., П`єнти І. В.

розглянув упорядку письмовогопровадження цивільнусправу заапеляційною скаргоюАкціонерного товаристваКомерційний банк«ПриватБанк» нарішення Волочиськогорайонного судуХмельницької областівід 06липня 2022року (суддяБабій О.М.,повне судоверішення складено06липня 2022року) у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд

у с т а н о в и в :

У лютому 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» (далі - Банк), звертаючись до суду із вказаним позовом, зазначало, що відповідно до укладеного 11 вересня 2013 року договору ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідачка у заяві підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банку складає між нею та Банком договір про надання банківських послуг. Взяті на себе за кредитним договором зобов`язання ОСОБА_1 належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом на 29 грудня 2020 року виникла заборгованість у розмірі 16390,96грн, з яких: 1059,87 грн заборгованість за кредитом, 13132,67грн заборгованість за простроченим кредитом, 2198,42 грн заборгованість за простроченими процентами.

Зазначену заборгованість позивач просив стягнути з відповідачки.

Рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 06 липня 2022 року в позові відмовлено.

АТ КБ «ПриватБанк», не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Відповідачка особистим підписом засвідчила, що заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банку складає між нею та Банком договір про надання банківських послуг. Активація нею картки та користування картковим рахунком свідчить про укладення сторонами кредитного договору. Використання кредитних коштів підтверджується випискою по картковому рахунку. Платежі, які не визнає відповідачка, вчинені через Інтернет-мережу шляхом введення інформації, яка надає змогу ініціювати платежі, а саме даних картки та одноразових паролів. Вважає, що при здійсненні всіх банківських операцій ОСОБА_1 пройшла авторизацію. Крім того, сам факт звернення до правоохоронних органів та наявність кримінального провадження не може свідчити про вчинення злочину стосовно відповідачки. Відповідальність за операції, вчинені до блокування картки, несе ОСОБА_1 .

Відповідачка у відзиві просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на необґрунтованість її доводів. Банк не спростував вчинення шахрайства невстановленою особою, якій Банк надав електронний платіжний засіб та кредитні кошти на її ім`я. Під час здійснення ряду операцій перебувала у Польщі та не могла здійснити їх самостійно.

Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Апеляційна скаргапідлягає задоволеннючастково з таких підстав.

Відповідно до пунктів 3 і 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відмову в позові суд мотивував недоведеністю позовних вимог.

Такий висновок суду не у повній мірі відповідає обставинам справи і вимогам закону.

Установлено, що 11 вересня 2013 року між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 був укладений договір про надання банківських послуг, відповідно до умов якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, який в подальшому змінювався. Укладення договору відбулося шляхом підписання позичальником анкети-заяви. Строк дії останньої картки від 10.05.2018, яка перебувала у відповідачки, до грудня 2021 року.

За розрахунком позивача станом на 29 грудня 2020 року за договором виникла заборгованість у розмірі 16390,96грн, з яких: 1059,87 грн заборгованість за кредитом, 13132,67грн заборгованість за простроченим кредитом, 2198,42 грн заборгованість за простроченими процентами.

Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи.

На підтвердження вимог Банк надав витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» і витяг з Умов та правил надання банківських послуг.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина 1 статті 634 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

В силу статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. З огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за кредитом поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Із анкети-заяви позичальника від 11 вересня 2013 року вбачається, що у ній розмір процентної ставки не зазначений.

Позивач пред`явив вимоги про стягнення заборгованості за договором, у тому числі за процентами, нарахованими на прострочений кредит, відповідно до Умов та правил надання банківських послуг. Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» і витяг з Умов та правил надання банківських послуг, як невід`ємні частини укладеного договору.

Проте матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяги з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», з Умов та правил надання банківських послуг розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними при підписанні анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання нею кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати таких процентів, зокрема саме у зазначених у цих документах, що додані Банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Без наданих підтверджень про конкретні запропоновані ОСОБА_1 . Умови та правила надання банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за несвоєчасне погашення кредиту, надані Банком витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» і витяг з Умов та правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання Банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони прямо не передбачені, як у справі - в анкеті-заяві позичальника, що безпосередньо підписана останньою, і лише цей факт може свідчити про прийняття нею запропонованих умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» і витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які наявні у матеріалах справи, не містить підпису відповідачки, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів.

У зв`язку з наведеним не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про наявність правових підстав для стягнення процентів за договором.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Вимоги про стягнення трьох відсотків річних від простроченої суми на підставі частини 2 статті 625 ЦК України позивач не пред`являв.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог (частина 1 статті 13 ЦПК України).

Отже, суд першої інстанції правильно відмовив у позові про стягнення процентів.

Разом з тим, рішення суду у частині відмови в позові про стягнення кредиту не відповідає обставинам справи і вимогам закону. Доводи апеляційної скарги у цій частині заслуговують на увагу.

Отримання кредитних коштів ОСОБА_1 підтверджується анкетою-заявою останньої від 11 вересня 2013 року, випискою з особового рахунку, з якої вбачається, що позичальник користувалася кредитними коштами та здійснювала погашення кредиту.

Укладений між сторонами договір від 11 вересня 2013 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним).

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в повному обсязі в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, відповідно до якої якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а тому позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

При застосуванні до спірних правовідносин наведених норм права апеляційний суд відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України враховує висновок щодо застосування відповідних норм права, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17.

Доводи відповідачки про вчинення шахрайства з кредитними коштами не підтверджені доказами.

Постановою від 20.04.2021 кримінальне провадження №12020245110000086 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст 185 КК України, за заявою ОСОБА_1 закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст 284 КПК України за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

На підставі пп. 2-4 частини 20 статті 38 Закону України «Про платіжні послуги», пунктів 136, 140 розділу VIІ Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 164 від 29.07.2022, користувач зобов`язаний зберігати та використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом; не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права.

Користувач зобов`язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв`язку, визначеними договором між емітентом та користувачем.

До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача. З моменту повідомлення користувачем емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом.

ОСОБА_1 звернулася до позивача із заявою про термінове блокування карток у грудні 2020 року.

Отже, всі дії вчинені до моменту звернення до Банку із заявою про блокування карток є такими, що вчинені з належною ідентифікацією та з дотриманням порядку проведення платежів.

Відповідно до виписки по рахунку (а.с. 53-54, т. 1), яка є належним і допустимим доказом на підтвердження вимог позивача, витрати кредитних коштів за договором складають 16869,70 грн, в погашення кредиту сплачено 2968,84 грн. Крім того, за період з березня 2020 року по грудень 2020 року за рахунок тіла кредиту погашено проценти за користування кредитними коштами у сумі 2490,10 грн, які не передбачені укладеним договором, що призвело до збільшення заборгованості за кредитом.

З урахуванням зазначених витрат кредитних коштів і погашень заборгованість за кредитом складає 11410,76 грн (16869,70 грн - 2968,84 грн - 2490,10 грн).

Зазначену заборгованість необхідно стягнути з відповідачки.

Не заслуговує на увагу посилання у рішенні суду на те, що відповідно до виписки по рахунку 30.01.2020 здійснено перекази зі своєї картки НОМЕР_1 і НОМЕР_2 через IVR-меню, однак у наданій Банком довідці про видані ОСОБА_1 картки з такими номерами картки не зазначені, оскільки переказ в погашення кредиту може здійснюватися з будь-якої іншої картки платника. Надана позивачем довідка містить інформацію про картки, видані за кредитним договором.

На підставі частин 1 і 13 статті 141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог (69,6%) стягненню з ОСОБА_1 на користь Банку підлягає судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у сумі 3949,80 грн.

Керуючись статтями 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 06 липня 2022 року в частині відмови в позові про стягнення кредиту скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (місцезнаходження вулиця Грушевського, 1Д, м. Київ, ІК ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитом у розмірі 11410,76 грн (одинадцять тисяч чотириста десять грн 76 коп.).

В решті вимог про стягнення кредиту відмовити.

Рішення суду в частині відмови в позові про стягнення процентів залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у сумі 3949,80 грн (три тисячі дев`ятсот сорок дев`ять грн 80 коп.).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 27 жовтня 2022 року.

Суддя-доповідач О. І. Талалай

Судді А. П. Корніюк

І. В. П`єнта