16.09.2022 Справа № 363/3015/21

РІШЕННЯ

Іменем України

16 вересня 2022 року м. Вишгород

Вишгородський районний суд Київської області в складі головуючого судді Свєтушкіної Д.А., при секретарі судових засідань Андрєєвій О.А., за участі позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вишгород в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» третя особа: Міністерство освіти та науки України про захист прав споживачів шляхом визнання недійсним контракту,-

ВСТАНОВИВ:

До Вишгородського районного суду від представника позивача адвоката Татарчука Ф.М. надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» третя особа: Міністерство освіти та науки України про захист прав споживачів шляхом визнання недійсним контракту. В обґрунтування своїх вимог вказав, що 29 серпня 2014 року між позивачем та приватним акціонерним товариством «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» (ПрАТ МАУП) був укладений Контракт на суму 12680 гривень. За результатами навчання та успішного захисту дисертації 28 жовтня 2014 року Позивач отримав диплом доктора філософії в галузі права DD № 2409 реєстраційний номер № 1409. 02 лютого 2021 року позивач подав документи до Секретаріату Уповноваженого із захисту державної мови з метою влаштуватись на роботу. Серед усіх документів, які були подані ОСОБА_1 був також зазначений ОСОБА_2 . З метою дотримання вимог Закону України «Про запобігання корупції» та здійснення спеціальної перевірки щодо освіти, наявності у кандидата наукового ступеня, вченого звання Служба персоналу Секретаріату направила запит від 05.02.2021 № 45/9-02/21-С до Міністерства освіти та науки України. 25 лютого 2021 року на адресу Секретаріату надійшов лист Міністерства освіти та науки України від 17.02.2021 № 117/744-21 з інформацією про результати спеціальної перевірки щодо освіти, наявності у кандидата наукового ступеня, вченого звання ОСОБА_1 . В останньому абзаці Листа МОН зазначається: «З огляду на зазначене, диплом доктора філософії DD № 2409, виданий 28.10.2014 ОСОБА_1 Міжрегіональною академією управління персоналом, не є документом встановленого зразка, не засвідчує наявності у вказаної особи наукового ступеня в Україні та не дає права на його використання у документообігу як такого, що відповідає законодавству України». З метою вирішення цього питання позивач звернувся до ПрАТ МАУП із заявою від 24.02.2021, шляхом направлення електронного листа на електронну пошту відповідача, про надання пояснень із питань, що зазначені вище. На свою поштову адресу позивач отримав лист ПрАТ МАУП від 16.03.2021 № 1319 з відповіддю та завіреними документами, на підставі яких ОСОБА_1 видали ОСОБА_2 . Не погоджуючись з доводами, які зазначені в зазначеному листі, позивач направив претензією від 30.03.2021 до ПрАТ МАУП з метою досудового врегулювання спору, відповідно до статті 16 ЦПК. Проте у відповідь позивач отримав лист відповідача від 23.04.2021 № 3575 в якому міститься відмова у задоволенні претензії. Також зауважив, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов`язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином. Крім того, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину. Вважає, що ПрАТ МАУП немало право укладати контракт, а також контракт повинен бути визнаний недійсним, оскільки: ЗУ «Про вищу освіту» від 01.07.2014 року не передбачено видачу дипломів міжнародного зразка про присудження відповідного наукового ступеня; у відповідача не було ліцензії на відповідну освітню діяльність, диплом доктора філософії в галузі права DD № 2409 реєстраційний номер № 1409 не внесений до Єдиної державної електронної бази з питань освіти, що є порушенням законодавства; дипломи англійською мовою може видавати лише Міністерство освіти і науки і тільки іноземним громадянам; в контракті міститься посилання на недіючий нормативно-правовий акт, а саме постанову КМУ від 24.07.2013 року № 567 «Про затвердження порядку присудження і наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника»; контракт створює хибне уявлення про набуття наукового ступеня. Обман з боку відповідача при укладенні контракту полягає в тому, що відповідач знав про те, що у нього немає прав видавати, ані дипломи міжнародного зразка, ані дипломи державного зразка, про присудження наукового ступеня доктора філософії в галузі права. Більш того відповідач не міг не знати правила та норми підготовки доктора філософії в аспірантурі (ад`юнктурі), які становлять чотири роки, а не один рік, як зазначено в контракті та на які посилається сам відповідач у своїх листах на звернення відповідача. Щодо відшкодування моральної шкоди вказав, що моральна шкода, завдана позивачу, в даній справі полягає у тому, що позивач зазнав душевних страждань, внаслідок укладання Контракту, який є незаконним та укладений шляхом обману, внаслідок чого позивач повинен був виправдовуватись перед роботодавцем (Секретаріату Уповноваженого із захисту державної мови) під час влаштування на роботу. Також була принижена честь та гідність позивача, оскільки він змушений був надавати письмові пояснення роботодавцеві, зазнав осуду з боку працівників роботодавця, які вважали, що він намагався подати підроблені документи та порушував такі принципи державної служби, як верховенство права та законність, що визначені в статті 4 Закону України «Про державну службу». Крім цього виникала можливість звільнення позивача з державної служби. Вказані обставини позивач нерозривно пов`язує саме із вчиненим відповідачем відносно себе правопорушенням та намаганнями навчального закладу уникнути юридичної відповідальності за свої дії. У зв`язку з чим, позивач звернувся з даним позовом до суду просить визнати контракт недійсним, стягнути збитки у подвійному розмірі 25 360 грн., моральну шкоду у розмірі 15 000 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 800 грн.

Ухвалою від 02 серпня 2021 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

30.09.2021 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що вимоги, які викладені в позовній заяві, є незаконними, необґрунтованими та такими, що суперечать чинному законодавству у зв`язку з наступним. Предметом оспорюваного договору є те, що позивач зобов`язаний оплатити навчання в докторантурі за спеціальністю право, а виконавці забезпечити його платне навчання. Обов`язки виконавців, в тому числі відповідача, передбачені п. 2.1. Контракту та були виконані в повному обсязі. Зобов`язання за договором Сторонами виконано в повному обсязі, строк дії оспорюваного договору закінчився. Зазначив, що позивачем пропущено строк звернення із даним позовом про визнання договору недійсним, оскільки строк позовної давності починає спливати з дня коли позивачу було видано диплом доктора філософії. Оскільки контракт був укладений 29.08.2014 року, а диплом виданий 28 жовтня 2014 року, то трирічний строк уже закінчився. Позивач не отримавши відповідного додатку мав змогу звернутися до відповідача за з`ясуванням обставин щодо виданого йому диплому доктора філософії. Крім того, на момент видачі позивачу диплому доктора філософії, ще навіть не було розроблено та затверджено Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах). Такий порядок був затверджений лише 26 березня 2016 року постановою Кабінету Міністрів України № 261. Позивач навчався у спільній заочній докторантурі Міжнародної Кадрової Академії, Міжрегіональної Академії управління персоналом, Міжнародного Відкритого Університету, яка була заснована відповідно до договору від 01 листопада 1996 р., укладеного між вказаними установами. Навчання здійснювалося згідно Положення про підготовку докторів філософії, яке визначає термін навчання від 1 до 2 років в залежності від наукової кваліфікації здобувача, а також ступеня готовності дисертаційного дослідження. Істотною умовою правочину, серед іншого, є предмет контракту. Відповідно до п. 1.1 контракту позивач оплачує своє навчання в докторантурі за спеціальністю право, а виконавці, в тому числі і відповідач, забезпечують його платне навчання. Забезпечення навчання докторанта виконавці здійснюють шляхом виконання покладених на них обов`язків, що передбачені п. 2.1 контракту. Крім того, відповідно до п. 2.1 контракту виконавці, в тому числі і відповідач, зобов`язані були видати Докторанту, за умови успішного захисту дисертації, диплом міжнародного зразка про присудження відповідного наукового ступеня. Усі обов`язки виконавцями, у тому числі і відповідачем, були виконані, а докторант за результатами успішного публічного захисту отримав диплом доктора філософії в галузі права DD № 2409. Сторонами було досягнуто усіх істотних умов правочину та виконано взяті на себе обов`язки відповідно до контракту. Крім того, зазначив, що у п. 2.5. підписаного позивачем контракту чітко зазначено, що присвоєний науковий ступінь не є підставою для отримання пільг, які передбачені Постановою Кабінету Міністрів України від 28.06.97 р. №644 «Про затвердження Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань», а також іншими нормативними актами, якщо це прямо в них не сказано. Науковий, ступінь доктора філософії, який присуджувався в тому числі і відповідачем, не має прямого відношення до державних наукових ступенів. Про це вказано в контракті, який підписують докторанти. Національним законодавством України, на момент укладення контракту, не була передбачена видача дипломів державного зразка доктора філософії, оскільки Закон України «Про вищу освіту» був прийнятий 01.07.2014 року та набув чинності 06.09.2014 року (після укладення контракту на навчання в докторантурі), а не діяв на момент укладення Контракту. Окрім того, поняття наукового ступеня доктора філософії було введено із набуттям чинності Закону України «Про вищу освіту». На момент підписання контракту чинним законодавством було передбачено лише присудження наукового ступеня кандидата наук із подальшою видачею диплому державного зразка. Разом з тим, на момент укладення контракту, не було передбачено присвоєння наукового ступеня саме доктора філософії PhD та видачу дипломів державного зразка для такого ступеня. Проте, видача диплома доктора філософії міжнародного зразка не є порушенням діючого законодавства України і є правом автономного вищого навчального закладу IV рівня акредитації. Якщо Законом України «Про вищу освіту» не передбачено видачу дипломів міжнародного зразка про присудження відповідного наукового ступеня, то це не означає, що заклад освіти не має такого права та не може визначити власний міжнародний зразок диплому в межах договору про співробітництво. Диплом доктора філософії в галузі права DD № 2409 не потребує внесення до Єдиної державної електронної бази з питань освіти, оскільки як вказано у п 2.5. Контракту, присвоєний науковий ступінь, відповідно до такого диплому, не є підставою для отримання пільг передбачених чинними нормативно - правовими актами. На підставі Договору про співробітництво було розроблено та затверджено диплом міжнародного зразка, який за ініціативою сторін видавався як українською мовою так і був перекладений англійською, що не заборонено чинним законодавством. Твердження позивача, про те що контракт створює хибне уявлення про набуття наукового ступеня, що є підставою для визнання його недійсним - є оціночним, суб`єктивним та безпідставним. Позивач мав можливість узгодити усі питання безпосередньо з керівництвом Відповідача і до підписання контракту. Крім того, усі чинні нормативно-правові акти, а також ті, що уже втратили чинність, є у відкритому доступі, що дає зможу ознайомитись із порядком та правилами присудження наукових ступенів. Як зазначає сам позивач, нормативний строк підготовки, безпосередньо, доктора філософії становить чотири роки. позивач же 29 серпня 2014 року був зарахований до спільної заочної докторантури Міжнародної Кадрової Академії, Міжрегіональної Академії управління персоналом, Міжнародного відкритого університету за спеціальністю «Право» для захисту дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософії, успішно виконав індивідуальний план програми підготовки докторів філософії, пройшов атестацію на профільній кафедрі та був допущений до публічного захисту, який відбувся 28 жовтня 2014 року. Крім того, на момент видачі позивачу диплому доктора філософії, ще навіть не було розроблено та затверджено Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах). Такий порядок був затверджений лише 26 березня 2016 року постановою Кабінету Міністрів України № 261. Просив відмовити у задоволені позовних вимог повністю.

05.10.2021 року до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій зазначив, що відзив є необґрунтованим, бездоказовим, не спростовує твердження, які зазначені у позовній заяві та містить хибні трактування норм закону, виходячи з наступного. У своєму відзиві відповідач зазначає, що контракт виконаний в повному обсязі строк його дії закінчився. Проте, суть даного позову не стосується надання або ненадання послуги, невиконанням або неналежним виконанням договору, які регулюються нормами глави 63 Цивільного кодексу України, а стосується недійсності правочину, тобто в момент вчинення правочину (укладення Контракту) Твердження відповідача щодо спливу позовної давності є необґрунтованими, так як позивач надав доказ - лист Міністерства освіти та науки України від 17.02.2021 № 117/744-21, в якому повідомляється, що диплом доктора філософії DD № 2409, виданий позивачу Міжрегіональною академією управління персоналом, не є документом встановленого зразка, і цей доказ не спростований і не оскаржується відповідачем. Крім того, посилання на можливість довідатись про затвердження постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 № 261 «Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у вищих навчальних закладах (наукових установах)» не є підставою визнання строку звернення до суду пропущеним. У позивача немає обов`язку переглядати усі нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України та не існували таких обставин, в яких він міг дізнатися про вказану вище постанову. Відповідач у відзиві стверджує, що науковий ступінь доктора філософії не має прямого відношення до державних наукових ступенів і, нібито, позивач про це був обізнаний, посилаючись на пункт 2.5 підписаного контракту. Вважає зазначене вище твердження відповідача хибним та таким, що не відповідає об`єктивним обставинам справи, виходячи з наступного. Пункт 2.5 Контракту сформульований таким чином: «Присвоєний науковий ступінь не є підставою для отримання пільг, які передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 28.06.1997 N 644 «Про затвердження Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань». У вказаному пункті мова іде лише про пільги і аж ніяк не іде про відсутність зв`язку з державними науковими ступенями. Більш того у контракті взагалі не зазначено про те, що присвоюваний науковий ступінь не відноситься до наукових ступенів, які визначені законодавством. Також зазначив, що Перелік і зразки документів про освіту та вчені званні, які діяли на момент укладення контракту, були затвердженні постановою Кабінету Міністрів України від 12.11.1997 № 1260 у редакції від 06.05.2014 року, серед яких взагалі відсутній диплом доктора філософії у галузі права. Разом з тим, відповідач сам зазначає, що ступінь докора філософії було введено в Україні з набуттям чинності нового Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 року № 1556-VІІ, який набрав чинності 06.09.2014 року, тобто через вісім днів після підписання контракту. Відповідач сам підтверджує, що уклав контракт без законних на те підставах, вводячи в оману позивача, створюючи хибне уявлення про отримання ним наукового ступеня, якого взагалі не існувало в Україні на момент укладання Контракту, та видачу фіктивного диплому без законних на те підставах. Крім того, постанова Кабінету Міністрів України від 15.09.1993 № 731 «Про видачу іноземним громадянам диплома доктора філософії» передбачає, що видавати дипломи (англійською мовою) доктора філософії може лише Міністерству освіти і науки, і лише іноземним громадянам. Форма і опис диплома затверджуються Міністерством освіти і науки, що також зазначено у Листі МОН. Так як в момент видачі Диплому уже діяв Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 року № 1556-VІІ, то він мав бути внесений у ЄДЕБ, так як частиною десятою статті 7 цього Закону встановлено, що інформація про видані дипломи вноситься вищими навчальними закладами, крім вищих військових навчальних закладів, до ЄДЕБ. Проте Відповідач цього не зробив, чим підтвердив незаконність своїх дій. Представник позивача заперечує, що відповідач має право затверджувати та видавати диплом міжнародного зразка у рамках договору про співробітництво, оскільки такий диплом може видаватися лише Міністерством освіти і науки України, лише іноземцю і з внесенням його ЄДЕБ, з підстав зазначених вище. Непрямим доказом того, що відповідач мав намір створити хибне уявлення про настання правових наслідків (отримання позивачем наукового ступеня) є посиланням на недійсний нормативно-правовий акт у контрактів, зокрема у пункті 2.5, що суперечить нормам як цивільного законодавства так і моральним нормам суспільства. Також зазначив, що позивач у своїх твердженнях посилається виключно на норми закону та фактичні докази, які надані у додатках до позовної заяви, які у повній мірі спростовують твердження відповідача, які ґрунтуються лише на припущеннях та домислах, без фактичного та нормативного підтвердження. Просив задовольнити позовну заяву в повному обсязі.

19.10.2021 року до суду від представника відповідача надійшло заперечення, в яких зазначив, що на момент укладення оспорюванного правочину чинним законодавством не обмежувалось право Відповідача на укладення договорів про співробітництво, в межах яких усім бажаючим надавались платні освітні послуги (як у сфері формальної, так і неформальної освітні та не заборонялось видавати дипломи власного зразку. Крім того, у Виконавців за оспорюваним договором не було обов`язку вносити такі дипломи до Єдиної державної електронної бази з питань освіти. Представник позивача, посилаючись на ч. 1 ст. 67 ЗУ «Про вищу освіту» (у редакції від 08.06.2014 року) цитує головні напрями міжнародного співробітництва ВНЗ. Однак даний перелік напрямів не є виключним (тобто, можуть бути і інші напрями міжнародного співробітництва), тому висновок представника позивача про те, що диплом міжнародного зразка могли видати лише іноземцям є помилковим. Також зазначив, що позивач не є іноземним громадянином, а тому положення постанови КМУ від 15.09.1993 №731 «Про видачу іноземним громадянам дипломів доктора філософії» на нього не поширюється. Відповідач не заперечує, що виданий диплом доктора філософії не є документом встановленого державного зразку, оскільки на момент укладення оспорюваного контракту, диплом доктора філософії не був передбачений нормами чинного законодавства (видавався лише диплом кандидата наук) та, відповідно, державного зразку такого диплому не було у відповідача не було обов`язку, згідно умов оспорюваного контракту, видати диплом доктора філософії державного зразка. Окрім того, виконавці за оспорюваним договором, у тому числі і відповідач, повинні були видати диплом міжнародного зразку, а не державного. Просив відмовити у задоволені позовних вимог повністю.

19.10.2021 року до суду від представника третьої особи надійшли пояснення, в яких зазначає, що оскаржуваний Контракт підписано 29 серпня 2014 року, до набрання чинності Законом України «Про вищу освіту» (2014). У зв`язку з цим, на позивача поширюється дія законодавства, чинного до набрання чинності цим Законом. З наведеного вбачається, що відповідач міг прийняти позивача лише для здобуття наукового ступеня кандидата наук, оскільки на момент підписання оскаржуваного Контракту присудження ступеня доктора філософії в Україні не було передбачено Законом. Присудження наукових ступенів регулюється спеціальним законодавством. Однак ні один з діючих на момент укладення Контракту, актів не містив правових норм про можливість підготовки та присудження в Україні «наукового» ступеня доктора філософії та про віднесення закладів вищої освіти до суб`єктів видачі дипломів доктора філософії. Відповідач посилається на пункт 2.1 Контракту, яким він зобов`язався видати позивачеві диплом доктора філософії «міжнародного зразка». Однак ні законодавство, що було чинне до набрання чинності Законом України «Про вищу освіту» (2014), ні стаття 7 цього уже Закону не містять правових норм про такий документ. З огляду на зазначене, твердження відповідача про те, що він мав право видавати дипломи доктора філософії «міжнародного зразка» не відповідає дійсності і його доводи в цій частині не можна брати до уваги. Законодавством України для наукових працівників державних наукових установ і організацій, зокрема щодо зайняття посад, для яких наявність відповідного наукового ступеня є кваліфікаційною вимогою, отримання доплати за науковий ступінь, забезпечення додатковою житловою площею та її пільгової оплати тощо. З наведеного вбачається, що відповідач в оскаржуваному Контракті навів недостовірну інформацію щодо прав позивача, як власника виданого відповідачем диплома доктора філософії, у зв`язку з чим його доводи в цій частині не можна брати до уваги. МОН підтримує аргументи позивача, наведені у його відповіді на відзив стосовно всіх п`яти позицій та просить прийняти законне та обґрунтоване рішення.

08.09.2022 року до суду від представника третьої особи надійшли додаткові пояснення, в яких без аргументації зміни позиції третьої особи зазначає, що момент укладення оскаржуваного контракту, не було передбачено присвоєння наукового ступеня саме доктора філософії та видачу дипломів державного зразка для такого ступеня. Проте, видача диплома доктора філософії міжнародного зразка не є порушенням діючого законодавства України і є правом автономного вищого навчального закладу IV рівня акредитації. Якщо Законом України «Про вищу освіту» не передбачено видачу дипломів міжнародного зразку про присудження відповідного наукового ступеня не означає, що заклад освіти не має такого права та не може визначити власний міжнародний зразок диплому в межах договору про співробітництво. Диплом доктора філософії в галузі права DD № 2409 не потребує внесення до Єдиної державної електронної бази з питань освіти, оскільки як вказано у п 2.5, Контракту, присвоєний науковий ступінь, відповідно до такого диплому, не є підставою для отримання пільг передбачених чинними нормативно- правовими актами. На підставі Договору про співробітництво було розроблено та затверджено диплом міжнародного зразка, який за ініціативою сторін видавався як українською мовою так і був перекладений англійською, що не заборонено чинним законодавством. Посилання, у договорі, на нормативно-правовий акт, який втратив чинність не є підставою для визнання договору недійсним. У будь якому випадку правовідносини, визначені договором, регулюються чинними законами та підзаконними актами. Крім того, у п. 2.5. контракту чітко вказано «...а також іншими нормативними актами, якщо це прямо в них не сказано». Твердження Позивача, про те що контракт створює хибне уявлення про набуття наукового ступеня, що є підставою для визнання його недійсним є оціночним, суб`єктивним та безпідставним. Позивач мав можливість узгодити усі питання безпосередньо з керівництвом Відповідача до підписання контракту. Крім того, усі чинні нормативно-правові акти, а також ті, що уже втратили чинність, є у відкритому доступі, що дає змогу ознайомитись із порядком та правилами присудження наукових ступенів. Крім того, на момент видачі Позивачу диплому доктора філософії, ще навіть не було розроблено та затверджено Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти. Враховуючи вищезазначене просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому позивач позовні вимоги повністю підтримав та просив їх задовольнити з наведених у позові та відповіді на відзив підстав, також зауважив, що не мав жодного наукового ступеня на момент підписання оскаржуваного Контракту, мав вищу освіту, а саме диплом спеціаліста.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Суд, вислухавши думку позивача, дослідивши письмові докази по справі та всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 29 серпня 2014 року між ПрАТ МАУП та ОСОБА_1 укладено контракт на навчання в докторантурі Міжрегіональної Академії управління персоналом, Міжнародної Кадрової Академії та Міжнародного Відкритого Університету.

У п.1. «Предмет договору» вказаного Контракту зазначено, що Докторант оплачує своє навчання в докторантурі за спеціальністю право, а Виконавці забезпечують його платне навчання.

У п. 2 «Права та обов`язки сторін» вказаного Контракту зазначено: п.п. 2.1. виконавці зобов`язуються за умови успішного захисту дисертації видати Докторанту диплом міжнародного зразка про присудження відповідного наукового ступеня, п.п. 2.1. присвоєний науковий ступінь не є підставою для отримання пільг, які передбачені постановою КМУ від 28.06.1997 року № 644 «Про затвердження Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань», а також іншими нормативними актами, якщо це прямо в них не сказано.

У п. 3 «Строк навчання, вартість та порядок розрахунків» вказаного Контракту зазначено: п.п. 3.1. строк навчання Докторанта 1 рік, п.п. 3.2. загальна вартість навчання складає 12680 грн.

За результатами навчання та успішного захисту дисертації 28 жовтня 2014 року Позивач отримав диплом доктора філософії в галузі права DD № 2409 реєстраційний номер № 1409, який викладений на українській та англійській мовах.

Згідно з листом Міністерства освіти та науки України на запит Секретаріату Уповноваженого із захисту державної мови від 05.02.2021 № 45/9-02/21-С, ПрАТ МАУП у 2014 році не була віднесена до суб`єктів видачі дипломів доктора філософії власного зразка. Диплом доктора філософії DD № 2409, виданий 28.10.2014 ОСОБА_1 ПрАТ МАУП персоналом, не є документом встановленого зразка, не засвідчує наявності у вказаної особи наукового ступеня в Україні та не дає права на його використання у документообігу як такого, що відповідає законодавству України.

Відповідно до інформації щодо ліцензій Міністерства освіти та науки України на надання освітніх послуг, ПрАТ МАУП станом на 29 серпня 2014 року мало ліцензію на підготовку за напрямком «правознавство» бакалаврів, спеціалістів, магістрів, перепідготовку спеціалістів, підготовку молодших спеціалістів, а також підвищення кваліфікації за акредитованими напрямками (спеціальностями), підвищення кваліфікації спеціалістів в галузі знань 0305 «Економіка та підприємництво» зі спеціальності «Фінанси та кредит», підвищення кваліфікації спеціалістів в галузі знань 0305 «Економіка та підприємництво» зі спеціальності «Маркетинг», «Облік і аудит», «Управління персоналом та економіка праці», підвищення кваліфікації спеціалістів в галузі знань 0306 «Менеджмент та адміністрування» зі спеціальності «Менеджмент організацій і адміністрування», підготовка до вступу у вищі навчальні заклади громадян України та іноземних громадян, підготовка іноземних громадян за акредитованими напрямами підготовки (спеціальностями).

На момент укладення між сторонами оскаржуваного контракту на навчання в докторантурі діяв ЗУ «Про Вищу освіту» від 17.01.2002 року № 2984-ІІІ у редакції від 08.06.2014 року ( далі ЗУ № 2984-ІІІ).

Згідно ст. 1 ЗУ № 2984-ІІІ освітня діяльність - діяльність, пов`язана з наданням послуг

для здобуття вищої освіти, з видачею відповідного документа. Ліцензування - процедура визнання спроможності вищого навчального закладу певного типу розпочати освітню діяльність, пов`язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення;

Згідно зі ст. 2 ЗУ № 2984-ІІІ Законодавство України про вищу освіту базується на

Конституції України і складається з законів України "Про освіту", "Про наукову і науково-технічну діяльність", цього Закону та інших нормативно-правовихактів, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до ч.1 ст. 28 ЗУ № 2984-ІІІ освітня діяльність на території України здійснюється вищими навчальними закладами на підставі ліцензій, які видаються у

порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У ліцензіях на освітню діяльність зазначаються назва напряму, спеціальності, освітньо-кваліфікаційний рівень та обсяги

підготовки, термін дії ліцензії, а також юридична адреса вищого навчального закладу, його відокремлені структурні підрозділи (філії) та їх юридичні адреси.

Відповідно до ст. 53 ЗУ № 2984-ІІІ докторант - особа, яка має науковий ступінь кандидата наук і зарахована до докторантури для підготовки дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук.

Статтею 9 ЗУ № 2984-ІІІ встановлюються такі види документів, які засвідчують

здобуття особою вищої освіти та кваліфікації за певними освітньо-кваліфікаційними рівнями: диплом молодшого спеціаліста; диплом бакалавра; диплом спеціаліста; диплом магістра. Зразки документів про вищу освіту затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Статтею 59 ЗУ № 2984-ІІІ передбачено наступні наукові ступені: кандидат наук; доктор наук. Зазначено, що наукові ступені присуджують спеціалізовані вчені ради на підставі прилюдного захисту дисертацій. Рішення спеціалізованих вчених рад про присудження наукових ступенів затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти. Зразки документів про присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Так перелік і зразки документів про освіту та вчені звання, які діяли на момент укладення контракту, були затверджені постановою КМУ від 12.11.1977 № 1260 у редакції від 06.05.2014 року серед яких відсутній диплом доктора філософії у галузі права, як державного так і міжнародного зразка.

Єдиним нормативно-правовимактом,який передбачавна часукладення контракту,видачу дипломівдоктора філософіїє постановаКМУ від15вересня 1993року №731в редакціївід 21.08.2013року,якою тимчасоводозволено лише Міністерству освіти і науки видавати

дипломи (англійською мовою) доктора філософії та лише іноземним громадянам відповідно до міжурядових угод та домовленостей за наявності рішення спеціалізованої вченої ради про присудження їм наукового ступеня кандидата наук та підтвердження країною постійного місця

проживання здобувача еквівалентності науковихступенів кандидатанаук і доктора філософії. Форма іопис дипломазатверджуються Міністерствомосвіти інауки.

З аналізу вищезазначених норм нормативно-правових актів, що діяли на момент укладання оспорюваного контракту вбачається, що діючим на той момент законодавством взагалі не було передбачено навчання та присудження громадянам України наукового ступня доктора філософії, а також видачу відповідного диплому, як держаного так і міжнародного зразка. Слід зауважити, що діюче на момент укладення законодавство України взагалі не передбачало такого поняття, як диплом міжнародного зразка.

З наведеного вбачається, що Відповідач міг прийняти позивача лише для здобуття наукового ступеня кандидата наук, оскільки на момент підписання оскаржуваного Контракту присудження ступеня доктора філософії в Україні не було передбачено Законом.

Разом з тим, ступінь докора філософії було введено в Україні з набуттям чинності нового Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 № 1556-УІІ, який набрав чинності 06.09.2014 року у першій редакції (далі ЗУ № 1556-VІІ), тобто через вісім днів після підписання оскаржуваного контракту.

Так, у ч. 2 ст. 7 ЗУ № 1556-VІІ були встановлені такі види документів про вищу освіту (наукові ступені) за відповідними ступенями: диплом молодшого бакалавра; диплом бакалавра; диплом магістра; диплом доктора філософії; диплом доктора наук.

Відповідно до ч. 6 ст. 5 ЗУ № 1556-VІІ Доктор філософії - це освітній і водночас перший науковий ступінь, що здобувається на третьому рівні вищої освіти на основі ступеня магістра. Ступінь доктора філософії присуджується спеціалізованою вченою радою вищого навчального закладу або наукової установи в результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти відповідної освітньо-наукової програми та публічного захисту дисертації у спеціалізованій вченій раді.

Особа має право здобувати ступінь доктора філософії під час навчання в аспірантурі (ад`юнктурі). Особи, які професійно здійснюють наукову, науково-технічну або науково-педагогічну діяльність за основним місцем роботи, мають право здобувати ступінь доктора філософії поза аспірантурою, зокрема під час перебування у творчій відпустці, за умови успішного виконання відповідної освітньо-наукової програми та публічного захисту дисертації у спеціалізованій вченій раді.

Нормативний строк підготовки доктора філософії в аспірантурі (ад`юнктурі) становить чотири роки. Обсяг освітньої складової освітньо-наукової програми підготовки доктора філософії становить 30-60 кредитів ЄКТС.

Наукові установи можуть здійснювати підготовку докторів філософії за власною освітньо-науковою програмою згідно з отриманою ліцензією на відповідну освітню діяльність. Наукові установи можуть також здійснювати підготовку докторів філософії за освітньо-науковою програмою, узгодженою з вищим навчальним закладом. У такому разі наукова складова такої програми здійснюється у науковій установі, а освітня складова - у вищому навчальному закладі.

Слід зазначити,що уп.7та 8Прикінцевих таперехідних положеньЗУ №1556-VІІзазначено,що підготовкакандидатів тадокторів наук,що здійснюєтьсявищими навчальнимизакладами танауковими установамиі започаткованадо набраннячинності цимЗаконом,продовжується вмежах передбаченогостроку підготовки.Особи,які закінчилиаспірантуру абодокторантуру донабрання чинностіцим Законом,мають правона захистдисертації протягомодного року.За результатамизахисту дисертаційна здобуттянаукового ступенякандидата наукта науковогоступеня докторанаук здобувачамнаукових ступенівприсуджується науковийступінь кандидатаабо докторанаук тавидається дипломкандидата абодоктора наук; науковий ступінь кандидата наук після набрання чинності цим Законом прирівнюється до наукового ступеня доктора філософії, а вчене звання старшого наукового співробітника - до вченого звання старшого дослідника. Тобто законодавцем було чітко передбачено порядок переходу від попередньої системи вищої освіти до поточної, а саме щодо отримання статуса доктора філософії.

Контракт на навчання є за своєю суттю договором про надання послуг.

Згідно ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частина перша статті 203 ЦК визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини п`ятої статті 203 ЦК, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом частини першої статті 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини другої статті 216 ЦК якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Статтею 227 ЦК встановлено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов`язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином.

Нормами статті 230 ЦК передбачено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

З огляду на вищезазначене, суд вважає, що вимоги позовної заяви щодо визнання оскаржуваного контракту недійсним з підстав вчинення цього правочину без відповідного дозволу (ліцензії), є необґрунтованими, оскільки з аналізу чинного на момент укладення зазначеного контракту законодавства вбачається, що отримання такої ліцензії не передбачалось, тому що отримання громадянином України статусу доктора філософії взагалі передбачено не було, як і отримання диплома міжнародного зразка доктора філософії.

Щодо підстав визнання оскаржуваного контракту недійсним з підстав, передбачених ст. 230 ЦК України, суд зазначає наступне.

Свобода укладання договорів не спростовує того факту, що цивільне законодавство є загальним і спеціальним. Загальне застосовується, якщо немає спеціального законодавства. Спеціальне застосовується, якщо існують спеціальні норми, що регулюють окремі правовідносини; загальні норми законодавства у цьому випадку не приймаються до уваги.

Присудження наукових ступенів регулюється спеціальним законодавством, до якого на момент підписання оскаржуваного Контракту відносилися:

стаття 59 Закону України «Про вищу освіту» (2002), відповідно до якої науковими ступенями є доктор наук; кандидат наук. Зразки документів про присудження наукових ступенів затверджуються Кабінетом Міністрів України;

постанова Кабінету Міністрів України від 24 липня 2013 р. № 567 «Про затвердження Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника»;

постанова Кабінету Міністрів України від 15 вересня 1993 р. № 731 «Про видачу іноземним громадянам диплома доктора філософії»;

постанова Кабінету Міністрів України від 22 липня 1999 р. № 1329 «Про деякі питання визнання в Україні дипломів про присудження наукових ступенів»;

відповідні накази МОН, зареєстровані в Міністерстві юстиції.

Жоден із зазначених актів не містить правових норм про можливість підготовки та присудження в Україні «наукового» ступеня доктора філософії та про віднесення закладів вищої освіти до суб`єктів видачі дипломів доктора філософії.

Відповідач посилається на пункт 2.1 Контракту, яким він зобов`язався видати позивачеві диплом доктора філософії «міжнародного зразка». Однак ні законодавство, що було чинне до набрання чинності Законом України «Про вищу освіту» № 1556-VІІ , ні стаття 7 цього уже Закону не містять правових норм про такий документ. У згаданій статті 7 йдеться про видачу здобувачеві ступеня доктора філософії самого диплома доктора філософії та додатка до нього «європейського зразка». Затвердження форми диплома доктора філософії та додатка до нього європейського зразка цим же Законом віднесено до повноважень МОН. Ця норма здобула механізм реалізації після державної реєстрації в Міністерстві юстиції наказу Міністерства освіти і науки України від 12 травня 2015 року № 525 «Про затвердження форм документів про вищу освіту (наукові ступені) державного зразка та додатків до них, зразка академічної довідки». Норма статті 7 Закону про те, заклади вищої освіти можуть видавати дипломи власного зразка, на момент видачі позивачеві диплома доктора філософії не мала механізму реалізації, та не була чинною на момент укладення Контракту.

З огляду на зазначене, твердження відповідача про те, що він мав право видавати дипломи доктора філософії «міжнародного зразка» не відповідає дійсності і його доводи в цій частині суд не бере до уваги.

Суд також не бере до уваги доводи відповідача, що він мав право в рамках договору про співробітництво видавати дипломи власного зразка. Оскільки, це стосується випадків, коли підготовка здобувача, якому присуджено ступінь доктора філософії, здійснювалася відповідно до угоди між вітчизняним та іноземним закладами вищої освіти (науковими установами). При цьому, відповідно до ЗУ № 1556-VІІ присудження ступеня доктора філософії здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Окрім того на підтвердження своїх доводів, жодного такого договору про співробітництво відповідачем суду надано не було.

Крім того, заклади вищої освіти не були наділені правами встановлювати власну процедуру підготовки та присудження ступеня доктора філософії, а також за власною процедурою утворювати спеціалізовані вчені ради та проводити їх акредитацію.

Відповідач посилається га своє право здійснювати свою діяльність на принципі автономії. Однак таке право надано закладам вищої освіти ЗУ № 1556-VІІ, який набрав чинності після підписання оскаржуваного Контракту. Крім того, здійснення діяльності на принципі автономії, не дає права навчальному закладу укладати правочини з порушенням законодавства, яке було чинним на момент їх укладення.

Відповідач посилається на пункт 2.5 Контракту, яким він попереджав позивача про те, що виданий ним диплом доктора філософії не дає права на пільги, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 644. Однак, ні ця постанова, що втратила чинність, ні постанова Кабінету Міністрів України 7 березня 2007 р. № 423, яка теж втратила чинність, ні чинна постанова Кабінету Міністрів України від 24 липня 2013 р. № 567 не містять норм про пільги для власників дипломів про наукові ступені. Натомість, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 1999 р. № 1329 «Про деякі питання визнання в Україні дипломів про присудження наукових ступенів» передбачені державні гарантії, встановлені законодавством України для наукових працівників державних наукових установ і організацій, зокрема щодо зайняття посад, для яких наявність відповідного наукового ступеня є кваліфікаційною вимогою, отримання доплати за науковий ступінь, забезпечення додатковою житловою площею та її пільгової оплати тощо.

Крім цього, така редакція пункту 2.5 Контракту, а також інші словесні конструкції у Контракті, такі як «диплом міжнародного зразка», та іменування ОСОБА_1 докторантом, хоча відповідно до діючого на той момент законодавства, а саме ст. 53 ЗУ № 2984-ІІІ докторант це особа, яка має науковий ступінь кандидата наук і зарахована до докторантури, є формою приховування інформації про справжній статус виданого відповідачем диплома та створює хибне уявлення про набуття наукового ступеня. Диплом доктора філософії ББ № 2409, виданий позивачу відповідачем, не засвідчує наявність у позивача наукового ступеня в Україні і не дає позивачу права на згадані вище державні гарантії.

З оглядуна вищевикладене,та те,що відповідач,як сторонаКонтракту,повинен бувдотримуватися вимогі нормзаконодавства зпитань підготовкиі присудженнянаукових ступенів,керуючись,при цьому,актами,чинними намомент вчиненнявідповідної дії,враховуючи позиціювідповідача,який підтверджує,що знавпро діючена моментукладення Контрактузаконодавство,суд вважає,що позивачемдоведено тойфакт,що відповідачсвідомо ввівпозивача воману щодо присудження наукового ступеня та статусу виданого за результатами навчання диплому, що є обставинами, які мають істотне значення, а тому на підставі ст. 230 ЦК України оскаржуваний Контракт слід визнати недійсним, та стягнути з відповідача на користь позивача збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з укладенням контракту.

Як вбачається з матеріалів справи та сторонами не оспорювалось, за умовами контракту позивачем було сплачено відповідачу за навчання кошти у розмірі 12680 грн. Тобто збитки які підлягають стягнення з відповідача складають 12680 х 2 = 25360 грн.

Стаття 23 ЦК Українивизначає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Згідно роз`яснень, які містяться в п. 3постанови ПленумуВерховного судуУкраїни №4від 31березня 1995року «Просудову практикув справахпро відшкодуванняморальної (немайнової)шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань,або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема:у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Враховуючи, викладене, судом встановлено, що позивач зазнав моральних страждань, внаслідок укладення контракту з підстав введення його в оману. Позивач повинен був виправдовуватись перед роботодавцем під час влаштування на роботу. Була принижена його честь та гідність, оскільки він змушений був надавати письмові пояснення роботодавцеві, зазнав осуду з боку працівників роботодавця. Отже, очевидним є те, що позивачу завдано моральної шкоди. При цьому немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Будь - яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь - який її розмір може мати суто умовний вираз.

Враховуючи обставини справи, характер, обсяг, тривалість та наслідки заподіяних позивачу моральних страждань, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає за доцільне задовольнити позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 15000, 00 грн.

Щодо застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1. ст.256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ч. 1 ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Так представник відповідача у відзиві зазначив, що позивачем пропущено строк звернення із даним позовом про визнання договору недійсним, оскільки строк позовної давності починає спливати з дня коли позивачу було видано диплом доктора філософії. Оскільки контракт був укладений 29.08.2014 року, а диплом виданий 28 жовтня 2014 року, то трирічний строк уже закінчився. Позивач не отримавши відповідного додатку, передбаченого ст. 7 ЗУ № 1556-VІІ мав змогу звернутися до відповідача за з`ясуванням обставин щодо виданого йому диплому доктора філософії. Також у позивача була можливість довідатись про те, що оскільки відсутній Порядок підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії, то відсутня можливість присвоєння відповідного наукового ступеня відповідно до ЗУ № 1556-VІІ з подальшим внесенням його до єдиної державної електронної бази з питань освіти.

На підтвердження початку перебігу строку позовної давності позивачем надано суду лист Міністерства освіти та науки України від 17.02.2021 року, з якого він дізнався про порушення його прав. Жодних доказів, що позивачу було раніше відомо за порушення його прав, відповідачем не надано. Також суд не приймає до уваги доводи відповідача, що позивач була можливість довідатись за порушення його прав, оскільки під можливістю довідатись про порушення права в даному випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатися про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив. Жодних доказів щодо існування таких обставин відповідачем не надано. Сам по собі факт видачі позивачеві диплому без передбаченого додатку, та відсутність на той момент Порядоку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії не може свідчити про початок перебігу строку позовної давності з дня отримання позивачем диплому.

Отже, позивач в межах трирічного строку передбаченого законом звернувся до відповідача з позовом про захист прав споживачів шляхом визнання недійсним контракту, тому строк позовної давності позивачем не пропущено.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення поданого позову.

Також позивач просить відшкодувати понесені ним судові витрати на правничу допомогу у цій справі в розмірі 12 800, 00 грн.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, витрати на правничу допомогу відносяться до витрат пов`язаних із розглядом справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копію договору про надання правової допомоги № 08/07 від 08.07.2021 року, укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським обєднанням «ЗАКОН І ПРАВО» в особі керівника Татарчука Ф.М., акт № 1 про на дані послуги за договором № 08/07 та квитанцію № 0.0.2208134909.1 від 23.07.2021 року.

При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

Враховуючи вищенаведене та подані суду документи, відсутність клопотання відповідача щодо зменшення розміру таких витрат, суд визнає доведеним факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12800 грн., як такий, що є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для позивача.

За таких обставин з відповідача на користь позивача слід стягнути документально підтверджені понесені позивачем судові витрати, а саме 12800 грн.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 1984,80 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» третя особа: Міністерство освіти та науки України про захист прав споживачів шляхом визнання недійсним контракту - задовольнити.

Визнати контракт, укладений ОСОБА_1 з Приватним акціонерним товариством «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» на навчання в докторантурі Міжрегіональної Академії управління персоналом, Міжнародної Кадрової Академії та Міжнародного Відкритого Університету від 29 серпня 2014 року, недійсним.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» на користь ОСОБА_1 збитки у подвійному розмірі, що у сумі складають 25 360 (двадцять п`ять тисяч триста шістдесят ) гривень.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, що складає 15 000 (п`ятнадцять тисяч) гривень.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, що у сумі складають 12 800 (дванадцять тисяч вісімсот) гривень.

Стягнути з Приватного акціонерноготовариства «Вищийнавчальний заклад«Міжрегіональна Академіяуправління персоналом»на користь держави судовий збір в розмірі 1 984 (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят чотири) гривні 80 копійок.

Повне судове рішення складено 21 вересня 2022 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом», ЄДРПОУ: 00127522, юридична адреса: 03039, м. Київ, вул. Фрометівська, 2

Третя особа: Міністерство освіти та науки України, юридична адреса: 01135, м. Київ, проспект Перемоги, 10.

Суддя Д.А. Свєтушкіна