Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

13 жовтня 2022 року справа № 520/6342/22

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олексія Котеньова, розглянувши за правилами спрощеного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області (вул. Гагаріна, буд. 1,м. Ізюм, Харківська область, 64300, код ЄДРПОУ 03196469) , Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної військової адміністрації (м-н Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під, 7 пов.,м. Харків,61022, код ЄДРПОУ 03196469) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області, Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної військової адміністрації, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати заробітної плати головному спеціалісту відділу призначення державних соціальних допомог, соціальної підтримки пільгових категорій громадян та осіб з інвалідністю №1 Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області ОСОБА_1 з дня припинення її нарахування;

- зобов`язати відповідачів нарахувати та виплатити заробітну плату головному спеціалісту відділу призначення державних соціальних допомог, соціальної підтримки пільгових категорій громадян та осіб з інвалідністю №1 Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області ОСОБА_1 з дня припинення її нарахування до моменту ухвалення рішення суду у справі та в подальшому.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15.08.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі без виклику сторін.

В обґрунтування позову та у письмових поясненнях позивач зазначила, що впродовж тривалого проміжку часу та по теперішній момент їй не виплачується заробітна плата, що пов`язано з дією постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання організації роботи державних службовців та працівників державних органів у період воєнного стану" №440 від 12.04.2022, якою передбачено, що робота державних службовців та працівників державного органу за межами України допускається лише у разі службового відрядження, оформленого в установленому порядку.

Позивач вважає, що невиплата їй заробітної плати викликана тим, що вона виїхала та перебуває за межами України, однак вона не відмовлялася та мала можливість виконувати роботу дистанційно, у той час як її колеги, що працюють на території України дистанційно, продовжують отримувати заробітну плату.

Позивач вважає, що такими діями відповідач обмежує її конституційні права, зокрема, на працю та вільний вибір місця проживання.

У відзиві на позов відповідач, Департамент соціального захисту населення Харківської обласної військової адміністрації, вказав, що можливість держслужбовців працювати за межами України допускається лише у разі службового відрядження, оформленого в установленому порядку. Іншої можливості держслужбовцям працювати з-за кордону чинним законодавством не передбачено.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

Відповідно до ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Суд розглядає справу у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п.10 ч.1 ст.4, ч.4 ст.229 КАС України.

Дослідивши доводи позову та відзиву, зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 обіймає посаду Головного спеціаліста відділу призначення державних соціальних допомог, соціальної підтримки пільгових категорій громадян та осіб з інвалідністю №1 Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області.

У листі від 11.08.2022 №01-07/700 УСЗН Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області повідомило позивача на її заяву про те, що через повномасштабну військову агресію Російської Федерації проти України та окупацію адміністративного центру району міста Ізюм, інших населених пунктів Управління та його територіально відокремлені структурні підрозділи фактично припинили свою діяльність. У зв`язку з викладеними вище обставинами було прийнято рішення тимчасово оголосити простій для працівників Управління та його територіально відокремлених структурних підрозділів з оплатою часу оголошеного простою у розмірі середнього заробітку. Відповідні виплати нараховані за березень і квітень 2022 року, але через неможливість здійснення юридичною особою фінансово-господарських операцій фактично виплачені лише в липні 2022 року.

Учасниками справи не заперечувалось, що позивач залишила територію України та наразі перебуває в Італії, дистанційно не працює та заробітну плату відповідно не отримує.

Позивач вважає бездіяльність відповідачів щодо не нарахування та невиплати мй заробітної плати незаконною, такою, що має дискримінаційний характер, а тому звернулась до суду з цим позовом.

Протиправність бездіяльності відповідачів позивач аргументує обмеженням її конституційних прав на свободу пересування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд застосовує такі норми права.

Суд зазначає, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи щодо призупинення виплати позивачу заробітної плати у зв`язку з її перебуванням за межами України під час дії воєнного стану.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні від 14.03.2022 № 133/2022 передбачено продовження строку дії воєнного стану з 05 години 30 хв. 26 березня строком на 30 діб.

Указом Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", який затверджено Верховною Радою України, передбачено продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, тобто до 25 травня 2022 року.

Указом Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", який затверджено Верховною Радою України, передбачено продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, тобто до 23 серпня 2022 року.

Указом Президента України від 12 серпня 2022 року № 573/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", який затверджено Верховною Радою України, передбачено продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, тобто, до 21 листопада 2022 року.

Організацію роботи державних службовців і працівників державних органів у період воєнного стану врегульовує постанова КМУ від 12.04.2022 № 440 «Деякі питання організації роботи державних службовців та працівників державних органів у період воєнного стану».

Зокрема, цією Постановою передбачено, що у період воєнного стану для держслужбовців та працівників держорганів, які перебувають на території України, за рішенням керівника держслужби в держоргані може запроваджуватися дистанційна робота у разі наявності організаційних і технічних можливостей для виконання їх посадових обов`язків.

Робота держслужбовців та працівників держорганів за межами України допускається лише у разі службового відрядження, оформленого в установленому порядку, що, у тому числі передбачено ст.42 Закону України "Про державну службу".

Відповідно до п. 1 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 17.03.2011 № 362), службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника державного органу (поїздка державного службовця - за розпорядженням керівника державної служби), підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі - підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв`язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

Документами, що підтверджують зв`язок такого відрядження з основною діяльністю підприємства, є, зокрема (але не виключно): запрошення сторони, що приймає і діяльність якої збігається з діяльністю підприємства, що направляє у відрядження; укладений договір чи контракт; інші документи, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документи, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з діяльністю підприємства, яке відряджає працівника.

Доказів того, що позивач перебуває за межами України у службовому відрядженні, до суду не надано, у той час як іншої форми роботи державного службовця з-за кордону аніж перебування у відрядженні, чинним законодавством не передбачено.

Відтак, суд вважає аргументовано позицію відповідача щодо посилання на вищенаведені приписи чинного законодавства як на підставу призупинення виплати заробітної плати позивачу, оскільки фактично роботу вона не виконує, дистанційно не працює.

У той же час у межах цього спору суд не оцінює інші аспекти проходження державної служби позивачем, зокрема, питання щодо перебування її у простої, притягнення до дисциплінарної відповідальності, тощо, оскільки це не є предметом справи.

Суд вважає неприйнятними аргументи позивача щодо її дискримінації та порушення, на її думку, конституційного права на вільне пересування та вибір місця проживання з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

У той же час право позивача, гарантоване ст.33 Основного Закону, не обмежувалось, адже позивач залишила територію України та наразі, за її словами, перебуває в Італії.

Неможливість виконувати роботу дистанційно, перебуваючи за кордоном, не обмежує право позивача на свободу пересування і в означеному контексті не може вважатись дискримінаційним обмеженням, адже прямо передбачено чинним нормативно-правовим актом. Також це обмеження хоч прямо не закріплено законами про державну службу, але випливає зі змісту його норм.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Стаття 6 цього закону передбачає, що відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації.

Форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього Закону, забороняються.

Не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме:

спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.

Як вже встановлено судом, позивач не позбавлена доступу до державної служби в Україні, що відповідає гарантованому законодавством про державну службу принципу забезпечення рівного доступу до державної служби.

У той же час бажання позивача отримувати заробітну плату, працюючи за кордоном дистанційно, що не відповідає чинному законодавству України, не може слугувати підставою для звинувачень відповідача у дискримінації, адже, діючи у межах спірних правовідносин, відповідач чітко та послідовно виконує приписи нормативно-правових актів та діє правомірно.

При цьому порівняння позивача в контексті оплати праці з її колегами, що працюють дистанційно на території України, про що вона зазначає в позові, жодним чином не підтверджує надання таким особам додаткових преференцій, адже такі особи виконують функції державних службовців в межах України, як то прямо передбачено Постановою №440.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст.4-10, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 236 293, 295, 297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області (вул. Гагаріна, буд. 1,м. Ізюм, Харківська область, 64300, код ЄДРПОУ 03196469) , Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної військової адміністрації (м-н Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під, 7 пов., м. Харків,61022, код ЄДРПОУ 03196469) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі виготовлено 13 жовтня 2022 року.

СуддяОлексій Котеньов