ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/13595/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О.М. - головуючий, Кролевець О. А., Студенець В.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк"

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Підченко Ю. О.

від 09.12.2021

на додаткове рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Підченко Ю. О.

від 23.12.2021

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Руденко М. А., Пономаренка Є. Ю., Барсук М. А.

від 21.06.2022

та на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Руденко М. А., Пономаренка Є. Ю., Барсук М. А.

від 09.08.2022

та касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Васт-Транс»

на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Руденко М.А., Пономаренка Є.Ю., Барсук М.А.

від 09.08.2022

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс"

до Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк"

про стягнення штрафу та збитків,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Васт-Транс» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення штрафу у розмірі 7 500 євро та збитків у розмірі 1 519,26 євро.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив свої зобов`язання за договором на брокерське обслуговування від 05.04.2019 № БО065-109, у зв`язку з чим має понести відповідальність у вигляді сплати штрафу на підставі пункту 7.3 Договору та збитків.

Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій

05 квітня 2019 року позивач як довіритель та відповідач як повірений уклали договір на брокерське обслуговування №БО065-109, відповідно до п. 1.1 якого повірений за дорученням довірителя зобов`язується надавати послуги щодо купівлі, продажу цінних паперів (далі - ЦП) на підставі разових замовлень. Всі операції повірений проводить від імені, за рахунок та в інтересах довірителя.

За договором можуть виконуватися замовлення, зокрема, такого виду - ринкове замовлення на купівлю - замовлення купити цінні папери за найкращою (мінімальною) ціною (п.п. 1.4.1 п. 1.4 договору).

Пунктом 2.4 договору встановлено, що перед виконанням замовлення повірений здійснює перевірку правильності його оформлення та встановлює права довірителя стосовно цінних паперів, які є об`єктом цивільних прав за договором/замовленням.

Умовами виконання повіреним замовлення довірителя є: наявність достатньої для виконання замовлення суми грошових коштів на рахунку повіреного, наданих довірителем при здійсненні операцій щодо купівлі цінних паперів; наявність достатньої для виконання замовлення кількості цінних паперів на рахунку у цінних паперах у депозитарній установі при здійсненні операцій з продажу (п. 2.5 договору).

Згідно з п. 2.6 договору замовлення довірителя вважається чинним або до моменту його виконання повіреним, або до його скасування за взаємною згодою, або до закінчення його дії, якщо замовлення діє протягом встановленого в ньому строку (до встановленого терміну).

У разі придбання ЦП довіритель надає повіреному відповідне замовлення, де, зокрема, вказуються умови оплати, а саме, попереднє зарахування коштів на рахунок, зазначений в замовленні, довіритель зобов`язаний не пізніше наступного банківського дня після надання відповідного замовлення здійснити перерахування коштів на рахунок, зазначений в замовленні, у сумі, необхідній для його виконання (п. 2.10 договору).

Замовлення надається довірителем повіреному та містить розпорядження на визначених умовах виконати певну операцію з конкретними цінними паперами в інтересах довірителя відповідно до договору на брокерське обслуговування (п.4.1).

Відповідно до п. 7.1 договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність згідно з вимогами чинного законодавства України та Договору.

У випадку односторонньої необґрунтованої відмови однією із сторін від виконання зобов`язань за Договором/замовленням, у тому числі одностороннього скасування довірителем замовлення, прийнятого повіреним до виконання, винна сторона сплачує іншій стороні штраф у розмірі 10% від загальної суми, яка зазначена у замовленні (п. 7.3 договору).

Неустойка за договором або у зв`язку з ним підлягає сплаті протягом семи робочих днів з моменту отримання вимоги відповідної сторони. Збитки, спричинені невиконанням або неналежним виконанням, стягуються з винної сторони понад суму неустойки, що підлягає сплаті. Сплата неустойки не звільняє сторону, що порушила свої зобов`язання, від виконання зобов`язань за Договором (п. п. 7.5, 7.6 договору).

05 червня 2020 року позивач з використанням засобів електронного зв`язку (електронної пошти) надав відповідачу разове замовлення №10/БО065-19 на купівлю цінних паперів: вид/тип/різновид/найменування ЦП - облігація внутрішніх позик України, бездокументарна, іменна; емітент - Міністерство фінансів України; міжнародний ідентифікаційний номер ЦП (ISIN) - UA4000208490, дата розміщення 09.06.2020, погашення 13.05.2021; кількість ЦП - 75 штук; номінальна вартість одного ЦП - 1 000 євро; загальна номінальна вартість ЦП - 75 000 євро.

У день отримання Замовлення відповідач засобами електронного зв`язку надав позивачу відповідь наступного змісту: «На жаль, ми не можемо взяти Ваше замовлення в роботу, оскільки на сьогодні проведення даної операції не погоджено фінансовим моніторингом».

17 червня 2020 року позивач направив відповідачу вимогу №2 від 17.06.2020 в якій, з посиланням на невиконання відповідачем Замовлення, просив останнього на підставі п. 7.5 Договору сплатити позивачу штраф у розмірі 7 500 євро.

Відповідачем позивачу надано повідомлення про встановлення неприйнятно високого рівня вих. №20.1.0.0.0/7-20200618/1495 від 18.06.2020, яким позивача повідомлено про те, що відповідачем як суб`єктом первинного фінансового моніторингу, який на постійній основі здійснює заходи, визначені ч. 1 ст. 11 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», зокрема, управління ризиками з урахуванням результатів ідентифікації, верифікації та вивчення клієнта, послуг, що надаються клієнту, аналізу операцій, проведених ним, та їх відповідності фінансовому стану і змісту діяльності клієнта, прийняте рішення про встановлення позивачу неприйнятно високого рівня ризику, внаслідок чого будуть розірвані укладені договори та будуть закриті поточні рахунки. Крім того позивача проінформовано, що починаючи з дня прийняття рішення про встановлення неприйнятно високого рівня ризику, позивачу буде відмовлено в проведенні фінансових операцій за всіма відкритими відповідачем рахунками/обслуговуванні за іншими продуктами відповідача.

Відповідно до листа відповідача вих.№Е.11.0.0.0/4-109593БТ від 30.06.2020 наданого у відповідь на запит позивача вих.№1 від 11.06.2020, Замовлення не було прийнято в роботу у зв`язку з ненаданням позивачем запитуваних відповідачем документів, необхідних для здійснення фінансового моніторингу.

У зв`язку із невиконанням Банком зобов`язань за Договором позивачем нараховано штраф у розмірі 7 500 євро на підставі пункту 7.3 Договору, а також заявлено до стягнення збитки у вигляді упущеної вигоди в розмірі 1 519,26 євро, які є сумою відсотків яку позивач би отримав у випадку виконання відповідачем замовлення та придбання спірних цінних паперів.

Короткий зміст судових рішень господарських судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення

Справа господарськими судами розглядалась неодноразово.

За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду міста Києва від 09.12.2021 позов задоволено. Стягнуто з Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Васт-Транс» штраф у розмір 7 500 євро, збитки у розмірі 1 519,26 євро та судовий збір у розмірі 4 450,33 грн.

Місцевий господарський суд виходив з того, що матеріалами справи підтверджено відсутність у відповідача обґрунтованих та підтверджених правових підстав для відмови у виконанні разового замовлення №01/50065-19 від 05.06.2020, а відтак, не прийнявши замовлення до виконання відповідач порушив зобов`язання за договором на брокерське обслуговування №БО065-19 від 05.04.2019, з огляду на що має понести відповідальність за порушення вказаного обов`язку у вигляді стягнення штрафу та збитків.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 23.12.2021 у справі №910/13595/20 заяву позивача про ухвалення додаткового рішення задоволено, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 500,00 грн.

Задовольняючи заяву позивача про ухвалення додаткового рішення суд першої інстанції встановив, що позивачем дотримані вимоги ст. 129 ГПК України в частині подання суду попереднього розрахунку судових витрат та доказів їх понесення, рішенням Господарського суду міста Києва від 09.12.2021 позовні вимоги задоволено повністю, а тому й витрати на професійну правову допомогу мають бути відшкодовані позивачу відповідачем у повному обсязі.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.06.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2021 у справі №910/13595/20 залишено без змін. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2021 у справі №910/13595/20 залишено без змін.

Постанова мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачем підтверджено виконання ним як умов Договору, так і статей 1000, 1007 ЦК України, у свою чергу, відповідач як повірений обов`язок з виконання Замовлення не виконав, що свідчить про порушення останнім прийнятих на себе за Договором зобов`язань.

Залишаючи без змін додаткове рішення, апеляційний суд виходив із того, що матеріалами справи підтверджується факт надання позивачу адвокатом Черненко Ігорем Валерійовичем та адвокатом Рибченко Наталією Миколаївною послуг на заявлену до стягнення суму.

Апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції, який, оцінивши витрати позивача з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи та заявлений позивачем розмір витрат на послуги адвокатів, враховуючи обсяг наданих адвокатами послуг, а також час, витрачений адвокатами на такі послуги, визнав справедливими та обґрунтованими витрати на оплату послуг адвоката в сумі 20 500,00 грн.

Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2022 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Васт-Транс» про розподіл судових витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги у зв`язку із апеляційним оскарженням рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2021 та додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2021 у справі №910/13595/20, задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Васт-Транс» понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн. В іншій частині у задоволенні заяви відмовлено.

Апеляційний господарський суд виходив із того, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, враховуючи категорію складності справи, стягнення адвокатських витрат у зазначеній позивачем загальній сумі (30000,00 грн) не відповідає критеріям розумності, співмірності та справедливості, а тому відшкодуванню підлягають судові витрати на правничу допомогу, понесену під час та у зв`язку із апеляційним оскарженням рішень у справі №910/13595/20 у загальному розмірі 12000,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які її подали

Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", не погоджуючись з зазначеними вище судовими рішеннями, звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та додаткове рішення місцевого господарського суду, залишені без змін постановою апеляційного господарського суду, та додаткову постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга відповідача подана на підставі пунктів 1, 3, 4 абзацу 1 частини 2 та підпункту "в" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

Відповідач у касаційній скарзі зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції неправильно застосували норми матеріального права, зокрема ст. 1000, 1007 Цивільного кодексу України, без врахування висновку щодо застосування норм права викладеного Верховним Судом у постановах від 16.10.2018 у справі №924/1049/17 та від 09.10.2018 у справі №924/1096/17, та дійшли до неправомірного висновку про можливість вчинення повіреним дій за власний рахунок.

Також відповідач стверджує, що судами не враховано висновки Верховного Суду, висловлені у постановах:

-від 24.05.2018 у справі №904/7601 /17, від 12.11.2019 у справі №910/9278/18, від 26.02.2020 у справі №914/263/19, від 15.02.2021 у справі №910/3503/18, від 17.03.2021 у справі №916/1740/18, від 25.06.2019 у справі №910/422/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2490/18, від 06.12.2019 у справі №908/2486/18 від 18.05.2016 у справі №6-237цс16 від 30.05.2018 у справі №750/8676/15-ц при стягненні збитків у вигляді упущеної вигоди;

-від 15.10.2019 по справі №813/8801/14, від 19.12.2019 по справі №520/11429/17, від 10.12.2019 по справі №910/6356/19, від 26.11.2019 по справі №902/201/19, від 15.10.2019 по справі №908/1090/18, від 29.04.2021 у справі №920/1111/19, від 15.07.2021 у справі №910/19256/16, від 08.08.2019 у справі №922/2013/18, Великої Палати Верховного Суду в постанові від 01.09.2020 у справі №907/29/19, з питань застосування підстав звільнення від доказування.

За доводами відповідача відсутні висновки Верховного Суду з питання застосування норм права, в подібних правовідносинах зокрема застосування п. 34 ст. 1, ч. 2, 3, 6 ст. 11, та ч. 1 ст. 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаним злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" в редакції, що набрала чинності з 28.04.2020, в контексті дискреційності повноважень суб`єкта первинного фінансового моніторингу при аналізі вжитих заходів та отриманих документів для належного виконання його функцій як суб`єкта первинного фінансового моніторингу, в тому числі при здійсненні належної перевірки.

У касаційній скарзі зазначається про порушення судами норм процесуального права, зокрема суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі неналежних та недопустимих доказів, що унеможливило встановлення дійсних фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

За твердженням скаржника, судами першої та апеляційної інстанції знехтувано висновками суду касаційної інстанції, що були сформовані при направленні справи на новий розгляд.

Також зазначає, що судами невірно застосовано приписи ст. ст. 525, 526, 549, 629 ЦК України, зокрема застосовано неустойку у вигляді штрафу по факту порушення зобов`язання, яке не виникло.

Не погоджуючись з рішеннями про відшкодування витрат на правничу допомогу відповідач вказує, що свідоцтво на право заняття адвокатською серії КВ №6055 від 08.02.2018 не може вважатися належним та допустимим доказом того, що Рибченко Н.М. є адвокатом, та вправі надавати професійну правничу допомогу у справі, адже таке свідоцтво відповідною радою адвокатів не видавалося, з огляду на що можливо стверджувати, що такий документ є підробленим.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Васт-Транс» також звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2022 в частині часткового задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат скасувати та ухвалити рішення про задоволення вказаної заяви повністю. Змінити додаткову постанову та стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30000 грн.

Касаційна скарга (уточнена) Товариства з обмеженою відповідальністю «Васт-Транс» подана на підставі пункту 1 абзацу 1 частини 2 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник вважає, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.11.2019 у справі №910/906/18 та від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19 та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції, на думку скаржника, неправомірно вказав у п. 3 ухвали від 11.07.2022 про подання відповідачем клопотання про зменшення судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами у даній справі, було порушено основні принципи господарського судочинства.

Короткий зміст відзивів та заперечень на касаційні скарги

Позивач у відзиві на касаційну скаргу відповідача вважає її необгрунтованою, заперечує проти її доводів та просить залишити без змін оскаржувані судові рішення.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу позивача вважає її необгрунтованою, а додаткову постанову апеляційного суду такою, що не суперечить висновками Верховного Суду, а тому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги позивача.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

Щодо касаційної скарги відповідача в частині оскарження рішення місцевого господарського суду від 09.12.2021 та постанови апеляційного господарського суду від 21.06.2022 по суті спору

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу та збитків, суди виходили з доведеності обставин, що відповідач як повірений порушив свої зобов`язання за договором на брокерське обслуговування від 05.04.2019 №БО065-109, а саме не виконав обов`язок з виконання замовлення довірителя. Судами встановлено, що у відповідача не було обґрунтованих та підтверджених правових підстав для відмови у виконанні замовлення позивача.

Відповідач у касаційній скарзі посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, зокрема ст. 1000, 1007 Цивільного кодексу України, без врахування висновку щодо застосування норми права викладеного Верховним Судом у постановах від 16.10.2018 у справі №924/1049/17 та від 09.10.2018 у справі №924/1096/17, та дійшли до неправомірного висновку про можливість вчинення повіреним дій за власний рахунок.

Відповідно до ч. 1 ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (ст. 1003 ЦК України).

За положеннями ч. 1 ст. 1004 ЦК України повірений зобов`язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення. Повірений може відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим.

Згідно з приписами ст. 1007 ЦК України довіритель зобов`язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення. Довіритель зобов`язаний, якщо інше не встановлено договором: 1) забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення; 2) відшкодувати повіреному витрати, пов`язані з виконанням доручення. Довіритель зобов`язаний негайно прийняти від повіреного все одержане ним у зв`язку з виконанням доручення. Довіритель зобов`язаний виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить.

Як вбачається з постанов Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №924/1049/17 та від 09.10.2018 у справі №924/1096/17, на неврахування висновків яких посилається відповідач у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначав, що однією з особливостей договору доручення є те, що повірений зобов`язується вчинити певні юридичні дії саме за рахунок довірителя, а не за власний рахунок.

Направляючи дану справу №910/13595/20 на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 19.07.2021 вказав, що судам першої та апеляційної інстанцій при розгляді даної справи слід було встановити дотримання позивачем вимог статей 1000, 1007 Цивільного кодексу України та виконання положень пункту 2.10 Договору в частині перерахування позивачем коштів на рахунок відповідача, зазначений в пункті 6 замовлення, у сумі, необхідній для його виконання.

Як встановлено судами при новому розгляді, позивач 05.06.2020 у визначений п. 4.6 договору спосіб, а саме з використанням засобів електронного зв`язку (електронної пошти), надав відповідачу замовлення, порядок, спосіб надання та форма якого відповідає вимогам розділу 4 договору. Також позивачем підтверджено наявність достатньої для виконання замовлення суми грошових коштів на його рахунку станом на 05.06.2020 (надано банківську виписку по рахунку позивача).

Досліджуючи виконання позивачем п. 2.10 договору щодо перерахування коштів на рахунок відповідача, господарські суди попередніх інстанцій встановили, що за змістом п. 2.10 договору вказане перерахування має бути проведено не пізніше наступного банківського дня після надання відповідного замовлення, проте у день отримання замовлення відповідач фактично повідомив позивача про відмову у його виконанні, а відтак, перерахування позивачем відповідачу відповідних коштів для виконання замовлення цілком правомірно було не здійснено саме через відмову відповідача виконати таке замовлення.

Отже посилання скаржника на порушення судами ст. 1000, 1007 Цивільного кодексу України та не врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.10.2018 у справі №924/1049/17 та від 09.10.2018 у справі №924/1096/17, не підтвердились та є безпідставними.

Разом з тим, оскаржувані рішення та постанова не містять висновку про можливість вчинення повіреним дій за власний рахунок, а містять висновок про те, що відмовлено у виконанні замовлення було до того, як закінчився строк на перерахування відповідних коштів позивачем.

Крім того, як вірно враховано судами, відповідач відмовився виконувати замовлення не через відсутність коштів для його виконання, а через непогодження проведення вказаної операції фінансовим моніторингом, про що свідчить листування між сторонами.

Як встановлено судами, будь-яких документів щодо конкретизації та підтвердження вказаної підстави відмови відповідач позивачу не надав, обмежившись лише наведеним поясненням і лише 30.06.2020 на запит позивача повідомив, що замовлення не було прийнято в роботу у зв`язку з ненаданням позивачем запитуваних відповідачем документів, необхідних для здійснення фінансового моніторингу.

Перевіривши вказану причину, суди попередніх інстанцій встановили, що 28.04.2020 позивач отримав від банку засобами електронного зв`язку запит вих. №20.1.0.0.0/7-200428/8724 від 28.04.2020 про надання додаткових документів щодо підприємства, який позивач виконав відповідно до листа вих.№58 від 30.04.2020. Вказаний лист з документами відповідач отримав 04.05.2020.

При цьому суди встановили, що відповідач не направив позивачу жодних претензій, додаткових запитів чи повідомлень щодо неповноти чи неналежного виконання запиту вих. №20.1.0.0.0/7-200428/8724 від 28.04.2020, а тому дійшли висновку, що належних доказів на підтвердження неналежного виконання позивачем вказаного запиту відповідача щодо надання документів матеріали цієї справи не містять.

Також судами встановлено, що лише після звернення позивача з вимогою про сплату штрафу відповідач направив позивачу повідомлення про встановлення неприйнятно високого рівня вих. №20.1.0.0.0/7-20200618/1495 від 18.06.2020, яким останнього повідомлено про прийняття відповідачем як суб`єктом первинного фінансового моніторингу рішення про встановлення позивачу неприйнятно високого рівня ризику, внаслідок чого будуть розірвані укладені договори та будуть закриті поточні рахунки та проінформовано, що починаючи з дня прийняття рішення про встановлення неприйнятно високого рівня ризику, позивачу буде відмовлено в проведенні фінансових операцій за всіма, відкритими відповідачем рахунками/обслуговуванні за іншими продуктами відповідача.

Зі змісту повідомлення від 18.06.2020 слідує, що рішення про встановлення позивачу неприйнятно високого рівня ризику прийнято відповідачем з посиланням на ст. 10, ч. 1 ст. 11 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», та ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Відповідно до ч. 2, ч. 6 ст. 11 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (у редакції, чинній з 28.04.2020) суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний здійснювати кожен із заходів належної перевірки. Обсяг дій при здійсненні кожного із заходів належної перевірки визначається суб`єктом первинного фінансового моніторингу з урахуванням ризик-профілю клієнта, зокрема рівня ризику, мети ділових відносин, суми здійснюваних операцій, регулярності або тривалості ділових відносин.

Суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов`язані подати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для здійснення належної перевірки, а також для виконання таким суб`єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії.

Згідно з ч. 1 ст. 15 вказаного Закону суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі, зокрема, встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей.

У випадках, передбачених цією частиною, суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний протягом одного робочого дня, але не пізніше наступного робочого дня з дня відмови, повідомити спеціально уповноваженому органу про спроби проведення фінансових операцій та про осіб, які мають або мали намір відкрити рахунок/встановити ділові відносини та/або провести фінансові операції або з якими розірвано ділові відносини (закрито рахунок) на підставі цієї статті, а також про проведення фінансових операцій щодо зарахування коштів, які надійшли на рахунок такого клієнта, та про фінансові операції, в проведенні яких було відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач зазначає про відсутність висновків Верховного Суду з питання застосування норм права, в подібних правовідносинах зокрема застосування п. 34 ст. 1, ч. 2, 3, 6 ст. 11, та ч. 1 ст. 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаним злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" в редакції, що набрала чинності з 28.04.2020, в контексті дискреційності повноважень суб`єкта первинного фінансового моніторингу при аналізі вжитих заходів та отриманих документів для належного виконання його функцій як суб`єкта первинного фінансового моніторингу, в тому числі при здійсненні належної перевірки.

Як встановлено судами, правовідносини сторін щодо наявності у відповідача правових підстав для розірвання в односторонньому порядку Договору з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого рівня ризику, про що позивача було повідомлено 18.06.2020, були предметом дослідження під час розгляду справи №910/18504/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Васт-Транс» до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого Акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" щодо розірвання договору №БО065-19 на брокерське обслуговування від 05.04.2019. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.04.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2021 та постановою Верховного Суду від 20.01.2022, позовні вимоги задоволені.

Вказаними судовими рішеннями встановлено відсутність підстав для розірвання договору в односторонньому порядку у зв`язку із встановленням позивачу неприйнятно високого рівня ризику та встановлено, що надані суду для огляду документи жодним чином не підтверджують існування правових підстав для встановлення позивачу неприйнятно високого ризику. У матеріалах справи відсутнє рішення банку щодо встановлення неприйнятно високого ризику за результатами переоцінки ризику Товариства з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс".

Як вбачається із встановлених обставин у даній справі №910/13595/20, банком і в даній справі не подано суду документального підтвердження прийняття такого рішення (щодо встановлення неприйнятно високого ризику), його копію, тощо.

Посилання скаржника на порушення судами частини 4 статті 75 ГПК України та не врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15.10.2019 по справі №813/8801/14, від 19.12.2019 по справі №520/11429/17, від 10.12.2019 по справі №910/6356/19, від 26.11.2019 по справі №902/201/19, від 15.10.2019 по справі №908/1090/18, від 29.04.2021 у справі № 920/1111/19, від 15.07.2021 у справі №910/19256/16, від 08.08.2019 у справі №922/2013/18, Великої Палати Верховного Суду в постанові від 01.09.2020 у справі №907/29/19, не приймаються Судом до уваги, оскільки по-перше, судами у даній справі правомірно взято до уваги обставини, які мають преюдиційне значення, а по-друге, правовідносини у наведених скаржником справах не є подібними з правовідносинами у даній справі ні за змістовим, ні за суб`єктним чи об`єктним критеріями.

Крім того, відповідач наголошує, що встановлення 18.06.2020 позивачу неприйнятно високого рівня ризику та розірвання Банком укладених договорів та закриття Позивачу рахунків не було підставою неприйняття в роботу разового замовлення Банком.

Таким чином враховуючи те, що повідомлення про встановлення позивачу неприйнятно високого рівня ризику було надіслано вже після відмови у виконанні замовлення (18.06.2020), а доказів існування такого рішення до моменту отримання відповідачем замовлення судам надано не було, і відмова у виконанні замовлення відповідачем була фактично з інших підстав, у Верховного Суду відсутні підстави для формування висновку про застосування п. 34 ст. 1, ч. 2, 3, 6 ст. 11, та ч. 1 ст. 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаним злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", та доводи скаржника в частині неправильного застосування даних норм відхиляються Судом.

З цих же підстав відхиляються доводи відповідача про те, що відповідальність в договорі встановлена за відмову від виконання зобов`язань за договором, а не за відмову від договору. Підставою даного позову є саме необґрунтована відмова від виконання замовлення, яке банк відповідно до договору був зобов`язаний виконати, а не відмова від договору, яка відбулася після відмови від виконання замовлення.

Отже, встановивши, що відповідач не мав обґрунтованих та підтверджених правових підстав для відмови у виконанні замовлення позивачу, суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку, що не виконавши обов`язок з виконання замовлення, відповідач як повірений порушив зобов`язання за договором, а тому на підставі п. 7.3 договору має обов`язок сплатити штраф у розмірі 7 500,00 євро.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що за замовленням позивача відповідач мав здійснити придбання цінних паперів, а саме, облігацій внутрішніх державних позик України з кодом UA4000208490 загальною номінальною вартістю 75 000 євро, проведення розміщення яких 09.06.2020 через ETC (Bloomberg) було оголошено Міністерством фінансів України. Відповідно до результатів проведення розміщень облігацій внутрішньої державної позики 09.06.2020 рівень дохідності облігацій UA4000208490 встановлено в розмірі 2,2%, дати сплати відсотків - 12.11.2020, 13.05.2021, термін обігу - 337 днів, дата погашення-13.05.2021.

З огляду на викладене, суди дійшли висновку, що у випадку придбання вказаних цінних паперів, позивач мав би беззастережно отримати дохід у розмірі 1 519,26 євро (75 000 євро х 2,2% х 337/366).

Згідно зі ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За положеннями ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків.

При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Крім того, при обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум, або інших цінностей, якби права позивача не були порушені. Нічим не підтверджені розрахунки про можливі доходи до уваги братися не можуть. Розмір упущеної вигоди повинен визначатися з урахуванням часу, протягом якого тривали протиправні дії відповідача, розумних витрат на отримання доходів, які позивач поніс би, якби не відбулося порушення права.

Вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач повинен довести, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу, при цьому, протиправні дії відповідача є причиною, а збитки, які виникли, - наслідком такої протиправної поведінки.

Господарські суди попередніх інстанцій, встановивши наявність всіх елементів цивільного правопорушення, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача збитків в сумі 1 529,16 євро.

Доводи відповідача про те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач позбавлений був можливості отримати відповідний дохід як з 09.06.2020 по даний момент, так і у майбутньому - до 13.05.2021, та не надано жодних доказів того, що неодержання позивачем доходів не є наслідком його власної недбалої поведінки, не заслуговують на увагу, оскільки вони по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 300 ГПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Щодо посилань скаржника на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 24.05.2018 у справі №904/7601/17, від 12.11.2019 у справі №910/9278/18, від 26.02.2020 у справі №914/263/19, від 15.02.2021 у справі №910/3503/18, від 17.03.2021 у справі №916/1740/18, від 25.06.2019 у справі №910/422/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2490/18, від 06.12.2019 у справі №908/2486/18 від 18.05.2016 у справі № 6-237цс16 від 30.05.2018 у справі №750/8676/15-ц при стягненні збитків у вигляді упущеної вигоди, Верховний Суд зазначає наступне.

Як вбачається з постанов Верховного Суд від 24.05.2018 у справі №904/7601/17 та Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-237цс16, вказані справи за наслідками перегляду судових рішень направлено на новий розгляд та не сформовано остаточного правового висновку по суті справи.

З постанов у справах №910/9278/18, №914/263/19, №910/3503/18, №910/422/18, №916/1740/18, №908/2490/18, №908/2486/18 вбачається, що суди дійшли висновків про відсутність підстав для стягнення з відповідача упущеної вигоди з підстав недоведеності всіх необхідних складових цивільного правовопорушення.

У даній справі №910/13595/20 судами встановлено наявність всіх елементів цивільного правопорушення, зокрема протиправну поведінку відповідача (необгрунтована відмова у виконанні замовлення); збитки (у випадку придбання відповідних цінних паперів, позивач мав би отримати дохід у розмірі 1 519,26 євро); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками (саме відповідач мав виконати умови договору та придбати цінні папери, чого не зробив) та вину відповідача у настанні таких збитків.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.05.2018 у справі №750/8676/15-ц, підтримуючи висновки судів про відмову в задоволенні позову про стягнення упущеної вигоди, виходила з того, що «курсова різниця» жодним чином не може бути упущеною вигодою, оскільки кредитор міг і не отримати такі доходи. Коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати як неправомірні дії боржника, що призвели до позбавлення кредитора можливості отримати прибуток.

Отже відсутні підстави вважати, що господарські суди, в оскаржуваних рішеннях у даній справі застосували норми інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд у наведених скаржником справах, оскільки Верховний Суд врахувавши встановлені (різні) обставини справ, дійшов відповідних висновків.

Щодо касаційної скарги відповідача в частині оскарження додаткового рішення місцевого господарського суду від 23.12.2021

Задовольняючи заяву позивача про ухвалення додаткового рішення суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, встановив, що позивачем дотримані вимоги ст. 129 ГПК України в частині подання суду попереднього розрахунку судових витрат та доказів їх понесення, рішенням господарського суду міста Києва від 09.12.2021 позовні вимоги задоволено повністю, а тому й витрати на професійну правову допомогу мають бути відшкодовані позивачу відповідачем у повному обсязі.

У касаційній скарзі Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" просить скасувати додаткове рішення місцевого господарського суду, залишене без змін судом апеляційної інстанції, зазначаючи, що свідоцтво на право заняття адвокатською серії КВ №6055 від 08.02.2018 не може вважатися належним та допустимим доказом того, що Рибченко Н.М. є адвокатом, та вправі надавати професійну правничу допомогу у справі, адже таке свідоцтво відповідною радою адвокатів не видавалося, з огляду на що можливо стверджувати, що такий документ є підробленим.

Відповідно до частини другої статті 16 Господарського процесуального кодексу України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 58 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатом може бути фізична особа, яка, зокрема, склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" особі, яка склала присягу адвоката України, радою адвокатів регіону у день складення присяги безоплатно видаються свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката України.

Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю і посвідчення адвоката України не обмежуються віком особи та є безстроковими.

Статтею 17 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності.

Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України.

Статус адвоката підтверджується посвідченням адвоката України та свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю, тоді як відомості до Єдиного реєстру адвокатів України вносяться радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України (аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у постанові від 26.09.2019 у справі №910/3845/19)

Аналогічний висновок про те, що статус особи як адвоката може підтверджувати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та/або посвідчення адвоката України, викладений Верховним Судом в ухвалах від 01.03.2018 у справі №910/3483/17, від 17.10.2018 у справі № 916/1059/18, постановах від 06.07.2019 у справі №855/229/19, від 21.10 2019 у справі №757/21384/19-ц, від 15.12.2021 у справі №953/1232/20.

Статтею 32 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено порядок припинення права на заняття адвокатською діяльністю.

Як встановлено апеляційним судом, матеріалами справи підтверджується факт надання позивачу адвокатом Черненко Ігорем Валерійовичем та адвокатом Рибченко Наталією Миколаївною послуг на заявлену до стягнення суму.

08.02.2018 Радою адвокатів міста Києва прийнято рішення за №6 про видачу Рибченко Н.М. свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та видано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія КВ №6055 від 08.02.2018.

В матеріалах справи відсутні докази того, що зазначені документи визнані у передбаченому законом порядку недійсними або є скасованими.

Також відсутні докази щодо припинення права Рибченко Наталії Миколаївни на заняття адвокатською діяльністю у порядку, передбаченому законом.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи додаткове рішення місцевого господарського суду, обґрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції, який, оцінивши витрати позивача з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи та заявлений позивачем розмір витрат на послуги адвокатів, враховуючи обсяг наданих адвокатами послуг, а також час, витрачений адвокатами на такі послуги, визнав справедливими та обґрунтованими витрати на оплату послуг адвоката в сумі 20 500 грн.

Касаційна скарга не містить заперечень стосовно відшкодованої суми правничої допомоги з Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс".

З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування додаткового рішення та постанови суду апеляційної інстанції в цій частині.

Щодо касаційних скарг позивача та відповідача в частині оскарження додаткової постанови апеляційного господарського суду від 09.08.2022

Як вбачається із встановлених апеляційним судом обставин, до апеляційного суду від представника позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат позивача у зв`язку з розглядом апеляційної скарги в розмірі 25 000,00 грн.

Від представника відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, в якій останній просив відмовити в задоволенні заяви, а в разі наявності підстав для стягнення, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 5000,00 грн. Відповідач зазначив, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу є необґрунтованим через неспівмірність зі складністю справи, наданих послуг та їх необхідністю, досвідом адвоката, часом витраченим адвокатом та обсягом наданих послуг. На думку відповідача, заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу є значно завищеним.

В подальшому від представника позивача надійшли заперечення на клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, в якому позивач просив стягнути з відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн.

Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2022 заяву позивача задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн.

З вказаною додатковою постановою не погоджуються як позивач, так і відповідач.

Доводи відповідача про те, що Рибченко Наталія Миколаївна не є особою, яка має право здійснювати адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», тобто не є адвокатом, спростовано вище.

Щодо доводів позивача, викладених в касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 18.01.2022 у справі № 915/1473/20, від 18.01.2022 у справі № 910/2679/21, від 12.01.2022 у справі №918/548/21.

Частинами 5, 6 ст. 126 ГПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При цьому, частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

На підтвердження факту понесення витрат позивачем до заяви додано копію укладеного між позивачем як клієнтом та адвокатом Рибченко Наталією Миколаївною договору про надання правничої (правової) допомоги №213 від 19.08.2020.

У п. 2 вказаного договору сторонами погоджено, що адвокат прийняв на себе зобов`язання надати клієнту професійну правничу допомогу щодо захисту прав та інтересів позивача на розпорядження своєю власністю, стягнення з відповідача збитків, завданих невиконанням Договору та Замовлення за тарифом 1 000 грн./год. (в т.ч. за вивчення, складання та виготовлення документів, надання консультацій та роз`яснень) та 1 500,00 грн. за прибуття до суду та/або за участь у розгляді справи у режимі відеоконференції або через Електронний суд із використанням власних технічних засобів та електронного цифрового підпису за одне судове засідання.

За змістом п. 5 вказаного договору позивач зобов`язується сплатити адвокату винагороду за надання правничої допомоги у вигляді здійснення аналізу Договору та Замовлення з наданням/усної консультації, здійснення аналізу оголошень Міністерства фінансів України про приведення розміщень державних облігацій через ETC (Bloomberg), що відбудеться 09.06.2020 та про результати торгів від 09.06.2020 з наданням усної консультації, здійснення аналізу наданих позивачем листів від відповідача та відповідей на них, здійснення аналізу законодавства щодо здійснення банками фінансового моніторингу з наданням усної консультації, здійснення аналізу судової практики Верховного Суду та Європейського суду з прав людини щодо захисту щодо права розпорядження своєю власністю з наданням усної консультації, здійснення обґрунтованого розрахунку ціни позову, складання та виготовлення трьох екземплярів позовної заяви до господарського суду міста Києва про стягнення з відповідача збитків та судових витрат за тарифом 1 000,00 грн. за годину, але не менше 15 000,00 грн. за даним договором, додатково за прибуття та/або за участь у розгляді справи у режимі відеоконференції або через Електронний суд із використанням власних технічних засобів та електронного цифрового підпису за одне судове засідання - 1 500 грн. та виконані інші роботи згідно даного договору у розмірі 1 000,00 грн. за кожну годину.

Також позивачем надано копії детального опису робіт (наданих послуг) від 21.06.2022, виконаних згідно договору про надання правової допомоги №213 від 19.08.2021; акту виконаних робіт (наданих послуг) від 22.06.2022 до договору про надання правової допомоги №213 від 19.08.2021; рахунки-фактури №25 від 11.05.2022, №28 від 21.06.2022; платіжні доручення №565 від 11.05.2022 на суму 6 500,00 грн. та №858 від 22.06.2022 на суму 18 500,00 грн.

Апеляційний господарський суд встановив, що факт надання позивачу адвокатом Рибченко Наталією Миколаївною послуг на правничу допомогу підтверджується наданими доказами.

Апеляційний господарський суд врахував, що адвокат Рибченко Наталія Миколаївна здійснює представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «Васт-транс» з моменту подання позовної заяви з вересня 2020 року та по теперішній час є представником позивача у справі, а тому критично поставився до затраченого часу у загальній кількості 14 годин: на підготовку та направлення відзиву - 6 год., письмових пояснень - 5 год. та ознайомлення з матеріалами всіх 4-х томів - 3 год.

Враховуючи зазначене, апеляційний суд дійшов висновку, що позовна заява від 01.09.2020 №199, заяви про усунення арифметичних помилок від 16.09.2020 №39 та уточнена позовна заява від 17.09.2020 №199/1, відповідь на відзив №202, заперечення на заперечення №205 від 01.12.2020, відзив на апеляційну скаргу від 19.02.2021 №22, відзив від 22.06.2021 №58, письмові пояснення від 03.09.2021 №22, письмові пояснення від 30.09.2021 №28, відзив на апеляційну скаргу від 11.02.2022 №14 є ідентичними з посиланнями на судову практику, норми чинного законодавства, а тому час затрачений представником позивача на з`ясування обставин справи, здійснення аналізу та дослідження переданих матеріалів є завищеним, отже стягненню підлягають витрати в розмірі 6000,00 грн. за 6 години витраченого часу, а саме: по пункту 2 на підготовку та направлення до Північного апеляційного господарського суду відзиву на апеляційну скаргу 3 год. - 3000,00 грн; по пункту 3 ознайомлення з матеріалами справи 1 год. - 1000,00 грн; по пункту 4 підготовку та направлення до Північного апеляційного господарського суду письмових пояснень 2 год. - 2000,00 грн.

Стосовно пунктів 1 та 5 детального опису від 21.06.2022 та акту виконаних робіт від 22.06.2022 (п. 1- здійснення аналізу апеляційної скарги Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2021 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2021 у справі №910/13595/20 з наданням усної консультації - 3 год. - 3000,00 грн. та п. 5 - прибуття до Північного апеляційного господарського суду та участь у судових засіданнях 17.05.2022 та 21.06.2022. 2 год. - 3000 грн.) апеляційний суд зазначив, що вказані послуги обґрунтовані, підтверджені протоколами судових засідань від 17.05.2022 та 21.06.2022, тому витрати на правничу допомогу по 1 та 5 пунктах детального опису та акту, є обґрунтованими та підлягають задоволенню в загальному розмірі 6000,00 грн.

Верховний Суд відхиляє доводи позивача щодо незгоди з наданою апеляційним судом оцінкою доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу та їх співмірності зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, оскільки перевірка таких доводів перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У касаційній скарзі позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції в порушення принципу диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін ухвалив: надати відповідачу клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (п.3 ухвали від 11.07.2022), що призвело до ухвалення постанови з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Вказані доводи позивача є необґрунтованими, оскільки в пункті 3 ухвали від 11.07.2022 апеляційний суд ухвалив надати відповідачу строк до 01.08.2022 включно на подання клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, а не надати відповідачу клопотання. Апеляційний суд вказаним пунктом не надавав другій стороні перевагу, а лише обмежив строком право, встановлене законом.

Разом з тим, апеляційний суд відмовляючи в задоволенні розподілу витрат, визначених в акті виконаних робіт (надання послуг) від 08.08.2022, який було додано до заперечень на клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов помилкового висновку, що складання заяв та клопотань стосовно судових витрат не є наданням правової допомоги у розумінні господарського процесуального законодавства та Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Проте такі висновки не вплинули на суть та правильність прийнятого рішення, зважаючи на те, що позивачем при поданні такого доказу щодо розміру судових витрат, як акт виконаних робіт від 08.08.2022, було порушено визначений в ч. 8 ст. 129 ГПК України п`ятиденний строк (акт подано 08.08.2022, тоді як постанова Північного апеляційного господарського суду ухвалена 21.06.2022).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційних скаргах доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а тому підстав для її скасування немає.

Судові витрати

Судові витрати, понесені відповідачем у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Васт-Транс» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2021, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2021, постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.06.2022 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2022 у справі №910/13595/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Кролевець

В. Студенець