Ухвала

05 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 211/3277/20

провадження № 61-3442сво22

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Погрібного С. О., Фаловської І. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Європейські дороги України»,

треті особи: ОСОБА_2 , приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна»,

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Європейські дороги України» на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 липня 2021 року у складі судді Ткаченко С. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Європейські дороги України», треті особи: ОСОБА_2 , приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна», про стягнення некомпенсованої частини завданого майнового збитку, заподіяного за результатами дорожньо-транспортної пригоди,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Європейські дороги України» (далі - ТОВ «Європейські дороги України»), треті особи: ОСОБА_2 , приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» (далі - ПрАТ «АСК «ІНГО Україна»), про стягнення некомпенсованої частини завданого майнового збитку, заподіяного в результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), посилаючись на те, що 01 лютого 2020 року о 15 год. 30 хв. водій ОСОБА_2 , який перебував у трудових відносинах з ТОВ «Європейські дороги України», керуючи автомобілем «DAF XF», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в місті Кривому Розі на вулиці Апостолівській, виїжджаючи з другорядної дороги, позначеної дорожнім знаком 2.1 «Дати дорогу», на вулицю Магістральну, допустив зіткнення з належним йому автомобілем «CHEVROLET AVEO», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який рухався головною дорогою, під керуванням ОСОБА_3 .

У результаті ДТП належний позивачеві на праві власності транспортний засіб було пошкоджено, чим йому завдано матеріальних збитків.

Постановою Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 березня 2020 року у справі № 214/1459/20 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян в сумі 340 грн.

Цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована в ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» за полісом обов`язкового страхування від 20 березня 2019 року № AO460198 з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 100 000 грн, франшиза - 2 000 грн. Згідно з висновком експертного автотоварознавчого дослідження № Д16/03/20, складеним 27 березня 2020 року судовим експертом Чивашем О. П., ринкова вартість автомобіля «CHEVROLET AVEO», реєстраційний номер НОМЕР_2 , на момент ДТП становила 112 008,60 грн, а вартість відновлювального ремонту - 114 775,72 грн. Тобто автомобіль є фізично знищений. Висновком експертного автотоварознавчого дослідження № Д21/03/20, складеним 27 березня 2020 року судовим експертом Чивашем О. П., підтверджено, що ринкова вартість автомобіля «CHEVROLET AVEO», реєстраційний номер НОМЕР_2 , з урахуванням пошкоджень отриманих внаслідок ДТП, складає 49 967,23 грн. ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» виплатило позивачеві страхове відшкодування в розмірі 67 241,37 грн. Однак заподіяний йому майновий збиток в сумі 49 967,23 грн залишився не відшкодованим. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з ТОВ «Європейські дороги України» на свою користь 49 967,23 грн на відшкодування завданого майнового збитку, 4 000 грн - витрат, пов`язаних зі сплатою грошових коштів для складання висновку експертного автотоварознавчого дослідження № Д16/03/20 від 27 березня 2020 року, 2 000 грн - витрат, пов`язаних зі сплатою грошових коштів для складання висновку експертного автотоварознавчого дослідження № Д21/03/20 від 27 березня 2020 року, а також 840,80 грн судового збору та 22 500 грн витрат на правничу допомогу.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 липня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Європейські дороги України» на користь ОСОБА_1 завданий майновий збиток в результаті ДТП в розмірі 49 967,23 грн та судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в розмірі 840,80 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що наданими позивачем висновками експертних автотоварознавчих досліджень, складеними судовим експертом Чивашем О. П., підтверджено фізичне знищення автомобіля «CHEVROLET AVEO», реєстраційний номер НОМЕР_2 , так як вартість відновлювального ремонту цього автомобіля складає 114 775,72 грн, що перевищує його ринкову вартість - 112 008,60 грн. Ринкова вартість вказаного автомобіля з урахуванням пошкоджень, отриманих внаслідок ДТП, складає 49 967,23 грн. ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» виплатило позивачу страхове відшкодування в розмірі 67 241,37 грн, тобто різницю між ринковою вартістю автомобіля до та після ДТП з відрахуванням франшизи, відшкодувало витрати, пов`язані з проведенням двох експертних автотоварознавчих досліджень, в сумі 6 000 грн, а також витрати на евакуацію транспортного засобу в розмірі 1 200 грн. Таким чином, страховик ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» виконало свої зобов`язання перед потерпілим ОСОБА_1 та в силу пункту 30.2 статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не зобов`язане виплачувати більшу суму страхового відшкодування, ніж 67 241,37 грн. Оскільки ОСОБА_2 на час ДТП перебував у трудових відносинах з ТОВ «Європейські дороги України», то відповідальність за шкоду несе це товариство як роботодавець та законний володілець джерела підвищеної небезпеки на підставі частини першої статті 1172 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Питання повернення залишків пошкодженого автомобіля «CHEVROLET AVEO», реєстраційний номер НОМЕР_2 , на користь ТОВ «Європейські дороги України» судом не вирішувалося, так як не було предметом розгляду і відповідач не звертався до суду із зустрічним позовом чи будь-якими іншими заявами щодо повернення йому вказаного майна. Відмовляючи у відшкодуванні судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, суд виходив з того, що витрати, пов`язані з проведенням двох експертних автотоварознавчих досліджень були відшкодовані страховиком, а витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню у зв`язку з тим, що представник позивача Щербань В. С. не є адвокатом, а є фахівцем у галузі права.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 грудня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «Європейські дороги України» залишено без задоволення, а рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 липня 2021 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2022 року до Верховного Суду, ТОВ «Європейські дороги України», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 і ухвалити в цій частині нове рішення, або змінити оскаржувані судові рішення у вказаній частині, задовольнити позов частково, стягнути з ТОВ «Європейські дороги України» на користь ОСОБА_1 завданий майновий збиток в результаті ДТП в розмірі 2 000 грн та судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 21,20 грн.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували правових висновків, викладених в:

- постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2018 року у справі № 209/3145/15-ц про те, що власник автомобіля, який постраждав внаслідок ДТП, може реалізувати своє право вимоги щодо відшкодування шкоди шляхом звернення з позовом лише до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність;

- постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2020 року у справі № 362/3680/17, за змістом якої позивач, так само як і в цій справі, просив стягнути з відповідача різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), та його автомобіль в розумінні статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» теж вважався фізично знищеним. Касаційний суд дійшов висновку, що ухвалення законного й обґрунтованого рішення у справі є неможливим без визначення відповідно до статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» різниці між вартістю транспортного засобу до та після ДТП;

- постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2021 року у справі № 753/11069/16-ц щодо неможливості задоволення вимог про відшкодування майнової шкоди в повному обсязі, виходячи з вартості автомобіля до ДТП, з одночасним залишенням автомобіля у власності позивача;

- постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2021 року у справі № 310/5348/18 про те, що у цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Крім цього, існує необхідність відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 27 березня 2019 року у справі № 754/1108/15-ц, застосованих апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні. Необхідність такого відступлення полягає в забезпеченні права власника особисто вирішувати долю свого майна, дотриманні принципу диспозитивності, суті та мети інституту страхування як інституту гарантування відшкодування шкоди.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У травні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну каргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

17 травня 2022 року справа № 211/3277/20 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Судувід 27 липня 2022 року справу передано

на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Мотиви передачі справи на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

Ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 липня 2022 року про передачу справи

на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду мотивована необхідністю відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункту 30.2 статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статті 1194 ЦК України), викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2019 року у справі № 759/5418/17 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 червня 2020 року у справі № 357/12491/18.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що його автомобіль «CHEVROLET AVEO», реєстраційний номер НОМЕР_2 , є фізично знищеним.

Згідно з висновком експертного автотоварознавчого дослідження № Д16/03/20, складеним 27 березня 2020 року судовим експертом Чивашем О. П., ринкова вартість автомобіля «CHEVROLET AVEO», реєстраційний номер НОМЕР_2 , на момент ДТП становила 112 008,60 грн, а вартість відновлювального ремонту - 114 775,72 грн.

Висновком експертного автотоварознавчого дослідження № Д21/03/20, складеним 27 березня 2020 року судовим експертом Чивашем О. П., підтверджено, що ринкова вартість автомобіля «CHEVROLET AVEO», реєстраційний номер НОМЕР_2 , з урахуванням пошкоджень, отриманих внаслідок ДТП, складає 49 967,23 грн.

ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» виплатило позивачу страхове відшкодування в розмірі 67 241,37 грн, тобто різницю між ринковою вартістю автомобіля до та після ДТП з відрахуванням франшизи, відшкодувало витрати, пов`язані з проведенням двох експертних автотоварознавчих досліджень, в сумі 6 000 грн, а також - витрати на евакуацію транспортного засобу в розмірі 1 200 грн, що підтверджується страховим актом від 22 червня 2020 року № 2603758.

В оскаржуваних судових рішеннях зазначено, що питання повернення залишків пошкодженого автомобіля «CHEVROLET AVEO», реєстраційний номер НОМЕР_2 , на користь ТОВ «Європейські дороги України» судом не вирішувалося, так як не було предметом розгляду, і відповідач не звертався до суду із зустрічним позовом чи будь-якими іншими заявами щодо повернення йому вказаного майна. При цьому у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 підтвердив, що вказаний автомобіль знаходиться в нього в тому самому стані, що й після ДТП, і може бути переданий ТОВ «Європейські дороги України».

Відповідно до частин першої-третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частини перша, друга статті 1166 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини (стаття 1188 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Аналіз норм статей 1172 та 1187 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.

Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Відповідно до статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини в цій сфері врегульовано, зокрема Законом України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Пунктом 12.1. статті 12 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 28 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП.

Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Законом України від 05 липня 2012 року № 5090-VІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який набрав чинності 05 лютого 2013 року, до статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» були внесені зміни, які полягали, зокрема в тому, що із вказаної статті виключено пункт 30.3, яким передбачалося, що якщо транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди виплачується у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП та витратам з евакуації транспортного засобу з місця ДТП, а право на залишки транспортного засобу отримує страховик.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в чинній редакції транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП.

Отже, для визнання автомобіля фізично знищеним згода власника транспортного засобу фактично не потрібна, оскільки вказівку на це вилучено із вказаної статті Закону, а пункт 30.3 - взагалі виключено.

Враховуючи викладене, у справі, яка переглядається, у страховика виник обов`язок з відшкодування різниці між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, хоча розмір такого відшкодування є меншим від страхової суми (ліміту відповідальності). Вищенаведеною статтею 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено відшкодування страховиком шкоди у розмірі вартості транспортного засобу до ДТП в разі його фізичного знищення.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

При ухваленні рішення про компенсацію шкоди за статтею 1194 ЦК України, з урахуванням вимог вищезгаданої статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в суду відсутні підстави зобов`язувати потерпілого передати залишки транспортного засобу особі, яка застрахувала свою цивільну відповідальність (винному). Крім того, позивач не позбавлений можливості реалізувати залишки свого транспортного засобу шляхом продажу технічно справних деталей та металобрухту.

Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 207/2838/15-ц.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2021 року у справі № 753/11069/16-ц, на яку послався заявник в касаційній скарзі, зазначено, що задоволення вимог про відшкодування майнової шкоди в повному обсязі, виходячи з вартості автомобіля до ДТП, без врахування залишкової вартості пошкодженого транспортного засобу, і одночасне залишення у власності позивача цього автомобіля, не можна визнати обґрунтованим.

Однак у двох інших наведених нижче постановах Верховного Суду викладені інші за змістом висновки щодо застосування вищезазначених норм матеріального права.

Так, у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 759/5418/17 при вирішенні спору про стягнення майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погодилася з висновками апеляційного суду про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП в розмірі 99 086,49 грн. При цьому Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виходив з обставин, встановлених апеляційним судом, а саме - що залишки автомобіля перебувають у позивача і відповідно до пункту 30.2 статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик виплатив позивачу суму страхового відшкодування в розмірі 100 000 грн, а також відшкодував витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП.

В постанові Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі № 357/12491/18 колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виходила з обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, що цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована за полісом обов`язкового страхування з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 100 000 грн, франшиза - 500 грн. Однак позивачу було відмовлено увиплаті страхового відшкодування через пропуск річного строку звернення із заявою до страховика. Вартість автомобіля позивача на момент пошкодження складала 442 014,20 грн, в пошкодженому стані (вартість залишків автомобіля) - 106 510,33 грн. Незважаючи на те, що позивач залишила в себе, а в подальшому продала залишки транспортного засобу, який є фізично знищеним, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про стягнення на підставі статті 1194 ЦК України з роботодавця особи, винної в заподіянні матеріальної шкоди, на користь позивача 237 303,87 грн на відшкодування шкоди, заподіяної в результаті ДТП, тобто різниці між фактичним розміром шкоди і лімітом відповідальності страховика за вирахуванням франшизи.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у цій справі вказав, що висновки щодо стягнення з особи, яка заподіяла матеріальну шкоду, на користь потерпілого різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) із залишенням у потерпілого залишків пошкодженого (знищеного) транспортного засобу, які викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2019 року у справі № 759/5418/17 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 червня 2020 року у справі № 357/12491/18, суперечать правовим висновкам, зробленим в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року у справі № 369/11812/18 та у справі № 755/22467/15-ц, в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 березня 2021 року у справі № 127/19300/17, від 09 липня 2021 року у справі № 522/14085/19, від 06 грудня 2021 року у справі № 757/22936/19-ц, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2021 року у справі № 754/1108/15-ц.

З огляду на викладене Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважав за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункту 30.2 статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статті 1194 ЦК України), викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2019 року у справі № 759/5418/17 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 червня 2020 року у справі № 357/12491/18.

Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Однакове застосування закону забезпечуватиме реалізацію верховенства права, рівність перед законом та правову визначеність у державі. Єдність

у практиці застосування одних й тих самих норм права поліпшуватиме громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також сприятиме утвердженню довіри до судової влади в цілому.

Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод 1950 року.

З огляду на викладене, касаційна скарга ТОВ «Європейські дороги України» на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 липня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 грудня 2021 року підлягає прийняттю до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

З огляду на вказане справа розглядатиметься Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Прийняти до розгляду справу № 211/3277/20 за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Європейські дороги України», треті особи: ОСОБА_2 , приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна», про стягнення некомпенсованої частини завданого майнового збитку, заподіяного за результатами дорожньо-транспортної події за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Європейські дороги України» на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 липня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 грудня 2021 року.

Призначити справу до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький Судді:Б. І. Гулько В. І. Крат Д. Д. Луспеник С. О. Погрібний І. М. Фаловська М. Є. Червинська