УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №291/121/19 Головуючий у 1-й інст. Митюк О. В.

Категорія 62 Доповідач Трояновська Г. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2022 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Трояновської Г.С.

суддів: Миніч Т.І., Павицької Т.М.

з участюсекретаря судовогозасідання Нестерчук М.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 291/121/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Вчорайшенська сільська рада Ружинського району Житомирської області, про визнання права власності на спадкове майно, за об`єднаним позовом ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , до ОСОБА_1 про усунення спадкоємця від права на спадкування за законом

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , на рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 10 червня 2022 року, ухваленого під головуванням судді Митюк О.В. в смт Ружин,

в с т а н о в и в :

У січні2019року ОСОБА_1 звернулася досуду ізназваним позовом,вимоги якогов подальшомууточнила тапросила (т.1а.с31-32) визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 5.6746 га, кадастровий номер 1825283300:02:000:0046, яка розташована на території Новочорнорудської (Жовтневої) сільської ради Ружинського району Житомирської області та земельну ділянку розміром 0,25 га, кадастровий номер 1825283301:04:001:0213, яка розташована на території АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_4 .

Позов обгрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Звиняче Ружинського району Житомирської області помер її батько ОСОБА_4 . Після смерті ОСОБА_4 залишилось спадкове майно: земельна ділянка площею 5,6746 га, розташована на території Новочорнорудської (Жовтневої) сільської ради Ружинського району Житомирської області, земельна ділянка площею 0,25 га, розташована на території Новочорнорудської (Жовтневої) сільської ради Ружинського району Житомирської області. Зазначила, що вона є єдиним спадкоємцем після смерті батька. У встановлений законом строк вона звернулася до Ружинської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини, проте їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вищевказані земельні ділянки у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів, а саме державних актів.

Виходячи із наведеного просила задовольнити її позовні вимоги.

Ухвалою суду від 01.03.2019 прийнято до розгляду зустрічну позовну заяву, подану 14.02.2019 представником відповідача ОСОБА_2 , адвокатом Остапчуком І.В. до ОСОБА_1 про усунення спадкоємця від права на спадкування за законом.

В обгрунтування зустрічного позову зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Звиняче Ружинського району Житомирської області у віці 54 роки помер дядько позивача ОСОБА_4 . Після його смерті відкрилася спадщина на належне йому майно, що знаходиться на території Чорнорудської сільської ради Ружинського району Житомирської області. 10 березня 2017 року Ружинською державною нотаріальною конторою Житомирської області заведено спадкову справу №78/2017 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 . За життя ОСОБА_4 , на випадок своєї смерті, розпорядився своїм майном та залишив заповіт, посвідчений секретарем Новочорнорудської сільської ради Ружинського району Житомирської області Утченко Т.О, відповідно до якого він заповів все своє майно позивачу ОСОБА_2 .

Проте, дочка ОСОБА_4 - ОСОБА_1 звернулася із заявою про прийняття спадщини за законом і оспорила вказаний заповіт, який рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 03 липня 2018 року у цивільній справі №291/1214/17 визнано недійсним.

Вказав, що ОСОБА_1 не має права на спадкове майно, оскільки не опікувалася батьком за життя. Догляд за ОСОБА_4 здійснював позивач за зустрічним позовом разом зі своєю матір`ю, яка є рідною сестрою померлого. Померлий ОСОБА_4 був інвалідом третьої групи загального захворювання від ураження опорно рухового апарату, постійно хворів, дуже часто лікувався у медичних закладах. Останні роки ОСОБА_4 не міг самостійно себе обслуговувати та потребував постійної допомоги та лікування, так як мав ряд тяжких захворювань і не міг вільно самостійно пересуватися. ОСОБА_2 та його мати забезпечували ОСОБА_4 ліками, продуктами харчування та побутовим обслуговуванням. Водночас, його дочка ОСОБА_1 була обізнана про безпорадний стан свого батька, проте ухилялася від надання йому допомоги та догляду.

Виходячи із наведеного, посилаючись на положення ст. 1224 ЦК України просив усунути ОСОБА_1 від права на спадкування за законом на спадщину, яка відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_4 .

Рішенням Ружинського районногосуду Житомирськоїобласті від10червня 2022року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Вчорайшенської сільської ради Ружинського району Житомирської області про визнання права власності на спадкове майно задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом майна батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у с.Звиняче Ружинського району Житомирської області, право власності на земельну ділянку площею 5,6746 га, яка знаходиться на території Жовтневої сільської ради Ружинського району Житомирської області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 1825283300:02:000:0046, право на яку за спадкодавцем посвідчено Державним актом серії ЯГ №767716 виданим на підставі розпорядження Ружинської районної державної адміністрації від 17.07.2006 року №336, виданим 24.07.2006 року Ружинською районною державною адміністрацією .

Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом майна батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у с.Звиняче Ружинського району Житомирської області, право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 1825283301:04:001:0213, право на яку за спадкодавцем посвідчено Державним актом серії ЯК№626359 виданим на підставі рішення від 19.01.2010, 48 сесії 5 скликання Жовтневої сільської ради виданим, 09.02.2010 року Жовтневою сільською радою Ружинського району Житомирської області.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі в сумі 3222,58 грн.

В задоволенні позовних вимог представника позивача ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення спадкоємця від права на спадкування за законом відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 та відмову у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 .

Апеляційну скаргу мотивовано, зокрема, тим, що представник ОСОБА_2 неодноразово звертав увагу суду, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню в судовому порядку, оскільки оригінали державних актів знаходяться у нього і на вимогу ОСОБА_1 та відповідного рішення суду вони будуть передані позивачу для оформлення своїх спадкових справ. Суд надав неналежну оцінку показанням свідків, які підтвердили перебування спадкодавця у безпорадному стані, умисне ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві та існування потреби спадкодавця саме у допомозі спадкоємця. Вказує, що суд безпідставно не взяв до уваги показання спеціаліста-лікаря лише тому, що вона не була лікуючим лікарем померлого. На порушення норм ч.1 ст. 81 ЦПК України ОСОБА_1 не спростувала жодними доказами позовних вимог ОСОБА_2 .

У відзиві на апеляційну скаргу, поданому в інтересах ОСОБА_1 її представником ОСОБА_5 висловлено прохання про відмову в задоволенні апеляційної скарги з посиланням на те, що в апеляційній скарзі, зокрема, не повно викладено п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду від 30.05.2008 №7 , в якому йдеться про те, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутись до суду за правилами позовного провадження. Наголошує, що численна практика Верховного Суду, на яку посилається заявник, свідчить про те, що лише в разі одночасного існування таких обставин як перебування спадкодавця у безпорадному стані, умисне ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві та існування потреби спадкодавця саме у допомозі спадкоємця, за умови доведення зазначених фактів у сукупності, спадкоємець підлягає усуненню від спадкування. Звертає увагу на те, що одних пояснень позивача та показань свідків недостатньо для доведення безпорадного стану спадкодавця. Вважає, що суд обгрунтовано не врахував пояснень лікаря, яка не була лікуючим лікарем та не могла однозначно пояснити, що таке безпорадний стан, що не є дивним, оскільки це прерогатива лікарських комісій - ЛКК та МСЕК.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах статті 367 ЦПК України, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи ОСОБА_4 був власником земельних ділянок розміром 5,6746 га, кадастровий номер 1825283300:02:000:0046, яка розташована на території Новочорнорудської (Жовтневої) сільської ради Ружинського району Житомирської області на підставі державного акту серії ЯГ № 767716 від 24.07.2006 та розміром 0,25 га, кадастровий номер 1825283301:04:001:0213, яка розташована на території Новочорнорудської (Жовтневої) сільської ради Ружинського району Житомирської області вулиця Бердичівська на підставі державного акту серії ЯК №626359 від 02.02.2010 року. Зазначене також підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку номер НВ-1805687232018 від 17.09.2018(т.1 а.с.7-15).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, про що свідчить копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 29.11.2016, після його смерті відкрилася спадщина на усе належне йому майно, зокрема, і на зазначені земельні ділянки (т.1 а.с. 92).

10.03.2017 ОСОБА_1 (дочка спадкодавця) звернулася до Ружинської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті її батька ОСОБА_4 , на підставі якої заведена спадкова справа №78/2017 (т. 1 а.с. 89-123).

14.03.2017 ОСОБА_2 подав заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 за заповітом (т. 1 а.с. 97)

Із копії спадкової справи вбачається, що 22.11.2016 ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений секретарем Новочорнорудської сільської ради Ружинського району Житомирської області Утченко Т.О., зареєстрований в реєстрі за № 13, а також 20.03.2017 зареєстрований в Спадковому реєстрі (заповіти/спадкові договори) за номером 60402109, згідно якого заповів все своє майно ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 98).

Рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 03.07.2018 визнано недійсним заповіт, складений 22 листопада 2016 року ОСОБА_4 , яким він заповів все своє майно ОСОБА_2 , який було посвідчено секретарем Новочорнорудської сільської ради Ружинського району Житомирської області Утченко Т.О. 22 листопада 2016 року, зареєстрований в реєстрі за номером 13, у Спадковому реєстрі (заповіти/спадкові договори) 60402109. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (т.1 а.с.18-20). Суд дійшов висновку про визнання заповіту недійсним на підставі категоричного висновку експерта про те, що підпис на наданих для дослідження примірниках заповіту виконаний не ОСОБА_4 , а іншою особою.

18.10.2018 ОСОБА_1 направила на адресу ОСОБА_2 лист, в якому вказала, що за повідомленням нотаріуса, оригінали державних актів на спірні земельні ділянки знаходяться у його ( ОСОБА_2 ) представника - адвоката Остапчука І.В. та просила надати їх для оформлення спадщини (т.1 а.с.21).

Постановою нотаріуса від 06.11.2018 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_4 у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів, на спадкове майно (т.1. а с.23).

ОСОБА_6 було подано оголошення про втрату правовстановлюючих документів, державних актів на земельні ділянки до місцевої газети «Ружинська земля» (т.1 а.с.22).

Не отримавши правовстановлюючих документів на спірне майно, з метою захисту свого права на спадкування, ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на спадкове майно.

ОСОБА_2 , вважаючи, що ОСОБА_1 не має права на спадкування після смерті свого батька, оскільки не здійснювала належного догляду за ним, звернувся із зустрічним позовом до неї про усунення її від права спадкування.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_2 вказав, що ОСОБА_4 за життя тяжко хворів, перебував у безпорадному стані та потребував сторонньої допомоги.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_4 з 2002 року визнаний інвалідом третьої групи від загального захворювання, черговий раз пройшов переосвідування 01.12.2013, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 03.06.2014 (т.1 а.с.53).

ОСОБА_4 періодично перебував на стаціонарному лікуванні в Бердичівській ЦМЛ, що підтверджується епікрізами, наявними в матеріалах справи, курс лікування тривав від 5 до 8 днів (а.с.59-64).

За клопотанням позивача за зустрічним позовом на підтвердження факту догляду ОСОБА_4 ОСОБА_2 та його матір`ю (сестрою ОСОБА_4 ) були допитані свідки.

Задовольняючи позовні вимоги за первісним позовом ОСОБА_1 , суд першої інстанції, встановивши, що до позивача ОСОБА_1 перейшло право на спадкове майно спадкодавця ОСОБА_4 , дійшов висновку, що право позивача на прийняття спадщини реалізоване, але мають місце труднощі здійснення процедури реєстрації успадкованого майна, що виникли не з її вини. Суд вказав, що перешкодою для оформлення спадкових прав у позивачки є відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно, хоча право власності ОСОБА_4 на вказані вище земельні ділянки ніким не оспорюється, а тому зазначене не може бути підставою для позбавлення спадкоємця права на спадщину.

Вирішуючи спір за зустрічним позовом ОСОБА_2 , суд першої інстанції оцінюючи докази у їх сукупності, прийшов до висновку, що твердження позивача ОСОБА_2 про належне здійснення ним та його матір`ю постійного догляду та допомоги ОСОБА_4 виключає перебування його у безпорадному стані та потреби додаткового догляду з боку інших осіб, в тому числі відповідача. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що позивач звертався до відповідача за матеріальною допомогою та того, що допомоги, яку надавав позивач було недостатньо і спадкодавець потребувала додаткової постійної допомоги саме від відповідача. Претензії покійного ОСОБА_4 до відповідача про які зазначали також свідки, носили ознаку моральних страждань через те, що відповідач не приїздила до нього та не приділяли йому уваги, але матеріального забезпечення від відповідача спадкодавець не потребував.

Колегія суддів погоджується із рішенням суду першої інстанції з огляду на таке.

Щодо вимог за первісним позовом ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування.

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Згідно зістаттею 1258 ЦК Україниспадкоємці за законом одержують право наспадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановленихстаттею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Згідно із частинами 1, 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти або не прийняти спадщину.

Відповідно до роз`яснень, викладених в абзацах 2,3 п.6 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» визначено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ятастатті 1268 ЦК), проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно (стаття 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Згідно ст.1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.Відповідно доч.1п.«г» ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки,втому числі, на підставіприйняття спадщини.

Відповідно до частини 1 статті 34, частини 2 статті 48 та статей 66-68 Закону України «Про нотаріат» обов`язок щодо встановлення спадкового майна, кола спадкоємців та видачі свідоцтв про право власності на спадкове майно покладений на органи нотаріату.

Згідно ч. 2 ст. 373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Згідно частини 1статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Відповідно п. „а" ч. 1ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання прав.

Згідно з пунктом «г» ч.1 ст. 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

Як зазначено в ч. 1 ст. 1297 ЦК України спадкоємець, що прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися за видачею свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно до нотаріуса, який відповідно до вимог ст. 68 Закону України «Про нотаріат» при видачі свідоцтва перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва та склад спадкового майна.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно пункту 1 частини 2статті 16 ЦК визнання права є одним із способів цивільних прав та інтересів.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення в нотаріальному порядку.

Матеріалами справи доводиться, що земельні ділянки розміром 5,6746 га, кадастровий номер 1825283300:02:000:0046, яка розташована на території Новочорнорудської (Жовтневої) сільської ради Ружинського району Житомирської області та розміром 0,25 га, кадастровий номер 1825283301:04:001:0213, яка розташована на території АДРЕСА_1 належали на праві власності ОСОБА_7 , про що свідчать архівні копії державного акту серії ЯГ № 767716 від 24.07.2006 та державного акту серії ЯК №626359.

Складений на ім`я ОСОБА_2 заповіт визнаний недійсним рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 03.07.2018, яке набрало законної сили, а тому виходячи із роз`яснень, які викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2022 року у справі № 760/15616/18 (провадження № 61-13159св21), є преюдиційним фактом, який не підлягає доказуванню та є обов`язковими для суду.

Позивач в свою чергу, як спадкоємець за законом першої черги після смерті свого батька ОСОБА_7 звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, проте не оформила спадкові права через відсутність у неї правовстановлюючих документів, які утримуються відповідачем.

Враховуючи той факт, що у позивача були вичерпані всі можливості одержання правовстановлюючих документів на спірне майно та як наслідок в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, її спадкове право підлягає захисту в цивільному порядку.

Таким чином, встановивши, що до ОСОБА_1 перейшло правона спадкове майно спадкодавця ОСОБА_4 як спадкоємцю першої черги, проте при оформленні права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини, виявлено відсутність правовстановлюючих документів у останньої, що створювало перешкоди спадкоємцю за законом ОСОБА_1 в отриманні свідоцтва про право на спадщину, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Такий висновок узгоджується з пунктами 4.14, 4.15, 4.18 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, у їх системному зв`язку

зі статтями 1218, 1231, 1268, 1296, 1297 ЦК України.

Доводи в апеляційній скарзі представника ОСОБА_2 про те, що оригінали державних актів на земельні ділянки знаходяться у нього і на вимогу ОСОБА_1 та відповідного рішення суду будуть передані їй для оформлення своїх спадкових прав в нотаріальній конторі не можуть бути враховані, оскільки ОСОБА_1 було направлено вимогу відповідачу про витребування правовстановлюючих документів, яка залишена ним без будь-якого реагування, подано оголошення про втрату правовстановлюючих документів до газети «Ружинська земля», отримано відмову нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно і наведені обставини стали підставою для звернення до суду за захистом своїх прав. Тобто якщо і відповідач мав оригінали правовстановлюючих документів, то не мав наміру передавати їх ОСОБА_1 , а посилання представника на «відповідне рішення суду» є незрозумілим, оскільки на час звернення ОСОБА_1 з листом до ОСОБА_2 (18.10.2018) не було подано позову ОСОБА_2 про усунення спадкоємця від права на спадкування за законом, позаяк зустрічний позов було заявлено у цій справі, за позовом ОСОБА_1 , яка звернулась до суду лише у січні 2019 року. Не могло бути і «відповідним рішенням суду» і рішення суду про визнання заповіту недійсним, яке уже існувало на час звернення ОСОБА_1 з листом до ОСОБА_2 , оскільки набрало законної сили 18.08.2018.

Отже, доводи в апеляційній скарзі є безпідставними і не спростовують рішення суду першої інстанції в цій частині.

Щодо вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 про усунення спадкоємця від права на спадкування за законом.

Відповідно достатті 1216 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК Українивизначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зістаттею 1218 ЦК Українидо складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.

Відповідно достатті 1223 ЦК Україниправо на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені устаттях 1261 - 1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

У частині п`ятійстатті 1224 ЦК Українизазначено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Статтею 1261 ЦК Українивизначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У пункті 6постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»судам роз`яснено, що правило частини п`ятоїстатті 1224 ЦК Українистосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно доСК Українине були зобов`язані утримувати спадкодавця. Безпорадним необхіднорозуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Суд при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.

Такий правовий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Судувід 21 березня 2018 року в справі № 337/6000/15-ц, від 4 липня 2018 року в справі № 404/2163/16-ц, від 29 червня 2021 року в справі № 750/9209/20-ц.

Безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від: 14 листопада 2018 року в справі № 712/4709/15-ц, від 4 березня2019 року в справі № 321/1573/17-ц, від 17 липня 2019 року в справі № 676/5086/15-ц, від 29 червня 2021 року в справі № 750/9209/20-ц.

Так, для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятоїстатті 1224 ЦК Українимає значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Крім того, при розгляді такої справи суду належить з`ясовувати, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб і чи мав спадкоємець матеріальну й фізичну змогу надавати таку допомогу.

Таким чином, лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Позбавлення особи права на спадкування - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою устатті 129 Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті12, частиною першою статті81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів;3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК Українипередбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно достатті 80 ЦПК Українидостатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третястатті 89 ЦПК України).

Судом встановлено, що померлий ОСОБА_7 мав інвалідність ІІІ групи та ряд хронічних захворювань.

Критерії встановлення інвалідності визначені, зокрема, п.27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року №1317 та співвідносяться з Інструкцією про встановлення інвалідності, затвердженої наказам МОЗ України від 05.09.2011 №51, зокрема, залежно від ступеня втрати здоров`я дорослим встановлюється одна з трьох груп інвалідності: І група інвалідності особа, яка повністю втратила працездатність і вимагає постійної опіки; ІІ група інвалідності - особа здатна до самообслуговування, але не здатна до праці в звичайних виробничих умовах; ІІІ група інвалідності встановлюється тим, хто здатен працювати в полегшених умовах.

Таким чином, факт наявності ІІІ групи інвалідності у ОСОБА_7 не підтверджує необхідності у постійній його опіці і потребі в наданні обслуговування та догляду іншими особами.

В медичних документах (епікрізах), доданих до матеріалів справи, немає висновку лікаря про те, що хворий потребує стороннього догляду, допомоги. В рекомендаціях лікаря міститься посилання щодо необхідності нагляду сімейного лікаря, кардіолога.

Отже,в матеріалахсправи відсутнімедичні документи,що підтверджувалиб безпораднийстан ОСОБА_7 внаслідок тяжкоїхвороби,коли бвін неміг самостійно забезпечити умови свого життя, потребував стороннього догляду, допомоги та піклування.

На момент смерті ОСОБА_7 йому було 54 роки, а тому не може йтися про безпорадний стан особи, зумовлений похилим віком.

Судом першої інстанції були допитані свідки, зокрема, свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , які пояснили, що ОСОБА_4 мав інвалідність, постійно хворів, у нього було хворе серце та тромбоз нижніх кінцівок, потребував сторонньої допомоги, оскільки останній час він не міг ходити. Пояснили, що донька ОСОБА_1 ніколи не приїжджала. Приїздив до нього його племінник ОСОБА_2 з своєю матір`ю, сестрою ОСОБА_4 , з Вінниці і вони надавали допомогу, а так він ( ОСОБА_7 ) ходив до своєї хрещеної ОСОБА_10 .Вказали, що ОСОБА_1 на похоронах не було, всі поминальні обіди робила сестра. Сестра покійного пояснила, що брат хворів шістнадцять років, і за цей час донька у нього не була, а ОСОБА_7 не звертався до суду про стягнення аліментів з дочки та мав із нею конфлікт із приводу грошей. Також свідки пояснили, що померлий ОСОБА_7 хотів, щоб його доглядала дочка, але вона не приїжджала до нього.

Крім того, в судовому засіданні була допитана спеціаліст ОСОБА_17 , яка пояснила, що не була лікуючим лікарем ОСОБА_4 , але згідно оглянутих медичних документів наданих суду вважає, що це був хронічний хворий, потребував сторонньої допомоги, оскільки у нього була серцева недостатність 2А, задишка. Був у свідомості, але не міг себе обійти, мав третю групу інвалідності. В нього була аритмія, асцид, в животі набиралась рідина.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції, дослідивши подані докази на підтвердження хвороби ОСОБА_7 та показання свідків дійшов обгрунтованого висновку, що останні підтвердили лише обставини, що стосувались взаємовідносин ОСОБА_4 зі своєю дочкою ОСОБА_1 та іншими родичами, зокрема своєю сестрою та її дітьми.

Проте посилання свідків на те, що дочка майже не спілкувалася із батьком, рідко приїздила, не цікавилась станом його здоров`я, не займалась організацією похорон, не свідчить про факт умисного ухилення від надання йому допомоги та не може бути підставою для усунення її від права на спадкування.

Суд першої інстанції надав належну оцінку показанням спеціаліста ОСОБА_17 , оскільки вона сама підтвердила що не була лікуючим лікарем померлого ОСОБА_4 , а лише дала оцінку по записам медичної картки стаціонарного хворого №3364 ОСОБА_4 , яка була витребувана судом.

Отже, позивачем за зустрічним позовом не доведено належними та допустимим доказами, що відповідач ОСОБА_7 була обізнана про стан батька, усвідомлювала свій обов`язок щодо утримання, надання допомоги, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій, умисно ухилялась від надання допомоги спадкодавцю, так само як і не доведено про перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреби спадкодавця в допомозі саме від ОСОБА_1 , в той час як допомогу йому надавав племінник, сестра та сусіди. Встановивши такі обставини, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 про усунення від права спадкування.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та бере до уваги також ще й те, що матеріали справи не містять медичних висновків про наявність саме безпорадного стану у спадкодавця та його тривалості. До того ж, із показань свідків вбачається, що ОСОБА_7 мав господарство, яке обслуговував, хоча в подальшому його продав, частково здійснював догляд за собою сам.

Апеляційна скарга представника ОСОБА_2 містить інформацію щодо перебігу хвороби ОСОБА_7 та взаємовідносин останнього із рідними, що й підтверджено матеріалами справи та судовим рішенням.

Однак апеляційна скарга не спростовує того, що матеріалами справи не встановлений факт ухилення відповідача ОСОБА_1 від надання допомоги спадкодавцю, а саме винну поведінку, яка б свідчила, що вона мала можливість виконувати обов`язок щодо допомоги спадкодавцю, але не вчиняли необхідних дій для цього. Не доведено і потреби померлого в отриманні допомоги саме від дочки, яка проживала окремо.

Посилання в апеляційній скарзі на правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм права до спірних правовідносин є обгрунтованими, проте встановлення судом фактичних обставин справи та недоведення позивачем за зустрічним позовом своїх позовних вимог є наслідком ухвалення судом першої інстанції рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову, з чим погоджується і колегія суддів.

Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить із того, що у справі, що переглядається, судом надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникли в застосуванні норм матеріального та процесуального законодавства до спірних правовідносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції, про що зазначено у мотивувальній частині цієї постанови.

Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Виходячи із наведеного, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено із дотриманням норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390, 391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 10 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бутиоскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 30.09.2022.

Головуючий Судді