Справа № 474/248/22

Провадження № 2/474/87/22

РІШЕННЯ

Іменем України

08.09.22 року смт Врадіївка

Врадіївський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Сокола Ф.Г.

за участю секретаря судового засідання Тодосьєвої А.С.

розглянув в порядку загального позовного провадження матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

встановив:

09.06.2022р. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідачка) та ОСОБА_3 , в якому просить визнати останніх такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Позов обґрунтований тим, що з березня 2016 року відповідачі у даному будинку не проживають, ніякої участі в утриманні житла не приймають, особистих речей та речей повсякденного використання, які б належали відповідачкам, у будинку не має. Намірів повертатися, з метою проживання, останні не мають.

У житловому будинку відповідачки прописані як члени сім`ї. Враховуючи, що вказані особи понад одного року у вказаному житлі не проживають та не користуються ним без поважної причини, позивач просить визнати останніх особами, які втратили право на користування житловим будинком. Оскільки в добровільному порядку знятися з реєстрації відповідачки не бажають, а позивач позбавлений можливості розпоряджатися належним йому нерухомим майном на власний розсуд.

Ухвалою від 11.08.2022р., за заявою позивача, позов залишено без розгляду в частині позовних вимог щодо визнання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач тавідповідачка всудові засідання,призначені на25.08.2022р.та 08.09.2022р.,не з`явилися,хоча належнимчином,в порядкувизначеному ст.ст.128-131ЦПК України,повідомлені прочас,дату імісце судовогорозгляду.При цьому позивач 10.08.2022р. звернувся до суду із заявою, в якій просив розглянути справу за його відсутності з огляду на перебування у відрядженні. Відповідачка про причини неявки суд не повідомила.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

З огляду на вищевикладене, з урахуванням приписів ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін за наявними у справі доказами.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи рішенням Врадіївського районного суду Миколаївської області від 12.07.2016р. у справі № 474/359/16-ц шлюб зареєстрований між позивачем та відповідачкою розірваний.

Згідно рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 25.11.2016р. за позивачем та відповідачкою визнано право власності по Ѕ частині житлового будинку, розташований по АДРЕСА_1 , за кожним.

На підставі договору купівлі-продажу Ѕ частки у праві спільної часткової власності житлового будинку від 02.12.20212р., зареєстрованого за № 1374, відповідачка продала Ѕ частину житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 позивачу, який повністю являється власником вказаного вище житлового будинку. Вказана обставина також підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно по реєстрацію права власності № 230466465 від 30.10.2020р. та №235100856 від 02.12.2020р.

Згідно запису будинкової книги відповідачка з 24.02.2005р. зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що також підтверджується довідкою відділу Центр надання адміністративних послуг Врадіївської селищної ради Миколаївської області № 1331-02/2022 від 21.02.2022р.

Відповідно до акту обстеження місця проживання мешканців будинку по АДРЕСА_1 від 30.05.2022р. встановлено, що відповідачка з 2016р. за місцем своєї реєстрації не проживає.

Встановивши вказані обставини суд приходить до такого висновку.

Враховуючи те, що будинок який розташований за адресою: АДРЕСА_1 є власністю позивача, суд приходить до висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ст.ст. 383, 405 ЦК України та ст.ст. 64, 150, 156 ЖК Української РСР.

Частиною 1 ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частиною 1 ст. 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічна норма міститься також у ст. 405 ЦК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК Української РСР до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме: подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Згідно з ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла чи законом.

Отже, положення ст. 405 ЦК України, ст.ст. 150, 156 ЖК Української РСР регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік.

Відповідно до п. 1 ст. 8 Конвенції прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого житла. Втручання у це право здійснюється виключно з підстав, передбачених п. 2 ст. 8 Конвенції. Зазначене покладає на Україну в особі її державних органів зобов`язання вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав (рішення ЄСПЛ у справі Пауел і Райнер проти Сполученого Королівства від 21.02.1990р.). Такий захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ у справі Джілоу проти Сполученого Королівства від 24.11.1986р.), так і наймача (рішення ЄСПЛ у справі Ларкос проти Кіпру від 18.02.1999р.).

Статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку визначеному законом.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

В силу ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно до ст. 55 Конституцій України права і свободи громадянина захищаються судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 16 ЦК України закріплено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п. 2 ч. 1 та ч. 7 ст. 18 Закону України Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні (далі - Закон) зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) у разі звернення до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг за місцем задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється: за заявою власника житла приватної форми власності, поданої у паперовій формі, стосовно повнолітньої особи, місце проживання (перебування) якої зареєстровано або задекларовано в житлі, що належить власнику на підставі права власності. У разі подання власником житла заяви про зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини чи одного з них така дитина підлягає зняттю із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) разом із її батьками або іншими законними представниками чи одним із них. Зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) дитини віком від 14 до 18 років здійснюється за згодою її батьків або інших законних представників чи одного з них, крім випадку, передбаченого статтею 15цього Закону.

Згідно до п. 6 ч. 1 ст. 24 Закону орган реєстрації вносить зміни до реєстру територіальної громади на підставі, зокрема судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення, визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Відповідно до п. 50 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затверджено Постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 07.02.2022р. (далі - Порядок), зняття із задекларованого /зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється на підставі: зокрема рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення, про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою (у такому випадку адміністративний збір не сплачується).

Відповідно до п. 51 Порядку подання заяви про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) дитини віком до 14 років або особи, визнаної судом обмежено дієздатною або недієздатною, здійснюється одним із батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників.

Аналізуючи наведені норми законодавства та обставини, встановлені по справі, той факт, що відповідачка біль шести років не проживає в будинку, який належить позивачу, суд приходить до висновку, що відповідачка, як особа, що понад один рік без поважних причин у житловому приміщенні не проживає, власником житлового будинку не являється, а також, що реєстрація відповідачки у вищевказаному будинку порушує права позивача, оскільки перешкоджає здійсненню права користування майном, відповідачка втратила право користування спірним житлом, тому позовні вимоги позивача до відповідачки підлягають задоволенню.

При цьому слід наголосити на тому, що оскільки позов в частині вимог до ОСОБА_3 залишений без розгляду, а відтак в загальному позов підлягає частково задоволенню.

На підставі ст. 141 ЦПК України судові витрати зі сплати судового збору в сумі 992 грн. 40 коп., сплачені позивачем при подачі позову до суду, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а відтак з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 496 грн. 20 коп.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням - задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такою, що втратила право користування житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 496 (чотириста дев`яносто шість) грн. 20 коп.

Судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 496 (чотириста дев`яносто шість) грн. 20 коп. покласти на позивача ОСОБА_1 .

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Врадіївський районний суд Миколаївської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 08 вересня 2022 року.

Суддя Ф.Г. Сокол