КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №753/12120/2021 Головуючий у І інстанції - Лужецька О.Р.

апеляційне провадження №22-ц/824/4359/2022 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Немудрої Ю.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка діє від імені та в інтересах ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 листопада 2021 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації, -

встановив:

У червні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації, мотивуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_4 року на веб-сайті https://censor.net автором ОСОБА_4 була розміщена стаття під назвою ««ІНФОРМАЦІЯ_5».

Також ІНФОРМАЦІЯ_4 року на своїй персональній сторінці у соціальній мережі Фейсбук (Facebook) відповідач опублікував допис під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_5 ». Цей допис має аналогічний до Статті від ІНФОРМАЦІЯ_4 року зміст.

Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_6 року на веб-сайті https://censor.net автором ОСОБА_4 була розміщена стаття під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_7».

Також ІНФОРМАЦІЯ_6 року на своїй персональній сторінці у соціальній мережі Фейсбук (Facebook) відповідач опублікував допис під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_7».

Цей допис має аналогічний до Статті від ІНФОРМАЦІЯ_6 року зміст.

Статтями від ІНФОРМАЦІЯ_4 року та ІНФОРМАЦІЯ_6 року, а також Дописами від ІНФОРМАЦІЯ_4 року та ІНФОРМАЦІЯ_6 року відповідач поширив серед невизначеного кола осіб недостовірну і негативну інформацію про позивача.

У Статтях та Дописах відповідач стверджував, що опубліковану ним інформацію можна перевірити на достовірність, у зв`язку з чим вона є фактичними твердженнями, а не оціночними судженнями.

Дана інформація також була поширена рядом веб-сайтів у мережі Інтернет з посиланням на відповідача як її автора.

Інформація, поширена відповідачем, є негативною, оскільки створює враження про позивача як про особу, яка не дотримується закону, справляє позаправовий вплив, здобула власність незаконним шляхом та щодо позивача були відкриті кримінальні провадження, що не відповідає дійсності та в цілому негативно впливає на суспільну оцінку якостей позивача в очах оточуючих, відтак поширення такої інформації порушує право позивача на повагу до честі, гідності та недоторканість ділової репутації.

У Статті від ІНФОРМАЦІЯ_4 року та Дописі від ІНФОРМАЦІЯ_4 року, у Статті від ІНФОРМАЦІЯ_6 року та Дописі від ІНФОРМАЦІЯ_6 року викладені твердження, що не відповідають дійсності.

Поширена відповідачем інформація щодо позивача є негативною, не підтверджується доказами, з огляду на що у відповідності до ч. 2 ст. 30 ЗУ «Про інформацію» не є оціночними судженнями та підлягає визнанню недостовірною і спростуванню.

На підтвердження невідповідності зазначає:

«ІНФОРМАЦІЯ_8».

Позивач не входить в політичну раду Політичної партії «Слуга народу».

Наведення вказівки на входження позивача до складу політичної партії «Слуга народу» було здійснено задля привернення до Статті від ІНФОРМАЦІЯ_4 року та Допису від ІНФОРМАЦІЯ_4 року уваги громадськості та збільшення розголосу негативної інформації про позивача.

Права власності на кордон позивач також не має.

Належні позивачу об`єкти нерухомості відображені у відповідному державному реєстрі, але кордону та прокуратури там не значиться, так само не має вказівки на готелі у м. Алушта.

Товариства, в яких позивач є учасником, не мають відношення до «завозу імпорту», що також відображено у ЄДР.

Позивач не обіймає жодної з посад, наведених у статті 3 ЗУ «Про запобігання корупції», та не відноситься до осіб, які уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Позивач не відноситься до національних публічних діячів, перелік яких зазначений в п. 37 ч.1 ст.1 ЗУ «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».

З 20 липня 2017 року позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, номер запису: 24800000000198504 та здійснює підприємницьку діяльність, а також позивач є учасником ряду товариств з обмеженою діяльністю, які здійснюють господарську діяльність.

Політичної чи громадської діяльності позивач не здійснює.

1.1.2 «ІНФОРМАЦІЯ_9.»

Будь-які документи, в тому числі наведені відповідачем, позивач не направляв.

Відповідач не наводить джерела інформації, а вказівка на Крим має метою привернути увагу до Статті від ІНФОРМАЦІЯ_4 року та Публікації від ІНФОРМАЦІЯ_4 року.

1.2. У Статті від ІНФОРМАЦІЯ_6 року та Дописі від ІНФОРМАЦІЯ_6 року викладені твердження, що не відповідають дійсності, дослівне цитування яких та підтвердження невідповідності дійсності викладається далі.

1.2.1 «ІНФОРМАЦІЯ_10.»

Відсутні будь-які вироки, в тому числі, які набрали законної сили, згідно яких позивач визнаний зрадником.

Такі вислови відповідача є недостовірними, образливими, та таким, що ганьблять честь та гідність позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вказана інформація містить недостовірні відомості, що порушує особисті немайнові права позивача.

Поширена інформація носить стверджувальний характер, викладена у формі фактичних тверджень та є негативною, оскільки створює негативну соціальну оцінку позивача в очах оточуючих.

Просив суд, визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права позивача, викладену в опублікованій на українському інтернет-виданні «Цензор.нет» у статті «ІНФОРМАЦІЯ_5» інформацію такого змісту:

- «ІНФОРМАЦІЯ_10.».

Зобов`язати відповідача опублікувати на головній сторінці інтернет-виданні «Цензор.нет» спростування вказаної інформації з використанням такої ж графіки та шрифтів наступного змісту: «не відповідає дійсності інформація поширена у статті «ІНФОРМАЦІЯ_5», опублікованій на українському інтернет-виданні «Цензор.нет» такого змісту:

- «ІНФОРМАЦІЯ_10.».

Визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права позивача, викладену в опублікованій на українському інтернет-виданні «Цензор.нет» у статті «ІНФОРМАЦІЯ_11» інформацію такого змісту:

- «ІНФОРМАЦІЯ_12.».

Зобов`язати відповідача опублікувати на головній сторінці інтернет-виданні «Цензор.нет» спростування вказаної інформації з використанням такої ж графіки та шрифтів наступного змісту: «не відповідає дійсності інформація поширена у статті «ІНФОРМАЦІЯ_7», опублікованій на українському інтернет-виданні «Цензор.нет» такого змісту:

- «ІНФОРМАЦІЯ_13.».

Визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права позивача інформацію, опубліковану відповідачем на особистій сторінці у соціальній мережі «Фейсбук» (Facebook) в дописі «ІНФОРМАЦІЯ_13» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_14 такого змісту:

- «ІНФОРМАЦІЯ_14.».

Зобов`язати відповідача протягом 5 календарних днів з дня набрання рішенням законної сили спростувати вказану інформацію шляхом публікації на його особистій сторінці у соціальній мережі «Фейсбук» (Facebook) резолютивної частини рішення та спростування вказаної інформації наступного змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_15», опублікованій за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_14 такого змісту:

- «ІНФОРМАЦІЯ_15».

Визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права позивача інформацію, опубліковану відповідачем на особистій сторінці у соціальній мережі «Фейсбук» (Facebook) в дописі «ІНФОРМАЦІЯ_16» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_17 такого змісту:

- «ІНФОРМАЦІЯ_18.».

Зобов`язати відповідача протягом 5 календарних днів з дня набрання рішенням законної сили спростувати вказану інформацію шляхом публікації на його особистій сторінці у соціальній мережі «Фейсбук» (Facebook) резолютивної частини рішення та спростування вказаної інформації наступного змісту: «не відповідає дійсності інформація поширена у дописі « ІНФОРМАЦІЯ_19», опублікованій за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_17 такого змісту:

- «ІНФОРМАЦІЯ_20.».

Зобов`язати відповідача протягом 5 календарних днів з дня набрання рішенням законної сили видалити з його особистої сторінки у соціальній мережі «Фейсбук» (Facebook) допис «ІНФОРМАЦІЯ_16».

Зобов`язати відповідача припинити поширювати персональні дані ОСОБА_3 та стягнення моральної шкоди в сумі 100000,00 грн.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22 листопада 2021 року, позов задоволено частково.

Визнано недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_3 інформацію, викладену в опублікованій на українському інтернет-виданні «Цензор.нет» у статті «ІНФОРМАЦІЯ_21» та на особистій сторінці у соціальній мережі « ОСОБА_8 » (Facebook) в дописі «ІНФОРМАЦІЯ_21» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_14 такого змісту:

«ІНФОРМАЦІЯ_21.».

Зобов`язано ОСОБА_1 не пізніше 30 календарних днів з дня набрання судовим рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію у такий же спосіб, яким вона була поширена, а саме - шляхом публікації резолютивної частини рішення суду у цій справі на головній сторінці інтернет-видання «Цензор.нет».

Зобов`язано ОСОБА_1 протягом 5 календарних днів з дня набрання рішенням законної сили спростувати вказану інформацію шляхом публікації на його особистій сторінці у соціальній мережі « ОСОБА_8 » (Facebook) резолютивної частини рішення суду у цій справі.

Визнано недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_3 інформацію, викладену в опублікованій на українському інтернет-виданні «Цензор.нет» у статті ««ІНФОРМАЦІЯ_11» та на особистій сторінці у соціальній мережі « ОСОБА_8 » (Facebook) за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_17 такого змісту:

«ІНФОРМАЦІЯ_22».

Зобов`язано ОСОБА_1 не пізніше 30 календарних днів з дня набрання судовим рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію у такий же спосіб, яким вона була поширена, а саме - шляхом публікації резолютивної частини рішення суду у цій справі на головній сторінці інтернет-видання «Цензор.нет».

Зобов`язано ОСОБА_1 протягом 5 календарних днів з дня набрання рішенням законної сили спростувати вказану інформацію шляхом публікації на його особистій сторінці у соціальній мережі « ОСОБА_8 » (Facebook) резолютивної частини рішення суду у цій справі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 2000 гривень та 1135 грн. судового збору.

В іншій частині позову - відмовлено.

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи.

Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що оскаржувана інформація є такою, що становить значний суспільний інтерес, а Позивач є публічною фігурою, що було також встановлено Верховним Судом.

Так, ОСОБА_3 виступав позивачем у справі №643/13286/19 про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації, в якій судами всіх інстанцій досліджувалась на предмет порушення особистих немайнових прав позивача інформація, яка є схожою до тієї, що є предметом спростування у даній справі.

При цьому, Верховний Суд постановою від 22 вересня 2021 року у справі №643/13286/19 залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено повністю.

Наведеною постановою Верховного Суду було встановлено, що позивач є публічною фігурою, оскільки займав керівні посади в Державній прикордонній службі України, а також оскільки щодо нього наявний суспільний інтерес.

Також, Верховним Судом було встановлено, що діяльність ОСОБА_3 , окремі обставини якої були зокрема описані ОСОБА_1 в оскаржуваних публікаціях, є суспільно важливою.

Разом з тим, ОСОБА_1 звертає увагу, що вказані факти значно розширюють межі допустимої критики та висловлювань стосовно особи позивача, а обставина суспільної значимості інформації про його діяльність свідчить про те, що окремі твердження в контексті оскаржуваної публікації в цілому є виключно критичними висловлюваннями або оціночними судженнями, які не підлягають спростуванню відповідно до Закону.

Зазначає також, що оскаржувана позивачем інформація за своїм характером є оціночними судженнями та не підлягає спростуванню.

Щодо тверджень:

- «ІНФОРМАЦІЯ_23»;

суд першої інстанції зазначив, що відповідачем не доведено, що поширена інформація є такою, що відповідає дійсності.

Водночас, ОСОБА_1 звертає увагу, що суд першої інстанції не врахував того, що вищезазначені відомості, які містяться в публікаціях, що є предметом спростування в даній справі є такими, що ґрунтується на раніше поширеній Інтернет-статті.

Так, в оскаржуваній публікації, поширеній на сайті « ІНФОРМАЦІЯ_1 о 15:30, під заголовком «»ІНФОРМАЦІЯ_5» йдеться про те, що позивача було обрано до складу політичної ради Політичної партії «Слуга народу».

При цьому, вказана публікація містить гіперпосилання на статтю під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_24», за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 яка була опублікована раніше, а саме - ІНФОРМАЦІЯ_25 року о 14:16.

При цьому, у вказаній публікації чітко йдеться про те, що «...до складу політради «Слуги народу» ввійшли ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 ».

Отже, ОСОБА_1 не є автором тверджень відносно обрання позивача до складу політичної ради Політичної партії «Слуга народу».

Натомість, він лише відтворив наявні в іншому засобі масової інформації відомості.

Відтак, ОСОБА_1 звільняється від відповідальності за поширення такої інформації згідно з приписами ч.1 ст.42 ЗУ «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні».

Щодо тверджень:

- «ІНФОРМАЦІЯ_26»

зазначив, що вказані твердження, які визнано судом першої інстанції недостовірними, ґрунтуються на даних Інтернет-видання «Радіо Свобода» та журналістських розслідувань програми «Схеми: корупція в деталях».

Так, в оскаржуваній публікації під заголовком «»ІНФОРМАЦІЯ_5» міститься гіперпосилання на статтю Інтернет-видання «Радіо Свобода» під заголовоком «ІНФОРМАЦІЯ_27» (доступна за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 ), в якій, серед іншого, детально описано про особу ОСОБА_3 .

Отже, публікуючи наведені вище твердження, ОСОБА_1 лише висловив власну думку відносно описаних журналістами у публікації видання «Радіо Свобода» обставин, яка і є джерелом оспорюваної інформації.

Щодо тверджень:

- «ІНФОРМАЦІЯ_28»

ОСОБА_1 зазначає, що вказані твердження є достовірними та підтверджуються наявними в матеріалах справи документами.

Так, наявність в батьків ОСОБА_3 російського громадянства, а також реєстрації місця проживання позивача в місті Севастополь, республіки Крим, підтверджується опублікованими в статті «»ІНФОРМАЦІЯ_5» витягами з офіційних баз даних Російської Федерації, а саме: СПО СК: АС «Российский паспорт» та СПО СК: АС ЦБД УИГ («Мигрант»).

У свою чергу, факти подорожей ОСОБА_3 до Криму підтверджуються наявними в матеріалах справи роздруківками з бази даних авіаквитків Російської Федерації.

Враховуючи це, твердження, які визнано судом першої інстанції недостовірними, є такими, що ґрунтуються на наявних у справі документах та є виключно суб`єктивною оцінкою ОСОБА_1 описаних іншими інтернет-ресурсами обставин.

Щодо інших тверджень:

- «ІНФОРМАЦІЯ_29.»

ОСОБА_1 зазначає, що оскаржувана позивачем інформація є вираженням суб`єктивної думки і поглядів, направлених на критичну оцінку існуючих обставин, тобто є оціночними судженнями, які не підлягають спростуванню та доведенню стосовно їх правдивості.

Підсумовуючи наведене зазначив, що спростовувані в даній справі твердження, є оціночними (критичними) судженнями ОСОБА_1 відносно обставин, викладених в публікаціях інших видань, є достовірними та такими, що не підлягають спростуванню.

Просив, скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 листопада 2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Крім цього, апеляційну скаргу на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 листопада 2021 року в частині незадоволених позовних вимог подала і ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 , посилаючись на його незаконність та необґрунтованість в оскаржуваній частині, ухваленого з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції не визнав недостовірним твердження відповідача, що позивач «хозяин границы и прокуратуры Харьковской и Сумской областей».

На думку апелянта, єдиним мотивом яким міг би керуватися суд першої інстанції при відмові у визнанні недостовірним цього твердження відповідача, це, ймовірно, те, що, на думку суду, державний кордон та прокуратури Харківської та Сумської областей можуть належати на праві власності певному приватному суб`єкту.

Посилається на норми ст.13 Конституції України, згідно якої земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Так само, суд першої інстанції не врахував положення Закону України «Про прокуратуру», яким не передбачено можливості жодної особи набувати права власності на органи прокуратури.

Судом першої інстанції відмовлено у визнані недостовірним твердження: «ІНФОРМАЦІЯ_30».

При цьому, позивач надав роздруківку інформації з сайту Генеральної прокуратури України про підписання 30 вересня 2019 року Генеральним прокурором ОСОБА_20 наказу про призначення ОСОБА_6 на посаду прокурора Харківської області.

Призначення Генеральним прокурором ОСОБА_20 ОСОБА_6 на посаду прокурора Харківської області не оспорювалося та не заперечувалося відповідачем.

Судом першої інстанції у рішенні не наведені мотиви відмови у визнанні вказаного твердження недостовірним та не врахування наказу Генерального прокурора ОСОБА_21 від 30 вересня 2019 року про призначення ОСОБА_6 на посаду прокурора Харківської області.

Судом першої інстанції відмовлено у визнані недостовірним твердження: «ІНФОРМАЦІЯ_31»».

Позивачем надано лист Офісу Генерального прокурора від 29 квітня 2021 року №25/3-714вих-21 про відсутність кримінальних проваджень у відношенні позивача.

Відповідач не надав жодні докази наявності будь-яких кримінальних проваджень у відношенні позивача, чи суб`єктів господарювання, в яких позивач був учасником, в тому числі ТОВ «Фронтера».

Суд першої інстанції не навів у рішенні мотиви не врахування листа Офісу Генерального прокурора від 29 квітня 2021 року №25/3-714вих-21, а також не обґрунтував в чому відображається оціночний характер вказаного твердження.

Судом першої інстанції відмовлено у визнані недостовірним твердження: «ІНФОРМАЦІЯ_32».

В позовній заяві було вказано, що позивач не отримує від Державної прикордонної служби будь-яких грошових коштів, ані як фізична особа, ані як підприємець.

Відповідач доказів на підтвердження отримання позивачем будь-які коштів від Державної прикордонної служби не надав.

Суд першої інстанції не обґрунтував у рішенні в чому виявляється оціночний характер вказаного твердження, а також чому вважає, що ця інформація має бути достовірною.

Судом першої інстанції відмовлено у визнані недостовірним твердження: «ІНФОРМАЦІЯ_33.».

Позивачем було надано роздруківку Указу Президента України №509/2020 від 23 листопада 2020 року про призначення ОСОБА_19 головою Сумської обласної державної адміністрації.

Тобто, ОСОБА_19 призначив головою Сумської обласної державної адміністрації Президент України.

Відповідач не надав доказів на підтвердження призначення позивачем головою Сумської обласної державної адміністрації ОСОБА_19.

Суд першої інстанції не навів у рішенні мотиви не врахування Указу Президента України №9509/2020 від 23 листопада 2020 року про призначення ОСОБА_19 головою Сумської обласної державної адміністрації, а також не обґрунтував в чому відображається оціночний характер вказаного твердження.

Судом першої інстанції відмовлено у визнані недостовірним твердження: «ІНФОРМАЦІЯ_34».

Позивачем було надано лист Політичної партії «Слуга народу» від 30 квітня 2021 року №29 про те, що позивач не обирався до Політичної Ради Партії «Слуга Народу», а також лист Офісу Генерального прокурора від 29 квітня 2021 року №25/3-714вих-21 про відсутність кримінальних проваджень у відношенні позивача.

Відповідач не надав доказів на підтвердження обрання позивача до Політичної Ради Партії «Слуга Народу», а також відповідач не надав доказів наявності кримінальних проваджень щодо позивача чи їх закриття позивачем.

