ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" жовтня 2022 р. Справа №909/392/20

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіО.С. Скрипчук

суддівР.І. Марка

О.І. Матущака

секретар судового засідання Лагутін В.Б.

розглянувши апеляційну скаргу заступника Генерального прокурора за № 15/1/1-21824-20 від 06.01.2021 (вх. № 01-05/221/21 від 18.01.2021)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30.11.2020 (повний текст рішення складено 17.12.2020, м. Івано-Франківськ, суддя Максимів Т.В.)

у справі № 909/392/20

за позовом: заступника Генерального прокурора, м. Київ, в інтересах держави в особі

Івано-Франківської обласної державної адміністрації, м. Івано-Франківськ

до відповідача: Приватного підприємства Спеціалізоване лісомисливське науково-дослідне природно-заповідне господарство Чорний ліс, с. Завій Калуського району Івано-Франківської області

про визнання відсутнім права постійного користування земельними ділянками та зобов`язання повернути земельні ділянки,

за участю представників:

від позивача Гнип І.Я.

від відповідача Косар М.Є.

Лущак М.М. керівник

від прокуратури Винницька Л.М.

ВСТАНОВИВ:

У травні 2020 року Заступник Генерального прокурора (далі прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Приватного підприємства Спеціалізоване лісомисливське науково-дослідне природно-заповідне господарство Чорний ліс (далі ПП СЛНДПЗГ Чорний ліс), у якому просив:

визнати відсутнім у ПП СЛНДПЗГ Чорний ліс права постійного користування земельними ділянками лісового фонду площею 8 527 га для ведення лісового господарства на території Богородчанського, Калуського та Тисменицького районів Івано-Франківської області;

зобов`язати ПП СЛНДПЗГ Чорний ліс повернути на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельні ділянки лісового фонду площею 8527 га, передані згідно зі зведеним актом прийому-передачі земель лісового фонду від 25.05.2000 для ведення лісового господарства на території Богородчанського, Калуського та Тисменицького районів.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням прав та інтересів держави щодо використання земель лісового фонду, оскільки ПП СЛНДПЗГ Чорний ліс користується земельними ділянками лісового фонду площею 8 527 га за відсутності належним чином оформленого права постійного користування такими землями відповідно до вимог законодавства.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 30.11.2020 у задоволенні позову відмовлено.

Прокурор оскаржив рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Просив скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30 листопада 2020 року у справі №909/392/20 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Вважає, що оскаржене рішення прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неправильним застосуванням норм матеріального права ст.16,386 ЦК України, ст.19, 22, 23, 77,100, 102, 116, 125, 126 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), ст.13, 43, 57, 84, 122, 149, 150, 152 та п.п. 1,6 розділу Перехідні положення ЗК України, ст.9 ЛК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), ст.4, 5, 60 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища, ст.26 Закону України Про природно-заповідний фонд. Висновки суду про виникнення у відповідача права користування спірними земельними ділянками на підставі рішення Івано-Франківської обласної ради від 14 березня 2000 року №278-12/2000 "Про вилучення і надання земель лісового фонду" не відповідають положенням статей 22, 23 ЗК України в редакції, чинній на час прийняття рішення, а також не відповідають положенням ЗК України у наступних редакціях. На момент прийняття рішення Івано-Франківської обласної ради від 14 березня 2000 року №278-12/2000 проекту відведення спірної земельної ділянки не існувало, земельна ділянка не була відведена в натурі (на місцевості) і відповідач не отримав державних актів. Відповідно, відповідач, не набув права користування спірною земельною ділянкою лісового фонду.

У подальшому, в зв`язку з набранням чинності Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин від 28.04.2021 № 1423-ІХ, прокурор подав до суду клопотання про заміну учасника справи його правонаступником у порядку статті 52 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК), у якому просив замінити позивача Кабінет Міністрів України його правонаступником у спірних правовідносинах на Івано-Франківську обласну державну адміністрацію (далі Івано-Франківська ОДА).

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 замінено позивача у справі № 909/392/20 Кабінет Міністрів України на його правонаступника у спірних правовідносинах Івано-Франківську ОДА. Також суд задовольнив клопотання Кабінету Міністрів України про залучення третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 02.12.2021 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30.11.2020 у частині відмови в задоволенні позовних вимоги про зобов`язання ПП СЛНДПЗГ Чорний ліс повернути на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельні ділянки лісового фонду площею 8527 га, передані згідно зі зведеним актом прийому-передачі земель лісового фонду від 25.05.2000 для ведення лісового господарства на території Богородчанського, Калуського та Тисменицького районів, скасовано, в цій частині ухвалено нове рішення, яким ці позовні вимоги задоволено. Зобов`язано ПП СЛНДПЗГ Чорний ліс повернути на користь держави в особі Івано-Франківською ОДА земельні ділянки лісового фонду площею 8 527 га, передані згідно зі зведеним актом прийому-передачі земель лісового фонду від 25.05.2000 для ведення лісового господарства на території Богородчанського, Калуського та Тисменицького районів. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 27.07.2022 касаційну скаргу Приватного підприємства Спеціалізоване лісомисливське науково-дослідне природно-заповідне господарство Чорний ліс задоволено частково. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.12.2021 у справі № 909/392/20 скасовано. Справу №909/392/20 передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

У постанові Верховного Суду від 27.07.2022 зазначено, що суд апеляційної інстанції не надав об`єктивну оцінку наявності/відсутності порушеного права чи інтересу позивача на момент звернення до господарського суду та не визначив, чи відповідає обраний прокурором спосіб захисту порушеного права правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, а також способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права. З огляду на викладене, без належної та будь-якої правової оцінки суду апеляційної інстанції залишилися ті обставини, що відповідач дотримувався вимог чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, яке регламентує його поведінку, необхідну для отримання правовстановлюючих документів та належного оформлення права користування землею, а також чинність рішення Івано-Франківської обласної ради від 14.03.2000 № 278-12/2000 Про вилучення і надання земель лісового фонду та наявність незакінченого виконавчого провадження з виконання наказу від 24.11.2003 №17746, про що наголошував відповідач, а відтак не встановлено, чи не набув відповідач права правомірного очікування, яке підлягає захисту відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також причин, за якими відповідне судове рішення не виконано.

Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Івано-Франківська обласна Рада 14 березня 2000 року ухвалила рішення №278-12/2000 "Про вилучення і надання земель лісового фонду", яким вирішила:

1. Затвердити проект відведення земельних ділянок лісового фонду для ведення лісового господарства Приватному підприємству "Спеціалізоване лісомисливське науково-дослідне природно-заповідне господарство "Чорний ліс".

2. Вилучити із землекористування Івано-Франківського військового лісгоспу Міністерства Оборони України землі лісового фонду загальною площею 8531 га.

3. Надати Приватному підприємству "Спеціалізоване лісомисливське науково-дослідне природно-заповідне господарство "Чорний ліс" в постійне користування землі лісового фонду площею 8531 га, в тому числі: Богородчанського 2008 га, Калуського 3674 га, Тисменицького 2849 га районів.

4. Зобов`язати Приватне підприємство "Спеціалізоване лісомисливське науково-дослідне природо-заповідне господарство "Чорний ліс" у місячний термін замовити виготовлення документів, що посвідчують право користування землею відповідно до чинного законодавства; доручила Богородчанській, Калуській, Тисменицькій районним Радам видати державні акти на право постійного користування землею.

5. Зобов`язати користувача земель лісового фонду дотримуватись вимог чинного законодавства та рішення Івано-Франківської міської Ради народних депутатів від 26.04.1995 № 278-12/2000 "Про утворення загально-зоологічного заказника "Чорний ліс".

25.05.2000 складено зведений акт прийому-передачі земель лісового фонду, за яким землі лісового фонду загальною площею 8527 га передано ПП СЛНДПЗГ Чорний ліс, Цей акт складено та підписано комісією, створеною згідно з розпорядженням Івано-Франківської ОДА від 11.04.2000 Про створення робочої комісії.

Також, 30.05.2000 Держуправління екологічної безпеки в Івано-Франківській області видало ПП СЛНДПЗГ Чорний ліс охоронне зобов`язання №492, а 10.10.2003 Державне управлінням екології та природних ресурсів в Івано-Франківській області видало ПП СЛНДПЗГ Чорний ліс охоронне зобов`язання №554.

Відповідно до цих охоронних зобов`язань землекористувач ПП СЛНДПЗГ Чорний ліс взяло під охорону загальнозоологічний заказник Чорний ліс площею 8527,0 га. Зазначено, що межі земельної ділянки встановлені у технічній документації із землеустрою, розробленій у 2000 році Івано-Франківським інститутом землеустрою на замовлення ПП СЛНДПЗГ Чорний ліс.

Прокурор зазначив, що ПП СЛМНДПЗГ "Чорний ліс" право постійного користування земельною ділянкою лісогосподарського призначення не оформило, відповідного акта у підприємства не має, у зв`язку з чим воно є неналежним землекористувачем. Посилається, що ці обставини встановлені у рішеннях судів у справах №5/289, №909/729/13, №2а-2988/11/0970, №909/548/18 та згідно з ч.4 ст.75 ГПК України не потребують доказування. Зокрема при розгляді справи №909/548/18 та №300/930/19 встановлений факт використання ПП СЛМНДПЗГ "Чорний ліс" земельної ділянки лісогосподарського призначення, на якій розташований загальнозоологічний заказник місцевого значення "Чорний ліс".

Також як на підставу позову, прокурор посилався на Акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів №433 від 22.11.2016, складений Державною екологічною інспекцією в Івано-Франківській області, Акт №386 складений Державною екологічною інспекцією в Івано-Франківській області за результатом проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів від 04.12.2017, згідно яких в цілому по результатах перевірки порушень природоохоронного законодавства не встановлено, а також Акт №34 складений Державною екологічною інспекцією в Івано-Франківській області за результатом проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів від 13.02.2019 та Акт №20 складений Державною екологічною інспекцією в Івано-Франківській області за результатом проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів від 06.05.2019, згідно яких виявлені факти завдання шкоди навколишньому середовищу. Доказів добровільної сплати відповідачем вартості завданої шкоди, чи звернення заінтересованих осіб до суду про стягнення такої шкоди, матеріали справи не містять.

До матеріалів справи прокурор долучив лист Генеральної прокуратури України до Кабінету Міністрів України від 23.12.2019 №05/2/1-9 вих-19, яким поінформовано про здійснення господарської діяльності відповідачем з порушенням вимог чинного законодавства.

Прокурор також зазначав, що ПП СЛМНДПЗГ "Чорний ліс" незважаючи на те, що згідно з вимогами чинного законодавства не є постійним землекористувачем земель, які знаходяться на території об`єкта природно-заповідного фонду - загальнозоологічного заказника місцевого значення "Чорний ліс" протягом тривалого часу користується спірними землями, у зв`язку з чим прокурор звернувся в суд за захистом порушеного права та інтересів держави.

Як підтверджується матеріалами справи, рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 12.11.2003 у справі №12/263 задоволено позов ПП СЛНДПЗГ Чорний ліс та зобов`язано Івано-Франківський філіал інституту землеустрою виконати договір від 26.11.1999 №147-99 і видати позивачу проект відведення земель лісового фонду та державні акти на право постійного користування землею.

На виконання зазначеного рішення суду Господарський суд Івано-Франківської області 24.11.2003 видав наказ №17746. Виконавче провадження ВП №13739398 з виконання цього наказу було відкрито 09.07.2009.

