П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/14438/21-а

Головуючий у 1-й інстанції: Віятик Наталія Володимирівна

Суддя-доповідач: Сушко О.О.

29 вересня 2022 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сушка О.О.

суддів: Залімського І. Г. Мацького Є.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправною відмову відповідача у зарахуванні позивачу до стажу роботи в подвійному розмірі періодів роботи з 21.11.1977 по 17.10.1991 та з 15.05.1992 по 20.11.2000 у відповідності до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; зобов`язати відповідача зарахувати позивачу до стажу роботи в подвійному розмірі періоди роботи з 21.11.1977 по 17.10.1991 та з 15.05.1992 по 20.11.2000 у відповідності до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії, починаючи з 12.05.2012 з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідно до рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позов.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Позивач вказує, що у період з 21.11.1977 по 17.10.1991 працювала на посаді бухгалтера, а з 19.06.1984 - на посаді головного бухгалтера лікарні станції Крижопіль Одеської залізниці.

15.05.1992 позивача було прийнято на посаду економіста централізованої бухгалтерії лікарні станції Крижопіль Одеської залізниці, а з 06.08.1992 - переведено на посаду головного бухгалтера, де позивач пропрацювала до 20.11.2000.

Вказані обставини підтверджуються записами в тружовій книжці позивача та не заперечуються відповідачем.

Відповідно до відомостей наданих Крижопільським трудовим архівом від 03.03.2021 № 124/01-14 перші згадки про лікарню станції Крижопіль Одесько-Кишинівської залізниці знайдено в наказах головного лікаря з основної діяльності та з кадрових питань (особового складу) за 1944 рік.

Згідно документів за 1979 рік з 12 жовтня 1979 року відмічено зміну назви з «Лікарня ст. Крижопіль Одесько-Кишинівської залізниці» на «Лікарня ст.Крижопіль Одеської залізниці», однак відповідних наказів чи розпоряджень про зміну назви у документах не виявлено.

Відповідно рішення Вінницької обласної ради від 25 жовтня 2001 року № 141 «Про приймання до спільної комунальної власності територіальних громад області», наказом начальника медичної служби Одеської залізниці від 13.08.2001 року №97 та наказу обласного у правління охорони здоров`я Вінницької облдержадміністрації від 20.11.2001 366 лікарню станції Крижопіль реорганізовано в обласний комунальний заклад «Крижопільська туберкульозна лікарня».

Відповідно до рішення №150 7 сесії Вінницької обласної ради 7 скликання від 30.06.2016 «Про припинення юридичних осіб» обласний комунальний заклад «Крижопільська туберкульозна лікарня» ліквідована шляхом приєднання до Вінницького обласного спеціалізованого територіального медичного об`єднання «Фтизіатрія». Документи здані на депоноване зберігання в Крижопільський районний трудовий архів.

Позивач звернулась до відповідача із заявою, в якій просила зарахувати в подвійному розмірі стаж роботи в період з 21.11.1977 по 17.10.1991 та з 15.05.1992 по 20.11.2000 відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ.

У відповідь на вказану заяву, відповідач листом від 12.05.2021 за №4575-4561/К-02/8-0200/21 відмовив у зарахуванні відповідного стажу роботи позивача у подвійному розмірі через те, що не прослідковується робота позивача в інфекційному закладі.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв на підставі, в межах та у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, відповідно до статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно із статтею 60 Закону № 1788-XII робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

В силу статті 1 Закону України «Про протидію захворюванню на туберкульоз» від 05.07.2001 №2586-III протитуберкульозні заклади - лікувально-профілактичні заклади охорони здоров`я (протитуберкульозні диспансери, лікарні, санаторно-курортні, інші заклади) чи їх структурні підрозділи, в яких надається медична допомога хворим на туберкульоз. Перелік протитуберкульозних закладів затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я.

За змістом частини 1 статті 10 цього Закону медична допомога хворим на туберкульоз надається амбулаторно або в умовах стаціонару протитуберкульозного закладу відповідно до галузевих стандартів надання медичної допомоги та стандарту інфекційного контролю за захворюванням на туберкульоз.

У відповідності до Переліку туберкульозних закладів, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я від 16.07.2009 №514, до переліку туберкульозних закладів належить, зокрема, протитуберкульозний диспансер.

Отже, протитуберкульозний диспансер належить до закладу охорони здоров`я, в якому надається медична допомога хворим на туберкульоз, що є інфекційною хворобою, а тому робота у такому медичному закладі має бути зарахована до стажу роботи у подвійному розмірі.

При цьому, частиною першою статті 22 Закону України "Про протидію захворюванню на туберкульоз" встановлено, що працівникам протитуберкульозних закладів, які надають медичну допомогу хворим на туберкульоз, працюють із живими збудниками туберкульозу чи матеріалами, що їх містять, здійснюють догляд за хворими на туберкульоз та/або прибирання приміщень, у яких перебувають такі хворі, встановлюються підвищені посадові оклади у зв`язку із шкідливими і важкими умовами праці, надбавка за вислугу років та інші надбавки і доплати. Перелік робіт, професій і посад, зайняття яких дає право на підвищені посадові оклади, затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я.

Умови та розміри оплати праці працівників протитуберкульозних закладів визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно частини 1 статті 23 Закону України №2586-III працівники протитуберкульозних закладів, зазначені у частині першій статті 22 цього Закону, мають право на: щорічну відпустку тривалістю 36 календарних днів; щорічне безоплатне одержання путівки для санаторно-курортного лікування; пенсію за віком на пільгових умовах у порядку, встановленому пенсійним законодавством.

Тобто, визначальним питанням для віднесення періоду роботи до стажу, який зараховується у подвійному розмірі, є саме робота в протитуберкульозному закладі на будь-якій посаді.

Статтею 62 Закону України №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Як встановлено з матеріалів справи, а саме згідно записів трудової книжки позивача, остання починаючи з 21.11.1977, коли вона прийнята на роботу на посаду бухгалтера лікарні ст. Крижопіль, і до звільнення, працювала в цій установі на різних посадах. Назва вказаної установи періодично змінювалася і з 30.06.2016 обласний комунальний заклад «Крижопільська туберкульозна лікарня» ліквідовано шляхом приєднання до Вінницького обласного спеціалізованого територіального медичного об`єднання «Фтизіатрія». Позивач переведена на посаду головного бухгалтера названої лікарні. Незважаючи на зміну назви установи, основні посадові обов`язки позивача не змінилися.

Окрім того, позивачем до матеріалів справи було надано архівну довідку Крижопільського трудового архіву № 139/01-15 від 04.03.2021 про надання ОСОБА_1 , серед іншого, додаткової відпустки за шкідливі умови праці у період з 1993 по 1997 рр.

За таких обставин, стаж роботи за період з 21.11.1977 по 17.10.1991 та з 15.05.1992 по 20.11.2000 на посаді головного бухгалтера має зараховуватися до спеціального стажу в подвійному розмірі, як це передбачено статтею 60 Закону №1788-XII.

Враховуючи викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року скасувати.

Прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області у зарахуванні ОСОБА_1 до стажу роботи в подвійному розмірі періодів роботи з 21.11.1977 по 17.10.1991 та з 15.05.1992 по 20.11.2000 у відповідності до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи в подвійному розмірі періоди роботи з 21.11.1977 по 17.10.1991 та з 15.05.1992 по 20.11.2000 у відповідності до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 12.05.2012 з урахуванням раніше виплачених сум.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Сушко О.О. Судді Залімський І. Г. Мацький Є.М.