ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/2352/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Львова Б. Ю. (головуючий), Булгакової І. В. і Селіваненка В. П.,

за участю секретаря судового засідання Крапивної А. М.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «Зеонбуд» (далі - Товариство) - Гутник І. В.,

відповідача - Антимонопольного комітету України (далі - АМК) - Данилова К. О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу АМК

на рішення господарського суду міста Києва від 04.08.2021 (суддя Підченко Ю. О.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2022 [колегія суддів: Тарасенко К. В. (головуючий), Михальська Ю. Б., Іоннікова І. А.]

зі справи № 910/2352/21

за позовом Товариства до АМК

про визнання недійсним рішення.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство звернулося до господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням подальшого уточнення позовних вимог) про визнання недійсним рішення АМК від 14.12.2020 № 779-р «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» у справі № 143-26.13/27-17 (далі - Рішення АМК № 779).

1.2. Позовна заява з посиланням, зокрема, на приписи статті 59 Закону України від 11.01.2001 № 2210-ІІІ «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон № 2210) мотивована: неповним з`ясуванням АМК обставин, які мають значення для справи; недоведенням обставин, які мають значення для справи і які АМК визнано встановленими; неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням господарського суду міста Києва від 04.08.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2022, позовні вимоги задоволено повністю

2.2. Прийняті судові рішення з посиланням, зокрема, на приписи статті 59 Закону № 2210 мотивовано тим, що Рішення АМК прийнято при неповному з`ясування обставин, які мають значення для справи, недоведенні обставин, які мають значення для справи і які АМК визнано встановленими, та з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

АМК, посилаючись на порушення попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів зі справи скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Товариства.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Доводи АМК

4.1.1. Підставою для подання касаційної скарги АМК визначив пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в частині відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування:

- пунктів 1.3 та 4.4 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням АМК від 05.03.2002 № 49-р (далі - Методика), стосовно визначення належного споживача товарів (робіт, послуг) для встановлення монопольного (домінуючого) становища на ринку телекомунікаційних послуг з розповсюдження в цифровому форматі [стандарт DVB-T2 (MPEG-4)] телевізійних програм;

- статті 41 Закону № 2210 у частині визначення невичерпного переліку доказів, які можуть бути використані органами АМК, та права на використання доказів з інших справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

- пункту 5.1 Методики щодо врахування умов використання технічних, експлуатаційних властивостей і характеристик під час визначення релевантного товарного ринку;

- пункту 1.3 Методики щодо необхідності під час визначення географічних меж ринку зважати на споживача та його можливість легко (за звичайних умов, без додаткових дій) задовольнити свій попит на певний товар;

- пунктів 1.3 та 7.1 Методики щодо правильності визначення часових меж як часу стабільності структури товарного ринку;

- статті 12 Закону № 2210 щодо наявності обов`язку у суб`єкта господарювання, який заперечує своє домінуюче становище, довести, що він зазнає значної конкуренції;

- статті 13 Закону № 2210, яка встановлює у частині другій перелік дій (бездіяльності), що визнаються порушенням, без з`ясування негативних наслідків у контексті застосування суб`єктом господарювання знижок як форми цінового порушення;

- статті 77, частин першої та другої статті 98 ГПК України стосовно розмежування компетенції експертів, АМК та суду в частині неможливості надання оцінки рішенню АМК (перевірки даних), зважаючи на те, що встановлення таких обставин належить до повноважень АМК, а правильність застосування положень Методики - виключна компетенція суду.

4.1.2. Попередні судові інстанції неправильно застосували положення пунктів 1.3, 4.4 Методики, статей 23, 25, 39 Закону України від 21.12.1993 № 3759-XII «Про телебачення і радіомовлення» (далі - Закон № 3759) та статті 63 Закону України від 18.11.2003 № 1280-IV «Про телекомунікації» (далі - Закон № 1280), оскільки телерадіоорганізації не мають вільного вибору та укладають договори з Товариством на умовах, які в односторонньому порядку визначені Товариством, а тому споживачами телекомунікаційних послуг із розповсюдження в цифровому форматі [стандарт DVB-T2 (MPEG-4)] телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій є саме загальнонаціональні телерадіоорганізації, тоді як включення до цієї категорії побутових споживачів фактично залишає поза увагою вимоги пункту 2.1 Методики, зміст якого свідчить, що Методика застосовується залежно від фактичних обставин кожної справи та особливостей досліджуваного товарного ринку.

4.1.3. Суди першої та апеляційної інстанцій, неправильно застосувавши положення статей 35, 41 Закону № 2210 та розділу 11 Методики, безпідставно відхилили докази АМК, зібрані у 2014 році в межах попередньої справи № 142-26.13/11-15 (матеріали якої були долучені до справи № 143-26.13/27-17), за результатами якої було прийнято рішення АМК від 03.12.2015 № 606-р «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» (далі - Рішення АМК № 606), що є порушенням статей 236, 238 ГПК України.

4.1.4. Як суд першої, так і суд апеляційної інстанцій неправильно застосували пункт 5.1 Методики, що призвело до необґрунтованого висновку про існування більш широкого ринку ніж, той, що визначений АМК, тоді як дійсними товарними межами ринку є телекомунікаційні послуги з розповсюдження в цифровому форматі [стандарт DVB-T2 (MPEG-4)] телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій.

4.1.5. Висновки попередніх судових інстанцій про неврахування АМК у Рішенні АМК № 779 пункту 6.1 Методики не спростовують тих встановлених АМК обставин, що ринок телекомунікаційних послуг із розповсюдження в цифровому форматі [стандарт DVB-T2 (MPEG-4)] телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій поширюється на територію України і є загальнодержавним, а також суперечать пункту 1.3 Методики.

4.1.6. Коректним періодом дослідження є період з вересня до грудня 2011 року, 2012 рік, 2013 рік, 2014 рік, 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік та 2019 рік, що свідчить про неправильне застосування попередніми судовими інстанціями пунктів 1.3 та 1.7 Методики.

4.1.7. Суд першої інстанції на порушення положень статті 12 Закону № 2210 фактично переклав обов`язок щодо доведення обставин, пов`язаних з наявністю значної конкуренції, на АМК, виклавши у мотивувальній частині рішення висновок про неповне дослідження АМК обставин щодо встановлення дійсної конкуренції на відповідному ринку, тоді як такі обставини мають бути доведені самим суб`єктом господарювання, який заперечує своє ринкове становище. Разом з тим попередні судові інстанції не врахували, що в період з вересня 2011 року до грудня 2019 року Товариство було єдиним суб`єктом господарювання, який отримав ліцензії провайдера програмної послуги багатоканальних мереж у стандарті DVB-T2 (MPEG-4), що дозволяє йому одноосібно та за визначеними ним умовами надавати телекомунікаційні послуги з розповсюдження в цифровому форматі названого стандарту телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій.

4.1.8. Попередні судові інстанції, зазначивши про те, що АМК не було досліджено вплив економічних та ринкових обставин на встановлення тарифів на послуги, а також не доведено, що відповідна зміна тарифів позивачем призвела до порушення законодавства про захист економічної конкуренції, не звернули уваги на те, що АМК кваліфіковано порушення Товариства за пунктом 1 частини другої статті 13 Закону № 2210, а, отже, сам по собі факт наявності необґрунтованого встановлення цін вже утворює склад правопорушення у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем.

4.1.9. Попередніми судовими інстанціями не було враховано, що знижки до тарифів, встановлені відповідними наказами Товариства, не існували окремо від встановлених ними відповідними наказами тарифів, тоді як вартість, яку сплачували телеорганізації за послуги Товариства, залежала від розміру як знижки, так і тарифу, які воно встановлювало у наказах впродовж 2011-2019 років, а за умов існування значної конкуренції на ринку такі дії Товариства щодо встановлення та застосування тарифів на його телекомунікаційні послуги призвели б до того, що телерадіоорганізації перейшли б до споживання таких послуг, які надають інші суб`єкти господарювання, оскільки у разі встановлення надавачем послуг тарифів на рівні, вищому від ринкового, споживачі могли б його замінити, а встановлення низьких тарифів призвело б до його економічних витрат і виходу з ринку.

4.1.10. Врахування попередніми судовими інстанціями Дослідження стану загальнодержавного ринку телекомунікаційних послуг з розповсюдження телевізійних програм різними видами технологій у період 2011 - 2019 рр. (далі -Дослідження), проведеного ДП «Укрпромзовнішекспертиза», містить аналіз обставин, які не належать до компетенції експертів, такі питання є правовими, а відповідь на них становить втручання у виключну компетенцію АМК, що унеможливлює їх дослідження у цій справі та суперечить статті 7 Закону України від 26.02.1993 № 3659-XII «Про Антимонопольний комітет України» (далі - Закон № 3659), статті 98 ГПК України та Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08.10.98 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 № 1950/5), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03.11.1998 за № 705/3145 (далі - Інструкція). До того ж Дослідження не відповідає вимогам пунктів 4.14- 4.17 Інструкції ані за формою, ані за змістом.

4.2. Доводи Товариства

Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про безпідставність її доводів та просило рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів зі справи залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

5.1. Попередніми судовими інстанціями встановлено, що Рішенням АМК № 779:

визнано, що Товариство займало в період з вересня 2011 року до грудня 2019 року монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку телекомунікаційних послуг з розповсюдження в цифровому форматі [стандарт DVB-Т2 (MPEG-4)] телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій (пункт 1);

дії Товариства в період з вересня 2011 року по грудень 2019 року на ринку телекомунікаційних послуг з розповсюдження в цифровому форматі [стандарт DVB-Т2 (MPEG-4)] телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій щодо встановлення та застосування економічно необґрунтованих тарифів, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та пунктом 1 частини другої статті 13 Закону № 2210, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку телекомунікаційних послуг з розповсюдження в цифровому форматі [стандарт DVB-Т2 (MPEG-4)] телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій шляхом встановлення таких цін, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку (пункт 2);

за вчинення названого порушення на Товариство накладено штраф у розмірі 25 725 533 грн (пункт 3);

зобов`язано Товариство припинити назване порушення (пункт 4).

5.2. Також попередніми судовими інстанціями було встановлено, що:

5.2.1. Рішенням господарського суду міста Києва від 16.05.2016 у справі № 910/4771/16, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2016 та Вищого господарського суду України від 25.10.2016 визнано недійсним Рішення АМК № 606;

5.2.2. Рішенням у справі № 910/4771/16, зокрема, встановлено, що Рішенням АМК № 606 визнано, що Товариство вчинило порушення, передбачене пунктом 1 частини другої статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону № 2210, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на загальнодержавному ринку телекомунікаційних послуг з розповсюдження в цифровому форматі [стандарт DVB-T2 (MPEG-4)] телевізійних програм шляхом встановлення таких тарифів на телекомунікаційні послуги з розповсюдження в цифровому форматі [стандарт DVB-T2 (MPEG-4)] телевізійних програм з вересня 2011 року до жовтня 2014 року, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку. За вчинення зазначеного порушення на Товариство було накладено штраф у розмірі 44 504 917 грн;

5.2.3. Рішення АМК № 606, зокрема, мотивовано тим, що за результатами проведеного АМК дослідження, на підставі абзацу другого частини першої статті 12 Закону № 2210 та Методики, розпорядженням АМК від 23.12.2014 № 641-р Товариство визнано таким, що займало в період з вересня 2011 року по жовтня 2014 року монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку телекомунікаційних послуг з розповсюдження в цифровому форматі [стандарт DVB-T2 (MPEG-4)] телевізійних програм з часткою 100 %;

5.2.4. У справі № 910/4771/16 також встановлено, що під час проведення дослідження ринку телекомунікаційних послуг з розповсюдження в цифровому форматі [стандарт DVB-T2 (MPEG-4)] телевізійних програм та прийняття Рішення АМК № 606 АМК не визначив товарних меж досліджуваного ринку, не здійснив аналізу та формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп) відносно послуги з розповсюдження в цифровому форматі [стандарт DVB-T2 (MPEG-4)] телевізійних програм, як і не зазначив про їх відсутність;

5.2.5. За відсутності у Рішенні АМК № 606 необхідного мотивування висновку щодо зайняття Товариством у період з вересня 2011 року до жовтня 2014 року монопольного (домінуючого) становища на загальнодержавному ринку телекомунікаційних послуг з розповсюдження в цифровому форматі [стандарт DVB-T2 (MPEG-4)] телевізійних програм з часткою 100 % [Рішення АМК № 606 не містить інформації стосовно товарних меж досліджуваного ринку, аналізу та формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп) тощо], суд у справі № 910/4771/16 дійшов висновку щодо наявності підстав для визнання Рішення АМК № 606 недійсним.

5.3. У цій справі судами встановлено, що:

5.3.1. DVB (DigitalvideoBroadcasting, цифрове радіомовлення) - набір стандартів цифрового телемовлення, розроблених міжнародним консорціумом DVB Project. Стандарт DVB-Т2 використовують для передавання мультиплексів (потік цифрових даних, що несе кілька (6-8) телевізійних програм у межах одного радіоканалу;

5.3.2. АМК у пункті 422 Рішення АМК № 779 зазначено, що споживачами телекомунікаційних послуг із розповсюдження в цифровому форматі [стандарт DVB-T2 (MPEG-4)] телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій є загальнонаціональні телерадіоорганізації.

Відповідач стверджував, що в спірний період лише один суб`єкт господарювання відповідно до ліцензій провайдера програмної послуги надавав телекомунікаційні послуги з розповсюдження в цифровому форматі [стандарт DVB-T2 (MPEG-4)] телевізійних програм одночасно в чотирьох багатоканальних телемережах (мультиплексах) в одному діапазоні частот та хвиль з територією не менш ніж 95 % населення України;

5.3.3. Товариство на обґрунтування позовних вимог наголошує, що АМК не було досліджено та взято до уваги, що споживачами послуг позивача також є кінцеві телеглядачі та домогосподарства, які використовують послуги Товариства та інших провайдерів з розповсюдження телевізійних програм різними видами телевізійних технологій, що підтверджується Дослідженням, яким, зокрема, встановлено, що:

- товарними межами рикну телекомунікаційних послуг з розповсюдження телевізійних програм є такі технології: аналогове ефірне телебачення; цифрове ефірне телебачення; супутникове цифрове телебачення; кабельне аналогове телебачення; кабельне цифрове телебачення; IPTV (інтернет-телебачення), в тому числі ОТТ-сервіси та мобільне телебачення; MITPIC і MMDS;

- територіальними (географічними) межами ринку телекомунікаційних послуг з розповсюдження телевізійних програм є вся територія України. Але у 2014-2015 роках через окупацію АР Криму та зони ОРДЛО було втрачено понад 12 % території та 18 % населення;

- населення України (як міське, так і сільське) рівномірно протягом року в досліджувані періоди користується телекомунікаційними послугами з розповсюдження телевізійних програм - на ринку відсутній фактор сезонності;

- обсяг ринку телекомунікаційних послуг з розповсюдження телевізійних програм різними видами технологій станови з 2011 до 2014 року приблизно 17 млн споживачів, а в період з 2015 до 2018 приблизно - 15 млн;

- ринок телекомунікаційних послуг з розповсюдження телевізійних програм є конкурентним. Кількість провайдерів програмної послуги за підсумками 2019 року становила 668 од.;

- Товариство здійснює діяльність на ринку телекомунікаційних послуг з розповсюдження телевізійних програм у сегменті цифрового ефірного телебачення на національному рівні в усіх регіонах. За період з 2011 до 2019 роки частка Товариства на ринку телекомунікаційних послуг з розповсюдження телевізійних програм зросла з 0,5 % до 28 % та не перевищувала 30 %;

- сегмент цифрового ефірного телебачення представлений 39 компаніями, з яких 4 компанії у період з 2011- 2019 років мали ліцензію на національному рівні: Товариство, товариство з обмеженою відповідальністю «Українська цифрова мережа» (далі - ТОВ «Українська цифрова мережа»), товариство з обмеженою відповідальністю «ТРК Етер» (далі - ТОВ «ТРК Етер»), Концерн радіомовлення, радіозв`язку та телебачення (далі - Концерн РРТ);

5.3.4. У пунктах 166 та 167 Рішення АМК № 779 відповідач дійшов висновку, що телекомунікаційні послуги із розповсюдження в цифровому форматі [стандарт DVB-T2 (MPEG-4)] телевізійних програм Товариством не є взаємозамінними з телекомунікаційними послугами з розповсюдження телевізійних програм за іншими технологіями та є унікальними. Отже, товарними межами ринку є телекомунікаційні послуги із розповсюдження в цифровому форматі [стандарт DVB-T2 (MPEG-4)] телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій;

5.3.5. Як вбачається з пунктів 155- 164 Рішення АМК № 779, у визначенні товарних меж ринку АМК, зокрема, були використані дані опитування загальнонаціональних телерадіоорганізацій (телеканалів) щодо взаємозамінності телекомунікаційних послуг Tовариства з розповсюдження в цифровому форматі [стандарт DVB-T2 (MPEG-4)] телевізійних програм з іншими видами технологій;

5.3.6. Однак, як вбачається з доводів позивача та не спростовано АМК, зазначене опитування телерадіоорганізацій (телеканалів) було здійснено АМК ще у 2014 році в межах антимонопольної справи № 142-26.13/11-15, за результатами розгляду якої АМК було прийняте Рішення АМК № 606, при тому що АМК вказує на порушення, вчинені Товариством у період з вересня 2011 року до грудня 2019 року;

5.3.7. Незважаючи на те що матеріали антимонопольної справи № 142-26.13/11-15 були долучені до матеріалів справи № 143-26.13/27-17, АМК не провів повторного опитування загальнонаціональних телерадіоорганізацій в межах справи № 143-26.13/27-17 та з урахуванням періоду, який досліджується;

5.3.8. З долучених до матеріалів справи № 143-26.13/27-17 фактичних даних товарні межі досліджуваного ринку у період з 2011 до 2019 року не обмежувалися виключно телекомунікаційними послугами з розповсюдження у цифровому форматі [стандарт DVB-T2 (MPEG-4)] телевізійних програм, а були значно ширшими та включали взаємозамінні телекомунікаційні послуги з розповсюдження телевізійних програм різними видами технологій;

5.3.9. АМК у пункті 229 Рішення АМК № 779 зазначив, що ринок телекомунікаційних послуг із розповсюдження в цифровому форматі [стандарт DVB-T2 (MPEG-4)] телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій поширюється на територію України та є загальнодержавним;

5.3.10. АМК не врахував усіх вказівок, наведених у пункті 6.1 Методики, щодо визначення територіальних (географічних) меж ринку;

5.3.11. Відповідно до пункту 233 Рішення АМК № 779 часовими межами загальнодержавного ринку телекомунікаційних послуг із розповсюдження в цифровому форматі [стандарт DVB-T2 (MPEG-4)] телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій є один рік (за винятком періоду з вересня до грудня 2011 року, коли відбулося становлення цього ринку);

5.3.12. У той же час згідно з Дослідженням протягом 2011- 2019 років кон`юнктура ринку телекомунікаційних послуг з розповсюдження телевізійних програм в Україні зазнавала істотних змін, що свідчить про необхідність розглядати часові межі ринку в рамках різних періодів;

5.3.13. Досліджуючи питання щодо наявності у позивача конкурентів, АМК неодноразово зазначає, що у Товариства немає жодного конкурента на ринку;

5.3.14. Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення у своєму листі від 04.07.2014 № 16/1043 надавала АМК інформацію, що стандарти DVB-T, DVB-T2, DVB-H, HDTV передачі цифрового телебачення не вносять змін у побудову та порядок функціонування передавальних мереж ефірного телевізійного цифрового мовлення, визначених стандартом EN 300744, застосування стандартів можливе за тієї ж інфраструктури мереж і частотних ресурсів, більшість сучасних цифрових телеприймачів здатні приймати телевізійний сигнал в усіх зазначених стандартах; прийом цифрового сигналу у стандарті DVB-H можливий лише на спеціальний мобільний термінал та наявність аналогового телевізійного приймача у споживача вимагає придбання перетворювача цифрового сигналу в аналоговий (телетюнера);

5.3.15. З мотивів Рішення АМК № 779 не вбачається дослідження наявності (або відсутності) та загалом діяльності інших суб`єктів господарювання, які мали у період 2011- 2019 років чинну ліцензію провайдера програмної послуги на цифрових загальнонаціональних каналах мовлення.

Зокрема, відповідно до рішень Національної ради: ТОВ «Українська цифрова телемережа» видано ліцензію провайдера програмної послуги [територія розташування (прийому) багатоканальної телемережі - усі зони покриття цифровим сигналом території України]; TOB «ТРК «Етер» видано ліцензію провайдера програмної послуги на цифровому загальнонаціональному каналі мовлення МХ-6 у стандарті DVB-H (MPEG-4); Концерн РРТ визначено оператором загальнонаціональної цифрової багатоканальної телемережі МХ-7 у стандарті DVB-T2. У свою чергу, Концерн РРТ у своїй відповіді № 620/9-02 від 13.03.2020 на вимогу АМК зазначив, що конкурентом Концерну РРТ на ринку телекомунікаційних послуг з розповсюдження в цифровому форматі телевізійних програм є Товариство;

5.3.16. Доказів опитування ТОВ «Українська цифрова телемережа» та TOB «ТРК «Етер» матеріали справи № 143-26.13/27-17 не містять, а відповідачем не доведено відсутності підстав для проведення такого опитування з метою встановлення наявності чи відсутності конкурентів у позивача на ринку;

5.3.17. Наявність зазначених конкурентів Tовариства в сегменті цифрового ефірного телебачення на загальнонаціональному рівні підтверджується також Дослідженням стану ринку;

5.3.18. За висновками АМК про встановлення та застосування позивачем тарифів на телекомунікаційні послуги на основі Концерну РРТ відповідач зазначив, що протягом періоду з вересня 2011 до грудня 2019 тарифна поведінка Товариства свідчить про те, що встановлення та застосування тарифів на телекомунікаційні послуги відбувалося без жодних економічних обґрунтувань та довільно залежно від телерадіоорганізації. За умов існування значної конкуренції на ринку такі дії Товариства щодо встановлення та застосування тарифів призвели б до того, що телерадіоорганізації перейшли б до споживання таких послуг, які надають інші суб`єкти господарювання, оскільки в разі встановлення надавачем послуг тарифів на рівні, вищому від ринкового, споживачі могли б його змінити, а встановлення надавачем послуг низьких тарифів неминуче призвело б до його економічних втрат і виходу з ринку. Саме монопольне (домінуюче) становище Товариства на ринку дозволило йому встановлювати тарифи на економічно необґрунтованому рівні, а тому такі дії є порушенням, передбаченим пунктом 2 частини другої статті 13 Закону № 2210;

5.3.19. З пунктів 377, 379 Рішення АМК № 779 вбачається, що:

- у період вересень 2011 - липень 2015 року Товариство встановлювало та застосовувало тарифи на телекомунікаційні послуги з розповсюдження у цифровому форматі [стандарт DVB-T2 (MPEG-4)] телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій на основі тарифів Концерну РРТ (скопіювало розміри таких тарифів) та без будь-яких економічних обґрунтувань таких підходів до встановлення та застосування тарифів;

- тарифи Tовариства на телекомунікаційні послуги у період 2011-2014 років були завищеними порівняно з тарифами Концерну РРТ на тій підставі, що технічні можливості цифрових передавачів у порівнянні з аналоговими є різними, а саме: цифровий передавач може транслювати 8 каналів, а аналоговий - 1 канал; собівартість послуг Товариства та Концерну РРТ є різною;

5.3.20. Товариство, у свою чергу, стверджує, що не копіювало тарифів Концерну РРТ, а брало за основу принцип формування тарифу залежно від потужності передавача, що підтверджується доданим висновком експерта від 15.02.2021 № 1031/49401 за результатом судово-економічної експертизи за запитом Товариства (далі - Висновок експерта), відповідно до якого:

- у жодному з років періоду з 2011 до 2019 року щорічна сукупність тарифів Концерну РРТ та тарифів Товариства не була тотожною;

- висновки АМК у пункті 379 Рішення АМК № 779 про необґрунтованість встановлення та застосування Товариством тарифів на телекомунікаційні послуги із розповсюдження у цифровому форматі [стандарт DVB-T2 (MPEG-4)] телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій на основі тарифів Концерну РРТ впродовж вересня 2011 року - липня 2015 року не підтверджуються результатами проведеного дослідження;

- документально не підтверджується повна тотожність тарифів на телекомунікаційні послуги в аналоговому форматі Концерну РРТ та на телекомунікаційні послуги в цифровому форматі [стандарт DVB-T2 (MPEG-4)] Товариства протягом 2011- 2019 років;

- розмір тарифів Товариства на телекомунікаційні послуги в цифровому форматі протягом вересня 2011 - грудня 2015 року залишався незмінним, тоді як Концерн РРТ щорічно вносив зміни до тарифів на телекомунікаційні послуги в аналоговому форматі;

5.3.21. Крім того, фактична вартість (ціна), яку сплачували усі телерадіоорганізації за телекомунікаційній послуги Товариства (згідно з актами надання послуг), значно відрізнялася та була меншою від розміру тарифу, встановленого в наказах Товариства. Адже позивачем при виставленні рахунків на оплату телекомунікаційних послуг телерадіоорганізаціям до розміру тарифів застосовувалися знижки згідно з прийнятими Товариством наказами;

5.3.22. Доводи позивача стосовно того, що фактична ціна, яку сплачували телерадіоорганізації за телекомунікаційні послуги згідно з актами прийому-передачі послуг, була меншою від розміру тарифів, встановлених наказами Товариства, підтверджується також Висновком експерта: фактична ціна, за якою Товариство надавало телерадіоорганізаціям загальнонаціонального, регіонального чи місцевого мовлення телекомунікаційні послуги у цифровому форматі [стандарт DVB-T2 (MPEG-4)], була меншою за розмір тарифів, затверджених наказами Товариства та відображених у пункті 1 додатку № 3 до типових договорів для мовлення, на розмір встановлених Товариством знижок до тарифів на телекомунікаційні послуги в цифровому форматі [стандарт DVB-T2 (MPEG-4)];

5.3.23. АМК у Рішенні АМК № 779 зазначає, що: тарифи Товариства порівняно з тарифами Концерну РРТ залежно від потужності передавача у 2011- 2014 роках були в рази вищими (пункт 262); послуги Товариства та Концерну РРТ відрізняються різною собівартістю надання таких послуг станом на 2011 рік - серпень 2015 року, а саме на підставі різної кількості каналів, які транслюють Tовариство та Концерн РРТ, різної кількості обладнання, що застосовується Товариством та Концерном РРТ, різних витрат на технічне обслуговування обладнання та надання послуг, а також різні прямі витрати на оплату праці Tовариства та Концерну РРТ (пункт 263). Встановлюючи та застосовуючи тарифи на телекомунікаційні послуги на основі тарифів Концерну РРТ, Товариство не враховувало відмінності у технічних можливостях аналогових і цифрових передавачів, а саме те, що один цифровий передавач може транслювати 8 каналів, у той час як один аналоговий передавач - один канал, тобто технічна спроможність цифрових передавачів здійснювати трансляцію каналів у 8 разів більша (пункт 378);

5.3.24. АМК, не дослідивши фактичну ціну на телекомунікаційні послуги Товариства на підставі актів прийому-передачі наданих послуг між позивачем та телерадіоорганізаціями, яка є меншою від розміру тарифів позивача, помилково дійшов такого висновку виключно на підставі наказів;

5.3.25. Висновки АМК щодо завищення тарифів Товариством у порівнянні з тарифами Концерну РРТ ґрунтуються виключно на міркуваннях і розрахунках Телерадіокомпанії « 1+1», наданих у відповіді на вимогу АМК від 14.11.2014 № 20333. При цьому у Рішенні АМК № 606 АМК обґрунтовував свої доводи щодо завищення тарифів на телекомунікаційні послуги позивача в порівнянні з тарифами Концерну РРТ саме з посиланням та цитуючи відповідь Телерадіокомпанії « 1+1»;

5.3.26. Зважаючи на скасування судами Рішення АМК № 606 (господарська справа № 910/4771/16), зокрема й з підстав недоведеності АМК обставин щодо завищення тарифів позивача, твердження АМК щодо завищення тарифів, яке базується лише на листі Телерадіокомпанії « 1+1», не є достатньою підставою для притягнення позивача до відповідальності за порушення антимонопольного законодавства;

5.3.27. АМК не здійснював розрахунків (калькуляції тощо) щодо встановлення та застосування Концерном РРТ тарифів на телекомунікаційні послуги з розповсюдження в аналоговому форматі телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій протягом 2011 - 2019 років, що підтвердив АМК у відповіді на адвокатський запит від 04.02.2021 № 300-29/01-1790, зазначивши, що «інформація Концерну РРТ щодо розрахунків (калькуляції тощо) тарифів щодо встановлення та застосування Концерном РРТ тарифів на телекомунікаційні послуги Концерну РРТ із розповсюдження в аналоговому форматі телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій протягом 2011- 2019 p.p. не запитувалася»;

5.3.28. Протягом періоду - вересень 2011 - грудень 2019 року розмір тарифів Товариства на телекомунікаційні послуги було затверджено: для періоду з 01.09.2011 до 31.07.2015 - наказом від 04.04.2011 № 1/01/04; для періоду з 01.08.2015 до 31.12.2018 - наказом від 10.07.2015 № 0/ОД; для періоду з 01.01.2019 до 31.12.2019 - наказом від 27.12.2018 № 42-ОД.

5.3.29. Товариство зазначило, що ним було встановлено нові тарифи на телекомунікаційні послуги, які були однаковими для усіх телерадіоорганізацій та були чинними до 31.12.2018, а підставою для їх встановлення є неможливість телерадіоорганізацій оплачувати свої рахунки та, як наслідок, наявність значної суми заборгованості перед Tовариством, яка накопичилася у телерадіоорганізацій станом на липень 2015 року, що ставило під загрозу не лише існування Tовариства як оператора цифрового телебачення, а й цифрового телебачення в Україні в цілому;

5.3.30. Зменшення розміру тарифів на телекомунікаційні послуги для телеорганізацій також було здійснено з інших економічно обумовлених підстав, а саме: складна соціально-економічна ситуація в Україні, починаючи з 2013 року; різке і непередбачуване зменшення в Україні попиту на телевізійну рекламу протягом 2014- 2015 років та, як наслідок, зменшення доходності у телерадіоорганізацій; необхідність позивача будь-яким чином забезпечувати сталість роботи телемереж, не допускати відключення передавального обладнання Концерном РРТ та SES Astra, оскільки в умовах агресії російської федерації Товариство відповідало за забезпечення інформаційної безпеки України та доступ до інформації мільйонів громадян України;

5.3.31. Товариство наголошує, що наявність об`єктивних економічних причин та їх вплив на встановлення ним тарифів на телекомунікаційні послуги та знижок до них також встановлено у Висновку експерта;

5.3.32. АМК у Рішенні АМК № 779 зазначає, що тарифи на телекомунікаційні послуги в досліджуваний період були вільними та не підпадали під державне регулювання. Як свідчить порівняльний аналіз тарифів Товариства, які були чинними з вересня 2011 до липня 2015 років та з серпня 2015 до грудня 2018 років, Товариство майже вдвічі зменшило розмір тарифів на телекомунікаційні послуги, а своїм наказом від 27.12.2018 № 42-ОД затвердило нові збільшені тарифи;

5.3.33. Відповідно до Висновку експерта при проведенні дослідження протягом вересня 2011 - грудня 2019 року Товариство використовувало такі види знижок до вартості телекомунікаційних послуг у цифровому форматі [стандарт DVB-T2 (MPEG-4)], умови застосування яких були однаковими для всіх телерадіоорганізацій - загальнонаціональних, регіональних, місцевих (окремо або як комбінацію знижок): знижки, що надавалися протягом першого та другого років отримання телекомунікаційних послуг у цифровому форматі (наказ від 04.04.2011 № 1/01/04); знижки, що надавалися за умови своєчасних розрахунків телерадіоорганізаціями за надані послуги (наказ від 21.05.2013 № 09-01/04, наказ від 10.07.2015 № 4/01-ОД; додатки №№ 39- 40); знижки для всіх телерадіоорганізацій без будь-яких додаткових вимог або за умови трансляції інформаційних роликів (наказ від 01.07.2014 № 5-ОД, наказ від 31.07.2015 № 04/01/02-ОД, наказ від 01.09.2015 № 06/01- ОД, наказ від 31.05.2019 № 16-02-ОД, наказ 31.10.2019 № 25/01-ОД, наказ від 01.06.2020 № 11/1-ОД; додатки № 41- 46); знижки залежно від кількості каналів, які були задіяні Товариством для розповсюдження телерадіопрограм (наказ від 10.07.2015 № 4/01-ОД, наказ від 28.10.2016 № 08-01-0д, наказ від 22.12.2017 № 07-ОД);

5.3.34. Згідно з Висновком експерта встановлення Tовариством знижок до тарифів на телекомунікаційні послуги із розповсюдження в цифровому форматі [стандарт DVB-T2 (MPEG-4)] телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій протягом вересня 2011 - грудня 2019 року є економічно обґрунтованим, оскільки спрямовані на стимулювання такої економічної поведінки телерадіоорганізацій, яка підвищує економічну ефективність діяльності підприємства в умовах негативного впливу зовнішніх економічних факторів: невизначеності тривалості перехідного періоду запровадження цифрового телевізійного мовлення в Україні; низької платоспроможності телерадіоорганізацій, яким надавалися телекомунікаційні послуги, що призвело до накопичення заборгованості за надані послуги;

5.3.35. АМК у Рішення АМК № 779 зазначено, що: додатковим доказом встановлення та застосування Tовариством необґрунтованих тарифів на телекомунікаційні послуги із розповсюдження у цифровому форматі [стандарт DVB-T2 (MPEG-4)] телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій є дії Товариства із встановлення й застосування знижок до тарифів. Як свідчить подальший аналіз, розмір знижок, які Товариство надавало телерадіоорганізаціям, іноді перевищував 100 відсотків. Тарифна політика Товариства супроводжувалася постійним застосуванням знижок до тарифів телерадіоорганізаціям у різних розмірах (пункт 303). Наведене спростовується Висновком експерта, відповідно до якого можливість отримати знижку у розмірі 100 % існувала виключно для телерадіоорганізацій, перший рік отримання ними телекомунікаційних послуг в цифровому форматі [стандарт DVB-T2 (MPEG-4)] y Товариства повністю або частково збігався з періодом з 01.06.2013 до 31.12.2014. За результатами дослідження наказів Товариства встановлено, що право на отримання знижок, сукупний розмір яких протягом першого року отримання послуг склав 100 %, надавалося телерадіоорганізаціям лише в період з 01.06.2013 до 31.12.2014;

5.3.36. Знижка для державної установи «Національна телекомпанія України» в розмірі 77,4 % мала єдиний та одноразовий характер та була зумовлена відсутністю бюджетного фінансування;

5.3.37. Доводами та доказами Товариства підтверджується, що знижки на послуги надавалися на загальних підставах усім клієнтам та не мали вибіркового характеру або надання переваг;

5.3.38. Згідно з наказом Товариства від 21.05.2013 № 09-01/ОД для отримання права на додаткову знижку у розмірі 50 % будь-яка телерадіоорганізація могла у строк до 01.08.2013 оплатити всі несплачені рахунки, що сформовані та надіслані телерадіоорганізації позивачем за надані послуги на підставі договору, або вчасно виконувати графік погашення заборгованості, який телеканал та позивач могли погодити за наслідками відповідних переговорів, та шляхом викладення досягнутих домовленостей у відповідному додатку до договору, у разі якщо такий телеканал не мав можливості оплатити заборгованість до 01.08.2013. Відтак усі телерадіоорганізації, у яких був наявний борг перед позивачем та які виявили намір укласти договір про розстрочку боргу, зверталися до позивача, та в подальшому відповідні договори були укладені між сторонами;

5.3.39. Окрім того, позивач зазначав у справі АМК, що зобов`язання за угодами про припинення зобов`язання прощенням боргу, укладеними між позивачем та телерадіоорганізаціями (ТОВ «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія «ICTV», ПрАТ «Міжнародний Медіа Центр - СТБ», ТОВ «Новий канал», ТОВ «Телеодин»), фактично так і не були реалізовані сторонами, а зміст Рішення АМК № 779 свідчить про те, що вказані обставини відповідачем не досліджені.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

6.1. Причиною виникнення спору зі справи є питання щодо наявності або відсутності правових підстав для визнання Рішення АМК недійсним.

6.2. Водночас господарські суди у розгляді справ про визнання недійсними рішень АМК не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМК, але при цьому зобов`язані перевіряти правильність застосування органами АМК відповідних правових норм. Таку ж правову позицію викладено в постанові Великої палати Верховного Суду від 02.07.2019 зі справи № 910/23000/17.

6.3. Відповідно до статті 1 Закону № 3659 Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

6.3.1. Згідно з приписами статті 3 вказаного Закону основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики, зокрема, в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

6.3.2. Як унормовано пунктом 11 частини першої статті 7 Закону № 3659, у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб`єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).

6.4. Статтею 1 Закону № 2210 визначено, що економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку; монополізація - це досягнення суб`єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або посилення цього становища.

6.4.1. Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 2210 державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб`єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України.

6.4.2. Згідно з частинами першою та другою статті 12 Закону № 2210 суб`єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; монопольним (домінуючим) вважається становище суб`єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

6.5. Установлення монопольного (домінуючого) становища суб`єкта (суб`єктів) господарювання включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку. При цьому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об`єкта аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку на підставі інформації, яка може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища.

6.6. Обов`язок з доведення в суді факту зайняття суб`єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку покладається на АМК або його територіальне відділення, яке є стороною у справі. Водночас за змістом приписів статті 12 Закону № 2210 суб`єкт господарювання, який заперечує зайняття ним монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, має довести, що він зазнає значної конкуренції.

6.7. Колегія суддів виходить з того, що господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами АМК відповідних правових норм, зокрема Методики. Однак господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМК, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб`єкта господарювання на ринку.

6.8. Відповідно до пункту 1.2 Методики вона встановлює порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку і призначена для аналізу діяльності суб`єктів господарювання, груп суб`єктів господарювання та споживачів з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт на загальнодержавних та регіональних ринках. Об`єктами для визначення монопольного (домінуючого) становища є: суб`єкти господарювання; групи суб`єктів господарювання - декілька суб`єктів господарювання, які діють на ринку в певних товарних та територіальних (географічних) межах; обставини, які визначають на відповідному товарному ринку умови здійснення господарської діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт, а також умови придбання та використання зазначених товарів, робіт, послуг.

6.8.1. Згідно з пунктом 1.3 Методики:

суб`єкти товарного ринку - це суб`єкти господарювання, фізичні і юридичні особи, які продають, реалізують, постачають, виробляють, придбавають, споживають, використовують або можуть продавати, реалізувати, постачати, виробляти, придбавати, споживати, використовувати товари на ринку з відповідними межами;

територіальні (географічні) межі ринку - це територія зі сферою взаємовідносин купівлі-продажу товару (групи товарів), в межах якої за звичайних умов споживач може легко задовольнити свій попит на певний товар і яка може бути, як правило, територією держави, області, району, міста тощо або їхніми частинами;

товар - це будь-який предмет господарського обороту, в тому числі продукція, роботи, послуги, документи, що підтверджують зобов`язання та права (зокрема цінні папери);

товарні межі ринку - це товар (товарна група), сукупність схожих, однорідних предметів господарського обороту, в межах якої споживач за звичайних умов може перейти від споживання певного виду предметів господарського обороту до споживання іншого;

часові межі ринку - це час стабільності ринку, тобто період, протягом якого структура ринку, співвідношення попиту та пропозиції на ньому істотно не змінюються.

6.8.2. Відповідно до пункту 2 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання може включати в себе такі дії: встановлення об`єктів аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, а саме суб`єкта господарювання (групи суб`єктів господарювання), конкретного товару (продукції, роботи, послуги), який випускається, постачається, продається, придбавається (споживається, використовується) цим (цими) суб`єктом (суб`єктами) господарювання; складання переліку товарів (робіт, послуг), щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб`єкта господарювання і які мають ознаки одного товару, товарної групи; складання переліку основних продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товарів (товарних груп); визначення товарних меж ринку; визначення територіальних (географічних) меж ринку; встановлення проміжку часу, стосовно якого має визначатися становище суб`єктів господарювання на ринку - визначення часових меж ринку; визначення обсягів товару, який обертається на ринку; розрахунок часток суб`єктів господарювання на ринку; складання переліку продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товару (товарної групи) - потенційних конкурентів, покупців, які можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку; визначення бар`єрів вступу на ринок та виходу з ринку для суб`єктів господарювання, які продають (постачають, виробляють), придбавають (споживають, використовують) або можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку; встановлення монопольного (домінуючого) становища суб`єкта (суб`єктів) господарювання на ринку.

6.8.3. Пунктом 4.4 Методики встановлено, що перелік основних продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів, користувачів) може складатися шляхом визначення суб`єктів господарювання, які мають значущі обсяги продажу (постачання, виробництва), придбання (споживання, використання) товарів (товарних груп), які обертаються в Україні чи на відповідній частині її території. Значущими обсягами продажу (постачання, виробництва), придбання (споживання, використання) товарів (товарних груп) визначаються обсяги, які, як правило, перевищують 5 відсотків відомих обсягів товарів (товарних груп), що мають ознаки однакових (подібних, аналогічних), які обертаються в Україні чи на відповідній частині її території.

6.8.4. Пунктом 5.1 Методики визначено, що товарні межі ринку визначаються шляхом формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп), у межах якої споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого. Формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп) здійснюється із переліку товарів, які мають для продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів, користувачів) ознаки одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи), за показниками взаємозамінності, якими зокрема є: подібність призначення, споживчих властивостей, умов використання тощо; подібність фізичних, технічних, експлуатаційних властивостей і характеристик, якісних показників тощо; наявність спільної групи споживачів товару (товарної групи); відсутність суттєвої різниці в цінах; взаємозамінність товарів (товарної групи) з точки зору їх виробництва, тобто здатності виробників запропонувати нові товари на заміну існуючих. У процесі визначення товарних меж ринку попередньо визначена група взаємозамінних товарів (товарних груп) може бути поділена на декілька підгруп або приєднана до іншої групи.

6.8.5. Відповідно до пункту 6.1 Методики територіальні (географічні) межі ринку певного товару (товарної групи) визначаються шляхом установлення мінімальної території, за межами якої з точки зору споживача придбання товарів (товарної групи), що належать до групи взаємозамінних товарів (товарної групи), є неможливим або недоцільним. При цьому, зокрема, можуть враховуватися: фізичні і технічні характеристики товару (товарної групи); технологічні зв`язки між виробниками і споживачами; можливості щодо технічного, гарантійного, абонентського обслуговування; співвідношення цін, зокрема рівень співвідношення цін на певні товари (товарні групи) в межах цього ринку, прийнятний для виробників чи споживачів; можливості щодо переміщення попиту на товар (товарну групу) між територіями, які за припущенням входять до одного географічного ринку, зокрема можливість збереження рівня якості і споживчих властивостей товару (товарної групи) при транспортуванні; рівень транспортних витрат, включаючи особливості транспортування товару (товарної групи); наявність торгових, складських приміщень, зручностей виконання вантажно-розвантажувальних робіт, можливостей виконання передпродажної підготовки; наявність знаків для товарів і послуг; наявність на відповідній території та рівень бар`єрів на вивезення чи ввезення товару (товарної групи), а саме: адміністративних бар`єрів; економічних й організаційних обмежень; впливу вертикальної (горизонтальної) інтеграції; бар`єрів, що пов`язані з ефектом масштабу виробництва; бар`єрів, що базуються на абсолютній перевазі рівня витрат; бар`єрів, пов`язаних з розмірами капітальних витрат або обсягів інвестицій, що необхідні для вступу на певний товарний ринок; обмежень щодо попиту; екологічних обмежень; бар`єрів, що перешкоджають виходу з ринку, тощо; місце розташування специфічних груп споживачів; рівень цін на певні товари (товарні групи) на відповідних суміжних територіях, можливість переміщення пропозиції товару (товарної групи) між цими територіями. При остаточному визначенні територіальних (географічних) меж ринку визначальною є менша здатність до переміщення або попиту, або пропозиції.

6.8.6. Згідно з пунктом 7.1 Методики часові межі ринку визначаються як проміжок часу (як правило - рік), протягом якого відповідна сукупність товарно-грошових відносин між продавцями (постачальниками, виробниками) і споживачами утворює ринок товару із сталою структурою.

6.8.7. Відповідно до пункту 11.1 Методики для визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку можуть бути використані такі джерела інформації, зокрема відомості про діяльність суб`єктів господарювання, які отримані органами Антимонопольного комітету, іншими державними органами за поточний та попередні роки.

6.9. Пунктом 1 частини другої статті 13 Закону № 2210 передбачено, що зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.

6.10. Для кваліфікації дій суб`єктів господарювання як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку не є обов`язковим з`ясування настання наслідків у формі відповідно недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання (конкурентів, покупців) чи споживачів, зокрема через заподіяння їм шкоди (збитків) або іншого реального порушення їх прав чи інтересів, чи настання інших відповідних наслідків.

6.10.1. Достатнім є встановлення самого факту вчинення дій, визначених законом як зловживання монопольним (домінуючим) становищем (частина друга статті 13 Закону № 2210.

6.10.2. Стаття 13 № 2210 не містить положень стосовно мінімальної кількості фактів (подій), яка вважалася б достатньою для кваліфікації дій суб`єктів господарювання за ознаками зловживання монопольним (домінуючим) становищем. Отже, в принципі й одноразове відповідне порушення, належним чином встановлене й доведене, може бути підставою для здійснення такої кваліфікації.

6.11. Відповідно до частини другої статті 50 Закону № 2210 порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є, зокрема, зловживання монопольним (домінуючим) становищем.

6.12. Згідно із статтею 1 Закону № 3759:

багатоканальна телемережа (ефірна або кабельна) - це телекомунікаційна мережа загального користування, призначена для передавання телерадіопрограм, а також надання інших телекомунікаційних і мультимедійних послуг, здатна забезпечити одночасну трансляцію більше ніж однієї телерадіопрограми і може інтегруватися з іншими телекомунікаційними мережами загального користування;

ліцензія на мовлення - документ державного зразка, який видається Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення та засвідчує право ліцензіата відповідно до умов ліцензії здійснювати мовлення, використовувати канали мовлення, мережі мовлення, канали багатоканальних телемереж;

ліцензія провайдера програмної послуги - документ державного зразка, який видається Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення та засвідчує право ліцензіата надавати програмні послуги з використанням ресурсу багатоканальних телемереж;

оператор багатоканальної телемережі - це суб`єкт господарювання (юридична або фізична особа), який здійснює обслуговування та технічну експлуатацію багатоканальної телемережі відповідно до вимог Закону України «Про телекомунікації», без права надання програмної (інформаційної) послуги;

провайдер програмної послуги - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії, виданої Національною радою України з питань телебачення та радіомовлення, на договірних засадах надає абонентам можливість перегляду пакетів програм, використовуючи для передавання цих програм ресурси багатоканальних телемереж;

програмна послуга - формування пакетів програм та забезпечення абонентам можливості їх перегляду на договірних засадах;

телерадіоорганізація - зареєстрована у встановленому законодавством порядку юридична особа, яка на підставі виданої Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення ліцензії на мовлення створює або комплектує та/чи пакетує телерадіопрограми і/або передачі та розповсюджує їх за допомогою технічних засобів мовлення.

Відповідно до частин першої-сьомої статті 39 Закону № 3759: багатоканальні телемережі як телекомунікаційні мережі створюються, реєструються, обслуговуються і захищаються відповідно до вимог Закону України «Про телекомунікації»; для розповсюдження телерадіопрограм та передач у багатоканальній телемережі суб`єкти господарювання повинні отримати відповідну ліцензію Національної ради; право на розповсюдження телерадіопрограм у багатоканальних телемережах мають виключно: а) телерадіоорганізації, що отримали ліцензії на мовлення з використанням ресурсу багатоканальної телемережі відповідно до вимог статті 23 цього Закону; б) суб`єкти господарювання, яким Національна рада видала ліцензію провайдера програмної послуги; телерадіоорганізації здійснюють мовлення з використанням ресурсу багатоканальної телемережі відповідно до умов ліцензії на мовлення та угоди з оператором багатоканальної телемережі; провайдери програмної послуги використовують багатоканальну телемережу на підставі ліцензії провайдера програмної послуги та відповідної угоди з оператором багатоканальної телемережі; оператор багатоканальної телемережі може сам надавати програмну послугу за умови отримання ліцензії провайдера програмної послуги.

6.13. Згідно із статтею 1 Закону № 1280:

оператор телекомунікацій - суб`єкт господарювання, який має право на здійснення діяльності у сфері телекомунікацій із правом на технічне обслуговування та експлуатацію телекомунікаційних мереж;

провайдер телекомунікацій - суб`єкт господарювання, який має право на здійснення діяльності у сфері телекомунікацій без права на технічне обслуговування та експлуатацію телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв`язку;

ринок телекомунікаційних послуг - сфера обігу визначених телекомунікаційних послуг, на які протягом певного часу і в межах певної території є попит і пропозиція;

споживач телекомунікаційних послуг (споживач) - юридична або фізична особа, яка потребує, замовляє та/або отримує телекомунікаційні послуги для власних потреб;

телекомунікаційна мережа - комплекс технічних засобів телекомунікацій та споруд, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах між кінцевим обладнанням;

телекомунікаційна мережа загального користування - телекомунікаційна мережа, доступ до якої відкрито для всіх споживачів;

телекомунікаційна послуга (послуга) - продукт діяльності оператора та/або провайдера телекомунікацій, спрямований на задоволення потреб споживачів у сфері телекомунікацій.

6.13.1. Частиною п`ятою статті 5 Закону № 1280 передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини суб`єктів ринку телекомунікацій щодо надання та отримання телекомунікаційних послуг і використання телекомунікаційних мереж загального користування.

6.13.2. Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 1280 використання ресурсів телекомунікаційних мереж загального користування для потреб телебачення та радіомовлення здійснюється на договірних засадах відповідно до законодавства.

6.13.3. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 63 Закону № 1280 умови надання телекомунікаційних послуг є укладення договору між оператором, провайдером телекомунікацій і споживачем телекомунікаційних послуг відповідно до основних вимог до договору про надання телекомунікаційних послуг, установлених національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації.

6.13.4. Отже, виходячи з аналізу положень наведених статей Закону № 3759 та Закону № 1280, доводи судів про те, що АМК не було взято до уваги, що споживачами Товариства є також й кінцеві телеглядачі та домогосподарства, не можуть братися до уваги, оскільки в цьому випадку Товариство розповсюджує в цифровому форматі [стандарт DVB-T2 (MPEG-4)] телевізійні програми загальнонаціональних телерадіоорганізацій, які й є його споживачами з отримання такої послуги на підставі договору, тоді як телеглядачі є споживачами лише з отримання розповсюджених у цифровому форматі [стандарт DVB-T2 (MPEG-4)] телевізійних програми.

6.14. АМК, визначивши ринок телекомунікаційних послуг з розповсюдження в цифровому форматі [стандарт DVB-Т2 (MPEG-4)] телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій, зазначав про відсутність конкуренції на цьому ринку, тоді як попередні судові інстанції не звернули уваги на те, що якщо Товариство заперечує своє монопольне становище, то саме воно й мало й довести, що зазнає значної конкуренції на відповідному ринку.

6.15. Крім того, посилання судів на те, що АМК неповно досліджено обставини щодо встановлення дійсної конкуренції на відповідному ринку, а доводи АМК про відсутність у Товариства конкурентів на ринку не знайшли свого підтвердження - не можуть братися до уваги, оскільки АМК визначив загальнодержавний ринок телекомунікаційних послуг з розповсюдження в цифровому форматі [стандарт DVB-Т2 (MPEG-4)] телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій, тоді як попередні судові інстанції, хоча й зазначили про наявність конкуренції на відповідному ринку, проте: не з`ясували, в якому цифровому форматі ТОВ «Українська цифрова телемережа» здійснює телекомунікаційні послуги; не встановили, коли саме Концерн РРТ визначено оператором загальнонаціональної цифрової багатоканальної телемережі МХ-7 у стандарті DVB-T2 та чи є він провайдером програмної послуги; зазначивши про наявність у TOB «ТРК «Етер» ліцензії провайдера програмної послуги на цифровому загальнонаціональному каналі мовлення МХ-6 у стандарті DVB-H (MPEG-4), не дослідили та не перевірили мотиви АМК, наведені ним у його рішенні щодо невзаємозамінності цього стандарту із стандартом DVB-Т2 (MPEG-4).

До того ж попередні судові інстанції помилково зазначили, що АМК не врахував приписів пункту 6.1 Методики при визначенні територіальних (географічних) меж ринку, оскільки його положення передбачають лише можливість врахування деяких критеріїв при визначенні групи взаємозамінних товарів (товарної групи), тоді як суди не досліджували мотивування АМК у Рішенні АМК № 779 щодо невзаємозамінності товарів на відповідному ринку та не звернули уваги на те, що відповідний ринок поширюється на всю територію України.

6.16. Згідно із статтею 59 Закону № 2210 підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України «Про санкції»; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

6.17. Визнання господарським судом повністю або частково недійсним рішення Антимонопольного комітету України чи його органів з підстав, зазначених у частині першій статті 59 Закону № 2210, не є перешкодою для проведення відповідним органом нової перевірки дотримання вимог законодавства про захист економічної конкуренції, дослідження ринку тощо з метою усунення порушень чи недоліків, які потягли за собою визнання рішення недійсним. За результатами такої перевірки можливе прийняття іншого рішення, яке, в свою чергу, в разі незгоди з ним заінтересованих осіб може бути оскаржено ними в установленому порядку.

6.18. Відповідно до частини другої статті 35 Закону № 2210 при розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України: збирають і аналізують документи, висновки експертів, пояснення осіб, іншу інформацію, що є доказом у справі, та приймають рішення у справі в межах своїх повноважень; отримують пояснення осіб, які беруть участь у справі, або будь-яких осіб за їх клопотанням чи з власної ініціативи.

Частиною першою та другою статті 41 Закону № 2210 передбачено, що доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність порушення; ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, поясненнями службових осіб та громадян, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів; усні пояснення сторін, третіх осіб, службових чи посадових осіб та громадян, які містять дані, що свідчать про наявність чи відсутність порушення, фіксуються у протоколі; збір доказів здійснюється Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями незалежно від місцезнаходження доказів.

6.19. За приписами пунктів 12, 23 та 32 Правил розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 № 5 (у редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від 29.06.1998 № 169-р; далі - Правила), доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, які дають можливість визначити наявність або відсутність порушення. Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, поясненнями службових осіб та громадян, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів; службовцями Комітету, відділення, яким доручено збирання та аналіз доказів, проводяться дії, направлені на всебічне, повне і об`єктивне з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін; у рішенні наводяться мотиви рішення, зазначаються встановлені органом Комітету обставини справи з посиланням на відповідні докази, а також положення законодавства, якими орган Комітету керувався, приймаючи рішення.

6.20. Верховний Суд погоджується з попередніми судовими інстанціями, що чинне законодавство не містить норм, які надавали б преюдиційного характеру рішенням та рекомендаціям АМК з інших справ і звільняли б органи АМК від обов`язку доказування обставин порушення та власних висновків у кожній справі.

6.20.1. Водночас попередні судові інстанції помилково не врахували того, що в цьому випадку не Рішення АМК № 606 було покладено в основу висновків у справі № 143-26.13/27-17, а саме докази, зібрані в межах справи № 142-26.13/11-15 (матеріали якої були долучені до справи № 143-26.13/27-17), які від цього доказової сили не втратили та мали бути перевірені і досліджені по суті.

Отже, судами неправильно застосовані положення статей 35, 41 Закону № 2210, пунктів 12, 23, 32 Правил та розділу 11 Методики.

6.20.2. До того ж посилання судів на необхідність проведення АМК повторного опитування загальнонаціональних телерадіоорганізацій у межах справи № 143-26.13/27-17 та з урахуванням періоду, який досліджується АМК щодо визначення товарних меж ринку, не може братися до уваги, оскільки АМК визнав телекомунікаційні послуги із розповсюдження в цифровому форматі [стандарт DVB-T2 (MPEG-4)] телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій Товариством такими, що не є взаємозамінними з телекомунікаційними послугами з розповсюдження телевізійних програм за іншими технологіями, а попередні судові інстанції відповідних мотивів і доводів АМК не дослідили, як і не дослідили наявності чи відсутності конкуренції на визначеному АМК ринку у визначений ним період.

6.20.3. При цьому місцевий та апеляційний господарські суди не з`ясували дійсні періоди дослідження, проведеного АМК, які наведені в його рішенні.

6.21. Крім того, попередні судові інстанції, приймаючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували пункт 1 частини другої статті 13 Закону № 2210, оскільки не врахували того, що монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, а докази встановлення таких цін АМК наведено в Рішенні АМК № 779, і саме вони підлягали дослідженню та оцінці.

6.22. До того ж згідно з положеннями статті 67 Закону № 1280 тарифне регулювання на ринку телекомунікацій України базується на такому принципі, як, зокрема, базування розрахунків тарифів на собівартості цих послуг з урахуванням отримання прибутку.

6.22.1. Водночас судами не досліджено та не з`ясовано, чи надавалися Товариством АМК такі розрахунки тарифів щодо надання телекомунікаційних послуг з розповсюдження в цифровому форматі [стандарт DVB-Т2 (MPEG-4)] телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій, а якщо так, то чи були вони досліджені АМК.

6.22.2. Разом з тим суди, зазначивши про те, що АМК не здійснював розрахунків (калькуляції тощо) щодо встановлення та застосування Концерном РРТ тарифів на телекомунікаційні послуги з розповсюдження в аналоговому форматі телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій, помилково не взяли до уваги, що досліджувалася поведінка не Концерну РРТ, а Товариства стосовно порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

6.23. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що господарським судам першої та апеляційної інстанцій під час вирішення справ щодо визнання недійсними рішень АМК про порушення законодавства про захист економічної конкуренції належить здійснювати оцінку обставин справи та доказів за своїм внутрішнім переконанням в порядку частини другої статті 86 ГПК України, зокрема, досліджувати також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у справі у їх сукупності.

6.23.1. При цьому застосування приписів статті 86 ГПК України як норми процесуального права має загальний (універсальний) характер для усіх справ.

6.23.2. Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

6.23.3. Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності в цілому.

6.24. Разом з тим посилання місцевого та апеляційного господарських судів на те, що:

висновки АМК про встановлення та застосування тарифів Tовариством на основі тарифів Концерну РРТ у період вересень 2011 - липень 2015 року є необґрунтованими, адже зроблені АМК не на підставі первинних документів, а на підставі наказів Товариства про встановлення тарифів на телекомунікаційні послуги, які не відображають фактичної ціни, за якими надавалися телекомунікаційні послуги Товариством, з урахуванням знижок до тарифів;

у Рішенні АМК № 779 не спростовано впливу зовнішніх негативних економічних та ринкових обставин на встановлення тарифів та знижок. Право на надання знижок своїм клієнтам, як і право на самостійне встановлення провайдером тарифів на свої послуги, є свободою підприємницької діяльності та не може бути обмежено в інший спосіб, ніж на законодавчому рівні;

зобов`язання за угодами про припинення зобов`язання прощенням боргу АМК не досліджувалося, -

певною мірою є декларативними, мають вірогідний характер та не враховують ні дійсного правового змісту зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку щодо встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку (де правове значення має фактична наявність встановлення цін, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції), ані меж виключної компетенції органів Антимонопольного комітету України (зокрема щодо правової кваліфікації наявної події).

6.25. До матеріалів справи долучені Дослідження та Висновок експерта, складені на замовлення Товариства.

6.25.1. Згідно з частиною другою статті 98 ГПК України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

6.25.2. Відповідно до статті 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

6.25.3. Водночас на вирішення експерта в Експертному висновку поставлені питання, чи підтверджуються документально та чи є економічно обґрунтованими висновки АМК у Рішенні АМК № 779 щодо наявності/відсутності порушення конкурентного законодавства в результаті наявності запроваджених Товариством тарифів та наданих знижок на телекомунікаційні послуги з розповсюдження в цифровому форматі [стандарт DVB-Т2 (MPEG-4)] телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій, їх вплив на ціноутворення.

6.25.4. Відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції встановлення порушення конкурентного законодавства є виключною компетенцію органу АМК, а оцінка прийнятих органами АМК рішень є компетенцією суду у визначених законом випадках.

6.25.5. У Дослідженні ставилися питання, зокрема, щодо: взаємозамінності різних технологій телевізійного мовлення; товарних меж ринку телекомунікаційних послуг з розповсюдження телевізійних програм в Україні; територіальних (географічних) меж ринку телекомунікаційних послуг з розповсюдження телевізійних програм в Україні; розрахунку обсягу ринку телекомунікаційних послуг з розповсюдження телевізійних програм в Україні, визначення основних його учасників та їх часток; характеристики стану конкуренції на ринку телекомунікаційних послуг з розповсюдження телевізійних програм в Україні.

6.25.6. Проте дослідження щодо наявності чи відсутності саме монопольного (домінуючого) становища Товариства на певному товарному ринку може бути здійснено лише за результатами спеціального дослідження, яке включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку, причому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об`єктів аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку тощо на підставі інформації, що може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища. Таке дослідження проводиться органом АМК в порядку, передбаченому Методикою.

Отже, таке дослідження є підсумком правової оцінки фактичних обставин, установлених органом АМК у його проведенні згідно з Методикою.

Спростування ж висновків АМК має відбуватися у спосіб визначений законом - через встановлення відповідних фактичних підстав або порушень вимог закону (стаття 59 Закону № 2210).

6.26. З огляду на наведене Суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що у вирішенні цього спору попередні судові інстанції не дотримались вимог статей 86, 236 ГПК України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що унеможливило встановлення ними з належною повнотою усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому судові рішення зі справи підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права.

6.27. Відтак у Касаційного господарського суду на даний час відсутні підстави для висновку про правильність застосування названими судовими інстанціями норм матеріального права, в тому числі наведених приписів Закону № 2210.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Доводи АМК про порушення місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права у прийнятті оскаржуваних судових рішень знайшли своє підтвердження за результатами перегляду справи в касаційному порядку.

7.2. Таким чином, з огляду на межі повноважень касаційної інстанції щодо встановлення обставин справи і дослідження доказів Касаційний господарський суд вважає за необхідне касаційну скаргу АМК задовольнити частково, оскаржувані судові акти зі справи скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

7.3. Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене в цій постанові, з`ясувати усі істотні обставини справи, дослідити всі надані учасниками справи докази і залежно від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення.

8. Судові витрати

За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат зі справи.

На підставі викладеного та керуючись статтями 300, 308, 310, 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Антимонопольного комітету України задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 04.08.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2022 зі справи № 910/2352/21 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Б. Львов

Суддя І. Булгакова

Суддя В. Селіваненко