КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 753/4588/17 Головуючий у 1-й інст. - Коренюк А.М.

Апеляційне провадження 22-ц/824/4482/2022 Доповідач - Рубан С.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 вересня 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Рубан С.М.

суддів Заришняк Г.М., Кулікова С.В.

при секретарі Загородній С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Литвин Анастасія Сергіївна, про визнання недійсним договору іпотеки, -

В С Т А Н О В И В :

У березні 2017 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулась до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору іпотеки

Посилалась на те, що між ОСОБА_5 та її чоловіком ОСОБА_4 був укладений договір іпотеки від 21.07.2015 року, який порушує права її неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки такий договір укладено без дозволу органу опіки та піклування, зважаючи на права його неповнолітніх дітей на квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23 листопада 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, 23 грудня 2021 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Посилається на те, що своєї письмової згоди на передачу квартири в іпотеку позивач не надавала і не могла надати , оскільки в квартирі були зареєстровані та проживали спільні діти з ОСОБА_4 .

Крім того, посилається на те, що відсутність попередньої згоди органу опіки та піклування на здійснення будь - якого правочину стосовно нерухомого майна, право власності або користування яким мають діти і звернення стягнення на предмет іпотеки з виселенням неповнолітніх дітей є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Посилається на те, що докази які б підтверджували, що в малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на час укладення спірного іпотечного договору чи на даний час є інше житло в матеріалах справи відсутні.

Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи не надходив.

Учасники процесу в судове засідання не з`явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що предмет іпотеки не був єдиним місцем постійного проживання батьків неповнолітніх дітей позивача ОСОБА_6 та відповідача ОСОБА_4 , оскільки відповідач ОСОБА_4 , як батько неповнолітніх дітей (законний представник) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на час укладення оспорюваного договору Іпотеки від 21.07.2015 року крім квартири АДРЕСА_1 , набутої ним 19.01.2012 року, володіє іншим житлом -квартирою АДРЕСА_2 (а.с. 78 - 79, т. 2) та має зареєстроване місце реєстрації з 16.07.1999 року за адресою квартири АДРЕСА_2 (а.с. 73 - 74 т. 2).

Крім того, іпотекодавець під час укладення оспорюваного Іпотечного договору не визнавав право своїх дітей на проживання у вказаному жилому приміщенні - квартирі АДРЕСА_1 , про що повідомив іпотекодержателя.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілити між сторонами судові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та апеляційним судом перевірено, що 21.07.2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 був укладений посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А.С. за реєстровим № 2908 від 21.07.2015 року Договір позики, предметом якого є надання ОСОБА_5 у позику ОСОБА_4 грошових коштів в сумі 440 600 грн. 00 коп., що на день укладення договору позики становив еквівалент 20 000 доларів США, а ОСОБА_4 зобов`язався повернути позичені у ОСОБА_5 кошти у строк до 21.11.2015 року згідно з Графіком поверення грошових коштів. (а.с. 55 - 56 т.2)

Пунктом 4.1 Договору позики зазначено, до Договір забезпечується Іпотекою квартири АДРЕСА_1 (а.с. 55 - 56, т.2).

Відповідно до п.8.3 Договору позики згода дружини позичальника ОСОБА_1 на укладення цього Договору отримана, про що свідчить подана заява останньої, підпис якої засвідчено 21.07.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотарівального округу Литвин А.С., за реєстровим № 2907.

У вказаній заяві ОСОБА_1 зазначає, що вона діє добровільно, перебуваючи при здоровому розумінні та ясній пам`яті, розуміє значення своїх дій, попередньо ознайомлена нотаріусом з приписами цивільного та сімейного законодавства, що регулює зміст цивільно-правовоих відносин (зокрема з вимогами щодо недійсності правочину), надає свою згоду чоловіку - громадянину України ОСОБА_4 на укладення та підписання Договору позики грошових коштів. При цьому погоджується з тим, що умови договору позики її чоловік визначатиме самостійно (а.с. 59, том 1).

З метою забезпечення виконання зобов`язання за Договором позики від 21.07.2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено Іпотечний договір від 21.07.2015 року, який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А.С., за реєстровим № 2909 від 21.07.2015 року, предметом якого є надання ОСОБА_4 в іпотеку належної йому на праві особистої приватної власності квартири АДРЕСА_1 , згідно свідоцтва про придбання арештованого нерухомого майна з публічних торгів, виданого 17 грудня 2008 року приватним нотаріусрм Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В. за реєстром № 34579 (а.с. 50 - 51 т.2).

Відповідно до п.12 Іпотечного договору Іпотекодавець гарантує, що квартира, яка є предметом цього Договору, на момент його підписання нікому іншому не продана, не подарована, не відчужена іншим способом, у податковій заставі не знаходиться, не передавалася в іпотеку в забезпечення зобов`язань Іпотекодавця або інших осіб, у спорі та під забороною (арештом) не перебуває, прав щодо неї у третіх осіб, як в межах, так й за межами України, не має.

Підпунктом 2 п.12 Іпотечного договору передбачено, що Іпотекодавець ОСОБА_4 довів до відома Іпотекодержателя, а Іпотекодержатель взяв до уваги той факт, що Іпотекодавець на момент придбання квартири дружини не мав, в незареєстрованому шлюбі не перебував, квартира не є спільною сумісною власністю, особа, яка могла б поставити питання про визнання за нею права власності на майно, у тому числі й відповідно до ст. 65, 74 СК України, немає (а.с. 50 - 51 т. 2).

Також, у матеріалах нотаріально посвідченого Іпотечного договору, який наданий нотаріусом у порядку витребування доказів, міститься довідка встановленої форми про зареєстрованих осіб у квартирі АДРЕСА_1 з якої вбачається, що ОСОБА_4 нотаріусу надано інформацію про те, що станом на 01 липня 2015 року у квартирі зареєстрована одна повнолітня особа - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (дружина), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (власник, не зареєстрований) (а.с. 57, т.2).

Крім того, до матеріалів нотаріального посвідчення Іпотечного договору надано оцінку, проведену на замовлення ОСОБА_4 , квартири АДРЕСА_1 (а.с. 59-70, т.2), а також нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_4 , надану ним нотаріусу Київського міського нотарівального округу Литвин А.С. про те, що він, ОСОБА_4 , стверджує, що на момент придбання квартири АДРЕСА_1 , дружини не мав, в незареєстрованому шлюбі не перебував, квартира не є спільною сумісною власністю. Осіб, які б могли поставити питання про визнання за ним права власності на частку, в тому числі відповідно до ст.ст. 65, 74 СК України, немає (а.с. 75, т.2).

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5,6 ст 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 17 ЗУ «Про охорону дитинства» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору іпотеки) батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов`язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

Відповідно до ч.6 ст. 203 та ч.1 ст.215 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору іпотеки) заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовною підставою для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред`явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

Згідно ст. 9 ЗУ«Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом.

При вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки на підставі порушення статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору іпотеки) в кожному конкретному випадку суди повинні: 1) перевіряти наявність у дитини права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного постійного проживання; 2) ураховувати добросовісність поведінки іпотекодавця щодо надання документів про права дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору; 3) з`ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки.

Вчинений батьками (усиновлювачами) правочин стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини: звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує її права та інтереси щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло.

Власник майна, який є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій. Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші передбачені законодавством наслідки, які застосовуються органами опіки та піклування.

Як встановлено з витягу Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного Реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна у порядку доступу нотаріусів, ОСОБА_4 , як батько неповнолітніх дітей на час оспорюваного договору Іпотеки крім квартири АДРЕСА_1 , набутої 19.01.2012 року володіє й іншим житлом - квартирою АДРЕСА_2 . (а.с. 49 - 83, 78 - 79, т. 2 ).

Відповідно до ч.ч.2, 3 12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень.

Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей.

Згідно ст. ст. 177 СК України та 17 ЗУ «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов`язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

Тобто, при укладенні договорів іпотеки щодо нерухомого майна, право власності або право користування яким мають малолітні діти, обов`язково вимагається дозвіл органів опіки та піклування.

Відповідно до ст.29 ЦК України місце проживання дитини визначається за місцем проживання батьків.

Положення Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не ставить місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації, а тому місцем проживання особи може бути будь-яке жиле приміщення, у якому особа проживає постійно або тимчасово, яке належить цій особі на праві власності або праві користування, що визнається власником жилого приміщення.

Отже, місцем проживання неповнолітньої або малолітньої особи є фактичне місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона дійсно проживає.

Однак місце проживання дитини за фактичним місцем проживання батьків не є безумовним, якщо суд установить інше постійне місце проживання дитини.

Відповідно до ч.2-4 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Частиною першою ст.156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Таким чином, якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.

Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, та може спричинити інші наслідки, передбаченні законодавством, які застосовуються органами опіки та піклування.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що предмет іпотеки не був єдиним місцем постійного проживання батьків неповнолітніх дітей позивача ОСОБА_6 та відповідача ОСОБА_4 , оскільки відповідач ОСОБА_4 , як батько неповнолітніх дітей (законний представник) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на час укладення оспорюваного договору Іпотеки від 21.07.2015 року крім квартири АДРЕСА_1 , набутої ним 19.01.2012 року, володіє й іншим житлом -квартирою АДРЕСА_2 , де зареєстрований з 16.07.1999 року.(а.с. 78-79, 73 - 74 т.2).

Згідно ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Доводи апеляційної скарги про те, що заяви які містяться у матеріалах нотаріального посвідчення договору іпотеки, крім самого договору, є підробленими, оскільки позивач нотаріусу не надавала та не підписувала, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки позивачем не надано суду доказів на підтвердження цього твердження відповідно до приписів статтей 76-81 ЦПК України, а саме не було надано суду висновку почеркознавчої експертизи на підтвердження своїх доводів, як і не заявлено суду клопотання про проведення судової - почеркознавчої експертизи.

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи апеляційної скарги про те, що відсутність попередньої згоди органу опіки та піклування на здійснення будь - якого правочину стосовно нерухомого майна, право власності або користування яким мають діти і звернення стягнення на предмет іпотеки з виселенням неповнолітніх є підставою для визнання такого правочину недійсним, колегія суддів не приймає до уваги виходячи з наступного.

Відповідно до ст.12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Згідно змісту вищевказаної норми закону, а також ст. ст. 17, 18 ЗУ «Про охорону дитинства», ст.177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Згідно ч.4, 5 ст.177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.

Відповідно до ч.6 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним.

За таких обставин вчинення батьками малолітньої/неповнолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену ст. 177 СК України заборону.

Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним.

Правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред`явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини щодо житлового приміщення.

Тобто, дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків, а сама по собі відсутність попереднього дозволу органу опіки та піклування не є беззаперечною підставою для визнання договору іпотеки недійсним.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 не є співвласниками квартири АДРЕСА_1 . Вони набули право користування житлом, як члени сім`ї власника відповідно до ст.405 ЦК України, ст. 18 ЗУ «Про охорону дитинства», та зберігають це право протягом часу перебування його в іпотеці, і на час вирішення справи цього права не позбавлені.

Згідно ст. 9 ЗУ «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували право членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

При вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки, підставами яких позивач визначає порушення ст. 12 ЗУ«Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», ст.177 СК України, необхідно у кожному конкретному випадку: перевіряти наявність у дитини права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного проживання; враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про право дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору, з`ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки.

Передбачені ст. 177 СК України, ст.17 Закону України «Про охорону дитинства» та ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямовані на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом її батьків є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення договору.

Таким чином, вчинений батьками (усиновлювачами) правочин стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним відповідно до ч.6 ст.203, ч.1 ст. 215 ЦК України за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини: звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує її права та інтереси щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло.

Тобто, доводи скаржника проте, що відсутність попередньої згоди органу опіки та піклування при укладенні спірного договору іпотеки з виселенням неповнолітніх є підставою для визнання такого правочину недійсним є помилковими, оскільки ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Вищевикладене узгоджується з правовим висновком викладеним у постанові Верховного Суду № 520/15250/15-ц від 20 листопада 2019 року.

Твердження апеляційної скарги про те, що квартира АДРЕСА_2 не належить відповідачу, та він використовував її лише з метою реєстрації місця проживання , колегія суддів не приймає до уваги, оскільки право власності ОСОБА_4 на зазначену квартиру підтверджується Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна . (а.с.78-79, т.2).

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що предмет іпотеки не був єдиним місцем постійного проживання батьків неповнолітніх дітей позивача ОСОБА_6 та відповідача ОСОБА_4 , оскільки відповідач ОСОБА_4 , як батько неповнолітніх дітей (законний представник) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на час укладення оспорюваного договору Іпотеки від 21.07.2015 року крім квартири АДРЕСА_1 , набутої ним 19.01.2012 року, володіє іншим житлом -квартирою АДРЕСА_2 (а.с. 78 - 79, т. 2) та має зареєстроване місце реєстрації з 16.07.1999 року за адресою квартири АДРЕСА_2 (а.с. 73 - 74 т. 2), та під час укладення оспорюваного Іпотечного договору не визнавав право своїх дітей на проживання у вказаному жилому приміщенні - квартирі АДРЕСА_1 , про що повідомив іпотекодержателя, та встановивши ці обставини суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки встановлено, що іпотекодавець зловживав своїми правами законного представника дітей.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Othersv. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За встановлених обставин, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи та порушення прав скаржника.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.

Оскільки рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для скасування.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 листопада 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 15 вересня 2022 року.

Головуючий

Судді