Постанова

Іменем України

28 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 754/16764/17

провадження № 61-18091св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Олійник А. С. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скаргиОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Рубан С. М., Заришняк Г. М., Мараєвої Н. Є., на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Рубан С. М., Заришняк Г. М., Мараєвої Н. Є. та касаційну скаргуОСОБА_1 , подану адвокатом Глазковим Євгеном Станіславовичем, на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Рубан С. М., Заришняк Г. М., Кулікової С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов обґрунтований тим, що 07 травня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Український професійний банк» (далі - ВАТ «Український професійний банк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк» (далі - ПАТ «Український професійний банк»), та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 321, згідно з яким позичальник отримав кредит з лімітом заборгованості в розмірі 96 000,00 дол. США на споживчі цілі зі сплатою 14,5 % річних за користування кредитом та 29 % річних у разі порушення строків повернення кредиту за договором з кінцевим терміном повернення кредиту до 10 квітня 2017 року.

07 травня 2007 року між банком, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір поруки № 321-1, згідно з яким сторони погодили, що у разі повного або часткового невиконання позичальником зобов`язань за кредитним договором в передбачені строки банк має право задовольнити свої вимоги за рахунок поручителя.

На забезпечення належного виконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань за кредитним договором 07 травня 2007 року ПАТ «Український професійний банк» та ОСОБА_3 уклали іпотечний договір, відповідно до якого ОСОБА_3 передала банку в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 54,20 кв. м.

06 вересня 2017 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Український професійний банк» укладений договір про відступлення прав вимоги № 24 за кредитним договором та договором поруки, згідно з яким банк передав йому право вимоги за кредитним договором від 07 травня 2007 року № 321, укладеного між ВАТ «Український професійний банк» та ОСОБА_2 , та договором поруки від 07 травня 2007 року № 321-1, укладеним між ВАТ «Український професійний банк» та ОСОБА_3

06 вересня 2017 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Український професійний банк» укладений договір про відступлення прав вимоги № 24/1 за іпотечним договором, укладеним 07 травня 2007 року між банком та відповідачами.

Відповідачі взяті на себе зобов`язання не виконують, тому виникла заборгованість у розмірі 98 179,19 дол. США.

З урахуванням уточнених позовних вимог просив у рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_2 , яка виникла на підставі кредитного договору від 07 травня 2007 року № 321 та становить 98 179,19 дол. США, звернути стягнення на нерухоме майно, що є предметом іпотеки за договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л. Л. 07 травня 2007 року за реєстровим номером 3670, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 54,20 кв. м, житловою площею 30,10 кв. м, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з додержанням вимог Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон), із встановленням початкової ціни предмета іпотеки на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21 лютого 2020 року позов задоволено. У рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_2 , яка виникла на підставі кредитного договору від 07 травня 2007 року № 321 у розмірі 98 179, 19 дол. США, звернено стягнення на нерухоме майно, що є предметом іпотеки за договором іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л. Л. 07 травня 2007 року за реєстровим номером 3670, на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 54,20 кв. м, житловою площею 30,10 кв. м, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог Закону, із встановленням початкової ціни предмета іпотеки на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору від 07 травня 2007 року № 321 виникла заборгованість у розмірі 98 197,19 дол. США, яка підлягає стягненню шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до вимог Закону та умов іпотечного договору. Оскільки договори про відступлення прав вимоги укладені між ОСОБА_1 та ПАТ «Український професійний банк» 06 вересня 2017 року, а з цим позовом позивач звернувся у грудні 2017 року, то позовна давність не пропущена, з огляду на виникнення у позивача права пред`явити позов лише з 06 вересня 2017 року.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , подану через представника Панчоху О. С. , задоволено. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21 лютого 2020 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові. Стягнено з ОСОБА_1 у дохід держави судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 12 000,00 грн.

Суд апеляційної інстанції, відмовивши у позові, виходив з того, що у 2009 році банк, звернувшись до суду із заявою про видачу судового наказу, який видано 28 жовтня 2009 року та набрав законної сили, скористався правом на дострокове повернення кредиту в повному обсязі. Крім того, банк у 2009 році пред`явив боржнику досудову вимогу про дострокове повернення всього боргу за кредитним договором через 30 календарних днів з дати отримання вимоги, чим змінив строк виконання основного зобов`язання. ОСОБА_1 пропустив позовну давність для звернення до суду із цим позовом, оскільки кредитор міг пред`явити позов до іпотекодавця, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання (тридцять перший день після отримання вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі) протягом трьох років, а саме в 2012 році, проте до суду з вказаним позовом ОСОБА_1 звернувся лише у грудні 2017 року, тобто зі спливом позовної давності.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 30 листопада 2020 року заяву ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , подану через представника Панчоху О. С. , задоволено. Ухвалено додаткове рішення у справі про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 000,00 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу.

Стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 000,00 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 на підставі договору про надання правничої допомоги на користь Панчохи О. О. здійснив оплату у розмірі 3 000,00 грн, що підтверджується наданими до суду квитанціями. Від позивача ОСОБА_1 не надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Ухвалою Київського апеляційної суду від 06 липня 2021 року узадоволенні заяви ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , поданої через представника Панчоху О. С. , про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року відмовлено. Постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року залишено в силі.

Суд апеляційної інстанції, відмовивши у задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року, виходив з того, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , обґрунтовуючи цю заяву посилалися на постанову Верховного Суду від 23 грудня 2020 року, якою скасовано рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року у справі № 754/12116/18, визнано недійсними договори про відступлення прав вимоги укладені між ОСОБА_1 та ПАТ «Український професійний банк» 06 вересня 2017 року, проте постанова Верховного Суду від 23 грудня 2020 року не є нововиявленою обставиною, тому не є підставою для перегляду постанови Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року заяву ОСОБА_1 , подану через адвоката Глазкова Є. С. про ухвалення додаткового судового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу задоволено частково. Ухвалено додаткове судове рішення про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3 000 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу.

Стягнувши з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3 000,00 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції з урахуванням критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, виходив з того, що заявлена позивачем сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 745,00 грн не є співмірною із розглядом заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, тому вона підлягає зменшенню до 3 000,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року, просив її скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2020 року, просив її скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

У грудні 2021 року ОСОБА_1 через адвоката Глазкова Є. С. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року, просив її скасувати в частині відмови у відшкодуванні витрат на правничу допомогу у розмірі 12 745,00 грн, ухвалити в цій частині нове судове рішення про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 12 745, 00 грн вказаних витрат.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року мотивована тим, що, суд апеляційної інстанції, відмовивши в позові, не врахував, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором відповідно до законодавства не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки, та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.

Посилання суду апеляційної інстанції на дострокове повернення кредиту у повному обсязі суперечить матеріалам справи.

У порушення норм процесуального права суд апеляційної інстанції стягнув зі заявника судовий збір за наявності письмових доказів про звільнення його від сплати судового збору відповідно до закону.

Суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, не застосував правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16, провадження № 12-117гс18.

Касаційна скарга ОСОБА_1 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2020 року мотивована тим, що відповідач не вказував попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс або очікував понести у зв`язку з розглядом справи.

Ухваливши додаткове рішення, суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідач не дотримався строків подання доказів понесення ним судових витрат.

Суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, зокрема договір про надання правничої (правової) допомоги, який не містить відомостей про розмір оплати наданої допомоги.

Суд апеляційної інстанції не застосував правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 23 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18, провадження № 61-13573св19, щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката.

Суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази.

Відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах про розподіл витрат на оплату послуг адвоката із застосуванням частини першої статті 76, частини дев`ятої статті 83, частини четвертої статті 141, частини першої статті 246 ЦПК України та статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Касаційна скарга ОСОБА_1 , подана через адвоката Глазков Є. С., на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року мотивована тим, що оскільки матеріали справи не містять клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, то суд апеляційної інстанції, зменшуючи такий розмір з власної ініціативи, порушив вимоги частин п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України.

Згідно з довіреностями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уповноважують не адвоката Панчоху О. С. на представництво їх інтересів, а громадянина Панчоху О. С .

Будь-які відомості про Панчоху О. С. як адвоката у Єдиному реєстрі адвокатів України відсутні.

Суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 07 вересня 2021 року у справі № 910/5998/20, від 09 квітня 2019 року у справі № 826/2689/15, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 01 вересня 2021 року у справі № 910/13034/20, від 28 вересня 2018 року у справі № 910/2396/18, від 16 жовтня 2018 року у справі № 916/1046/18, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 1522/18417/12-ц.

Відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права.

Аргументи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , поданий через адвоката Панчоху О. С. на касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року мотивований тим, що суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку судовому наказу Деснянського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2009 року про стягнення заборгованості, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про зміну кредитором строку виконання зобов`язання та перебіг позовної давності.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року та витребувано матеріали справи. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2021 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на ухвалу Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року за заявою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою через адвоката Глазкова Є. С., на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року.

У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389, пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційних скарг та відзиву на одну з них, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року та залишення без задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2020 року та касаційної скарги ОСОБА_1 , поданої через адвоката Глазкова Є. С., на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 07 травня 2007 року між ВАТ «Український професійний банк», правонаступником якого є ПАТ «Український професійний банк», та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 321, згідно з яким позичальник отримав кредит з лімітом заборгованості в розмірі 96 000,00 дол. США на споживчі цілі зі сплатою 14,5 % річних за користування кредитом та 29 % річних у разі порушення строків повернення кредиту за договором з кінцевим терміном повернення кредиту до 10 квітня 2017 року.

07 травня 2007 року між банком, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір поруки № 321-1, згідно з яким сторони погодили, що у разі повного або часткового невиконання позичальником зобов`язань за кредитним договором в передбачені строки банк має право задовольнити свої вимоги за рахунок поручителя.

На забезпечення належного виконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань за кредитним договором 07 травня 2007 року ПАТ «Український професійний банк» та ОСОБА_3 уклали іпотечний договір, відповідно до якого ОСОБА_3 передала банку в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 54,20 кв. м.

Судовим наказом Деснянського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2009 року стягнено солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ВАТ «Український професійний банк» заборгованість за кредитним договором від 07 травня 2007 року в розмірі 98 197,19 дол. США. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Цей судовий наказ набрав законної сили 18 листопада 2009 року та пред`явлений до виконання до органів державної виконавчої служби.

06 вересня 2017 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Український професійний банк» укладений договір про відступлення прав вимоги № 24 за кредитним договором та договором поруки, згідно з яким банк передав йому право вимоги за кредитним договором від 07 травня 2007 року № 321, укладеним між ВАТ «Український професійний банк» та ОСОБА_2 , та договором поруки від 07 травня 2007 року № 321-1, укладеним між ВАТ «Український професійний банк» та ОСОБА_3

06 вересня 2017 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Український професійний банк» укладений договір про відступлення прав вимоги № 24/1 за іпотечним договором, укладеним 07 травня 2007 року між банком та відповідачами.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

У статті 33 Закону передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з частиною першою статті 33 Закону в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Отже, законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16, провадження № 12-117гс18.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив звернути стягнення на заставне майно з метою погашення заборгованості відповідно до судового наказу Деснянського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2009 року.

Відповідно до частини першої статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону).

Необхідно розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов'язанням (actio in personam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки «піддається» впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо).

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений такий обов`язок позичальника, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Згідно з наказом Деснянського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2009 року кредитодавець ВАТ «Український професійний банк», звертаючись у жовтні 2009 року з вимогам про стягнення заборгованості за кредитним договором до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , просив достроково стягнути заборгованість у розмірі 98 179,19 дол. США.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, реалізувавши своє право шляхом пред`явлення у жовтні 2009 року вимоги про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за кредитним договором, банк змінив строк виконання зобов`язання.

Відповідно до статті 262 ЦК України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

Отже, з моменту настання строку виконання основного зобов`язання у кредитора виникло право на звернення до суду із позовом за захистом своїх порушених прав щодо звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, проте ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 лише у грудні 2017року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності, який передбачений статтею 257 ЦК України.

З огляду на викладене, враховуючи, що у жовтні 2009 року банк пред`явив вимоги до відповідачів про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за кредитним договором, отже, строк виконання основного зобов`язання було змінено, однак позивач звернувся до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки лише у грудні 2017 року, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові у зв`язку з пропуском позовної давності, про застосування якого представник відповідачів подав в суді першої інстанції відповідну заяву.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі 310/11534/13-ц, провадження № 14-154цс18.

Висновки щодо застосування наслідків спливу позовної давності до вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі зміни кредитором строку дії кредитного договору шляхом звернення із позовом про дострокове стягнення усієї заборгованості за кредитним договором, викладено у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 204/4089/15-ц, провадження № 61-1442св20, від 16 грудня 2020 року у справі № 715/1200/17, провадження № 61-18670св19, від 17 листопада 2021 року у справі № 501/2410/18, провадження № 61-9177св21, від 22 лютого 2022 року у справі № 755/5440/18, провадження № 61-8385св21.

Твердження ОСОБА_1 у касаційній скарзі, що висновок суду апеляційної інстанції про пред`явлення банком у жовтні 2009 року боржнику вимоги про дострокове повернення кредиту не підтверджується матеріалам справи, є необґрунтованим, з огляду на встановлення судом зміни строку виконання зобов`язання, оскільки банк звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу у жовтні 2009 року про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Крім того, Верховний Суд зауважує, що відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції переглядає законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення на час його постановлення в межах доводів касаційної скарги. Водночас встановлено, що після ухвалення оскаржуваного рішення у цій справі Верховний Суд у справі № 754/12116/18 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ПАТ «Український професійний банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про визнання недійсними договорів, постановою від 23 грудня 2020 року скасував рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року, ухвалив нове рішення про задоволення позову, визнав недійсними договори про відступлення прав вимоги, укладені між ОСОБА_1 та ПАТ «Український професійний банк» 06 вересня 2017 року.

Отже, з урахуванням ухваленого рішення у справі № 754/12116/18 ОСОБА_1 не має права вимоги до відповідачів про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом із тим, заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме стягненням з ОСОБА_1 судового збору за наявності письмових доказів на підтвердження звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно з пунктом 10 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняютьсяпозивачі - громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома цієї статті).

Оскільки ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 25 жовтня 1994 року (категорія 2), відповідно до пункту 10 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» витрати зі сплати судового збору у розмірі 12 000, 00 грн стягненню з нього не підлягають.

Щодо касаційного оскарження додаткових постанов Київського апеляційного суду від 30 листопада 2020 року та від 09 листопада 2021 року

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної встановив, що Панчоха О. С. є адвокатом Ковальчука О. М. на підставі договору про надання правничої (правової) допомоги від 15 лютого 2018 року.

Відповідно до розрахунку вартості наданих послуг, виконаних робіт адвокатом (на стадії апеляційного оскарження рішення суду), загальна вартість наданих послуг, виконаної роботи адвокатом Панчохою О. С. становить 2 000,00 грн, з яких: 1 000,00 грн - підготовка та подання до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21 лютого 2020 року та 1 000,00 грн - представництво інтересів ОСОБА_2 у Київському апеляційному суді в судовому засіданні 06 жовтня 2020 року. На підтвердження оплати ОСОБА_2 гонорару за надання правничої (правової) допомоги відповідно до договору про надання правничої (правової) допомоги від 15 лютого 2018 року долучено відповідну квитанцію на суму 2 000,00 грн.

Вказані докази адвокат Панчоха О. С. подав до суду апеляційної інстанції 05 жовтня 2020 року, тобто до закінчення судових дебатів у справі.

02 листопада 2020 року адвокат Панчоха О. С. звернувся до Київського апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового судового рішення, до якої долучив розрахунок вартості наданих послуг, виконаних робіт адвокатом (на стадії апеляційного оскарження рішення суду), відповідно до якого загальна вартість наданих послуг, виконаної роботи адвокатом Панчохою О. С. становить 3 000, 00 грн, з яких: 1 000,00 грн - підготовка та подання до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21 лютого 2020 року та 2 000,00 грн - представництво інтересів ОСОБА_2 в Київському апеляційному суді в судовому засіданні 06 та 27 жовтня 2020 року.

На підтвердження оплати ОСОБА_2 гонорару за надання правничої (правової) допомоги відповідно до договору про надання правничої (правової) допомоги від 15 лютого 2018 року долучено відповідну квитанцію на суму 1 000,00 грн.

Вказана заява та відповідні докази адвокат Панчоха О. С. подав до суду апеляційної інстанції 02 листопада 2020 року, тобто з дотриманням строків, визначених частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

Отже, надані адвокатом Панчохою О. С. докази підтверджують факт повного розрахунку ОСОБА_6 з адвокатом Панчохою О. С. за послуги, надані на підставі договору про надання правничої (правової) допомоги від 15 лютого 2018 року в сумі 3 000, 00 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Надавши належну правову оцінку доказам, які відповідач надав на підтвердження витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що ці докази підтверджують витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката та є обґрунтованими.

Враховуючи складність справи та виконані адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, судової практики та фінансового стану сторін, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000, 00 грн.

Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на те, що відповідач не вказував попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс або очікував понести у зв`язку з розглядом справи, не можуть бути підставою для скасування додаткової постанови Київського апеляційного суду від 30 листопада 2020 року з таких підстав.

Згідно з частиною другою статті 134 ЦПК України у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Верховний Суд зазначає, що положення частини другої статті 134 ЦПК України носять диспозитивний характер, згідно якою неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. У разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2021 року у справі № 161/20630/18, провадження № 61-12221св20.

Звертаючись із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі за заявою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , поданою адвокатом Панчохою О. С. про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року, адвокат ОСОБА_1 - Глазков Є. С. просив стягнути на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 745,00 грн.

До заяви адвокат ОСОБА_1 - Глазков Є. С. додав договір про надання правової допомоги від 18 травня 2021 року, розрахунок та детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та акт виконаних послуг за договором про надання правової допомоги від 18 травня 2021 року, згідно з якими за завданням замовника у період з 18 травня 2021 року до 09 липня 2021 року адвокат Глазков Є. С. щодо розгляду справи № 754/16764/17 у Київському апеляційному суді за заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами виконав такі роботи: проаналізував заяву про перегляд за нововиявленими обставинами разом з додатками (1 год) - вартість 1 415,00 грн, зустрівся та надав консультації замовнику (1 год) - вартість 1 000,00 грн, здійснив пошук та аналіз судової практики Верховного Суду (2 год) - вартість 2 000,00 грн, підготував заперечення (разом з додатком) (5 год) - вартістю 8 500,00 грн, підготував заяву про ухвалення додаткового рішення у справі (2 год) - вартістю 2 830,00 грн.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19, викладено висновок, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу необхідно надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

У запереченнях від 27 жовтня 2021 року представник відповідачів - адвокат Панчоха О. С. зазначав, що розрахунки, надані адвокатом ОСОБА_1 - Глазковим Є. С., на підтвердження витрат, понесених позивачем на правничу допомогу, є завищеними та неспівмірними, оскільки надані послуги не охоплюються предметом договору між сторонами, матеріали справи містять заперечення, підписані особисто ОСОБА_1 , а справу суд апеляційної інстанції по суті не розглядав.

Взявши до уваги та оцінивши доводи, викладені у вищевказаних запереченнях, суд апеляційної інстанції правильно вважав, що аргументи, викладені в них, по суті є клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги відповідно до частин п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України.

Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком, який Верховний Суд виклав у постановах від 13 січня 2021 року у справі № 724/1837/19, провадження № 61-15403св20, від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21, провадження № 61-19599св21.

Визначаючи розмір витрат, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції врахував, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку, що заявлена позивачем сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 745,00 грн не є співмірною із розглядом заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, тому вона підлягає зменшенню до 3 000,00 грн.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що Панчоха О. С. не є адвокатом, спростовуються матеріалами справи, зокрема, належним чином засвідченою копією свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 08 червня 2006 року № 2607, виданого Київською міською кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури на підставі рішення від 08 червня 2006 року № 33-16-31.

Висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 07 вересня 2021 року у справі № 910/5998/20, від 09 квітня 2019 року у справі № 826/2689/15, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 01 вересня 2021 року у справі № 910/13034/20, від 28 вересня 2018 року у справі № 910/2396/18, від 16 жовтня 2018 року у справі № 916/1046/18, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 1522/18417/12-ц, які були підставою для відкриття касаційного провадження, не суперечать висновкам, викладеним судом апеляційної інстанції під час ухвалення додаткової постанови від 09 листопада 2021 року.

Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах про розподіл витрат на оплату послуг адвоката із застосуванням частини першої статті 76, частини дев`ятої статті 83, частини четвертої статті 141, частини першої статті 246 ЦПК України та статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» є необґрунтованими, з огляду на сталу судову практику, зокрема на викладену у цій постанові.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Згідно з статтею 412 ЦПК України суд змінює судове рішення повністю або частково, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

За таких обставин, постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року необхідно змінити, шляхом виключення з її описової та резолютивної частин висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 12 000,00 грн, в іншій частині судове рішення залишити без змін.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права під час ухвалення додаткового рішення Київського апеляційного суду від 30 листопада 2020 року та від 09 листопада 2021 року, Верховний Суд дійшов висновку про залишення вказаних судових рішень без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року задовольнити частково.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2020 року залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Глазковим Євгеном Станіславовичем, на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року змінити, виключивши з її мотивувальної та резолютивної частин висновок про стягнення з ОСОБА_1 в дохід держави судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 12 000,00 (дванадцять тисяч) грн 00 коп.

В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року залишити без змін.

Додаткову постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2020 року залишити без змін.

Додаткову постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. С. Олійник

Судді: О. В. Білоконь

Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник

В. В. Шипович