Постанова

Іменем України

27 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 199/315/21

провадження № 61-4453св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 липня 2021 року у складі судді Подорець О. Б. та на постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макаров М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні спільною власністю шляхом оформлення успадкованого майна.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що у 1998 році він разом із своєю сестрою ОСОБА_3 у рівних частках отримав батьківську спадщину- житловий будинок по АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла і 16 травня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Журавель В. Ю. за заявою спадкоємця за заповітом ОСОБА_2 заведено спадкову справу після ОСОБА_3 .

Постановою від 04 лютого 2020 року вказаний приватний нотаріус відмовила позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ОСОБА_3 , оскільки спадкову справу відкрито на підставі заяви спадкоємця за заповітом, який був складений не на користь ОСОБА_1 , який є спадкоємцем другої черги за законом, а тому свідоцтво про право на спадщину йому видане бути не може.

Проте, позивач вважає, що під час заведення спадкової справи 16 травня 2019 року нотаріус порушила положення Порядку вчинення нотаріальних дій, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, а саме - розділ 2 глава 10 пункт 2.1.

Він подав до суду позов про визнання незаконною та скасування постанови приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Журавель В. Ю. від 04 лютого 2020 року, однак рішенням Амер-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 18 червня 2020 року (справа № 199/775/20), залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року, у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Позивач, як спадкоємець другої черги та співвласник житлового будинку АДРЕСА_1 , вважає, що діями відповідачки ОСОБА_2 щодо не оформлення спадщини після померлої ОСОБА_3 порушуються його права.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив суд усунути перешкоди у здійсненні права користування спільною частковою власністю шляхом зобов`язання ОСОБА_2 у місячний строк оформити прийняття спадщини та зареєструвати у державному реєстрі нерухомості успадковану Ѕ частку будинку по АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 липня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріали справи не містять достатніх належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачка будь-яким чином перешкоджає позивачеві користуватись належним йому майном.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 липня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

19 травня 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій заявник просить скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 липня 2021 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 квітня 2022 року та ухвалити нове рішення у справі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

14 червня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , якій на праві власності належала Ѕ частка житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Журавель В. Ю. заведено спадкову справу № 26/2019 після ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі заяви спадкоємця за заповітом ОСОБА_2 .

Постановою приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Журавель В. Ю. від 04 лютого 2020 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.

ОСОБА_1 подав до суду позов про визнання незаконною та скасування постанови приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Журавель В. Ю. від 04 лютого 2020 року, однак рішенням Амер-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 18 червня 2020 року (справа № 199/775/20), залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року, у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За змістом частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Частиною другою статті 1223 ЦК України передбачено, що у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці першої-п`ятої черг).

Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Частиною першою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Судами встановлено, що спадкоємець ОСОБА_3 , якій на праві власності належала Ѕ частка житлового будинку по АДРЕСА_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_1 є спадкоємцем другої черги за законом після померлої ОСОБА_3 , а відповідачка ОСОБА_2 - спадкоємцем за заповітом.

Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Журавель В. Ю. заведено спадкову справу № 26/2019 після ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі заяви спадкоємця за заповітом ОСОБА_2 .

У відповідності до частини першої статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Разом із тим, частиною одинадцятою статті 67 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, строком не обмежена.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Отже, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами першою-другою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях зробили висновок, що позивачем не надано достатніх належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачка перешкоджає йому користуватись спірним майном.

Отже, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, у чому саме полягає порушення, невизнання або оспорювання його прав, свобод чи законних інтересів у зв`язку зі спадкуванням спірного майна відповідачем.

При цьому колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зауважити, що цивільним законодавством України не встановлено конкретного кінцевого строку для звернення спадкоємця, який прийняв спадщину, з заявою що видачу свідоцтва про право на спадщину.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність указаних рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 липня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 квітня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов