ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/33589/21 Суддя (судді) першої інстанції: Шулежко В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2022 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді: Черпіцької Л.Т., суддів: Пилипенко О.Є., Собківа Я.М., за участю секретаря: Висоцького А.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від "27" травня 2022 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, третя особа: Київський апеляційний суд про визнання протиправними дій,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви від 29.11.2021, просила:

визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення належного фінансування фонду заробітної плати Київського апеляційного суду та дії щодо обмеження нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застосуванням ст.29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік»;

стягнути на користь позивача з Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів, суму недоотриманої суддівської винагороди в розмірі 563 635,15 (п`ятсот шістдесят три тисячі шістсот тридцять поять гривень 15 копійок) за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з 18 квітня 2020 року належна до виплати суддівська винагорода була обмежена 10 мінімальними розмірами заробітної плати на підставі Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ. На думку позивача, відповідачем безпідставно та в порушення вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року не нараховано та не виплачено суддівську винагороду, що призводить до порушення її права на отримання належної суддівської винагороди.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від "27" травня 2022 р. позов задоволено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що застосування до спірних відносин частин першої та третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" зі змінами є порушенням гарантованого Конституцією України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів" права на належне матеріальне забезпечення судді, яке гарантується державою у статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", відповідно, протиправною є бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди, обчисленої на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно. Отже, невиплачена суддівська винагорода позивача внаслідок дії обмеження має бути компенсована Державною судовою адміністрацією України відповідними виплатами.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що судом першої інстанції неправомірно задоволено позовні вимоги, оскільки останнім не встановлено будь-яких неправомірних дій або бездіяльності ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо невиплати суддівської винагороди в повному обсязі позивачу та, відповідно, відсутність у діях/бездіяльності ДСА України, як суб`єкта владних повноважень порушень прав позивача.

Також скаржник зазначає, що такий спосіб захисту порушеного права, як стягнення коштів із суб`єкта владних повноважень, здійснюється у разі визнання протиправними його рішень, дій або бездіяльності, однак судом першої інстанції не встановлено будь-яких протиправних дій або бездіяльності ДСА України, тому адміністративний позов до ДСА України задоволенню не підлягає.

Крім того, скаржник наголошує, що прийняття рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № Ю-р/2020 не є підставою для нарахування та виплати позивачу недорахованої суддівської винагороди відповідно до статті 135 Закону з 18.04.2020 до 28.08.2020, оскільки зазначене рішення не поширюється на правовідносини, що виникли до дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав, в судове засідання не з`явився.

Відповідач також в судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до рішення Вищої ради правосуддя «Про переведення судді апеляційного суду Київської області ОСОБА_1. до Київського апеляційного суду» від 27 червня 2019 року № 1732/0/15-19 та наказу Київського апеляційного суду «Про зарахування ОСОБА_1 » від 09 липня 2019 року № 533-ОС, ОСОБА_1 обіймає посаду судді Київського апеляційного суду з 09 липня 2019 року по теперішній час.

Згідно з довідкою Київського апеляційного суду від 09.06.2021 №100/0421/21 розмір суддівської винагороди позивача, не отриманої за період карантину з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у зв`язку із застосуванням обмеження, відповідно статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», складає 563 635,15 грн.

Позивач вважає незаконним нарахування та виплату йому суддівської винагороди з квітня 2020 року по серпень 2020 року з обмеженням, встановленим ст. 29 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у зв`язку з чим звернувся за захистом свого порушеного права з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді становить: судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

При цьому, згідно з частиною 4 цієї статті визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Відповідно до частини 5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначив, що до 18.04.2020 суддівська винагорода нарахована та виплачена йому відповідно до вищевказаних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Водночас, з квітня 2020 року по серпень 2020 року суддівська винагорода нарахована та виплачена з урахуванням обмежень, а саме: у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати.

Так, 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

Суд першої інстанції встановив, що з квітня 2020 року суддівська винагорода нарахована та виплачена позивачу з урахуванням обмежень, встановлених зазначеним Законом №553-ІХ, що не заперечується сторонами.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20), серед іншого, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами, абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.

Встановлено, що положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

У зв`язку з прийняттям цього рішення відповідачем з 28.08.2020 відновлено виплату позивачу суддівської винагороди у розмірі, визначеному статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Отже, починаючи з 18.04.2020 (дата набрання чинності Законом № 553-IX) по 27.08.2020 включно (останній день дії обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням змін, внесених Законом від 13.04.2020 № 553-IX) позивачу здійснювалась виплата суддівської винагороди в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Вказані обставини підтверджуються довідкою Київського апеляційного суду від 09.06.2021 №100/0421/21, відповідно до якої недонарахована сума суддівської винагороди судді Київського апеляційного суду ОСОБА_1 складає 563 635,15 грн.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до частини 2 статті 130 Конституції України, розмір винагороди судді встановлюється Законом про судоустрій.

Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Отже, і Конституція України, і чинне спеціальне законодавство, що врегульовує правовідносини щодо обрахунку та виплати суддівської винагороди суддям, містять імперативний припис щодо вичерпного переліку джерел, які мають регулювати ці відносини, а саме: Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Зміни до наведеного Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період не вносилися.

Водночас, Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ) не є Законом про судоустрій, а тому застосування його положень при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди позивача з нормами Конституції України як нормами прямої дії не узгоджувалося.

Слід також зауважити, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Тож, набрання 18.04.2020 чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у відповідача були відсутні правові підстави щодо застосування вказаних норм при нарахуванні суддівської винагороди.

Конституційний Суд України у рішенні від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п`ятої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та положень пункту 5 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці) зазначив наступне:

«Гарантії незалежності суддів встановлено у статтях 48, 52 розділу III, статті 117 розділу VII, розділах IX, X Закону № 2453 в редакції Закону № 192, зі змісту яких вбачається, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

Конституційний Суд України вважає, що положення Закону № 2453 щодо належного матеріального та соціального забезпечення суддів повинні відображати положення Конституції України та міжнародних актів щодо незалежності суддів, бути спрямованими на забезпечення здійснення справедливого правосуддя та стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів. Матеріальне забезпечення суддів після виходу їх у відставку як складова їхнього правового статусу є не особистим привілеєм, а засобом конституційного забезпечення незалежності суддів, які здійснюють правосуддя, і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду за справедливим, неупередженим та незалежним правосуддям.

Відповідно до Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

Як зазначається в рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи від 13 жовтня 1994 року № (94)12, від 17 листопада 2010 року № (2010)12, кожна держава має забезпечити відповідність статусу і винагороди суддів гідності їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе; суддівська винагорода має бути достатньою, щоб захистити суддів від дії стимулів, через які можна впливати на судові рішення; мають існувати гарантії виплат у зв`язку з відставкою суддів, які мають відповідати попередньому рівню оплати праці суддів.

Конституційний Суд України у Рішенні від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини)».

У Рішенні від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.

Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Отже, колегія суддів зазначає, що законодавче регулювання питання суддівської винагороди може здійснюватися виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що узгоджується з приписами частини другої статті 130 Конституції України, згідно з якою розмір суддівської винагороди встановлюється законом про судоустрій.

У той же час, обмежуючи розмір суддівської винагороди позивача шляхом застосування положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами, внесеними на підставі Закону України №553-ІХ, відповідач діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Також колегія суддів звертає увагу на рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-IX.

Після винесення Конституційним Судом України вказаного рішення взагалі припинено спір щодо застосування Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»» від 13.04.2020 №553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29.

Конституційний Суд України у зазначеному рішенні вказав, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії підстави для їх застосування втрачені у зв`язку з цим обмеженням, а кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України. Тобто, Конституційний Суд України по суті встановив порядок виконання цього рішення суду.

Водночас, питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що, в свою чергу, виключає можливість застосовувати до правовідносин стосовно суддівської винагороди інші нормативно-правові акти.

Наведені норми Конституції України, які реалізовані у статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (спеціальне законодавство), щодо порядку та умов обрахунку та виплати суддівської винагороди є прямими та недвозначними, мають імперативний припис відносно правових актів, які можуть регулювати ці відносини.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20.

Отже, виходячи з аналізу викладених правових норм, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що застосування до спірних відносин частин першої та третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зі змінами є порушенням гарантованого Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» права на належне матеріальне забезпечення судді, яке гарантується державою у статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частин першої-четвертої статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків державного бюджету.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Відповідно до частин першої та третьої статті 151 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя.

Аналогічне положення мітить пункт 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19 (далі - Положення № 141/0/15-19).

Відповідно до пункту 5 Положення № 141/0/15-19 основними завданнями ДСА України є, зокрема, організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом.

Отже, з вищенаведених норм чинного законодавства слідує, що на Державну судову адміністрацію України покладено обов`язки щодо організаційного та фінансового забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом та забезпечення належних умов діяльності судів, у тому числі щодо виплати суддівської винагороди суддям місцевих та апеляційних судів.

Відповідно до довідки Київського апеляційного суду від 13.07.2021 № 99-04/104/21 відповідно до кошторису суду на 2020 рік за КЕКВ 2110 «Оплата праці» передбачено 324451800,00 грн.

Дефіцит кошів для забезпечення нарахування та виплати всіх обов`язкових виплат суддям та працівникам суду Київського апеляційного суду у 2020 році складає 17929566,80 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправну бездіяльність Державної судової адміністрації України, яка полягає у незабезпеченні належного фінансування фонду заробітної плати Київського апеляційного суду та про протиправні дії Державної судової адміністрації України щодо обмеження нарахування й виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 із застосуванням статті 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік».

Щодо позовної вимоги про стягнення на користь позивача з Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів, суму недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020, суд зазначає наступне.

Відповідно до Інструкції щодо застосування кодів економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 №333, виплата суддівської винагороди як і заробітної плати працівникам апарату суду, у 2020 році здійснювалась за кодом економічної класифікації видатків 2111 «Заробітна плата».

Відповідно до частини першої статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідно до частини 2 цієї правової норми бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Як зазначалось, у період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року позивачу суддівська винагорода нараховувалася та виплачувалась з урахуванням обмежень, встановлених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням змін, внесених Законом від 13.04.2020 №553-IX.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Водночас, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Також колегія суддів зазначає, що гарантії держави щодо виконання судових рішень встановлює Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI (далі - Закон №4901-VI), частиною першої статті 3 якого встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами) визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (далі - Порядок №845).

Відповідно до п. 25 Порядку №845 у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-IX затверджено бюджетну програму «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» за кодом 0501150.

Отже, виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється у порядку черговості згідно з чинним законодавством України Державною судовою адміністрацією України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде стягнення суддівської винагороди на його користь у розмірі 563635,15 грн за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 з утриманням з цієї суми, передбачених законом, податків та обов`язкових платежів при її виплаті шляхом безспірного списання коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.

Доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає, оскільки вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанції щодо застосування норм матеріального права.

Крім того, аналізуючи всі доводи учасників справи, апеляційний суд враховує висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні від 21.01.1999 р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм процесуального та матеріального права, судом першої інстанції встановлено всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для скасування оскаржуваного рішення суду не вбачається.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від "27" травня 2022 р. - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 04.10.2022.

Головуючий суддя Судді: Л.Т. Черпіцька О.Є. Пилипенко Я.М. Собків