ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 808/1986/16

касаційне провадження № К/9901/24463/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 03.08.2016 (суддя Нечипуренко О.М.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2017 (судді Юрко І.В., Гімон М.М., Чумак С.Ю.) у справі № 808/1986/16 за позовом ОСОБА_1 (далі у тексті - ОСОБА_1 , позивач) до Мелітопольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі у тексті - ) про визнання протиправною та скасування вимоги від 25.05.2016 №ф-6-1304,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Мелітопольської об`єднаної Державної податкової інспекції ГУ ДФС в Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги від 25.05.2016 №ф-6-1304 у сумі 109 277, 24 грн про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що витрати підтверджені позивачем документально, а саме: прибутковими накладними, касовими чеками, товарними чеками, актами виконаних робіт, авансовими звітами, відомостями про нарахування і виплату заробітної плати, банківськими виписками по поточному і валютному рахунках та договорами, акт перевірки не є доказом того, що на момент формування спірної вимоги за позивачем рахувалася недоїмка, а тому жодних законних підстав для формування та направлення вимоги на суму 109 277, 24 грн у відповідача не було.

Відповідач у своїх запереченнях зазначив, що ОСОБА_1 було занижено суму доходу, на яку нараховується єдиний внесок із урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску за 2014 рік на 153 024, 96 грн та за 2015 рік на 161 895 ,00 грн, внаслідок заниження суми доходу, на яку нараховується єдиний внесок із урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, ОСОБА_1 занижено належний до сплати в бюджет єдиний внесок з сум доходу, на який нараховується єдиний внесок у розмірі 34,7%, у розмірі - 109 277, 24 грн, у тому числі за 2014 рік у сумі 53 099, 67 грн, за 2015 рік у сумі 56 177, 57 грн.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 03.08.2016, яку залишено без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2017, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що у період виникнення спірних правовідносин підпунктом 2 пункту 5 Розділу IV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування затвердженою наказом Міністерства фінансів України № 449 передбачалось, що платники, визначені підпунктом 3 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) пункту 1 розділу II цієї Інструкції, здійснюють розрахунок єдиного внеску за календарний рік до 10 лютого наступного року на підставі даних річної податкової декларації. При визначенні доходу (прибутку), з якого сплачується єдиний внесок, враховується кількість календарних місяців, у яких отримано дохід (прибуток). Базою нарахування єдиного внеску є чистий оподатковуваний дохід (прибуток), зазначений у податковій декларації, поділений на кількість календарних місяців, протягом яких він отриманий. Таким чином, оскільки ФОП ОСОБА_1 , при визначенні бази нарахування єдиного внеску, виходив із максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, застосувавши до неї ставку, зазначену в пункті 3 розділу III цієї Інструкції, а у відповідності до приписів законодавства базою нарахування єдиного внеску обрати чистий оподатковуваний дохід (прибуток), зазначений у його податковій декларації за 2014 та 2015 роки, поділений на кількість місяців, протягом яких він отриманий, судами відмовлено у задоволенні позову повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами неправильно застосовано норми Закону № 2464-Vl. Зазначає, що Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», оскільки позивач згідно з даними річних податкових декларацій за 2014 - 2015 роки нараховував ЄСВ в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої частиною третьою статті 7 Закону №2464-ІV в повному обсязі без будь-якого заниження, а тому донарахована сума грошового зобов`язання з єдиного внеску у розмірі 109 277, 24 грн є безпідставною. Як наслідок, оскільки відсутні підстави для донарахування єдиного внеску, то й вимога відповідача вимоги від 25.05.2016 №ф-6-1304 підлягає скасуванню.

Відповідач у своїх запереченнях на касаційну скаргу, у яких, посилаючись на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін. Інші доводи заперечень на касаційну скаргу зводяться до правильного визначення контролюючим органом бази нарахування єдиного внеску, якою є чистий оподатковуваний дохід (прибуток), зазначений у податковій декларації, поділений на кількість місяців, протягом яких він отриманий.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 08.08.2022 прийняв касаційну скаргу Управління до провадження та призначив справу до касаційного розгляду у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 09.08.2022.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Ханова Р.Ф.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вказує на таке.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач - ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, перебуває на обліку в Мелітопольській ОДПІ, зареєстрований платником єдиного внеску з 21.10.2004, як платник ПДВ зареєстрований з 30.10.2006.

Так, у період з 25.04.2016 по 11.05.2016 Мелітопольською ОДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку діяльності самозайнятої особи ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб за період з 01.01.2014 по 31.12.2015 дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 по 31.12.2015, за результатами якої 25.05.2016 складено акт № 999/08-32-13-04/ НОМЕР_1 .

За висновками акту перевірки встановлено Інспекцією порушення позивачем: частини 1 статті 7, частини 2 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI, внаслідок не вірного визначення суми доходу, на яку нараховується єдиний внесок з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, у результаті чого занижено належного до сплати в бюджет єдиного внеску з сум доходу, на який нараховується єдиний внесок у розмірі 34,7%, у розмірі - 109 277, 24 грн, у т.ч. по періодах: за 2014 рік на суму - 53 099, 67 грн, за 2015 рік на суму - 56 177, 57 грн.

На підставі акту перевірки 25.05.2016 Мелітопольською ОДПІ ГУ ДФС у Запорізькій області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6-1304 зі сплати єдиного внеску в розмірі - 109 277, 24 грн.

Такий висновок контролюючого органу вмотивовано наступним.

У період з перевіряємий період позивач перебував на загальній системі оподаткування.

Також, перевіркою встановлено, що позивачем документально підтверджено витрати, пов`язані із здійсненням діяльності, відображені у додатку 5 до податкової декларації про майновий стан і доходи за 2014 рік та відображені у додатку Ф4 до податкової декларації про майновий стані доходи за 2015 рік. Таким чином перевіркою визначення бази оподаткування (оподаткованого доходу) не встановлено завищення або його заниження.

За вказані роки ОСОБА_1 подано звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску.

Так, за даними звіту № 9080402329 від 09.02.2015 позивач у 2014 отримував чистий дохід у сумі 187 129, 00грн.

Відповідно до звіту № 9275362798 від 08.02.2016 ОСОБА_1 у 2015 році отримував чистий дохід у сумі 185 321, 00грн.

При цьому, обчислюючи розмір єдиного внеску, позивач не вірно визначив суми доходу, на яку нараховується єдиний внесок з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску.

Водночас, Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування передбачено, що базою нарахування єдиного внеску є чистий оподатковуваний дохід (прибуток), зазначений у податковій декларації, поділений на кількість календарних місяців, протягом яких він отриманий.

На думку відповідача самозайнята особа ОСОБА_1 невірно розрахував базу нарахування єдиного внеску, що призвело до його заниження за 2014 рік на 53 099, 67 грн та за 2015 рік на 56 177, 57 грн.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, Мелітопольською ОДПІ прийнято: вимогу про сплату боргу (недоїмки від 25.05.2016 №ф-6-1304, якою позивача зобов`язано сплатити 109 277, 24 грн.

Не погодившись із вказаним рішенням Інспекції та результатами адміністративного оскарження, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI у частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб - підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній до 01 січня 2017 року), яка визначає базу нарахування ЄСВ, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Абзацами третім, п`ятим частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній до 01 січня 2017 року), якою визначено порядок обчислення і сплати ЄСВ, передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Як свідчать матеріали справи та вірно встановлено судами, що згідно з додатком 5 до розділу III податкової декларації про майновий стан і доходи за звітний період 2014 року, наданого ОСОБА_1 до Мелітопольської ОДПІ 09.02.2015 самостійно визначено: сума чистого оподатковуваного доходу складає 187 129, 00 грн, кількість календарних місяців, протягом яких одержано такі доходи - 12, розмір середньомісячного річного оподатковуваного доходу - 15 594, 08 грн.

Таким чином, у графі 2 таблиці 1 «Нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування фізичними особами-підприємцями» сума доходу, заявлена позивачем в податковій декларації, та, відповідно, і сума доходу, на яку нараховується єдиний внесок з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску (графа 3 таблиці 1) не відповідають доходам, фактично отриманим протягом 12 місяців 2014 року.

Враховуючи вищенаведене, в порушення п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464, для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, ОСОБА_1 занижено суму доходу, на яку нараховується єдиний внесок з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску за 2014 рік на 153 024, 96 грн.

Водночас, згідно з додатком Ф4 до податкової декларації про майновий стан і доходи за звітний період 2015 року, наданого ОСОБА_1 (самостійно визначено) до Мелітопольської ОДПІ 08.02.2016: сума чистого оподатковуваного доходу складає 185 321, 00 грн, кількість календарних місяців, протягом яких одержано такі доходи - 12, розмір середньомісячного річного оподатковуваного доходу - 15 443, 42 грн.

Таким чином, у графі 2 таблиці 1 «Нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування фізичними особами-підприємцями» сума чистого доходу (прибутку), заявлена в податковій декларації особи-підприємця позивача, та, відповідно, і сума доходу, на яку нараховується єдиний внесок з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску (графа 3 таблиці 1) не відповідають доходам, фактично отриманим позивачем протягом 12 місяців 2015 року.

Зважаючи на встановлене, у порушення п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464 позивачем занижено суму доходу, на яку нараховується єдиний внесок із урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску за 2015року на 161 895, 00 грн.

Отже, такі висновки судів попередніх інстанцій щодо застосування норм матеріального права є правильними.

Дослідивши матеріали справи Суд погоджується із тим, що Мелітопольською об`єднаною Державною податковою інспекцією ГУ ДФС в Запорізькій області під час судового розгляду справи доведено правомірність прийняття вимоги від 25.05.2016 №ф-6-1304.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій відповідають нормам матеріального права, прийняті з дотриманням норм процесуального права.

Касаційна скарга не містить доводів про порушення судами норма матеріального чи процесуального права. У касаційній скарзі лише констатовано факт не погодження позивача із порушеннями встановленими за висновками акта перевірки.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 343, 349, 350 , 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 03.08.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2017 у справі № 808/1986/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк