ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" вересня 2022 р.м. Одеса Справа № 916/1348/22

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі судового засідання К.С. Пірожковій

за участю представників:

від позивача - не з`явився,

від відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом фізичної особи-підприємця Гусак Олени Вікторівни до Державного підприємства "Одеський авіаційний завод" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 28815,77 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Гусак Олена Вікторівна звернулася до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державного підприємства "Одеський авіаційний завод" про стягнення заборгованості за договором № 366/МТЗ-21 від 25.11.2021 р. в загальному розмірі 28815,77 грн., в т.ч.: 24849,00 грн. - основного боргу, 1065,43 грн. - пені, 2646,04 грн. - інфляційних втрат, 255,30 грн. - 3% річних. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на наступне.

25.11.2021 р. між фізичною особою-підприємцем Гусак Оленою Вікторівною (постачальник) та Державним підприємством "Одеський авіаційний завод" (покупець) був укладений договір № 366/МТЗ-21, згідно п. 1.1 якого продавець зобов`язується передати, а покупець - прийняти та оплатити товар згідно ДК 021:2015 КОД 34731000-0 "Частини повітряних апаратів". Конкретна кількість товару, його найменування, номенклатура, вартість та терміни постачання, визначені на підставі конкурсу № 14476892 від 01.11.2021 р., проведеного через електронну систему закупівель "Prozorro" і вказується у cпецифікації, які є невід`ємною частиною цього договору. В п. 2.1. договору вказано, якщо між сторонами не домовлено інше, поставка товару покупцю здійснюється на умовах СРТ за адресою: 65121, м. Одеса, прос. Небесної Сотні, 32-А, склад підприємства покупця, за рахунок продавця, відповідно до правил INCOTERMS 2010.

При цьому позивач вказує, що згідно п. 3.1. договору перехід права власності на товар відбувається з моменту, зазначеного сторонами в договорі. Право власності на товар переходить покупцеві після настання наступних обставин:

- фактичної передачі товару за кількістю на підставі належно оформлених первинних документів (накладної, товарно-транспортної накладної);

- фактичної передачі товару (із супровідною документацією) за якістю у разі позитивного проходження товаром та відповідною супровідною документацією вхідного контролю на підприємстві покупця за якістю, комплектністю, кількістю в порядку, визначеному цим договором. За відсутності будь-якої із вищевказаних обставин, право власності на товар залишається у продавця.

В п. 3.2 договору передбачено, що датою передачі товару за кількістю є дата підписання покупцем накладної щодо приймання товару на склад покупця. Датою передачі товару за якістю є дата позитивного проходження товаром вхідного контролю на підприємстві покупця, зазначена покупцем у видатковій накладній. При відсутності зауважень до кількості і якості товару та супровідної документації, товар рахується прийнятим покупцем в повному обсязі.

Згідно п. 4.1 договору поставка здійснюється за цінами, які визначені на підставі конкурсу № 14476892 від 01.11.2021 р., що проводився через електронну систему закупівель "Prozorro", та вказані в специфікації і включають всі податки, збори й інші обов`язкові платежі, а також вартість тари, пакування, маркування, страхування, навантаження, розвантаження та всі інші витрати продавця пов`язані з виконанням цього договору.

Відповідно до п. 4.2. договору загальна вартість договору складається 24849,00 грн. без ПДВ.

В п. 5.2 договору передбачено, що оплата за договором здійснюється окремо по кожній партії товару на умовах, визначених конкурсами. Покупець впродовж 45 робочих днів, які рахуються від зазначеної покупцем у видатковій накладній дати позитивного проходження товаром вхідного контролю на підприємстві покупця, перерахує продавцю суму повної вартості товару (без урахування ПДВ). Так, в п. 5.3 договору передбачено обов`язок перерахування упродовж 30 робочих днів вартості товару (без ПДВ) виникає у покупця з дня, наступного за днем позитивного завершення терміну вхідного контролю. Граничний строк проведення покупцем процедури вхідного контролю визначається цим договором та не може бути більшим за 14 банківських днів. У разі коли процедуру вхідного контролю не завершено у цей строк, обов`язок перерахування упродовж 30 робочих днів вартості товару (без ПДВ) виникає у покупця не пізніше наступного за цим дня і з цього дня товар вважається прийнятим покупцем у повному обсязі за кількістю та якістю.

Як зазначає позивач, між сторонами також була укладена специфікація 1 - додаток № 1 до договору № 366/МТЗ-21, якою погоджено асортимент продукції, його вартість та порядок оплати. При цьому вказаною специфікацією № 1 було погоджено поставку товару на суму 24849,00 грн. без ПДВ. Так, за ствердженнями позивача, на виконання договору та специфікації №1 позивач поставив відповідачу товар, визначений у специфікації за видатковою накладною № 0000051 від 30.11.2021 р. на загальну суму 24849,00 грн. без ПДВ. При цьому позивач наголошує, що товар було поставлено разом із всіма товаросупровідними документами, визначеними умовами договору, в тому числі разом із актом приймання-передачі № 51 від 30.11.2021 р. Також позивачем було складено рахунок-фактуру № 0003050 від 30.11.2021 року.

Як зазначає позивач, товар повністю отриманий та прийнятий покупцем, претензії не надходили. Однак, станом на день звернення до суду, як наголошує позивач, від відповідача не надійшло жодної оплати за поставлений товар, а строк оплати за товару сплив 14.02.2022 р. Так, позивач вказує, що протягом 14 робочих днів відповідач мав право проводити вхідний контроль, тобто до 14.12.2021 р., а з 15.12.2021 р. розпочався 45-ти денний строк на оплату за товар і скінчився 18.02.2022 р., тобто прострочення має місце з 19.02.2022 р. і триває досі.

При цьому позивач посилається на п. 8.4 договору, згідно якого за прострочення оплати покупець сплачує продавцю пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання з оплати товару припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Так, з огляду на вказані положення договору, позивачем на суму боргу за видатковою накладною № 0000051 від 30.11.2021 р. на загальну суму 24849,00 грн. без ПДВ, за період прострочення з 19.02.2022 р. по 23.06.2022 р. нарахована пеня в сумі 1065,43 грн., що заявлена до стягнення.

Крім того, позивачем згідно ст. 625 ЦК України на вказану суму боргу за період прострочення з 19.02.2022 р. по 23.06.2022 р. нараховано 3% річних в сумі 255,30 грн. та інфляційні втрати в сумі 2646,04 грн., що заявлені до стягнення.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 18.07.2022 р. позовну заяву фізичної особи-підприємця Гусак Олени Вікторівни прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1348/22, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 08 серпня 2022 р. о 11 год. 00 хв.

01.08.2022 р. від позивача до господарського суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача, в якому позивач підтримує позовні вимоги.

Також 01.08.2022 від фізичної особи-підприємця Гусак Олени Вікторівни до господарського суду Одеської області надійшла заява про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн. (вх. №14995/22). У даній заяві позивач повідомляє, що 01.06.2022 р. між ФОП Гусак О.В. та Адвокатським Бюро "Сергія Жечева" укладено договір - доручення про надання правової допомоги, предметом якого є надання адвокатським бюро усіма законними методами та способами правової допомоги у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних прав та законних інтересів, у тому числі і ведення даної справи. Позивач наголошує, що відповідно до акту приймання-передачі та розрахунку гонорару № ОУ-0000046 від 01.08.2022 р., позивач отримав правову допомогу, яка полягала у підготовці позовної заяви до ДП "Одеського авіаційного заводу" про стягнення 28815,77 грн. Як наголошує позивач, згідно рахунку-фактури № СФ-0000046 від 01 серпня 2022 року позивачем сплачено витрати на правничу допомогу у повному обсязі, на підтвердження чого позивачем надано платіжне доручення № 62 від 01.08.2022 р.

04.08.2022 р. ДП "Одеський авіаційний завод" було подано до господарського суду клопотання про зменшення штрафних санкцій (вх. № 15310/22), в якому відповідач просить суд відмовити в стягненні 3% річних, інфляційних втрат та пені або суттєво зменшити розмір їх стягнення з огляду на таке. Щодо зменшення неустойки відповідач наголошує на положення ч. 3 ст. 551 ЦК України, де зазначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому, з огляду на інші положення законодавства України відповідач просить врахувати, що позивачем не доведено і взагалі навіть не зазначено факту існування збитків у конкретному розмірі, завданих йому в результаті існування на його думку порушень з боку покупця; не доведено і взагалі навіть не зазначено факту існування додаткових витрат внаслідок допущеного відповідачем порушення; відповідачем вже вжито всіх необхідних заходів щодо виконання зобов`язання; у матеріалах справи відсутні докази того, що для позивача мали місце будь-які негативні наслідки (збитки тощо), так само, як відсутні докази й того, що вказаних негативних наслідків зазнали будь-які інші учасники господарських правовідносин. Так, неустойка як засіб розумного стимулювання виконання грошового зобов`язання не повинна відповідач просить суд не перетворювати неустойку на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Щодо зменшення процентів річних відповідач звертає увагу на висновки Великої Палати викладених у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, згідно із якою Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Окрім того, відповідач, звертає увагу суду на те, що згідно з Постановою Кабінетів Міністрів України від 04.03.2015 р. № 83 "Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави" Державне підприємство "Одеський авіаційний завод" включено до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки України. При цьому відповідач наголошує, що в пункті 6.2. статуту ДП "ОАЗ" зазначено, що підприємство зобов`язано: відповідно до державного контракту, державного замовлення, укладених договорів забезпечувати виробництво та поставку продукції і товарів, виконання робіт, надання послуг; при наявності виконувати затверджене мобілізаційне завдання (замовлення) з виробництва та капітального ремонту на особливий період, завдання щодо створення, розвитку та утримання мобілізаційних потужностей, завдання з накопичення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та створення страхового фонду документації, планування та здійснення в мирний час заходів щодо мобілізаційної підготовки, передбачені Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", іншими законами та нормативно-правовими актами Уряду. Крім того, відповідач наголошує, що 23.04.2022 р. та 07.05.2022 р. ДП "ОАЗ" зазнало ракетних ударів зі сторони Збройних Сил Російської Федерації, отримало пошкодження виробничих ліній.

05.08.2022 р. від відповідача до господарського суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи до дня скасування воєнного стану на території України, в якому відповідач повідомляє, що ДП "ОАЗ" встановлено графік погашення заборгованості перед ФОП Гусак О.В., в якому зазначено дату сплати боргу за спірним договором у розмірі 24849,00 грн. на 30.08.2022 р.

