ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 420/4896/20

адміністративне провадження № К/9901/27641/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Калашнікової О.В.,

суддів: Данилевич Н.А., Губської О.А.,

розглянувши в письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №420/4896/20

за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності, стягнення вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року (прийняте у складі головуючого судді - Свиди Л.І.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2021 року (прийняту у складі колегії суддів: судді-доповідача - Домусчі С.Д., суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.)

У С Т А Н О В И В :

І. Суть спору

1. У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до прокуратури Одеської області, в якому просила:

1.1. визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати вихідної допомоги при звільненні;

1.2. стягнути з відповідача вихідну допомогу у зв`язку із звільненням в розмірі 22144,10 грн.;

1.3. стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 30.04.2020 року по день ухвалення судового рішення.

2. В обґрунтування позову вказує, що наказом прокурора Одеської області №790к від 29.04.2020 року ОСОБА_1 звільнена з посади прокурора відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Одеської області та органів прокуратури з 30.04.2020 року. При цьому, позивачці протиправно не виплачено вихідну допомогу при звільненні, а остаточний розрахунок при звільнені проведений із затримкою на п`ять днів.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. ОСОБА_1 працювала в органах прокуратури з 12.12.2006 року по 29.04.2020 року на різних посадах, що підтверджено копією трудової книжки Серії НОМЕР_1 від 12.12.2006 року.

3.1. Наказом прокурора Одеської області №790к від 29.04.2020 року, на підставі рішення №75 від 02.04.2020 року кадрової комісії №2, ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30 квітня 2020 року.

3.2. Відповідно до абзацу 2 резолютивної частини наказу прокуратури Одеської області №790к від 29.04.2020 року відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області доручено провести остаточний розрахунок та виплати усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні.

3.3. Посилаючись на те, що при звільненні позивачці не було виплачено вихідну допомогу, остання звернулася до суду з даним позовом.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

4. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

4.1. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач правомірно не виплатив позивачу при звільненні вихідну допомогу, передбачену статтею 44 КЗпП України, оскільки позивачку звільнено з підстав та в порядку, визначених Законом України «Про прокуратуру», якими не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, а вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільнення є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

5. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2021 року скасовано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року в частині, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та ухвалено в цій частині нову постанову.

5.1. Адміністративний позов ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково.

5.2. Стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 по 05 травня 2020 року, в сумі 5401 грн. (п`ять тисяч чотириста одна гривня 00 коп.).

5.3. Стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судові витрати - сплачений судовий збір, пропорційно задоволеним позовним вимогам, в сумі 412 грн. (чотириста дванадцять гривень 00 коп.).

5.4. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року у справі №420/4896/20 залишено без змін.

5.5. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, відповідно до додатково витребуваних апеляційним судом доказів, остаточний розрахунок з апелянтом був проведений 05.05.2020 року, тобто із затримкою на п`ять днів, оскільки розрахунок з апелянтом мав бути проведений 30.04.2020 року.

5.6. В частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача вихідної допомоги у зв`язку із звільненням та середнього заробітку за час затримки її виплати суд виходив з того, що умовою виплати працівникові вихідної допомоги за статтею 44 КЗпП України є звільнення працівника виключно з визначених цією статтею підстав, зокрема ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).

5.7. Однак, позивачка звільнена не з підстав ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, а у зв`язку із прийняттям рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором регіональної прокуратури (п.п. 2 п. 18 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 року №113-ІХ) із зазначенням, у зв`язку із цим пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року (далі - Закон №1697-VII).

IV. Касаційне оскарження

6. Не погодившись з рішенням суду першої та постановою суду апеляційної інстанцій, позивач подала до Верховного Суду касаційну скаргу.

6.1. Посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України позивач зазначає, що при винесенні рішення судами попередніх інстанцій не врахований висновок Верховного Суду викладений у постановах від 24 червня 2021 року справі № 420/4887/20, від 08 жовтня 2019 року у справі №823/263/16 та у справі № 823/276/16.

6.2. Скаржник вказує, що у зазначених постановах Верховний Суд, враховуючи зміст статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог про визнання неправомірною бездіяльності відповідача в частині невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

6.3. Також Верховний Суд у вищезазначених справах визнав, що право на отримання вихідної допомоги виникає в день фактичного звільнення особи із займаної посади та йому належить до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку.

6.4. У зв`язку із наведеним скаржник просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нову постанову про задоволення позову.

7. У відзиві на касаційну скаргу, відповідач посилається на те, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права, а тому не підлягає скасуванню.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

8. Відповідно до статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

9. За приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

10. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

11. Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

12. Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

13. Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

14. Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

15. Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

16. Статтею 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті).

17. Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

18. Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

VI. Позиція Верховного Суду

19. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.

20. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

21. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

22. Як встановлено судами попередніх інстанцій, спірні правовідносини у справі виникли у зв?язку із тим, що, на думку позивачки, відповідач протиправно відмовив їй у виплаті вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням, а також у зв`язку з неповним розрахунком при звільненні та вважає, що має право на стягнення середнього заробітку за час затримки такого розрахунку.

23. Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи питання щодо правильності застосування судами норм чинного законодавства, а також щодо обґрунтованості поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

24. Законом № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

25. Водночас, нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.

26. КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу).

27. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус"; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус"; частину дев`яту статті 252 після слів "дисциплінарної відповідальності та звільнення" доповнено словами і цифрами "а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу".

28. Внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

29. За цих обставин Верховний Суд зазначає, що частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України.

30. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

31. Верховний Суд також звертає увагу, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні.

32. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав.

33. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

34. Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

35. Таким чином, Верховний Суд резюмує, що позовні вимоги у частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні є обґрунтованими, а протилежні висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права та незастосуванні закону, що підлягав застосуванню.

36. Верховний Суд уже висловлював правову позицію щодо цього у численних рішеннях, прийнятих у тотожних правовідносинах, зокрема, у постановах від 21 січня 2021 року у справі №260/1890/19, від 15 квітня 2021 року у справі №440/3166/20 та від 19 травня 2022 року у справі № 640/4264/20 і не вбачає підстав для відступу від цих висновків.

37. Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням необхідно зазначити, що за правилами статті 44 КЗпП України, за якою при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку, а тому наявні підстави для її стягнення на користь позивача.

38. Надаючи оцінку доводам скаржника в частині позовних вимог про стягнення на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, Верховний Суд виходить з наступного.

39. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

40. Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

41. У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

42. У постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду, з посиланням на постанову від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц зазначала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

43. Таким чином, суди попередніх інстанцій відмовляючи в задоволенні вимог позивача щодо виплати вихідної допомоги, дійшли неправильного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог в частині стягнення середнього заробітку.

44. Водночас, Верховний суд звертає увагу на те, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором,

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах,

співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

45. Аналогічний висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 23.12.2020 року у справі №560/3971/19.

46. За встановлених обставин у справі, Верховний Суд вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки її виплати.

47. Водночас, доводи касаційної скарги позивача, які були підставою відкриття касаційного провадження, у цій частині знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду та спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій по суті справи.

48. При цьому, Верховний Суд враховує, що судами не з`ясовано період, упродовж якого позивачу мала бути здійснена виплата, з урахуванням часу коли позивач дізнався про порушення свого права, а також розмір середньоденного заробітку для обчислення суми заборгованості за час затримки розрахунку при звільненні та не перевірено доводи позивача щодо розміру належної йому до виплати суми вихідної допомоги при звільненні.

49. В свою чергу, суд касаційної інстанції в силу вимог частини другої статті 341 КАС України не має процесуальної можливості перевірити правильність обрахунку позивачем заявленої до стягнення суми та, у зв`язку з цим задовольнити цю позовну вимогу шляхом стягнення такої суми, оскільки не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

50. Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

51. Отже, суд касаційної інстанції в силу положень частини другої статті 341 КАС України позбавлений процесуальної можливості вирішити це питання.

52. За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

52.1. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

53. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про недотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі та, як наслідок, висновку про наявність підстав для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції в частині вимог про стягнення на користь позивача вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги

VIІ. Судові витрати

54. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 350, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2021 року у справі №420/4896/20 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги - скасувати, а справу в цій частині позовних вимог направити на новий судовий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

3. В іншій частині постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2021 року у справі №420/4896/20 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіО.В. Калашнікова Н.А. Данилевич О.А. Губська