open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

Постанова

Іменем України

07 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 428/11799/19

провадження № 61-6499св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 19 жовтня 2020 року в складі судді Юзефович І. О. та постанову Луганського апеляційного суду від 18 березня 2021 року в складі колегії суддів: Карташова О. Ю., Коновалової В. А., Луганської В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У жовтні 2019 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (далі - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 26 січня 2007 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (яке змінило найменування на публічне акціонерне товариство «ОТП Банк») (далі - ПАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № CM-SME900/004/2007, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит - 230 000 доларів США. Строк повернення кредиту - до 27 січня 2014 року. Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 26 січня 2007 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки № PM-SME900/004/2007. Відповідно до пункту 3.1 цього договору ОСОБА_3 передав в іпотеку банку будівлю автомийки легкового транспорту та закусочної з мансардою, загальною площею 368,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

08 березня 2011 року між банком та товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» - (надалі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором № CM-SME900/004/2007 перейшло до ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Крім того, 18 березня 2011 року між банком та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого ТОВ «ОТП Факторинг Україна» набуло статусу іпотекодержателя за договором іпотеки № PM-SME900/004/2007.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 05 лютого 2013 року у справі № 2-133/11 стягнено солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ТОВ «Сєвєродонецьке підприємство «Хімпоставка» на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № CM-SME900/004/2007 урозмірі 1 720 823,28 грн.

08 вересня 2017 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» укладено договір факторингу, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором № CM-SME900/004/2007 перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія». Також 26 грудня 2017 року між ними було укладено договір відступлення прав за договорами іпотеки, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», у тому числі набуло статусу іпотекодержателя за договором іпотеки № PM-SME900/004/2007.

Ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 01 липня 2019 року було замінено стягувана ТОВ «ОТП Факторинг Україна» його правонаступником - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», згідно виданого виконавчого листа у справі № 2-133/11.

У зв`язку з тим, що після ухвалення рішення суду від 05 лютого 2013 року у справі № 2-133/11 зобов`язання за кредитом відповідачами не виконано, заборгованість не погашена та станом на дату подачі даного позову складає 1 720 823,28 грн, ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», як кредитор та іпотекодержатель звернувся до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки.

18 липня 2019 року ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» стало відомо з телефонної розмови, що іпотекодавець ОСОБА_3 помер. Власником предмета іпотеки є відповідач ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 29 жовтня 2014 року приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу Малаховим С. О.

ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» було подано до суду заяву про доповнення підстав позову, в якій зазначило, що у разі порушення іпотекодавцем будь-яких із його зобов`язань, іпотекодержатель має право на негайне виконання боржником боргових зобов`язань за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки. Після прийняття спадщини після смерті первісного іпотекодавця, відповідач набув статус нового іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки; останній в порушення умов договору іпотеки не повідомив іпотекодержателя про зміну документів, які підтверджують право власності на предмет іпотеки.

З урахуванням заяви про зміну предмета позову, ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № CM-SME900/004/2007 від 26 січня 2007 року в розмірі 1 720 823,28 грн звернути стягнення на предмет іпотеки - будівлю автомийки легкового транспорту та закусочної з мансардою, площею 368,7 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 29 жовтня 2014 року, виданого приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу Малаховим С. О., шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій згідно Закону України «Про виконавче провадження».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 19 жовтня 2020 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».

Рішення суду мотивовано тим, що ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», дізнавшись про смерть іпотекодавця ОСОБА_3 та набуття спадкоємцем ОСОБА_1 предмета іпотеки у власність, повинно було надіслати новому іпотекодавцю - відповідачу Іпотечне повідомлення. Проте позивач не довів факту пред`явлення вимоги ним як кредитором до боржника (нового іпотекодавця) та в матеріалах справи відсутня інформація щодо направлення позивачем відповідачу вимоги про виконання зобов`язання (погашення боргу) та звільнення предмета іпотеки. Ці обставини позбавляють позивача права відповідної вимоги до спадкоємця та у зв`язку із цим суд вважав, що позовні вимоги є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

Постановою Луганського апеляційного суду від 18 березня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» задоволено частково.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 19 жовтня 2020 року змінено, шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови; в іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що 26 грудня 2017 року ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» набуло статусу іпотекодержателя предмета іпотеки, тобто, позивач набув право вимоги до відповідача щодо предмета іпотеки, проте скористався цим правом лише у 2019 році з пропуском строку, передбаченого статтею 1281 ЦК України - один рік від настання строку вимоги, якщо кредитор не знав та не міг знати про смерть боржника (первісного іпотекодавця). За таких обставин, позовні вимоги ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволенню не підлягають, однак з інших мотивів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2021 року ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» надіслало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 19 жовтня 2020 року та постанову Луганського апеляційного суду від 18 березня 2021 року.

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 19 жовтня 2020 року та постанову Луганського апеляційного суду від 18 березня 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 22 липня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 19 жовтня 2020 року та постанову Луганського апеляційного суду від 18 березня 2021 року і витребував справу із суду першої інстанції.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 19 жовтня 2020 року та постанови Луганського апеляційного суду від 18 березня 2021 року заявник вказує застосування в оскаржуваних рішеннях норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 08 квітня 2019 року в справі № 338/1769/15-ц, від 13 червня 2018 року в справі № 750/1679/16-ц, та у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року в справі № 6-31цс16, а саме, що строк, протягом якого іпотекодержатель може звернутися з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки встановлюється загальними положеннями про позовну давність згідно глави 19 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Судами не враховано висновки щодо застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 454/3508/14-ц та від 04 листопада 2020 року у справі № 756/2157/15-ц, а саме, невиконання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобов`язання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернути у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду. Також суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року в справі № 758/8549/15-ц та від 11 липня 2018 року в справі № 495/1933/15-ц, зокрема, що тлумачення статті 1281 ЦК України вказує, що ця норма не встановлює певного порядку пред`явлення вимог кредиторів до спадкоємців боржника; пред`явлення вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю та і через нотаріуса.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиції інших учасників

У серпні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на законність та обґрунтованість постанови Луганського апеляційного суду від 18 березня 2021 року. У зв`язку із цим просив суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.

У жовтні 2021 року ТОВ «Довіра та гарантія» надіслало письмові пояснення, вказуючи на те, що обставини спірних правовідносин встановлені судами на підставі припущень, що є недопустимим. Просило задовольнити касаційну скаргу.

Фактичні обставини, встановлені судами

26 січня 2007 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (яке змінило найменування на ПАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № CM-SME900/004/2007, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит - 230 000 доларів США. Строк повернення кредиту - до 27 січня 2014 року. Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 26 січня 2007 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки № PM-SME900/004/2007. Відповідно до пункту 3.1 цього договору ОСОБА_3 передав в іпотеку банку будівлю автомийки легкового транспорту та закусочної з мансардою, загальною площею 368,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

08 березня 2011 року між банком та товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» - (надалі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором № CM-SME900/004/2007 перейшло до ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Крім того, 18 березня 2011 року між банком та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого ТОВ «ОТП Факторинг Україна» набуло статусу іпотекодержателя за договором іпотеки № PM-SME900/004/2007.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 05 лютого 2013 року у справі № 2-133/11 стягнено солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ТОВ «Сєвєродонецьке підприємство «Хімпоставка» на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № CM-SME900/004/2007 урозмірі 1 720 823,28 грн та пеню за несвоєчасне виконання умов кредитного договору у розмірі 750 000 грн, а всього - 2 470 823,28 грн; вирішено розподіл судових витрат.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 16 травня 2013 року в справі № 1227/5989/2012 позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на нерухоме майно задоволено частково. Зазначеним рішенням було звернуто стягнення на нерухоме майно - будівлю автомийки легкового транспорту та закусочної з мансардою, загальною площею 368,7 м. кв, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власност ОСОБА_3 , та є предметом іпотеки за договором іпотеки № СМ-SME-900/004/2007 від 26 січня 2007 року, на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № СМ-SME-900/004/2007 від 26 січня 2007 року в розмірі 2 470 832,28 грн, шляхом її продажу на прилюдних торгах з початковою ціною предмету іпотеки не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, встановленої на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності - незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Рішенням Апеляційного суду Луганської області від 18 червня 2013 року скасовано рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 16 травня 2013 року та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на нерухоме майно.

08 вересня 2017 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» укладено договір факторингу, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором № CM-SME900/004/2007 перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».

26 грудня 2017 року між цим ж сторонами було укладено договір відступлення прав за договорами іпотеки, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», у тому числі набуло статусу іпотекодержателя за договором іпотеки № PM-SME900/004/2007.

Ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 01 липня 2019 року було замінено стягувана ТОВ «ОТП Факторинг Україна» його правонаступником - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» у виконавчому провадженні № 37610559 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Сєвєродонецьким міським судом Луганської області 18.03.2013 року по справі № 2-133/2011 про солідарне стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ТОВ «Сєвєродонецьке підприємство «Хімпоставка» на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості за кредитним договором № СМ-SME900/004/2007.

Згідно з копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 28 квітня 2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Сєвєродонецького міського управління юстиції у Луганській області, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

29 жовтня 2014 приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу Малаховим С. О. було видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 на будівлю автомийки легкового транспорту та закусочної з мансардою, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (спадкова справа № 47/2014, зареєстровано в Спадковому реєстрі за № 2127).

Згідно з копією інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 174584013 від 22 липня 2019 року, відповідачу ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 жовтня 2014 року, виданого приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу Малаховим С. О., належить право власності на будівлю автомийки легкового транспорту та закусочної з мансардою, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Приписи статей 1281 і 1282 ЦК України та статті 23 Закону України «Про іпотеку» регламентують особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника, зокрема і в зобов`язаннях, забезпечених іпотекою. За змістом цих приписів: У разі переходу права власності на предмет іпотеки у порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця; спадкоємець, до якого перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця; спадкоємець (фізична особа) не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником такий спадкоємець відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки; спадкоємець зобов`язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо про борги останнього; кредитор має пред`явити свою вимогу до спадкоємців протягом 6 місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги. Наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги.

Стаття 17 Закону України «Про іпотеку» визначає підстави для припинення іпотеки, серед яких немає такої як смерть іпотекодавця, оскільки за змістом частини першої статті 1282 ЦК України та частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, який як спадкоємець набуває статус іпотекодавця. Відтак, іпотека у зв`язку з фактом набуття її предмета у власність спадкоємцями боржника-іпотекодавця не припиняється.

Оскільки зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України.Тобто, стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні (присічні) строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою.

Поняття «строк пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців» не тотожне поняттю «позовна давність». Так, частина четверта статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред`явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті. Тоді як згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відтак, визначені статтею 1281 ЦК України строки пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. Натомість, сплив позовної давності не виключає наявність у кредитора права вимоги та є підставою для відмови у позові за умови, якщо про застосування позовної давності у суді заявила одна зі сторін.

Відповідно до статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За змістом пункту 1 частини першої статті 593 ЦК України та частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» право застави (зокрема, іпотека) припиняється у разі припинення зобов`язання, забезпеченого заставою.

Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 522/407/15-ц, а також у постановах Верховного Суду: від 29 січня 2020 року в справі № 520/14971/16-ц, від 27 січня № 520/5616/17, від 09 грудня 2020 року в справі № 316/641/17, від 09 грудня 2020 року у справі № 199/9040/16, від 11 серпня 2021 року в справі № справа № 308/3188/19.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Апеляційний суд встановив, що 26 січня 2007 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № CM-SME900/004/2007, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит - 230 000 доларів США. Строк повернення кредиту - до27 січня 2014 року.Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 26 січня 2007 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки № PM-SME900/004/2007. Відповідно до пункту 3.1 цього договору ОСОБА_3 передав в іпотеку банку будівлю автомийки легкового транспорту та закусочної з мансардою, загальною площею 368,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 28 квітня 2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Сєвєродонецького міського управління юстиції у Луганській області, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . 29 жовтня 2014 приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу Малаховим С. О. було видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 на будівлю автомийки легкового транспорту та закусочної з мансардою, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (спадкова справа № 47/2014, зареєстровано в Спадковому реєстрі за № 2127).

26 грудня 2017 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» було укладено договір відступлення прав за договорами іпотеки, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», у тому числі набуло статусу іпотекодержателя за договором іпотеки № PM-SME900/004/2007.

Таким чином, 26 грудня 2017 року ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» набуло статусу іпотекодержателя предмета іпотеки, тобто позивач набув право вимоги до відповідача щодо предмета іпотеки, проте скористався цим правом лише у 2019 році, подавши відповідний позов.

Отже, позивач пропустив строк, визначений у статті 1281 ЦК України щодо пред`явлення вимоги до відповідача як спадкоємця боржника - один рік від настання строку вимоги, якщо кредитор не знав та не міг знати про відкриття спадщини (смерть боржника).

За таких обставин апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки із зазначених підстав.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Суд апеляційної інстанції, встановивши належним чином фактичні обставини у справі, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», однак з інших мотивів, ніж суд першої інстанції.

Луганський апеляційний суд у постанові від 18 березня 2021 року обгрунтовано змінив мотивувальну частині рішення суду першої інстанції, та при цьому погодився із судом першої інстанції про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог позивача по суті.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваних рішень без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2019 року в справі № 338/1769/15-ц, від 13 червня 2018 року в справі № 750/1679/16-ц, та у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року в справі № 6-31цс16, а саме, що строк, протягом якого іпотекодержатель може звернутися з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки встановлюється загальними положеннями про позовну давність згідно глави 19 ЦК України.

Однак, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року в справі № 522/407/15-ц відступила від зазначеного висновку, вказавши, зокрема. Поняття «строк пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців» не тотожне поняттю «позовна давність». Оскільки зі смертю боржника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, Велика Палата Верховного Суду вважає, що строки пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто, стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою.

Доводи касаційної скарги щодо неврахування судами висновків щодо застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 454/3508/14-ц та від 04 листопада 2020 року у справі № 756/2157/15-ц, від 13 червня 2018 року в справі № 758/8549/15-ц, від 11 липня 2018 року в справі № 495/1933/15-ц не заслуговують на увагу та не впливають на законність оскаржуваних рішень. У наведених постанова зазначено, що: невиконання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобов`язання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернути у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду; стаття 1281 ЦК України не встановлює певного порядку пред`явлення вимог кредиторів до спадкоємців боржника, пред`явлення вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю так і через нотаріуса. Однак, рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанова апеляційного суду мотивовані іншими підставами для відмови у задоволенні позовних вимог позивача, а саме, пропуском строку пред`явлення вимоги до відповідача як спадкоємця боржника згідно статті 1281 ЦК України, Тому відсутні підстави стверджувати про неврахування судами правових позиції у наведених постановах Верховного Суду.

Зазначені у касаційній скарзі інші аргументи, Верховний Суд також вважає необґрунтованими та виключно суб`єктивними судженнями заявника, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з фактичними обставинами, встановленими судами в оскаржуваних рішеннях.

Таким чином, доводи касаційної скарги заявника не підтвердилися.

Проаналізувавши зміст рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанову апеляційного суду з точки зору застосування норм права, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами постановлено оскаржувані рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі наданих доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин у матеріальному та процесуальному сенсах.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа Пронінапроти України, № 63566/00 § 23, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості.

Верховний Суд вважає, що судом першої інстанції в незміненій частині та апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, ухвалено законні і обґрунтовані рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судом першої інстанції в незміненій частині рішення та апеляційним судом повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» залишити без задоволення.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 19 жовтня 2020 року в незміненій частині та постанову Луганського апеляційного суду від 18 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук

Джерело: ЄДРСР 106881871
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку