Постанова

Іменем України

14 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 415/1009/21

провадження № 61-18055св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях, Луганська обласна прокуратура, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу керівника Луганської обласної прокуратури на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 08 червня 2021 року у складі судді Бароніна Д. Б. та постанову Луганського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Лозко Ю. П, Луганської В. М., Назарової М. В.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

Улютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях, Луганської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового розслідування та прокуратури.

Позов мотивований тим, що 25 червня 2015 року позивач була затримана слідчим 3-го управління ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях в порядку статті 208 КПК України за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 258-3 КК України.

26 червня 2015 року стосовно позивача обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Під час досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді апеляційного суду Харківської області від 17 травня 2015 року телефонні розмови та текстові СМС-повідомлення з мобільного телефону позивача прослуховувались та прочитувались співробітниками ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях.

Ухвалою слідчого судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 30 червня 2015 року накладений арешт на майно ОСОБА_1 , а саме: мобільний телефон марки «Gsmart GS 202+» чорного та білого кольору, моноблок, сім-карту оператора мобільного зв`язку «МТС», карту пам`яті Micro SD об`ємом 16 gb з номером НОМЕР_1 .

10 липня 2015 року слідчим УСБУ в Луганській області проведений обшук за адресою мешкання батьків позивача. 21 липня 2015 року слідчим УСБУ в Луганській області проведено обшук у позивача за адресою її мешкання.

В подальшому обвинувальний акт з правовою кваліфікацією за частиною першою статті 258-3 КК України стосовно позивача скеровано до Сєвєродонецького міського суду Луганської області, який погоджений прокурором Луганської обласної прокуратури.

25 грудня 2015 року вироком Сєвєродонецького міського суду Луганської області позивач виправдана за частиною 1 статті 258-3 КК України через недоведеність наявності в її діях складу кримінального правопорушення, запобіжний захід скасовано.

24 березня 2016 року ухвалою апеляційного суду Луганської області зазначений вирок скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції.

17 жовтня 2018 року вироком Лисичанського міського суду Луганської області позивач знову виправдана за частиною першою статті 258-3 КК України.

25 березня 2019 року ухвалою апеляційного суду Луганської області вирок Лисичанського міського суду Луганської області від 17 жовтня 2018 року стосовно позивача залишений без змін.

29 квітня 2020 року постановою Верховного Суду вирок Лисичанського міського суду Луганської області від 17 жовтня 2018 року та ухвала Луганського апеляційного суду від 25 березня 2019 року стосовно позивача залишені без змін.

Незаконні дії та рішення прокурора та слідчого завдали позивачу моральних страждань, призвели до погіршення психологічного стану, вона не могла працювати та забезпечувати матеріально свою родину. Позивач була змушена вживати заходи для захисту від незаконного обвинувачення, що відволікало її від звичайних занять та звичайного способу життя. Позивач під час перебування під вартою не могла вільно пересуватися, її було незаконно позбавлено волі. Вона не мала можливості користуватися та розпоряджатися належним їй майном, зазнала втручання в особисте спілкування та переписку за допомогою мобільного телефону з 07 травня 2015 року по день затримання 25 червня 2015 року.

Починаючи з 25 червня 2015 року до 29 квітня 2020 року, тобто повних 58 місяців та 4 дні позивач перебувала під кримінальним переслідуванням, що у вигляді компенсації становить 348 800 грн (58 міс 4 дн х 6 000 грн).

Враховуючи, що крім 58 місяців перебування під слідством та судом, за що передбачений законом мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, за цей час позивач незаконно утримувалась під вартою в період з 25 червня 2015 року по 25 грудня 2015 року, на думку позивача, розмір моральної шкоди через незаконне тримання під вартою протягом 6 місяців необхідно додатково збільшити в розмірі десяти мінімальних розмірів заробітної плати за кожен місяць тримання під вартою на суму 360 000 грн (6 міс х 60 000 грн).

