Постанова

іменем України

15 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 711/6180/20

провадження № 51-5324 км 21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника в режимі відеоконференції ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на ухвалу Черкаського апеляційного суду від 16 серпня 2021 року у кримінальному провадженні №12020251010002946 від 23 липня 2020 року за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 березня 2021 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 23 липня 2020року приблизно о 12:00, перебуваючи неподалік «Палацу одружень» по вул.Небесної Сотні, 3 у м. Черкаси, керуючись корисливим мотивом, умисно, повторно, відкрито викрав у малолітнього потерпілого ОСОБА_8 мобільний телефон марки «Xiaomi», яким в подальшому розпорядився на власний розсуд, чим завдав останньому майнової шкоди на суму 3833,33 грн.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 16 серпня 2021 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому стверджує, що надані стороною обвинувачення докази не доводять в цілому поза розумним сумнівом, що саме ОСОБА_7 вчинив інкримінований йому злочин.

Крім того, захисник вказує, що місцевий суд безпідставно не прийняв до уваги показання свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . При цьому посилається на необґрунтованість висновків суду першої інстанції про те, що вказані особи є близькими родичами обвинуваченого та не змогли належним чином пояснити суду обставини, за яких вони точно запам`ятали, що саме 23 липня 2020року (день вчинення злочину) перебували вдома разом із обвинуваченим та свідком ОСОБА_11 , оскільки така позиція суду повністю спростовуються наявним у матеріалах провадження технічним записом судового засідання, в якому здійснювався допит свідків, де вони надавали показання щодо подій, які відбувалися 23 липня 2020року та чому саме вони їх запам`ятали.

Також у своїй касаційній скарзі захисник зауважує, що місцевим судом не було взято до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки. Зокрема, на переконання сторони захисту, судом не враховано: показання свідка ОСОБА_12 в частині опису його сином малолітнім потерпілим ОСОБА_8 зросту та тілобудови грабіжника; факт відсутності в матеріалах кримінального провадження протоколу пред`явлення особи для впізнання за участю свідка ОСОБА_13 ; факт зникнення з матеріалів справи відеозапису з камери відеоспостереження, на якому зафіксовано обставини вчинення злочину; факт свідомого зволікання та затягування проведення досудового розслідування з метою фальсифікації матеріалів кримінального провадження; факт відсутності в матеріалах провадження даних, які підтверджують те, що грабіжник перебував у медичній масці.

Разом з тим захисник наголошує, що місцевим судом не було надано належної оцінки показанням потерпілого ОСОБА_8 , які, на переконання сторони захисту, є суперечливими та нещирими.

Одночасно захисник також посилається на необґрунтованість та безпідставність висновків місцевого суду щодо недоведеності належності вилученого працівниками поліції відеозапису з камери відеоспостереження саме до даного кримінального провадження. При цьому зазначає, що така позиція суду спростовується листом-відповіддю з Агентства нерухомості «1000 варіантів» (ФОП ОСОБА_14 ), згідно якого запит працівників поліції на отримання відеозапису був пов`язаний із розслідуванням грабежу, скоєного 23 липня 2020 року біля «Палацу одружень» в м. Черкаси щодо малолітньої особи чоловічої статі, що співпадає з фактичними обставинами кримінального провадження.

Крім того, захисник звертає увагу на суперечливість висновків суду першої інстанції щодо врахування показань малолітнього потерпілого ОСОБА_8 , оскільки суд, визнаючи недопустимим доказом протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 07 серпня 2020 року за участю потерпілого з підстав того, що слідча дія проводилась за відсутності законного представника, залученого відповідним процесуальним рішенням, врахував його показання, надані під час допиту в суді, який здійснювався також за відсутності законного представника.

Разом з тим у своїй касаційній скарзі захисник посилається на необґрунтованість висновків місцевого суду про те, що потерпілий ОСОБА_8 та свідок ОСОБА_13 впевнено вказали на обвинуваченого ОСОБА_7 як на особу, яка вчинила грабіж та в подальшому була присутня при продажі мобільного телефону, оскільки зазначені особи в силу вимог ст. 355 КПК України перед пред`явленням їм для впізнання обвинуваченого в ході судового розгляду не змогли вказати на ознаки, за якими вони можуть впізнати обвинуваченого.

Одночасно захисник наголошує, що апеляційний суд, залишаючи апеляційні скарги сторони захисту без задоволення, належним чином своїх висновків не мотивував, доводи, викладені у скарзі, не перевірив, а допущені місцевим судом порушення не усунув та, як наслідок, постановив незаконне рішення, яке суперечить вимогам ст.419 КПК України.

На зазначену касаційну скаргу прокурор ОСОБА_15 подав заперечення, в яких, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість вказаних у скарзі захисника доводів, просив рішення апеляційного суду залишити без зміни, а касаційну скаргу без задоволення.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав свою касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення поданої касаційної скарги, просив рішення суду апеляційної інстанції залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 438 КПК України одними з підстав для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-413 КПК України. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст.410 КПК України) та невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст.411 КПК України) чинним законом не передбачено.

У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 стверджує, що місцевий суд, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 , не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки та ухвалення законного рішення. Зокрема, на переконання сторони захисту, судом не було враховано показання свідка ОСОБА_12 в частині опису його сином малолітнім потерпілим ОСОБА_8 зросту та тілобудови грабіжника; факт відсутності в матеріалах кримінального провадження протоколу пред`явлення особи для впізнання за участю свідка ОСОБА_13 , відеозапису з камери відеоспостереження, на якому зафіксовано обставини вчинення злочину, а також даних, які підтверджують те, що грабіжник перебував у медичній масці. Крім того, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, захисник посилається на неврахування судом показань свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та безпідставність висновків щодо неправдивості їх свідчень.

Однак колегія суддів вважає, що зазначена позиція захисника в даному випадку зводиться виключно до надання ним власної оцінки наявним в матеріалах кримінального провадження доказам та встановленим в ході судових розглядів обставинам вчинення злочину, тобто сторона захисту посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неповноту судового розгляду, що відповідно до вимог ч. 1 ст.433 КПК України не може бути предметом касаційного розгляду, а тому такі доводи не підлягають перевірці у касаційному порядку.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 2 КПК України передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Статтею 370 КПК України визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, зроблено з додержанням положень ст. 23 КПК України на підставі об`єктивно з`ясованих усіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.

Такого висновку місцевий суд дійшов на підставі аналізу досліджених у судовому засіданні доказів, зокрема, показань потерпілого ОСОБА_8 , який в ході допиту повідомив обставини вчинення злочину та впевнено вказав на обвинуваченого як на особу, яка відкрито викрала в нього мобільний телефон; свідка ОСОБА_12 , який з-поміж іншого зазначав, що на досудовому розслідуванні його син малолітній потерпілий ОСОБА_8 у його присутності впізнав зловмисника, яким виявився обвинувачений ОСОБА_7 ; свідка ОСОБА_13 , який в ході допиту надавав пояснення щодо обставин, за яких йому було продано викрадений мобільний телефон та вказав на обвинуваченого як на особу, яка була присутня при продажі.

Заслухавши вказаних осіб, місцевий суд дійшов висновку, що їх показання є достовірними, послідовними та такими, що узгоджуються з іншими доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження. Підстав не довіряти показанням зазначених осіб, судом встановлено не було.

Разом з тим місцевим судом було допитано і свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , однак до їх показань суд поставився критично, посилаючись на те, що вказані особи є близькими родичами обвинуваченого і зацікавлені в кримінальному провадженні. При цьому, як убачається з вироку, на переконання суду, зазначені свідки з метою полегшення становища обвинуваченого надали неправдиві відомості про те, що в день вчинення злочину обвинувачений ОСОБА_7 перебував з ними та свідком ОСОБА_11 вдома.

Крім того, суд також не врахував показання обвинуваченого ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_11 , аргументуючи свої висновки тим, що їх свідчення повною мірою спростовуються показаннями потерпілого ОСОБА_8 та свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та іншими доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження.

В ході перевірки матеріалів кримінального провадження колегією суддів встановлено, що допит обвинуваченого, потерпілого та свідків було проведено з дотриманням положень статей 351, 352, 353 КПК України.

Крім того, місцевим судом враховано як докази винуватості ОСОБА_7 фактичні дані, що містяться у заяві свідка ОСОБА_13 від 30 липня 2020 року про добровільну видачу працівникам поліції телефону, який було викрадено у потерпілого, та у висновку судової товарознавчої експертизи від 17 серпня 2020року № 8/782 щодо вартості викраденого телефону та інші докази, які зазначені у вироку.

Одночасно судом першої інстанції також було досліджено, надані стороною обвинувачення протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 07серпня 2020 року за участю потерпілого ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_13 , які суд, в силу положень ст. 86 КПК України, визнав недопустимими доказами, посилаючись на те, що вказані слідчі дії було проведено з порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Отже, ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості і достовірності, місцевий суд обґрунтовано вирішив, що вони в їх сукупності та взаємозв`язку є достатніми дляухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_7 .

Апеляційний суд, перевіряючи вирок місцевого суду, належним чином оцінив показання обвинуваченого, потерпілого, свідків, документальні та інші докази, які є послідовними й узгоджуються між собою, та мотивовано спростував доводи сторони захисту про відсутність достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

Таким чином, на переконання Суду, з урахуванням обсягу доказів, оцінених та перевірених судами першої та апеляційної інстанцій, дії засудженого ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 186 КК України кваліфіковано правильно.

Посилання у касаційній скарзі захисника на необґрунтованість висновків суду першої інстанції в частині того, що вилучений працівниками поліції у Агентства нерухомості «1000 варіантів» (ФОП ОСОБА_14 ) відеозапис з камери відеоспостереження не має відношення до даного кримінального провадження, є безпідставними з огляду на таке.

Як убачається з вироку, сторона захисту в ході судового розгляду звертала увагу місцевого суду на те, що працівники поліції вилучали у ФОП ОСОБА_14 відеозапис, на якому, на думку захисника, зафіксовані обставини відкритого викрадення у малолітнього потерпілого ОСОБА_8 мобільного телефону. При цьому захисник вказував, що зазначений відеозапис відсутній у матеріалах кримінального провадження.

Місцевий суд, дослідивши надані стороною захисту на підтвердження вищенаведеної позиції відомості, дійшов висновку про відсутність об`єктивних підстав, які б доводили той факт, що вказаний відеозапис було вилучено саме в рамках даного кримінального провадження. При цьому суд зазначив, що оскільки ОСОБА_14 не зберіг письмового запиту поліцейських, на підставі якого він надавав відеозапис, то наявність лише факту вилучення відеозапису та відсутність його в матеріалах провадження не спростовують висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Апеляційний суд, перевіряючи доводи сторони захисту в цій частині, погодився з висновками місцевого суду та зазначив, що факт відсутності в матеріалах провадження відеозапису з відеокамери за 23 липня 2020 року, а також відсутність доказів, які підтверджують те, що даний відеозапис було вилучено в рамках кримінального провадження щодо ОСОБА_7 , жодним чином не свідчать про невинуватість останнього у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України. З такими висновками погоджується і Верховний Суд.

Крім того, безпідставними є також доводи касаційної скарги захисника про наявність фактів фальсифікації матеріалів кримінального провадження, оскільки такі твердження сторони захисту були предметом перевірки в судах попередніх інстанцій, їм надано відповідну правову оцінку, що відображено в судових рішеннях.

Що стосується доводів захисника про безпідставне врахування місцевим судом показань потерпілого ОСОБА_8 , то Суд вважає їх необґрунтованими, виходячи з наступного.

Так, у своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 вказує на суперечливість висновків суду першої інстанції щодо врахування показань малолітнього потерпілого ОСОБА_8 , оскільки суд, визнаючи недопустимим доказом протокол пред`явлення особи до впізнання за участю потерпілого з підстав того, що слідча дія проводилась за відсутності законного представника, залученого відповідним процесуальним рішенням, врахував його показання, надані під час допиту в суді, який також здійснювався за відсутності законного представника, що, на переконання сторони захисту, є недопустимим.

Відповідно до ч. 1 ст. 354 КПК України допит малолітнього свідка і, за розсудом суду, неповнолітнього свідка проводиться в присутності законного представника, педагога чи психолога, а за необхідності лікаря.

Частиною 3 ст. 44 КПК України встановлено, що про залучення законного представника слідчий, прокурор виносить постанову, а слідчий суддя, суд - постановляє ухвалу, копія якої вручається законному представнику.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, у судовому засіданні суду першої інстанції від 28грудня 2020 року було допитано малолітнього потерпілого ОСОБА_8 та його батька ОСОБА_12 щодо обставин вчинення злочину, які їм відомі. При цьому після допиту потерпілого суд встановив, що в матеріалах справи відсутнє процесуальне рішення, яким ОСОБА_12 було залучено як законного представника потерпілого, внаслідок чого, місцевий суд, керуючись статтями 44, 59 КПК України, постановив ухвалу про визнання ОСОБА_12 законним представником малолітнього потерпілого ОСОБА_8 .

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що фактично допит малолітнього потерпілого ОСОБА_8 в суді першої інстанції було здійснено в присутності його батька, якого ухвалою суду було визнано законним представником, а факт того, що така ухвала була постановлена після допиту, на переконання Суду, в даному конкретному випадку, жодним чином не свідчить про порушення вимог процесуального закону, а тому касаційна скарга сторони захисту в цій частині задоволенню не підлягає.

Доводи захисника про порушення місцевим судом вимог ст. 355 КПК України, є необґрунтованими з огляду на наступне.

Так, у своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 зауважує, що потерпілий ОСОБА_8 та свідок ОСОБА_13 не змоглиналежним чином, перед пред`явленням їм для впізнання ОСОБА_7 під час судового розгляду, вказати на ознаки, за якими вони можуть впізнати останнього, що, на думку сторони захисту, суперечить вимогам вищенаведеної норми процесуального законодавства.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в ході судового розгляду в суді першої інстанції з-поміж інших були допитані потерпілий ОСОБА_8 та свідок ОСОБА_13 . При цьому відповідно до вироку потерпілий та свідок в судовому засіданні ствердно та впевнено вказали на обвинуваченого, який в цей момент також перебував в залі судового засідання, як на особу, яка відкрито викрала телефон та в подальшому була присутня при його продажі. Водночас потерпілий ОСОБА_8 , відповідаючи на запитання суду та учасників судового провадження, вказав ознаки, за якими він впізнає в особі ОСОБА_7 чоловіка, який незаконно заволодів його мобільним телефоном.

За таких обставин будь-яких порушень процесуальних норм, що свідчать про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, ухваленого за результатами допиту вказаних осіб, колегією суддів встановлено не було.

Що стосується доводів захисника про невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. 419 КПК України, то Суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У своїй касаційній скарзі захисник, оскаржуючи ухвалу апеляційного суду, стверджує, що вона була постановлена з допущенням істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, оскільки суд апеляційної інстанції не надав відповіді на всі доводи апеляційних скарг сторони захисту.

Системне тлумачення ст. 419 КПК України свідчить про те, що в ухвалі суду апеляційної інстанції, зокрема, мають бути проаналізовані всі доводи апеляційної скарги, на кожен з яких надано вичерпну відповідь та наведено детальні мотиви прийнятого рішення. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду зазначаються підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Під час касаційного розгляду Судом встановлено, що захисник ОСОБА_6 , не погоджуючись з вироком місцевого суду, подав апеляційну скаргу, в якій з-поміж іншого вказував на порушення, які, на його думку, були допущені місцевим судом. Зокрема, захисник посилався на порушення вимог ст. 355 КПК України, а також безпідставність врахування показань потерпілого ОСОБА_8 , оскільки останній був допитаний за відсутності законного представника. При цьому вищенаведені доводи не знайшли свого відображення в ухвалі апеляційного суду, тобто суд не виконав вимоги ст. 419 КПК України.

Статтею 412 КПК України передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що порушення вимог ст. 419 КПК України, на яке у своїй касаційній скарзі посилається захисник, має місце, однак у силу вимог ст. 412 КПК України Суд не вбачає достатніх підстав для визнання його таким, що перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. При цьому Верховний Суд звертає увагу, що порушення, на які в своїй апеляційній скарзі посилався захисник, були предметом перевірки в суді касаційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

За таких обставин колегія суддів дійшла переконання, що порушення апеляційним судом вимог ст. 419 КПК України, на яке вказує захисник, у даному конкретному випадку не є істотним, саме собою не впливає на правильність установлених судом обставин та не може бути безумовною підставою для скасування по суті правильного судового рішення.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, то касаційну скаргу захисникаслід залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Черкаського апеляційного суду від 16 серпня 2021 року щодо ОСОБА_7 без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною йоскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3