08.08.2022 р. відповідачем було подано до господарського суду клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу (вх. № 15502/22), у якому відповідач частково не погоджується із зазначеною позивачем сумою витрат на професійну правничу допомогу та просить суд зменшити розмір вказаних витрат з 5000,00 грн. до 2000,00 грн. Так, відповідач звертає увагу на те, що позивач у договорі не зазначив методику розрахунку (порядок обчислення), а саме чи здійснюється розрахунок за надання правничої допомоги шляхом погодинної оплати чи закріпленої у договорі (додаткових угодах до нього) фіксованої вартості послуг, які будуть надані. Також відповідач вважає заявлену вартість робіт, надмірною та недоведеною належним чином, так як жодного документу, який би підтверджував обсяг годин витрачених на підготовку позовної заяви, заявлених у акті приймання-передачі правової допомоги, до суду позивачем надано не було, а відтак відповідач вважає за достатнє компенсацію у 2000,00 грн., враховуючи, що вся позовна заява займає усього 6 сторінок, які надруковані із великою кількістю відступів між абзацами, із яких нормативне обґрунтування займає 1,5 сторінки, а справа про стягнення заборгованості не є складною справою, відноситься до категорії справ, що мають приватноправовий характер, не викликає публічного резонансу, з боку органів державної, місцевої влади або засобів масової інформації, відсутні прояви публічного інтересу до справи. Крім того, спірні правовідносини регулюються нормами ЦК України та ГК України і великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

Поряд з цим відповідач з посиланням на положення Постанови Кабінетів Міністрів України від 04.03.2015 р. № 83 "Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави" зазначає, що ДП "Одеський авіаційний завод" включено до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки України, і в умовах воєнного стану будь-які оборотні кошти будуть витрачені для держави і оборони України, тому є підстави суттєво зменшити розмір стягнення. Окрім іншого, відповідач звертає увагу суду на висновки Касаційного господарського суду Верховного суду у додатковій постанові від 11.06.2018 р. по справі № 923/567/17, де вказано, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". З огляду на вищевикладене відповідач вказує на відсутність підстав сплачувати недоведені належним чином і неспівмірні витрати позивача на правову допомогу, також вважає недоцільним включення цієї частини витрат до складу судових витрат, приймаючи до уваги, що справа не є складною, так як стосується питань заборгованості щодо поставки та несплати товару.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 08.08.2022 р. розгляд справи № 916/1348/22 відкладено на 25.08.2022 р.

10.08.2022 р. до господарського суду Одеської області від позивача надійшли заперечення на клопотання про відмову у стягненні/зменшення штрафних санкцій (вх. № 15825/22), в яких позивач зазначає, що прострочення відповідача, і, відповідно, підстави для нарахування 3% річних, інфляційних втрат та пені виникли до введення на території України воєнного стану. Тобто, на думку позивача, відповідач, допустивши суттєве порушення ще за часів довоєнного стану, наразі намагається використати введення воєнного стану на території України в своїх власних інтересах. При цьому відповідач не зазначає, що заважало йому виконати належним чином у відповідності до умов договору своє зобов`язання з оплати за поставлений товар ще до війни - тобто у строк, встановлений у договорі, а не затримувати оплату за поставлений товар, спираючись при цьому на введення воєнного стану. Наразі позивач зауважує, що законодавець не передбачив взагалі можливість зменшення (за клопотанням чи без такого) інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму простроченого грошового зобов`язання у відповідності до ст. 625 ЦК України. Позивач наголошує, що відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Оскільки стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення та 3 % річних від простроченої суми не є неустойкою, а ст. 625 ЦК України не передбачає можливості зменшення судом її розміру, то видається правильною позиція судів, які відхиляють доводи відповідачів про зменшення розміру цієї відповідальності. Також позивач зазначає, що слід мати на увазі, що до ст. 625 ЦК України не застосовуються положення ст. 616 ЦК України, яка передбачає правові наслідки порушення зобов`язання з вини кредитора. Положеннями цієї статті суду надається право зменшувати розмір збитків та неустойки, спеціальні ж правила відповідальності боржника за грошовим зобов`язанням у зв`язку з простроченням кредитора передбачені ч. 4 ст. 613 ЦК України.

При цьому позивач не заперечує проти тверджень відповідача про законодавче врегулювання питання можливості зменшення розміру пені, нарахованої за прострочення зобов`язання. Однак, при цьому позивач звертає увагу суду на те, що згідно чинного законодавства таке зменшення може мати місце у виключних випадках за наявності підстав, передбачених законодавством, і внаслідок дослідження і оцінки всіх обставин, пов`язаних із таким правом, а тому суд має врахувати наступне: відповідачем не виконано основне зобов`язання взагалі до моменту пред`явлення позову і відкриття судового провадження; тривалий час прострочення виконання зобов`язання; позивачем заявлено не значний розмір неустойки; суд також має врахувати, що відсутня належним чином підтверджена обставина щодо тяжкого фінансового становища боржника, так як жодного належного і допустимого доказу на підтвердження вказаної обставини в матеріалах справи немає; порушення відповідачем зобов`язання з оплати відбулося свідомо та умисно, відсутня необережність; боржником не було вчинено жодних необхідних заходів по виконанню зобов`язання своєчасно, боржником навіть не доведено факту здійснення дій, направлених на прискорення оплати продукції; відсутня будь-яка обґрунтована причина винної поведінки боржника щодо несвоєчасної оплати за поставлений товар; позивач також наголошує на тому, що винна поведінка боржника не є виключним випадком.

Крім того, позивач зазначає, що посилання відповідача на наявність у нього статусу "державного соціально значущого підприємства" як на єдину підставу для зменшення штрафних санкцій порушують принцип рівності сторін господарських правовідносин, дискримінує постачальника як суб`єкта приватного права, який не повинен нести збитків виключно від того, що уклав господарський договір з державним підприємством, однак яке є одночасно комерційним підприємством. За господарськими договорами (не за державним замовленням, контрактом) сторони в незалежності від їх статусу мають однакове становище.

Додатково позивач звертає увагу на правовий висновок Верховного суду у постанові від 14 квітня 2020 року по справі № 916/188/17, де зазначено, що позивач та відповідач є господарюючими суб`єктами, і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності; право на зменшення заявлених штрафних санкцій кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статті 74 ГПК України, ст. 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами.