Суд першої інстанції не навів у рішенні мотиви не врахування листа Політичної партії «Слуга народу» від 30 квітня 2021 року №29 про те, що позивач не обирався до Політичної Ради Партії «Слуга Народу», а також листа Офісу Генерального прокурора від 29 квітня 2021 року №25/3-714вих-21 про відсутність кримінальних проваджень щодо позивача, а також не обґрунтував у чому виявляється оціночний характер вказаного твердження.

Судом першої інстанції відмовлено у визнані недостовірним твердження: «ІНФОРМАЦІЯ_35.».

При цьому, суд першої інстанції визнав недостовірним твердження «ІНФОРМАЦІЯ_36.».

Таким чином, однакову інформацію на початку статті ««ІНФОРМАЦІЯ_5» визнав недостовірною, а розміщену в іншій частині статті інформацію такою не визнав.

Звертає увагу, що відповідач жодних доказів на підтвердження достовірності вказаного твердження не надав.

Суд першої інстанції не навів у рішенні мотивів, чому це твердження має оціночний характер, а також чому вважає, що ця інформація має бути достовірною.

Судом першої інстанції відмовлено у визнані недостовірним твердження: «ІНФОРМАЦІЯ_37».

Звертає увагу, що відповідач жодних доказів на підтвердження достовірності вказаного твердження не надав.

Факти порушення позивачем вимог Державної прикордонної служби України відсутні, в тому числі щодо позивача не складалися протоколи про адміністративні правопорушення, як зазначалося раніше, кримінальні провадження щодо позивача також не відкривалися.

Суд першої інстанції не обґрунтував у рішенні, в чому відображається оціночний характер вказаного твердження, а також чому вважає, що ця інформація має бути достовірною.

Судом першої інстанції відмовлено у визнані недостовірним твердження: «ІНФОРМАЦІЯ_38».

Звертає увагу, відповідач жодних доказів на підтвердження достовірності вказаного твердження не надав.

Позивач не обіймає політичні чи адміністративні посади в партії «Слуга народу», не є обіймає посаду куратора Харківської області чи будь-якої іншої області, жодного контролю позивач не здійснює щодо будь-яких територій, позивач не має відношення до прокурорів, народних депутатів та адміністрацій.

Позивач має статус фізичної особи-підприємця, докази чого були надані суду першої інстанції.

Відповідач серед іншого звинувачує позивача «у зв`язку з окупантами», що знову ж таки не відповідає дійсності, не має під собою жодних підстав та має своєю метою створення негативного враження про позивача у невизначеного кола осіб та негативний вплив на суспільну оцінку якостей позивача в очах оточуючих.

Суд першої інстанції не обґрунтував у рішенні від 22 листопада 2021 року в чому відображається оціночний характер вказаного твердження, а також чому вважає, що ця інформація має бути достовірною.

Судом першої інстанції відмовлено у визнані недостовірним твердження: «ІНФОРМАЦІЯ_39.».

Вказане інформація є недостовірною, при цьому відповідач жодних доказів на підтвердження достовірності вказаного твердження не надав.

Суд першої інстанції не обґрунтував у рішенні в чому відображається оціночний характер вказаного твердження, а також чому вважає, що ця інформація має бути достовірною.

Звертає увагу, що суд першої інстанції не врахував, що позивач не є особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а також не є національним публічним діячем.

Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції мав обґрунтувати мотиви відмови в іншій частині позовних вимог.

Також, суд першої інстанції жодним чином не обґрунтував значне зменшення розміру моральної шкоди, не дивлячись на доведення позивачем широкого розповсюдження опублікованої відповідачем недостовірної інформації - до позовної заяви додано роздруківки перепублікації на інших веб-сайтах широкого розповсюдження, зокрема https://news.obozrevatel.com та https://gordonua.com, відомостей, оприлюднених відповідачем, а також створення такою інформацією негативного враження про відповідача у суспільства та у його ділових партнерів з огляд на фактичне звинуваченням відповідача у вчиненні правопорушень.

Під час підготовки апеляційної скарги було виявлено використання публікацій відповідача на веб-сайті https://myrotvorets.center/, що поєднано з оприлюдненням персональних даних позивача, що створює загрозу особисто позивачу та його близьким.

Крім цього, звертає увагу і на те, що у своїх висловлюваннях відповідач не вживає такі мовно-стилістичні засоби як гіперболи, алегорії, сатиру, оспорювані висловлювання не містять оціночних слів або словосполучень, оспорювані висловлювання не містять порівнянь та не є критикою або оцінкою дій, які є обов`язковою ознакою оціночних суджень.

Отже, розповсюджена відповідачем інформація є фактичним та категоричним твердженням, а не оціночним судженням, тому є негативною та недостовірною, оскільки відповідач серед невизначеного кола осіб поширив недостовірну інформацію про нібито вчинення позивачем злочинів, яка порушує його честь, гідність та ділову репутацію.

Відтак, опублікована відповідачем інформація повинна бути визнана недостовірною та спростована відповідачем.

Просила скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 листопада 2021 року і незадоволеній частині та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відзиви на апеляційні скарги у встановлений апеляційним судом строк не надходили.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судове засідання сторони та їх представники не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

26 вересня 2022 року на електронну адресу Київського апеляційного суду надійшла заява представника відповідача - ОСОБА_22. про відкладення розгляду справи, у зв`язку з тим, що він перебуває поза межами м. Києва, що унеможливлює його безпосередню участь в судовому засіданні.

Крім цього, 26 вересня 2022 року на електронну адресу Київського апеляційного суду надійшло клопотання представника позивача - ОСОБА_23. про відкладення судового засідання, у зв`язку з тим, що вона перебуває поза межами України.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, а також ту обставину, що представників сторін було належним чином повідомлено про час і місце проведення судового засідання у суді апеляційної інстанції, та за умови не підтвердження наявності поважних причин, які б перешкоджали прибути в судове засідання, зокрема самих учасників справи, визнає причини неявки неповажними та відхиляє клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ст.372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належних чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи, а наведені представниками сторін повторні причини неявки в судове засідання визнані судом неповажними, тому можливим є розгляд справи за відсутності осіб, які не з`явились в судове засідання.

При цьому, суд враховує встановлені ЦПК України, строки розгляду справи, а також те, що провадження у справі було відкрито ще 10 лютого 2022 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на українському інтернет-виданні «Цензор.нет» у статті «ІНФОРМАЦІЯ_5» та на особистій сторінці у соціальній мережі «Фейсбук» (Facebook) в дописі «ОСОБА_23» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_14.

Зі змісту вказаної публікації вбачається, - «ІНФОРМАЦІЯ_40.»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_30»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_31»»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_32»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_41»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_33.»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_34»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_42».

Крім того, на українському інтернет-виданні «Цензор.нет» у статті та на особистій сторінці у соціальній мережі «Фейсбук» (Facebook) за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_17 в дописі «ІНФОРМАЦІЯ_11» інформацію такого змісту:

- «ІНФОРМАЦІЯ_43.».

У рішенні Дарницького районного суду м. Києва по справі №753/13561/15-ц від 03 листопада 2015 року встановлено, що відповідач є власником та головним редактором інтернет-видання «Цензор.нет».

Персональна сторінка відповідача у соціальній мережі Фейсбук використовується ним особисто, що, зокрема, встановлено у рішеннях Дарницького районного суду м. Києва по справі №753/14712/16-ц від 27 лютого 2017 року, по справі №753/11359/19 від 01 квітня 2020 року та по справі №753/14346/19 від 21 листопада 2019 року.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що частина інформації викладена в опублікованій на українському інтернет-виданні «Цензор.нет» у статті «ІНФОРМАЦІЯ_44.»; «ІНФОРМАЦІЯ_41»; «ІНФОРМАЦІЯ_45» «ІНФОРМАЦІЯ_46.»; «ІНФОРМАЦІЯ_47.» та частина інформації, викладена в опублікованій на українському інтернет-виданні «Цензор.нет» у статті «ІНФОРМАЦІЯ_48» та на особистій сторінці у соціальній мережі «Фейсбук» (Facebook) за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_17 такого змісту:

- «ІНФОРМАЦІЯ_49»

є фактичним твердженням та не підпадає під ознаки оціночних суджень, а дані висловлення відповідача виражені у посиланні на конкретні факти та події.

Поширена відповідачем інформація про позивача, не містить в собі алегорій, сатири, гіпербол тощо, вона не є припущенням чи критикою діяльності позивача, її можна перевірити на достовірність, тому вона не є оціночними судженнями, і може бути спростована.

Оскільки інформація сформульована відповідачем способом категоричного висловлювання у формі існування конкретних обставин (фактів), при цьому за формою вираження вищезазначеної інформації указане повідомлення не містить критики або оцінки дій, виражено без застосування та вживання гіпербол, алегорій, сатири (чи інших мовностилістичних способів) та у формі констатації конкретних фактів (обставин), які нічим не підтверджені, суд визнав її як недостовірну, таку, що порушує особисті немайнові права позивача.

З такими висновками погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Відповідно до п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Відповідно до ч.5 п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року, недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Пункт 18 цієї Постанови закріплює положення про те, що позивач має довести те, що внаслідок поширеної відповідачем інформації було порушено його особисті немайнові права.

Відповідно до ст.1 ЗУ «Про інформацію», під інформацією цей Закон розуміє будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Відповідно до ч.1 ст.200 ЦК України, інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

Відповідно до частини першої статті 30 ЗУ «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

У пунктах 1,19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що беручи до уваги положення статей 32,34 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи.

Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в Україні, неодноразово наголошував, зокрема у рішенні від 28 березня 2013 року у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії», що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підстав: закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.

Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.

У частині другій статті 30 Закону України «Про інформацію» визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири).

Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, згідно зі статтею 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна.

Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»).

Разом з тим, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Суду слід уважно розрізняти факти та оціночні судження і критику у поєднанні з дотримання розумних меж цих суджень.

Пленум Верховного Суду України у пункті 15 постанови від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснив судам, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно із статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу вираження поглядів.

Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи.

Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.

Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).

Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві.

І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя.

Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати.

Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються.

Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій.

Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес.

Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи як політик є ширшою, ніж щодо приватної особи.

На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (GAZETA UKRAINA-TSENTR v. UKRAINE, № 16695/04, § 46, ЄСПЛ, 15 липня 2010 року).

Відповідно, коли висловлювання стосуються питання суспільного інтересу, свободі вираження думок зазвичай надаватиметься високий рівень захисту, а органи влади, таким чином, матимуть вузькі межі дискреційних повноважень.

Більше того, межі допустимої критики щодо політика ширші, ніж межі критики щодо приватної особи.

На відміну від останньої, політик неминуче та свідомо відкриває себе для пильного вивчення своїх слів та дій з боку журналістів та широкого загалу, а тому повинен проявляти більшу толерантність.

Звичайно, право на захист репутації поширюється і на політиків, навіть якщо вони виступають не як приватні особи, проте у таких випадках вимоги такого захисту мають бути збалансовані з інтересами суспільства до відкритої дискусії з політичних питань (INSTYTUT EKONOMICHNYKH REFORM, TOV v. UKRAINE, № 61561/08, § 44, ЄСПЛ, 02 червня 2016 року).

В рішенні у справі «Ляшко проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного.

Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.

Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство».

Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію.

При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями.

У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню.

Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 січня 2019 року (справа №753/21759/16-ц), від 22 травня 2019 року (справа №757/22307/17-ц), від 05 червня 2019 року (справа №758/6022/14-ц) та ін.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Європейської конвенції з прав людини, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті.

Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість.

Оціночні судження також користуються захистом це передумова плюралізму поглядів.

Європейський суд з прав людини 02 червня 2016 року ухвалив рішення у справі №61561/08 «Інститут економічних реформ проти України», де розглядаючи питання забезпечення балансу між свободою вираження поглядів та захистом репутації особи, зазначив, що відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції, існує мало можливостей для обмеження політичних висловлювань чи дебатів з питань, що становлять суспільний інтерес, при цьому високий рівень захисту свободи вираження поглядів буде надаватися у випадках, коли висловлювання стосуються питання, що становить суспільний інтерес.

У зазначеному рішенні суд проводить відмінність між твердженнями про факти і оціночними судженнями.

Існування фактів можна довести, тоді як правдивість оціночних суджень не підлягає доведенню.

Оціночне судження не може бути доведене, це порушує саму свободу думки, яка є основною частиною права, гарантованого статтею 10 Конвенції.

Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацію фактів.

У справі «Дюльдін і Кіслов проти Росії» ЄСПЛ зазначив: «37. Суд знову повторює, що свобода вираження являє собою одну з найважливіших основ демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу.

Відповідно до частини другої статті 10 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), вона стосується не лише «інформації» або «ідей», які сприймаються схвально або вважаються необразливими, або не викликають інтересу, алей тих, що ображають, шокують або непокоять.

Такими є вимоги плюралізму, толерантності та свободи поглядів, без яких не існує «демократичного суспільства».

Так, у справі «Дюльдін і Кіслов проти Росії» вказано «43. Він повторює, що фундаментальною вимогою права дифамації (thelawofdefamation) є те, що для виникнення підстави для подання позову про дифамацію необхідно, щоб дифамація була звернена до конкретної особи.

Якби усім державним посадовцям було б дозволено звертатися до суду з позовами про дифамацію через будь-яку заяву критичного характеру стосовно ведення державних справ, навіть у ситуаціях, коли до посадовця не зверталися на ім`я або в інший (такий, що може бути ідентифікований) спосіб, журналісти були б завалені позовами.

Це не лише вилилося б у накладення надмірного і непропорційного тягаря на засоби масової інформації, що здійснювало б тиск на їхні ресурси та затягло б їх у нескінченні судові тяжби.

Безсумнівно, це мало б ефект стримування, яке відчувала б преса, виконуючи роль рупора інформації та громадського охоронця порядку (watchdog)».

Рішенням Європейського суду від 23 червня 2009 року у справі «Бодрожич та Вуїін проти Сербії» вказано, що свобода вираження поглядів, яка захищена ч. 1 ст. 10 Конвенції утворює одну із фундаментальних цінностей у демократичному суспільстві.

Причому, це стосується не лише тієї «інформації» чи «ідей», які «приємно» отримувати та які не є образливими, а також тих, які є шокуючими чи такими, що викликають занепокоєння.

При цьому, суд зауважив, що приватні особи «роблять себе відкритими» для «публічної перевірки» тоді, коли виступають на «арену публічних дебатів».

Рішенням Європейського суду від 29 червня 2005 року у справі «Соколовські проти Польщі» зазначено, що відповідно до усталеної практики Суду за ч. 2 ст. 10 Європейської конвенції з прав людини можливості обмеження політичної дискусії, дебатів з питань суспільного інтересу є мізерним, адже свобода вираження поглядів утворює одну із важливих засад демократичного суспільства та є основною умовою для його прогресу і самореалізації кожної особи.

З огляду на вищезазначені норми права, частина інформації, яку суд першої інстанції визнав недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права позивача, є фактичним твердженням та не підпадає під ознаки оціночних суджень, а дані висловлення відповідача виражені у посиланні на конкретні факти та події.

Поширена відповідачем інформація про позивача, не містить в собі алегорій, сатири, гіпербол тощо, вона не є припущенням чи критикою діяльності позивача, її можна перевірити на достовірність, тому вона не є оціночними судженнями, і може бути спростована.

Як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і при перегляді справи у суді апеляційної інстанції, відповідачем не було доведено, що поширена інформація є такою, що відповідає дійсності, а відтак, відбулося поширення недостовірної та неправдивої інформації про позивача.

Відповідно до статті 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.

Відповідно до ч.2 ст.302 ЦК України, фізична особа, яка поширює інформацію, зобов`язана переконатися в її достовірності.

Згідно з п.2 ч.3 ст.26 ЗУ «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», журналіст зобов`язаний подавати для публікації об`єктивну і достовірну інформацію.

Отже, незалежно від джерела отримання інформації при її поширенні відповідачі були зобов`язані переконатись в її достовірності, а право нерозголошення джерела отримання інформації не перешкоджає відповідачам довести її достовірність шляхом надання підтверджуючих документів, яких матеріали справи не містять.

Вірним є і висновок суду першої інстанції про зобов`язання ОСОБА_1 не пізніше 30 календарних днів з дня набрання судовим рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію у такий же спосіб, яким вона була поширена, а саме - шляхом публікації резолютивної частини рішення суду у цій справі на головній сторінці інтернет-видання «Цензор.нет» та про зобов`язання ОСОБА_1 протягом 5 календарних днів з дня набрання рішенням законної сили спростувати вказану інформацію шляхом публікації на його особистій сторінці у соціальній мережі « ОСОБА_8 » (Facebook) резолютивної частини рішення суду у цій справі.

Так, відповідно до ст.275 ЦК України, захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 ЦК України, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

Відповідно до ст.32 Конституції України, судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація.

У разі, якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію.

Крім того, визначаючи спосіб спростування відомостей, суд відповідно до вимог ст.37 ЗУ «Про пресу» та положень іншого відповідного законодавства може зобов`язати редакцію (видавництво) опублікувати спростування в спеціальній рубриці або на тій самій шпальті й тим самим шрифтом, що й спростовуване повідомлення: у газеті - не пізніше місяця з дня набрання рішенням законної сили, в інших періодичних виданнях - у запланованому найближчому випуску.

Погоджується колегія суддів і з визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди в сумі 2000 грн., оскільки такий розмір моральної шкоди є розумним і справедливим.

Що стосується іншої інформації, викладеної відповідачем, у визнанні недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_3 судом першої інстанції було відмовлено, то вона є вираженням суб`єктивної думки, тобто є не твердженням, висловленим ним особисто про факти, а є оцінкою отриманої інформації та власними висновками від цієї інформації.

Такі висновки не можуть бути, а ні спростовані, а ні підтверджені, а тому не можуть бути предметом спору.

Поширення таких висновків відповідачем повинно оцінюватись з точки зору суспільно відповідальної поведінки будь-якої особи перед суспільством, а аналіз таких висновків повинен здійснюватися суспільством на основі усієї інформації отриманої з різних джерел.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що поширена відносно позивача інформація, у визнанні недостовірної якої було відмовлено, є оціночним судженням та відповідає засадам демократичного суспільства щодо свободи вираження поглядів.

До такого висновку суд дійшов з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Зокрема, рішенням від 21 лютого 2012 року у справі «Тушалп проти Туреччини» Європейський суд встановив, що навіть припускаючи, що висловлювання заявника могли були визнані провокативними, грубими та агресивними, вони становили оціночні судження.

При цьому, Європейський суд підкреслив, що використання, навіть, «вульгарних фраз» само по собі не є визначальним в оцінці агресивного висловлювання, адже це може слугувати просто «стилістичним цілям», оскільки «стиль є частиною комунікації як форми вираження та як такий захищений разом зі змістом вираження».

Позивачем не доведено, що розповсюджена інформація призвела до негативних наслідків, що дискредитує його.

У справі, яка переглядається, позивачем не було доведено належними доказами, що поширена про нього інформація є твердженням про факти, а не оціночним судженням, не надано доказів, що оспорювана інформація принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача.

Згідно із частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тому, судження, висловлені відповідачем з приводу позивача не є фактичними твердженнями, а оціночними судженнями.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Викладені в апеляційних скаргах доводи є непереконливими, такими що не спростовують висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка діє від імені та в інтересах ОСОБА_3 без задоволення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка діє від імені та в інтересах ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складений 24 жовтня 2022 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба