ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/14530/21 Головуючий у 1 інстанції: Головань О.В.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Аліменка В.О.

Кузьмишиної О.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, як державному службовцю, відповідно до закону України «Про державну службу»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві з 10.12.2020 року призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про державну службу», з урахуванням довідок про заробітну плату від 04.12.2020 року № 210/19-920-182, № 210/17-920-184, № 210/19-920-183, зарахувавши до стажу державної служби весь період дипломатичної служби у Міністерстві закордонних справ, починаючи з 14.12.1998 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2022 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком як державному службовцю, відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 р. №3723-XII. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві з 10.12.2020 року призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 р. № 3723-XII з моменту призначення, зарахувавши до стажу державної служби весь період дипломатичної служби у Міністерстві закордонних справ, починаючи з 14.12.1998 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що, оскільки, станом на 01.05.2016 року ОСОБА_1 обіймав посаду дипломатичної служби, на яку не поширюється дія Закону № 889-VІІІ, у нього відсутні 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, відповідачем в призначенні пенсії, згідно Закону України "Про державну службу", позивачу було відмовлено.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Пенсія розрахована із загального трудового стажу 46 років 2 місяці 11 днів при середньомісячному заробітку за період з 01.07.2000 р. по 30.11.2017 р.

10 грудня 2020 року ОСОБА_1 подано заяву до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо призначення йому пенсії за віком як державному службовцю.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 29.10.2020 р. за №2600-0307-8/185595 позивача повідомлено про відсутність підстав для призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу", оскільки, відсутній 20-річний стаж на посадах державної служби станом на 01.05.2016 р.

Листами Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 02.03.2021 р. за №4906-2996/Я-02/8-2600/21 та Пенсійного фонду України від 15.04.2021 р. за №11876-9364/Я-03/8-2800/21 ОСОБА_1 надано роз`яснення аналогічного змісту.

Не погоджуючись із даною відмовою, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу вимог статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до п. 6 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Згідно частини 1 статті 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

01 травня 2016 року набув чинності Закон України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон N 889-VIII), підпунктом 1 пункту 2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» якого визнано таким, що втратив чинність, Закон України «Про державну службу» окрім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Частиною першою статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII (далі - Закон № 3723-XII) передбачено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Частинами 1-2, 4 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Аналіз положень частини першої статті Закону № 3723-XII дає підстави вважати, що необхідною умовою для наявності у державних службовців, які на день набрання чинності Законом № 889-VIII займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, та осіб, які на день набрання чинності Законом №889-VIII мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону № 1058-IV.

До 01 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом № 889-VIII) право на пенсію державного службовця мали особи, які:

а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж;

б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Після 01 травня 2016 року, відповідно до статті 90 Закону № 889-VIII, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

При цьому, законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії, відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII.

Так, пунктом 10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Пунктом 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII передбачено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Отже, розділом XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, стаття 37 Закону № 3723-XII передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.

Таким чином, обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII після 01 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону № 3723-XII і пунктами 10, 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Отже, після 01 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом № 889-VIII) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 889-VIII, та мають передбачені частиною першою статті 37 Закону № 3723-XII вік і страховий стаж.

Правова позиція в аналогічних правовідносинах була висловлена Верховним Судом у постановах від 03 липня 2018 року у справі №569/350/17, від 03 липня 2018 року у справі №586/965/16-а та від 10 липня 2018 року у справі №591/6970/16-а.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою від 10 грудня 2020 року, в якій, у зв`язку з досягненням граничного віку перебування па державній службі, просив здійснити перерахунок пенсії за віком та призначити відповідну пенсію (а.с.21).

Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 29 жовтня 2020 року №2600-0307-8/185595 повідомило позивача, про відсутність підстав для призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу", оскільки, станом на 01.05.2016 року він обіймав посаду дипломатичної служби, на яку не поширюється дія Закону № 889-VІІІ і у нього відсутні 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби (а.с.22-23).

З даного приводу, слід зазначити наступне.

Матеріали справи свідчать, що 03 грудня 1998 року ОСОБА_1 прийнято Присягу державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу» (а.с. 20).

Згідно відомостей з Трудової книжки НОМЕР_1 , ОСОБА_1 :

- з 14.12.1998 року до 02.01.2004 року - призначено на час довготривалого відрядження на посаду першого секретаря Посольства України в Республіці Болгарія.

- з 06.02.2004 року - призначено на посаду радника відділу Балканських країн, Туреччини і Кавказу Третього територіального управління;

- з 25.02.2004 року - переведено на посаду радника відділу Туреччини і Кавказу Третього територіального управління у відповідності до нової структури МЗС України;

- з 13.09.2004 року - присвоєно дипломатичний ранг першого секретаря першого класу;

- з 25.07.2005 року - переведено на посаду першого секретаря Посольства України в Республіці Македонія на час довготермінового відрядження;

- з 01.08.2006 року - переведено на посаду першого секретаря Посольства України в Республіці Польща на час довготермінового відрядження;

- з 01.09.2009 року - переведено на посаду радника відділу країн Центральної та Південної Європи Четвертого територіального департаменту; 17.12.2009 року - присвоєно дипломатичний ранг радника другого класу;

- з 01.11.2011 року - переведено на посаду завідуючого сектором Республіки Польща Управління країн Центральної та Північної Європи Третього територіального департаменту;

- 23.08.2012 року - присвоєно достроково дипломатичний ранг радника першого класу;

- з 20.12.2013 року - переведено на посаду заступника начальника Центрально-європейського відділу цього ж Управління;

- з 23.04.2014 року - переведено на посаду заступника начальника Центрально-європейського відділу Управління країн Центральної та Північної Європи Департаменту Європи;

- з 21.07.2014 року - переведено на посаду радника відділу країн Центральної Європи Другого європейського департаменту;

- з 26.12.2014 року - переведено на посаду радника Посольства України в Республіці Польща на час довготермінового відрядження;

- з 28.08.2019 року - переведено на посаду радника відділу багатостороннього співробітництва Департаменту стратегічних комунікацій;

- з 24.09.2019 року - переведено на посаду заступника начальника відділу Білорусі, Молдови, Румунії Другого європейського департаменту;

- 02.03.2020 року - переведено на посаду заступника начальника відділу Білорусі, Молдови, Румунії Другого територіального департаменту;

- 28.11.2020 року - звільнений з займаної посади у зв`язку з виходом на пенсію (п.7 ч. 1, ч. 3 ст. 83 Закону України «Про державну службу», ч. 1 ст. 28 Закону України «Про дипломатичну службу».

Згідно зі ст. 25 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 р. №3723-XII встановлено категорії посад державних службовців, а також визначено, що віднесення існуючих посад державних службовців, не перелічених у цій статті, а також віднесення до відповідної категорії нових посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України за погодженням з відповідним державним органом.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 09.09.1997 р. №499-р "Про упорядкування пенсійного забезпечення працівників закордонних установ України" для упорядкування пенсійного забезпечення працівників закордонних дипломатичних установ України затверджено перелік посад працівників дипломатичної служби, які працюють в закордонних дипломатичних установах України, що прирівнюються до відповідних посад державних службовців апарату Міністерства закордонних справ, згідно з додатком.

Беручи до уваги викладене, обіймані позивачем посади у закордонних дипломатичних установах - радника, першого секретаря посольства прирівняно до посад працівника апарату МЗС - начальник самостійного управління (відділу), головний спеціаліст, що відповідає, в свою чергу, третій категорії державної служби (головні спеціалісти, начальники управлінь, самостійних відділів у складі міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, інші прирівняні до них посади) згідно зі ст. 25 Закону №3723-XII.

Також, згідно ст. 25 Закону №3723-XII, посади завідуючого сектором територіального департаменту, заступника начальника відділу, що обіймав позивач безпосередньо у апараті МЗС України, є посадами державної служби, включеними до третьої та четвертої категорій державної служби

З огляду на зазначене, вірним є висновок суду першої інстанції, що за період до 01 травня 2016 року стаж дипломатичної служби позивача (17 років 5 місяців 10 днів) зараховується до державної служби.

Вищевказане в апеляційній скарзі відповідачем не заперечувалося.

Разом з тим, апелянт зазначає, що, оскільки, станом на 01.05.2016 року ОСОБА_1 обіймав посаду дипломатичної служби, на яку не поширюється дія Закону № 889-VІІІ, у нього відсутні 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби.

З даного приводу, слід зазначити наступне.

Дійсно, станом на 01.05.2016 р. у позивача був відсутній 20-річний стаж на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723-XII, тому правило п. 12 р. ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII на нього не поширюються.

Разом з тим, станом на 01 травня 2016 року ОСОБА_1 мав не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-XII, а також, згідно запису у трудовій книжці, перебував на дипломатичній службі на посаді радника Посольства України в Республіці Польща на час довготерміного відрядження.

Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 3 Закону № 889-VІІІ, дія цього Закону поширюється на державних службовців органів дипломатичної служби.

В силу вимог пункту 3 частини 2 статті 46 Закону № 889-VІІІ, до стажу державної служби зараховуються час проходження дипломатичної служби на дипломатичних посадах.

Отже, позивач з 01 травня 2016 року по 28 листопада 2020 року перебував на дипломатичній службі і наказом Міністерства закордонних справ України від 28 листопада 2020 року його звільнено з державної служби в порядку п. 7 ч. 1 ст. 83 Закону №889-VIII.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 підпадає під умови, визначені пункту 10 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII та має право на призначення пенсії, в порядку ст. 37 Закону №3723-XII.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Аліменко В.О.

Кузьмишиної О.М.