Справа № 200/517/18

Провадження № 2/932/3020/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2021 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого - судді Кудрявцевої Т.О.

при секретарі - Скопа Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Стародубцева Вікторія Миколаївна, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, застосування реституції, стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 15.01.2018 року звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Стародубцева Вікторія Миколаївна, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, застосування реституції, стягнення моральної шкоди.

В обгрунтування позовних вимог позивач у позові посилалася на те, що 23.12.2016 року між нею та ОСОБА_2 було укладено та посвідчено нотаріально договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1 . Вона вважає, що вказаний договір укладено з порушенням вимог закону, в тому числі з порушенням порядку вчинення нотаріальних дій, посилаючись на те, що вона є інвалідом першої групи, самостійно ходити не може, пересувається в інвалідному візку, як інваліду їй призначено пенсію, яка в 2016 та 2017 році склала 1666 грн. До 08 листопада 2016 року вона проживала одноосібно у належній їй вищевказаній трикімнатній квартирі, в зв`язку з тяжкою невиліковною хворобою вона періодично знаходилась на лікуванні в медичних закладах, останній раз восени 2016 року. В 2015 році вона в церкві познайомилась з подружжям ОСОБА_4 . ОСОБА_4 на той час був священиком у каплиці, розташованій у м. Дніпро в мікрорайоні «Дослідне». Його дружина - ОСОБА_5 , скориставшись тим, що вона, будучи віруючою людиною, зверталася до церкви за підтримкою в зв`язку з невиліковною хворобою та відсутністю близьких родичів та піклувальників, зловживаючи її довірою до служителів релігійного культу, у період погіршення її стану здоров`я 08.11.2016 року умовила її оформити на її ім`я заповіт та довіреність на продаж квартири. Відразу ж після оформлення вказаних правочинів подружжя ОСОБА_4 перевезло її до свого приватного будинку в м. Новоолександрівка Дніпропетровського району. Після 08.11.2016 року вона жодного разу не була в своїй квартирі, користуючись її безпомічністю та вкрай тяжким станом здоров`я, подружжя ОСОБА_4 заволоділо ключами від квартири та вивезло звідти до Новоолександрівки належні їй речі. Невдовзі після переїзду її здоров`я ще погіршилося, 21.12.2016 року до неї викликали «Швидку допомогу». Коли подружжя ОСОБА_4 побачили різке погіршення стану її самопочуття після переїзду до Новоолександрівки, вони організували продаж належної їй трикімнатної квартири. Оскільки майбутній покупець ОСОБА_2 не погоджувався придбавати квартиру у ОСОБА_5 по довіреності, 23.12.2016 року подружжя ОСОБА_4 викликало до Новоолександрівки з м. Дніпро приватного нотаріуса Стародубцеву В.М., яка в порушення вимог закону склала та посвідчила спірний договір, який нібито було оформлено у м. Дніпро, при цьому нотаріус не взяла до уваги те, що вона перебувала у вкрай тяжкому стані та увесь час плакала.

Також позивач зазначає, що в нотаріально посвідченому договорі вказано, що квартира продається за 148950 грн., що станом на 23.12.2016 року складає еквівалент 5666,51 долара за курсом 26,286 грн. за один долар за даними сайту НБУ. Посвідчуючи вказаний договір продажу трикімнатної квартири за ціною, що більш, ніж удвічі менша реальної ринкової ціни малогабаритної однокімнатної квартири, приватний нотаріус Стародубцева В.М. порушила вимоги ч.1 ст. 203 ЦК, які законодавець визнав необхідними для чинності правочину, а також вимоги ч.3 ст. 209 ЦК України, відповідно до якої нотаріальне посвідчення може бути вчинено на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу. Нотаріус діяла недобросовісно, нерозумно, свідомо використала дані по оцінці майна, надані недобросовісним оцінювачем «Незалежним центром наукових експертиз», який не врахував реальні ціни та трикімнатні квартири в м. Дніпро, чим порушив вимоги законодавства, зокрема, ст.9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», відповідно до яких оцінка майна проводиться з дотриманням принципів корисності, попиту і пропонування. Враховуючи, що ціни на трикімнатні квартири на житловому масиві Тополя-3 та на суміжному Запорізькому шосе коливаються в межах від 30000 доларів США до 36000 доларів, що станом на 23.12.2016 року складало в еквіваленті від 788580 грн. до 946296 грн., нотаріус, посвідчуючи договір відчуження квартири за ціною, що більше, ніж у п`ятеро нижче за реальну ринкову ціну, сприяла відчуженню її квартири на вкрай невигідних для неї умовах, що стало можливим виключно внаслідок її безпомічності та тяжкої хвороби.

Позивач вказує, що, зважаючи на ці факти, застереження у п.2.1. спірного договору про те, що ціна продажу є вигідною для неї, а її розмір не пов`язаний із збігом тяжких обставин та повністю її задовольняє, має бути сприйняте як таке, що не відповідає дійсності, не підтверджене належними доказами та не скасовує дію ч.1 ст. 233 ЦК щодо чинності цього договору. Так саме критично має бути сприйняте застереження у вступній частині спірного договору щодо того, що сторони договору були попередньо ознайомлені з вимогами чинного законодавства щодо недійсності правочинів, діяли добровільно, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміли значення своїх дій та керували ними. Кошти, отримані від продажу квартири, були привласнені подружжям ОСОБА_4 , які обіцяли їй допомогу та гарний догляд, але свою обіцянку не виконали. Вона вважає спірний договір укладеним під впливом тяжкої обставини на вкрай невигідних для неї умовах, відповідач ОСОБА_6 був добре обізнаний з цінами на трикімнатні квартири на житловому масиві Тополя-3, бачив вкрай тяжкий стан її здоров`я та інвалідність на час укладання спірного договору, але скористався цими обставинами з корисливою метою, в наслідок чого вона зазнала фізичних та моральних страждань, пов`язаних з позбавленням єдиного житла на вкрай невигідних для неї обставинах, і завдану їй моральну шкоду вона оцінює в 50000 грн.

Посилаючись на зазначене та на положення ст.ст. 203, ч.3 ст. 209, ст. 233 ЦК України, позивач просить визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, розташованої в АДРЕСА_1 , від 23.12.2016 року, укладений між нею та ОСОБА_2 , застосувати наслідки реституції шляхом постановлення рішення про скасування державної реєстрації права власності на вказану квартиру ОСОБА_2 та відновлення державної реєстрації права власності на вказану квартиру ОСОБА_1 , стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 50000,00 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.01.2018 року для розгляду даної справи була визначена суддя Єлісєєва Т.Ю., яка ухвалою від 16.01.2018 року прийняла справу до розгляду за правилами загального провадження з призначенням проведення підготовчого засідання.

11.10.2018 року, 15.11.2018 року до суду від відповідача надійшов Відзив на позову заяву, в якому відповідач заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу порушень законодавства України допущено не було, та зазначив, зокрема, що ним з позивачкою було узгоджено всі умови укладення договору купівлі-продажу, в тому числі ціну квартири, про будь-які тяжкі обставини в житті чи про небажання укласти договір, чи про відсутність намірів продати квартиру ОСОБА_1 як йому так і нотаріусу при укладенні договору не повідомляла, вся її поведінка свідчила про її наміри продати квартиру на досягнутих з нею умовах, які і були вказані в договорі купівлі-продажу.

Розпорядженням керівника апарату суду від 01.04.2019 року № 49 та Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.04.2019 року для розгляду даної справи був визначений суддя Томаш В.І., який ухвалою від 19.04.2019 року прийняв справу до свого провадження та призначив судове засідання по її розгляду.

03.07.2019 до суду від позивачки надійшла Відповідь на відзив, в якій вона підтримала свої позовні вимоги, посилаючись на підстави, викладені у позові, та на те, що нею з відповідачем не були погоджені умови договору купівлі-продажу, вона з ним не зустрічалася жодного разу, договір був підписаний сином відповідача, вона не отримала ніяких коштів за відчуження спірної квартири, всі кошти отримали подружжям ОСОБА_4 .

30.08.2019 року до суду від приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Стародубцевої В.М. надійшло письмове пояснення, в якому вона зазначила, що вважає позов необгрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Зазначила, що в грудні 2016 року до неї, як до приватного нотаріуса, звернулася особа з проханням посвідчити договір купівлі-продажу квартири від імені ОСОБА_1 , при цьому надала оригінал нотаріально посвідченої довіреності від імені ОСОБА_1 на її ім`я з правом укладення договорів купівлі-продажу квартири, на її питання чи буде діяти від імені ОСОБА_1 представник за цією довіреністю відповіла, що ОСОБА_1 договір буде підписувати особисто, але у зв`язку з її станом здоров`я, нотаріальну дію потрібно вчинити за місцем проживання ОСОБА_1 . Нотаріус зазначає, що нею було прийнято документи для підготовки до посвідчення зазначеного договору, а на 23.12.2016 року було призначено посвідчення договору купівлі-продажу квартири, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , з виїздом нотаріуса за цією ж адресою, що входить до Дніпропетровського міського нотаріального округу та що передбачено п.2 гл.1 розділу 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року № 296/5. При посвідченні договору купівлі-продажу квартири їй було надано всі документи, що необхідні для вчинення такої дії згідно з Порядком на Законом України «Про нотаріат», у тому числі продавцем ОСОБА_1 було надано Звіт про оцінку майна, ідентифікатор за базою ФДМУ 1519200, 19122016_N001, виданий 19.12.2016 року ТОВ «Науковий центр незалежних експертиз», згідно з яким вартість предмета договору становила 148 950,00 грн., саме ця сума була визначена сторонами договору купівлі-продажу квартири - продавцем ОСОБА_1 та покупцем ОСОБА_2 як сума продажу зазначеної квартири та була вказана в тексті договору купівлі-продажу квартири.

Приватний нотаріус ОСОБА_7 також в поясненні зазначає, що після її приїзду за адресою квартири, що була предметом договору купівлі-продажу, а саме: АДРЕСА_1 , нею на одинці з ОСОБА_1 було проведено бесіду, в ході якої на її питання щодо причини продажу квартири та подальшого її місця проживання ОСОБА_1 пояснила, що квартиру вона продає, так як залишилась одна, проживати в такій великій квартирі та обслуговувати її вона вже не може, крім того, у зв`язку із станом здоров`я їй потрібне лікування, що дорого коштує, тому гроші за квартиру, що продається будуть витрачені нею, у тому числі, на власне лікування. Щодо місця її проживання ОСОБА_1 пояснила, що проживати буде у своїх друзів, які пообіцяли зареєструвати її місце проживання за своєю адресою, що й дійсно сталося пізніше. Після того, як сторонами було прочитано всі умови договору купівлі-продажу, проведено розрахунок між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за квартиру, що продається, сторони договору підтвердили їй, що їм все зрозуміло за текстом договору, що умови договору відповідають їх волевиявленню, що вони розуміють наслідки вчинюваного правочину, що продавцем отримано суму повного розрахунку за цим договором, що було ними підтверджено їх особистими підписами у її присутності на двох примірниках договору купівлі-продажу квартири, у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій та на інших документах, необхідних для вчинення такого роду правочинів. Факт виїзду нотаріуса за вказаною адресою також зазначено у тексті договору купівлі-продажу квартири, в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, у журналі обліку викликів нотаріуса та засвідчено підписами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Нотаріус вказує на те, що при цьому, на підставі поведінки ОСОБА_1 в момент посвідчення договору купівлі-продажу квартири та її відповідей на питання, у нотаріуса не виникло сумнівів щодо її здатності усвідомлювати значення цієї нотаріальної дії, щодо відповідності її волі і виявлення щодо вчинення такої нотаріальної дії, у правильному розумінні нею природи вчинюваного правочину на його наслідків, у відсутності будь-якого тиску щодо неї при підписанні цього договору.

Розпорядженням керівника апарату суду від 16.10.2019 року № 165 та Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.10.2019 року для розгляду даної справи була визначена суддя Женеску Е.В., яка ухвалою від 22.10.2019 року прийняла справу до свого провадження та призначила проведення підготовчого засідання.

Розпорядженням керівника апарату суду від 11.03.2020 року № 103 та Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.03.2020 року для розгляду даної справи був визначений суддя Сліщенко Ю.Г., який ухвалою від 23.03.2020 року прийняв справу до свого провадження та призначив проведення підготовчого засідання.

Відповідно до Розпорядження в.о.керівника апарату суду від 12.10.2020 року № 374 та Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2020 року для розгляду даної справи визначена суддя Кудрявцева Т.О., яка отримала справу 26.10.2020 року.

Ухвалою від 27.10.2020 року суддею справу прийнято до свого провадження, визначено про розгляд справи в порядку загального провадження з призначенням проведення підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 03.03.2021 року за клопотанням представника відповідача витребувано з КЗ «Дніпровський геріатричний пансіонат» Дніпровської обласної ради інформацію про те, що чи перебуває на даний час ОСОБА_1 у вказаному закладі.

Ухвалою суду від 18.08.2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та у відповіді на відзив на позовну заяву, позовні вимоги ОСОБА_1 підтримала та просила їх задовольнити, клопотання про виклик свідків та призначення у справі судово-почеркознавчої експертизи не підтримала.

В судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнала, посилаючись на їх необгрунтованість, просила відмовити у задоволенні позову з підстав, вказаних у Відзивах на позов. Вважала, що спірний договір купівлі-продажу квартири позивачка уклала добровільно, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, при повному розумінні своїх дій; наведені нею підстави позову не є обставинами в розумінні положень частини 3 статті 203,частини 1 статті 233, частини 1 статті 234 ЦК України для визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Третя особа в судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, у наданому суду поясненні просила розглянути справу у її відсутність.

Вислухавши осіб, які з`явилися, дослідивши докази у справі, суд вважає позовні вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню, зважаючи на наступне.

Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, ц ивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено в судовому засіданні, позивачці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на праві власності належала трикімнатна квартира АДРЕСА_1 .

23.12.2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений Договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого продавець ОСОБА_1 продала, а покупець ОСОБА_2 купив трикімнатну квартиру, що розташована за адресою АДРЕСА_1 (предмет договору), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 674307112101. Даний Договір купівлі-продажу квартири 23.12.2016 року був посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Стародубцевою В.М.

Пунктом 1.3. Договору купівлі-продажу квартири передбачено, що право власності на предмет договору переходить від продавця до покупця з моменту державної реєстрації цього договору.,

Відповідно до п. 2.1. Договору купівлі-продажу квартири за домовленістю сторін, зазначений в п.1.1. цього договору предмет договору продається за 148 950,00 грн. 00 коп. Як зазначено у п.2.1. Договору, продавець свідчить, що зазначена в цьому договорі ціна продажу є вигідною для неї, її розмір не пов`язаний зі збігом якихось важких для неї обставин і повністю її задовольняє.

Розділу 3 Договору купівлі-продажу квартири передбачені права і обов`язки сторін. У відповідності до п.3.1. цього Договору, продавець свідчить, що предмет договору станом на 23.12.2016 року звільнений від речей домашньої обстановки і вжитку та наданий для безперешкодного користування покупцю, а також покупцю передані ключі до предмета договору, документи про надання послуг щодо обслуговування предмету договору, зроблена повна сплата комунальних послуг та електроенергії. Всі особи, що були зареєстровані за адресою предмета договору, на день укладення договору зняті з реєстрації.

У п. 3.2. Договору купівлі-продажу квартири зазначено, що продавець гарантує, що предмет договору до цього часу нікому іншому не проданий, не подарований, не заставлений, під забороною відчуження, арештом не перебуває, судової суперечки у відношенні нього немає; самовільних переобладнань у предметі договору немає; предмет договору не наданий у користування наймачам (орендарям); відносно цього предмета договору не встановлено сервітут; відчужуваний предмет договору знаходиться у стані, повністю придатному для використання його за цільовим призначенням, а також стосовно вищевказаного предмета договору не була оформлена довіреність іншим особам щодо володіння з правом відчуження, а також договір управління майном. Третіх осіб, членів сім`ї власників житла та дітей, за якими зберігається право на користування предметом договору, згідно ст. 405 ЦК України; ст.ст. 247, 248 СК України; ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», які б могли пред`явити свої вимоги щодо прав власності або користування предметом договору, немає.

Пунктом 3.4. Договору купівлі-продажу квартири продавець засвідчила, що будь-яких прав щодо предмета договору в інших осіб, в тому числі за договорами найму, немає, про що доведено до відома покупця до підписання цього договору.

В пункті 4.3. Договору купівлі-продажу квартири вказано, що сторони договору підтверджують, що цей договір не приховує іншого правочину і відповідає дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки, цей договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину.

В пункті 4.4. Договору купівлі-продажу квартири сторони договору підтвердили, що не позбавлені дієздатності, не перебувають під опікою та піклуванням, не страждають на захворювання, що перешкоджають усвідомленню суті цього договору.

На підставі вказаного Договору купівлі-продажу квартири за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 24.07.2017 року.

Із матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 є інвалідом 1 групи з загального захворювання з 01.10.2013 року з порушенням функції опори та ходьби, що підтверджується Довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Серії АВ № 0031921 від 01.10.2013 року, Пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 серії НОМЕР_2, виданим 13.10.2013 року.

Відповідно до Довідки від 14.12.2017 року, виданої Поліклінікою Комунального закладу Дніпропетровський геріатричний пансіонат Дніпропетровської обласної ради, ОСОБА_1 є інвалідом І групи загального захворювання, проживає у даному закладі з 16.11.2017 року з діагнозом: «Ревматоідний артрит, акт І, ІІ, суглобно-висцеральна форма з пошкодженням суглобів, серця, нирок, системи крові, НФС ІІ-ІІІ, системний остеохондроз, потребує постійного стороннього догляду, пересувається в інвалідній колясці.

Відповідно до листа від 06.04.2021 року № 1-78, ОСОБА_1 з 17.11.2017 року перебуває у Комунальному закладі Дніпропетровський геріатричний пансіонат Дніпропетровської обласної ради, з 09.12.2020 року має постійну реєстрацію за адресою закладу: АДРЕСА_4 .

Відповідно до положень ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. П равочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Як зазначено в ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Як зазначено в ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до положень ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України, д оговір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Відповідно до ст. 647 ЦК України договір є укладеним у місці проживання фізичної особи або за місцезнаходженням юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. У відповідності до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі, а відповідно до ст. 658 ЦК України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Статтею 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Вказаний правовий висновок узгоджуються з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18), постанові від 29 березня 2021 року у справі № 369/13272/18-ц (провадження № 61-19054св20).

Відповідно до ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

У пунктах 19, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9 роз`яснено судам, що правочин, вчинений внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів ї сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Правочин, який оспорюється на підставі статті 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Підставами визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.

Тобто для визнання правочину недійсним, на підставі частини першої статті 233 ЦК України, необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника «і», за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов. Встановлена статтею 233 ЦК України підстава недійсності правочину є сукупністю цих двох елементів - відсутність хоча б одного з них є ознакою знаходження відповідних правовідносин за межами сфери регулювання частини першої статті 233 ЦК України.

Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Тяжкими обставинами можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства особи, учасника правочину, та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах.

Виходячи із системного аналізу наведених норм, визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України пов`язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин.

Крім того, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним з передбачених вище підстав, є доведення в суді нерозривного причинно-наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин.

Що стосується вкрай невигідних умов, то слід враховувати таке. По-перше, ці невигідні умови безпосередньо мають бути пов`язані з обставинами вчинення правочину. Тобто, внаслідок вчинення такого правочину особа отримує можливість вирішити ту проблему (усунути тяжку обставину), яка змусила її це зробити. По-друге, умови правочину повинні бути не просто невигідними, а вкрай невигідними. По-третє, хоча ЦК України і не встановлює, чого саме мають стосуватися умови правочину, однак, з аналізу цієї норми випливає, що це насамперед ціна або інші обтяжливі для особи обов`язки. Для доведення вкрай невигідних умов вчинення правочину особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжка обставина є оціночною категорією і має визнаватися судом з урахуванням всіх обставин справи.

Зазначений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 760/7723/16-ц.

В обгрунтування своїх позовних вимог позивачка, зокрема, посилається на те, що вона є інвалідом І групи, самостійно ходити не може, пересувається в інвалідному візку, має невиліковну хворобу, отримує пенсію в розмірі 1666 грн., не має близьких родичів та піклувальників, одна проживала у спірній квартирі. Відповідач бачив вкрай тяжкий стан її здоров`я та інвалідність, але скористався цими обставинами з корисливою метою; нею було укладено договір купівлі-продажу квартири на вкрай невигідних для себе умовах, ціна продажу квартири була для неї не вигідною, і що вона отримала за продану квартиру в п`ять разів менше ніж є справжньою ціною за таку квартиру; кошти, отримані від продажу квартири, були привласнені подружжям ОСОБА_4 , які обіцяли їй допомогу та гарний догляд, але свою обіцянку не виконали.

Разом з цим, суд вважає, що на підставі зібраних доказів та встановлених обставин вбачається відсутність правових підстав для визнання недійсним Договору купівлі-продажу квартири від 23.12.2016 року на підставі статті 233 ЦК України, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що даний оспорюваний договір укладений під впливом тяжкої для неї обставини, у цій справі під час хвороби, але на вкрай невигідних для неї умовах, що існували саме на час його укладння. Позивач, яка оспорює правочин, мала довести, що за відсутності тяжкої обставини (хвороби) правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Як зазначено вище та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є інвалідом 1 групи з загального захворювання з 01.10.2013 року і доказів того, що саме в момент вчинення даного правочину її стан здоров`я погіршився позивачем суду не надано, що спростовує доводи позивача про вимушеність укладення вказаного договору з метою усунення в майбутньому тяжких наслідків (витрат на майбутнє лікування), також позивач не надала доказів того, що на лікування їй необхідно було витратити значну суму коштів.

Обравши способом захисту своїх прав визнання Договору купівлі-продажу недійсним, позивач в силу положень ЦПК України щодо змагальності сторін зобов`язана була довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог.

Вбачається, що під час укладення оспорюваного Договору купівлі-продажу квартири позивачу було роз`яснено нотаріусом права та обов`язки сторін і вона розуміла значення своїх дій. Як зазначено в тексті Договору купівлі-продажу квартири, ОСОБА_1 як продавець, та ОСОБА_2 як покупець, попередньо ознайомлені з вимогами чинного законодавства щодо недійсності правочинів, діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій та керуючи ними, згідно ст.ст. 202, 203 ЦК України уклали цей договір.

Доказів того, що під час укладання вказаного договору позивач перебувала у тяжкому стані здоров`я та не бажала укладати цей договір, не розуміла значення своїх дій та у неї було відсутнє волевиявлення на укладання договору, суду не надано.

У позові позивач, зокрема, посилалася на те, що при посвідченні договору купівлі-продажу квартири нотаріус діяла недобросовісно, нерозумно, свідомо використала дані по оцінці майна, надані недобросовісним оцінювачем «Незалежним центром наукових експертиз», який не врахував реальні ціни на трикімнатні квартири в м. Дніпро, тому ціна продажу квартири була для неї не вигідною, і що вона отримала за продану квартиру в п`ять разів менше ніж є справжньою ціною за таку квартиру, що кошти, отримані від продажу квартири, були привласнені подружжям ОСОБА_4 , які обіцяли їй допомогу та гарний догляд, але свою обіцянку не виконали.

Разом з цим, у п.2.2. спірного Договору купівлі-продажу квартири вказано, що згідно звіту про оцінку майна, ідентифікатор за базою ФДМУ 1519200_19122016_N001, виданого 19.12.2016 року ТОВ «Науковий центр незалежних експертиз», вартість предмета договору становить 148 950,00 грн. і саме цим наданим з іншими документами Звітом керувалася нотаріус при посвідченні Договору. Будь-яких доказів того, що вказаний Звіт є незаконним, неправильним, або таким, що не відповідає положенням чинного законодавства, позивачем суду не надано. Як не надано доказів того, що нею у встановленому законом порядку були оспорені дії зазначеного приватного нотаріуса при посвідчення вказаного договору.

У п. 2.3. Договору купівлі-продажу квартири зазначено, що сума, вказана у п.2.1. цього договору, повністю сплачена покупцем готівкою і отримана продавцем особисто до підписання цього договору. На час підписання цього договору сторони не мають одна до одної жодних претензій щодо проведення розрахунків.

Вказане підтверджується копією Розписки від 23.12.2016 року, написаної власноруч ОСОБА_1 , що нею не оспорювалося, відповідно до якої вона отримала в рахунок продажу квартири за адресою АДРЕСА_1 грошові кошти, претензій до покупця не має, чим спростовуються вказані доводи позивача. Законність вказаної розписки на час розгляду даної справи у судовому порядку за позовом позивачки не оспорювалась, чим спростовуються також доводи позивача стосовно того, що вона не отримувала гроші за продажу квартиру, а ці гроші були привласнені подружжям ОСОБА_4 . Натомість, доводи позивачки у позовній заяві про те, що 08.11.2016 року вона оформила на ім`я ОСОБА_8 заповіт та довіреність на продаж квартири, свідчать про існуючий в же на той час у неї намір продати належну їй квартиру. Даний Договір купівлі-продажу квартири з приводу його підписання неналежною особою замість покупця позивачем у встановленому законом порядку не оспорювався і доказів цього не надано.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що позивачем не доведено, що оспорюваний Договір купівлі-продажу квартири був укладений під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних для неї умовах, які існували саме на момент укладання цього Договору, та, що її волевиявлення не відповідало внутрішній волі й не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених оспорюваним договором.

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами факти, які б свідчили, що Договір купівлі-продажу квартири від 23.12.2016 року укладений на вкрай невигідних для неї умовах, про що остання зазначає в обґрунтування свого позову. Позивачем не надано доказів того, що внаслідок укладення даного Договору вона б отримала можливість вирішити ту проблему (усунути тяжку обставину), яка змусила її це зробити, та того, що умови Договору є для неї вкрай невигідними. В ході розгляду справи, з урахуванням всіх обставин, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено, що за відсутності тяжкої обставини договір не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позову про визнання Договору купівлі-продажу недійсним, застосування реституції.

Що стосується позовних вимог позивачки про стягнення з відповідача моральної шкоди, слід зазначити наступне. В обгрунтування позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди позивач у позові посилається на те, що вона вважає спірний договір укладеним під впливом тяжкої обставини на вкрай невигідних для неї умовах, відповідач ОСОБА_6 був добре обізнаний з цінами на трикімнатні квартири на житловому масиві Тополя-3, бачив вкрай тяжкий стан її здоров`я та інвалідність на час укладання спірного договору, але скористався цими обставинами з корисливою метою, в наслідок чого вона зазнала фізичних та моральних страждань, пов`язаних з позбавленням єдиного житла на вкрай невигідних для неї обставинах, і завдану їй моральну шкоду вона оцінює в 50000 грн.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації; у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому доказуванню під час вирішення спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Зокрема, з`ясуванню підлягає підтвердження факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або шкоди немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Зазначені положення кореспондуються з висновками, викладеними у Постанові Верховного Суду від 26.11.2020 у справі №826/18130/16, в якій зазначено: "При цьому, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо."

За змістом частини 1 статті 1167 ЦК України та інших норм законодавства, що регулюють ці правовідносини, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Проте фізична чи юридична особа звільняється від відповідальності щодо відшкодування моральної шкоди, якщо доведе, що остання завдана не з її вини.

З п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» слідує, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи шкода, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Отже, для покладення відповідальності на заподіювача майнової та моральної шкоди необхідна сукупність таких обов`язкових умов: а) наявність шкоди; б) протиправність дій заподіювача шкоди; в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою заподіювача і шкодою; г) вина у заподіянні шкоди.

Диспозиція наведених норм покладає на позивача обов`язок доказати факт заподіяння шкоди відповідачем та її розмір. Аналогічна правова позиція викладена постанові Верховного Суду України № 6-183цс14 від 03 грудня 2014 року.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Зокрема, до них належить ратифікована Верховною Радою України Конвенція про захист прав людини і основних свобод та інші міжнародні договори.

Стаття 41 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Європейська конвенція) установлює, що якщо суд визнає факт, що мало місце порушення Європейської конвенції або Протоколів до неї, а внутрішнє право Високої Договірної Сторони допускає можливість лише часткового відшкодування, суд у разі необхідності надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію. Необхідно зазначити, що при цьому Європейська конвенція не розкриває сутності використаного в ній поняття «справедлива сатисфакція», що дає ЄСПЛ змогу в силу наданої йому компетенції тлумачити зазначене поняття самостійно. Справедлива компенсація може бути присуджена щодо матеріальних збитків, моральної шкоди, судових витрат. Так, згідно з Регламентом, моральна шкода - це шкода, що не піддається оцінюванню, може бути виражена в психічних чи фізичних стражданнях заявника. Якщо встановлено, що моральна шкода була заподіяна, і суд вважає за необхідне присудити відповідну грошову компенсацію, оцінювання її розміру здійснюється на основі принципу справедливості й з урахуванням практики, що склалася.

Згідно з Практичною інструкцією, сформульованою Головою ЄСПЛ відповідно до Правила 32 Регламенту 28 березня 2007 року, суд надає компенсацію тільки в разі дотримання одночасно двох умов: судом зроблено висновок про порушення Високою Договірною Стороною Європейської конвенції, національне право Високої Договірної Сторони не дає змоги повністю усунути наслідки цього порушення. Третя умова про наявність причинного зв`язку випливає із системного тлумачення рішень ЄСПЛ. Так, стосовно першої умови у справі «Тімотієвич Д. проти України» суд зазначив, що застосування і тлумачення внутрішнього законодавства належить виключно до компетенції внутрішніх судових органів і в рамках статті 19 Конвенції, його єдиним обов`язком є забезпечення дотримання зобов`язань Договірних Держав у рамках Конвенції.

Справедливість компенсації як категорія, що застосовується й національним законодавцем, проте є не розкритою в судових прецедентах, визначається ЄСПЛ з урахуванням усіх обставин, а також особливостей справи. Суд суворо дотримується позиції, що відшкодування має виключно компенсаційний, а не каральний, обтяжуючий або запобіжний характер.

Суд вважає, що позивачем не надано доказів заподіяння їй моральної шкоди відповідачем за вказаних нею обставин, доказів його протиправних дій відносно неї та доказів наявності причинного зв`язку між його поведінкою і шкодою, з урахуванням того, що суд за результатом розгляду справи дійшов висновку про необгрунтованість її позовних вимог про визнання Договору купівлі-продажу квартири від 23.12.2016 року недійсним та застосування реституції.

Зважаючи на викладене, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Ухвалюючи рішення у справі про повну відмову у задоволенні позовних вимог, суд враховує те, що відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, витрати по справі віднести за рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5, 10-11, 12, 13, 76-81, 89, 141, 213, 258, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Стародубцева Вікторія Миколаївна, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, застосування реституції, стягнення моральної шкоди, - відмовити.

Витрати по справі віднести за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Т.О. Кудрявцева