Справа № 420/3356/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Білостоцького О.В.

При секретарі: Носач В.О.

За участю сторін:

Представника позивача: Губської Х.Ю.

Представника відповідача: Павлюк В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпродживслужби в Одеській області про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держпродживслужби в Одеській області, в якому позивач (з урахуванням уточнення позовних вимог) просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області щодо невиплати ОСОБА_1 заробітної плати та грошової допомоги за період відпустки за час вимушеного прогулу (період роботи) з 01 квітня 2007 року по 31 січня 2008 року, тривалістю 33 календарні дні з 07.11.2020 року по 09.12.2020 року;

- стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період відпустки за час вимушеного прогулу (період роботи) з 01 квітня 2007 року по 31 січня 2008 року, тривалістю 33 календарні дні з 07.11.2020 року по 09.12.2020 року, у розмірі 11 266,53 грн.;

- стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошову допомогу за надану відпустку за час вимушеного прогулу (період роботи) з 01 квітня 2007 року по 31 січня 2008 року, тривалістю 33 календарні дні з 07.11.2020 року по 09.12.2020 року, у розмірі 10 100,00 грн.;

- зобов`язати Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу в зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати за період відпустки тривалістю 33 календарні дні з 07.11.2020 року по 09.12.2020 року та грошової допомоги за період відпустки тривалістю 33 календарні дні з 07.11.2020 року по 09.12.2020 року;

- визнати протиправними дії Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні із займаної посади головного спеціаліста відділу організації протиепізоотичної роботи Управління безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області за власним бажанням, згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України на підставі заяви від 03.12.2020 року та щодо відмови у видачі трудової книжки;

- зобов`язати Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області звільнити ОСОБА_1 із займаної посади головного спеціалісті відділу організації протиепізоотичної роботи Управління безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області за власним бажанням, згідно ч.3 ст.38 КЗпП України на підставі заяви від 03.12.2020 року, з 22.12.2021 року та внести відповідний запис до трудової книжки ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 10.12.2020 року по 22.12.2021 року;

- стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позив зазначив, що він 06 серпня 2019 року звернувся із заявою до начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області про надання відпустки тривалістю 33 календарні дні за період з 01.04.2007 року по 31.01.2008 року. Наказом Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області №768-В від 24.09.2019 року позивачу була надана відпустка тривалістю 33 календарні дні з 07.11.2020 року по 09.12.2020 року за період його роботи з 01.04.2007 року по 31.01.2008 рік.

Водночас, як стверджує позивач у позовній заяві, відповідач припустився порушень вимог законодавства в частині невиплати йому заробітної плати та грошової допомоги за період відпустки з 01 квітня 2007 року по 31 січня 2008 року, тривалістю 33 календарні дні з 07.11.2020 року по 09.12.2020 року.

Також позивач зазначає, що 03.12.2021 року він звернувся до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області із заявою, в якій просив звільнити його зі служби з 10.12.2021 року на підставі ч.3 статті 38 КЗпП України. В обґрунтування вказаної заяви позивач посилався на порушення Головним управлінням Держпродспоживслужби в Одеській області законодавства про працю, а саме: невірно виплачену йому суму заробітної плати за час вимушеного прогулу у період з 01.02.2008 року по 30.05.2018 року; не виплату заробітної плати за період відпустки з липня 2019 року по грудень 2020 року; а також невірного встановлення відповідачем позивачу при поновленні на посаді рангу державного службовця.

Водночас листом від 11.12.2020 року №Вих-10434/07/18 Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області відмовило позивачу у задоволенні його заяви.

Не погоджуючись із зазначеною відповіддю Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області, а також протиправною бездіяльністю відповідача щодо невиплати йому заробітної плати та грошової допомоги при наданні відпустки 33 календарні дні з 07.11.2020 року по 09.12.2020 року за період його роботи з 01.04.2007 року по 31.01.2008 року, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою суду від 21.04.2021 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Держпродживслужби в Одеській області було прийнято до розгляду, у справі було відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному ч. 5 ст. 262 КАС України.

Ухвалою суду від 22.06.2022 року подальший розгляд справи було вирішено проводити в порядку загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання.

26.07.2021 року, 21.09.2021 року, 26.10.2021 року, 06.12.2021 року, 05.01.2022 року у справі №420/3356/21 були проведені підготовчі судові засідання, в яких представники сторін надали заяви по суті справи, додаткові письмові докази ти висловили власні правові позиції щодо суті спірних правовідносин (т. 1 а.с. 58-68; 83-84; 85-88; 134-144; 147-149; 164-170).

Ухвалою суду від 26.10.2021 року судом було залишено без руху позовну заяву ОСОБА_1 в порядку, визначеному ч. 13 ст. 171 КАС України. Позивачу було зазначено про необхідність надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з адміністративним позовом разом з доказами поважності причин пропуску такого строку або зазначити інші підстави для поновлення пропущеного строку звернення до суду.

Ухвалою суду від 06.12.2021 року було задоволено заяву позивача про поновлення строку звернення до суду та продовжено розгляд справи.

26.07.2022 року, 06.12.2021 року провадження у справі зупинялось та в подальшому було поновлено ухвалами суду відповідно 21.09.2021 року та 05.01.2022 року.

05.01.2022 року ухвалою суду підготовче провадження у справі було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.02.2022 року.

Водночас Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 з 5:30 24 лютого 2022 року був введений воєнний стан у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації.

Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 року №133/2022, затвердженого Законом України №7168 від 16.03.2022 року воєнний стан продовжений до 25.04.2022 року.

Указом Президента України від 18.04.2022 № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України №2212-IX від 21.04.2022 року, воєнний стан продовжений до 25.05.2022 року.

Указом Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України №2263-IX від 22 травня 2022 року, воєнний стан продовжений до 23.08.2022 року.

Відповідно до статті 64 Конституції України, навіть в умовах воєнного та надзвичайного стану не може обмежуватися право особи на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Тобто, за будь-яких умов, суди, зокрема адміністративні, повинні здійснювати судовий контроль за рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, посадових і службових осіб, що є частиною системи національної безпеки України.

Викладене свідчить про наявність у суду обов`язку здійснювати правосуддя навіть в умовах запровадженого воєнного стану.

29.08.2022 року у судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, викладених в адміністративному позові та зазначених у судових засіданнях, та просила їх задовольнити.

Представник Головного управління Держпродживслужби в Одеській області проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 заперечувала з підстав, викладених у відзиві на адміністративний позов та наполягала, що відповідач не допускав жодних порушень прав та інтересів позивача.

Судом у справі встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходив службу в Управлінні ветеринарної медицини з 01.04.2003 року та займав посаду головного спеціаліста відділу організації протиепізоотичної роботи Управління ветеринарної медицини в Одеській області державного інспектора ветеринарної медицини області, на яку був призначений наказом Управління ветеринарної медицини в Одеській області №33 від 31.03.2003 року.

Наказом Управління ветеринарної медицини в Одеській області №05-к від 29.01.2008 року (т. 1 а.с. 70) ОСОБА_1 було звільнено з посади головного спеціаліста відділу організації протиепізоотичної роботи управління ветеринарної медицини області з 31.01.2008 року як такого, що не відповідає займаній посаді із-за недостатньої кваліфікації відповідно до п.2 ст. 40 Кодексу законів про працю (далі КЗпП) України.

Пунктом 2-м зазначеного наказу вирішено виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку за період роботи з 01.04.2007 року по 31.01.2008 року та за стаж державної служби всього за 33 календарні дні.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2018 року по справі №2а-4555/08/1570 ОСОБА_1 було поновлено на роботі на посаді головного спеціаліста відділу організації протиепізоотичної роботи - державного інспектора ветеринарної медицини Головного управління ветеринарної медицини в Одеській області з 01.02.2008 року, а також стягнуто з Головного управління ветеринарної медицини в Одеській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.02.2008 року по день поновлення на роботі. В решті позовних вимог відмовлено (т. 1 а.с. 29-33).

На виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2018 року по справі №2а-4555/08/1570, наказом Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області №222-к від 30.05.2018 року позивача було поновлено на роботі на посаді головного спеціаліста відділу організації протиепізоотичної роботи - державного інспектора ветеринарної медицини Головного управління ветеринарної медицини в Одеській області з 01.02.2008 року; наказано здійснити нарахування середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу з 01.02.2018 року по 30.05.2018 року.

Крім того, додатковою постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2018 року у справі №2а-4555/08/1570 було стягнуто з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.02.2008 року по день поновлення на роботі в розмірі 159824,86 грн.

20.06.2018 року Головним управлінням Держпродспоживслужби в Одеській області, на виконання додаткової постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2018 року у справі №2а-4555/08/1570, ОСОБА_1 було виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 159 824,86 грн., з відрахуванням податків: податку на доходи фізичних осіб у розмірі 28768,47 грн. та військового збору у розмірі 2397,37 грн.

В подальшому, наказом Головного управління Дежпродспоживслужби №255-к від 02.07.2018 року ОСОБА_1 було звільнено з посади головного спеціаліста відділу організації протиепізоотичної роботи - державного інспектора ветеринарної медицини Головного управління ветеринарної медицини в Одеській області за угодою сторін з 30.07.2018 року, відповідно до ч. 2 ст. 86 Закону України «Про державну службу», п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України; доручено проведення остаточного розрахунку та виплатити компенсацію за 397 календарних днів невикористаної основної щорічної та додаткової оплачуваної відпустки за період з 01.02.2009 року по 30.07.2018 року.

Не погоджуючись із зазначеним наказом та вважаючи його протиправним позивач звернувся до суду в межах адміністративної справи №1540/4122/18.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2019 року по справі №1540/4122/18 було визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області №255-к від 02 липня 2018 року «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу організації протиепізоотичної роботи Головного управління Держпродспоживслужби в Одеської області з 30 липня 2018 року. Зобов`язано Головне управління Держпродспоживслужби в Одеської області нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 30 липня 2018 року по день поновлення на роботі. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеської області моральну шкоду в розмірі 5000,00 (п`ять тисяч) гривень.

Наказом начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області №299-к від 18 липня 2019 року «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » позивач був поновлений на посаді головного спеціаліста відділу організації протиепізоотичної роботи з виплатою середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 30 липня 2018 року по день поновлення на роботі.

19 липня 2019 року позивач звернувся до начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області із заявою «Про надання відпустки за період вимушеного прогулу».

Наказом начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області від 23 липня 2019 року №514-В «Про надання відпустки ОСОБА_1 » позивачу була надана відпустка на 397 календарних днів з 29 липня 2019 року по 09 вересня 2020 року та на 57 календарних днів з 10 вересня 2020 року по 06 листопада 2020 року (т. 1 а.с. 210-211).

Також 06 серпня 2019 року позивач звернувся із заявою до начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області «Про надання відпустки за період до незаконного звільнення з роботи» тривалістю 33 календарні дні за період до незаконного звільнення з 01.04.2007 року по 31.01.2008 рік.

Наказом Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області №768-В від 24.09.2019 року Про надання відпустки ОСОБА_1 позивачу надана відпустка тривалістю 33 календарні дні з 07.11.2020 року по 09.12.2020 року (т. 1 а.с. 13).

Абзацом 2 пункту 1 наказу Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області №768-В від 24.09.2019 року зазначено про прийняття до уваги, що оплату 33 календарних днів зазначеної відпустки здійснено Управлінням ветеренарної медицини в Одеській області на виконання наказу від 29.01.2008 року №05-к.

Водночас, як стверджує позивач, відповідач припустився порушень вимог законодавства в частині невиплати йому заробітної плати та грошової допомоги за період відпустки з 01 квітня 2007 року по 31 січня 2008 року, тривалістю 33 календарні дні з 07.11.2020 року по 09.12.2020 року.

Також судом встановлено, що 03.12.2021 року позивач звернувся до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області із заявою (т. 1 а.с. 17), в якій просив відповідача звільнити його зі служби з 10.12.2021 року на підставі ч. 3 статті 38 КЗпП України. В обґрунтування вказаної заяви позивач посилався на порушення Головним управлінням Держпродспоживслужби в Одеській області законодавства про працю, а саме: невірно виплачену йому суму заробітної плати за час вимушеного прогулу у період з 01.02.2008 року по 30.05.2018 року; не виплату заробітної плати за період відпустки з липня 2019 року по грудень 2020 року; а також невірного встановлення відповідачем позивачу при поновленні на посаді рангу державного службовця.

Листом від 11.12.2020 року №Вих-10434/07/18 (т. 1 а.с. 18) Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області відмовило позивачу у задоволенні його заяви та зазначило, що відповідно до частини 1 статті 86 ЗУ «Про державну службу» державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніше як за 14 календарних днів до звільнення. В свою чергу в своїй заяві від 03.12.2020 року позивач просить звільнити його зі служби з 10.12.2020 року, тобто до спливу вищезазначеного строку.

Також відповідачем зазначено, що відповідно до вимог п.4 розділу 4 наказу НАДС №64 від 22.03.2016 року, заяви про призначення, переведення на іншу посаду, звільнення з посади тощо, оформлюється власноруч і підписуються із зазначенням дати.

Щодо посилання позивачем на порушення відповідачем його прав при встановленні рангу та відповідних доплат і надбавок, а також невірного розрахунку належних виплат, Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області зазначило, що таке питання вже було предметом розгляду в межах справи №420/3207/19. При цьому рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.01.2020 року позивачу було відмовлено у задоволенні його позовних вимог.

Додатково відповідач зазначив, що згідно ст.89 Закону України «Про державну службу» державний службовець зобов`язаний до звільнення з посади чи переведення на іншу

посаду передати справи і довірене у зв`язку з виконанням посадових обов`язків майно особі, уповноваженій суб`єктом призначення у відповідному державному органі. Уповноважена особа зобов`язана прийняти справи і майно.

Факт передачі справ і майна засвідчується актом, що складається v двох примірниках і підписується уповноваженою особою, керівником служби управління персоналом відповідного державного органу службовцем, який звільняється. Один примірник акта видається службовцю, який звільняється, другий примірник або його копія долучається до особової справи цього державного службовця.

Не погоджуючись із зазначеною відповіддю Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області та вважаючи її протиправною, позивач звернуся до суду з даним адміністративним позовом у справі №420/3356/21.

Також судом встановлено, що наказом Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області №2683 від 24.09.2021 року (під час розгляду адміністративної справи №420/3356/21) ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 65 ЗУ «Про державну службу», а саме прогул, відсутність на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня 12.05.2021 року без поважних причин. Відповідно до ч. 3 ст. 66 Закону України «Про державну службу» застосовано до ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді догани.

Наказом Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області №417-к від 22.10.2021 року позивача відповідно до ч.5 ст. 66 ЗУ «Про державну службу» було звільнено зі служби з 22.10.2021 року (т. 1 а.с. 208-209).

Накази Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області №2683 від 24.09.2021 року та №417-к від 22.10.2021 року є предметом оскарження в межах інших адміністративних справ, а саме №420/18263/21 та №420/23033/21.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних позивачем дій та бездіяльності суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Заслухавши пояснення, доводи та заперечення представників сторін, дослідивши заяви сторін по суті справи та письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначені Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII (далі - Закон №889-VIII).

Згідно з частиною першою статті 5 Закону №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відповідно до частин другої, третьої вказаної статті відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону №889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, а згідно з частиною другою цієї статті державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області щодо невиплати йому заробітної плати та грошової допомоги за період відпустки за час вимушеного прогулу (період роботи) з 01 квітня 2007 року по 31 січня 2008 року, тривалістю 33 календарні дні з 07.11.2020 року по 09.12.2020 року суд зауважує наступне.

Статтею 45 Конституції України встановлено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону №889-VIII державний службовець має право на відпустки, соціальне та пенсійне забезпечення відповідно до закону.

У відповідності до статті 57 Закону №889-VIII державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Згідно з частиною першою статті 58 Закону №889-VIIІ за кожний рік державної служби після досягнення п`ятирічного стажу державної служби державному службовцю надається один календарний день щорічної додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.

Статтею 59 Закону №889-VIII передбачено, що щорічні відпустки надаються державним службовцям у порядку та на умовах, визначених законодавством про працю.

Так, статтею 74 Кодексу законів про працю України, визначено, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Відповідно до частин першої - сьомої статті 79 КЗпП України щорічні основна та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи надаються працівникам після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.

Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються роботодавцем за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку.

Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і роботодавцем, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Згідно з частиною четвертою статті 80 КЗпП України у разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і роботодавцем. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 Закону України "Про відпустки".

Державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою визначені Законом України "Про відпустки" від 15.11.1996 року №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР).

Згідно з ч.1 ст.2 Закону №504/96-ВР право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

На підставі ч.1 ст.12 Закону №504/96-ВР щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, наказом Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області №768-В від 24.09.2019 року позивачу була надана відпустка тривалістю 33 календарні дні (25 календарних днів основної відпустки та 8 календарних днів додаткової відпустки) з 07.11.2020 року по 09.12.2020 року за період його роботи з 01.04.2007 року по 31.01.2008 року.

Абзацом 2 пункту 1 наказу Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області №768-В від 24.09.2019 року зазначено, що оплату 33 календарних днів зазначеної відпустки було здійснено Управлінням ветеренарної медицини в Одеській області позивачу на виконання наказу від 29.01.2008 року №05-к.

Зазначені обставини учасниками справи не заперечуються.

Водночас, як стверджує сторона позивача, відповідач на його думку, при наданні відпуски за період роботи з 01.04.2007 року по 31.01.2008 року повинен був повторно сплатити йому заробітну плату за 33 календарні дні відпустки та грошову допомогу.

Суд з даним посиланням позивача, а саме щодо обов`язку Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області повторно здійснювати йому виплату заробітної плати за 33 календарні дні відпустки не погоджується, оскільки жодним нормативно- правовим актом такого обов`язку (враховуючи отримання позивачем таких коштів раніше, як компенсації за невикористану відпустку) для відповідача не встановлено.

При цьому суд вважає помилковим посилання представника позивача у позові на постанову Верховного Суду від 07.03.2017 року по справі №821/500/16, оскільки предмет спору в адміністративній справі №420/3356/21 є відмінним від предмету спору у справі №821/500/16. Суд акцентує увагу, що період роботи позивача з 01.04.2007 року по 31.01.2008 року, за який йому було надано відпуску у 2020 році (з 07.11.2020 року по 09.12.2020 року), не стосується періоду вимушеного прогулу, оскільки позивача було звільнено зі служби наказом Управління ветеринарної медицини в Одеській області від 29.01.2008 року №05-к з 31.01.2008 року, а період роботи, за який йому було надано відпустку, є періодом до звільнення його зі служби.

За таких умов суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області щодо невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за період відпустки з 01 квітня 2007 року по 31 січня 2008 року, тривалістю 33 календарні дні з 07.11.2020 року по 09.12.2020 року; стягнення з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 заробітної плати за період відпустки з 01 квітня 2007 року по 31 січня 2008 року, тривалістю 33 календарні дні з 07.11.2020 року по 09.12.2020 року у розмірі 11 266,53 грн.; зобов`язання Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу в зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати за період відпустки тривалістю 33 календарні дні з 07.11.2020 року по 09.12.2020 року задоволенню не підлягають.

Водночас суд зазначає, що жодних доказів того, що позивачу було нараховано та виплачено грошову допомогу за період відпустки з 07.11.2020 року по 09.12.2020 року тривалістю 33 календарні дні, наданої за період роботи з 01 квітня 2007 року по 31 січня 2008 року, матеріали справи не містять.

За таких умов суд доходить висновку про наявність протиправної бездіяльності з боку Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги при наданні йому відпустки тривалістю 33 календарні дні (25 календарних днів основної відпустки та 8 календарних днів додаткової відпустки) з 07.11.2020 року по 09.12.2020 року за період його роботи з 01.04.2007 року по 31.01.2008 року.

Водночас суд зазначає, що не підлягає задоволенню позовна вимога позивача про стягнення на його користь з відповідача грошової допомоги при наданні йому відпустки тривалістю 33 календарні дні (25 календарних днів основної відпустки та 8 календарних днів додаткової відпустки) з 07.11.2020 року по 09.12.2020 року за період його роботи з 01.04.2007 року по 31.01.2008 року у розмірі 10 100,00 грн. з огляду на наступне.

Так згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі Педерсен і Бодсгор проти Данії зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

Суд зазначає, що стягненню підлягають лише ті суми, які були нараховані але не виплачені. При цьому розгляд питання про стягнення може мати місце у разі невиплати нарахованої заборгованості.

В даному випадку розрахунок розміру грошової допомоги при наданні відпустки є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу, і який має повноваження та обов`язки виплачувати йому таку допомогу. Саме на відповідача та його відповідних фахівців (з фінансового забезпечення), покладається обов`язок нарахувати позивачу грошову допомогу та здійснити її виплату.

Водночас з матеріалів адміністративної справи №420/3356/21 вбачається, що грошова допомога при наданні відпустки ОСОБА_1 тривалістю 33 календарні дні (25 календарних днів основної відпустки та 8 календарних днів додаткової відпустки) з 07.11.2020 року по 09.12.2020 року за період його роботи з 01.04.2007 року по 31.01.2008 року не нараховувалася та не виплачувалася, а тому належним способом захисту прав позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 таку допомогу.

Щодо позовних вимог позивача зобов`язати Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу в зв`язку з несвоєчасною виплатою грошової допомоги за період відпустки тривалістю 33 календарні дні з 07.11.2020 року по 09.12.2020 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 34 Закону України « Про оплату праці» від 24.03.1995 року №108/95-ВР компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Згідно зі ст.ст. 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:

- пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);

- соціальні виплати;

- стипендії;

- заробітна плата (грошове забезпечення)

- сума індексації грошових доходів громадян;

- суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

- суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Згідно із статтею 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року №2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до ст. 4 Закону України №2050-ІІІ, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Згідно з п.2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (далі КМУ) №159 від 21.02.2001 року компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Таким чином, з аналізу норм Закону України №2050-ІІІ та Порядку №159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:

1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;

2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);

3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);

4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;

5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що компенсація втрати частини доходу проводиться у разі затримки виплати доходів, поняття якого визначено саме цим Законом: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання , соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відтак, одноразова грошова допомога при наданні щорічної відпустки не відноситься до доходів, визначених ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Одноразова грошова допомога при наданні щорічної відпустки не є складовою заробітної плати (грошового забезпечення), а є іншою соціальною гарантією, передбаченою чинним законодавством. Також, грошова допомога не носить постійний характер, а тому чинним законодавством не передбачено виплату компенсації втрати частини доходів на несвоєчасну її виплату.

За таких умов суд доходить висновку про необхідність відмови позивачу у задоволенні цієї частини адміністративного позову.

Щодо позовної вимоги позивача про визнання протиправними дій Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні із займаної посади головного спеціаліста відділу організації протиепізоотичної роботи Управління безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області за власним бажанням, згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України на підставі його заяви від 03.12.2020 року та щодо відмови у видачі трудової книжки та зобов`язальних вимог, які є похідними від неї, суд зауважує наступне.

Відповідно до частини першої статті 86 Закону №889-VIII державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.

Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом (частина друга статті 86 Закону №889-VIII).

Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю (частина третя статті 86 Закону №889-VIII).

Таким чином, частина третя статті 86 Закону «Про державну службу України» має відсильний характер та повинна застосовуватись разом з відповідною статтею КЗпП.

Згідно з частиною першою статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Статтею 44 КЗпП України встановлено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Слід зауважити, що Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.04.2020 року у справі №681/1629/18 (провадження №61-14424св18) вказав на те, що розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою має значення, чи мали місце порушення з боку роботодавця законодавства про працю чи умов колективного чи трудового договору, а також письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку.

Тобто при вирішенні спору щодо наявності підстав для розірвання трудового договору згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України визначальним є те, чи зазначав працівник у заяві про звільнення за власним бажанням саме про невиконання роботодавцем законодавства про працю або умов колективного чи трудового договору.

Крім того, за змістом статей 44, 47 КЗпП України у разі припинення трудового договору, зокрема внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (частина третя статті 38 КЗпП України), роботодавець зобов`язаний у день звільнення працівника виплатити йому вихідну допомогу.

Враховуючи наведене суд вважає, що для звільнення працівника за статтею 3 статті 38 КЗпП України необхідна обов`язкова наявність факту невиконання роботодавцем законодавства про працю.

Так, як було зазначено позивачем у заяві про звільнення від 03.12.2021 року, Головним управлінням Держпродспоживслужби в Одеській області було допущено порушення відносно нього законодавства про працю, а саме: невірно виплачену суму заробітної плати за час вимушеного прогулу у період з 01.02.2008 року по 30.05.2018 року; не виплачено заробітну плату за період відпустки з липня 2019 року по грудень 2020 року; а також невірно встановлено при поновленні на посаді рангу державного службовця.

З даного приводу суд зазначає, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.01.2020 року по справі №420/3207/19 (яке набрало законної сили 01.04.2020 року) позивачу було відмолено у задоволенні позовних вимог до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області про стягнення на його користь середньої зарплати за весь час вимушеного прогулу в сумі 960704,66 грн., яка підлягає донарахуванню та виплаті з 01.02.2008 року по 30.05.2018 року, при цьому з включенням до нової заробітної плати посадового окладу, доплати за ранг, доплати за вислугу років та середньомісячного розміру премії - 30% посадового окладу; стягнення з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 компенсації втрати частини заробітної плати з 01.02.2008 року по 30.05.2018 року в сумі 1209843,65 грн., нарахованої на всю суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу; визнання протиправним та скасування п.2 наказу Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області від 30.05.2018 року №223-к відносно присвоєння 9 рангу (категорія В) державного службовця, зобов`язання Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області присвоїти ОСОБА_1 7-й ранг (категорія В) державного службовця з доплатою за ранг 400 грн.; зобов`язання Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області виплатити середній заробіток за весь час затримки виконання рішення суду, щодо виплати середньої зарплати, з 31 травня 2018 року по день фактичного розрахунку в повному обсязі, стягнення з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_2 моральної шкоди в сумі 3000,0 грн.

Згідно ч. 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Також рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.10.2020 року по справі №420/5416/19 було, зокрема, відмовлено позивачу у задоволенні його позовних вимог до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області про визнання протиправним та скасування абз.2 ч.1 наказу Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області №768-В від 24.09.2019 року; стягнення з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 заробітної плати за період відпустки з 01.02.2008 року по 30.07.2018 року в сумі 136390,80 грн.; стягнення з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошової допомогу за період відпустки з 01.02.2008 року по 30.07.2018 року в сумі 91511,71 грн.; стягнення з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області ні користь ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу в зв`язку з несвоєчасною заробітною платою за період відпустки з 01.02.2008 року по 30.07.2018 року в сумі 130 413,46 грн.; стягненні з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу в зв`язку з несвоєчасно виплаченою грошовою допомогою за період відпустки з 01.02.2008 року по 30.07.2018 року в сумі 96344,72 грн.

Тобто Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області на день звернення позивача із заявою від 03.12.2021 року про звільнення його зі служби на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, порушень трудових прав та інтересів позивача не допускало, а тому як роботодавець України мало право не застосовувати ч.3 ст.38 КЗпП України, як підставу для звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з незгодою з фактом порушення трудового законодавства.

При цьому суд акцентує увагу позивача, що за наявності бажання звільнитися зі служби та припинити трудові відносини з Головним управлінням Держпродспоживслужби в Одеській області, він не був позбавлений можливості скористатись своїм правом на звільнення за власним бажанням відповідно до статті 86 Закону №889-VIII та ч.1 статті 38 КЗпП України.

За таких умов не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про визнання протиправними дії Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні із займаної посади головного спеціаліста відділу організації протиепізоотичної роботи Управління безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області за власним бажанням згідно ч.3 ст.38 КЗпП України на підставі заяви від 03.12.2020 та щодо відмови у видачі трудової книжки; зобов`язання Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області звільнити ОСОБА_1 із займаної посади головного спеціалісті відділу організації протиепізоотичної роботи Управління безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області за власним бажанням згідно ч.3 ст.38 КЗпП України на підставі заяви від 03.12.2020 року з 22.12.2021 року та внесення відповідного запису до трудової книжки ОСОБА_1 ; зобов`язання Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10.12.2020 року по 22.12.2021 року.

При цьому суд акцентує увагу, що правомірність дій відповідача щодо звільнення позивача зі служби 22.12.2021 року не є предметом даної адміністративної справи, а оскаржується позивачем в межах адміністративної справи №420/23033/21.

Щодо позовних вимог позивача стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000 гривень, суд зазначає наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Частиною 2 статті 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Як роз`яснено у п.п. 4, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», позивач повинен зазначити у чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Зокрема, суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Суд зазначає, що позивачем не доведено, що діями відповідача йому було заподіяно моральну шкоду, а саме не надано належних пояснень, доказів того, в чому полягає моральна шкода, якими доказами вона підтверджується та наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та заподіянням їй шкоди, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.

З огляду на зазначені обставини суд дійшов висновків, що позовні вимоги позивача стосовно відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню з підстав їх необґрунтованості, недоведеності її спричинення діями Головного управління Держпродживслужби в Одеській області, які визнані судом протиправними.

Відповідно до положень ст. 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Судом також враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 12, 77, 90, 192-194, 241-246, 251, 255, 293-295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держпродживслужби в Одеській області (65042, м. Одеса, вул. 7-ма Пересипська, 6) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів та моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги при наданні йому відпустки тривалістю 33 календарні дні з 07.11.2020 року по 09.12.2020 року за період його роботи з 01.04.2007 року по 31.01.2008 року.

Зобов`язати Головне управління Держпродживслужби в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу при наданні відпустки тривалістю 33 календарні дні з 07.11.2020 року по 09.12.2020 року за період його роботи з 01.04.2007 року по 31.01.2008 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний суддею 08 вересня 2022 року.

Суддя О.В. Білостоцький