Єдиний державний реєстр судових рішень
09.09.2022 Справа № 363/3122/21
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 вересня 2022 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:
головуючого-судді Чіркова Г.Є.,
при секретарі Гриб Л.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вишгородської районної державної нотаріальної контори Київської області, третя особа - ОСОБА_2 , про зняття обтяження (заборони відчуження) з нерухомого майна,
встановив:
позивачка звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», ОСОБА_2 , треті особи - Вишгородська районна державна нотаріальна контора Київської області, Комунальне підприємство «Вишгородське бюро технічної інвентаризації», про зняття обтяження (заборони відчуження) з нерухомого майна, в якому просила зняти обтяження (заборону відчуження) нерухомого майна, зареєстрованого в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна Вишгородською районною державною нотаріальною конторою 14.09.2004 року №1301931 (тип обтяження - заборона (архівний запис), архівний номер 3988311КІЕV476, архівна дата 16.07.2001 року, дата виникнення 24.05.1997 року, номер реєстру 34, внутр. №D501893128F234323В5С, підстава обтяження повідомлення, б/н, Вишгородське відділення Держбанку, об`єкт обтяження будинок, состав: ціле, состояние: добудоване, статус: жиле, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Свої вимоги мотивувала тим, що вона є власником земельної ділянки, розміщеної за адресою: АДРЕСА_1 та жилого будинку, незакінченого будівництвом, розміщений на вказаній земельній ділянці, на підставі договору купівлі-продажу від 28 листопада 2002 року. 21 вересня 2020 року позивачці стало відомо, що на підставі повідомлення №б/н Вишгородського відділення Держбанку, за адресою розміщення належній їй на праві власності земельної ділянки та недобудованого будинку, накладено заборону на житловий будинок, який є добудованим та належить ОСОБА_2 , яку накладено 24.05.1997 року та зареєстровано Вишгородською районною державною нотаріальною конторою 14.09.2004 року за №1301931.
Водночас на земельній ділянці, яка належить позивачці на праві власності, розміщено лише належний їй жилий будинок, незавершений будівництвом. Інші об`єкти нерухомості, як завершеного будівництва, так і незавершеного будівництва, на вказаній вище земельній ділянці відсутні. Крім того ані на момент укладення договору купівлі-продажу 28 листопада 2002 року, сторонами якого є ОСОБА_3 як продавець та позивачка як покупець, ані на момент видачі державного акту на право власності на земельну ділянку від 21 червня 2005 року, на належне позивачеві майно не було накладено жодних заборон.
Відтак вважала, що заборона, зареєстрована Вишгородською районною державною нотаріальною конторою на житловий будинок, який є добудованим та начебто знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є безпідставною та помилковою, яка перешкоджає позивачці у здійсненні права власності на належне їй майно.
04 липня 2022 року представник Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» подав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідно до Витягу, обтяжувачем в інтересах якого накладено заборону на відчуження нерухомого майна є Держбанк (Вишгородське відділення). Відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 17.07.1987 №821 «Про вдосконалення системи банків в країні і посилення їх впливу на підвищення ефективності економіки» реорганізовано діючі та утворено нові спеціалізовані банки, які створили систему банків у такому складі: Державний банк СРСР (Держбанк СРСР Банк зовнішньоекономічної діяльності СРСР (Зовнішекономбанк СРСР), Промислово-будівельний банк СРСР (Промбудбанк СРСР), Агропромисловий банк СРСР (Агропромбанк СРСР), Банк Житлово-комунального господарства і соціального розвитку СРСР (Житлосоцбанк СРСР), Банк трудових заощаджень і кредитування населення СРСР (Ощадний банк СРСР). Пунктом 8 зазначеної Постанови передбачено створення банками СРСР в союзних республіках відповідних республіканських банків з прямим підпорядкуванням банкам СРСР. Згідно пункту 2 Постанови Верховної Ради України від 20.03.1991 «Про порядок введення в дію Закону України «Про банки і банківську діяльність» було оголошено власністю України Український Республіканський банк Держбанку СРСР, Український Республіканський банк державного комерційного промислово-будівельного банку «Укрпромбудбанк», Український Республіканський Банк Ощадного банку СРСР, Український республіканський банк Зовнішекономбанку СРСР з їх мережею, обчислювальними центрами, усіма активами, пасивами. Наказом Українського Республіканського банку від 02.01.1992 за №2-К у відповідності з Статутом, зареєстрованим Національним банком України 31.12.1991 за №4, на базі Українського Республіканського банку Ощадного банку СРСР, з підзвітною йому інфраструктурою установ та організацій, утворено Державний спеціалізований комерційний Ощадний банк України (Ощадбанк України), перетворений в подальшому згідно з розпорядження Президента України від 20.05.1999 №106, постанови Кабінету Міністрів України від 21.05.1999 №876 у Відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк», тип якого відповідно до Закону України «Про акціонерні товариства» змінено на акціонерне товариство.
Водночас, Республіканський банк Держбанку СРСР є попередником Національного банку України, що підтверджується Законом України №872-ХІІ «Про банки і банківську діяльність» від 20.03.1991 року та постановою Верховної Ради України №873-XII «Про порядок введення в дію Закону України «Про банки і банківську діяльність», за якими Верховною Радою України Український республіканський банк Держбанку СРСР було оголошено власністю України і на його базі створено Національний банк України. Отже, наданий позивачем витяг - відомості з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна не є доказом заборони в інтересах Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України». АТ «Ощадбанк» не оспорює та не невизнає цивільне право позивача на володіння, користування та розпорядження своїм майном (в тому числі житловим будинком). У АТ «Ощадбанк» відсутні будь-які права, обов`язки, інтереси щодо вказаного в позові житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який перебуває під забороною.
В цьому зв`язку проти задоволення позову заперечив та вважав, що належним відповідачем в цій справі є нотаріус, який наділений повноваженнями на вчинення нотаріальної дії щодо зняття заборони відчуження об`єкта нерухомого майна (у разі відмови у вчиненні такої нотаріальної дії), а не банк, який жодною дією чи бездіяльністю не перешкоджає володіти, користуватися та розпоряджатися належним позивачу майном та не вчиняє інших дій, які б порушували його права та інтереси.
Представник позивачки подала суду відповідь на відзив, в якому зазначила, що 20 березня 1991 року Український республіканський банк Держбанку СРСР було оголошено власністю Українського народу та на його базі створено Національний банк України. Проте згідно даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (містяться у матеріалах справи) заборону на майно, нібито належне ОСОБА_2 , а саме на житловий будинок, який є добудованим та начебто знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , було накладено 24.05.1997 року та зареєстровано Вишгородською районною державною нотаріальною конторою 14.09.2004 року за № 1301931. Тобто Держбанк СРСР не міг накласти вказану заборону з причин припинення його існування.
04 серпня 2022 року представник позивачки подала суду уточнену позовну заяву до Вишгородської районної державної нотаріальної контори Київської області, третя особа - ОСОБА_2 , про зняття обтяження (заборони відчуження) з нерухомого майна.
Ухвалою судового засідання від 08 серпня 2022 року уточнену позовну заяву від 04 серпня 2022 року прийнято до провадження, визначено процесуальне становище сторін, а саме: з числа відповідачів виключено Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»; в якості відповідача по справі залучено Вишгородську районну державну нотаріальну контору Київської області; з числа відповідачів виключено ОСОБА_2 , якого залучено як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору; з числа третіх осіб виключено Комунальне підприємство «Вишгородське бюро технічної інвентаризації».
Представник позивачки подала заяву про розгляд справи за її відсутності, уточнену позовну заяву підтримала та просила про її задоволення з викладених у ній підстав.
Представник відповідача Вишгородської районної державної нотаріальної контори Київської області до суду не прибув, подав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Третя особа ОСОБА_2 , будучи повідомленим про розгляд справи, до суду не прибув, причини неявки суду не повідомив.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що 28 листопада 2002 року між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом приватним нотаріусом Вишгородського міського нотаріального округу Шостак В.Я., зареєстрований в реєстрі за №4625, згідно п. 1 якого, продавець продала, а покупець купила жилий будинок, незакінчений будівництвом, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Цей жилий будинок незакінчений будівництвом 93% готовності належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського нотаріального округу Шостак В.Я., 06.08.1998 року за №3862, довідки-характеристики виданої Вишгородським бюро технічної інвентаризації від 04 листопада 2002 року за №2840.
Крім того, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,1335 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА №412638 від 21 червня 2005 року.
З Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №224791841 від 21 вересня 2020 року, вбачається, що 14 вересня 2004 року на підставі повідомлення №б/н Вишгородського відділення держбанку на добудований житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_2 , Вишгородською районною державною нотаріальною конторою накладено обтяження №1301931: заборона (архівний запис: архівний номер 3988311КІЕV476, архівна дата 16.07.2001 року, дата виникнення 24.05.1997 року, номер реєстру 34, внутр. №D501893128F234323В5С).
Як вбачається з листа Вишгородської районної державної нотаріальної контори №261/01-16 від 01 березня 2021 року при перевірці архіву Вишгородської районної ДНК, інформація за вищевказаним реєстраційним номером обтяження відсутня в матеріалах архіву. Архівні матеріали до 2000 року передано до Київського обласного нотаріального архіву.
Згідно свідоцтва виданого 08 серпня 1996 року приватним нотаріусом Вишгородського нотаріального округу Київської області Голуб Л.А., на підставі акту про те, що прилюдні торги не відбулися, затвердженого суддею Вишгородського районного суду 16 липня 1996 року, посвідчено, що Акціонерному комерційному банку «Інтербанк» належить право власності на житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 , який передається банку в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором та договором застави від 27 червня 1994 року. Житловий будинок, незакінчений будівництвом, складає 93% готовності, раніше належав ОСОБА_5 , як забудовникові.
04 жовтня 1996 року АКБ «Інтербанк» відчужив на користь ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського нотаріального округу Київської області Голуб Л.А., зареєстрованого реєстрі за №4395, незакінчений будівництвом житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 16 травня 1997 року в порядку забезпечення позову ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, накладено арешт на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 .
Супровідним листом від 21 травня 1997 року копію вказаної ухвали направлено для відому та виконання до Вишгородського Бюро технічної інвентаризації, Вишгородської державної нотаріальної контори, приватним нотаріусам Голуб Л.А., Шостаку В.Я. та Левчук О.Б .
В подальшому, ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 31 жовтня 1997 року, арешт накладений на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 на підставі ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 16 травня 1997 року знято, оскільки, як з`ясувалося, вказаний будинок належить іншій особі та до ОСОБА_2 відношення не має.
06 серпня 1998 року між ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського нотаріального округу Київської області Шостаком В.Я., зареєстрований в реєстрі за №3862, згідно п. 1 якого продавець продав, а покупець купила житловий будинок незакінчений будівництвом, 93% готовності, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
27 травня 2021 року позивачка звернулася до Вишгородської районної державної нотаріальної контори із заявою, в якій просила усунути перешкоди у здійсненні розпорядження належним їй майном, а саме жилим будинком, незакінченим будівництвом, та земельною ділянкою, розміщеними за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зняття заборони з майна, яке начебто розміщене за адресою: АДРЕСА_1 .
Листом-повідомленням Вишгородської районної державної нотаріальної контори №783/01-16 від 14 червня 2021 року позивачці роз`яснено порядок зняття заборони відчуження з нерухомого майна передбачений ст. 74 Закону України «Про нотаріат».
Крім того встановлено, що Акціонерне товариство «Державний ощадний банк» не є правонаступником Держбанку, який на момент виникнення спірних правовідносин та накладення арешту не існував.
Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 1 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно вимог ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обтяження - заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, або такі, що виникли з правочину.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державним реєстратором є нотаріус.
Статтею 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції на час накладання арешту на майно, державна реєстрація обмежень речових прав на нерухоме майно проводиться органом державної реєстрації прав на підставі, зокрема, ухвали суду про забезпечення позову.
Державна реєстрація обмежень речових прав проводиться в день отримання відповідних документів місцевим органом державної реєстрації прав. Датою і часом державної реєстрації обмежень вважається дата і час обліку заяви в місцевому органі державної реєстрації прав.
Документи щодо обмеження речових прав надаються особами, на користь яких встановлено обмеження, якщо інше не передбачено договором або законом.
Як передбачено ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дані до розділу Державного реєстру прав вносяться в разі прийняття рішення про державну реєстрацію прав.
Державна реєстрація речових прав скасовується в разі припинення дії договору, укладення іншого договору або винесення судом відповідного рішення, про що вносяться дані до Державного реєстру прав.
Відповідно до ст. 73 Закону України «Про нотаріат», чинної на час виникнення обтяження, державний нотаріус чи посадова особа виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів за місцезнаходженням жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, іншого нерухомого майна чи місцем розташування земельної ділянки накладають заборону їх відчуження: за повідомленням установи банку, підприємства або організації про видачу громадянину позички на будівництво, капітальний ремонт чи купівлю жилого будинку; при посвідченні договору довічного утримання; при посвідченні договору про заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна; в усіх інших випадках, передбачених законом.
Вимогами чинної на даний час ст. 74 Закону України ««Про нотаріат» одержавши повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави, а також припинення чи розірвання договору довічного утримання, звернення органів опіки та піклування про усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження майна дитини, нотаріус знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.
Відповідно до п. 9 ст. 34 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії: накладають та знімають заборону щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно), що підлягає державній реєстрації.
Згідно з п.п. 5.1 п. 5 Глави 15 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року за № 296/5 (надалі - Порядок), нотаріус знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення: кредитора про погашення позики; про припинення (розірвання, визнання недійсним) договору застави (іпотеки); про припинення договору іпотеки у зв`язку з набуттям іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, після припинення договору іпотеки у зв`язку з відчуженням іпотекодержателем предмета іпотеки; про припинення, розірвання, визнання недійсним договору ренти, довічного утримання (догляду), спадкового договору; органів опіки та піклування про усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження майна дитини; про скасування рішення суду про оголошення фізичної особи померлою або закінчення п`ятирічного строку з часу відкриття спадщини на майно особи, оголошеної померлою; про смерть другого з подружжя, що склали спільний заповіт; про скасування рішення суду про позбавлення батьків дитини батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав; про смерть відчужувача за спадковим договором або про смерть другого з подружжя, що уклали спадковий договір; про відчуження майна, переданого під виплату ренти; за рішенням суду; в інших випадках, передбачених законом.
Згідно чинної на час накладення арешту на спірний будинок ч. 1 ст. 149 ЦПК України 1996 року суд чи суддя на просьбу осіб, які беруть участь у справі, або за своєю ініціативою може вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в усякій стадії справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК України 1996 року позов забезпечується накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.
Ухвала про забезпечення позову може бути скасована судом, який розглядає справу (ч. 1 ст. 155 ЦПК України 1996 року).
Статтею 156 ЦПК України 1996 року передбачено, що ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Зі справи встановлено, що підставою для накладення арешту на жилий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , стала ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 16 травня 1997 року постановлена судом в порядку забезпечення позову згідно ст. 152 ЦПК України 1996 року.
В подальшому заходи забезпечення позову застосовані цією ухвалою скасовані ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 31 жовтня 1997 року, арешт накладений на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , знято, оскільки, як з`ясувалося, вказаний будинок належить іншій особі та до ОСОБА_2 відношення не має.
Відтак правові підстави для накладення арешту на спірний житловий будинок відпали з набранням чинності ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 31 жовтня 1997 року і подальша необхідність у забезпеченні позову відпала, проте арешт накладений на жилий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 нотаріусом не знято і накладено (здійснено реєстрацію обтяження) 14 вересня 2004 року за відсутності існуючих на той час підстав.
Підстав вважати, що арешт на вказаний житловий будинок накладено на підставі повідомлення Вишгородського відділення держбанку, судом не встановлено, коли в справі дані про існування такого повідомлення відсутні, а у АТ «Ощадбанк» відсутні будь-які права, обов`язки чи інтереси щодо вказаного житлового будинку, який перебуває під забороною, у той час коли ОСОБА_1 чи ОСОБА_2 кредитної заборгованості перед банком не мають.
Разом з тим, нотаріус відмовив ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії щодо зняття арешту.
Зазначене унеможливлює зняття арешту з майна позивачки в порядку передбаченому Законом, що призводить до порушення прав ОСОБА_1 , як власника майна, яка позбавлена можливості зняти арешт зі свого майна в інший позасудовий спосіб, що і є передумовою порушення її прав.
Таким чином, суд доходить висновку, що порушені права позивачки в цій справі підлягають захистові, а позов про це задоволенню.
Крім того, згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У відповідності до статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Згідно ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
Згідно ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до вимог ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, посвідчувати копії документів у справах, які він веде, крім випадків, якщо законом установлено інший обов`язковий спосіб посвідчення копій документів.
Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
У рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, 2, 3, 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як вбачається із матеріалів справи, інтереси позивачки представляла адвокат Петльована Н.С., що діяла на підставі договору про надання правничої допомоги №1 від 19 жовтня 2021 року, ордеру серії АМ №1017696 виданого 12 листопада 2021 року та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЖТ №001258 виданого 18 жовтня 2021 року.
Разом з тим, як вбачається з квитанції №1925914 від 10 серпня 2022 року послуги адвоката Петльованої Н.С. надані нею на підставі договору про надання правничої допомоги №1 від 19 жовтня 2021 року в розмірі 4 000 грн. оплачені не позивачкою, а іншою особою - ОСОБА_10 , яка не є стороною по справі.
Статтею 527 ЦК України визначено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.
Згідно ч. 1 ст. 528 ЦК України виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У цьому разі кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.
У той же час, доводи представника позивачки про те, що оплату рахунку здійснено батьком позивачки - ОСОБА_10 на підставі усного доручення від ОСОБА_1 й за відсутності будь-якого документального підтвердження для такого доручення, на увагу не заслуговують, які вказаним вище вимогам Закону не відповідають.
Відтак, підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на правову допомогу, які вона не понесла, судом не встановлено, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Разом з тим, позивачкою представлене документальне підтвердження понесених нею витрат зі сплати судового збору в розмірі 908 грн., які згідно вимог ст. 141 ЦПК України слід стягнути з відповідача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 259, 265, 268 ЦПК України,
вирішив:
позовну заяву задовольнити частково.
Зняття обтяження (заборони відчуження) з нерухомого майна - житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна Вишгородською районною державною нотаріальною конторою 14 вересня 2004 року за №1301931 (тип обтяження - заборона (архівний запис), архівний номер 3988311КІЕV476, архівна дата 16.07.2001 року, дата виникнення 24.05.1997 року, номер реєстру 34, внутр. №D501893128F234323В5С, підстава обтяження повідомлення, б/н, Вишгородське відділення Держбанку, об`єкт обтяження будинок, состав: ціле, стан: добудоване, статус: жиле, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .)
Стягнути з Вишгородської районної державної нотаріальної контори Київської області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , проживає за адресою АДРЕСА_2 .
Відповідач: Вишгородська районна державна нотаріальна контора Київської області, код ЄДРПОУ 02884405, знаходиться за адресою Київська область, м. Вишгород, пл. Шевченка, 1, кім. 20.
Третя особа: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_2 виданий 16 листопада 2004 року Іванківським РВ ГУ МВС України в Київській області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .
Суддя