Проект відведення земельних ділянок та передачі лісів в постійне користування ПП СЛНДПЗГ Чорний ліс за рахунок земель лісового фонду Івано-Франківського ЛПК Міністерства оборони України на території Богородчанського, Калуського, Тисменицького районів був переданий відповідачу лише 29.07.2009 за актом приймання-передачі матеріалів у виконавчому провадженні з виконання наказу від 24.11.2003 №17746.

У акті державного виконавця від 12.01.2010 зазначено, що рішення суду в частині видачі державних актів на право постійного користування не виконане, бланки серії III-ІФ №000121, №000121, №000123, №000124 боржником ДП Івано-Франківським науково-дослідним та проектним інститутом землеустрою отримані, заповнена графічна частина, однак не виготовлені в повному обсязі і не передані стягувачу, оскільки з часу винесення рішення суду змінилося законодавство в частині процедури виготовлення, заповнення, реєстрації, видачі та форми бланку Державного акта.

15.07.2011 ПП СЛНДПЗГ Чорний ліс зверталося до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення від 12.11.2003 у справі №12/263 у зв`язку із неможливістю його виконання, у задоволенні якої ухвалою суду від 10.11.2011 було відмовлено.

11.07.2018 ПП СЛМНДПЗГ "Чорний ліс" повторно звернулося до господарського суду Івано-Франківської області із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення від 12.11.2003 у справі №12/263-14/136 шляхом зобов`язання ДП "Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" відновити межі земельних ділянок та виготовити електронні документи на підставі проекту відведення земельних ділянок для ведення лісового господарства ПП СЛМНДПЗГ "Чорний ліс", затвердженого рішенням сесії Івано-Франківської обласної ради від 14 березня 2000 №278-12. 29.08.2018 Суд відмовив у задоволенні цієї заяви (ухвала суду від 29.08.2018).

В подальшому, Івано-Франківська обласна рада 17.05.2019 ухвалила рішення №1133-28/2019, яким рекомендувала Івано-Франківській ОДА розглянути питання раціонального використання та оформлення прав на землі лісового фонду державної власності, які відповідно до рішення обласної ради від 14.03.2000 №278-12/2000 Про вилучення і надання земель лісового фонду передано у постійне користування ПП СЛНДПЗГ Чорний ліс.

Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога прокурора, заявлена в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, якого в процесі розгляду справи було замінено його правонаступником у спірних правовідносинах на Івано-Франківську ОДА, про визнання відсутнім у ПП СЛНДПЗГ Чорний ліс права постійного користування земельними ділянками лісового фонду площею 8527 га для ведення лісового господарства на території Богородчанського, Калуського та Тисменицького районів Івано-Франківської області та зобов`язання відповідача повернути на користь держави в особі уповноваженого органу земельні ділянки лісового фонду площею 8527 га, передані згідно зі зведеним актом прийому-передачі земель лісового фонду від 25.05.2000 для ведення лісового господарства на території Богородчанського, Калуського та Тисменицького районів. Така вимога обґрунтована порушенням прав та інтересів держави щодо використання земель лісового фонду, оскільки ПП СЛНДПЗГ Чорний ліс користується земельними ділянками лісового фонду площею 8 527 га за відсутності належним чином оформленого права постійного користування такими землями відповідно до вимог законодавства.

Судом першої інстанції обґрунтовано взято до уваги, що при розгляді справи №909/548/18 суд врахував рішення у справах №5/289, №909/729/13, які в силу ч.4 ст.75 ГПК України мають преюдиційний характер і для справи, яка розглядається та встановив, що на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.06.2003 №346-р, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.06.2003 № 852 передано цілісний майновий комплекс 30-го загальновійськового полігону в/ч А-1453, що розташований в с. Старий Лисець Тисменицького району Івано-Франківської області до сфери управління МВС з дальшою передачею на баланс Прикарпатської філії Національної академії внутрішніх справ України, правонаступником якої є Прикарпатський юридичний інститут Львівського державного університету внутрішніх справ.

Відповідно до акта прийому-передачі від 23.07.2003 до сфери управління МВС передавалося наступне військове майно: військове містечко № 1 в районі села Лисець, земельна ділянка площею 933,41 га, на якій розташований 30-ий загальновійськовий полігон.

На об`єкти нерухомості вказаного цілісного майнового комплексу Прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету внутрішніх справ було оформлено право державної власності.

У межі земельних ділянок, які відводились на підставі рішення Івано-Франківської обласної ради від 14.03.2000 №278-12/2000 приватному підприємству СЛМНДПЗГ "Чорний ліс" входять землі колишньої військової частини загальної площею 932 га, майно якої передано Прикарпатському юридичному інституту Львівського державного університету внутрішніх справ МВС України.

Суд у рішенні в справі №909/548/18, яке набрало законної сили, зазначив про факт накладення спірної земельної ділянки, переданої ПП СЛМНДПЗГ "Чорний ліс" на земельну ділянку колишньої військової частини загальною площею 932 га, майно якої передано Прикарпатському юридичному інституту Львівського державного університету внутрішніх справ МВС України, встановлений у справах №5/289, №909/729/13, тому у порядку статті 75 ГПК України, не потребує доведення при вирішенні цього спору. Отже, суди встановили, що доводи прокурора про використання саме відповідачем площі 8527 га загальнозоологічого заказника "Чорний ліс", як і розміру цієї земельної ділянки є недоведеними.

Діяльність ПП СЛМНДПЗГ "Чорний ліс" здійснюється на підставі матеріалів лісовпорядкування, розроблених Львівською державною лісовпорядною експедицією Українського державного лісовпорядного виробничого об`єднання "Укрдержліспроект" Державного агентства лісових ресурсів.

Згідно технічної документації, виготовленої Івано-Франківським інститутом землеустрою Української Академії аграрних наук визначена площа та встановлені межі спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості); ПП СЛМНДПЗГ "Чорний ліс", станом на дату ухвалення рішення місцевим господарським судом перебуває у процесі оформлення права постійного користування землею площею 8527 га, на якій розташовано об`єкт природно-заповідного фонду загальнозоологічний заказник місцевого значення "Чорний ліс".

Суд першої інстанції вірно встановив, що станом на час розгляду справи №909/392/20 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.11.2003 у справі №12/263 не виконано та не видано ПП СЛМНДПЗГ "Чорний ліс" акти на право постійного користування землею площею 8527 га, на якій розташований об`єкт природно-заповідного фонду загальнозоологічний заказник місцевого значення "Чорний ліс", виконавче провадження по виконанню цього рішення суду не завершене.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно із частиною 4 статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Статтею 25 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" встановлено, що заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів.

Стаття 7 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на час надання відповідачу спірної земельної ділянки лісового фонду) передбачала, що у постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності: для ведення лісового господарства спеціалізованим підприємствам.

Відповідно до ч.1 п.1 статті 13 Лісового кодексу України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин з надання відповідачу спірної земельної ділянки лісового фонду) до відання обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території належить, зокрема, надання земельних ділянок лісового фонду за межами населених пунктів у постійне користування та припинення права користування ними.

Згідно статті 22 ЗК України (в редакції, чинній на час надання земельної ділянки у користування), право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Стаття 23 ЗК України (в редакції, чинній на час надання земельної ділянки у користування) передбачала, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

В статті 9 Лісового кодексу України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом. Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується державним актом на право постійного користування землею.

Статтею 116 ЗК України встановлені підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності: громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Положеннями статті 126 Земельного кодексу України станом на 2001 рік також встановлено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Відповідно до статті 125 ЗК України, станом на 2001 рік, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникають після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно п.1 розділу "Перехідні положення" ЗК України рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу.

У пункті 6 розділу "Перехідні положення" ЗК України визначено, громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них. Проте обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься у пункті 6 розділу "Перехідні положення" ЗК України, визнаний неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005.

Стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішеннях, зокрема у справах: "Меллахер та інші проти Австрії" від 19.12.1998 та "Пайн Велі Девелопмент Лтд" та інші проти Ірландії" від 23.10.1991 визначив, що під поняттям "майно" розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно із законодавством країни, в якій виник спір, а також під даним поняттям можуть бути прибутки, що випливають з власності, кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, "активи", які можуть виникнути, "правомірні очікування"/"законні сподівання" особи.

При цьому, у рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд" та інші проти Ірландії" від 23.10.1991 Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей. З наведеного слідує висновок про те, що по-перше, особа, якій відповідним рішенням надано право користування земельною ділянкою, набуває право власності на майно у вигляді правомірних очікувань щодо набуття у майбутньому права володіння майном (право оренди) ще до укладення відповідного договору оренди на виконання даного рішення, по-друге, після укладення відповідного договору оренди у особи виникає право мирно володіти майном, яким є майнові права (право оренди) протягом певного строку. При цьому, право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди), є об`єктом правового захисту згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.

Суд першої інстанції вірно встановив, що позивач дотримувався вимог чинного, на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, яке регламентує його поведінку, необхідну для отримання правовстановлюючих документів та належного оформлення права користування землею, тобто відповідач може вважатись таким, що набув права "правомірного очікування".

Доводи прокуратури про те, що відповідач не є, та не може бути постійним землекористувачем земель, у зв`язку із відсутністю державних актів на право постійного користування, не узгоджуються з принципом верховенства права, який визнається і діє в правовій державі Україні, відповідно до частини першої статті 8 Конституції України.

За юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями справедливості, свободи, рівності тощо (Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15- рп/2004). Для того, щоб законодавча діяльність парламенту узгоджувалася з конституційним принципом верховенства права, закони повинні бути передбачуваними, щоб суб`єкти правовідносин могли заздалегідь планувати та здійснювати свою правомірну поведінку, тобто "мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях" (Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).

Юридична передбачуваність реалізації законів та інших нормативно-правових актів як складова конституційного принципу верховенства права є обов`язком органів державної влади, у тому числі органу законодавчої влади, забезпечувати стабільність існуючих правовідносин. Органи публічної влади мають поважати інтереси й правомірні очікування осіб, які набули права на підставі закону.

Політика правової держави допускає можливість змін правового регулювання суспільних відносин. Ці зміни мають бути такими, щоб особи, правового статусу яких стосуються зміни, мали реальну можливість підготуватися до нової правової ситуації згідно зі своїми правомірними очікуваннями, а правова держава повинна захищати такі очікування. Це полягає у тому, що індивіди мають реальну можливість заздалегідь планувати свою правомірну поведінку, а органи публічної влади саме з огляду на таку можливість при прийнятті нових чи внесенні змін до чинних нормативно-правових актів повинні діяти узгоджено, стабільно та перспективно.

У той же час правомірні очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів. Проте суб`єкти права розраховують на усталеність правового регулювання, оскільки часті та швидкі зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними своїх конституційних прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Принцип захисту правомірних очікувань нерозривно пов`язаний з принципом правової держави. Відповідно до принципу захисту правомірних очікувань урядові установи зобов`язані діяти узгоджено у сфері видання нормативних актів і поважати правомірні очікування, що могли виникнути в осіб стосовно конкретних приписів цих актів. Особи, у свою чергу, відповідно до цього принципу можуть розраховувати на сталість і незмінність правомірно прийнятих приписів. Тоді особи можуть планувати з певністю своє майбутнє в контексті прав, наданих цими приписами. Разом з тим, принцип захисту правомірних очікувань не перешкоджає державі вносити зміни в чинне законодавство. Цей принцип не може тлумачитися настільки широко, аби убезпечувати осіб від будь-якого незадоволення. В іншому випадку держава була б нездатною реагувати на життєво важливі зміни. Проте принцип захисту правомірних очікувань вимагає від держави при зміні чинного законодавства дотримуватись розумного балансу між впевненістю осіб в поточному чинному законодавстві і тими інтересами, заради яких до такого законодавства вносяться зміни.

В процесі розгляду справи суд першої інстанції вірно встановив, що у зв`язку із зміною законодавства відповідач був позбавлений можливості належно оформити право користування спірними землями, що є неприпустимим у правовій державі, де діє принцип верховенства права.

Основним принципом судочинства, закріпленим Конституцією України є законність і відповідно до статті 2 Закону України "Про судоустрій України" суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Як зазначав прокурор у позовній заяві відповідно до ч.1ст.13 ЗК України, у чинній редакції, до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема: а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Статтею 43 ЗК України визначено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до ст. 44 ЗК України, до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Приписи ч.2 ст.84 ЗК України встановлюють, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема :

г) землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;

ґ) землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (ст.84 ЗК України).

Положеннями п.8 ст. 122 ЗК України встановлено, що Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно з ст.149 ЗК України, якою визначений порядок вилучення земельних ділянок, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом (ч.1).

Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" і земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти газотранспортної системи, що передаються суб`єкту господарювання у зв`язку з відокремленням діяльності з транспортування природного газу, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу (ч.9).

У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку (ч.10).

Провівши системний аналіз правового обґрунтування позовних вимог прокурора щодо порушеного права держави в особі Кабінету Міністрів України, суд першої інстанції вірно встановив та зазначив таке.

1. Спірна земельна ділянка перебувала та продовжує перебувати у державній власності.

2. За користування земельною ділянкою відповідач сплачує земельний податок, доказів наявності заборгованості прокурор не подав. Суд також не встановив факту завдання шкоди державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства.

3. Правових підстав для примусового припинення права користування вказаною земельною ділянкою прокурор не навів.

4. Рішення органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про вилучення спірної земельної ділянки для суспільних та інших потреб прокурор не подав.

5. Доказів звернення Кабінету Міністрів України до землекористувача про вилучення земельної ділянки прокурор не подав. Разом з тим, матеріали справи містять лист відповідача до КМУ №03-12 від 05.02.20 про врегулювання земельних правовідносин, виконання якого скеровано до Івано-Франківської ОДА, яка листом від 28.02.2020 за №1505/1/1-20/01-016 поінформувала відповідача про те, що Законом України "Про державний земельний кадастр" встановлено, що у разі якщо відомості про земельні ділянки, право користування на які виникло до 2004 року, не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель за заявою, зокрема, користувачів земельних ділянок.

Крім того, згідно Рішення від 17.05.2019 №1133-28/2019 Івано-Франківська обласна рада рекомендувала Івано-Франківській ОДА розглянути питання раціонального використання та оформлення прав на землі лісового фонду державної власності, які відповідно до рішення обласної ради від 14.03.2000 №278-12/2000 "Про вилучення і надання земель лісового фонду" передані у постійне користування ПП "СЛНДПЗГ "Чорний ліс".

З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано не погодився із твердженням прокурора про порушення права держави в особі Кабінету Міністрів України, хоча має місце використання спірної земельної ділянки за відсутності державних актів на право користування нею.

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 14 ГПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК). Аналогічний за змістом перелік способів захисту передбачений у частині другій статті 20 ГК.

Як правило, особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц. Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог.

За таких обставин, рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.12.2021 у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, наведених в оскаржуваному рішенні суду.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, враховуючи відмову в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір сплачений за апеляційною скаргою покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 271, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу заступника Генерального прокурора за № 15/1/1-21824-20 від 06.01.2021 (вх. № 01-05/221/21 від 18.01.2021) залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30.11.2020 у справі №909/392/20 залишити без змін.

3.Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта.

4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Повний текст постанови складено 13.10.2022.

Головуючий суддяО.С. Скрипчук

СуддяР.І. Марко

СуддяО.І. Матущак