При цьому позивач наголошує, що наведені відповідачем правові позиції Верховного суду не можуть бути застосовані в рамках даної господарської справи, з огляду на те, що такі правові позиції сформовані за інших правовідносин, з іншим суб`єктним складом сторін та предмет спору є абсолютно різним. Зокрема, у наведених відповідачем правових позиціях Верховного суду, останній розглядав питання можливості зменшення штрафних санкцій саме постачальнику, а не покупцю, а відповідач у нас є саме покупцем. Також зазначені правові позиції стосувалися штрафних санкцій за прострочення строків поставки чи поставки неякісного товару, і не стосувалися питання оплати товару. Отже, на думку позивача, дані правові позиції не можуть бути застосовані.

23.08.2022 р. від відповідача на електронну адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи до дня скасування воєнного стану на території України, в якому відповідач знов наголошує, що ДП "ОАЗ" встановлено графік погашення заборгованості перед ФОП Гусак О.В., в якому зазначено дату сплати боргу за спірним договором у розмірі 24849,00 грн. на 30.08.2022 р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 25.08.2022 р. розгляд справи № 916/1348/22 відкладено на 08.09.2022 р.

29.08.2022 р. від позивача до господарського суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

08.09.2022 р. від Державного підприємства "Одеський авіаційний завод" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи до дня скасування воєнного стану на території України, в якому відповідач вказує, що неодноразово ДП "ОАЗ" повідомляло, що сплатить борг 30.08.2022 р., але через затримку розрахунків замовниками з підприємством та брак коштів на рахунку підприємства відповідач не зміг у зазначену дату сплатити борг.

Вказане клопотання відповідача про відкладення розгляду справи судом залишено без задоволення з огляду на відсутність обґрунтованих підстав для відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутність відповідача.

Разом з тим, з урахуванням положень ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін не перешкоджає розгляду справи по суті.

Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

25.11.2021 р. між Державним підприємством "Одеський авіаційний завод" (покупець) та фізичною особою підприємцем Гусак Оленою Вікторівною (продавець) було укладено договір № 366/МТЗ-21 відповідно до п. 1.1. якого позивач як продавець зобов`язується передати, а відповідач як покупець - прийняти та оплатити товар згідно ДК 021:2015 КОД 34731000-0 "Частини повітряних апаратів". Конкретна кількість товару, його найменування, номенклатура, вартість та терміни постачання, визначаються на підставі конкурсу № 14476892 від 01.11.2021 року, проведеного через електронну систему закупівель "Prozorro" і вказується у специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 2.1 договору, якщо між сторонами не домовлено інше, поставка товару покупцю здійснюється на умовах СРТ за адресою: 65121, м. Одеса, просп. Небесної Сотні, 32-А, склад підприємства покупця, за рахунок продавця, відповідно до правил INCOTERMS 2010.

В п. 2.2 договору передбачено, що сторони мають право додатково узгодити інші умови поставки, що не заборонені діючим законодавством. Умови поставки кожної окремої партії товару сторони можуть спільно визначати у додаткових угодах або специфікаціях. Якщо поставка товару здійснюється на інших умовах, ніж передбачені пунктом 2.1 договору, продавець має право вибору, на умовах СРТ правил INCOTERMS 2010, способу перевезення, засобів доставки, маршруту перевезення, а також характеру й обсягу необхідних засобів забезпечення безпеки перевезення, експедитора, перевізника й упаковки. Продавець здійснює цей вибір на власний розсуд та на звичайних умовах.

Згідно з п. 2.3 договору термін поставки товару, визначений на підставі конкурсу № 14476892 від 01.11.2021 р., складає 14 календарних днів та рахується від дати підписання сторонами специфікації, де буде визначено найменування товару, його номенклатура, кількість, дата виготовлення (при необхідності), термін придатності, який рахується від дати виготовлення та ціна, яка склалась на підставі конкурсу, на умовах заявлених покупцем в конкурентних пропозиціях. Також при додатковому запиті від покупця з наданням фото, паспортів та сертифікатів на пропонуємі ТМЦ по кожній партії на електронну адресу "mto@avirs.ua". Решту поставок здійснювати партіями за окремими замовленнями покупця з терміном поставки 7 робочих днів з дня отримання заявки.

У п. 2.4 договору сторони погодили, що товар за даним договором повинен постачатись разом з наступними оригіналами документів: накладна; рахунок; документ, що підтверджує якість товару (сертифікат, паспорт або інший документ, визначений нормативними документами для конкретного виду товару). У разі надання копії документа, вона повинна бути затверджена мокрою печаткою та підписом відповідальної особи продавця. При постачанні запасних частин та комплектуючих європейського виробництва в супровідній документації до товару повинні бути відображені вимоги форм EMAR Form-1 (для військової техніки) та EASA Form-1 (для цивільної техніки). Видаткова накладна, акт приймання-передачі товару та/або інший документ, який підтверджує факт передачі товару від продавця до покупця, в обов`язковому порядку має містити код УКТЗЕД для кожного найменування товару.

Відповідно до п. 3.1 договору перехід права власності на товар відбувається з моменту, зазначеного сторонами в договорі. Право власності на товар переходить покупцеві після настання наступних обставин:

- фактичної передачі товару за кількістю на підставі належно оформлених первинних документів (накладної, товарно-транспортної накладної);

- фактичної передачі товару (із супровідною документацією) за якістю у разі позитивного проходження товаром та відповідною супровідною документацією вхідного контролю на підприємстві покупця за якістю, комплектністю, кількістю в порядку, визначеному цим договором. За відсутності будь-якої із вищевказаних обставин, право власності на товар залишається у продавця.

Згідно п. 3.2 договору датою передачі товару за кількістю є дата підписання покупцем накладної щодо приймання товару на склад покупця. Датою передачі товару за якістю є дата позитивного проходження товаром вхідного контролю на підприємстві покупця, зазначена покупцем у видатковій накладній. При відсутності зауважень до кількості і якості товару та супровідної документації, товар рахується прийнятим покупцем у повному обсязі.

У п. 3.4 договору сторони передбачили, що до моменту переходу права власності покупець не вправі розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором і додатковими угодами, законом або не випливає з призначення та властивостей товару.

За умовами п. 3.6 договору у разі негативних результатів вхідного контролю продавець зобов`язаний забрати (вивезти) товар, не прийнятий (не оприбуткований) покупцем, або розпорядитися ним в розумний строк. Якщо продавець у цей строк не розпорядиться товаром, покупець має право повернути його продавцеві або реалізувати товар. У такому разі продавець зобов`язаний відшкодувати витрати покупця у зв`язку із зберіганням товару, проведенням його вхідного контролю, його поверненням чи реалізацією. При цьому суми, одержані від реалізації товару, передаються продавцеві за вирахуванням сум, що належать покупцеві.

У п. 3.7 договору зазначено, що приймання-передача товару за кількістю здійснюється сторонами у відповідності до "Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості", затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 р. №П-6 зі змінами і доповненнями. Приймання-передача товару, призначеного для авіаційної техніки військового призначення, за якістю здійснюється сторонами у відповідності до ГОСТ В15.703, ДСТУ 9027:2020, діючих Авіаційних правил України. Питання, які не врегульовані зазначеними документами, вирішуються згідно внутрішніх стандартів покупця. На вимогу покупця товар проходить вхідний контроль. У інших випадках приймання за якістю проводиться з дотриманням вимог Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 р. № П-7 та ДСТУ 9027:2020.

Відповідно до п. 3.8 договору у випадку виявлення невідповідності поставленого товару вимогам щодо його кількості, якості, комплектності або іншим вимогам, передбаченим умовами цього договору, покупець має право зупинити приймання товару та направити продавцю повідомлення із зазначенням часу та місця для прибуття представника продавця з метою проведення спільного приймання товару. Повідомлення направляється за допомогою засобів поштового та/або електронного (електронна пошта) та/або телефонного зв`язку за реквізитами, визначеними в розділі 13 договору, не пізніше ніж за дві доби до запланованої дати продовження прийомки товару.

Згідно п.п. 4.1.-4.3. договору поставка товару здійснюється за цінами, які визначені на підставі конкурсу № 14476892 від 01.11.2021 р., що проводився через електронну систему закупівель "Prozorro", та вказані в специфікації і включають всі податки, збори й інші обов`язкові платежі, а також вартість тари, пакування, маркування, страхування, навантаження, розвантаження та всі інші витрати продавця пов`язані з виконанням цього договору. Загальна вартість договору складає 24849 грн. без ПДВ. Загальна вартість договору складається з суми усіх специфікацій, за якими здійснюється постачання товару, які є невід`ємною частиною даного договору.

Положеннями п. 5.1 договору передбачено, що оплата покупцем товару здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця, згідно рахунку-фактури.

Відповідно до п. 5.2 договору оплата за договором здійснюється окремо по кожній партії товару, на умовах, визначених конкурсами. Покупець впродовж 45 днів, які рахуються від зазначеної покупцем у видатковій накладній дати позитивного проходження товаром вхідного контролю на підприємстві покупця, перерахує продавцю суму повної вартості товару (без урахування ПДВ).

Положеннями п. 5.3 договору визначено, що обов`язок перерахування упродовж 30 робочих днів вартості товару (без ПДВ) виникає у покупця з дня, наступного за днем позитивного завершення терміну вхідного контролю. Граничний строк проведення покупцем процедури вхідного контролю визначається цим договором та не може бути більшим за 14 робочих днів. У разі коли процедуру вхідного контролю не завершено у цей строк, обов`язок перерахування упродовж 30 робочих днів вартості товару (без ПДВ) виникає у покупця не пізніше наступного за цим дня і з цього дня товар вважається прийнятим покупцем у повному обсязі за кількістю і якістю.

На виконання умов договору № 366/МТЗ-21 від 25.11.2021 р. сторонами була підписана специфікація № 1, відповідно до якої позивач зобов`язався поставити ДП "Одеський авіаційний завод" товар, а саме: приводний валик 322-504, у кількості 1 шт., за ціною 24849,00 грн./шт., на загальну суму 24849,00 грн. Також у специфікації зазначено, що товар постачається на підставі тендерної пропозиції № 14476892 від 01.11.2021 р. Термін поставки товару протягом 14 календарних днів з дня підписання специфікації. Оплата здійснюється за поставлений товар, у розмірі 100% вартості поставленого товару, протягом 45 банківських днів, які рахуються з дня прийняття товару, при умовах проходження товаром вхідного контролю, який здійснюється на підприємстві покупця. Товар поставляється на умовах СРТ, підприємством покупця, м. Одеса, просп. Небесної Сотні, 32А, в редакції INCOTERMS-2010. Гарантійний термін на товар складає 24 місяців, які рахуються від дати поставки товару.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між сторонами по справі договір поставки є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом та не оспорюється відповідачем, згідно видаткової накладної № 0000051 від 30.11.2021 р. та акту приймання-передачі № 51 від 30.11.2021 р. позивачем було поставлено на адресу відповідача товар, а саме: 322-504 приводний валик, у кількості 1 шт., за ціною 24849,00 грн./шт., на загальну суму 24849,00 грн.

Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

При цьому поставлений позивачем товар було отримано відповідачем без зауважень, про що свідчить підпис уповноваженої особи відповідача на вищезазначених видатковій накладній та акті приймання-передачі, що також скріплено відповідною печаткою покупця.

Виходячи з вищенаведеного, суд доходить висновку про належне виконання позивачем своїх зобов`язань перед відповідачем за укладеним договором щодо поставки товару згідно вищевказаної видаткової накладної та акту приймання-передачі.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

В свою чергу отримання відповідачем поставленого з боку позивача товару є підставою виникнення у відповідача зобов`язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору поставки № 366/МТЗ-21 від 25.11.2021 р. та вимог чинного законодавства.

За умовами п. 5.1. договору оплата покупцем товару здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця згідно рахунку-фактури.

Наразі позивачем було оформлено рахунок-фактуру № 0003050 від 30.11.2021 року на оплату товару на суму 24849,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В п.п. 5.2, 5.3 договору передбачено, що оплата за договором здійснюється окремо по кожній партії товару, на умовах, визначених конкурсами. Покупець впродовж 45 днів, які рахуються від зазначеної покупцем у видатковій накладній дати позитивного проходження товаром вхідного контролю на підприємстві покупця, перерахує продавцю суму повної вартості товару (без урахування ПДВ). Обов`язок перерахування упродовж 30 робочих днів вартості товару (без ПДВ) виникає у покупця з дня, наступного за днем позитивного завершення терміну вхідного контролю. Граничний строк проведення покупцем процедури вхідного контролю визначається цим договором та не може бути більшим за 14 робочих днів. У разі коли процедуру вхідного контролю не завершено у цей строк, обов`язок перерахування упродовж 30 робочих днів вартості товару (без ПДВ) виникає у покупця не пізніше наступного за цим дня і з цього дня товар вважається прийнятим покупцем у повному обсязі за кількістю і якістю.

Так, оскільки поставка товару відбулась 30.11.2021 р., після цього протягом 14 робочих днів відповідач мав право проводити вхідний контроль, тобто до 14.12.2021 р. Таким чином, з огляду на вказані положення договору, оплата товару мала бути здійснена відповідачем з 15.12.2021 року протягом 45-ти днів до 18.02.2022 р.

Однак, у вказаний строк відповідач не здійснив оплату за поставлений товар, у зв`язку з чим у нього з 18.02.2022 р. виникла прострочена заборгованість в сумі 24849,00 грн. Таким чином, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 24849,00 грн. основного боргу.

Разом з тим з огляду на те, що відповідач свої зобов`язання в частині оплати поставленого товару не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

Адже за ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 1065,43 грн. суд зазначає наступне.

Невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем вартості поставленого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 8.4 договору за прострочення оплати покупець сплачує продавцю пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання з оплати товару припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.

Враховуючи те, що відповідачем несвоєчасно були виконані зобов`язання за договором поставки № 366/МТЗ-21 від 25.11.2021 р., позивачем було нараховано пеню у розмірі 1065,43 грн., суд вважає таке нарахування цілком обґрунтованим. Відповідачем вказана сума не оспорюється, проте відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру цих штрафних санкцій.

За положеннями ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятком, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами. Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Норми матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 ЦК України встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

При цьому неустойка, виходячи з приписів ст.ст. 546, 549 ЦК України та ст. 230 ГК України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.

Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

Правовий аналіз названих статей ЦК і ГК свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка наявним доказам, якими заявник обґрунтовує свої заперечення.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Поряд з цим суд враховує, що 24.02.2022 р. Указом Президента України №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 р.

Так, позивач і відповідач є господарюючими суб`єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Однак, в умовах воєнного стану Державному підприємству "Одеський авіаційний завод" належить стратегічна роль, загальновідомо, що втрати від військових дій є досить значними, для усунення їх наслідків відповідач потребує значних ресурсів.

Дослідивши подане відповідачем клопотання про зменшення штрафних санкцій, перевіривши всі доводи, які містяться в ньому, а також приймаючи до уваги неподання позивачем будь-яких доказів понесення ним збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов`язань у спірних правовідносинах, господарський суд, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін, вважає справедливим та таким, що цілком відповідає принципу верховенства права, можливе зменшення розміру пені на 90% від нарахованої, тобто до 106,54 грн. На думку суду, стягнення з відповідача такої суми пені компенсує негативні наслідки, пов`язані з порушенням відповідачем строків оплати за поставлений товар, стягнення ж з відповідача пені у повному обсязі не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання. Між тим, чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення пені, а саме в сумі 106,54 грн., що дорівнює 10% розміру нарахованої пені за несвоєчасну оплату поставленого товару.

Щодо нарахування 3% річних в сумі 255,30 грн. та інфляційних втрат в розмірі 2646,04 грн. суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов`язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення процентів річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення процентів річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Враховуючи те, що відповідачем несвоєчасно були виконані зобов`язання за договором поставки № 366/МТЗ-21 від 25.11.2021 р. щодо здійснення оплати за поставлений товар згідно видатковою накладною № 0000051 від 30.11.2021 р., на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу 3% річних. Так, дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних за несвоєчасну оплату поставленого за договором № 366/МТЗ-21 від 25.11.2021 р. поставки товару в розмірі 255,30 грн., судом наразі встановлено, що вказаний розрахунок річних за обраний позивачем період прострочення є вірним і обґрунтованим. Також вказаний розрахунок відповідачем не спростовано. Відтак, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 255,30 грн. є обґрунтованими.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов`язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно роз`яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97р. № 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.

З огляду на викладене та з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату поставленого за договором поставки № 366/МТЗ-21 від 25.11.2021 р. товару за видатковою накладною в розмірі 24849,00 грн. та встановлено, що розрахунок інфляційних втрат за актом приймання-передачі № 51 від 30.11.2021 р. було здійснено позивачем невірно з огляду на арифметичну помилку у розрахунку. Таким чином, судом самостійно здійснено перерахунок нарахованих інфляційних втрат з урахуванням встановленого судом сукупного індексу інфляції у визначеному позивачем періоді, а саме: на суму боргу 24849,00 грн. по акту № 51 від 30.11.2021 р. сума інфляційних втрат складає 3 498,38 грн. (24849,00грн. х 1.14078569) - 24849,00 грн.). В свою чергу оскільки заявлена позивачем до стягнення сума інфляційних втрат є меншою, ніж вище розрахована судом, та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума інфляційних втрат, яка заявлена позивачем в розмірі 2646,04 грн.

Стосовно клопотання відповідача про зменшення нарахованих 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Стаття 625 входить до розділу I "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 Цивільного кодексу України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Як вже зазначалось вище, згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 р. у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц, у постанові від 08.11.2019 р. у справі № 127/15672/16-ц, у постанові від 04.02.2020 р. у справі № 912/1120/16.

Відтак, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 р. у справі № 904/4593/17, від 13.06.2018 р. у справі № 912/2708/17, від 22.11.2018 р. у справі № 903/962/17, від 23.05.2018 р. у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 р. у справі № 757/12160/17-ц, від 02.09.2020 р. у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 р. у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 р. у справі № 911/2845/18.

Отже, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України.

Посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18 як на підставу для зменшення заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних суд вважає помилковими, оскільки обставини справи у вказаній постанові є відмінними від обставин даної справи, адже у справі № 902/417/18 позивач нарахував суму пені, штрафу та відсотки річних, що разом перевищувала майже в два рази суму заборгованості, яка була повністю сплачена відповідачем після відкриття провадження у справі. Натомість у справі, що розглядається, такі обставини не встановлені, що свідчить про неподібність відносин у вказаній справі та даній справі.

Так, Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18 відмітила, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Отже, враховуючи те, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду, з урахуванням фінансового становища відповідача та інших обставин судом вже було зменшено розмір нарахованої пені. Саме таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін, а зменшення суми 3% річних та інфляційних втрат, як про це просить відповідач, не буде забезпечувати балансу інтересів сторін.

На підставі викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідіність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги фізичної особи-підприємця Гусак Олени Вікторівни обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, однак підлягають частковому задоволенню у зв`язку зі зменшенням суми пені.

У зв`язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2481,00 грн., понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача, виходячи із заявленої до стягнення суми заборгованості, яка мала місце на день відкриття провадження у справі, та без урахування зменшеного розміру пені, що узгоджується також з положеннями ч. 3 ст. 130 ГПК України.

Щодо заяви позивача про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн. суд зазначає наступне.

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Статтею 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

В ч. 4-7 ст. 129 ГПК України передбачено інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.

Так, позивачем в позовній заяві було зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, у якому позивач попередньо вказав, що він поніс та планує понести судові витрати у зв`язку із розглядом справи в місцевому суді: судовий збір та витрати на правничу допомогу орієнтовно в розмірі 10000,00 грн.

Наразі на підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копію договору-доручення про надання правової допомоги від 01.06.2022 р., додаткової угоди від 01.06.2022 р. № 1 до договору про надання правової допомоги від 01.06.2022 р, рахунку-фактури № СФ-0000046 від 01.08.2022 р., акту приймання-передач наданої правової допомоги від 01.08.2022 р. з додатком № 1 - розрахунком суми гонорару за надану правову допомогу та платіжного доручення № 62 від 01.08.2022 р.

Як вбачається зі змісту договору-доручення про надання правової допомоги від 01.06.2022 р. між фізичною особою-підприємцем Гусак Оленою Вікторівною (клієнт) та Адвокатським бюро "Сергія Жечева" (адвокатське бюро), відповідно до умов п. 1.1 якого предметом даного договору є надання Адвокатським бюро усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані зі захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів.

Згідно п. 2.1 договору адвокат зобов`язується надати правову допомогу, в тому числі, за окремими дорученнями клієнта. Адвокат зобов`язується представляти права і законні інтереси клієнта в органах державної влади, місцевого самоврядування, перед третіми особами, а також у судах України загальної юрисдикції, господарських судах України, адміністративних судах України та здійснювати професійну діяльність адвоката згідно з умовами цього договору з усіма правами представника, які передбачені Цивільним процесуальним кодексом України, Кримінальним процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Господарським процесуальним кодексом України. Адвокат зобов`язується надавати правову допомогу клієнту у кримінальних справах, які могли би бути пов`язані з клієнтом, незалежно від його процесуального статусу в них (потерпілий, затриманий, підозрюваний, обвинувачений, підсудний, свідок).

В п. 2.2 договору передбачені права адвокатського бюро, а саме: збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах; запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об`єднань, а від громадян за їх згодою; застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законодавства України; доповідати клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб та отримувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги в справах пов`язаних із інтересами клієнта; бути присутнім при розгляді поданого клопотання і скарг на засіданні колегіальних органів і давати пояснення щодо суті клопотання і скарг; представляти права та законні інтереси клієнта в судах загальної юрисдикції, господарських судах України, адміністративних судах України з усіма правами сторони/представника/захисника, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, Кримінальним процесуальним кодексом України, Кодексом України про адміністративні правопорушення: надавати правову допомогу та здійснювати захист законних прав та інтересів клієнта у кримінальних провадженнях на усіх стадіях ведення та розгляду таких справ; виконувати інші дії, передбачені законодавством України в інтересах клієнта; оскаржувати судові рішення (ухвали) до апеляційних та касаційних судових інстанцій з правом їх підпису.

У п. 2-3 договору визначені обов`язки клієнта: сплатити гонорар адвокату в розмірі та в строк погоджені між ними; вчасно забезпечувати адвоката всім необхідним для виконання нього доручень, передбачених даним договором, в тому числі документами в необхідній кількості екземплярів, внутрішніми нормативними актами, які регулюють діяльність клієнта, у випадку необхідності робочим місцем, транспортними засобами; при вирішенні господарських спорів клієнта з іншими підприємствами. установами організаціями та фізичними особами-підприємцями оперативно надавати достовірну інформацію для прийняті я правильного рішення, що відповідає нормативним актам; інформувати адвоката про всі документ та відомі обставини, які можуть мати суттєве значення для прийняття та виконання адвокатом доручення відповідно до нього договору; не вимагати виконання дій, що виходять, за межі професійних прав і обов`язків адвоката.

Клієнт має право отримувати від адвоката юридичні консультації з питань наявності фактичних і правових підстав щодо виконання доручення, практики застосування відповідного законодавства, можливості та правових наслідків досягнення бажаного для клієнта результату (п. 2.4.1. договору).

Відповідно до п. 4.1. договору на визначення розміру гонорару адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послу і необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень клієнта, Обсяг правової допомоги враховується при визначені обґрунтованого розміру гонорару та узгоджується у розрахунку гонорару

Згідно п. 4.2. договору гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформляється актом приймання - передачі наданої правової допомоги.

Загальна ціна цього договору визначається як сума вартості всієї правової допомоги, відповідно до підписаних сторонами актів приймання - передачі наданої правової допомоги за цим договором протягом строку його дії (п. 4.3. договору).

Положеннями п. 4.4. договору визначено, що оплата послуг здійснюється за фактом їх падання на підставі підписаного сторонами акту приймання - передачі наданої правової допомоги протягом 30-ти днів з дня підписання акту приймання передачі правової допомоги або сплачується клієнтом наперед.

Як вбачається із матеріалів справи, 01 червня 2022 року фізичною особою-підприємцем Гусак Оленою Вікторівною (клієнт) та Адвокатським бюро "Сергія Жечева" (адвокатське бюро) укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання правової допомоги 01.06.2022 р., згідно якого сторони узгодили вартість послуг адвоката, зокрема, підготовка позовної заяви (в незалежності від витраченого часу) коштує 5000,00 грн.

При цьому фізичною особою-підприємцем Гусак Оленою Вікторівною на підставі акту № ОУ-0000046 від 01.08.2022 р. було сплачено Адвокатському бюро "Сергія Жечева" вартість послуг у розмірі 5000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 62 від 01.08.2022 р.

Разом з тим слід зазначити, що наявні в матеріалах справи договір про надання правової допомоги від 01.06.2022 р., додаткова угода від 01.06.2022 р. № 1 до договору про надання правової допомоги 01.06.2022 р., акт № ОУ-0000046 від 01.08.2022 р. з додатком №1, платіжне доручення № 62 від 01.08.2022 р., а також встановлений у договорі про надання правової допомоги фіксований розмір адвокатських послуг у розмірі 5000,00 грн. не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у такому розмірі, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Так, відповідачем заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги до 2000,00 грн., оскільки заявлені позивачем витрати на професійну (правничу) допомогу неспівмірні зі складністю даної справи.

Наразі обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

У постанові Верховного Суду від 24 вересня 2020 року у справі № 904/3583/19 вказано, що для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов`язок доведення неспівмірності витрат.

Наразі у заявленому клопотанні відповідач, посилаючись на судову практику, вказує, що дана справа не складною, стосується питань заборгованості щодо поставки та несплати поставленого товару.

Разом з тим при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

В п. 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 р. у справі № 922/445/19 зазначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 ГПК, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Господарський суд погоджується з доводами відповідача про те, що складність справи не є високою, адже спірний договір є стандартним договором поставки, а поставка товарів була оформлена лише однією видатковою накладною і одним актом приймання-передачі. Спірні ж правовідносини у цій справі виникли у зв`язку із затримкою оплати відповідачем суми основного боргу за договором, тому підготовка позову та участь у справі не вимагають від адвоката дослідження та вивчення великої кількості законодавчої бази.

За таких обставин, враховуючи подане відповідачем клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, перевіривши всі доводи, які містяться в ньому, обставини, на які посилався відповідач як на підставу зменшення витрат, суд дійшов висновку про його часткове задоволення.

Відтак, з огляду на вказані положення ст.ст. 123, 129 ГПК України, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, їх співмірності, господарський суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню із ДП "Одеський авіаційний завод" на користь ФОП Гусак Олени Вікторівни, до 2500,00 грн.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов фізичної особи-підприємця Гусак Олени Вікторівни до Державного підприємства "Одеський авіаційний завод" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 28815,77 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з Державного підприємства "Одеський авіаційний завод" (65121, Одеська область, місто Одеса, проспект Небесної Сотні , буд. 32-А; код ЄДРПОУ 07756801) на користь фізичної особи-підприємця Гусак Олени Вікторівни ( АДРЕСА_1 ; ідент.код НОМЕР_1 ) суму основного боргу в розмірі 24849/двадцять чотири тисячі вісімсот сорок дев`ять/ грн. 00 коп., пеню в розмірі 106/сто шість/грн. 54 коп., 3% річних в сумі 255/двісті п`ятдесят п`ять/грн. 30 коп., інфляційні втрати в сумі 2646/дві тисячі шістсот сорок шість/грн. 04 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2481/дві тисячі чотириста вісімдесят одна/грн. 00 коп., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2500/дві тисячі п`ятсот/грн. 00 коп.

3. В задоволенні решти частини позовних вимог позовом фізичної особи-підприємця Гусак Олени Вікторівни до Державного підприємства "Одеський авіаційний завод" відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 12 вересня 2022 р.

Суддя В.С. Петров