Також необхідно збільшити відшкодування моральної шкоди додатково в розмірі мінімальної заробітної плати за повідомлення про підозру - в розмірі десяти мінімальних заробітних плат - 60 000 грн; проведення двох обшуків у розмірі 12 000 грн; накладення арешту та неможливістю користуватися та розпоряджатися своїм майном за кожен місяць арешту майна у розмірі 348 000 грн (58 міс 4 дн х 6 000 грн); проведення негласних слідчих (розшукових) дій стосовно позивача в розмірі заробітної плати за кожен місяць, за 49 днів - 9 800 грн, а всього 1 139 400 грн.

Позивач просиластягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на її користь на відшкодування моральної шкоди в сумі 1 139 400 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 08 червня 2021 року, яке залишене без змін постановою Луганського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, суму в загальному розмірі 648 780 грн.

Відмовлено у задоволенні іншої частини позовних вимог.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що позивач зазнала сильних та тривалих душевних страждань у зв`язку з недостатньо обґрунтованим перебуванням під слідством та судом в період з 25 червня 2015 року до 29 квітня 2020 року, тобто протягом 58 місяців та 4 днів, що призвело до погіршення її психологічного стану, необхідності вживати додаткові заходи для свого захисту, порушення звичайного способу життя, хвилюваннях тощо, і ці прояви сильних та тривалих душевних страждань є типовими для будь-якої звичайної людини, яка недостатньо обґрунтовано обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, що є очевидним та не потребує додаткових доказів.

Вирішуючи питання про розмір коштів для компенсації моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що 58 місяців та 4 дні ( виходячи, що 4 дні = 13 % одного місяця, адже 4 складає 13,33 % від 30) отже, 58,13 місяців слід помножити на 6 000 гривень, що складає 348 780 гривень, і такий розмір компенсації моральної шкоди позивачу у зв`язку із тривалим перебуванням під слідством та судом (без урахування окремих душевних страждань внаслідок перебування під вартою) за недостатньо обґрунтованою підозрою та обвинуваченням у вчиненні особливо тяжкого злочину є справедливим, розумним, достатнім та співмірним із тривалістю та інтенсивністю душевних страждань, яких зазнала позивач у зв`язку із перебуванням під слідством та судом.

Щодо вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди за час її перебування під вартою в період з 25 червня 2015 року по 25 грудня 2015 року, тобто протягом шести місяців, суд першої інстанції виходив з того, що під час перебування під вартою за недостатньо обґрунтованою підозрою чи обвинуваченням у вчиненні особливо тяжкого злочину особа зазнає вкрай сильних душевних страждань, і в цей час особа позбавлена права вільно пересуватися, обирати місце проживання, працювати, проживати у звичному для себе житлі, враховуючи, що соціальні та сімейні зв`язки особи в цей час примусово перериваються, особа змушена знаходитися у невластивому для себе соціальному і побутовому оточенні, та сам факт поміщення особи під варту за обвинуваченням у вчиненні особливо тяжкого злочину, як правило, негативно впливає на сприйняття цієї особи в суспільстві та завдає особі сильних душевних страждань. Тому суд першої інстанції зробив висновок, що ці вимоги слід задовольнити частково і в рахунок компенсації душевних страждань позивачу слід окремо присудити 300 000 гривень, із розрахунку 50 000 грн за кожен місяць перебування під вартою.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2021 року керівник Луганської обласної прокуратури подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 08 червня 2021 року та постанову Луганського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_1 не надано доказів, які б підтверджували необхідність відшкодування їй моральної шкоди саме у розмірі 648 780 грн. Обшук за місцем фактичного проживання та за місцем реєстрації ОСОБА_1 , накладення арешту на вилучене в ході особистого обшуку майно підозрюваної ОСОБА_1 , застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою здійснювалися на підставі ухвал слідчого судді. Водночас, здійснення слідчих дій у ході розслідування кримінальної справи відноситься до повноважень органів досудового розслідування згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства, тому саме лише здійснення таких заходів не може бути підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 214/6982/13-ц. Інші твердження позивача щодо моральних страждань взагалі доказами або посиланнями на будь-які конкретні обставини не підтверджені. Обласна прокуратура не погоджується з обчисленням судами першої та апеляційної інстанцій строку кримінального переслідування позивача протягом 58 місяців 4 днів, а саме з 25 червня 2015 року (проведення обшуку) по 29 квітня 2020 року (дата винесення постанови Верховним Судом). Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15 розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження. Суди у повній мірі наведеного не врахували та зробили помилковий висновок, що строк розгляду справи судом касаційної інстанції входить у період перебування особи під слідством та судом. Оскільки вирок Лисичанського міського суду Луганської області від 17 жовтня 2018 року, яким ОСОБА_1 виправдано у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, ухвалою Луганського апеляційного суду від 25 березня 2019 року залишено без змін, то саме із вказаної дати (з дня набрання вироком законної сили) позивач вважається такою, що реабілітована та позбавлена будь-яких обмежень, а кримінальне переслідування відносно неї - завершеним. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2021 у справі № 295/13971/20.У пунктах 1.1, 1.2 рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі № 1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину. Згідно наявних у справі матеріалів, позивач перебувала під слідством і судом з 10 вересня 2015 року (направлення обвинувального акту до Сєвєродонецького міського суду) по 25 березня 2019 року (дата винесення ухвали Луганським апеляційним судом), що складає 3 роки 6 місяців 15 днів або 42 місяці 15 днів. Відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» з 1 січня 2021 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 6 000 гривень. Таким чином, у разі, якщо судом будуть встановлені підстави для відшкодування завданої моральної шкоди та наявність причинного зв`язку між діями прокуратури та спричиненої позивачеві моральної шкоди, а також доведеності позивачем понесених моральних страждань, компенсація моральної шкоди ОСОБА_1 не може перевищувати 255 000 грн (42 місяці х 6 000 грн = 252 000 грн; 6 000 грн / 30 дн х 15 дн = 3 000 грн). Згідно висновку Верховного Суду у постанові від 28 листопада 2018 справа № 214/6982/13-ц, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не має призводити до її збагачення. При цьому, суди першої та апеляційної інстанцій в частині визначеного розміру моральної шкоди та збільшуючи цей розмір у межах заявлених позовних вимог, не послалися на обставини чи докази, які цьому сприяли, без достатніх правових підстав та без наведення відповідних мотивів збільшили гранично визначений мінімальний розмір. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають обставинам справи, внаслідок чого порушені та неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права. Суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/2, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються лише в частині задоволених позовних вимог, в іншій частині не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2021 року касаційну скаргу керівника Луганської обласної прокуратури залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2021 року поновлено строк на касаційне оскарження постанови Луганського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року, відкрито касаційне провадження у справі № 415/1009/21, витребувано справу з суду першої інстанції, у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 08 червня 2021 року та постанови Луганського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року відмовлено.

У січні 2022 року матеріали цивільної справи № 415/1009/21 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 10 грудня 2021 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15, від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 07 травня 2015 року ухвалою слідчого судді апеляційного суду Харківської області надано дозвіл у кримінальному провадженні № 22015130000000149 на зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж щодо змісту розмов, текстових повідомлень та деталізацій з`єднань за номерами телефонів НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 протягом двох місяців з дня отримання дозволу, тобто до 07 липня 2015 року.

09 червня 2015 року старшим оперуповноваженим 1 відділу ГВ КР УСБУ в Луганській області складений протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж стосовно абонента ОСОБА_1 , яка використовує телефонний номер НОМЕР_5 . У протоколі викладений зміст деяких розмов абонента « ОСОБА_1 » ( НОМЕР_6 ) з іншими абонентами 20, 30 травня 2015 року, 03, 04 червня 2015 року.

18 червня 2015 року слідчим відділом Управління СБ України в Луганській області розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22015130000000301 за правовою кваліфікацією частина перша статті 258-3 КК України.

22 червня 2015 року ухвалою слідчого судді апеляційного суду Харківської області дозволено використання у кримінальному провадженні № 22015130000000301 протоколу за результатами негласної слідчої (розшукової) дії від 09 червня 2015 року та компакт-диску до нього, отриманих у кримінальному провадженні № 22015130000000149.

25 червня 2015 року ОСОБА_1 затримана слідчим в порядку статті 208 КПК України за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 258-3 КК України. Цього ж дня їй було повідомлено про підозру у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення.

25 червня 2015 року на підставі ухвали Сєвєродонецького міського суду Луганської області стосовно позивача обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 25 серпня 2015 року.

30 червня 2015 року ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області накладено арешт на майно ОСОБА_1 - мобільний телефон марки «Gsmart GS 202+» чорного та білого кольору, моноблок, сім-карту оператора мобільного зв`язку «МТС», карту пам`яті Micro SI об`ємом 16 gb з номером НОМЕР_1 .

10 липня 2015 року на підставі ухвали Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 25 червня 2015 року проведений обшук в домоволодінні, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 .

21 липня 2015 року на підставі ухвали Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 25 червня 2015 року проведений обшук в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , за зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1

17 серпня 2021 року ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області продовжений строк тримання під вартою ОСОБА_1 до 22 вересня 2015 року.

22 вересня 2015 року ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_1 до 20 листопада 2015 року.

18 листопада 2015 року ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області продовжений строк тримання під вартою ОСОБА_1 до 16 січня 2016 року.

25 грудня 2015 року вироком Сєвєродонецького міського суду Луганської області ОСОБА_1 визнано невинуватою за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 258-3 КК України та виправдано через недоведеність наявності в її діяннях складу кримінального правопорушення. Запобіжний захід, застосований до ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою скасований. Також, було скасовано арешт на майно позивача, який накладений ухвалою від 30 червня 2015 року.

24 березня 2016 року ухвалою апеляційного суду Луганської області вирок Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 25 грудня 2015 року скасований, призначено новий розгляд у суді першої інстанції.

17 жовтня 2018 вироком Лисичанського міського суду Луганської області ОСОБА_1 визнано невинуватою у пред`явленому їй обвинуваченні та виправдано за недоведеністю в її діянні складу кримінального правопорушення. Також, скасований арешт на майно позивача, який накладений ухвалою від 30 червня 2015 року.

25 березня 2019 року ухвалою Луганського апеляційного суду вищевказаний вирок Лисичанського міського суду Луганської області залишено без змін.

29 квітня 2020 року постановою Верховного Суду вирок Лисичанського міського суду Луганської області від 17 жовтня 2018 року та ухвалою Луганського апеляційного суду від 25 березня 2019 року стосовно ОСОБА_1 залишені без змін.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Завдання майнової шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

Аналіз положень статей 11 та 1166 ЦК України дозволяє зробити висновок, що підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі.

Зобов`язання про відшкодування шкоди, за загальним правилом виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.

Аналіз положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Конституція України (стаття 56) проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом (стаття 1177 ЦК України).

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2020 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 61-12026св19), на яку посилається керівник Луганської обласної прокуратури у касаційній скарзі, зазначено, що «розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Вказані правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження №61-10849св21), на яку посилається керівник Луганської обласної прокуратури у касаційній скарзі, зазначено, що «законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Аналогічний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), Верховним Судом у постановах від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15 (провадження № 14-298цс18) розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.

Вирішуючи даний спір суд першої інстанції у повній мірі наведеного не врахував та дійшов помилкового висновку, що строк розгляду справи судом касаційної інстанції входить у період перебування особи під слідством та судом.

Проте, суд апеляційної інстанції виправив вказану помилку та змінив рішення суду першої інстанції, визначивши правильний період перебування позивача під слідством і судом, а також суму відшкодування моральної шкоди, яка не може бути меншою за даних умов.

Оскільки вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 16 лютого 2016 року, яким ОСОБА_1 виправдано у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 11 червня 2019 року залишено без змін, то саме із вказаної дати (з дня набрання вироком законної сили) позивач вважається таким, що реабілітований та позбавлений будь-яких обмежень, а кримінальне переслідування відносно нього - завершеним.

Апеляційний суд правильно виходив з того, що період перебування позивача під слідством та судом складає 100 місяців та 9 днів, тобто період з 02 лютого 2011 року по 11 червня 2019 року, а отже розмір відшкодування йому моральної шкоди не може бути меншим, ніж 601 800 грн (6 000 грн х 100 міс + (6 000 грн/30днів х 9 днів).

