ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 446/244/14-к
провадження № 51-4847км19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
засудженого ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Буського районного суду Львівської області від 17 січня 2022 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року вкримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42013150280000001, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Буського районного суду Львівської області від 17 січня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді 1року позбавлення волі.
На підставі п. 3 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного йому покарання у зв`язку із закінченням строків давності.
Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 20 жовтня 2012року близько 13:30, знаходячись поблизу свого господарства по АДРЕСА_1 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин внаслідок суперечки із ОСОБА_8 та після того, як останній вдарив його дружину ОСОБА_9 , умисно наніс потерпілому один удар рукою вобласть обличчя, спричинивши тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості за ознакою довготривалого розладу здоров`я.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , зазначаючи про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_7 та закрити кримінальне провадження.
Аргументуючи свою позицію, зазначає, що місцевий суд безпідставно надав діям обвинуваченого ОСОБА_7 правову оцінку як злочину та кваліфікував їх за ч.1ст.122 КК України, проігнорувавши при цьому норми інституту необхідної оборони та стану сильного душевного хвилювання, які закріплені у ч.1 та ч.4ст.36КК України.
Стверджує, що мотив нанесення удару потерпілому полягав у бажанні ОСОБА_7 захистити свою дружину, якій ОСОБА_8 спричинив тілесні ушкодження. Крім цього, звертає увагу, що згідно висновку експерта ОСОБА_7 під час вчинення протиправного діяння перебував у стані емоційного напруження, який єпсихологічною підставою для юридичного трактування стану сильного душевного хвилювання.
В свою чергу, на думку захисника, апеляційний суд на зазначене належної уваги не звернув, проігнорував усі доводи апеляційної скарги сторони захисту, безпідставно відмовив у повторному дослідженні фактичних даних кримінального провадження, чим порушив вимоги статей 23, 370, 404 та 419 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 та засуджений ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу на викладених у ній підставах.
Прокурор ОСОБА_5 вважав касаційну скаргу захисника необґрунтованою, просив залишити її без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено воскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
В силу зазначеної норми Суд під час оцінки касаційних доводів виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судами попередніх інстанцій.
На думку захисника, діям ОСОБА_7 надано неправильно правову оцінку за ч.1ст.122 КК України, оскільки вчинене ним діяння було зумовлене захистом дружини від протиправних дій ОСОБА_8 .
Як вбачається зі змісту обвинувального акту ОСОБА_7 інкримінувалося заподіяння ОСОБА_8 тілесних ушкоджень середньої тяжкості, які він спричинив останньому одним ударом в обличчя.
Суди першої та апеляційної інстанцій погодилися із таким формулюванням обвинувачення, визнали його доведеним та кваліфікували дії засудженого за ч.1ст.122 КК України. При цьому доводи сторони захисту про перебування ОСОБА_7 в стані необхідної оборони залишилися поза належною увагою судів попередніх інстанцій.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені зметою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної ідостатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Під суспільно небезпечним посяганням слід розуміти спробу заподіяти шкоду охоронюваним законом правам та інтересам особи, яка захищається, або іншої особи, суспільним інтересам або інтересам держави. До таких інтересів належать: життя, здоров`я, особиста і статева свобода, честь і гідність особи, власність, недоторканність житла, а також інші права і законні інтереси особи, яка захищається, або іншої особи.
Кінцевою метою дій того, хто захищається, є захист вищезазначених цінностей. Ця мета досягається шляхом відвернення чи припинення посягання. Захист при необхідній обороні виявляється тільки в активних діях, які за зовнішніми ознаками можуть співпадати з ознаками тих діянь, які передбачені КК України (наприклад, заподіяння тілесних ушкоджень).
Визначення стану необхідної оборони в кожному конкретному випадку повинно оцінюватися судом із врахуванням всіх обставин вчиненого кримінального правопорушення, підтверджених належними та допустимими доказами.
У цьому кримінальному провадженні судами було встановлено, що 20 жовтня 2012року між ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 виник конфлікт зприводу встановлення останнім стовпів для огорожі. В ході суперечки ОСОБА_8 завдав ОСОБА_9 удар рукою в область лівої скроні голови, чим заподіяв їй фізичний біль. В подальшому, ОСОБА_7 , сприймаючи дії ОСОБА_8 як небезпечні для здоров`я його дружини, захищаючи її, наніс останньому один удар кулаком по обличчю, від якого той впав на землю.
Безпосередніми очевидцями події, що мала місце 20 жовтня 2012 року, були ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_9 , які надавали показання у суді першої інстанції.
Зокрема свідок ОСОБА_10 надала суду показання, що приїхала до домогосподарства ОСОБА_8 з ініціативи ОСОБА_7 , який повідомив що його сусід встановлює огорожу за межами своєї ділянки. В ході вирішення цього спору між ОСОБА_8 на ОСОБА_9 відбувся фізичний контакт в результаті якого остання впала на землю. Тоді ОСОБА_7 підійшов до ОСОБА_8 та, ставши на захист дружини, один раз ударив потерпілого. Після цього суперечка припинилася, а ОСОБА_8 покинув місце події.
Ці показання є аналогічними тим, що надавала ОСОБА_9 та узгоджуються із фактичними обставинами, встановленими вироком Червоноградського міського суду Львівської області від 10 листопада 2017 року, яким ОСОБА_8 було визнано винуватим та засуджено за злочин, передбачений ч. 1 ст. 126 КК України.
Подібні показання надав і сам ОСОБА_8 , розповідаючи про обставини спричинення йому тілесних ушкоджень, а також інші свідки - ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .
Крім цього, допитана в судовому засіданні експерт ОСОБА_13 зазначила, що зогляду на особистісну характеристику обвинуваченого, дії потерпілого по відношенню до ОСОБА_9 стали пусковим моментом для ОСОБА_7 до завдання удару ОСОБА_8 , а психотравмуюча ситуація, що виникла на ґрунті конфлікту обмежила обвинуваченого передбачати можливі наслідки свого діяння.
Аналіз цих фактичних даних свідчить, що показання всіх безпосередніх учасників події, яка мала місце 20 жовтня 2012 року, однакові, послідовні та узгоджуються між собою.
Таким чином, метою заподіяння удару ОСОБА_9 була ціль захистити свою дружину, яка зазнала фізичного впливу від сусіда, а не помститися через неприязні відносини. Так, суперечка, яка виникла через встановлення стовпів для огорожі, тривала у часі довго, ОСОБА_7 намагався її вирішити шляхом залучення органів місцевого самоврядування і тільки після вчинення потерпілим суспільно-небезпечних дій по відношенню до ОСОБА_9 , реалізуючи своє право на необхідну оборону, змушений був завдати один удар ОСОБА_8 .
В свою чергу, поведінка потерпілого, який не реагував на зауваження сусідів та землевпорядника і безпричинно застосував фізичну силу до іншої особи, свідчить про те, що він вів себе некоректно, а обвинувачений цілком реально сприймав його поведінку як таку, що загрожує здоров`ю його близької людини.
На переконання колегії суддів касаційного кримінального суду, у цьому кримінальному провадженні є підстави констатувати, що ОСОБА_7 перебував у стані необхідної оборони, оскільки його дії:
- вчинялися з метою захисту своєї дружини, так як поведінка ОСОБА_8 давала підстави побоюватися за її здоров`я;
- були своєчасними та необхідними, оскільки ОСОБА_7 миттєво відреагував на ситуацію та завдав потерпілому удар відразу після протиправних дій останнього;
- не може вважатися перевищенням меж необхідної оборони, оскільки ОСОБА_8 було завдане тілесне ушкодження середньої тяжкості а не тяжке тілесне ушкодження, що є необхідним для кваліфікації дій особи у разі перевищення меж необхідної оборони.
Таким чином, в ході касаційної перевірки колегією суддів встановлено, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність і у цьому кримінальному провадженні наявні обставини, що виключають кримінальну протиправність дій ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 122 КК України.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається, якщо встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.
Зважаючи на те, що суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи, проте надали їм помилкову юридичну оцінку, тобто допустили неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, в силу чого оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а кримінальне провадження закриттю.
Керуючись статтями 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
у х в а л и в:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити.
Вирок Буського районного суду Львівської області від 17 січня 2022 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року щодо ОСОБА_7 скасувати.
Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 увчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, єостаточною й оскарженню не підлягає.
Судді
ОСОБА_14 ОСОБА_2 ОСОБА_3
