ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 641/7137/18 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження №:11-кп/818/320/22 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2

Категорія: ст.286 КК України

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , з участю прокурора ОСОБА_6 , з участю обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , без участі всіх інших учасників по даній справі, а саме потерпілого ОСОБА_9 та його представника ОСОБА_10 , належним чином повідомлених про розгляд справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Валках справу за апеляційними скаргами захисників обвинуваченого та потерпілого на вирок Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11 03 2021 року, -

В С Т А Н О В И Л А:

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Вказаним вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,уродженця с. Нововасилівка Середньо-Будського району Сумської області, громадянина України, раніше не судимого, з неповною вищою освітою, непрацюючого, одруженого, маючого на утриманні малолтініх дітей: ОСОБА_11 2017 року народження, ОСОБА_12 2016 року народження, ОСОБА_12 2019 року народження, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , ,

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України з призначенням покарання у виді трьох років обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Цивільний позов ОСОБА_9 про стягнення з ОСОБА_7 матеріальної та моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 в рахунок відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 5000 (п"ять тисяч) гривень.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 в рахунок відшкодування матеріальних збитків суму у розмірі 94895 (дев"яносто чотири тисячі вісімсот дев`яносто п"ять) гривень 75 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 судові витрати у розмірі 465 гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави судові витрати, пов"язані з призначенням експертиз у сумі: 5005 гривень, 2288 гривень, 3432 гривні та 4576 гривень.

Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 100 КПК України .

Згідно вироку, ОСОБА_7 04 08 2018 року, приблизно о 18-00 годині, керуючи справним автомобілем VOLKSWAGEN GOLF, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по пр. Московському з боку пр. Петра Григоренка в бік вул. Академіка Павлова, перед здійсненням маневру лівого повороту на вул. Соїча, в порушення вимог п. 10.1 Правил дорожнього руху України, не надав переваги у русі мотоциклу SUZUKI INTRUDER, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_9 , який рухався у зустрічному напрямку по пр. Московському та допустив зіткнення з вищевказаним мотоциклом, внаслідок чого водій ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження у виді: перелому передньої стінки фронтальної пазухи, переломів 5-1 ребер справа, закритого уламкового перелому правої ліктьової кістки із зсувом - вказані тілесні ушкодження відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості. У даній дорожній обстановці у діях водія ОСОБА_7 вбачаються невідповідності вимогам п.п. 10.1, 16.6 ПДР України, які з технічної точки зору, знаходяться в причинному зв"язку з виникненням даної ДТП.

Вказані дії обвинуваченого кваліфіковані за ч.1 ст.286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому ОСОБА_9 тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості.

Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали.

Не погодившись з вироком суду першої інстанції, захисники обвинуваченого подали апеляційну скаргу, в якій просили оскаржуваний вирок щодо ОСОБА_7 скасувати та закрити кримінальне провадження за відсутності у діях обвинуваченого складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України.

Обгрутовуючи свої вимоги апелянти вказують на суттєві порушення судом першої інстанції норм кримінального процесуального закону.

Вказують, що лазерний диск, отриманий 05 08 2018 року під час добровільної видачі ОСОБА_13 слід визнати недопустимим доказом відповідно до вимог ч.1 ст. 87 КПК України, оскільки матеріали кримінального провадження не містять жодного запиту, відповіді на запит, або клопотання, чи заяви ОСОБА_9 про долучення до матеріалів досудового розслідування зазначеного лазерного диску.

Прокурором у судовому засіданні 03 03 2021 року долучено до матеріалів справи протокол добровільної видачі, в ході якої потерпілим ОСОБА_9 видано лазерний диск з відеозаписом ДТП.

Враховуючи викладене, апелянти стверджують, що слідчим проведено не передбачену чинним КПК України процесуальну дію "добровільна видача" в ході якої отримано лазерний диск.

Крім того, стверджують про неналежність такого доказу, як висновок комплексної судової автотехнічної експертизи та експертизи звуко- та відеозапису №878/879/158/18 від 27 09 2018 року через його недостовірність, оскільки в основі проведення цієї експертизи досліджувались обставини, що відбулись на 8 років раніше ДТП за участю транспортних засобів під керуванням водіїв ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , а саме 25 квітня 2010 року.

Враховуючи викладене, стверджують, що експерту безпідставно надано носій інформації, який отримано слідчим за невстановлених обставин з записаною на ньому подією, яка не відноситься до ДТП, обставини якої досліджуються в ході розгляду кримінального провадження №12018220000000829 від 04 08 2018 року.

Крім того, вказують на порушення судом першої інстанції права обвинуваченого на захист, через безпідставну відмову у задоволенні клопотання сторони захисту про призначення комплексної автотехнічної, транспортно-трасологічної експертизи та експертизи звуко- та відеозапису, з наданням при цьому незрозумілого мотивування такої відмови.

Обгрунтовуючи апеляційну скаргу, захисники наголошують на невідповідності висновків суду матеріалам справи, оскільки зміст вироку в частині показів обвинуваченого значно відрізняється від реально отриманих відомостей в ході судового розгляду, що зафіксовані аудіо записом судового засідання. А показанням свідка ОСОБА_7 взагалі у вироку не надано жодної оцінки.

Зазначають, при цьому, що перший варіант свідчень, який у вироку зазначено як первинні пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 , які він змінив в подальшому є свідченнями його брата ОСОБА_7 .

Крім іншого, апелянти наголошують на неправильному застосуванні судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення норм закону про кримінальну відповідальність, що виразилося у наступному.

Призначаючи обвинуваченому покарання у виді обмеження волі, суд першої інстанції, на думку захисників, не врахував обставини вчинення інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення та особу останнього.

Вважають, що оскільки ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопрушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії нетяжких злочинів, вперше притягується до кримінальної відповідальності, має на утриманні чотирьох малолітніх дітей, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, а також враховючи конкретні обставини справи, то призначене покарання ОСОБА_7 за своїм видом і розміром є надто суворим та не відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Захисники обвинуваченого наголошують також на безпідставності задоволення цивільного позову через невідповідність позовної заяви потерпілого вимогам, встановленим до позовів, які пред"являються у порядку цивільного судочинства.

Вказане рішення суду першої інстанцї було оскаржено потерпілим ОСОБА_9 , який в свою чергу, просить про скасування вироку та про ухвалення нового, яким визнати ОСОБА_7 винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України з призначенням покарання у виді позбавлення волі без застосування вимог ст. 75 КК України, задовольнивши при цьому цивільний позов про стягнення з ОСОБА_7 на користь потерпілого 94 895 гривень 75 копійок матеріальної шкоди та 70 000 гривень моральної шкоди.

Не оспорюючи зміст вироку в частині викладу порушень правил дорожнього руху ОСОБА_7 , потерпілий висловлює свою незгоду з визначенням отриманих ним тілесних ушкоджень як середнього ступеню тяжкості.

Вказує, що в судовому засіданні під час розгляду справи по суті потерпілим було заявлено клопотання про призначення повторної судово-медичної експертизи, підставою для призначення якої були результати обстеження та лікування ОСОБА_9 в Харківській обласній травматологічній ліарні з 07 08 по 29 08 2018 року з поставлнням певного діагнозу.

Проте, зазначає, що висновки експерта №12-14/723А/18 від 20 09 2018 року, які покладені в основу обвинувачення, не містять вказівку на такі наслідки зіткнення під час ДТП, як пневмогемоторакс, попри те, що вказаний діагноз був згаданий у досліджувальній частині експертизи.

Ухвалою ж суду першої інстанції у задоволенні клопотання про призначення повторної судово-медичної експертизи було відмовлено.

На підставі викладеного вважає, що відмова у проведенні повторної судово-медичної експертизи є допущнням неповноти судового розгляду.

Просить про задоволення його клопотання про призначення повторної судово-медичної експертизи, доручивши її іншій установі - Полтавському обласному бюро судово-медичної експертизи, оскільки експерт ОСОБА_14 є керівником аналогічної установи в м. Харкові і його підлеглі можуть зважати на позицію керівника.

На думку потерпілого, нова експертиза врахує зазначені ним відомості та з урахуванням медичної документації визнає отримані ним тілесні ушкодження тяжкими, що обумовить кваліфіацію дій ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК України, якою передбачене покарання лише у виді позбавлення волі.

Позиції учасників апеляційного провадження.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції обвинувачений та його захисник просили задовольнити вимоги апеляційної скарги захисників у повному обсязі. Заперечували проти задоволення апеляційної скарги потерпілого.

Заявили клопотання про призначення по даній справі повторної судово-автотехнічної експертизи, так як вважають, що попередні експертизи проведені за хибними вихідними даними.

Прокурор вважав апеляційні скарги захисників обвинуваченого та потерпілого безпідставними, просив залишити їх без задоволення.

Потерпілий ОСОБА_9 та його представник ОСОБА_10 , будучи належним чином повідомленими про дату та час розгляду справи, в судове засідання не з`явилися.

Вказані учасники черговий раз заявили клопотання про відкладення розгляду справи на невизначений термін, від участі у справі в режимі відеоконференції відмовились.

Вирішуючи питання про розгляд справи без потерпілого та його представника, колегія суддів погоджується з думкою обвинуваченого та його захисника, які вважали дії своїх опонентів, такими, що направлені на затягування розгляду справи. Приймає до уваги також думку прокурора про те, що за участі у справі останнього, права потерпілого будуть достатньо захищені.

Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченого та його захисника, думку прокурора, перевіривши представлені матеріали кримінального провадження, дослідивши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Приймаючи рішення при розгляді заявленого клопотання захисника і обвинуваченого про призначення повторної судово-автотехнічної експертизи, колегія суддів вважає за можливе відмовити у задоволенні клопотання, виходячи з наступного.

У досліджених матеріалах справи (а.с. 52, 65 та 66-76) наявні висновки №888/18 від 26 09 2018 року та №878/759/158/18 від 27 09 2018 року судової транспортно-трасологічної та комплексної експертиз, проведених у даному кримінальному провадженні. Ці експертизи проведені експертами сектору автотехнічних досліджень відділу автотехнічних досліджень та криміналістичних досліджень транспортних засобів експертної установи, яка має ліцензії на проведення даних експертиз.

Експерти мають вищу технічну освіту, кваліфікацію судового експерта з правом проведення експертиз за відповідною експертною спеціалізацією.

На вирішення експертів були поставлені питання щодо дій, як одного водія так і іншого в умовах, що передували ДТП. На всі ці питання експертами були надані відповіді.

Тому, колегія суддів відмовляючи обвинуваченому та його захиснику у задоволенні вищевказаного клопотання погоджується з позицією прокурора, який заявив, що заявлене клопотання, направлене на затягування розгляду справи.

Що стосується суто судового рішення то відповідно до ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Згідно ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, дослідивши матеріали кримінального провадження і доводи апеляційних скарг як захисників обвинуваченого так і потерпілого встановила, що суд першої інстанції з достатньою повнотою, в межах визначеного судом обсягу, дослідив обставини вчинення обвинуваченим ОСОБА_7 інкримінованого йому кримінального правопорушення, дав належну правову оцінку, правильно кваліфікував його дії та обґрунтовано дійшов висновку про винуватість обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України.

На переконання колегії суддів, апеляційні доводи захисників обвинуваченого, що містять твердження про незаконність, необгрунтованість та невмотивованість судового рішення, а також про неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження мають суто суб`єктивний характер та спрямовані на ухилення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв`язку з обраною лінією захисту. Такі твердження апелянта повністю спростовуються об`єктивними відомостями дослідженими судом першої інстанції в судовому засіданні за участю сторін, внаслідок чого судом їм надано обґрунтовану оцінку в нарадчій кімнаті за наслідками проведення всього судового розгляду.

Зокрема, суд першої інстанції послався у вироку в обґрунтування винуватості ОСОБА_7 за пред`явленим йому обвинуваченням за ч.1 ст.286 КК України на низку доказів, які походять з різних джерел, що безпосередньо стосуються події кримінального правопорушення та його наслідків, тому є належними та допустимими доказами.

В порядку підготовки до апеляційного перегляду вироку суду першої істанції, було переглянуто відеозапис судового засідання та встановлено, що під час судового розгляду, судом першої інстанції було допитано та надано об`єктивну оцінку показанням наступних осіб:

- обвинуваченого ОСОБА_7 , згідно яких 04 08 2018 року о 18-00 годині він перед переїздом через перехрестя впевнився у безпеці здійсюваного ним маневру та з боку пр. П. Григоренка, рухаючись по пр. Московському у бік вул. Соїча у напрямку вул. Академіка Павлова, зі швидкістю приблизно 30-40 км/год почав поворот ліворуч з лівої смуги, вказавши, що праворуч від нього ще 3 смуги, при цьому мотоцикл він не бачив, можливості його помітити не мав, на перехресті не зупинявся. Зіткнення відбулось близько за 1,5 метра від бардюрного каменя. Мотоцикл рухався з зустрічної смуги руху. Крім того, пояснив, що на світлофорі для його руху було увімкнено зелений сигнал із позначкою на табло 27 секунд. Автомобілі, що знаходились в попутному та зустрічному напрямку - стояли, оскільки їм був увімкнений червоний сигнал світлофору. Вказав, що його рух регулював світлофор звичайної конструкції, а рух ОСОБА_9 - світлофор із намальованою стрілкою;

- свідка ОСОБА_7 , який є братом обвинуваченого та був пасажиром останнього, згідно яких 04 08 2018 року о 18-00 годині автомобіль ОСОБА_7 рухався з боку Палацу Спорту у бік Комуналього ринку, при цьому перестроївся у лівий бік для подальшого руху на вул. Соїча, в той час, коли був увімкнений зелений сигнал світлофору з позначкою на табло 27 секунд, при цьому чи є показник "стрілка" на вказаному світлофорі він не пам"ятає. Вказав, що будь-яких перешкод для здійснення маневру повороту для автомобіля ОСОБА_7 не було. Виїхавши на перехрестя, претинаючи трамвайну колію, автомобілі зустрічного руху стояли та не мали наміру рушити. Тож, доїхавши до середини дороги, бачив, як на великій швидкості рухається мотоцикл по зустрічній смузі, між бордюром та крайнім правим боком, водій якого побачивши їх автомобіль, почав гальмувати. В подальшому мотоцикл впав, просковзавши близько 7 метрів й ударив своїм колесом у праве заднє колесо автомобіль VOLKSWAGEN GOLF, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_7 , вибивши стійку. Вважав винуватим водія мотоцикла, оскільки останній мав загальмувати, коли побачив автомобіль.

З огляду на викладене, колегія суддів констатує, що свідок ОСОБА_7 був допитаний у судовому засіданні суду першої інстанції.

Посилання ж у вироку на показання свідка ОСОБА_7 , як на показання обвинуваченого несе технічно-помилковий зміст, оскільки, як обвинувачений ОСОБА_7 так і ОСОБА_7 мають однакові ініціали.

На думку колегії суддів, така помилка не перешкодила суду першої інстанції повно та всебічно розглянути кримінальне провадження, адже покази свідка ОСОБА_7 сприймалися судом особисто під час судового засідання, їм була надана правильна юридична оцінка та зроблений вірний висновок щодо обставин вчиненого кримінального правопорушення.

При цьому, свої висновки щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення суд першої інстанції обгрунтував, крім іншого з урахуванням свідчень:

- потерпілого ОСОБА_9 , згідно яких він їхав на своєму мотоциклі по пр. Московському у м. Харкові та на перехресті з вул. Аадеміка Павлова у бік Заводу "Турбоатом", під"їжджаючи до перехрестя вул. Соїча з пр. Московським, перестроївся у першу смугу праворуч, рухаючись близько 20 км/год, під"їхав до світлофора за 15 метрів до того, як загорівся зелений сигнал. Вказав, що увесь поток транспотних засобів почав рух і він почав набирати швидкість, увімкнувши 2 передачу. Коли проїхав стоп-лінію, рухався зі швидкістю близько 40 км/год, світлофор показував зелений сигнал та горів на той момент протягом 3-4 секунд. Вказав, що побачив автомобіль VOLKSWAGEN GOLF, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , близько за 5 метрів до зіткнення, який стояв поперек перехрестя, тому він різко почав гальмувати аби уникнути зіткнення, але колеса мотоцикла заблокувались, у зв"язку з цим мотоцикл пішов юзом та впав на правий бік, вдаривши колесом автомобіль ОСОБА_7 . Вказав, що обвинувачений не гальмував. Крім того, потерпілий пояснив, що не бачив повністю перехрестя через автомобілі, що рухалися в попутному напрямку з його мотоциклом. Вказав, що впевнився, що зона перехрестя вільна для його руху. Зазначив, що на оглянутому в судовому засіданні відеодиску відображені події ДТП, яка мала місце 04 08 2018 року за його участі. Цей відеозапис з карти пам"яті реєстратора свідка ОСОБА_15 , та підтвердив, що під час проведення досудового розслідування, надав слідчому добровільно лазерний диск з вказаним відеозаписом події ДТП.

При цьому, колегія суддів дійшла висновку, що показання потерпілого об`єктивно підтверджуються та доповнюються ще й наступними доказами, а саме:

- даними протоколу огляду місця дорожньо-траспортної пригоди від 04 08 2018 року з фототаблицею до нього;

- протоколом проведння слідчого експерименту від 29 09 2018 року зі схемою до нього, розпочатого о 08-15 годині та закінченого о 09-04 години;

- протоколом проведення слідчого експерименту від 29 09 2018 року зі схемою до нього, розпочатого о 14-30 годині та закінченого о 15-04 годині;

- висновком судової транспортно-трасологічної експертизи №889/18 від 26 09 2018 року;

- висновком судової транспортно-трасологічної експертизи №888/18 від 26 09 2018 року;

- висновком комплексної експертизи №878/879/158/18 від 27 09 2018 року;

- висновком судово-медичної експертизи ОСОБА_9 №21-14/723-А/18 від 20 09 2018 року.

Наведені докази перевірені судом першої інстанції з дотриманням вимог кримінального процесуального закону та їх обґрунтовано покладено в основу вироку, оскільки вони є належними, допустимими та достатніми.

У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 01 1978 року та «Коробов проти України» від 21 10 2011 року, Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів, суд як правило застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Матеріали кримінального провадження свідчать про те, що суд першої інстанції у повному обсязі дослідив усі обставини, які мали значення для прийняття рішення в справі, повно та всебічно перевірив зібрані на досудовому слідстві докази та дав їм у сукупності належну оцінку, про що вказує наведений у вироку аналіз доказів, з яким погоджується і колегія суддів та наводити її вдруге вважає недоцільним.

Надаючи оцінку апеляційним доводам захисників обвинуваченого щодо недопустимості такого доказу, як лазерний диск з відеозаписом ДТП, колегія суддів вважає їх необґрунтованими та констатує наступне.

Однією із основних засад криміналього судочинства, визначених ст. 7 КПК України є у тому числі змагальність сторін та свобода у поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Так, криміальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Положеннями статті 93 КПК України регламентовано, що збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим.

Відповідно до ч.2 ст. 56 КПК України потерпілий наділений правом під час досудового розслідування подавати докази на підтвердження своєї заяви.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що лазерний диск з відеозаписом ДТП, був добровільно виданий потерпілим слідчому 05 08 2018 року, в той час, як відомості про вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення внесені до ЄРДР 04 08 2018 року.

На підставі викладеного, колегія суддів констатує, що у даному випадку отримання слідчим диску з відеозаписом події ДТП було здійснено з дотриманням закону у передбаченому кримінальним процесуальним законодавством порядку.

Колегія суддів крім іншого, вважає за необхідне зазначити, що дійсно, добровільна видача відеозапису потерпілим не є слідчою дією, проте отримання доказів таким шляхом чинним КПК України не заборонено.

Твердження захисників про недопустимість як доказу вказаного лазерного диску через невідповідність дати відеозапису з датою та часом дорожньо-траспортної пригоди, колегія суддів також оцінює критично, оскільки в судовому засіданні суду першої інстанії потерпілий ОСОБА_9 підтвердив, що на вказаному відеозаписі зафіксована саме дорожньо-транспортна пригода, яка відбулася 04 08 2018 року за його участі та участі обвинуваченого.

Сам обвинувачений ОСОБА_7 будь-яких заперечень чи спростувань того, що на відеозаписі зафіксована інша дорожньо-транспорта пригода, ніж та, учасником якої став він 04 08 2018 року, під час розгляду кримінального провадження не надавав.

Колегія суддів при перевірці доводів апеляційної скарги враховує також висновок експерта №878/879/158/18 від 27 09 2018 року, відповідно до якого у досліджуваному файлі (відеозаписі) "PICT 0007. AVI", який зафіксований на виданому на дослідження оптичному диску Patron DVD-RV ознак монтажу не виявлено. У даній дорожній обстановці водій автомобіля VOLKSWAGEN GOLF, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_7 повинен був діяти відповідно до вимог п.п. 10.1 та 16.6 ПДР України. У діях водія автомобіля VOLKSWAGEN GOLF ОСОБА_7 вбачаються невідповідності вимогам п.п. 10.1 та 16.6 ПДР України, які з технічної точки зору, перебували у причинному зв"язку з виникненням події ДТП. У даній дорожній обстановці водій автомобіля VOLKSWAGEN GOLF ОСОБА_7 мав технічну можливість запобігти виникненню події даної ДТП шляхом виконання вимог п.п 10.1 та 16.6 ПДР України.

У колегії суддів не виникає сумнівів у правильності висновків експертів та взагалі відсутні об`єктивні підстави не довіряти результатам вказаної експертизи, так як вона була проведена експертами, які є компетентними спеціалістами, які мають відповідну кваліфікацію.

Посилання захисників обвинуваченого на те, що в ході розгляду справи судом було відмовлено у задоволенні їх клопотання у проведенні комплесної автотехнічної, транспорто-трасологічної експертизи та експертизи звуко- та відеозапису - не є такими, що свідчать про необхідність скасування оскаржуваного вироку.

Більш того, колегія суддів погоджується в цій частині з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для призначення комплесної автотехнічної, транспорто-трасологічної експертизи та експертизи звуко- та відеозапису.

Що стосується апеляційних доводів захисників обвинуваченого щодо суворості призначеного ОСОБА_7 покарання, то відповідно до вимог ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника випливає зі статті 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Відповідно до статті 414 КПК України невідповідним тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Як вбачається із змісту вироку, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, суд врахував ступінь тяжкості та ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення, особу ОСОБА_7 , який має посередні характеристики, на обліках у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, раніше не судимий, має на утриманні трьох малолтініх дітей, висновок досудової доповіді органу пробації, відповідно до якого рівень ризику вчинення обвинуваченим повторного кримінального правопорушення оцінюється, як низький а також відсутнісь обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Навівши зазначені обставини суд вважав за можливе у даному випадку призначити обвинуваченому ОСОБА_7 покарання саме у виді обмеження волі з позбавленням права керування транспортними засобами.

Як вбачається з оскаржуваного рішення при вирішенні питання про призначення ОСОБА_7 як основного так і додаткового покарання, висновки суду першої інстанції цілком узгоджуються з завданням Кримінального кодексу України, яке полягає в тому числі і у забезпеченні громадського порядку та громадської безпеки від злочинних посягань, а також запобігання злочинам. При цьому суспільні інтереси щодо забезпечення громадського порядку та громадської безпеки від злочинних посягань у транспортній сфері повинні домінувати над особистими інтересами обвинуваченого, якими захисники обвинуваченого обґрунтовують свою незгоду призначенням покарання.

Саме таке покарання, на думку колегії суддів є необхідним для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. При цьому, слід звернути увагу на те, що призначене обвинуваченому ОСОБА_7 покарання не є максимальним, що передбачене санкцією інкримінованої йому статті.

Тому, підстав вважати призначене покарання вочевидь несправедливим, колегія суддів не знаходить.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався практики Європейського суду з прав людини відповідно до якої, складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (справа «Скополла проти Італії» від 17.09.2009 року). Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не ставити особистий і надмірний тягар для особи.

Колегія суддів не вбачає порушення судом першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому принципу індивідуалізації, пропорційності і справедливості покарання.

Що стосується доводів захисників обвинуваченого про безпідставність задоволення цивільного позову відповідача через незазначення усіх реквізитів цивільного позивача, цивільного відповідача та через незазначення ціни позову, колегія суддів зазначає про наступне.

Як регламентовано положеннями ч.ч. 1, 5 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Тобто цивільний позов розглядається у кримінальному провадженні за правилами визначеними КПК України і при цьому застосовуються норми ЦПК України.

Звертаючись при розгляді даної справи до практики Європеського суду з прав людини, колегія суддів наголошує, що у справі «Bellet v. France» регламентовано, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Згідно висновків, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. the Czech Republic», «RTBF v. Belgium»).

Також згідно рішення Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини Жоффр де ля Прадель проти Франції).

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.

Надмірний формалізм під час вирішення питання про відкриття провадження у справі суперечить принципу верховенства права, завданням цивільного судочинства та порушує гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року право на доступ до суду.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що цивільний позов, поданий потерпілим ОСОБА_9 на стадії досудового слідства компетентному органу, всупереч доводів апеляційної скарги, відповідає вимогам статей 128, 129 КПК України, а посилання апеляційної скарги на не зазначення усіх реквізитів цивільного позивача та відповідача та ціни позову, не може бути розціненим як суттєвий недолік позовної заяви.

Решта доводів апеляційної скарги є похідними від проаналізованих вище, а також є явно такими, що не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів, які досліджувалися судом першої інстанції та яким надана детальна оцінка, викладена у оскаржуваному рішенні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано та належним чином мотивовано рішення про винуватість ОСОБА_7 у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Призначене обвинуваченому ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення.

Також судом відповідно до вимог ст.128 КПК України вирішено питання щодо цивільного позову, заявленому у даному кримінальному провадженні потерпілим ОСОБА_9 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

В своїй апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_9 висловлює незгоду з висновком судово-медичної експертизи №12-14/723/18 від 20 09 2018 року в частині визначення отриманих ним тілесних ушкоджень, як середнього ступеню тяжкості та просить про призначення повторної судово-медичної експертизи, доручивши її проведення іншій установі, а саме Полтавському обласному бюро судово-медичної експертизи.

З метою забезпечення реалізації потерпілим його процесуальних прав ухвалою Харківського апеляційного суду від 13 травня 2021 року було частково задоволено клопотання потерпілого та призначено повторну комісійну судово-медичну експертизу, проведення якої доручено експертам Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи Управління охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації.

За результатами проведеної експертизи №08-133/2021від 07 12 2021 року, експертом встановлено, що враховуючи наявність розбіжностей у діагнозах, що були встановлені гр. ОСОБА_9 при лікуванні у медичних закладах КНП «МКЛШНМД ім. проф. О.І. Мещанінова» ХОР та КЗОЗ «ХОКТЛ» м. Харкова та за відсутності можливостей вивчення експертною комісією оригіналів медичної документації, рентгенівських знімків, результатів комп`ютерно-томографічних досліджень й огляду потерпілого експертною комісією за участю фахівців із суміжних спеціальностей, а також за відсутності медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_9 відповісти на поставлені ухвалою Харківського апеляційного суду від 13 05 2021 року питання не видалось можливим.

Враховуючи, що з об`єктивних причин неналежного повідомлення потерпілого про необхідність проведення по справі призначеної ухвалою Харківського апеляційного суду від 13 05 2021 року експертизи, колегія суддів прийняла рішення про проведення додаткової експертизи та доручила її проведення тій же комісії судово-медичних експертів, що й проводила експертизу №08-133/2021 від 07 12 2021 року.

Для об`єктивного її проведення колегія суддів зобов`язала ОСОБА_9 надати у розпорядження експертів певний перелік наявних у нього та у медичних установах, де він проходив лікування, медичних документів.

Проте, 07 09 2022 року Харківським обласним бюро судово-медичної експертизи повернуто без виконання до Харківського апеляційного суду матеріали кримінального провадження №641/7137/18 разом з ухвалою Харківського апеляційного суду від 03 02 2022 року з зазначенням про неможливість проведення експертизи через відсутність необхідної медичної документації.

На підставі викладного, колегія суддів констатує, що своїми обов"язками, покладненими на нього судом, потерпілий ОСОБА_9 знехтував, що призвело до повторної неможливості проведення експертизи.

На думку колегії суддів, у діях ОСОБА_16 вбачається зловживання своїми правами потерпілого з метою затягування розгляду кримінального провадження, враховуючи, що про обовязок надання медичних документів він та його представник були достеменно обізнані, що підтверджується розписками про вручення поштового повідомлення потерпілому 11 02 2022 року та його представнику (т. 3 а.с. 80).

Враховуючи, що будь-які можливості проведення повторної комісійної судово-медичної експертизи вичерпано, оскільки потерпілий знехтував своїм обов"язком щодо надання необхідної медичної документації, колегія суддів, вважає за необхідне прийняти як належний та допустимий у справі доказ висновок комісійної судово-медичної експертизи № 12-14/723А/18 від 20 09 2018 року, оскільки, висновки вказаної експертизи ґрунтуються як на медичній документації так і на її належному складі, а саме дослідження проведено експертом, що має високий професійний рівень.

З вказаного висновку експерта вбачається, що у зв"язку з подією, можливо 04 08 2018 року у громадянина ОСОБА_9 мали місце наступні пошкодження: садна м"яких тканин голови; перелом передньої стінки фронтальної пазухи; перелом 5-12 ребер справа; закритий уламковий перелом правої ліктьової кістки із зсувом; забита рана правого передпліччя.

Перераховані пошкодження утворилися від дії тупих твердих предметів, могли виникнути в умовах ДТП, при обставинах, викладних ухвалі, в своїй сукупності, відносяться до тілесних ушкоджень СЕРЕДНЬОЇ тяжкості, що призвели за собою тривалий розлад здоров"я.

Колегія суддів вважає за необхідне констатувати, що судово-медична експертиза, за якою був складений висновок № 12-14/723-А/18 від 20 09 2018 року, була призначена та проведена у встановленому законом порядку та уповноваженою особою, висновки даної експертизи не суперечать іншим доказам по справі, є послідовними, мотивованими, логічними, переконливими та такими, що доводять вину обвинуваченого у спричиненні саме тілесних ушкоджень середньої тяжкості, у зв`язку з чим даний доказ визнаний судом належним та допустимим. Доводи потерпілого щодо незгоди з висновком вищевказаної експертизи є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Посилання апелянта на те, що експертизою було не вірно встановлено ступінь тяжкості тілесних ушкоджень потерпілого та на бездоказовість її висновків, колегія судді вважає неспроможними, оскільки в результаті дослідження в судовому засіданні суду апеляційної інстанції вказаного висновку експерта, колегія суддів приймає до уваги наукову спроможність тих принципових положень, якими керувався експерт у своїх висновках і правильність застосованої ним методики дослідження, повноту та наукову обґрунтованість висновків, комплексність експерта (освіту, стаж роботи).

Таким чином, у колегії суддів не виникає сумнівів у правильності висновків експерта та взагалі відсутні об`єктивні підстави не довіряти результатам експертизи так як експертиза була проведена експертом, який має відповідну кваліфікацію, а саме експерта вищої кваліфікаційної категорії за спеціальністю «судово-медична експертиза», експертний стаж роботи 41 рік, він є кандидатом медичних наук, доцентом та з урахуванням всіх необхідних методик дослідження.

Крім того, висновок експерта містить посилання на медичні документи, що були об`єктом експертного дослідження, а також перелік запитань, поставлених перед експертом. Порушень порядку отримання наданих експерту для дослідження медичних документів не встановлено.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги потерпілого щодо невідповідності судово-медичної експертизи в частині тяжкості отриманих ним тілесних ушкоджень, не знайшли свого підвтердження, та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів, які досліджувались районним судом та яким надана детальна оцінка, викладена у оскаржуваному рішенні.

Аналізуючи доводипотерпілого щодоневідповідності призначеного ОСОБА_7 покарання особіобвинуваченого,колегія суддівзазначає,що суд першої інстанції, на підставі усіх наявних у матеріалах кримінального провадження доказах та детальному вивченні особистості обвинуваченого та його ставленні до вчиненого, призначив покарання, яке є необхідним та цілком достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Що стосується цивільного позову потерпілого, то як вбачається з матеріалів кримінального провадження, при визначенні суми відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції керувався принципами розумності та справедливості та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги потерпілого в частині стягнення моральної шкоди у розмірі саме 5000 грн.

Цивільний же позов ОСОБА_9 в частині стягнення матеріальних збитків задоволено у повному обсязі.

На переконання колегії суддів істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б тягли за собою скасування оскаржуваного вироку як про це просять апелянти, колегією суддів не вбачається. Судове рішення є законним, обґрунтованим і вмотивованим, оскільки відповідає вимогам ст.370 КПК України, а тому підстав для задоволення апеляційних скарг як захисників обвинуваченого так і потерпілого колегія суддів не вбачає.

Керуючись ч.6 ст.9, ст.7, 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Вирок Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11.03.2021 року по справі щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , - залишити без змін.

Апеляційні скарги захисників обвинуваченого ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.

Апеляійну скаргу потерпілого ОСОБА_9 , - залишити без задоволення.

Ухвала набуває законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга на дане судове рішення, в порядку ч.1 ст.424 КПК України, може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3