Встановлення правильного періоду перебування особи під слідством і судом впливає на правильність визначення мінімального розміру моральної шкоди, який не може бути зменшено, однак суд може його збільшити з урахуванням конкретних обставин справи.

Таким чином законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, але не граничний».

У справі, що переглядається:

25 червня 2015 року ОСОБА_1 затримана слідчим в порядку статті 208 КПК України за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 258-3 КК України. Цього ж дня їй було повідомлено про підозру у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення;

25 червня 2015 року на підставі ухвали Сєвєродонецького міського суду Луганської області стосовно позивачу обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 25 серпня 2015 року;

17 серпня 2021 року ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_1 до 22 вересня 2015 року;

22 вересня 2015 року ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_1 до 20 листопада 2015 року;

18 листопада 2015 року ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_1 до 16 січня 2016 року;

25 грудня 2015 року вироком Сєвєродонецького міського суду Луганської області ОСОБА_1 визнано невинуватою за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 258-3 КК України та виправдано через недоведеність наявності в її діяннях складу кримінального правопорушення. Запобіжний захід, застосований до ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою було скасовано;

24 березня 2016 року ухвалою апеляційного суду Луганської області вирок Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 25 грудня 2015 року скасовано, призначено новий розгляд у суді першої інстанції;

17 жовтня 2018 вироком Лисичанського міського суду Луганської області ОСОБА_1 визнано невинуватою у пред`явленому їй обвинуваченні та виправдано за недоведеністю в її діянні складу кримінального правопорушення. Також, скасовано арешт на майно позивачки, який накладений ухвалою від 30 червня 2015 року;

25 березня 2019 року ухвалою Луганського апеляційного суду вищевказаний вирок Лисичанського міського суду Луганської області залишено без змін;

29 квітня 2020 року постановою Верховного Суду вирок Лисичанського міського суду Луганської області від 17 жовтня 2018 року та ухвалою Луганського апеляційного суду від 25 березня 2019 року стосовно ОСОБА_1 залишені без змін.

Отже, суди дійшли помилкового висновку, що позивач ОСОБА_1 перебувала під слідством та судом в період з 25 червня 2015 року до 29 квітня 2020 року.

Вирішуючи питання про розмір коштів, який має бути достатнім для компенсації моральної шкоди позивачу у зв`язку із тривалим перебуванням під слідством та судом, суд першої інстанції виходив з мінімально допустимої величини - одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, та помножив 58,13 місяців на 6 000 грн, що склало 348 780 грн. Такий розмір компенсації моральної шкоди позивачу у зв`язку із тривалим перебуванням під слідством та судом (без урахування окремих душевних страждань внаслідок перебування під вартою) за недостатньо обґрунтованою підозрою та обвинуваченням у вчиненні особливо тяжкого злочину суд вважав справедливим, розумним, достатнім та співмірним із тривалістю та інтенсивністю душевних страждань, яких зазнала позивачка у зв`язку із перебуванням під слідством та судом.

Колегія суддів, вважає, що розмір моральної слід визначити, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили, тобто з 25 червня 2015 року по 25 березня 2019 року та стягнути на користь ОСОБА_1 570 000 грн.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21) зазначено, що «кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку».

У справі, що переглядається, суди на вказане уваги не звернули та помилково зазначили у резолютивній частині рішення про компенсацію моральної шкоди позивачеві за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21) та підстав касаційного оскарження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в оскарженій частині слід змінити, виклавши мотивувальну частину судових рішень в редакції цієї постанови, абзац другий резолютивної частини суду першої інстанції викласти в новій редакції.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

При поданні касаційної скарги Луганська обласна прокуратура сплатила судовий збір у розмірі 12975,60 грн.

Оскільки касаційну скаргу Луганської обласної прокуратури задоволено частково, то Луганській обласній прокуратурі слід компенсувати 1 575,60 грн судового збору за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу керівника Луганської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 08 червня 2021 року та постанову Луганського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Викласти абзац другий резолютивної частини рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 08 червня 2021 року в такій редакції:

«Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 570 000,00 грн».

Компенсувати Луганській обласній прокуратурі 1 575,60 грн судового збору за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 08 червня 2021 року та постанова Луганського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року в змінених частинах втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук