ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/666/22 Головуючий у І інстанції - Тихоненко О.М.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2022 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.,

суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 червня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області, в якому просив:

- визнати протиправними дії Відповідача щодо відмови у здійсненні розрахунку, нарахуванню та виплаті Позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2017 по 31.01.2017 за весь час затримки виплати по 14.05.2020;

- зобов`язати Відповідача здійснити розрахунок, нарахувати та виплатити Позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2017 по 31.10.2017 за весь час затримки виплати по 14.05.2020.

Свої позовні вимоги Позивач обґрунтував тим, що оскільки нараховані та виплачені суми за роботу в нічний час та індексації грошового забезпечення за минулий час є тим доходом, що не був отриманий Позивачем під час проходження служби в поліції з вини Відповідача, останній має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасним отриманням виплат, нарахованих і виплачених Відповідачем.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 червня 2022 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції в Київській області щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку її виплати за рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.12.2019 у справі № 620/2287/19.

Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу, внаслідок несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення у відповідності до положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходу» у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Головне управління Національної поліції в Київській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі Головне управління Національної поліції в Київській області посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Апеляційна скарга мотивована також тим, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року у справі № 620/2287/19 не було визначено проведення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2017 по 31.10.2017.

Крім того, Позивач, отримавши у травні 2020 року відповідні виплати на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року у справі № 620/2287/19 мав дізнатися про можливе порушення свої прав, свобод чи інтересів.

Отже, Позивач про порушення свого права на отримання компенсації дізнався у травні 2020 року і мав звернутися до суду з позовом в межах строку, визначеного КАС України, однак ніяких дій для цього не вживав, а з позовними вимогами звернувся лише 13.01.2021.

За таких обставин, Відповідач вважає, що судом першої інстанції не враховано, що Позивачем пропущено строк для звернення до суду.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області, в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Наказом Головного управління Національної поліції в Київській області № 204 о/с від 26.04.2019 Позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Позивач, вважаючи що під час проходження служби в поліції йому протиправно не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення, доплату за нічний та понаднормовий час, а також недоплачено премію в березні 2019 року, звернувся до адміністративного суду з адміністративним позовом.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року у справі № 620/2287/19, позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Київській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з урахуванням доплат за роботу в нічний час.

Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 доплату до грошового забезпечення за роботу в нічний час в розмірі 1822,22 грн.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Київській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2017 по 31.10.2017.

Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2017 по 31.10.2017.

В решті позову відмовлено.

На виконання вказаного рішення суду Відповідачем 14 травня 2020 року перераховано Позивачу 3275,51 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 5021 (а.с. 23).

19 листопада 2021 року Позивачем подано до Відповідача заяву щодо здійснення розрахунку, нарахування та виплати останньому, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2017 по 31.10.2017, виплаченої у травні 2020 року на підставі рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року у справі № 620/2287/19 відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ, Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 та абзацу сьомого пункту 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

Листом від 15 грудня 2021 року № 29/Б-1018 Відповідачем повідомлено Позивача, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року у справі № 620/2287/19 не було визначено проведення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2017 по 31.10.2017.

Не погоджуючись із вищевказаними висновками, Позивач звернувся з даним адміністративним позовом до адміністративного суду.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що оскільки несвоєчасне нарахування сум індексації грошового забезпечення відбулось у зв`язку з неправомірним нарахуванням грошового забезпечення, що встановлено судовим рішенням у справі № 620/2287/19, тобто з вини органу, що нараховує і виплачує грошове забезпечення, то Позивач має право на отримання компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Перевіривши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, якими Позивач обґрунтовує свої вимоги, оцінивши доводи апеляційної скарги Головного управління Національної поліції в Київській області в частині питання щодо строку звернення до суду та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів Головного управління Національної поліції в Київській області, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції зобов`язано Відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу, внаслідок несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення у відповідності до положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходу» у зв`язку з порушенням строків їх виплати, проте ОСОБА_1 пропущено строк звернення до адміністративного суду в межах встановленого КАС України строку, з огляду на таке.

Так, відповідно до частин першої-третьої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною п`ятою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Статтею 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 зазначив, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 233 Кодексу працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

З огляду на наведене Конституційний Суд України дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

За висновком вказаного рішення Конституційного Суду України положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Отже, для обрахунку строку звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені застосовуються положення статті 233 КЗпП України, а невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням та для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 Конституційний Суд України роз`яснив, що положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Крім того, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 положення частини другої статті 233 КЗпП України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 23 вересня 2020 року у справі № 1.380.2019.003695 (провадження № К/9901/1053/20), оскільки предметом переданого на розгляд адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені, яка не входить до структури заробітної плати, підстави для застосування частини третьої статті 233 КЗпП відсутні.

При цьому Верховний Суд акцентує увагу на тому, що під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України як норми спеціального процесуального закону.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що права Позивача на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2017 по 31.10.2017 за весь час затримки виплати, підлягають захисту в межах встановленого КАС України місячного строку звернення до адміністративного суду.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

У справі Європейського суду з прав людини «Стаббігс та інші проти Великобританії» визначено, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

У Рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» від 25 січня 2000 року Європейський суд зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, остаточний розрахунок з Позивачем проведено 14 травня 2020 року, що підтверджується платіжним дорученням № 5021 (а.с. 23), а з цим адміністративним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 13 січня 2022 року, тобто з пропуском установленого КАС України місячного строку звернення до адміністративного суду.

Згідно частиною 3 статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Беручи до уваги наведене, задоволенні судом першої інстанції позовні вимоги підлягають залишенню без розгляду на підставі частини третьої статті 123 КАС України.

Аналогічну правову позицію застосування наслідків пропуску строку звернення до адміністративного суду у подібних правовідносинах висловив Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року в адміністративній справі № 815/2681/17.

Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Розглянувши доводи Головного управління Національної поліції в Київській області викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено при неповному з`ясуванні обставин справи та з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню, а адміністративний позов залишенню без розгляду.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області - задовольнити.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 червня 2022 року скасувати та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: І.О. Лічевецький

О.М. Оксененко