ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.10.2022 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер справи № 501/1256/17

Апеляційне провадження № 22-ц/813/1106/22

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого- Колеснікова Г.Я.(суддя-доповідач),

суддів -Вадовської Л.М.,Сєвєрової Є.С.,

за участю секретаря Кузьмук А.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Чорноморської міської ради Одеської області та виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 05 грудня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Смирнова В.В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, позиції відповідача, третіх осіб та рух справи

У червні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до Чорноморської міської ради Одеської області, третя особа: відділ державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Чорноморської міської ради про визнання права власності.

Свої вимоги позивачіобґрунтовувалитим, що вони є власникамиземельних ділянок, а саме:

- з жовтня 2013 року ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 0,1351 га, кадастровий номер: 5110900000:03:001:0047, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- з лютого 2017 року ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,1332 га, кадастровий номер: 5110900000:03:001:0030, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

01 червня 2017 року зазначені земельні ділянки за нотаріально посвідченим договором були об`єднані. У 2014 році на вказаних земельних ділянках розпочалося будівництво об`єкту нерухомості, яке на час звернення до суду завершилось та у лютому 2017 року виготовлений технічний паспорт на нежитлову будівлю готельного комплексу. У зв`язку з тим, що об`єкти нерухомості збудовані ними без затвердженої у встановленому порядку проектної документації, то вони не мають можливості зареєструвати у встановленому законом порядку право власності на новозбудовані об`єкти нерухомості.

На підставі наведеного, посилаючись на вимоги ст.376 ЦК України, позивачі посили суд визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках по Ѕ за кожною, право власності на нежитлові будівлі готельного комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (т.1 а.с.1-10).

Відповідач Чорноморська міська рада позовні вимоги не визнала, посилаючись на їх необґрунтованість та зазначила, що будівництво об`єкту розпочалося у 2014 році без належних дозвільних документів і проектної документації, що є порушенням чинного законодавства, тому з огляду на положення ч.2 ст.376 ЦК України позивачі не можуть набути право власності на об`єкт самочинного будівництва. Звернута увага, що цільове призначення земельних ділянок, що перебувають у власності позивачів «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)», в той час як побудовано самочинно готель без зміни цільового призначення земельної ділянки (т.1 а.с.60-61,63-64).

У лютому 2018 року ОСОБА_3 (чоловік ОСОБА_1 ) надав суду позовну заяву в порядку ст.52 ЦПК України про визнання права власності, яка ухвалою суду від 15 листопада 2018 року залишена без розгляду (т.1 а.с.98-103,156).

Ухвалою суду від 22 серпня 2018 року ОСОБА_3 залучено до участі у справі в якості третьої особи (т.1 а.с.121).

У липні 2018 року ОСОБА_2 надала суду заяву про залишення без розгляду її позову, яка ухвалою суду від 22 серпня 2018 року задоволена судом, позовні вимоги ОСОБА_2 залишено без розгляду (т.1 а.с.117,122).

У листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду із заявами про залучення її до розгляду справи у якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, та з позовною заявою про визнання права власності, в якій вона просила суд визнати за нею право власності на Ѕ частину нежитлових будівель готельного комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.132-141).

Ухвалою суду від 05 листопада 2018 року ОСОБА_2 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору (т.1 а.с.143).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 05 грудня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 та третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_2 задоволені.

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках по Ѕ за кожною, право власності на нежитлові будівлі готельного комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , який в цілому складається з:

?Будівлі готелю (літ. «А») загальною площею 840,5 кв.м, яка в цілому складається з :

- Підвалу: приміщення 1 (підсобне) - 91,0 кв.м.; приміщення 2 (підсобне) - 152,0 кв.м.; приміщення 3 (підсобне) - 119,9 кв.м.

Разом по підвалу: 362,9 кв.м.

-1 поверх: приміщення 1 (основне) - 11,2 кв.м.; приміщення 2 (санвузол) - 2,9 кв.м.; приміщення 3 (санвузол) - 2,9 кв.м.; приміщення 4 (основне) - 11,3 кв.м.; приміщення 5 (основне) - 11,2 кв.м.; приміщення 6 (санвузол) - 2,9 кв.м.; приміщення 7 (санвузол) - 3,0 кв.м.; приміщення 8 (основне) - 11,2 кв.м.; приміщення 9 (основне) - 22,9 кв.м.; приміщення 10 (санвузол) - 3,0 кв.м.; приміщення 11 (санвузол) - 3,0 кв.м.; приміщення 12 (основне) - 11,2 кв.м.; приміщення 13 (основне) - 11,3 кв.м.; приміщення 14 (санвузол) - 2,9 кв.м.; приміщення 15 (санвузол) - 3,0 кв.м.; приміщення 16 (основне) - 11,2 кв.м.; приміщення 17 (основне) - 11,2 кв.м.; приміщення 18 (санвузол) - 2,9 кв.м.; приміщення 19 (санвузол) - 2,9 кв.м.; приміщення 20(основне) - 11,3 кв.м.; приміщення 21 (основне) 11,2 кв.м.; приміщення 22 (санвузол) - 3,0 кв.м.; приміщення 23 (санвузол) - 3,0 кв.м.; приміщення 24 (основне) - 11,2 кв.м.; приміщення 25 (основне) - 11,2 кв.м.; приміщення 26 (санвузол) - 3,0 кв.м.; приміщення 27 (санвузол) - 3,0 кв.м.; приміщення 28 (основне) - 11,3 кв.м.; приміщення 29 (основне) - 11,3 кв.м.; приміщення 30 (санвузол) - 3,0 кв.м.; приміщення 31 (санвузол) - 3,0 кв.м.; приміщення 32 (основне) - 11,3 кв.м.

Разом по 1 поверху: 238,9 кв.м.

-Мансарда: приміщення 1 (основне) - 11,2 кв.м.; приміщення 2 (санвузол) - 2,9 кв.м.; приміщення 3 (санвузол) - 2,9кв.м.; приміщення 4 (основне) - 11,3 кв.м.; приміщення 5 (основне) - 11,2 кв.м.; приміщення 6 (санвузол) - 2,9 кв.м.; приміщення 7 (санвузол) - 3,0 кв.м.; приміщення 8 (основне) -11,2 кв.м.; приміщення 9 (основне) - 22,7 кв.м.; приміщення 10 (санвузол) - 3,0 кв.м.; приміщення 11 (санвузол) - 3,0 кв.м.; приміщення 12 (основне) - 11,2 кв.м.; приміщення 13 (основне) - 11,3 кв.м.; приміщення 14 (санвузол) - 2,9 кв.м.; приміщення 15 (санвузол) - 3,0 кв.м.; приміщення 16 (основне) - 11,2 кв.м.; приміщення 17 (основне) - 11,2 кв.м.; приміщення 18 (санвузол) - 3,0 кв.м.; приміщення 19 (санвузол) - 2,9 кв.м.; приміщення 20 (основне) - 11,3 кв.м.; приміщення 21 (основне) - 11,2 кв.м.; приміщення 22 (санвузол) - 3,0 кв.м.; приміщення 23 (санвузол) - 3,0 кв.м.; приміщення 24 (основне) - 11,2 кв.м.; приміщення 25 (основне) - 11,2 кв.м.; приміщення 26 (санвузол) - 3,0 кв.м.; приміщення 27 (санвузол) - 3,0 кв.м.; приміщення 28 (основне) - 11,3 кв.м.; приміщення 29 (основне) - 11,3 кв.м.; приміщення 30 (санвузол) - 3,0 кв.м.; приміщення 31 (санвузол) - 3,0 кв.м.; приміщення 32 (основне) - 11,2 кв.м.

Разом по мансарді: 238,7 кв.м.

?Ресторану (літ. «Б») загальною площею 160,6 кв.м, який в цілому складається з: приміщення 1 (зала) - 123,0 кв.м.; приміщення 2 (туалет) - 4,3 кв.м.; приміщення 3 (туалет) - 4,5 кв.м.; приміщення 4 (кухня) - 28,8 кв.м.;

?Лазні (літ.«В») загальною площею 90,7 кв.м, яка в цілому складається з:

-1 поверх: приміщення 1 (основне) - 24,8 кв.м.; приміщення 2 (туалет) - 2,9 кв.м.; приміщення 3 (басейн) - 5,2 кв.м.; приміщення 4 (коридор) - 4,0 кв.м.; приміщення 5 (сауна) - 7,3 кв.м.

Разом по 1 поверху: 44,2 кв.м.

-Мансарда: приміщення 6 (основне) - 46,5 кв.м.;

Разом по мансарді: 46,5 кв.м.

?Лазні (літ. «Г») загальною площею 90,6 кв.м, яка в цілому складається з:

- 1 поверх: приміщення 1 (основне) - 24,8 кв.м.; приміщення 2 (сауна) - 7,2 кв.м.; приміщення 3 (коридор) - 4,0 кв.м.; приміщення 4 (басейн) - 5,2 кв.м.; приміщення 5 (туалет) - 2,9 кв.м.

Разом по 1 поверху: 44,1 кв.м.

-Мансарда: приміщення 6 (основне) - 46,5 кв.м.;

Разом по мансарді: 46,5 кв.м.

?Лазні (літ. «Д») загальною площею 90,4 кв.м, яка в цілому складається з:

-1поверх: приміщення 1 (основне) - 24,5 кв.м.; приміщення 2 (сауна) - 7,2 кв.м.; приміщення 3 (коридор) - 4,0 кв.м.; приміщення 4 (басейн) - 5,2 кв.м.; приміщення 5 (туалет) - 2,8 кв.м.

Разом по 1 поверху: 43,7кв.м.

-Мансарда: приміщення 6 (основне) - 46,7кв.м.

Разом по мансарді: 46,7кв.м.

?Лазні (літ. «Е») загальною площею 193,7 кв.м, яка в цілому складається з:

-1поверх: приміщення 1 (коридор) - 6,2 кв.м.; приміщення 2 (основне) - 77,5 кв.м.; приміщення 3 (пральня) - 12,7 кв.м.; приміщення 4 (підсобне) - 3,3 кв.м.; приміщення 5 (підсобне) - 10,6 кв.м.; приміщення 6 (підсобне) - 6,6 кв.м.; приміщення 7 (основне) - 11,4 кв.м.; приміщення 8 (підсобне) - 6,6 кв.м.; приміщення 9 (підсобне) - 6,4 кв.м.; приміщення 10 (підсобне) - 11,4 кв.м.

Разом по 1 поверху: 152,7 кв.м.

-Мезонін: приміщення 11 (основне) - 41,0 кв.м.

Разом по мезоніну:41,0 кв.м.

Всього: 1 466,5 кв.м

?ТП (літ. «Ж») загальною площею 6,6 кв.м.;

?Сараю (літ. «З») загальною площею 12,6 кв.м.;

?Альтанки (літ. «И» літ. «К», літ. «Л»);

?І мостіння

?II басейну

?№1-3 огорожі

Узагальнені доводи апеляційної скарги та відзивів на неї

В апеляційній скарзі заступник прокурора Одеської області в інтересах Чорноморської міської ради та виконавчого комітету Чорноморської міської ради, який не приймав участі у розгляду справи, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 05 грудня 2018 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Підставою звернення заступника прокурора із апеляційною скаргою зазначено, що:

- суд вирішив питання про права та обов`язки виконавчого комітету Чорноморської міської ради, якого не залучено до участі у справі;

- порушення інтересів держави у цій справі полягає у тому, що визнання за відсутності законних підстав в судовому порядку права власності на самочинно збудований об`єкт порушує встановлений державою порядок набуття права власності на майно;

- уповноваженими органами не вжито заходів щодо захисту державних інтересів, направлених на оскарження незаконного судового рішення, що в свою чергу, є підставою для представництва прокуратурою інтересів держави у цій справі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції під час винесення оскаржуваного рішення не врахував, що:

- в матеріалах справи відсутні докази прийняття збудованого об`єкта в експлуатацію та державної реєстрації права власності на нього, що виключає можливість визнання судом права власності на нього;

- з акту відділу Державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Чорноморської міської ради від 02 червня 2017 року встановлено, що зведені будівлі не відповідають затвердженому проекту, що потягло за собою скасування декларації про початок виконання будівельних робіт від 15 квітня 2014 року, що також виключає обґрунтованість вимог позову;

- відповідачі неодноразово притягувались до адміністративної відповідальності щодо незаконного будівництва спірного об`єкта;

- судом порушені вимоги ч.1 ст. 52 ЦПК України, оскільки ОСОБА_2 надала заяву про визнання права власності, як третя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, після розгляду у відкритому судовому засіданні її заяви про залишення позову без розгляду.

Представник ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 у відзивіна апеляційнускаргу просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 05 грудня 2018 року. Зазначала, що звернення прокурора в інтересах виконавчого комітету Чорноморської міської ради є безпідставним, оскільки у розгляді справи бере участь Чорноморська міська рада, яка наділена усім об`ємом повноважень щодо представництва та захисту інтересів територіальної громади м.Чорноморськ. Тому відсутні підстави для обов`язкової участі у справі виконавчого комітету у розгляді цієї справи. При цьому зауважила, що у справі приймав участь відділ державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Чорноморської міської ради, який підконтрольний і підзвітний міській раді, підпорядковується її виконавчому комітету та міському голові. Зазначала, що перегляд рішення Іллічівського міського суду від 05 грудня 2018 року, яке набрало законної сили 08 січня 2019 року та оскаржено заступником прокурора лише 08 липня 2019 року, порушує право ОСОБА_2 на справедливий суд (т.2 а.с.1-7).

ОСОБА_1 у відзивіна апеляційнускаргу просила суд закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 05 грудня 2018 року. Посилалась на відсутність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави. Зазначала, що апеляційна скарга є необґрунтованою, вимоги, викладені в ній, не відповідають чинному законодавству. Вказувала щодо визнання права власності на самочинне будівництво на те, що судом врахована зміна цільового призначення ділянок під вже збудований готель та відсутність у неї можливості зареєструвати у встановленому законом порядку право власності, у зв`язку з чим вона змушена була звернутись до суду з цим позовом (т.2 а.с.24-33).

Чорноморська міська рада Одеської області у відзиві на апеляційну скаргу, підтримуючи апеляційну скаргу прокурора, просила суд скасувати рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 05 грудня 2018 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Зазначала, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не звертались до компетентного органу - відділу державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Чорноморської міської ради, тому неправомірним є рішення суду про визнання права власності. Вказано, що станом на 19 червня 2019 року з позивачем не було укладено договору про пайову участь у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста на об`єкти нежитлової будівлі, оплата пайового внеску не проводилась, що в свою чергу тягне правопорушення у сфері регулювання містобудівної діяльності (т.2 а.с.62-65).

У судовому засіданні 18 жовтня 2022 року сторони, будучі належним чином повідомленими про слухання справи в апеляційній інстанції, участі не прийняли (т.3 а.с.9-16).

Від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності, в яких просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін (т.3 а.с.17-22).

Від заступника керівника Одеської обласної прокуратури до суду надійшла заява про розгляд справи в приміщенні Одеського апеляційного суду за обов`язковою участі прокурора, в якій заявник просив не проводити розгляд справи за відсутності прокурора (т.3 а.с.24-25).

При цьому,прокурор таінші сторони,будучі обізнаними про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, не виявили бажання скористатись правом прийняти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в порядку, передбаченому ст.212 ЦПК України.

