Справа № 758/5743/19

Категорія 38

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2022 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Захарчук С. С.,

за участю секретаря судового засідання - Сірант Т. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Укрсиббанк», товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання договору факторингу частково недійсним,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Укрсиббанк» (далі - AT «Укрсиббанк»), товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект») про визнання договору факторингу частково недійсним.

Зазначав, що 11.09.2006 між АК1Б «Укрсиббанк», правонаступником якого є AT «Укрсиббанк», та ОСОБА_2 було укладено договір про надання кредиту № 11038479000 (далі - кредитний договір) на суму 85000 дол. США.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 11.09.2006 між АКІБ «Укрсиббанк» та ним було укладено договір поруки № 41144.

12.12.2011 між AT «Укрсиббанк» і ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу № 1, відповідно до якого банк продав право вимоги за кредитним договором та договором поруки ТОВ «Кей-Колект».

Зазначений договір факторингу в частині передачі права вимоги за кредитним договором ТОВ «Кей-Колект» є недійсним, оскільки на час його укладення останній суперечив актам цивільного законодавства, а саме: розпорядженню Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03.04.2009, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2009 за № 0373/16389 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» зі змінами, внесеними згідно з розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 1926 від 13.08.2015.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Конвенції УН1ДРУА про міжнародний факторинг, до якої Україна приєдналась 11.01.2006 p., визначено, що договір факторингу означає договір, укладений між однією стороною (позичальником) та іншою стороною (фактором), відповідно до якого позичальник відступає або може відступити право грошової вимоги, яке випливає з договорів купівлі-продажу товарів укладених між постачальником та його покупцями (боржниками), крім договорів купівлі-продажу товарів, придбаних в першу чергу для їхнього особистого, сімейного або домашнього використання.

Тож, у фактора відсутнє право на придбання права відступної вимоги до фізичної особи, яка не є суб`єктом господарювання.

Посилаючись на зазначені обставини, просив визнати недійсним договір факторингу № 2 від 13.02.2012, укладений між ПАТ «Укрсиббанк» і ТОВ «Кей-Колект» в частині передачі права вимоги за кредитним договором № 1103847900 від 11.09.2006, укладеного між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_2 та в частині передачі прав вимоги за договором поруки № 41144 від 11.09.2006, укладеного між АКІБ «Укрсиббанк», ОСОБА_2 та ним.

У відзиві на позов представник ТОВ «Кей-Колект», заперечуючи проти позову, вказав на наступне.

ОСОБА_1 не є стороною оспорюваного договору та не надав жодних доказів про те, які саме його цивільні права або інтереси порушені укладенням договору факторингу №1.

Законодавець жодним чином не обмежує коло осіб щодо яких право вимоги може бути відступлене, а лише відносить відступлення права вимоги до суб`єктів господарювання до фінансової послуги.

Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03.04.2009 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» не встановлює вимог, які мали бути додержані сторонами договору факторингу від 12.12.2011, отже не може впливати на правомірність оспорюваного договору.

08.12.2011 ТОВ «Кей-Колект» було зареєстровано як фінансова установа, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію фінансової установи від 01.12.2017.

Як вбачається зі змісту договору факторингу № 1 від 12.12.2011 ТОВ «Кей-Колект» є фінансовою установою, яка надає фінансові послуги, а саме - факторинг, що відповідає положенням п. 11 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», на момент укладення договору мало усі правомочності на укладення договору факторингу.

Позивачем не надано доказів, яким саме чином відбулося недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України сторонами під час укладення договору факторингу.

Посилання позивача на Конвенцію УНІДРУА про міжнародний факторинг є таким, що не підлягає застосуванню, оскільки зазначена Конвенція УНІДРУА про міжнародний факторинг поширюється на випадки, коли грошові вимоги, відступлені згідно з договором факторингу, випливають з договорів купівлі-продажу товарів між постачальником та боржником, які здійснюють господарську діяльність на території різних держав.

Посилаючись на зазначені обставини, відповідач просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У відзиві на позов представник AT «Укрсиббанк» вказав на наступне.

Конвенція УНІДРУА ратифікована Законом України від 11 січня 2006 року 3302-IV «Про приєднання України до Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг», однак не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки відповідно до пункту 1 статті 2 цієї Конвенції вона застосовується щоразу, коли грошові вимоги, відступлені згідно з договором факторингу, випливають з договору купівлі-продажу товарів між постачальником та боржником, які здійснюють господарську діяльність на території різних держав.

Ні ЦК України, ні Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» не встановлюють жодних обмежень стосовно складу осіб, щодо яких може здійснюватись відступлення права вимоги.

Вищевикладене свідчить про необґрунтованість позовних вимог позивача.

Посилаючись на зазначені обставини, представник AT «Укрсиббанк» просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У подальшому позивачем було подано заяву про зміну підстав позову, у якій позивач зазначив наступне.

Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03.04.2009 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» було чинним і підлягало застосуванню фінансовими установами на момент укладення договору факторингу №1 від 12.12.2011.

16.05.2017 ТОВ «Кей-Колект» отримало ліцензію на надання послуг з факторингу відповідно до Розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 1677 від 16.05.2017, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2009 за № 0373/16389, а 21.12.2017 було позбавлено цієї ліцензії, у зв`язку з порушенням вимог чинного законодавства.

Таким чином, у грудні 2011 ТОВ «Кей-Колект» не мало права здійснювати господарську діяльність з надання послуг з факторингу.

Виходячи з вищевикладеного, договір факторингу № 1 від 12.12.2011 в частині передачі права вимоги за кредитним договором № 11038479000 від 11.09.2006 є недійсним, оскільки на момент його укладення він суперечив актам чинного законодавства.

Посилаючись на зазначені обставини, просив визнати недійсним договір факторингу № 2 від 13.02.2012, укладений між ПАТ «Укрсиббанк» і ТОВ «Кей-Колект» в частині відступлення прав вимоги за кредитним договором № 11038479000 від 11.09.2006, укладеного між ОСОБА_2 та АКІБ «УкрСиббанк» та в частині передачі договору поруки №41144 від. 11.09.2006, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Позивач у судове засідання не з`явився, подав до суду заяву, у якій просив розглядати справу за його відсутності та вказав на те, що позов підтримує в повному обсязі та просив його задовольнити.

Суд ухвалив розглядати справу за відсутності позивача.

Представник ТОВ «Кей-Колект» у судове засідання не з`явився, подав до суду заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутності та просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Суд ухвалив розглядати справу за відсутності представника ТОВ «Кей-Колект».

Представник AT «Укрсиббанк» та ОСОБА_2 в судове засідання не зявилися, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Суд, відповідно до ст. 223 ЦПК України, ухвалив розглядати справу за відсутності представника AT «Укрсиббанк» та ОСОБА_2 .

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши та оцінивши письмові докази в справі в їх сукупності, дійшов наступного висновку.

Судом установлено, що 11.09.2006 між АКІБ «Укрсиббанк» (банк) та ОСОБА_2 (позичальник) було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11038479000 (далі - кредитний договір) (а.с. 7-10).

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору банк зобов`язується надати позичальнику, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використати і повернути банку кредит у іноземній валюті в сумі 85 000 дол. США та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 11.09.2006 між АКІБ «Укрсиббанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 41144 (а.с.11).

12.12.2011 між ПАТ «Укрсиббанк» (клієнт) і ТОВ «Кей-Колект» (фактор) було укладено договір факторингу № 1 (далі - договір факторингу) (а.с. 12-15).

Відповідно до п. 1.1. договору факторингу за цим договором клієнт зобов`язується передати у власність фактору, а фактор прийняти права вимоги та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором.

Обсяг (сума) прав вимоги станом на дату укладення цього договору визначений у додатку № 1 до цього договору (п. 1.2. договору факторингу).

Згідно з п. 1.3. договору факторингу винагорода фактора за фінансування клієнта відповідно до цього договору полягає у дисконтуванні суми боргу, що складають предмет прав вимоги. Винагорода вважається отриманою фактором у момент сплати фактором суми фінансування.

Пунктом 1.4. договору факторингу передбачено, що одночасно з відступленням прав вимоги до фактора переходять усі права клієнта за усіма договорами забезпечення.

Відповідно до Додатку № 1 до договору факторингу від 12.12.2011 згідно мов цього договору до фактора перейшли права вимоги за кредитним договором № 11035730000 від 05.09.2006, укладеним між ОСОБА_2 та АКІБ «Укрсиббанк», фактичний розмір невиконаного грошового зобов`язання за кредитним договором - 289 046 грн. 13 коп., поручителем за договором є - ОСОБА_1 (а.с. 99).

Згідно зі ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно з ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 1079 ЦК України передбачено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.

Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності.

Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 7 постанови № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою- третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Обґрунтовуючи позов про визнання договору факторингу недійсним, позивач посилалася нате, що на момент укладення договору факторингу, договір суперечив актам цивільного законодавства, а саме: розпорядженню Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03.04.2009, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2009 за № 0373/16389 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» зі змінами, внесеними згідно з розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 1926 від 13.08.15.

Як установлено судом Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» від 03.04.2009 № 231 (далі - Розпорядження) втратило чинність на підставі Розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 1926 від 13.08.2015.

Разом з тим, п. 1 зазначеного Розпорядження було передбачено, що операції фінансових установ з придбання іпотечних активів та/або набуття права вимоги за забезпеченими іпотекою кредитами (позиками), які здійснюються з метою випуску іпотечних цінних паперів відповідно до ст. 28 Закону України "Про іпотеку", ст. 2 Закону України "Про іпотечні облігації", а також ст. ст. 16, 31 Закону України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати", є фінансовими послугами.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. З ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

У порушення зазначених вимог ЦПК України у позові позивачем не вказано, які вимоги, встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України були порушені сторонами договору факторингу в момент його вчинення, які норми Розпорядження були порушені під час укладення оспорюваного договору та які її права та інтереси позивача були порушені, укладеним між ПАТ «Укрсиббанк» і ТОВ «Кей-Колект» договором факторингу № 1 від 12.12.2011.

До того ж, доказів того, що оспорюваний договір на момент його укладення суперечив вимогам чинного законодавства позивачем суду не надано.

Оскаржуючи по тексту недійсність договору факторингу № 1 від 12.12.2011, позивач у прохальній частині позовної заяви просить визнати недійсним договір факторингу № 2 від 13.02.2012.

Разом з тим, у порушення вимог ЦПК України, у позовній заяві не викладені обставини на обґрунтування позовних вимог про визнання договору факторингу № 2 від 13.02.2012 недійсним.

Виходячи з вищевикладеного, правових підстав для задоволення позову немає.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-82, 258-259, 263-265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України, ст. ст. 203, 215, 1077, 1078, 1079 ЦК України, суд -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта - невідомі) до акціонерного товариства «Укрсиббанк» (04070, м. Київ, вул. Андріївська, 2/12, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 09807750), товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (01042, м. Київ, вул. Іоана Павла ІІ, 4/6, корпус «В», каб. 402, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 37825968), третя особа - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта - невідомі) про визнання договору факторингу частково недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С. С. Захарчук