ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/6758/21 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Лічевецького І.О.,

Мельничука В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Служби зовнішньої розвідки України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Служби зовнішньої розвідки України, в якому просив:

- визнати протиправними та скасувати рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасником бойових дій у Службі зовнішньої розвідки України, оформлене протоколом від 12 січня 2021 року № 74, в частині відмови у наданні йому статусу учасника бойових дій на підставі його безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпечення її проведення;

- зобов`язати Комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасником бойових дій у Службі зовнішньої розвідки України надати йому статус учасника бойових дій на підставі його безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпечення її проведення - з 29 квітня 2016 року.

Позов обґрунтовано тим, що Комісія з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Службі зовнішньої розвідки України протиправно прийняла рішення, оформлене протоколом від 12.01.2021 №74, яким відмовила йому в повторному наданні статусу учасника бойових дій.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2022 року у задоволенні позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги - задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що чинним законодавством України не передбачено підстави для відмовив у наданні статусу учасника бойових дій за участь у антитерористичній операції у разі наявності у особи статусу учасника бойових дій, отриманого значно раніше з інших підстав.

На думку апелянта, за наявності підтверджуючих документів, зокрема довідки за підписом Голови Служби зовнішньої розвідки України про безпосередню учась у антитерористичній операції та витягу з наказу керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, комісія повинна надати особі статус учасника бойових дій.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем зазначено про те, що оскільки позивач був направлений у службове відрядження в межах України з метою виконання оперативно-службових завдань, та з огляду на наявність у позивача статусу учасника бойових дій за участь у бойових діях в Афганістані, відтак позовні вимоги є необгрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

У даному випадку, повноваження відповідача щодо надання статусу учасника бойових дій є дискреційними, та є його виключною компетенцією, а тому суд не вправі до них втручатись.

До того ж, відповідач просить розглядати дану справу за участю сторін у відкритому судовому засіданні.

У відповідності до пункту 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Пунктом 6 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Враховуючи, що позивачем пред`явлено вимоги, які у відповідності до частини шостої статті 12 КАС України належать до справ незначної складності, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.03.2021 дану справу призначено за правилами спрощеного позовного провадження.

При цьому, слід зазначити, що практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною на підставі Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року №475/97-ВР (далі - Конвенція) свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справі «Ахеn v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду з прав людини, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

З урахуванням предмету спору та тієї обставини, що відповідно до вимог статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України сторони не позбавлені права подати будь-які письмові пояснення та докази в підтвердження власної позиції, враховуючи, що дана справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), з огляду на положення п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 07 по 15 жовтня 2015 року відповідно до Плану-завдання від 30.09.2015 року №11/6732 (таємно) та на підставі розпорядження Служби зовнішньої розвідки України від 02.10.2015 року №585 (таємно), у складі оперативної групи із трьох співробітників брав участь у цільовому виїзді (відрядження) до підпорядкованих департаменту територіальних підрозділів, а саме - до підрозділів з дислокацією у містах Сєверодонецьк та Маріуполь, а також до інших населених пунктів у зоні відповідальності цих підрозділів (Краматорськ, Слов`янськ, тощо), розташованих в зоні антитерористичної операції (далі - АТО), де виконував низку завдань, передбачених статтею 3 Закону України «Про Службу зовнішньої розвідки України».

За результатами відрядження складено Довідку (Звіт) від 06.11.2015 №11/2/7681 (цілком таємно).

23 лютого 2016 року позивач звернувся до Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Службі зовнішньої розвідки України з заявою про надання статусу учасника бойових дій, які зареєстровані за №1579 від 24.02.2016 (цілком таємно).

Враховуючи, що Комісією тривалий час не вирішувалося питання щодо розгляду заяви позивача, останній 16.06.2016 звернувся з повторною заявою №11/2/8717дск, де зазначив про порушення строку розгляду його заяви.

Листом від 30.06.2016 №4/2/2-4206цт позивача повідомлено про залишення його заяви від 23.02.2016 без розгляду.

У відповідь на заяву від 16.06.2016 відповідачем надіслано лист, яким повідомлено про те, що в діях позивача не вбачається дій, пов`язаних з особистою участю в бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (сил) та виконанням завдань АТО у районах її проведення.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, яка виразилась у несвоєчасному розгляді заяви про надання статусу учасника бойових дій під час проведення АТО, позивач звернувся з позовом до суду.

Так, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.10.2017 №826/18217/16 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність посадових осіб Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій Служби зовнішньої розвідки України щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 23.02.2016 про надання статусу учасника бойових дій під час проведення АТО та зобов`язано Комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій Служби зовнішньої розвідки України повторно розглянути питання щодо надання статусу учасника бойових дій під час проведення АТО ОСОБА_1 відповідно до заяви від 23.02.2016. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

У свою чергу, 12 січня 2021 року Комісією з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій Служби зовнішньої розвідки України повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 та рішенням, оформленим протоколом № 74 відмовлено у наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій на підставі його безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпечення її проведення.

Підставою для прийняття вказаного рішення слугував той факт, що відповідно до чинного законодавства України, позивач вже має статус учасника бойових дій за участь у бойових діях в Афганістані у 1988-1989 роках, а статус учасника бойових дій повторно не надається.

Не погоджуючись з таким рішенням, та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач вже має статус учасника бойових дій, відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 19.03.2003, виданого Державною прикордонною службою України, при цьому особа не може мати двох посвідчень учасника бойовий дій, як і не може мати статус учасника бойових дій двічі, тому підстави для задоволення позовних вимог - відсутні.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту ветеранів війни визначені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ від 22.10.1993 (далі - Закон №3551-XII).

За приписами статті 4 Закону № 3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Статтею 5 Закону № 3551-XII визначено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

У свою чергу, згідно з пунктом 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) учасниками бойових дій визнаються: військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані) та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції, а також працівники підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь в антитерористичній операції в районах її проведення у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно, Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413 (надалі - Порядок № 413 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно пункту 2 Порядку № 413 статус учасника бойових дій надається:

- військовослужбовцям (резервістам, військовозобов`язаним) та працівникам Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, особам рядового і начальницького складу, військовослужбовцям, працівникам МВС, Управління державної охорони, Держспецзв`язку, ДСНС, ДПтС, військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах проведення антитерористичної операції;

- працівникам підприємств, установ та організацій, які залучалися і брали безпосередню участь в антитерористичній операції в районах її проведення.

Пунктом 4 Порядку № 413 визначено, що підставою для надання особам статусу учасника бойових дій є: документи про безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення, направлення (прибуття) у відрядження до районів проведення антитерористичної операції, їх перебування в таких районах з метою виконання завдань із захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України шляхом безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення (витяги з наказів, директив, розпоряджень, посвідчень про відрядження, журналів бойових дій, бойових донесень, дислокацій, книг нарядів, графіків несення служби, звітів, зведень, донесень, матеріалів спеціальних (службових) розслідувань за фактами отримання поранень); документи про безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення або направлення (прибуття) у відрядження для безпосередньої участі в антитерористичній операції в районах її проведення (витяги з наказів, розпоряджень, посвідчень про відрядження, книг нарядів, матеріалів спеціальних (службових) розслідувань за фактами отримання поранень), а також документи, що були підставою для прийняття керівниками підприємств, установ, організацій рішення про направлення осіб у таке відрядження.

З аналізу вищевикладених норм вбачається, що статус учасника бойових дій у відповідності до приписів Порядку № 413 надається особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, що підтверджується відповідними документами, перелік яких наведено у пункті 4 Порядку № 413.

При цьому, особа яка брала участь в антитерористичній операції, має право отримати статус учасника бойових дій та, в свою чергу, всі пільги, що передбачені Законом № 3551-XII.

З матеріалів справи вбачається, що позивач вже має статус учасника бойових дій, відповідно до посвідчення серії АБ від 19.03.2003, виданого Державною прикордонною службою України.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що особа не може мати двох посвідчень учасника бойовий дій, як і не може мати статус учасника бойових дій двічі.

Слід звернути увагу на те, що у листах Головного управління Національної гвардії України МВС України від 02 грудня 2019 року №27/22/3-С-1151, Штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 09.12.2019 №33/5-Б-1194/138, Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України від 17.12.2018 №226/6036, тощо, чітко зазначено, що нове посвідчення учасника бойових дій не видається, проте до Єдиного реєстру учасників антитерористичної операції в графі «Примітки» вноситься відомість про наявність в особи статусу учасника бойових дій з інших підстав.

Вказане свідчить про безпідставність доводів апелянта про те, що статус учасника бойових дій може бути наданий особі з різних підстав та не обмежений законодавством у кількості його надання.

Посилання скаржника на листи-роз`яснення різних органів стосовно надання статусу учасника бойових дій в необмеженій кількості колегія суддів оцінює критично, оскільки листи несуть виключно інформативний характер, в той час як приписами норм чинного законодавства не передбачено такого права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необгрунтованість позовних вимог.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2022 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді І.О. Лічевецький

В.П. Мельничук