Судом апеляційної інстанції враховано:

- перебування справи в провадженні апеляційного суду з 2019 року;

- наявність в матеріалах справи письмових документів, на підтвердження позицій сторін;

- пасивна поведінка сторін, які, будучі обізнаними про тривалий розгляд справи в судах першої і апеляційної інстанціях, не виявили бажання скористатись правом прийняти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів;

-положення ст.129 Конституції України, ст.2 ЦПК України, якими передбачено, що одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. При цьому, захищаючи права одних осіб, суд не може порушувати права інших осіб.

Крім того, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду. Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/1, від 16 липня 2020 року у справі № 924/369/19.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що правових підстав для задоволення вищевказаної заяви заступника керівника Одеської обласної прокуратури.

Виконуючи положення щодо забезпечення права на доступ до правосуддя, рівності учасників процесу перед законом і судом, колегія суддів з метою своєчасного розгляду справи дійшла висновку про можливість вирішення спору у судовому засіданні, призначеному на 18 жовтня 2022 рік, у відсутності сторін. Належним чином повідомлені про розгляд справи сторони в розумінні вимог ч.2 ст.372 ЦПК України - не є перешкодою розгляду справи у їх відсутність.

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача,перевіривши законністьта обґрунтованістьрішення судув межахдоводів апеляційноїскарги,вивчивши матеріалисправи,колегія суддівдійшла висновкупро частковезадоволення апеляційноїскарги зогляду натаке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11 жовтня 2013 року ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу стала власником земельної ділянки, площею 0,1351 га, кадастровий номер: 5110900000:03:001:0047, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) т.1 а.с.11-15.

21 лютого 2017 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу стала власником земельної ділянки, площею 0,1332 га, кадастровий номер: 5110900000:03:001:0030, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) т.1 а.с.16-19.

01 червня 2017 року зазначені земельні ділянки за нотаріально посвідченим договором об`єднані у відповідності до ст.ст.78,79-1,87,126 ЗК України (т.1 а.с.20-23).

З 2014 року на вищевказаних земельних ділянках ОСОБА_1 та ОСОБА_2 збудували нежитлові будівлі готельного комплексу.

При цьому, встановлено, що ОСОБА_1 зареєструвала в інспекції ДАБК в Одеській області декларацію про початок виконання будівельних робіт від 15 квітня 2014 року. За проектною документацією найменування об`єкта будівництва житловий будинок, літні кухні, гараж, лазня, підсобне приміщення.

Відносно земельної ділянки ОСОБА_2 декларація про початок виконання будівельних робіт зареєстрована 16 квітня 2014 року. За проектною документацією найменування об`єкта будівництва будівництво житлового будинку, літньої кухні, двох гаражів, лазні.

21 лютого 2017 року виготовлено технічний паспорт на вказані нежитлові будівлі (т.1 а.с.24-38).

13 травня 2017 року прокуратурою Одеської області повідомлено відділ державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Чорноморської міської ради про виявленні порушення вимог діючого містобудівного законодавства на вищезазначених ділянках, а саме: відсутність відповідного проекту будівництва та використання об`єкта будівництва (центр відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») без введення його в експлуатацію (т.1 а.с.70-71).

02 червня 2017 року відділом державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області був складений акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил. Перевіркою встановлено, що зведені будівлі не відповідають затвердженому проекту. Об`єкт будівництва не введений в експлуатацію, однак його експлуатація розпочата. Зазначено, що декларації про початок виконання будівельних робіт підлягають скасуванню (т.1 а.с.65-69).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 притягнуті до адміністративної відповідальності за порушення вимог законодавства, будівельних норм, стандартів і правил під час будівництва та ними сплачені штрафи.

13 травня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до відділу ДАБК виконкому Чорноморської міської ради із декларацією про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до I-IIІ категорії складеності (т.1 а.с.74-78).

Листом відділу ДАБК виконавчого комітету Чорноморської міської ради від 13 травня 2016 року ОСОБА_1 відмовлено у наданні запитуваної адміністративної послуги та повернуто подану декларацію (т.1 а.с.79-80).

Рішенням Чорноморської міської ради Одеської області за № 308/86-VII від 16 лютого 2018 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки приватної власності , цільове призначення якої змінюється з «для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» на «для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування» ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 ». Змінено цільове призначення земельної ділянки площею 0,2683 га (кадастровий номер 5110800000:001:0436) за адресою : АДРЕСА_1 з «для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» на «для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування».

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Частиною 1 ст.15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.328 ЦК Україниправо власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Частиною 2 ст.329 ЦК України передбачено, що право власностіна новостворененерухоме майно(житловібудинки,будівлі,споруди тощо)виникає змоменту завершеннябудівництва (створеннямайна). Якщодоговором абозаконом передбаченоприйняття нерухомогомайна доексплуатації,право власностівиникає змоменту йогоприйняття доексплуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно зі ст.375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельноїділянки набуваєправо власностіна зведеніним будівлі,споруди таінше нерухомемайно. Правовласника назабудову здійснюєтьсяним заумови додержанняархітектурних,будівельних,санітарних,екологічних таінших нормі правил,а такожза умовивикористання земельноїділянки заїї цільовимпризначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються ст.376 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦК Українижитловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За загальним правилом, встановленим у ч.2 ст.376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Частиною 2 ст.36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено заборону на виконання будівельних робіт без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

Також заборонена експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію (ч.8 ст.39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Отже, відсутність дозволу на будівництво (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), проекта (будівельного паспорта) або порушення умов, передбачених у цих документах, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до ч.1 ст.376 ЦК України.

У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками земельних ділянок, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (код класифікації видів цільового призначення земель 02.01).

У 2014 року на зазначених земельних ділянках у встановленому законом порядку позивачами розпочалось будівництво нерухомого майна згідно проекту житлового будинку. Однак, в результаті будівництва фактично були збудовані нежитлові будівлі готельного комплексу, що не відповідало затвердженому у встановленому законом порядку проекту, що підтверджується актом перевірки від 02 червня 2017 року (т.2 а.с.65).

При цьому, будівлі готельного комплексу зведені позивачами на земельних ділянках, що не були їм відведені для цієї мети.

Наведене перешкоджає ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у встановленому законом порядку зареєструвати право власності на новозбудовані об`єкти нерухомості.

Встановивши, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 здійснили будівництво готелю без затвердженої у встановленому порядку проектної документації, а також на земельній ділянці, яка не була їм відведена для цієї мети, слід дійти висновку, що об`єкт нерухомості є самочинним будівництвом.

Відповідно до ч.ч.3,5 ст.376 ЦК Україниправо власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Формулювання ст.376 ЦК України виключає можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Випадки, коли можна визнати право власності на самочинно збудований об`єкт за рішенням суду:

надання земельної ділянки в установленому порядку особі, яка здійснила самочинне будівництво, під уже збудоване майно і визнання права власності за цією особою;

визнання права власності на нерухоме майно на вимогу власника (користувача) земельної ділянки, на якій майно збудовано, якщо це не порушує права інших осіб.

Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 910/2939/19 висловив таку правову позицію:"зміст приписівстатті 376 ЦК Українипідтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного".

У постанові Верховного Суду від 10 червня 2021 року у справі № 640/10719/17 зроблено висновок, що суди при розгляді справ про визнання права власності на самочинне будівництво повинні належним чином перевіряти, чи було питання оформлення права власності на самочинне будівництво предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність давали б підстави вважати про наявність спору про право. Суд не повинен заміняти органи, які зобов`язані видавати дозволи на будівництво й узгоджувати забудови; визнання права власності на самочинне будівництво в судовому порядку має залишатися винятковим способом захисту права. Тому судам необхідно з`ясовувати, чи звертався позивач до компетентних органів із питання узаконення самочинного будівництва, чи було відмовлено компетентними органами у вирішенні зазначеного питання. Аналіз вищезазначеного дає підстави для висновку, що визнання судом права власності на самочинне будівництво можливе лише у тому разі, якщо в прийнятті такого об`єкта в експлуатацію було незаконно відмовлено та за умови дотримання визначених законом вимог, які необхідні для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта.

Аналогічні висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлені у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 520/17520/14, від 16 травня 2019 року у справі № 446/1654/11, а також у постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15, від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14, від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, від 28 січня 2015 року у справі 6-225цс14.

Матеріали справи підтверджують звернення позивачів до компетентних органів із питання введення спірного об`єкта до експлуатації та відмову компетентних органів у вирішенні зазначеного питання (т.2 а.с.74-80).

Визнаючи право власності на спірний об`єкт, суд першої інстанції врахував наявність рішення Іллічівської міської ради за № 308/86- VIІ від 16 лютого 2018 року, яким затверджено проєкт землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,2683 га, цільове призначення якої змінюється з «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» на «для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування», які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та відповідно змінено цільове призначення вказаної земельної ділянки.

Виходячи зі змісту ч.3 ст.376 ЦК України, при доведенні визначених нею умов суд може визнати право власності на самочинно збудоване майно також за особою, яка його збудувала, якщо після закінчення будівництва земельну ділянку цій особі було передано у власність або надано у користування, або з власником земельної ділянки, на якій розміщено майно, укладено договір суперфіцію (ч.1 ст. 413 ЦК) відповідно до її цільового призначення. Вирішуючи справи такої категорії, суд має виходити з того, що надання земельної ділянки під уже збудоване нерухоме майно чи укладення договору суперфіцію може відбутися як до пред`явлення позову до суду, так і після цього.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ч.1 ст.373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини 2 ст.14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (ч.2 ст.373 ЦК України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (ч.4 ст.373 ЦК України). Цільове призначення земель України покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель (розділ ІІ "Землі України" ЗК України), при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності, відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.

Так само є нормативно регламентованим право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (ч.3 ст.375 ЦК України). Відповідно до змісту ч.4 ст.375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються ст.376 ЦК України.

Отже, враховуючи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 здійснили будівництво готельного комплексу на земельній ділянці, що не була їм відведена для цієї мети, та згодом у встановленому порядку вказана земельна ділянка надана їм під уже збудоване нерухоме майно, то з огляду на положення ч.3 ст.376 ЦК України наявні підстави для визнання права власності на спірне нерухоме майно за рішенням суду.

При цьому,врахована наявністьвисновку управлінняархітектури тамістобудування Чорноморськоїміської радиОдеської областіта органуДержгеокадастру Українивід 08грудня 2017року №12276/82-17про погодженняпроекту землеустроюта рекомендаційпостійної комісіїз питаньбудівництва,регулювання земельнихвідносин,охорони навколишньогосередовища таблагоустрою прозадоволення клопотаннязаявників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під часвирішення питанняпро затвердженняпроекту землеустроющодо відведенняземельної ділянкита зміницільового призначенняземельної ділянки.Вказане свідчитьпро вирішенняпитання компетентнимиорганами увідповідності довимог діючогозаконодавства тавизнання за позивачами права на забудову.

Верховний СудУкраїни упостанові від28січня 2015року зазначав,що суд може визнати право власності на самочинне будівництво тільки за умови надання земельної ділянки особі, що здійснила самочинне будівництво, у встановленому порядку, зокрема, у випадках: безоплатної передачі земельної ділянки громадянину із земель державної або комунальної власності (ст.121 ЗК України) набуття особою, що здійснила самочинне будівництво, земельної ділянки, що надана для даної цілі іншій особі, у власність; укладення договору оренди, іншого цивільно-правового договору, що дає право забудови земельної ділянки; прийняття відповідниморганом виконавчоївлади чимісцевого самоврядуваннярішення прозміну цільовогопризначення земельноїділянки тощо.

Особи, які вважають, що вимоги про визнання права власності на самочинне будівництво порушують їхні права, мають право заперечувати проти таких вимог, якщо вони доведуть наявність порушеного права (ст.391 ЦК України). Однак, матеріали справи не містять доказів порушення прав інших осіб вказаним самочинним будівництвом або наявності істотних порушень будівельних норм і правил у збудованому об`єкті нерухомості.

Прокурор належним чином не довів порушення прав держави та яким чином ці права будуть відновлені у разі задоволення апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги в частині неможливості визнання права власності на спірний об`єкт, у зв`язку з відсутністю доказів прийняття його в експлуатацію та державної реєстрації є необґрунтованими з огляду на таке.

Незважаючи на визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва, його власник залишається зобов`язаним ввести будинок в експлуатацію, оскільки хоч рішення суду і є правовстановлюючим документом, який засвідчує право власності на нерухоме майно, проте суд не уповноважений приймати об`єкти нерухомості в експлуатацію, оскільки це віднесено виключно до компетенції відповідних державних органів. Винесення судом рішення про визнання права власності забудовника на об`єкт самочинного будівництва не звільняє забудовника від обов`язку ввести такий об`єкт в експлуатацію у встановленому законодавством порядку.

У разі визнання права власності на самочинно збудований об`єкт за рішенням суду, такий об`єкт приймається в експлуатацію відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженим постановою КМУ від 13 квітня 2011 року №461 (далі -Порядок) шляхом подання декларації про готовність до експлуатації самочинно збудованого об`єкта, на яке визнано право власності за рішенням суду. Відповідно до п.10 Порядку прийняття в експлуатацію таких об`єктів здійснюється за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об`єкта. Проведення технічного обстеження регламентовано вказаним Порядком .

Після проходження процедури введення об`єкта нерухомості в експлуатацію необхідно здійснити реєстрацію права власності на нерухоме майно відповідно до Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відтак, враховуючи вимоги ч.ч.3,5 ЦК України, колегія суддів погоджується з висновком суду про задоволення позовів ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_2 .

Разом з тим, суд першої інстанції, дійшовши вірного висновку, не обґрунтував своє рішення належним чином та не навів жодного мотиву та обґрунтування. Суд не здійснив юридичної оцінки всіх фактичних обставин справи та доводів сторін, обмежився лише цитатами правових норм.

Колегією суддів враховано, що мотивованість є обов`язковою вимогою, відмінною від вимоги щодо обґрунтованості судового рішення. Причому мотивованість судового рішення це відображення всіх мотивів та обґрунтувань судового рішення у його змісті, тобто фактично «мотивованість» та «обґрунтованість» судового рішення є двома взаємопов`язаними вимогами, які співвідносяться, як форма (спосіб зовнішнього відображення) та зміст. Мотивування та обґрунтування судового рішення обов`язок суду, тому право особи на мотивоване судове рішення є складовою права на справедливий суд, про що йдеться в рішеннях Європейського суду з прав людини. Вмотивоване рішення є гарантією проти свавілля.

Так, у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). На важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у ряді інших рішень ЄСПЛ (наприклад, «Богатова проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України» та ін.).

Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Доводи апеляційної скарги, що судом вирішено питання про права та обов`язки виконавчого комітету Чорноморської міської ради, якого не залучено до участі у справі, є необґрунтованими, з огляду на таке. З матеріалів справи вбачається, що учасниками справи є Чорноморська міська рада Одеської області та відділ державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Чорноморської міської ради. Зазначений відділ є виконавчим органом міської ради, структурним підрозділом виконавчого комітету Чорноморської міської ради та органом, що здійснює управління у сфері містобудівної діяльності, архітектурно-будівельного контролю та нагляду. У даній справі позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно правильно пред`явлений до належного відповідача органу місцевого самоврядування, а не його виконавчого органу.

Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правильність висновку суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржене судове рішення - зміні в його мотивувальній частині та залишенню без змін в резолютивній частині.

Керуючись ст.ст.368,374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Чорноморської міської ради Одеської області та виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області задовольнити частково.

Рішення Іллічівськогоміського судуОдеської областівід 05грудня 2018рокузмінити в його мотивувальній частині, залишити без змін в резолютивній частині.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення за правилами ст.389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 24 жовтня 2022 року.

Головуючий:

Судді: