ПОСТАНОВА
Іменем України
27 жовтня 2022 року
Київ
справа №240/9395/20
адміністративне провадження №К/990/2970/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Усенко Є.А., Яковенка М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу № 240/9395/20 за позовом Головного управління ДПС в Івано-Франківській області до Приватного підприємства "УКРПАЛЕТСИСТЕМ" про стягнення податкового боргу, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 липня 2021 року (суддя - Токарева М. С.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року (головуючий суддя - Курко О. П., судді: Боровицький О. А., Шидловський В. Б.),
ВСТАНОВИВ:
У червні 2020 року Головне управління ДПС в Івано-Франківській області (далі - позивач, ГУ ДПС) звернулося до суду з позовом до Приватного підприємства "УКРПАЛЕТСИСТЕМ" (далі - відповідач, ПП "УКРПАЛЕТСИСТЕМ"), у якому просило стягнути з відповідача в дохід бюджету податковий борг у сумі 1408691,02 грн з розрахункових рахунків в банках, які обслуговують цього платника та за рахунок готівки, що належить відповідачу.
На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що відповідач має податковий борг з акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, який не сплачує добровільно, а тому наявні підстави для його стягнення в судовому порядку.
Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 15 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року, у задоволенні позову відмовив.
Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.
Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби прийняв податкове повідомлення-рішення від 07 жовтня 2016 року №0003671405, яким збільшив ПП "УКРПАЛЕТСИСТЕМ" грошові зобов`язання з акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів на загальну суму 894991,00 грн, у тому числі 715993 грн - за основним платежем та 178998 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.
На виконання вимог Податкового кодексу України (далі - ПК України) ГУ ДФС в Івано-Франківській області було сформовано і направлено на адресу ПП "УКРПАЛЕТСИСТЕМ" вимогу від 06 червня 2019 року №50859-50 на суму 1048691,02 грн, у тому числі 715993,00 грн - основний платіж, 157846,00 грн - штрафні санкції, 534852,02 грн - пеня.
Оскільки податковий борг у добровільному порядку відповідачем самостійно сплачено не було, позивач звернувся до суду з позовом про його примусове стягнення.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що надіслання податкової вимоги має правове значення, а право на стягнення податкового боргу у контролюючого органу виникає через 60 календарних днів з моменту надіслання платнику податків податкової вимоги. Існування податкової вимоги дає підстави податковому органу звернутися до суду з позовними вимогами до платника податків про стягнення податкового боргу.
Проте податкова вимога ГУ ДФС у Івано-Франківській області №50859-50 від 6 червня 2019 року скасована рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 8 жовтня 2020 року у справі №240/9592/19. При цьому цим судовим рішенням визнано протиправними дії ГУ ДФС у Івано-Франківській області по внесенню до інтегрованої картки платника податків ПП "УКРПАЛЕТСИСТЕМ" відомостей про податковий борг з акцизного податку в сумі 699071,00 грн за основним платежем та 174768,00 грн - за штрафними санкціями згідно з податковим повідомленням-рішенням від 7 жовтня 2016 року №0003671405.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що скасування податкової вимоги про сплату податкового боргу свідчить про не дотримання ГУ ДФС у Івано-Франківській області вимог пунктів 95.1, 95.2 та 95.3 статті 95 ПК України.
Суд апеляційної інстанції погодився з такими висновками суду першої інстанції та зазначив, що визнання протиправною та скасування податкової вимоги робить передчасними та необґрунтованими заявлені позовні вимоги про стягнення податкового боргу в судовому порядку, оскільки право на таке звернення у податкового органу не виникло.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного суду, ГУ ДПС подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення ними норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове, яким стягнути податковий борг в дохід бюджету.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28.09.2021 у справі №810/2406/18 (провадження № К/9901/8579/20); висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 4 жовтня 2016 року та від 17 жовтня 2017 року у справі №826/11519/15 (провадження № 21-3569а16, № 21-1468а16). Скаржник зазначає, що існування податкової вимоги дає підстави податковому органу звернутися до суду з позовними вимогами до платника податків про стягнення податкового боргу. При цьому, за позицією Верховного Суду України предмет доказування у справі про стягнення податкового боргу охоплює фактичні дані, що свідчать про наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість стягнення податкового боргу в судовому порядку, а саме - власне наявність такого боргу у платника і визнання ним такого боргу, надсилання платникові податкової вимоги в установленому порядку.
За позицією скаржника, станом на час звернення до суду з позовом податкова вимога №50859-50 від 06 червня 2019 року на суму 1408691,02 грн була чинною, відповідно, контролюючий орган дотримався пунктів 95.1, 95.2 та 95.3 статті 95 ПК України.
Як на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, ГУ ДПС посилається на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, що позбавило позивача можливості надати додаткові пояснення з метою об`єктивного, всебічного та повного розгляду справи із врахування всіх обставин, які могли б вплинути на результат прийнятого судового рішення. Зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив частину п`яту статті 262 КАС України, оскільки в апеляційній скарзі було заявлено клопотання про розгляд справи за участю представника ГУ ДПС.
Ухвалою від 24 лютого 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за поданою скаргою на підставі пунктів 1 і 4 частини четвертої статті 328 КАС України, з метою перевірки вищенаведених доводів скаржника про застосування норм матеріального права без урахування висновків Верховного суду України та Верховного Суду, а також порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
Від ПП "УКРПАЛЕТСИСТЕМ" надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін. Зазначає, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 26 січня 2017 року у справі № 806/2015/16, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року, зокрема, податкове повідомлення-рішення від 07 жовтня 2016 року № 0003671405 було скасоване. Однак, Верховний Суд постановою від 04 грудня 2018 року скасував судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. На підставі цієї постанови Верховного Суду Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби 24 травня 2019 року вніс до інтегрованої картки платника податків (далі - ІКП) суму заборгованості з акцизного податку (включаючи штраф) в сумі 41717479,96 грн та пені 26539124,56 грн, до складу якої включена сума грошових зобов`язань, нарахована податковим повідомленням-рішенням від 07 жовтня 2016 року №0003671405. Однак, у справі №240/9592/19 суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, визнав протиправними дії контролюючих органів щодо обліку суми податкового боргу в ІКП відповідача та скасували прийняті ними податкові вимоги, в тому числі й податкову вимогу ГУ ДФС у Івано-Франківській області №50859-50 від 6 червня 2019 року. Це судове рішення набрало законної сили.
Відповідач, посилаючись на частину четверту статті 78 КАС України, просить першочергово врахувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року у справі №240/9592/19, яким залишено без змін рішення суду першої інстанції, оскільки цими судовими рішеннями встановлено факт порушення приписів законодавства України щодо прийняття аналогічних податкових вимог з аналогічних підстав та внесення до ІКП відповідних записів про наявність податкового боргу.
На переконання відповідача, податкове повідомлення-рішення від 07 жовтня 2016 року №0003671405, яке стало підставою для включення суми податкового боргу з акцизного податку до ІКП та винесення податкової вимоги про сплату податкового боргу від 06 червня 2019 року за №50859-50 є відкликаним та не створює для ПП "УКРПАЛЕТСИСТЕМ" жодних правових наслідків. Відтак, і не може бути правовою підставою для відображення даної суми податкового боргу в інтегрованій картці платника податків та стягнення на підставі вимоги №50859-50 від 06 червня 2019 року суми податкового боргу.
ГУ ДПС надіслало заперечення на відзив на касаційну скаргу, у яких зазначає, що оскарження дій контролюючого органу, зазначені відповідачем, не є предметом розгляду у справі про стягнення податкового боргу. При цьому, звернення податкового органу до суду з позовом про стягнення податкового боргу передувало набранню законної сили рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року у справі № 240/9592/19.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а також доводи відзиву на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Ключовим питанням, в межах яких відкрито касаційне провадження у цій справі, є дотримання ГУ ДПС порядку звернення до суду з вимогами про стягнення податкового боргу (пункти 95.1, 95.2 та 95.3 статті 95 ПК України). Також перевірці підлягають питання дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні предмета доказування у цій справі, а судом апеляційної інстанції додатково й дотримання норм процесуального права при розгляді справи без участі представника ГУ ДПС.
Вирішуючи ключове питання у цій справі, колегія суддів виходить з такого.
Усталеною є практика Верховного Суду (зокрема, але не виключно постанови від 13 лютого 2018 року у справі №826/18379/14, від 19 лютого 2019 року у справі №807/495/17, від 3 лютого 2022 року у справі №560/4343/19, від 14 лютого 2022 року у справі №826/9711/17 при їх системному аналізі) про те, що предметом доказування у справах про стягнення податкового боргу є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку: наявність узгодженого грошового зобов`язання; складові основної суми боргу, штрафних (фінансових) санкцій, пені; підстави виникнення боргу; момент його виникнення; встановлення факту сплати податкового боргу в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту; перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених Податковим кодексом України, тощо.
При цьому, колегія суддів наголошує, що при вирішенні позову про стягнення податкового боргу у відповідний спосіб здійснюється перевірка дотримання контролюючим органом вимог, передбачених Податковим кодексом України, які надають право контролюючому органу звернутися до суду з відповідним позовом.
Відповідно до пункту 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Відповідно до пункту 95.2 статті 95 ПК України (у редакції, чинній до 23 травня 2020 року) стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.
Згідно з пунктом 95.3 статті 95 ПК України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Отже, положеннями пунктів 95.1 - 95.3 статті 95 ПК України встановлено, що контролюючий орган може звернутися до адміністративного суду з позовом про стягнення податкового боргу з платників податків із дотриманням відповідних умов, встановлених пунктом 95.2 статті 95 ПК України, які надають право на примусове стягнення податкового боргу. Так, право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу на наступний день після закінчення 60 днів з дня надіслання платникові податків податкової вимоги.
Аналогічне застосування цих норм права відбулося у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 810/2533/16, від 19 лютого 2019 року у справі № 818/1117/16, від 4 березня 2019 року у справі №2а-6053/11/1070, від 25 лютого 2020 року у справі №1340/5767/18, від 14 лютого 2022 року у справі №826/9711/17.
Відповідно до підпунктів 14.1.153, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно з пунктом 59.3 статті 59 ПК України податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання. Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов`язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.
Верховний Суд неодноразово висловлював позицію про те, що скерування податкової вимоги не свідчить про вжиття контролюючим органом заходів, спрямованих на погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу. Такі дії податкових органів призводять лише до формування та документального визначення податкового боргу. При цьому вони об`єктивно передують процесу погашення податкових зобов`язань або стягненню податкового боргу (постанови Верховного Суду від 12 серпня 2021 року у справі № 804/3642/16, від 14 липня 2021 року у справі № 815/2362/17, 21 вересня 2018 року у справі №808/3046/16).
З аналогічних мотивів виходили і суди попередніх інстанцій у цій справі, однак, дійшли висновку про недотримання ГУ ДПС порядку звернення до суду з цим позовом через те, що під час судового розгляду цієї справи податкова вимога була скасована в судовому порядку у справі № 240/9592/19 (судове рішення набрало законної сили 08 жовтня 2020 року).
З такими висновками судів попередніх інстанцій неможливо погодитися, оскільки суди, перевіряючи дотримання контролюючим органом умов, які в обов`язковому порядку мають передувати його зверненню до суду з позовом про стягнення податкового боргу, врахували обставину, яка виникла більше ніж через три місяці після подання ГУ ДПС позову.
Водночас у постанові від 14 лютого 2022 року у справі №826/9711/17 Верховний Суд зазначав, що дотримання позивачем визначених пунктом 95.2 статті 95 ПК України умов підлягає перевірці судом саме станом на час звернення до суду, а з`ясування дійсного розміру непогашеного податкового боргу - станом на час ухвалення судового рішення.
Аналіз норм підпунктів 14.1.153, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14, пункту 59.3 статті 59, пункту 95.2 статті 95 ПК України дають підстави для висновку, що за своєю юридичною природою та призначенням податкова вимога має на меті інформування платника податків про суму узгодженого грошового зобов`язання, яке не було ним сплачено у встановлений строк, та непогашеної пені, а також про обов`язок їх погасити, факт виникнення податкової застави та можливі негативні наслідки непогашення податкового боргу у встановлений пунктом 95.2 статті 95 ПК України строк у вигляді вжиття контролюючим органом примусових заходів з його погашення, передбачених главою 9 Розділу ІІ ПК України.
Слід зазначити, що виникнення податкового боргу чи податкової застави не пов`язано із фактом формування або направлення (вручення) податкової вимоги. Цей документ лише формалізує стан, який вже існує в силу Закону. Проте обов`язковість інформування платника податків про такий стан та наслідки непогашення податкового боргу законодавцем закріплена як передумова для виникнення у контролюючого органу права на вжиття заходів з погашення цього боргу. Якщо ж таке право виникло і контролюючий орган розпочав дії з реалізації своєї компетенції по вжиттю заходів з погашення податкового боргу, то воно в подальшому не може бути нівельовано, а правомірність вжитих заходів може бути перевірена в межах адміністративного або судового оскарження.
Отже, колегія суддів вважає, що обставина скасування податкової вимоги після звернення до суду з позовом, але до моменту ухвалення судового рішення, може мати значення виключно для повного, об`єктивного і всебічного розгляду справи, однак, не може впливати на перевірку дотримання умов, які передують зверненню до суду з позовом. Тобто, при перевірці дотримання контролюючим органом умов, які надають право на звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу, скасування податкової вимоги у судовому порядку може мати правове значення виключно у випадку, якщо така податкова вимога була скасована до моменту звернення податкового органу до суду з відповідним позовом.
В межах спірних у цій справі правовідносин, колегія суддів робить висновок, що дотримання контролюючим органом вимог пунктів 95.1-95.3 статті 95 ПК України характеризується сукупністю таких обставин, які мали місце на момент звернення до суду з позовом, що відбулося 23 червня 2020 року: 1) наявність у відповідача податкового боргу, який не сплачений у добровільному порядку; 2) виконання контролюючим органом обов`язку щодо направлення (вручення) податкової вимоги; 3) після направлення податкової вимоги сплинуло 60 днів; 4) до моменту звернення до суду з позовом податкова вимога була чинною (у судовому порядку не скасована); 5) існування податкового боргу з моменту направлення податкової вимоги не припинялось.
Отже, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що право на звернення до суду з цим позовом у податкового органу не виникло, оскільки на момент його реалізації вимоги, передбачені пунктом 95.2 статті 95 ПК України, були виконані.
Колегія суддів враховує, що касаційне провадження в цій частині було відкрито на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України і вважає, що під час касаційного перегляду знайшли своє підтвердження доводи ГУ ДПС про невідповідність висновку судів попередніх інстанцій усталеному правовому підходу Верховного Суду, хоча приведені скаржником у касаційній скарзі постанови Верховного Суду і Верховного Суду України не містять відповідних висновків саме у подібних правовідносинах.
З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій, в межах предмета доказування у цій справі та враховуючи висновок про дотримання контролюючим органом пунктів 95.1-95.3 статті 95 ПК України, повинні були дослідити такі обставини: наявність узгодженого грошового зобов`язання; складові основної суми боргу, штрафних (фінансових) санкцій, пені; підстави виникнення боргу; момент його виникнення; встановлення факту сплати податкового боргу в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту. Однак, такі обставини залишилися не встановленими.
Щодо доводів відповідача із посиланням на частину четверту статті 78 КАС України про преюдиційне значення для цієї справи судових рішень у справі № 240/9592/19, колегія суддів зазначає таке.
Верховний Суд неодноразово розглядав питання застосування частини четвертої статті 78 КАС України та висловлював позицію про те, що звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені і вони такі обставини не заперечують (зокрема, але не виключно, постанови Верховного Суду України від 23 лютого 2015 року №6-327цс15, Верховного Суду від 28 квітня 2018 року у справі №825/705/17, від 06 березня 2019 року у справі №813/4924/13-а, від 15 листопада 2019 року у справі №826/198/16, від 12 жовтня 2020 року у справі №814/435/18, від 07 лютого 2022 року у справі №520/14170/19, від 17 листопада 2021 року у справі № 806/3572/17).
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц зазначила, що обставини справи - це життєві факти, які мають значення для вирішення спору, такі як вчинення чи невчинення певної дії певною особою; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій чи настання подій тощо. Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, достатності суд робить висновок про доведеність чи недоведеність певних обставин.
Також у цій постанові підтримано висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18, пункт 32) про те, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення в мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Колегія суддів зазначає, що з огляду на зміст судових рішень у справі № 240/9592/19, у ній судами встановлено такі обставини: на підставі постанови Верховного Суду від 4 грудня 2018 року у справі № 806/2015/16 Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби 24 травня 2019 року відобразив в інтегрованій картці ПП "УКРПАЛЕТСИСТЕМ" заборгованість з акцизного податку (включаючи штраф); суми боргу та пені були внесені в тих частинах, які були предметом судового оскарження. Також встановлено, що контролюючі органи формували і направляли ПП "УКРПАЛЕТСИСТЕМ" податкові вимоги, зокрема, ГУ ДФС в Івано-Франківській області №50859-50 від 6 червня 2019 року.
Тобто, за змістом частини четвертої статті 78 КАС України саме ці обставини можуть не доказуватися при розгляді справи № 240/9395/20 у випадку відсутності заперечень сторін відносно того, що такі обставини мали місце.
Встановлена судами у справі № 240/9592/19 протиправність дій, зокрема, ГУ ДФС в Івано-Франківській області є здійсненою судами правовою оцінкою встановлених обставин у сукупності із наданими на їх підтвердження доказами, тобто є висновком суду, зробленим із застосуванням відповідних норм права, що в розумінні частини сьомої статті 78 КАС України не є обов`язковим при вирішенні позовних вимог, заявлених у справі № 240/9395/20. При цьому такий висновок сформульовано відносно конкретних дій, вчинених на відповідну дату, за сукупності обставин, які існували на певний момент часу.
Перевіряючи доводи ГУ ДПС про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при розгляді справи в порядку письмового провадження без участі представника ГУ ДПС, колегія суддів виходить з такого.
Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
У постанові від 21 квітня 2021 року у справі №640/8411/19 Верховний Суд зазначав, що надана суду процесуальним законом можливість розглянути справу у порядку письмового провадження не є беззастережною і має корелюватися з іншими вимогами процесуального закону (як-от з наданим учасникам справи правом брати участь у судовому засіданні), трактувати які потрібно у сукупності й через призму принципів адміністративного судочинства. Публічний характер судового розгляду є істотним елементом права на справедливий суд, а відкритість процесу, як правило, включає право особи бути заслуханою в суді.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції в ухвалі про відкриття провадження у справі обрав форму адміністративного судочинства - спрощене позовне провадження без виклику осіб, однак, ухвалою від 03 вересня 2020 року дійшов висновку про необхідність розгляду цієї справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом осіб, які беруть участь у справі. У судовому засіданні 21 жовтня 2020 року були присутніми представники обох сторін, пояснення яких були заслухані судом. Рішення суду першої інстанції ухвалене в порядку письмового провадження згідно з вимогами статті 205 КАС України.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 02 листопада 2021 року призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи документами. На обґрунтування обраного порядку розгляду апеляційної скарги послався на те, що характер спірних правовідносин у цій справі не вимагав проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, врахувавши при цьому, що рішення суду першої інстанції прийняте в порядку спрощеного позовного провадження.
Зазначене обґрунтування дає підстави для висновку, що суд керувався в тому числі статтею 262 КАС України, яка визначає випадки, коли суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також коли суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.
Колегія суддів звертає увагу, що стаття 262 КАС України встановлює особливості розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження і знаходиться у розділі ІІ КАС України під назвою "Позовне провадження", тобто регулює особливості провадження у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 310 КАС України апеляційний розгляд здійснюється колегією суддів у складі трьох суддів за правилами розгляду справи судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, встановлених цією главою (глава 1 розділу ІІІ КАС України "Перегляд судових рішень" - "Апеляційне провадження").
За змістом частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Отже, саме ця стаття визначає для суду апеляційної інстанцій вичерпний перелік випадків, коли суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, що і становить визначену у статті 310 КАС України одну із особливостей апеляційного провадження.
Відповідно, посилання суду апеляційної інстанції на оцінку ним характеру спірних правовідносин не є достатньою підставою, з якою стаття 311 КАС України пов`язує право суду апеляційної інстанції розглянути справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Суд зауважує, що право учасників справи, зокрема, бути належним чином повідомленим про дату, час і місце судового засідання та на участь у судових засіданнях (за виключенням випадків, що стосується окремих категорій справ), відповідає основним засадам адміністративного судочинства, таким як, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин справи.
У межах цієї справи апеляційний суд не забезпечив дотримання таких прав позивача.
Оскільки ця справа розглядалася у суді першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження з викликом осіб, які беруть участь у справі, то апеляційний перегляд судового рішення міг здійснюватися в порядку письмового провадження без повідомлення сторін лише у випадку, якщо учасники справи не прибули у судове засідання, будучи належним чином повідомлені про дату, місце і час його проведення, або у разі відсутності від них клопотань про розгляд справи за їх участю.
В апеляційній скарзі ГУ ДПС заявило клопотання про розгляд справи за участю його представника.
Відповідно, розгляд цієї справи в суді апеляційної інстанції у спосіб, у який суд вирішив розглянути справу в порядку письмового провадження, на думку колегії суддів Верховного Суду, не відповідає принципам адміністративного судочинства. Суд апеляційної інстанції не виконав процесуальну вимогу щодо належного повідомлення учасника справи про дату, час та місце розгляду справи як передумови для апеляційного перегляду справи по суті.
За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку про порушення судом апеляційної інстанції обов`язку завчасного і належного повідомлення сторін, зокрема позивача, про дату, час і місце розгляду справи. Це є безумовною підставою для констатації порушення норм процесуального права, що, у свою чергу, тягне за собою обов`язкове скасування судового рішення.
Подібний підхід до вирішення питання наявності у суду апеляційної інстанції розсуду (дискреції) при обранні порядку перегляду судового рішення висловлений у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 497/868/19, від 09 березня 2021 року у справі № 640/18346/18, від 26 травня 2022 року у справі № 280/4678/20.
Отже, доводи скаржника про те, що апеляційний суд безпідставно розглянув справу у порядку письмового провадження, позбавивши його права на справедливий апеляційний перегляд справи, є обґрунтованими.
Зазначене порушення норм процесуального права допустив суд апеляційної інстанції, що за загальним правилом відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України має наслідком скасування судового рішення суду апеляційної інстанції і направлення справи на новий розгляд до цього суду.
Однак, за наслідками касаційного перегляду встановлено, що суди обох інстанцій при вирішенні позову неправильно застосували норми матеріального права і допустили порушення норм процесуального права, що призвело до передчасних висновків про відсутність у контролюючого органу права на звернення до суду з цим позовом, як наслідок - відсутність підстав для його задоволення.
Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Відповідно, колегія суддів вважає, що у цій справі підлягають скасуванню як постанова суду апеляційної інстанції, так і рішення суду першої інстанції з направленням справи на новий судовий розгляд до останнього, оскільки не встановлення дійсного предмета доказування та/або ненадання правової оцінки обставинам справи, що входять до предмета доказування в межах позовних вимог, свідчить про недотримання судом вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи, не вжиття належних та достатніх заходів для встановлення фактичних обставин справи, шляхом виявлення та витребування доказів, зокрема, з власної ініціативи.
Оскільки справа направляється на новий розгляд, суд касаційної інстанції не змінює розподіл судових витрат між сторонами відповідно до частини шостої статті 139 КАС України. Питання розподілу судових витрат залежить від кінцевого рішення, яким буде остаточно вирішено позовні вимоги, а отже, має бути здійснений за наслідками нового розгляду у судовому рішенні по суті спору або, у випадках передбачених статтями 143 і 252 КАС України, шляхом ухвалення додаткового судового рішення.
Керуючись статтями 341, 345, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, задовольнити частково.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 липня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року у справі № 240/9395/20 скасувати.
Справу № 240/9395/20 направити на новий розгляд до Житомирського окружного адміністративного суду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіМ.М. Гімон Є.А. Усенко М.М. Яковенко
